Кобилянська - Людина - 3.5

231

description

Кобилянська - Людина - 3.5

Transcript of Кобилянська - Людина - 3.5

Page 1: Кобилянська - Людина - 3.5
Page 2: Кобилянська - Людина - 3.5
Page 3: Кобилянська - Людина - 3.5

Повість з жіночого життя

Присвячено високоповажній На-талі Кобринській.

I

Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor… [1]Пан Епамiнондас Ляуфлер про-[1] - Царство брехнi панує, як ще нi-коли дотепер. А правда вiдважуєть-ся виповзати зi свого кутка не iнак-ше, як закутана в привабливо-яскра-вi ганчiрки… (нiм.).

Page 4: Кобилянська - Людина - 3.5

жив добрi часи. Був ц.к. [2] лiсо-вим радником, мав велике пова-жання, великий вплив i великi доходи. А що вiн мав мiж iншим, так "побiчно", ту слабу сторону, що любив одушевлятись гаря-чими напитками, - се не мало нi-кого обходити. Про се не мав вiн нiкому здавати справоздання. Хiба б собi самому. А тому, що був з собою у згодi, тому, що ро-зумiв себе, як розумiв i свої лiсо-вi справи, тож i ходив (як кажуть простенькi люди) "годинник зо-всiм у порядку". Вiдтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись бiльшими наслiд-[2] - ц. к. - цiсарсько-королiвський.

Page 5: Кобилянська - Людина - 3.5

ками, коли показалось, що вели-кi причини спроваджують i ве-ликi подiї… тодi й настало… та про се вже опiсля…Пан Ляуфлер був жонатий i мав чотири доньки й одного сина. Остатнього любив вiн несказан-но, ба навiть обожав. "Се буде го-рдиня мого життя, свiтило цiлої родини, се чоловiк будучини!" - мовляв вiн часто до своєї жiнки й добрих знакомих. Добра жен-щина, котра так само обожала одинака, вiрила смiлому вiщува-нню свого мужа. Вона бачила са-ма не раз у своїх мрiях сина лiсо-вим радником, бачила, як вiн їз-

Page 6: Кобилянська - Людина - 3.5

див у елегантнiй колясцi, горди-ми кiньми, бiля нього багата жi-нка, його здоровлять низенько малi й великi, старi й молодi; ба-чила його також поважним лiка-рем-радником у товариствi ви-соких осiб, що з ним дружно ба-лакають. Часами змiняв муж бу-дучими свiй завiд [3] й вибирав становище надворного радника. Супроти того не мож було вже нiчого закинути. А як се звучало шумно! "Високоповажний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц. к. надворний радник!" Надвор-ний радник! Нi, надворним рад-ником буде, мусить бути. Се як-[3]- Завід - професія.

Page 7: Кобилянська - Людина - 3.5

раз мудрiше, нiж лiкарським ра-дником або лiсовим радником! Ну, щодо остатнього, то воно припало їй лише так еn раssant [4] на думку, бо її муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лiсовий радник не те, що на-дворний радник! А коли є вже хто раз надворним радником, тодi й до мiнiстра судiвництва недалеко. Ой, боженьку, що то не коїться все в чуднiм бiгу часу! Вона не була одна з тих, котрi вi-рують в чуда, в протекцiю, або що таке. Борони боже: так низь-[4]- Між іншим (франц.).

Page 8: Кобилянська - Людина - 3.5

ко вона ще не упала, тож саме i не думав так нiхто в домi її та її мужа. Вона хотiла речi лише так брати, як вони сам; собою предс-тавлялись. Наприклад, хто був от хоть би там i Гамбетта (кот-рого вона бачила оногди в ра-nорtiсum), нiм став славним на цiлу Францiю? Яким був Колумб, нiм вiдкрив Америку? Певно, "не таким славним, яким уже став опiсля. Був i ще такий один, що сягав немов пiд небеса. Ах, що то їй все так iз пам'ятi вибилось, i вона собi нi iменi, нi року не мог-ла пригадати! Головне однак в тiй подiї було те, що хтось там в молодих лiтах був пастухом, а на

Page 9: Кобилянська - Людина - 3.5

старiсть став митрополитом. Од-нак - куди ж вона загналась? Аж смiх бере. Герман-Євген-Сидор не був анi бiдним хлопцем, що вичiсував вовну у свого батька (як се робив той бiдняка, той Ко-лумб), а вже найменше пасту-хом. Вiн був сином ц. к. лiсового радника i мiг легше, нiж кождий iнший, дiстатись на таку висоту. Iнших перепон не могла доля поставити. Щождо тих пари шкi-льних рокiв, про котрi люди стi-льки заводять, то вона ними ма-ло журилася. А коли є вже хто раз в унiверситетi, то лiта мина-ють, неначе б їх i не було. Гер-ман-Євген-Сидор не виказував

Page 10: Кобилянська - Людина - 3.5

на тепер особлившої охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцевi, робити з сього закид? Вiн же не належав до тих без-душних натур, котрi вмiють го-динами нерухомо на твердих шкiльних лавках пересиджува-ти; а противно, був один iз тих величаво уложених характерiв, котрi вимагають iншого прово-ду й поведення, як, примiром, звичайнi сини; урядникiв, або - надто мужикiв!! Однак висушенi тверезi професори (вона їх нена-видiла), котрi з пожовклими що-ками, наче мумiї, проходжували-

Page 11: Кобилянська - Людина - 3.5

ся й молодостi, мабуть, зовсiм не розумiли, вони не могли його зрозумiти! Немилий наслiдок сього був такий, що збилися з правого шляху, що взяли "пiк" [5] на нього, прозивали його си-льну волю "упрямiстю i злосли-вiстю", а його смiлi, свобiднi бе-сiди i дотепнi дiла називали во-ни попросту трiйлом для цiлого класу, ще й переслiдували його, в повнiм значеннi слова, на сме-рть…Пiд час, коли син невпинно роз-вивався, пiдростали й доньки. Природа обдарувала їх пiд кож-[5]- Взяти "пiк" - завзятися, присi-катися.

Page 12: Кобилянська - Людина - 3.5

дим взглядом щедро; крiм того, посилала їх панi радникова на науку французької мови й музи-ки; батько займав гарне стано-вище, тож по балах, домашнiх забавах та iнших вечiрках рва-лися за ними молодi люди… I так усмiхалась панi радниковiй будучина ясна та чиста, наче та днина весняна, i вона називала її в своїм серцi своєю "другою бу-дучнiстю".I газдiвство розумiли вони не-абияк! Розумiли його так, як йо-го в нинiшнiх часах не розумiє перша-лiпша жiнка! Про се дба-ла панi радникова ще заздале-гiдь. Вона не належала до тих

Page 13: Кобилянська - Людина - 3.5

жiнок, котрi супокiйним оком глядять на доньок, наколи тi бе-руть книжку до рук i в будню днину та читанням безбожних любовних дурниць, або й iнших пустих дiл крадуть час боговi. Правда, зовсiм без грiху в тiм взглядi не були її двi середущi доньки (найстарша перебувала в одної кревнячки, а наймолод-ша була ще незрiла до того трiй-ла), Олена й Iрина. Через се вона мала не раз i гiркi хвилi. Особли-во Олена спричинювалася голо-вно до сього. Повинишпорюва-ла, бог зна звiдки тотi варiяцтва [6] на день божий та й прогли-[6]- Варіяцтва - божевілля.

Page 14: Кобилянська - Людина - 3.5

тала їх у цiлiм значеннi того сло-ва! А як розумiла про се опiсля розказувати! Юрбою окружали її мужчини, i то ще молодi, а вона говорила, розбирала i перечи-лась, що тiльки - боже, змилуй-ся! Бесiди пекучi, - немов залiзо, небезпечнi слова, як: соцiалiзм, натуралiзм, дарвiнiзм, питання жiноче, питання робiтницьке бринiли, мов бджоли, бiля чес-них ух панi радникової й лякали, наче страшила, в бiлiй днинi її набожну душу, денервували її та спроваджували безсоннi ночi… Мало що розумiла вона з того; вiдчувала однак (справдешнє чисте серце материнське завсiг-

Page 15: Кобилянська - Людина - 3.5

ди на правiй дорозi), що дуже лихий i небезпечний демон за-володiв душею доньки, котру па-нi радникова так обережно сте-регла, та й внiс її в країну смiш-ливостi й безумства! Наче iскри огнянi сипалися слова з уст дiво-чих i падали важкими ударами на бiдну женщину. Ах, що вона сього дожити мусила, що її донь-ка розвивала нежiночi, хоробли-вi, безбожнi погляди та говори-ла про якусь рiвноправнiсть мiж мужчиною i жiнкою!!! В таких хвилях була би вона найраднiше з сорому та лютостi в землю за-палась, її донька! Донька ц. к. лi-сового радника висказувала ду-

Page 16: Кобилянська - Людина - 3.5

мку, щоби жiнкам було вiльно ходити в унiверситети, там нарi-внi з мужчиною набувати освiту; в життю самiй удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибiжищем проти голоду й холоду! Се якраз виглядало, наче б її нiчого не учили, i вона мусила побоювати-ся о свою будучину! Матiнко бо-жа: вона, така прегарна, поваж-на, потрiбувала щось подiбне ще й явно голосити!..Се все вона таки на свої уха чу-ла. Що однак при iнших нагодах i публiчно говорила, доносили їй добрi, поважнi товаришки i зна-комi:

Page 17: Кобилянська - Людина - 3.5

- Наколи ви їй тi дурницi не ви-б'єте з голови, то будете наслiд-кiв гiрко жалувати; вола ще мо-лода, буйна!- Дiвчина губить легкодушно свою будучину i вiдстрашує вiд себе i вiд других сестер женихiв!- Де, ради бога, нассалась вона того трiйла? - питала знов iнша з товаришок.- Чи завважали ви ту двозначну усмiшку в молодого К., коли во-на остатнiм разом розводилась про жiнок-лiкарок, доводячи, що вони були би правдивим добро-дiйством для суспiльностi? А мо-лодий К., се ж прецiнь всiм звiс-но, перша партiя в мiстi!

Page 18: Кобилянська - Людина - 3.5

- Хто ж буде дома їсти варити, наколи жiнка стане до уряду хо-дити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не чиста дурни-ця розводити такi теорiї? Я по-важаю й шаную вас високо, лас-кава панi радникова, однак ви супроти того дiвчати не захо-вуєте достаточно материнсько-го авторитету. Най би моя дити-на виступила з такими нiсенiт-ницями, я її вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось знає!- Що, ради бога, що казала панi С.?

Page 19: Кобилянська - Людина - 3.5

- Казала: цiле її поведення то лише вища тактика кокетерiї; я женщина й доволi знаю тайнi ходи жiночої думки.На такi слова правди не знала панi радникова нiчого вiдповi-сти. Сидiла, наче б здеревiла, по таких бесiдах.- Що ж менi дiяти, дорога панi докторова? - питала вона стиха.- Що? Попросту книжки забра-ти i читання хоробливих авторiв раз на завсiгди заборонити!- Сього я не можу вчинити Оле-нi - не можу! Щодо заборони, то забороняю, i як ще; але книжки забирати… того я справдi не мо-жу, панi докторова!

Page 20: Кобилянська - Людина - 3.5

Тут виринула перед її душею висока стать молодої дiвчини з снiжнобiлим обличчям та супо-кiйними лагiдними очима…- I що ж вона таке, що ви супро-ти неї такi безсилi?- Що? "Мамо", каже: "дозволь, нехай я тебе поважаю та не при-числюю до тих, котрi навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди, немов свiт-ла сонячного, затопчують своє-вiльно людськi права"…Такi i тим подiбнi хвилi пере-живала панi радникова. На жаль, ся дiвчина вмiла все її супокiйну душу виводити з рiвноваги, як-небудь вона за кождий раз по

Page 21: Кобилянська - Людина - 3.5

таких бесiдах (з болем i лютiстю заразом) висказувала їй свої ду-мки. Се нiколи не помагало. На-че тiнь, пiдiймалася за старшою сестрою й Iрина, i, терпелива та лагiдна, якою завсiгди бувала, вмiла в таких хвилях, немов пра-вник, заговорювати й заспоко-ювати паню радникову а гаряче боронити поступки й погляди сестри. Десь-колись прилучував-ся до них i один молодий чоло-вiк, медик, Стефан Лiєвич. Пове-рнувши з-за границi на ферiї до-дому, заходив вiн у дiм пана ра-дника та затроював життя панi радниковiй…Чого вже вiн не оповiдав!.. Бо-

Page 22: Кобилянська - Людина - 3.5

же, змилуйся! А вони прислуху-вались йому, неначе б апостол правди витав мiж ними та роз-казував про все блаженство не-бес. Оповiдав, примiром, про сту-дiюючих жiнок i iнших, тим по-дiбних; говорив, що багато з них здає екзамен з найлуччим успi-хом, а раз оповiдав (то се вже брехав, як собака), що декотрi з професорiв поженились таки iз своїми студентками!!! I багато, багато чудного розказував ще…- Емансипацiя жiноча в Швей-царiї або i в iнших поступових краях - се точка давно виборена. Приходиться соромитися, що тут жiнки остались ще так поза-

Page 23: Кобилянська - Людина - 3.5

ду за другими народами; не то, що не журяться самi про се, що-би здобути собi рiвноправнiсть iз мужчинами, але вважають її якоюсь химерою. Заграбавшись мiж свої чотири стiни, не завда-ють вони собi навiть настiльки працi, щоби дещо путнього про-читати, щоби хоч тим часом сею дорогою очиститись з переста-рiлих, дурних, просто смiшних пересудiв. А про якусь основну освiту, про розумiння природо-знавства та матерiалiстичної фi-лософiї нема вже й бесiди. Осво-єнi поверховно з поодинокими галузями наук, з поодинокими фактами всесвiтньої iсторiї, ду-

Page 24: Кобилянська - Людина - 3.5

мають, що вони справдi доволi озброєнi супроти вимог життя. I вони задумують з горсткою того наукового краму при невiдрад-нiм положеннi, яке тепер займа-ють в суспiльностi, вести борот-ьбу о iснування! - Тут i розсмiяв-ся вiн. - Аж розпука бере, - гово-рив вiн раз, наколи Олена з блi-давим лицем i широко створе-ними очима прислухувалась йо-го словам, - коли подумаєш, в якiм глибокiм снi остаються ще нинi жiнки, як мало журяться про свою самостiйнiсть!..- Вони тому не виннi, Лiєвичу, - перебивала тодi, боронячи, Оле-на. - Се лиш наслiдки нещасного

Page 25: Кобилянська - Людина - 3.5

виховання та вкорiненого пере-свiдчення, що думати-знати при-стоїть мужчинi, а жiнцi має воно служити за оздобу!- Се дiйсно так, дiйсно, наслiдки пересудiв i темноти; однак, на-коли яка женщина пiдiйметься i, щиро беручись за дiло, стараєть-ся збудити сонну сестру, чому кидаються на ню, неначеб вона торкала їх огняними клiщами? Чому, примiром, ганять вас, Оле-но, наколи ви їм висказуєте свої просвiченi, здоровi погляди? Се є власне те, чого я жiнкам не мо-жу простити. Щодо решти, то во-ни справдi невиннi. Доки сучас-ний устрiй суспiльностi iснува-

Page 26: Кобилянська - Людина - 3.5

тиме, доти остануться вони ма-лолiтнiми; однак, i сей лад не вiчний. Будучина жiноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можностi, пiсля обста-вин, а зброя їх… яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути!! Се - знання, Олено!Так говорив вiн часто, а часом ще бiльше. А панi радникова знала, що всi тi "об'ясняючi" роз-мови вiдносились до неї, бо вона поборювала ту модну, божевiль-ну й деморалiзуючу хоробу на кождiм кроцi. Для того й нена-видiла вона його з цiлої душi, всiма нервами її величезного материнського серця! Для Гер-

Page 27: Кобилянська - Людина - 3.5

ман-Євгена-Сидора не мав вiн нiколи приємного погляду, анi доброго слова. Вiн важився при-бирати позицiю й манери мен-тора, неначеб вона його осе ко-ли-небудь просила або її чоло-вiк, радник, хоч би одним звуче-чком!!. Нечемний!.. Iз своєю ве-ликанською постаттю, густою русою гривою видавався вiн на-че фiрман бiля нiжної грацiозної фiгурки Германа-Євгена-Сидора…Одного разу роззухвалився на-вiть вiн до того ступеня, що ви-читав йому в брутальний спосiб лiтанiю [7]. Вона лиш припад-[7]- Лiтанiя -молитва у католикiв, тут нотацiя.

Page 28: Кобилянська - Людина - 3.5

ком зачула остатнi слова плебе-йської проповiдi й то, власне, ко-ли вступала в малi офiцини [8], в котрих мешкав хлопець, але за-бути їх вона нiколи не зможе!- Наколи б я мав вас у руках, ви, нiкчемний, з глибини душi зне-навиджений хлопче, - сичав вiн, - може, й удалось би менi вас ще видобути з сього болота, в котре ви як-небудь, ще такi молодi, за-лiзли по вуха; а так iдете чимраз дальше до згуби! Тепер…- Ви не маєте менi нiчого розка-зувати, нiчого приписувати! - боронився Герман-Євген-Сидор. [8]- Офіціни - бічна або задня час-тина будинку.

Page 29: Кобилянська - Людина - 3.5

- Зрештою iду зараз до Олени й розкажу їй, як чемно вмiє гово-рити апостол жiночий.- Безвстиднику! - закипiв моло-дий чоловiк. - Зрештою йдiть! Вона буде тiшитись, коли довi-дається про аванс свого брата, котрий їй i без того наводить безсоннi ночi.З тої хвилини давала вона (рад-никова) йому при кождiй нагодi зрозумiти, що його присутнiсть їй ненависна; а вiн (наколи вже йому надто було) блiд, однак - мовчав, чого вона нiколи зрозу-мiти не могла, i - з'являвся нано-во…Так зiтхала панi радникова не

Page 30: Кобилянська - Людина - 3.5

раз з глибини серця, згадуючи згубнi химери своїх доньок. Мог-ла однак говорити й думати, що хотiла; могла невтомимо нага-дувати донькам границi жiночо-го свiтогляду, - все було надар-мо. Вони оставалися вперто при своїх фарсах i носили голови iнакше, як випадало донькам ц. к. радника лiсового…***Був пiзнiй ясний вечiр i вже по великоднiх святах. Мале мiстеч-ко утихло, i виразно було чути шум гiрської рiки, що прорiзува-ла мiсто. Воно лежало в долинi, а по обох сторонах пiдiймались

Page 31: Кобилянська - Людина - 3.5

величаво гори - Карпати. У мря-чну синяву сповите верхiв'я, ос-вiчене магiчним свiтлом мiсяч-ним, викликувало чуднi тужливi чуття в людськiй грудi…З одної малої незначної хатини вийшли Олена i Лiєвич. Вона до-вiрливо сперлась на його раме-но, i обоє звернули в одну з ти-хих улиць.- Який нинi чудовий вечiр, Сте-фане, - промовила вона стиха, по-важно. - Наче б для тебе бог на-казав супокiй, щоб ти його мiг подивляти ще востаннє в цiлiй супокiйнiй красi!- З тобою, Олено. Що вiн менi без тебе? Який я щасливий, що

Page 32: Кобилянська - Людина - 3.5

перебув з тобою остатнiй вечiр. А все ж таки, - додав вiн трохи згодом, - мiшається з сим чувст-вом важкий сум, коли подумаю, що вже завтра мушу вiд'їжджати вiд тебе, i то на два роки!!Її пройняла легка дрож i вона з нервовим посмiхом сховала зо-лотi коси глибше пiд хустку i, пригорнувшися ближче до ньо-го, мовчала…Вiн похилився вперед i загля-нув їй в очi. Вона видалася йому блiдою.- Ти не кажеш, Олено, нiчого? - питав вiн стиха.- Не можу говорити, Стефане… Буду тобi писати.

Page 33: Кобилянська - Людина - 3.5

- Однак я хотiв би, щоб ти гово-рила. Хочу чути твiй голос. Хочу його чути до останньої хвилини!- Може, тобi зложити присягу вiчної любовi й вiрностi? - пита-ла вона його з вимушеним усмi-хом.- Нi. В присяги не вiрю. Ти се знаєш. Вiрю лише в силу любовi. А ти ж мене любиш… ти! - сказав вiн з утiхою, з трепещучим щас-тям у голосi. - Скажи! Я хотiв би ще раз се почути!- Люблю! - сказала вона, майже смiючись.- З першої хвилини? - питав вiн у недовiрчивiм тонi, а гучний ус-мiх промайнув по його обличчю.

Page 34: Кобилянська - Людина - 3.5

- Так, Стефане, з першої хвили-ни, коли тiльки я переконалась, що ти говорив правду, а не так, як багато мужчин, як взагалi так багато людей, не боявся нiколи i нiчого.- А з другої хвилини?- З другої… що був дiйсно цiлою людиною, не дробився в кусни-ки для всiх i нiкого, не гнувся, а прямував безглядно до одного, до праведного; що задивлював-ся на жiнок не очима нинiшньо-го брудного егоїзму, а людини людяної…- А з третьої, рибчино?- З третьої… коли переконалась я… ах, що! - перервала нараз жа-

Page 35: Кобилянська - Людина - 3.5

ртiвливо. - Пощо казати? Щоб ще став зарозумiлий, як другi, що далi вже не будуть знати, що з собою починати, як поводи-тись, яким чином доказувати, що ось то вони!.. Ах, як вони ме-нi всi збридли!..- А з четвертої?Вона смiялася тихенько.- Що не чути було вiд тебе по-мад та пахощiв на милю, що - "пардон" - не обертав ти себе в якусь модну малпу. Великий та здоровий, - жартувала вона, - стояв мiй "пан i король" мiж блискучим, вигладженим гур-том i не знав порядно гуляти кадриля, а ще менше у вiдповiд-

Page 36: Кобилянська - Людина - 3.5

нiй хвилi прискакувати до дам iз плащем i рукавичками. Наче справдiшнiй московський мед-вiдь!Обоє смiялися.- Якби то так тебе твоя мати почула! - обiзвався вiн.Вона здвигнула плечима.- Я мовчу, бо мене не питають. Наколи б спитали, сказала б пра-вду.- Я знаю, що й ти не боїшся. То-му й вiрю тобi, голубко, однак менi досадно, коли згадаю, що твоя родина мене не терпить, їм може забагнутись присилувати тебе, щоб ти вийшла за когось другого, що, по їх думцi, гiднi-

Page 37: Кобилянська - Людина - 3.5

ший доньки радника!Вона розсмiялась.- Присилувати, Стефане? Хто може мене присилувати? Мiзер-на гордота моїх родичiв? Iди ж бо: пригадай собi лучче, що я то-бi казала, коли мовила, що стану твоєю.- Се я добре пам'ятаю, Олено. Казала, мiж iншим, i те, що не могла би-сь без любовi нi до ко-го належати, хiба би-сь переста-ла чувствувати. А тодi, - казала, - людина що?- Бачиш, Стефане? - обiзвалась вона тихо, - природа каже прав-ду, а супроти неї йти, значило б те саме, що звертати зброю про-

Page 38: Кобилянська - Людина - 3.5

ти себе.- Вони, може, будуть тобi яку partie brillant [9] надставляти, а не що б ти хотiла! О, Олено, i за-лiзо ломиться!- Так ти не вiриш менi, Стефа-не?- Вiрю.- Чому хочеш мене переконати, що могла би-м за другого вий-ти?- Бо ти також людина…Вона висвободила свою руку з його i гордо повернула голову.- Ти думаєш, я належу теж до тих, котрi уперед спокiйно ва-жать становище i всi обставини [9]- Блискуча партiя (франц.).

Page 39: Кобилянська - Людина - 3.5

якоїсь там людини, все розмiр-кують, а наколи все гарно згод-жується, починають любити? Думаєш, що можна би у моїм серцi любов штучно виплекати? Стефане, - почулось трохи зго-дом докiрливо, - думаю, що ти повинен мати нинi для мене iн-шi слова, а не себе i мене мучити сумнiвами.- Прости менi, Олено! - просив вiн пристрасно. - Однак гадка, що ти могла б належати до дру-гого, а не до мене, доводить ме-не до краю, i я не зношу її прос-тої- Успокiйся, любчику! - прошеп-тала вона лагiдно. - Вiр у мою

Page 40: Кобилянська - Людина - 3.5

любов. Чому не мучусь я, що протягом двох рокiв могла б i тобi iнша сподобатись? Адже й ти лиш людина! Тебе в'яже ли-ше любов до мене. Iнших обов'я-зкiв не маєш супроти мене; нашi заручини - тайна.- Я, Олено, я! Зi мною рiч iнша. Я паную над обставинами й то-му можу сказати, що вiд мене за-лежить моя доля. Жiнка однак, вона тепер полишена на волю долi…- Дiйсно, - сказала вона з виму-шеним усмiхом. - А так були б ми вже з сим i готовi, i могли б о чiмсь мудрiшiм поговорити. Вже недалеко до дому, - додала ти-

Page 41: Кобилянська - Людина - 3.5

хим голосом.- Нi. - I обоє замовкли.- Але ти будеш часто писати… - перервала вона перша тишину.- Буду. Буду провадити для те-бе дневник, а при кiнцi кождого мiсяця посилати.- Вони, може, прецiнь скоро про-минуть, тi два роки, Стефане?.. - її голос краяв його серце.- I для чого б нi, серденько? Один рiк у В., а другий, коли бу-ду асистентом… Не клопочись, а бережись лише. Оставайся фiзи-чно сильна, а тодi все легше пе-ребувається.- Я буду берегтись, - вiдказала вона лагiдно i слухняно. - Я й те-

Page 42: Кобилянська - Людина - 3.5

пер смiюсь модi в лице. Але ти, Стефане, бережись i ти… ах!- Що, любко?Вони станули й споглянули на себе. Обоє були блiдi.- Ми вже дома.- Навiть i не завважив, - вiдпо-вiв вiн придавленим голосом.- I менi не здавалося, що так близько… З її побiлiлого лиця горiли стривоженi очi. Присту-пила близько до нього.- Бувай здоров, Стефане! - i, вхопивши його за руку, сильно стиснула. - Пам'ятай про мене… - шептала в несказанному звору-шеннi. - Чуєш? Пам'ятай!!- Олено!

Page 43: Кобилянська - Людина - 3.5

Вiн пристрасно притис її до се-рця. Опiсля цiлував мало що не кождий палець. Ледве замiтив, як ухопила його за руку й теж цiлувала. Вiн злякався, а вона скричала з болю. Одночасно опус-тила голову на його груди й зап-лакала.- Сили… дорога дiвчино! - про-сив вiн беззвучним голосом, а в горлi неначе давив його корч.- Боюсь о наше щастя! - просто-гнала вона ледве чутно.- Я… я… нi… - вiдповiв вiн. - Ми ж любимося.- Любимося, Стефане, любимо-ся…

Page 44: Кобилянська - Людина - 3.5

***Будучина настала. Вона приво-лiклась i знiчев'я уставилась, до-вго й гаряче дожидана й тисяч-ний раз проклята, з своєю чуд-ною барвною мiшаниною горя й утiхи. Радниковi нанесла вона чимало жури й болю. Особливо "свiтило родини" наводило не-милосердно хмару за хмарою на безжурну голову пана радника i його жiнки. Як скоренько, здава-лось добрiй женщинi, пройдуть шкiльнi роки! Як легко осягне становище придворного радни-ка!Сього бажала вона за всяку цiну в свiтi! Однак iнакше склалося.

Page 45: Кобилянська - Людина - 3.5

Почавши вiд найнижчих класiв, треба було для Германа-Євгена-Сидора тримати домашнього iн-структора. I як-небудь пан рад-ник з професорами жив на най-лiпшiй стопi, через се дiм його був для них кождого часу отвер-тий; все ж таки Герман-Євген-Сидор приносив кождого пiврiч-чя чимраз то гiрше свiдоцтво. При таких нагодах змiнялись любов i пестощi вiтця в скаже-нiсть. Поводився наче божевiль-ний i був би роздер сина, коли б не сестри. Небоги мали вже схо-вок, в котрiм держали хлопця доти, доки лютiсть батька не минула, i вiн знов у сердечний,

Page 46: Кобилянська - Людина - 3.5

супокiйний спосiб не запитував про "дитину". Тодi брала мати на себе тяжке завдання настро-ювати батька на "добре", вста-вляючись за ним гаряче.- Воно ще таке молоде, дитин-не, - мовляла вона, - мусить ви-буятись; час i будучина наведу-ть його i без того до пуття, пова-ги i розуму. В тих школах i старi знетерпеливились би, а не то - воно!Батько успокоювався, м'якнув, цiлував сина i умолював, щоби вiн уже раз прийшов до свiдомо-стi та поправився. Пiдвищив йо-му грошi на дрiбнi видатки, ку-пив золотий годинник, купив

Page 47: Кобилянська - Людина - 3.5

коня вмисне лише для нього i т. п. Ах, що ж бо то вiн i не виправ-ляв з тими кiньми - не надивив-ся би-сь i за днину! I гнiватись на нього? Та за що?.. Що бистро-умний? Хитрий? Ба! - Що вмiє до свого допняти? Тупий книгоїд сього не докаже… Так, примiром, замiсть до школи, забiжить тих-цем до касарнi, де завдяки про-текцiї якого там нижчого "обо-ронця вiтчини", дiстане схован-ку i приглядається годинами всiм штукам їздцiв та вiйсько-вим фарсам. Опiсля вiддає їх до-ма одну за одною неабияк, а ска-зав би-сь: par exellence! [10][10]- Досконало (франц.).

Page 48: Кобилянська - Людина - 3.5

В таких хвилях розходилось се-рце старих з розкошi, i пан рад-ник присягався, що позволить йому вiдбути службу однорiчно-го охотника хоть би й при гуса-рах.- Куплю йому, - говорив вiн з ентузiазмом, - таку "бестiю", за котрою всi офiцери будуть губи гризти…Матуру здав Герман-Євген-Си-дор з тривогою, ледве що свiдо-мо. I вибила за нею година щас-тя, а заразом i година безiменно-го суму для родини Ляуфлерiв. Герман-Євген-Сидор вiд'їхав до В., щоб вiдбути там дожиданий рiк служби вiйськової, а радiсть

Page 49: Кобилянська - Людина - 3.5

родичiв не тривала довго. I нес-тямились вони, як стали чим раз, то частiше появлятись вся-кого роду векселi на поличках Ляуфлерiвського бюрка. А пан радник? Його самого можна бу-ло частiше, як перед тим, бачити в кав'ярнях. Деколи вiн таки там i ночував.В протягу трьох лiт, почавши з вечора, в котрiм Олена розста-лась з Лiєвичем, змоглася вже колишня "слаба сторона" радни-ка в непогамований налiг…I нинi пересиджував пан рад-ник з своїми вибраними товари-шами при "шклянцi" та нарiкав гiркими словами на своє безта-

Page 50: Кобилянська - Людина - 3.5

лання.- Коли Сидор буде i дальше та-ке заводити, - жалувався вiн, - коли не перестане, то доведе до того, що пiду з торбами!- Ще чого не стало! Воно не бу-де так зле, любий раднику! - по-тiшав один iз товаришiв. Радник розсмiявся гiрко.- Не зле? Пиятика, картярство й проче ледарство - се в молодого двадцятидвохлiтнього хлопця не зле? Ой, прислужився вiн ме-нi, що пiду з торбами… з торба-ми, кажу, бо вже я не в силi дальше сього тягара двигати!- Лишiть його лиш, най вибуяє-ться, - замiтив знов iнший, який-

Page 51: Кобилянська - Людина - 3.5

сь податковий урядник [11]. - Я вам ручуся, що вийде з цiлої iс-торiї такий чистий, такий нети-каний, як лиш того треба! Буде ще найлiпшим мужем, найлiп-шим батьком; у нього бистрий розум i духа чимало! Думаєте, що я був iнший у молодих лiтах? Думаєте, що надi мною не плака-ла не одну нiчку небiжка мати? I що ж з того? Я успокоювався по-малу, от i пiшов, слава богу, у власних силах угору.- Як, для бога, йому не гриз-тись!? - кликнув другий, лiкар i приятель родини Ляуфлерiв: - Подумайте лиш, з ласки своєї: [11]- Урядник - чиновник.

Page 52: Кобилянська - Людина - 3.5

вiн має ще двi незабезпеченi до-ньки дома, а той безсовiсний драбисько так i накладає тягарi на карб родини.- Лярi-фарi [12], любий докто-ре! Незабезпеченi! Дiвчиськами не журюсь зовсiм. Позабезпечу-ються самi!.. - вiдказав "податко-вець". - Зрештою одна, а саме Оле-на, так як би вже й заручена з молодим К.?.. Невже ж, Епамiно-ндасе?- Нi, товаришу, не заручена, не освiдчився ще…- Але ж бо люди так говорять; зрештою просиджує цiлими дня-ми у вас![12]- Лярі-фарі - пуста балаканина.

Page 53: Кобилянська - Людина - 3.5

- Вона його не хоче!- Не хоче?- Каже, що не любить.Тут i настала нараз тишина.- А що ти на те, старий?Радник здвигнув плечима.- Що ж я можу вдiяти? Силува-ти її? Вона не дасться присилу-вати!Один старий майор, що прислу-хувався спокiйно розмовi своїх товаришiв, нараз зареготався.- Тут i видно, - вiдозвався вiн, - хто верх веде дома! Бабське па-нування! Має вона хотiти? Чи вона, молода, є в силi сама рiша-ти про своє щастя, свою будучи-ну? Встидайся, старий! У твоїй

Page 54: Кобилянська - Людина - 3.5

молодостi приспiвував ти iнак-ше. Адже молодий К. - се пишна, се славна партiя! Doctor juris [13], судовий ад'юнкт, се б тобi прецiнь з рук не випускати!Радник потупив очi у шклянку i знов здвигнув плечима.- Що я можу вдiяти, товаришу? Чуєш, не любить його!..- Не любить його! Начеб люди не побирались i не жили й без любовi! Дурниця! Химера! Ко-лись вона сього гiрко пожалує, однак властивим виновником будеш ти! Дiти виховуються iна-кше, пане Ляуфлер! Як довго ти живеш, доти ти й паном; але у [13]- Доктор прав (лат.).

Page 55: Кобилянська - Людина - 3.5

тебе не знати, хто голова дому. Кождий сам собi паном. Кождий iде, куди йому догiдно, хоч би i до чорта. З того тепер показую-ться i наслiдки; от тепер i маєш "любов"!- Ваша правда, майор, слово че-стi, що ваша! - вмiшався наново контролер.- Абсолютизм у родинi - се рiч наймудрiша. Думаєте, що в мене iнакше? Моя воля - се воля всiх; а щодо точки любовi - покажу примiри. Чи женився я з любовi? Женились ви, може? Менi нарад-жено "мою", i я пiшов раз у дiм, далi другий, третiй, придивляв-ся всьому отвертими очима, при-

Page 56: Кобилянська - Людина - 3.5

слухувався настарченими вуха-ми, розпитувався, розумiється, делiкатно про теє-то, привик до неї, освiдчився - i кiнець. Менi видається, пане раднику, що ва-ша Олена геть-геть переросла вас. Коли б се робили хлопцi, се б менi було ще сяк-так до вподо-би, але дiвчата - нiколи! Прислу-хався я їй раз, як вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би їй нiколи тих дурниць, котрi, немов цвiтами, повбирала гарними словами. На-читалася нездорових творiв, i то є конечнi наслiдки. Вам було їй поводи наложити, а й тепер ще

Page 57: Кобилянська - Людина - 3.5

не запiзно. Попробуйте лиш i пе-реконаєтесь, що зiгнеться.- Я се також завсiгди говорю, - обiзвався знов старий майор. - Дисциплiна мусить доводитись до остатнiх консеквенцiй [14], особливо ж у жiнок. Жiнка - то молодий кiнь. Почує сильну, за-лiзну руку, так i подасться i влi-во i вправо. Я не кажу поводи стягати, але й не надто попуска-ти. Якраз посерединi, тодi йде гарно кроком. Де-не-де цвяхну-ти батiжком. Перед трапом тро-хи острогiв, перед бар'єром - удар i остроги, поводи свобiдно, тодi летить! Надто замучувати [14]- Консеквенції - наслідки.

Page 58: Кобилянська - Людина - 3.5

не варто, особливо спочатку; се ж моя теорiя. Ляуфлер був зав-сiгди лихим їздцем, тому ж його i кождий кiнь скидає з сiдла. Так, так, - додав трохи згодом i заду-мавшись, - дисциплiна мусить проводитись, мусить…- Дай-но менi раз з Оленою роз-мовитись, Епамiнондасе! - гово-рив доктор, коли оба верталися одною й тою самою дорогою до-дому.- Говори. Скажи їй i те, товари-шу. Те, ти ж знаєш… що її батько незабавки перестане тим бути, чим був досi, а то лiсовим радни-ком…- Вона добра, шляхетна, - вiдка-

Page 59: Кобилянська - Людина - 3.5

зав, потiшаючи, доктор. - Буде з усiх сил старатись, щоб її родина не терпiла убожества; коли б лиш того могла забути…- Кого, любчику?- Стефана Лiєвича…- Помершого?- Егеж…- Боженьку, а вона… що з ним?- Не знаєш нiчого, старий? Ад-же нервовiсть… на! Опроче се трапляється часто-густо, що ба-тьки суть остатнi, котрих у такi справи втаємничується…- Любила його?- Авжеж! Обопiльне. Вiн вiд'ї-хав, як i то тобi вiдомо, на два роки з дому, щоб студiї покiнчи-

Page 60: Кобилянська - Людина - 3.5

ти, щоби вернутися зовсiм "го-товим"; тодi й мали свої заручи-ни оповiстити, а там i побратись, та, на нещастя, набрався десь у шпиталi тифу й помер, бiдачись-ко, таки у В. Адже се, мабуть, знаєш?Радник не знаходив слiв, щоб виразити своє зачудовання, аж по якiйсь хвилинi сказав сум-ним, гiрким тоном:- А я об тiм нiчого не знав! Правда, вiн бував часто в моїм домi, вештався чимало бiля неї, однак нiколи не приходило менi щось подiбного на думку. А во-на… i се ж подяка за мою любов? - кликнув огiрчений. - За мої ба-

Page 61: Кобилянська - Людина - 3.5

тькiвськi старання? Ох, як се бо-лить, болить!! Тобi, чужому, звi-рилась, а перед своїм батьком, перед рiдним батьком, могла щось такого затаїти!..- Успокiйся лиш, чоловiче, - ути-хомирював доктор. - До мене теж не приходила, щоб своє сер-це якраз передо мною вилити. Прийшла, щоб попросту поради-тися зi мною, як з лiкарем. Му-чила її безсоннiсть, i гарячка до крайностi пiдтинала її сили. Во-на несказанно багато терпiла, i то тайком; а се, старий, вимагає чимало сили. "Не могли б ви, ди-тинко, менi сказати, - питався я, - що бiльше-менше могла би

Page 62: Кобилянська - Людина - 3.5

сьому бути за причина? Ви ж бу-вали звичайно найздоровiшi з цiлої родини"!"Чи се мусить бути, пане докто-ре?" - спитала вона."Авжеж, дитинко; се задля вас самих". Нате й розповiла дрожа-чими устами, розповiла менi цi-лу iсторiю. Я ледве затаїв своє зворушення. Яка шкода, що доля обоїх так роздавила! Була б з них вийшла прегарна пара, а їх потомки, старий… їх потомки… ех! - тут i замовк нараз.- I що ж далi, докторе? - питав радник пригнетеним голосом.- Нiчо. Просила лиш, щоб я об тiм нiкому нiчого не згадував, а

Page 63: Кобилянська - Людина - 3.5

з нею самою також про те бiль-ше не говорив. Коли я спитав, чому про те з своїми не гово-рить, вiдповiла: "Нащо?""А так собi, Олено. Geteilter Schmerz ist halber Schmetz" [15].Вона похитала головою."Нi, пане докторе; перше треба менi самiй перемогти горе; як довго воно в грудi лютує, нiхто менi не поможе".- Вона, Епамiнондасе, одна з тих, котрi самi з собою справля-ються.Радник лиш зiтхнув.- Якби вона була хлопцем! - по-[15]- Подiлений бiль це половина болю (нiм.).

Page 64: Кобилянська - Людина - 3.5

чав наново лiкар, - були б з неї i вийшли люди. А так жiнка… що почне жiнка з надвишком розу-му при горшках i мисцi?- Ох, доленько моя! - застогнав радник; - як же ти мене гiрко на-вiстила, мене i моїх безвинних дiтей! Тепер же я розумiю, чому вона за К. вийти не може.- Ну, що до сього питання, то спробуємо ще, - вiдповiв доктор. - Супроти отрути вживається та-кож отрута. Як вiддасться, так i затреться все горе, вся гризота. Таких випадкiв маємо доволi. Вона буде противитись, буде обурюватись, буде слiзьми зали-ватись… може, навiть сильно за-

Page 65: Кобилянська - Людина - 3.5

ливатись: любила його, бач, чи-мало, нема тут що й сумнiва-тись, однак чи ж для того має вже цiле життя горювати та за ним побиватись? Чи ж не женя-ться вже в свiтi удруге нi вдiвцi, нi вдовицi?- Ах, розумiється, що женяться!- Адже людина - лиш людиною! - доказував лiкар. - I чим власти-во бiльше? Нiчим бiльше, нi мен-ше як… звiриною, i то товарись-кою, розумною звiриною. Спосiб вiдживлюватися, боротьба о iс-нування, спосiб розмножуватися - все те вона має таке саме, як звiрина. Сього годi заперечити, наколи не хочеться йти якраз

Page 66: Кобилянська - Людина - 3.5

супроти всякого розуму. А що єсть по правдi, те й по розумi. Будемо отже доти апелювати до її розуму, доки вона квiнтесенцiї не зрозумiє. А коли зрозумiє й вiддасться, то побiда по нашiй сторонi. Тут i втихомириться усякий бiль, прибуде родина… одне, друге… домашнi клопоти i т. i., i буде ще менi i тобi вдячна. А для вас, старих, для вас було б се те саме, що Наupttreffer! [16]- Говори з нею! - умоляв рад-ник. - Говори, одинокий мiй по-тiшителю! Я не в силi. О, боже! За що караєш ти мене так тяж-ко![16]- Великий виграш (нiм.).

Page 67: Кобилянська - Людина - 3.5

***I доктор дiйсно говорив з нею. Умiв так приладити, що застав її саму дома. Лежала в фотелi нед-бало одягнена й курила. Вiн дов-го її не бачив, i вираз її лиця зди-вував його. Все здавалось у тiм лицi супокiйним. Нi слiду нiяко-го горя. Сказав би-сь, все життя в нiй завмерло, лиш мiж брова-ми спряталось щось… щось, чого вiн не розумiв, що однак здава-лось йому знакомим. "Божевiль-нiсть" - мелькнуло йому через думку. I з пильною цiкавiстю звернув назад на неї погляд та на її пречуднi, тепер супокiйнi очi.

Page 68: Кобилянська - Людина - 3.5

- Чого дивитесь на мене так чу-дно, пане докторе? - питала во-на, привiтавшись.- Ви… ви… курите, Олено? - спи-тав змiшаний, не даючи нiякої вiдповiдi на її запитання.- Адже бачите…- Але ж бо досi ви не могли зне-сти папiроски в жiночих устах!- Так. Однак мож i полюбити се, що передше ненавидiлось. Нап-риклад, папiроску в жiночих ус-тах. - I знов замовкла.Вiн почав був говорити про нервовiсть, i що вона мусить бе-регтись. Говорив багато про обо-в'язки, котрi маються супроти себе й супроти других; особливо

Page 69: Кобилянська - Людина - 3.5

проти родичiв. Замiтив, мiж iн-шим, що людина - звiрина при-вички i що суть люди, в котрих чутливiсть - джерело всякого бе-зталання…Вона лиш десь-колись вiдповi-дала, i то вiднехочу, байдужно. Нарештi вiн почав говорити i про їхнi домашнi обставини, по-рушив поведення брата, видат-ки батька, його турботи, гризо-ту, його зламаний душевний на-стрiй…- Не мож iнакше збирати, як сi-ялось… - закинула вона байдуж-но. - Родичi [17] самi виннi, що вiн пропадає. А пропадає вiн без [17]- Родичі - тут батьки.

Page 70: Кобилянська - Людина - 3.5

рятунку. Опроче… я вiрю i в дi-дичнiсть блудiв [18].- Критичний у вас розум, Оле-но, - говорив вiн з важкою мi-ною, - аналiзуючий, розважую-чий дух. Вам я можу щось важно-го вiдкрити. Правда, се, що ска-жу, невiдрадне. Des Lebens unde-mischte Freude ward keinem Ir-dischen zu teil [19], - цитував вiн патетично. - Однак ви зумiєте се перенести, ба, i других навчити зносити такi пригоди…Вона нiчого не вiдповiдала й не [18]- Дідичність блудів - спадкові-сть помилок.[19]- "Нiхто iз смертних не був цiл-ком щасливий" (нiм. - Фр. Шiллер).

Page 71: Кобилянська - Людина - 3.5

питала нiчого. Думала лиш, що сильним духом суджено й бага-то перенести. А вiн почав гово-рити. Зразу манiвцями та оборо-тами, а трохи згодом таки пря-мо, без усяких застережень. Про-тягом одної години довiдалась, що всi вони знищенi, що її ба-тька через якусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котрої не-доставало, вiддалять зi служби.Вона не ворухалась. Побiлiла лиш, немов стiна.- На те була я давно приготова-на, пане докторе, - ледве проше-потiла. - Давно; однак, що можна проти того вдiяти?- Проти того… нiчого! Надiй-

Page 72: Кобилянська - Людина - 3.5

мось, що, може, йому, хоть з лас-ки, друга або i третя частина пе-нсiї дiстанеться. Ви однак може-те чимало вдiяти!- Для кого?- Для ваших родичiв, для вашої сестри, а найбiльше для себе.- Справдi не знаю…- Знаєте, Олено, приймiть К…го, Вiн незабавки проситиме вас о руку…Стало тихо.- Не можу.- А чому?- Бо, як ви й самi сказали, в ме-не аналiзуючий i розважуючий дух, критичний розум…- Не розумiю вас зовсiм; гово-

Page 73: Кобилянська - Людина - 3.5

рiть яснiше!- Бачу, що не розумiєте мене. Буду отже ясно говорити. Не лю-блю його, i нашi погляди на жит-тя розходяться далеко. Я не в силi його й себе оббрiхувати.- Ви сього й не робите. Вiн вас хоче, а ви годитесь на се.- Не зношу його й сумнiваюсь, чи зможу ще кого-небудь у жит-тю полюбити. Се вам вiдомо, па-не докторе. А подружжя без лю-бовi се, по моїй думцi, бруднi вiдносини. А я не хочу в нiякi та-кi входити.- Ще перед хвилиною казали ви, Олено, що мож i полюбити се, що ненавидiлось.

Page 74: Кобилянська - Людина - 3.5

- Так, але папiроска - се не лю-дина.- О, Олено, Олено, - кликнув вiн, - у що ви вжилися? Куди заго-нюєтеся ви у своїй хоробливiй, пересадженiй уявi?Вона наче гадина та звинулась, випростувалась, та й так чатува-ла на його слова.- Подумайте, ради бога, i про свою будучину. Згляньтеся на нещасних, горем прибитих ро-дичiв. Не залишайте задля яко-їсь уяви стати для них пiдпорою. I ви можете колись бути матi-р'ю!- Дальше, пане докторе, даль-ше…

Page 75: Кобилянська - Людина - 3.5

- Я й хочу дальше говорити. Ку-ди, питаюся вас, куди дiнуться вашi родичi, наколи не прий-дуть звичайнi мiсячнi грошi? До найстаршої сестри? Вона має са-ма вже дiти; i, як нам обоїм звiс-но, хоробливо скупа. До Iрини? Доходи вчителя музики, хоч i спосiбного й дуже iнтелiгентно-го, худенькi. Крiм того, вiн хоро-витий, а що йому з часом може лучитись, звiсно менi аж надто добре, а i вам не може се лиши-тись тайною. Що станеться з ва-ми, з наймолодшою сестрою? А батьковi й матерi аби не було де на старiсть i голову склонити?!- Чи ж я тому винна, пане док-

Page 76: Кобилянська - Людина - 3.5

торе?- Сього я не кажу; однак ви не смiєте забувати, що вiн i ваш ба-тько!- Вiн мiй батько, а я його донь-ка…Старого чоловiка обгорнула си-льна нетерпеливiсть.- Ради бога! - скликнув. - Адже дiти мають якiсь обов'язки суп-роти родичiв! Се би вам прецiнь знати!! А наколи всього iншого не хочете узнавати, то мусите признати, що вiн вас живив!Її очi замиготiли.- Тут i дiйшли ми до мети… - сказала вона з зимним усмiхом, пiдчас коли з її лиця неначеб

Page 77: Кобилянська - Людина - 3.5

зникла й остатня крапелька кровi. - Живив мене. Сього я не можу забути й нiколи не забуду, пане докторе, нiколи! - сказала врочисто. - Вiдповiдно до моїх сил, вiдповiдно до моїх здiбнос-тей, а властиво вiдповiдно до мого знання, котрим мене мiй батько i теперiшнiй устрiй сус-пiльний вивiнували, хочу собi сама заробляти на кусник хлiба, а заробленим щиро дiлитись з родичами… Однак задля обов'я-зку проти волi сковуватись з му-жчиною, з обов'язку його i себе оббрiхувати… В чiм менi тут до-бачувати святiсть обов'язку, ко-ли самий сей обов'язок стане

Page 78: Кобилянська - Людина - 3.5

брехнею? Закиньте вашу думку, пане докторе! - сказала, глибоко вiддихуючи i слабо усмiхаючись. Я не вернусь бiльше з раз обра-ного шляху. Бачите? - додала во-на. - Я дiйсно одна з тих "розва-жних критичних умiв", котрi анi себе, анi других не щадять. Я все аналiзую й не маю милосердя нi над собою…- Нi над вашим батьком?- Так, пане докторе.- З жалем переконуюсь, Олено, що з вас говорить нелюдський егоїзм, якась божевiльнiсть. Нi, - говорив вiн згiрдливо, - ви, спра-вдi, не спосiбнi до самопожерт-вовання!

Page 79: Кобилянська - Людина - 3.5

- Називайте се в мене егоїзмом, однак не забувайте, що се, що силує мене виходити замуж за К…го, зi сторони моїх… також са-молюбство…- Ви софiстка!- А ви лихий оборонець правди, пане докторе…- Гiрко будете ви колись сього жалувати! - кликнув вiн. - Ви ще не знаєте життя, однак воно са-мо буде вас батожити й здере полуду з ваших заслiплених очей! Страшна буде для вас тота хвиля, в котрiй каяння i сумлiн-ня обiзвуться в вашiм серцi!- Я супроти усього озброєна! - говорила вона з тим самим сла-

Page 80: Кобилянська - Людина - 3.5

бим усмiхом, а її очi стали мимо-волi вогкi.- Не проти всього, Олено; проти безмилосердної прози життя - нi. Опроче, вже й сильнiшi харак-тери, як ви, зламалися.- Як ви се розумiєте?- Бiда ломить i залiзо, а ви лиш людина… Вона здригнулася i глянула на нього несамовитим поглядом.- Нiколи, пане докторе, - вiдпо-вiла опiсля з супокiйною гордiс-тю. - Власне для того, що я люди-на.По його лицi промайнув якийсь загадочний усмiх. Вiн пiднявся i схопив капелюх.

Page 81: Кобилянська - Людина - 3.5

- Зносiть iз гiднiстю наступа-ючий удар! - сказав i подав їй ру-ку на прощання.- Дякую вам за ваше спiвчуття, пане докторе! - вiдповiла холод-но.***Щось у двi недiлi пiсля сеї роз-мови вернув радник сильно пiд-питий додому. Доктор оповiстив йому результат своєї розмови з Оленою, а внаслiдок сього i вна-слiдок випорожнених багатьох фляшок був вiн у лихiм настрою.Вiн змагався з жiнкою, котра робила йому гiркi докори з при-чини його нещасного налогу й

Page 82: Кобилянська - Людина - 3.5

наслiдкiв, якi вiн тепер на них спровадив. Вiн вiдгукувався їй грубими словами, заявляючи, що не має зовсiм намiру так по-водитись, як се дурним бабам захочеться. Вiн був уже доволi довго терпеливим: тепер однак не стає вже i йому тої сили…- Як можеш такi дурницi плес-ти, чоловiче! - боронилась рад-никова. - Хто оставався завсiгди паном своєї волi й розпоряджу-вав грiшми? Хiба ж я? Слiпа я бу-ла й недосвiдчена, що не нало-жила тобi зараз з першого разу поводiв; не найшлась би я нинi в такiм положенню, котре дово-дить мене до розпуки. Тобi i маю

Page 83: Кобилянська - Людина - 3.5

завдячити, що нинi люди пока-зують на мене пальцями; на свої старi лiта буду жебрати кусника хлiба в дiтей або в зарозумiлих своякiв! Однак лучче умру, доки се справдиться!- Ха-ха-ха! - розсмiявся чоловiк замiсть усякої вiдповiдi.Радникова стривожено повер-нула до нього своє лице, що в ос-татнiм часi сильно вихудiло.- Ще й смiєшся! - питала вона гiрко-згiрдливо.- Ти менi хотiла би поводи на-ложити? - реготався вiн злосли-во. - Ти, що не маєш навiть настi-льки сили, щоб супроти своєї до-ньки показати свiй материнсь-

Page 84: Кобилянська - Людина - 3.5

кий авторитет? Зноси ж тепер наслiдки твого лiберального ви-ховання й любуйся думкою, що Олена зостанеться старою химе-рною панною. Вона не хоче й чу-ти про К…го.Радникова так i здригнулась при його словах; було по нiй ви-дно, що вона угиналась пiд їх тя-гарем.- Чи се дiйсно правда, Епамiно-ндасе? - питала вона несмiливо й нервово дрожачою рукою вiд-сунула на столi лампу набiк, що-би лiпше заглянути йому у лице. Се не могла бути правда. Адже се подружжя мусило статись ря-тунковим средством супроти

Page 85: Кобилянська - Людина - 3.5

всякої нужди для неї i для її бi-дненької наймолодшої дитини.- I я хотiв би, щоби се не була правда… - вiдповiв радник нас-мiшливо. - Тепер можеш iти до неї i їй подякувати. А коли нi, то наложи їй поводи… Чому ж нi? Дрантя бабське! - пробурмотiв пiд нiс i зачав нервово ходити по хатi.Жiнка сiла та лиш закрила ли-це руками…- З наймолодших лiт мала вона завсiгди свiй розум! - лютував вiн дальше. - Робила мiй дiм пос-мiховиськом та метою всяких дотепiв. А тепер ще хочеться їй доповнити мiрку безталання? Те

Page 86: Кобилянська - Людина - 3.5

вже їй не вдасться. Ще жию я; а коли до сього часу з батькiвсь-кою волею ще не познакоми-лась, то познакомиться з нею те-пер. Вона мусить за нього ви-йти!- Сього вона не вчинить, Епамi-нондасе! - простогнала раднико-ва. - О, коли б я була тодi перед-чувала, що той буде причиною її нинiшнього поведення! Якою не-нависною, якою незносною бу-вала для мене його присутнiсть!- За твоєю спиною пiддержува-ла вона любовнi зносини, корес-пондувала, а ти була слiпою й глухою! - говорив радник даль-ше. - Тепер збирай, що посiяла!

Page 87: Кобилянська - Людина - 3.5

Що мене стосується, то кажу ще раз, що я покажу їй, хто голова родини. Не буду терпiти, щоби вона противилась моїй волi зад-ля якогось божевiльного фарсу. Буду… - i вiн замовк нагло. В по-коях почулися легкi кроки, а трохи згодом стала Олена на по-розi. Була одягнена в темний плащ, голову завила в чорну ху-стку, а пiд пахою держала гру-бий звiй нот. Здавалось, що сту-пає дуже неохотно, однак поба-чивши радника i зламану матiр, в одну мить усе зрозумiла i при-ступила ближче.- Iду до Маргарети, мамо, - ска-зала, вагаючись, - i не буду дома

Page 88: Кобилянська - Людина - 3.5

на вечерi. Ключ вiд мого покою забираю з собою, бо, правдопо-дiбно, забавлюсь довше, а, пове-рнувшись, не хотiла б я нiкого будити.Радникова кивнула лиш голо-вою, однак радник станув визи-ваюче перед нею.- Що за дiло маєш тепер у вчи-тельки музики? Надворi ллє дощ немов iз коновки, i я думаю, що в такий час не виходиться, як не муситься.- Справдi так, тату; i я мушу.- Чого?- Маю там дiло, - вiдповiла не-охотно.- Що ти можеш увечерi у старої

Page 89: Кобилянська - Людина - 3.5

вчительки за дiло мати? Може, знов яку тайну? Яке rendez-vo-uz? [20] Бережись! Все має свої границi, i я перестав бути згляд-ним i терпеливим!Молода дiвчина приступила скоро до стола i поклала збиток нот. Її бiле змарнiле лице вiдби-вало сильно вiд чорної хустки, а в тiй хвилi схилила його глибо-ко вдiл… було їй, очевидно, тяж-ко виявити се, до чого забирала-ся…- Се ноти, котрi я вiдписала за грошi; мушу їх вiднести, - гово-рила поспiшно. - Бiльше в мене, тату, нема нiякої тайни…[20]- Побачення (франц.).

Page 90: Кобилянська - Людина - 3.5

Радникова прокинулась на со-фi, а радник станув у першiй хвилинi мовчки, наче вкопаний; однак лиш на хвилинку. В слiду-ючiй уже хвилi приступив вiн кiлькома кроками до неї, а його очi заiскрились.- Що? За грошi намазала ти ту дрань отут? Отже ти вiдважуєш-ся менi ще i в тiм нечесть роби-ти? Схаменись, божевiльна! - кри-чав вiн дрижачим iз лютостi го-лосом. - Як довго ще в мене ста-не терпеливостi!- Що хочете тим сказати, тату? - спитала вона спокiйно, звиваю-чи назад розсипанi ноти.- Хочу тим сказати, що не змо-

Page 91: Кобилянська - Людина - 3.5

жу порядним людям у лице по-дивитись, коли згадаю, що моя донька своїм дурним поступова-нням дає причину до всяких по-говорiв; що вiдкидає поважного чоловiка, й замiсть того, наче бi-долашний писар, маже ноти за грошi; що безчестить моє iм'я, цiлу мою родину; що хоче а tout prix [21] вiдогравати якусь роль. Я тебе встидаюсь, - кричав, - всти-даюсь, кажу тобi!!.Вона лиш поблiдла, i очi її зда-вались бiльшими; опроче оста-лась, як i перше, спокiйною.- Годi менi вам помогти, тату, - вiдповiла вона. - А що предложе-[21]- За всяку ціну (франц.).

Page 92: Кобилянська - Людина - 3.5

ння поважного чоловiка не мо-жу прийняти, а не хочу, щоб моя особа була тягарем для вас, буду для того на себе сама заробляти. Як вам i другим ся справа пред-ставляється, не можу я, розумiє-ться, знати; однак iнакше посту-пати також не можу.- Ти однак мусиш, коли я кажу!! - кликнув голосно, грубо. - В ос-татнiй хвилинi пiзнаєш ти ще, що батько голова родини, що його воля - воля всiх!- Чому якраз в тiм випадку? - питала Олена, i її великi очi зача-ли миготiти.- Бо - ти дурна, i я собi того ба-жаю!

Page 93: Кобилянська - Людина - 3.5

Вона здвигнула плечима й лег-ко усмiхнулася.- Нiхто не є управнений мати бажання, котрi в життю другого мали би вiдогравати якусь рiша-ючу роль; а ще менше на те нас-тавати, щоб були зреалiзованi. Я їх не можу визнавати. Сама єсьм, тату! Сама, як птиця, як дереви-на в лiсi. Маю сама право йти за собою або проти себе. Для того кажу раз на завсiгди, що не вий-ду за К…го, i що нiколи, нiколи не буду жити брехнею…- Позавтра вiн тобi освiдчиться, i ти приймеш його! - говорив вiн бiля неї засапаним голосом.- Позавтра довiдається, що не

Page 94: Кобилянська - Людина - 3.5

стану його жiнкою…- Олено, змилуйся над твоєю нещасною матiр'ю, набери розу-му, - побивалась радникова.- Маєте ви, може, надi мною ми-лосердя? - питала вона з неска-занним огiрченням. - Бере, може, хто мою думку i чуття на розва-гу? Наче якусь штучну механiч-ну пружину натягали б ви мене i пристосовували до обставин! Я однак не дамся до сього ужити! Нiяка сила свiту не стопче в менi мислячої самостiйної людини, а коли б вам те прецiнь удалося, тодi успокiйтесь… Тодi… я - не я…- Яка подяка за мої безсоннi но-

Page 95: Кобилянська - Людина - 3.5

чi, за мою муку, мою любов ма-теринську! - стогнала раднико-ва. - Що жиє в твоїм безталаннiм серцi!- Правда, мамо, й те, що випле-калось.- Прокляття на тебе, невдячна гадюко! - засичав радник.Вона збиралась до вiдходу, од-нак на тi його слова задержала-ся. Звернувши легко голову, гля-нула на нього iз спiвчуттям.- Вашi слова, тату, мене не бо-лять… - говорила. - Вам i не слiд iнакше говорити, лиш так, як дух, котрий вас дотепер прова-див, вами володiв, вам i велить говорити. На мене не має вiн нi

Page 96: Кобилянська - Людина - 3.5

впливу нiякого, нi сили. Вважаю його лише нездоровою, бруд-ною силою, котра не має змислу для чистого шляхетного чувст-ва; тiй силi в грязi гаразд, вона рада б усе їй противне загарбати у свiй круговорот i приглушити. Iду! - говорила вона дальше. - Не маємо собi бiльше нiчого сказа-ти. А так як справи стоять, не бу-демо мати i на будучину собi нi-чого сказати, анi розумiтися не будемо.- Я тобi маю лише стiльки ска-зати, - кричав радник, - що поза-втра приймаю освiдчення К…го. Ти ще неповнолiтня, а тепер - iди!

Page 97: Кобилянська - Людина - 3.5

Вона знову станула, наче прико-вана, а її очi засвiтились чудно.- Так? - сказала протяжно. Хотi-ла ще щось сказати, однак, наду-мавшись трохи, замовчала. Теє "щось", що доктор порiвнював iз помiшанням, показалось нараз у неї мiж очима. Не пiдводила по-вiк бiльше. Не сказала нi словеч-ка. Забравши ноти з стола, вий-шла.Мiж старими урвалася розмо-ва…

Page 98: Кобилянська - Людина - 3.5

II

Es lebt in mir die Liebe zur Freihe-it, der feste Entschluss, mich nicht knechten lassen zu wollen, es sei von wem es sei, nimter mein Haupt zu beugen, wo meine Seele es nicht kann; mein Leben zu leben, wie ich es verstexe, den Weg zu geben, den ich mir vorgezeichnet, und mich durch nichts von diesem Wege ab-bringen zu lassen; durch keine Dro-hung, mag er denn fuhren, wohin er will…("Allzeit voran" von Fr. Spielhagen) [22][22] - У менi живе любов до свобо-ди, в менi тверда постанова не дати

Page 99: Кобилянська - Людина - 3.5

До тої самої незначної хатини, отiненої старинезними смерека-ми, з котрої Олена виходила з Лiєвичем перед майже трьома роками, прямувала й сього вечо-ра. Темнiська нiч укладалась, а дощ лляв неустанно. Вiд часу до часу пiднiмався сильний вiтер i бив її дощем так у лице, що во-лосся на чолi перемокло, а рука, себе поневолити, ким би це не було; нiколи на хилити своєї голови, де цього не може моя душа; жити своїм життям так, як я сам це розумiю, iти шляхом, що я сам намiтив, куди б вiн не вiв, i не дати звести себе з цього шляху нiкому нi пiдлещуванням, нi погрозами. ("Завжди вперед", Фр. Шпiльгаген).

Page 100: Кобилянська - Людина - 3.5

що пiднiмала довгу сукню, зацi-пенiла iз студенi… Се був один iз тих неприязних зимних вечорiв осiннiх, котрi заганяють додому усе, що лиш має яке-небудь при-становище…Утомлена вступила Олена в ха-ту. Тут мешкала її стара вчите-лька Маргарета С. Учителькою, правда, перестала вона бути здавна, однак стала для неї щи-рою порадницею й подругою.Який лагiдний супокiй, який мир привiтали її в тiй тихiй кiм-натцi! Була лиш напiвосвiтлена. В притикаючiм маленькiм сало-нi, котрого дверi стояли широко створенi, сидiла старенька дама

Page 101: Кобилянська - Людина - 3.5

при фортеп'янi, цiлком затопле-на в Шопенi. Вiн був її любим-цем, i вона виконувала його тво-ри майстерно. Без шелесту роз-горнулась дiвчина з плаща та хустки, тяжкi коси так i розпус-тила по плечах. За висками тов-клись у неї живчики, а голова сильно розболiла iз зворушення.Пiд вiкном стояв старомодний фотель старої дами, а перед ним столик до роботи. Тут i опусти-лась вона, щоби спочити, як се часто робила. Се не першина, що її гонили та слiдили, наче яку небезпечну дику звiрюку…Наче хвилi, припливали до неї м'якi звуки фортеп'яно. Раз лю-

Page 102: Кобилянська - Людина - 3.5

бовнi пристраснi, то знов запа-дали вони глибоко в душу; нiби бавлячись ними, перейшла Мар-гарета незамiтно на iншу тему. Начала Шопена "Impromptu pha-ntasie".Тихесенько розпливались зву-ки, то зливались, виринали новi, пориваючi, чародiйнi, наче опа-новуючи себе, немов тая скова-на пристрасть, коли чоловiк з болю задрожить, застогне, а далi вмовляє в себе: "спокою, спо-кою, спокою!"…Як часто i прислухувалась Оле-на тiй штуцi, все однак, що вiд-чувала при тiм i думала, було од-накове. Та сама гарячозимна

Page 103: Кобилянська - Людина - 3.5

дрож обгортала її, приковувала та загадочна сила музики, що нас пориває, додає сил, дотикає нас до найглибшої глибини ду-шi… Нинi однак в тiй хвилi про-кинулась вона так бистро, наче б її доторкнувсь який лихий де-мон; прокинулась i сховала роз-пучливим рухом лице в долонi. Се ж був його улюблений твiр. З того однак часу не хотiла його бiльше чути. Правда, стара вчи-телька не могла знати, що вона тут сидiла немов на вигнанню, а так i мусила прислухуватись; а хвилi звукiв не мали милосердя. З їх глибини виринула згадка i стала живою картиною. Одного

Page 104: Кобилянська - Людина - 3.5

разу, коли обидвоє зайшли до Маргарети на музику, а вона вi-догравала "Impromptu" по-мис-тецьки, тодi i виявив вiн їй кiль-кома словами свою любов. Смер-калось, наче нинi. Вiн сидiв, упе-ред похилений, пiдперши голову на руки, i прислухався. Непода-лiк вiд нього сидiла вона. Посе-рединi гри встав нараз i присту-пив до неї. Яка одинока незабут-ня хвилина! В якiм неописанiм зворушенню находився вiн тодi - звичайно спокiйний, гордий! Признання його тодiшнє було лиш вiдгомоном тої музики - скована пристрасть. А вона? На-йнiжнiшi нерви дрожали, трем-

Page 105: Кобилянська - Людина - 3.5

тiли в нiй. Адже обоє носили в серцю любов, однак i обоє були гордi, вразливi, i одне не хотiло другому признатись, аж таки вiн перший почав…Не було се якесь упоєння, що їх обняло. Се була сила глибока, могуча, пiднiмаюча сила, котра не знає нiяких перепон, нiчого не жахається, котра, проломлю-ючи дорогу, пориває усе з собою, часто руйнує те, що закони i зви-чаї, i час з трудом збудували…Правда, що музика пiдсичує i бiль у людськiй грудi аж до бо-жевiльностi. Музика пiрвала те-пер i молоду дiвчину у свої обiй-ми. Вона почала нервово регота-

Page 106: Кобилянська - Людина - 3.5

тись, тихо, тихо, та так сердечно, що цiла її гнучка стать тремтiла. Оклик виривався їй з уст, однак вона притисла руки ще сильнi-ше до лиця, зацiпила зуби, хотi-ла бути спокiйною… О, боже, спокiйною!.. Адже не на се при-була вона сюди, не се гнало її в бурливу нiч, не сього вона бажа-ла, бажала!.. Горде, непогамова-не чувство!! Хто його не знає!..Трохи згодом лежала вже її змучена голова нерухомо на спинцi крiсла, i лише рука зак-ривала очi…Пiзнiше, коли вже стара дама перестала грати i увiйшла з свiт-лом до кiмнати, найшла молоду

Page 107: Кобилянська - Людина - 3.5

товаришку незвичайно втомле-ною. Не здивувалась вона її при-сутнiстю; то було вже її звичаєм приходити незамiтно й несподi-вано, а часто вже по якiйсь хви-линi назад вертати. Вiд часу сме-ртi Лiєвича стала вона такою не-посидючою…- Ще йде дощ надворi, Маргаре-то, - мовила Олена мiж iншим i притисла чоло до шиби. При тiм вдивлялась у нiчну темряву, на-че б хотiла там конче щось доба-чити. Замiсть того бив дощ го-лосно о вiкна, а поза углом хати свистiв та вив вiтер, немов хотiв насилу зiрвати стару хатину. Ли-ше старi смереки шумiли перед

Page 108: Кобилянська - Людина - 3.5

нею успокоююче i горнулись охотно за вiтром.- Невже ж ти знов хотiла б вiд-ходити? - питала вдовиця з три-вогою, а заразом любо… - I то в таку непогоду? Вибий собi лиш те з голови, я тебе не пущу.- Нi, Маргарето, я ще остануся. Я принесла вам ноти, як собi їх на нинi бажали, а далi хотiла те дещо оповiсти, дещо написати…- Лист?- Лист.Тут i розповiла вона старiй жiн-цi все, що пережила в остатнiм часi, вiд сцени з доктором, аж до бурливої розмови з батьком.- I що ж задумуєш чинити, Оле-

Page 109: Кобилянська - Людина - 3.5

но? В недiлю з'явиться напевно. Дожидав, як менi здається, лиш приїзду своєї матерi, котру хоче тепер взяти до себе.- Хочу йому правду сказати. Скажу, що знаю про його намiр щодо мене; заким однак рiшуче приступить до дiла, мусить одне дiзнатись; а то, що дiвчина, кот-ру задумує на цiле життя взяти за жiнку i по котрiй з певнiстю надiється, що буде становити "душу" його дому, не любила йо-го нiколи. Що коли б я хотiла за нього вийти, то вийшла б лиш з тої причини, щоби родичам, од-нiй незабезпеченiй сестрi i собi придбати якесь пристановище.

Page 110: Кобилянська - Людина - 3.5

Не єсть се нiяким услiв'ям, пiд котрим вона рiшилась-таки вий-ти за нього. Вона хоче лише йо-му тим ощадити неприємної, а подекуди i понижаючої хвилi, а заразом хоче i очиститись вiд за-киду, будто вона слабує на гор-доту i химери. За нього не вий-де. Не могла б сього нiколи вчи-нити; попросту вона не може зо-бов'язуватись до доживотної брехнi…- Се в тебе, Олено, дiйсно не…- Жарт? Нi, Маргарето, правда.Вдовиця мовчала через хвили-нку.- Кождий має свої погляди на такi речi, - обiзвалась опiсля; -

Page 111: Кобилянська - Людина - 3.5

однак, як то кажуть: "i мудрому чоловiковi не встид послухати поради…"- Для мене нема поради, Марга-рето, - вiдповiла тихо Олена. - "На милування нема силування", так само i на поважання; а ви-робленi погляди на життя, котрi тiсно зв'язанi з нашою совiстю, також не даються скинути, наче та одiж.- Сього я й не хочу сказати. Я хотiла була лиш спитати, що властиво думаєш зробити з со-бою, коли не хочеш вiддатись?- Задумую жити по своїй натурi i по правдi.- По правдi! - усмiхнулась сумно

Page 112: Кобилянська - Людина - 3.5

старенька женщина. - Не знаю, що собi властиво пiд тим дума-ти. Одначе, взявши все на розва-гу, то що ти маєш супроти особи К…го? Що тепер його не можеш любити, розумiю дуже добре. Що, оскiльки тебе знаю, може, взагалi не будеш його любити, знаю аж надто добре. Думаю од-нак, що людська натура доволi знана, щоб будувати на ню i на будучину: наприклад, що при-викнеш до нього. Вiн добрий чо-ловiк, се кождий знає. Вiн досi щиро спомагав матiр, а тепер на-вiть бере її до себе. Сього не вдiє нинi кождий.- Дiйсно! - перебила її Олена,

Page 113: Кобилянська - Людина - 3.5

гiрко усмiхаючись. - Рiдка вели-кодушнiсть! Кождому вiдомо, що доки вiн учився, вона, вдови-ця, гiрко роботами заробляла грошики, щоб його удержувати на унiверситетi. Що її тепер, ко-ли вже перестала бути продук-тивною силою, не виганяє над-вiр, то вже iмпонує свiтовi!- Ох, Оленко! Огiрчення чинить тебе несправедливою. Вiн не грає, наприклад, у карти, не п'є, а те, бач, чимало значить.- Нi, зате вiн чоловiк холодний, з вирахованням, котрий лиш хо-че вживати, котрого "я" стано-вить для нього одинокий свiт. "Уживати, бо лиш раз живеться"

Page 114: Кобилянська - Людина - 3.5

- се його засада, котрої вiн i пи-льно держиться. "Однак при тiм i другим дати жити" - се не його засада, Маргарето. На те спустi-ться. Се егоїст i чоловiк гордий, котрого, як вихвалювався раз перед Стефаном, нiчого на свiтi не дивує, котрий усього вживав, усього скоштував, котрого нiяка жiнка не в силi довший час при-держати, бо, мовляв, знає напе-ред про кожду, що потрiбував би лише палець надставити, а мав би їх десять нараз, його, наприк-лад, важнi соцiальнi питання життя нiчого не обходять, бо на те, iмовляв, єсть доволi студен-тiв, фiлiстерiв i iнших божевiль-

Page 115: Кобилянська - Людина - 3.5

них. Для нього його завiд - то лиш дiйна корова; а про мене го-ворив раз Стефановi: "Чи думає-те, що ся хоть крихiтку лiпша вiд других? У неї, як i у всiх жiнок, остатня фiлософiя: "вiддатися". Я їх знаю. Наколи б менi її дiйсно схотiлося i була б уже моєю, тодi й полишила б усi свої iдеї, при помочi котрих робиться тепер така iнтересна в родинному гнi-здi. Зрештою, i не смiла б менi їх у мiй дiм заводити. А до делi-катної кухнi, яку я люблю, вона й не пасувала б", Що менi з тако-го чоловiка, Маргарето, без лю-бовi? I чим була б я для нього? Нiчим бiльше, нi менше, як

Page 116: Кобилянська - Людина - 3.5

ключницею його дому… а там… - тут i урвала.З ляком пiдвела старенька очi на молоду дiвчину. Такої бесiди вона ще вiд неї не чула; так су-воро, безоглядно нiколи вона не говорила. В якi мрiї заганялась-вона при своїх спосiбностях! А знала свої думки так удатно прибирати в слова, що сказав би-сь деколи, що воно дiйсно так, а не iнакше. Однак вона лю-била сю дiвчину, немов свою рi-дну дитину, i думала, що вона нi-защо в свiтi не повинна далi сту-пати тою тернистою й небезпеч-ною дорогою.- Прислухуючись твоїй бесiдi,

Page 117: Кобилянська - Людина - 3.5

Олено, - обiзвалася, поважно, - можна б утратити вiру в добрi прикмети мужчин. Одначе я в тебе питаю, я маю до сього пра-во. Чи був i Стефан без блудiв?- Стефан? Нi, - вiдповiла трохи згодом Олена, пiдчас коли її ве-ликi очi глибоко засяли. - Вiн мав також свої блуди. Був нуд-ний педант, був заздрiсний, був гарячка i мав ще блуд одiдиче-ний, про котрий довiдавшись, я з жалю та розпуки мало що не збожеволiла. Се була тайна, його батько збожеволiв з пиття i по-мер з того, а вiн, Маргарето, як-небудь i не пив налогово, однак пив радо. Ви розумiєте, що се

Page 118: Кобилянська - Людина - 3.5

значило для мене мати такого чоловiка (а я змалку бридилась усiми напитками), у котрого та згубна пристрасть могла вибух-нути кождого часу? Однак ми любились, i, вiруючи в нашу лю-бов, ми думали се лихо перемог-ти. "Лише при твоїй помочi", - говорив вiн бувало, - "змiг би я ту нещасну хворобу задавити, а з другою жiнкою… нiколи". I я вiрила, що менi вдасться його вирятувати, при чiм i натерпi-лась би, може, чимало, однак що було то все для мене? Я ж його так любила, Маргарето! А тут? Що за рацiя виходити за сього чоловiка? Ми вели б неустанну

Page 119: Кобилянська - Людина - 3.5

боротьбу мiж собою, котра б ос-таточно мусила виродитись у ненависть. Так, як я його знаю, то вiн не звернув би нiколи з шляху, раз обраного; а я, Марга-рето, я не єсьм натурою, котра б могла зносити на своїм карку панування другого.- Такi думки, дiвчино, - вiдповi-ла стара дама, хитаючи жалiсно головою, - не доведуть до нiчо-го. Коли, бач, усе розбереш, усю-ди заглянеш, так i стрiнеш усю-ди ключку. А все ж таки вiн уза-галi вiдповiдна "партiя" для те-бе, i ти привикнеш до нього. Привикає чоловiк, боженьку, чи до одного! Тим скорше до люди-

Page 120: Кобилянська - Людина - 3.5

ни: з днини на днину, з мiсяця на мiсяць, а там… о, ти не знаєш, як гарно може ще твоє життя уладитись, якi хвилi береже ще воно для тебе! Чи хочеш, може, сама, на самотi жити, от, хоч би так, як i я? - i гiркий усмiх про-майнув по її старечiм зжуренiм лицi. - Чи розумiєш ти хоч трохи, що то значить бути злишнiм? Або чи розумiєш ти направду, що то таке убожество? Недоста-ток болить, журба мулить, приг-ноблює, робить вовчкуватим, убиває! А як старiсть настане, сили уступлять, Олено? Фахової освiти не маєш. Чи хочеш сукнi паням шити? ноти цiле життя

Page 121: Кобилянська - Людина - 3.5

вiдписувати? Хочеш, Олено?Молода дiвчина мовчала, її го-лова спочивала на згорнених на столi руках; ледве що видно бу-ло її блiде лице iз спущеними вi-ями.- Хочеш сього, Олено? - обiзва-лась iще раз iз притиском. - Нi, годi тобi того хотiти! Ти дiйсно не можеш мати ще правдивого розумiння про нужденне вегету-вання [23], а то мусила би ти йо-го повiтати, як свого ангела-спа-сителя!- Нiколи, Маргарето; лучче вме-рти! - почулося стиха.- Умерти? - глянула понад оку-[23]- Вегетування - існування.

Page 122: Кобилянська - Людина - 3.5

ляри на дiвчину стара Маргаре-та. Був се ледувато-насмiшли-вий, а заразом милосердний по-гляд, що на нiй спинився. Опiсля зареготалась вона i, беручись наново за панчоху, почала од-ностайним голосом дальше:- Коли Стефан умер, казала, що також мусиш умерти; а прецiнь жиєш. Не вмирається воно так легко, Олено; вiр менi. Раз - се було, як i мiй чоловiк помер (щось у рiк, як ми побрались); - я думала тодi теж, як i ти, про смерть. Не знаю, чому не вмерла я, як i не знаю, чого живу? Всi вдовицi i старi панни, Олено, во-ни нiчо. Остатнi належать ще до

Page 123: Кобилянська - Людина - 3.5

тих безталанних, що ще до того i смiшнi. Самотнi блукають у жит-тю, без приюту, без становища, сказала би-м, без змислу, атi - жиють, щоб не вмерти. Наприк-лад я: смертi не бажаю, як в мо-лодих пристрасних днях. Знаю, що кiнець сам прийде, а буде се сумний, глухий кiнець… Чи хо-чеш i ти вести таке життя? Чи, може, хочеш для "Iдеї" жити? Наприклад, писати? Се тепер… неначе хороба в жiнок. Опроче, для iдеї живеться доти, доки не треба за кусником хлiба побива-тись. Виб'є однак та година, так iдеї перестають бути метою жи-ття. Врештi, нехай собi й так. Ду-

Page 124: Кобилянська - Людина - 3.5

маєш, однак, що праця для iдеї заступить тобi се живе щастя, котрого розумiння мусить ще жити в твоїй грудi, бо ж ти лю-била i була любленою? Чого ж, питаю ще раз, чого ж хочеш, Олено?Немов змучена, пiдняла Олена голову i з вiдверненим лицем оперлась мовчки о поруччя крiс-ла, ще й очi закрила рукою. Бо-же! Дiйсно, чого ж вона ще хотi-ла? що оставалось їй ще хотiти? Писати? До того не мала вона таланту, а всяке дилетантство було їй ненависне. Отже, що ж їй почати? Думати? Говорити? Ма-йже на се виходило. А наколи на

Page 125: Кобилянська - Людина - 3.5

се вийшло, стало смiшним…Стара дама завважила муки мо-лодої дiвчини i, не змiняючи нi пози, нi тону, говорила далi:- Дiйсно, Олено, в тiм взглядi не можу похваляти твого рiшення. Що задумуєш чинити, воно, їй-богу, недобре!Однак вона чула, що добре. Чу-ла, що коли не буде придер-жуватися сеї думки, то пропаде, як тисячi перед i за нею. А того вона не хотiла.- Що мучить тебе, моя дитино? - обiзвалась знов, бачучи, що Олена сидiла безмовно та неру-хомо. - Невже ж тобi жаль твоїх поглядiв на життя, котрi ти, мо-

Page 126: Кобилянська - Людина - 3.5

же, змiнити мусила б? Iди ж бо, iди! Яка ти собi там i поступова, а в тiм напрямi осталась ти все-таки iдеалiстка. Оглянься лиш у життю i скажи сама, чи подруж-жя, котрi лучились без любовi, в тисячних случаях не щасливiшi вiд таких, що справдi не раз лиш любов мали за пiдставу? Думала було, що ти якраз скорше всту-пиш у так зване "розумне под-ружжя", а ти замiсть того любу-єшся в романтичних засадах i не хочеш у те вiрити, що ми не в си-лi кермувати нашою долею, що на те є вища сила. Правду ска-завши, свiт висмiє тебе, довiдав-шись, що через те вiдмовила К…,

Page 127: Кобилянська - Людина - 3.5

бо його не любила!..- Свiт, Маргарето? - вiдказала гордо Олена, i згiрдливий усмiх промайнув по її лицi. - Та маса наших знакомих? Анi їх хвальба, анi їх догана не були нiколи в силi постановити для мене яке-сь правило! Менi просто немож-ливо розстатись iз думкою, що так, як воно є, є недобре; що на-ступить одначе хвиля, в котрiй правда смiло заволодiє; справед-ливiсть перестане бути якимось даром ласки, i настане час, коли жiнка не буде примушена жерт-вувати свою душу фiзичним по-требам…- От i маєш, Олено! Твої погля-

Page 128: Кобилянська - Людина - 3.5

ди про правду становлять влас-не причину твого терпiння. Се головне вони творять розлад, безталанну дисгармонiю в твоїй душi. Завернись, люба дiвчино! - казала вона серйозно. - Завер-нись, доки ще молода, доки ще можливий рятунок, доки не бу-деш мусила собi сказати, що се-ред людей осталась ти одна-однiська!- Годi мене вже урятувати, - вiд-повiла молода дiвчина, сумно ус-мiхаючись. - Не в тiм змислi, в якому, було, задумали. Одначе, одному мушу заперечити. Мої погляди не такi iдеалiстичнi, як ви думаєте. Коли б була, як док-

Page 129: Кобилянська - Людина - 3.5

тор А. казав, менш розважним критичним умом, не була б я анi в частi такою безталанною се-ред нинiшнього ладу суспiльно-го, не була б я такою самотньою, якою єсьм дiйсно.- Твоя уява надто роздразнена.- То дайте поживу моїй душi; дайте менi серйозну, тривалу працю. Одначе нiколи не стояло виразнiше перед моєю душею, що єсьм "нiчо", єсьм якимось не-докiнченим, неповним сотворiн-ням, котре, оставшись таким, са-ме не здолає опанувати долi! Що менi з самої волi? Що остається менi? Нiчого, Маргарето, нiчого, крiм прокляття, насмiшок i ми-

Page 130: Кобилянська - Людина - 3.5

лостинi.Трохи згодом, немовби собi що пригадувала, додала рiшуче, нi-би бiльше до себе:- Нехай врештi все б'є на мене, я хочу до остатньої хвилини ос-таватись праведною, а хто в силi чинити бiльше, нехай робить…- А за потреби життя забула, серце? - спитала знову вдовиця, посилаючи мрачний, майже ост-рий погляд з-поза окулярiв.- Моральна нужда а абсолютна бiднiсть - се одне й те саме. Нас-лiдки їх однаковi. Будьте ласка-вi, - додала опiсля спiшно, - дати менi аркуш паперу. Хочу написа-ти до нього.

Page 131: Кобилянська - Людина - 3.5

Вона встала, перейшла звiльна кiмнату i станула врештi перед старою женщиною. Нiколи не видавалась вона їй такою пова-жною, однак нiколи й такою чу-жою.- Се твоя невiдмiнна постанова?- Невiдмiнна.- I чи ти того свiдома, що запро-пащуєш сама свою будучину?- Так, я того свiдома, що не бре-шу…- Годi, бог з тобою, безталанна!..***Щось у годину пiзнiше покину-ла Олена стару товаришку. Над-ворi стало ще темнiше. Ледве що

Page 132: Кобилянська - Людина - 3.5

десь-не-десь блимали зорi, а по мiсяцi таки мчалися хмари. Ли-ше вихор гудiв та свистiв безна-станно, та гнав тихими улицями…Прощання обох женщин було холодне i нiме. Щось стануло мiж ними, що їх роз'єднало; во-ни обi се порозумiли…Смiливо кинулась Олена в нiч-ну темряву. Сильний подув вiт-ру загасив свiтло в руках вдови-цi, а дверi за молодою дiвчиною луснули сильно i замкнулись.- Чого, властиво, вона хоче? - пробурмотiла стара нетерпели-во i вертала звiльна напомацки у свою свiтлицю. - Чи при умi во-на?

Page 133: Кобилянська - Людина - 3.5

***Чаша горечi, яку довелося ви-пити родинi Ляуфлерiв, не була ще повна. Новi, зовсiм незнанi чуднi звуки наповнили солод-кою гармонiєю серце Германа-Євгена-Сидора. Наче одним за-махом зрозумiв вiн поезiю, в котрiй, зливалось мiсячне свiтло й соловейкове щебетання. Зро-зумiв журчання чистих хвиль, зрозумiв золоту їх пiсню, казоч-ну. Зрозумiв сумраку вечiрнього чародiйну силу. Вiн потонув у найнiжнiших чувствах… вiн, Гер-ман-Євген-Сидор… любив. Одна-че його любка (була се жидiвка) оставалася глухою для тих його

Page 134: Кобилянська - Людина - 3.5

чудних, сердечних звукiв. Його просьбу, щоби стала його дру-жиною, вiдкинула вона рiшуче i холодно, його горя i розпуки не в силi описати нiяке слово люд-ське; i вiн постановив зникнути iз сцени подiй. Сталось воно тим чином, що вiн вистрiлив собi в лоб…Недовго по тiм усунено радни-ка з служби… i гарнi, золотi часи, про котрi знав оповiдати вiн, йо-го товаришi та добрi знакомi, - стали tempi passati! [24]

***З чотирьох доньок була лиш [24]- Минулим часом (італ.).

Page 135: Кобилянська - Людина - 3.5

найстарша i Iрина замужня. Пер-ша вийшла за старого, однак ба-гатого кавалера i проживала бе-зжурно далеко вiд родичiв. Лед-ве що раз або два в рiк питала листовно, як живеться родинi. Тодi звичайно Олена вiдписува-ла їй точно й коротко. Обi сест-ри нiколи не годились з собою, а вiд часу, як найстарша вiдда-лась, вiдчужились ще бiльше. Тяжко приходилось тепер Оленi до неї i її мужа вiдсилати пись-мо, котре мало характер прось-би. Той її швагер мав далеко вiд мiста кiльканадцять фальчiв [25] поля з обiйстям, i теє хотiла [25]- Фальча -щось біля десятини.

Page 136: Кобилянська - Людина - 3.5

тепер панi радникова за пора-дою Олени взяти в оренду, бо не знали iншого виходу з лихих об-ставин. Частина пенсiї, котру з ласки полишено радниковi, була така мала, що ледве вистарчила б на життя одному. Крiм того, були в них ще й довги i, заки тих не сплачено, не можна було гро-шей обертати на iншi потреби. Довго треба було ждати на вiд-повiдь, дуже довго, - аж i прий-шла нарештi. Зять, хоч i неохот-но, пристав на предложення сво-єї свекрухи i заключив тверду, некорисну для них угоду, котру однак i Олена мусила пiдписати.Небавом вiдтак переселилася

Page 137: Кобилянська - Людина - 3.5

далеко-широко знана i поважа-на родина (з виїмкою наймолод-шої доньки, котру найстарша забрала до себе: "заки зааклiма-тизуєтесь" - писала) в нужденне пусте село i почала нове життя.***Минув уже п'ятий рiк, вiдколи проживали на селi, вiдлученi вiд iнтелiгентного свiту, вiд усяких товариських зносин. Кождий ви-їзд у мiсто був сполучений з ви-датками, i для того вони рiдко коли виїздили. Тяжко приходи-лось їм хоч i якутам малу суму грошенят вiдложити. Винаймле-нi поля приносили мало доходу,

Page 138: Кобилянська - Людина - 3.5

а про частiшу продаж яких-не-будь продуктiв рiдко коли мож було думати. Життя, яке вони тепер вели, було тихе та сумне, приправлене бурливими вибу-хами пияцтва Ляуфлера. Вiн просиджував цiлими днями в нехарних [26] сiльських корч-мах, п'ючи та сперечаючись з мужиками. Тут i вироблював їм рiзнi подання i суплiки та зала-годжував i iншi справи, а за те платили йому мужики горiвкою або i грiшми, котрi вiдтак пропи-вав знов з ними. Нiхто не зде-ржував його бiльше вiд такого [26]- Нехарний - неохайний, бруд-ний.

Page 139: Кобилянська - Людина - 3.5

життя. Коли при суперечцi попа-дав у злiсть, поводився наче бо-жевiльний. Одного разу вернув-ся вiн бiльше, як звичайно, на-пiдпитку додому. На його вид впала радникова в таке роздра-жнення, що не могла спокiйно заховуватись. Вона лаяла, прок-линала i казала йому назад вер-тати туди, де провiв цiлий день. На столi бiля нього лежав велик-ий залiзний молоток; розлюче-ний її словами, шпурнув ним за жiнкою. Близесенько бiля її вис-ка пролетiв вiн i упав Оленi пе-ред ноги. Наче розлючена вов-чиця, кинулась вона на нього i потрясла його сильними руками.

Page 140: Кобилянська - Людина - 3.5

- Гадюко! - кричав вiн несамо-витим голосом. - Кара божа! Вiд-чепися, коли не хочеш почути отсього молотка, щоб раз наза-вжди успокоїлась!Далi махнув за нею рукою, що-би її ударити, однак втрафив уже в воздух. Вона звернула го-лову до нього i страшний зим-ний усмiх викривив їй уста.- Зноси тягар, батьку, доки ще мати жиє. Не забувай, однак, що родичi виннi, коли дiти суть для них тягарем, - i вийшла.Вона була тою, котра управля-ла цiлим господарством i на кот-рої плечах спочивав гаразд цiлої родини. Так - цiлої родини. Вiд

Page 141: Кобилянська - Людина - 3.5

двох рокiв проживала й Iрина при родичах, та вже вдовицею. А i наймолодшу Геню виекспедiй-овано назад додому, - "щоби привикла до вiдповiдних обста-вин та мала образ своєї будучи-ни", - як писала найстарша. - "За урядника не вийде, бо тим гро-шей треба, а тому, що вона не є гарною, то ще найлучче буде випровадити її на добру газди-ню i охоронити її вiд усякої ви-щої освiти, котра в нашiй родинi вiдiграла таку нещасну роль…"***Була осiння сонячна днина… Пiзно по обiдi. В селi панувала

Page 142: Кобилянська - Людина - 3.5

тишина. Велика часть мешкан-цiв забралась на ярмарок, а й на полях не видко було нiкого. Дав-но позвожено. все додому, i да-леко та широко видко було го-лий простiр, - далеко, доки око засягне! Сумний, тужливий був се вид. Мимовiльно зверталось око до темного дубового лiсу, котрий, припираючи до захiдної сторони села, становив для себе якийсь окремий свiт. Близько бi-ля нього йшла сiльська дорога i не один утомлений вандрiвник, не один робiтник звертав пiд старi дуби, щоби в їх тiнi вiдпо-чити. Осiннє червоно-жовте бе-резове листя дрожало безнаста-

Page 143: Кобилянська - Людина - 3.5

нно на лагiднiм вiтрi i набирало при захiднiм сонцi рiшуче кри-вавої краски. Особливо ж вража-ла одна група берiз очi всiх про-хожих. Вони росли на узгiр'ю, низько до землi схиляючи свої сплетенi вiти, i нiби умисне ви-сунулись iз лiсової гущi, ближче до дороги. В ясних мiсячних но-чах виглядали їхнi бiлi повиги-нанi пнi iз срiбним листям, наче грiзнi мари. Тепер, правда, виг-лядали вони мирно, привiтливо. Се завважила, мабуть, i Олена, що вийшла отcе iз глибини лiсу та оглянулась за мiсцем до спо-чинку. Оглянула насамперед до-питливим зором биту дорогу, а

Page 144: Кобилянська - Людина - 3.5

не бачучи на нiй нiкого, усiла потрохи знеохочена…Чи була вона ще гарна? Чи не оставило п'ять рокiв глибоких слiдiв на її лицi? Так - i нi. Вона належала до тих щасливих, кот-рi не старiються скоро, на кот-рих лицi вiдбивалося, однак, ду-хове життя. Потемнiло та обго-рiло колишнє лiлiєвобiле лице. Бiля уст уклалась морщина, кот-рої перше не було i котра нада-вала тепер цiлому лицю вираз глибокого суму i утоми. Лиш очi сивi дивились однаково лагiдно. А що ще бiльше вчинив iз нею той час? Той, хто не проживав у безлюднiм мiсцi, вiдiрваний вiд

Page 145: Кобилянська - Людина - 3.5

усяких товариських зносин, тя-жко працюючи в неустаннiй од-ностайнiй боротьбi з журбою, той i не в силi оцiнити наслiдкiв такого життя на чутливу душу. Нема тяжчої кари для молодого живого духу, для бистроумних, енергiйних, а надто iдеально уложених натур - як таке життя. Шумна се фраза, будто би при-рода сама могла чоловiка вдово-лити. Недбалим, до думання лi-нивим, вона вистарчає; вдоволь-няє вона i мешканцiв мiста, що опускають галасливе товарист-во, щоби на свiжiм воздусi скрi-пити зав'яле тiло; однак, нiколи не вистарчає вона для мислячих,

Page 146: Кобилянська - Людина - 3.5

дiяльних людей. Вiд днини до днини, вiд мiсяця до мiсяця при-мiчала Олена на собi наслiдки того тупого бездушного життя. I вона була остроумна i надто до-бре розумiла людську натуру, щоб не знати, що з часом перей-де незамiтно до тих людей, кот-рим розходиться лише о фiзич-ний добробут.Змовчу про тотi хвилi, в котрих переживала вона несказаннi му-ки, в котрих її молода душа, що бажала дiяльностi, силкувалась переломити вузькi границi, яки-ми окружало її теперiшнє життя. Як той спiйманий орел, побива-лась вона у в'язницi, думала не-

Page 147: Кобилянська - Людина - 3.5

устанно про вихiд з тої глухої одностайностi; i як все наново мусила переконуватися, що те-перiшнє життя дожидало її i в будучинi. В такi хвилi сум стра-шний налягав на її душу, i в та-ких хвилях була вона супроти свого окруження безоглядно-го-стра, ба, безмилосердна! Незамi-тно упадала вона пiд вагою нi-мих мук. Правда, сi муки можна було завважити на її лицi, однак нiхто не журився нею. В госпо-дарствi, котре було на її головi, йшло все звичайним ладом, i ли-ше спущенi вiка i якась утома свiдчили про її психiчнi терпiн-ня…

Page 148: Кобилянська - Людина - 3.5

Хустка зсунулася їй з голови, однак вона того не завважала. Її цiла увага була звернена на му-рашню, що пiднiмалась малень-ким горбком бiля неї. Вона ду-мала про подiл працi у тих ко-мах, а нараз i пригадалась їй чо-мусь стаття Писарєва "Бджоли".Було вже доволi давно, коли се читала. В яке гарячкове розд-ражнення попала тодi по прочи-танню того твору! Як багато га-рячих думок пiднiмалось тодi в її душi проти "трутнiв"… - Тепер читала вона дуже рiдко.Наче б забула i себе i все навк-руги, так задивилась на комах. Як вони ворушились, бiгали, все

Page 149: Кобилянська - Людина - 3.5

однаково, без перестанку, без утоми. Тут панував строгий лад, i кожда комашка мала свою ро-боту. Чи життя, яке кипiло в тiм свiтi дрiбних сотворiнь, збудило в її душi яку думку, який спо-мин? Вона сягнула нагло до ки-шенi, витягнула пом'ятий лист i прочитала. Чинила се, може, в сотний раз. Се був лист, писаний до неї ще перед двома мiсяцями її найстаршою сестрою. Писала, що мусить продати обiйстя й по-ля; випущенi в оренду; що ра-дить Оленi заздалегiдь порозу-мiтися з новим властителем що-до дальшого винайму грунтiв, бо в противнiм разi могли би

Page 150: Кобилянська - Людина - 3.5

уже за рiк остатись без приста-новища, їй неможливо iнакше зробити; обставини приневоли-ли їх до сього; сини й дочки по-пiдростали, а наука чимало кош-тує i т. д… Всi знали о тiм i всi сумнiвались, чи остануться да-льше на господарствi. Здава-лось, що жиють тепер, лише до-жидаючи чогось нового. Радни-кова, та колишня гарна i горда женщина, зломилась. Ледве мо-жна було її пiзнати. Лише волiк-лась пiд вагою щоденної тяжкої журби. А коли Олена розповiла їй змiст листя, вона сплакала, за-мiсть що-небудь на вiдповiдь сказати. Iрина, звичайно хоро-

Page 151: Кобилянська - Людина - 3.5

вита, жила лише сестрою, про котру часто говорила, що вона - її "сила", що вона єсть сею точ-кою, що в'яже її з життям. Най-молодша сестра, давно доросла, гарувала [27], побивалась, нена-че мужчина, дома i по полях. Од-не ставало другому до помочi, одначе, пiдстава цiлої будiвлi стала порохнявою i захиталась…Ще мовчала Олена. Ще не мала вiдваги подiлитись iз старою не-нькою й обома сестрами найно-вiшою вiсткою, себто тою, котру одержала вже вiд нового власти-теля їх пристановища. На її за-[27]- Гарувати - тяжко, без спочин-ку працювати.

Page 152: Кобилянська - Людина - 3.5

питання щодо дальшої оренди вiдповiв вiн коротко, привiтно, що по упливi року вiдбирає поля i стане сам газдувати…Над тисячними вихiдними точ-ками думала бiдна дiвчина. Ду-мала, як би оберегти родину вiд грозячої абсолютної бiдностi, нужди; щоби їм при оповiщенню сумної звiстки подати заразом i нову спасенну раду. Одначе не видумала нiчого. Не видумала? Адже хто її добре знав, той знав також, що з нею коїлося щось вiд найновiшого часу. I дiйсно. Нiколи не виходила вона з дому так часто i не бавилась так дов-

Page 153: Кобилянська - Людина - 3.5

го по прогульках [28]. Особливо ж сусiднє село її немов причару-вало…Мовчки всунула вона тепер лист назад в кишеню, а її погляд полинув знов долиною по доро-зi. Сонце ладилось заходити, i на заходi запалало небо рожевим блиском. Нараз долетiв до неї туркiт воза i тупiт кiнських ко-пит. Вона заворушилась i вп'я-лила очi в той бiк. Показався ма-лий легкий вiзочок, тягнений двома палкими кiньми. В нiм си-дiв однiський мужчина i поганяв сам конi.[28]- Прогулька - тут веселе прово-дження часу.

Page 154: Кобилянська - Людина - 3.5

Лице її спалахнуло кров'ю, а се-рце затовклось сильно.Вiзок приближувався чим раз, то скорше. З-пiд тонких скорих кiнських нiг вилiтали iскорки, а вона, затявши зуби, почала звi-льна спускатись iз горбка. В очах її горiв дивний огонь, нiзд-рi дрожали…Мужчина, побачивши її, здер-жав одним рухом конi i привiта-вся. Був се гарний, сильний муж-чина, лiт, може, 29. З його одежi мож було вiдразу вiдгадати, що вiн був лiсничим. Вiн смiявся, показуючи з-пiд вуса ряд густих, бiлих зубiв.- Я вас пiзнала, пане Фельс! Мо-

Page 155: Кобилянська - Людина - 3.5

жете мене зараз з собою забра-ти! - сказала вона з притаєним зворушенням.- Буде менi мило, дуже мило! - вiдповiв вiн радо.Опiсля зробив їй мiсце бiля се-бе по лiвому боцi, помiг усiсти, затяв конi, що аж пiдскочили, i вiдтак помчався уперед…Почали бесiдувати. Вiн тiшив-ся, що стрiнулись, а вона вiдпо-вiдала ввiчливо i скоро. Вiн го-ворив багато. Мiж iншим, оповi-дав (що вже вона й знала), що вiн лишається у барона в сусiд-ньому селi i дальше у службi, а може, i на завсiгди. Що казав йо-му, Фельсовi, нинi в мiстi, що за-

Page 156: Кобилянська - Людина - 3.5

купив ще одне село; далi, що i замiняв собi нинi коня, он того сивого гуцула…Олена подивляла гарного коня. Вiн iшов дуже гордо i мав густу гриву, котра майже зовсiм зак-ривала голову. Вiд часу до часу пiдкидував бутно [29] голiвкою вгору; був, очевидно, ще моло-дий i мало запряганий.- Поводити кiньми становить особлившу приємнiсть, - сказала вона. - Менi так i сверблять па-льцi, коли бачу, що другi поганя-ють.- Таж се можете й ви вчинити, - вiдповiв, усмiхаючись. А той ус-[29]- Бутно - буйно, завзято.

Page 157: Кобилянська - Людина - 3.5

мiх був широкий i без значення.- Але ви мусили б мене сього навчити.- Для чого ж нi? Така учениця зробить мене гордим! Можемо врештi зараз зачинати.Тут i передав їй поводи i нав-чав, як їх держати, коли i як стя-гати або попускати. Вона прис-лухувалась послушно, а раз заг-лянула йому глибоко й уважно в очi.Вiн мав великi, голубi, потрохи безвиразнi очi й виглядав свiжо i дуже молодо.Вона поводила так, як вiн ка-зав, а його погляд спинився на її тонких руках.

Page 158: Кобилянська - Людина - 3.5

- Але держати треба неабияк! - завважила, повернувши голову легко за ним. - Чи ви не втом-люєтесь нiколи?- О, я? - вiн смiявся. - Сього в ме-не не буває!- Цiле тiло неначе в напружен-нi…Його погляд так i промайнув по нiй i спинився на її м'якiм профi-лю. Її щоки зарум'янiлись потро-хи, i вона виглядала дуже гарно.- Панi дуже нiжнi, однак ми, му-жчини, всi єсьмо сильнi.- Зате ми, жiнки, витривалiшi. Не повiрите, може, що я можу раз по раз витягати п'ять до шiсть вiдер води…

Page 159: Кобилянська - Людина - 3.5

Вiн широко створив очi.- Дiйсно?- Можете менi вiрити, я все ка-жу правду.В його очах показалось щось нi-би подив, а заразом i спiвчуття. Вона була така гарна…- О, панi, ви не повиннi щось по-дiбного робити!- I чому нi? Як нiкого нема, а треба худобу напоїти, то муси-ться робити. А наколи з вас доб-рий господар, то признаєте се самi.А вiн справдi був добрий госпо-дар i знав, що воно не йшло iна-кше. Одначе, щоб вона щось по-дiбного робила, ще й говорила

Page 160: Кобилянська - Людина - 3.5

про се так свобiдно - вона, що зовсiм не подобала на тих, що займаються такого працею.- Панi, ви дуже господарнi.- Я не перебираю в працi. Опро-че знаєте? Я завсiгди кажу: чим ти є, тим треба цiлком бути. Iна-кше не дiйдетесь нiколи до ме-ти!- О, певно, - вiдказав поважно. - Доньки нашого священика та-кож дуже господарнi. Наприк-лад, старша, панна Омелiя, вона дуже образована панночка. Грає на фортеп'янi, вiд неї й дiстаю я завсiгди рiзнi часописи до чита-ння.- Т-а-к? - завважила протяжно

Page 161: Кобилянська - Людина - 3.5

Олена, i в сiй хвилi потягнула во-на сильнiше поводи до себе. - Ви, певно, буваєте там частiше?..- Не надто часто. Панна Омелiя дуже привiтна, просить частiше заходити; однак моя служба не позволяє на се, хоть i як би сього бажалося. А ви, панi, знаєте пан-ну Омелiю?- Знаю, - сказала вона байдуж-не. - Чим вона вам iмпонує? - спи-тала трохи згодом i обернулась бистро до нього. Холодна, нас-мiшлива усмiшка промайнула ледве слiдно по її обличчю. Вiн вiдчув її.- О, менi! - кликнув, зарум'янiв-шись, теж насмiшливо.

Page 162: Кобилянська - Людина - 3.5

- Я так думала, - i знов усмiхну-лась.- Чому б мала менi iмпонувати?- Знати те - се ваша рiч.- Так я сього не знаю, - вiдповiв вiн свобiдно. I вiн дiйсно не знав того. Не любив вiн узагалi дума-ти, а був бiльше чоловiк чувства. Се зрозумiла вона з першої хви-лини, коли з ним познакоми-лась.- Читаєте радо? - спитала його опiсля.- Радо.- Можу вам також книжок пози-чити, маю їх дуже багато.- А ви, панi, не читаєте?- Тепер нi. Не можу.

Page 163: Кобилянська - Людина - 3.5

Вiн дивився на ню цiкавим пог-лядом; очевидно, не розумiв її.- Так менi лучче, - вiдiзвалась стиха.- То лиш час забирає, - обiзвав-ся, - а надто жiнкам при господа-рствi. Вже мужчина, то приму-шений читати…Вона вiдвернула голову вiд нього, i її погляд полинув десь далеко. Сонце сховалось уже за темний лiс, i остро, виразно ви-рiзувались його лiнiї на огняно-червонiм небi.Їй стало холодно, i вона стисну-ла одною рукою кордикову [30] [30]- Кордикова - тонка, подiбна до шовкової.

Page 164: Кобилянська - Людина - 3.5

хустку пiд бородою i пробувала її тiснiше зв'язати. Чи конi почу-ли легку непевну руку, що ними поводила, чи, може, лiвий поба-чив що-небудь край лiсу, бо ско-чив убiк так, що легкий вiзок ма-ло що не вивернувся, а Олена похилилась уперед. Блискавкою обняла її його рука й узяла зара-зом поводи. Вона була на хвили-ну неначе замкнена в його обiй-мах. Злякана освободилась, а вiн став лютий i ударив конi, що рвались уперед, немов скаженi.- Бестiя, - муркотiв крiзь зуби.- Я тому винна, - промовила.- Нi, - вiдповiв нетерпеливо. - Се лучається нинi вже третiй раз.

Page 165: Кобилянська - Людина - 3.5

Однак, я його вiд сього вiдзви-чаю. Ви перелякались? - додав опiсля м'яким голосом. - Я був би, прецiнь, не допустив, щоб ви впали!Вона не вiдповiдала нiчого.- Я стала боязлива, - говорила вона тихо з сумним усмiхом.- Як? - i вiн нахилився трохи вперед.- Боязлива стала. Але се, певно, тому, що виїжджаю рiдко, а нашi конi старi й супокiйнi.- А чому рiдко виїжджаєте? - спитав вiн.- Конi все в роботi, годi їх вiдри-вати, а других просити не хочу!- Сього вам i не треба чинити, -

Page 166: Кобилянська - Людина - 3.5

сказав iз вiдтiнком гордостi i увiчливостi. - Тих драбiв ось тут мушу щодня проїжджати, щоб стали слухнянi. Можете їх кож-дим разом дiстати, наколи лише захочете.- Дякую, одначе без вас я не по-їду, - сказала вона м'яким голо-сом.Чудно-приємне чувство так i обгорнуло його. Вiн знову нахи-лився крихiтку, i їх погляди стрi-нулись. В її очах затлiло щось наче огник, i вiн глядiв через хвилину в її гарне лице з оче-видною приємнiстю. Опiсля пiд-вiв гордо голову i сказав рiшуче:- Я й не допустив би, щоб ви са-

Page 167: Кобилянська - Людина - 3.5

мi їхали. А i не маю нiкого, на ко-го б мiг конi супокiйне лишити. За чотири днi мушу знов їхати до мiста. Наколи б ви, панi, мали охоту, то ми могли б спiльно вiд-бути малу подорож.Вона не вiдповiдала скоро. Ста-ла лише ледве замiтно блiдша; а трохи згодом сказала:- Хочу…Дальша їзда вiдбулася супокiй-но i "лiвий" iшов послушно, не-наче дитина. Олена говорила ба-гато, питала мало, а його очi спинялися з подивом на гарних лiнiях її обличчя, на її устах. Та-кою вiн її ще не бачив i не чув, щоб вона коли так бесiдувала.

Page 168: Кобилянська - Людина - 3.5

Правда, бував з пару разiв i в до-мi її родичiв, хоть лише за оруд-ками, однак тодi бувала вона за-всiгди тиха, занята. Деколи ви-давалась йому гордою, непри-ступною, а тепер їхала з ним, си-дiла бiля нього. Вiн вiдчував її дотики. Нинi була вона зовсiм iншою. А те, що говорила i як го-ворила, було рiшуче iнакше, як се буває у других дiвчат. Непода-лiк її помешкання просила його станути. Наколи наставав на тiм, щоб її завезти аж перед дiм, вiд-повiдала живо.- Мушу ще на хвильку зайти до учительки, - i подала йому руку на прощання, причiм уникала

Page 169: Кобилянська - Людина - 3.5

його погляду. - Далi хотiла б я вас о щось просити, а властиво остерегти, - додала м'яким ше-потом, - щоб ви не їздили так на-прасно [31] кiньми, не довiряли дуже власнiй силi. Ви надто вiд-важнi…Вiн схилився й поцiлував руку, що спочивала ще в його руцi.- Добре! Смiю однак за чотири днi по вас вступити?Вона потакнула мовчки голо-вою, а опiсля того вiн завернув вiзок i вiд'їхав. Ще раз оглянувся за нею i поздоровив її. Вона сто-яла, випростувавшись, з холод-ним усмiхом на устах, немов на [31]- Напрасно - швидко.

Page 170: Кобилянська - Людина - 3.5

чатах, i дивилася за ним. Опiсля з'явилось теє неприязне "щось" у неї мiж очима, i здалось, що її горда постать западається в се-бе… З похиленою головою i з по-соловiлим поглядом вертала во-на додому. Ледве що замiчала поздоровлення деяких знайо-мих газдiв…***Чотири днi пiзнiше, якраз о тiй самiй порi, затримався знов вi-зок пана лiсничого бiля помеш-кання Олени. Вiн вискочив ско-ро i зняв її. Вона не супротивля-лась сьому. Виглядала дуже вто-млена, вiдповiдала одначе при-

Page 171: Кобилянська - Людина - 3.5

вiтно й лагiдним голосом. При прощанню вiн поцiлував знов у руку, а вона просила його прихо-дити.- Розумiється! - кликнув вiн ра-дiсно, - i то так часто, як часто позволите…З того часу стала Олена дома сумна, мовчалива. Вона була дражливiша, як уперед, ба не раз аж рiзка. Часто траплялось, що, коли Iрина несподiвано вимов-ляла його iм'я, Олена уникала її погляду. Молода жiнка бачила, що з нею дiється щось замiтне, одначе не питала. Знала доволi, що заговорить вона лиш тодi, коли сама захоче…

Page 172: Кобилянська - Людина - 3.5

Одного дня спитала її раднико-ва, коли буде вже раз [32] писа-ти до нового властителя в спра-вi оренди.- Пождiмо ще, мамо, - вiдповiла знехотя i немов задивилась за чимось у вiкно.- Ще ждати? Таж ти говорила менi про се ще перед двома тиж-нями; я не вiрю, щоби дожидан-ня принесло нам який-небудь рятунок.- Може, мамо. Може, й принесе. Я беру се на себе. Радникова за-доволилась. Вона знала, що ся дiвчина не говорила нiколи на вiтер. Iрина, що якраз у тiй хвилi [32]- Раз - нарешті.

Page 173: Кобилянська - Людина - 3.5

увiйшла до кiмнати, почула ос-татнi слова.- Що ти знов береш на себе, Оленко? - спитала журливо. - Може, знов тi утяжливi гафти? Лиши їх; заплата за них надто вже мiзерна!- Вас беру на себе! - вiдповiла в тонi, нiби жартовливiм.Iрина приступила й собi до вiк-на, i її погляд задержався на се-стринiм лицi. Виглядала змуче-на, а попiд очi виступили перс-тенi. Вона знала, що сестра тер-пiла на безсоннiсть.- Дуже сумний отакий осiннiй краєвид на рiвнинi! - вiдiзвалась Олена, щоби повернути розмову

Page 174: Кобилянська - Людина - 3.5

на що iнше. I дiйсно. Надворi бу-ло дуже сумно. В городi [33] ви-дно було садовину, чорну, сумну, без листя, а вiтер так i здiймав сухе листя вгору й уносив усе далi.Дрiбонький дощик сiяв неуста-нно вже з самого ранку. На го-лих полях виглядало пусто i глу-хо. I ворон не було видко, як зви-чайно: десь також пощезали, мо-же бути, полетiли в лiс…- Маю тобi передати поздоров-лення, Олено, - заговорила Iрина по якiйсь хвилинi, пiд час котрої обi мовчки задивились на крає-вид. Олена спаленiла i переляка-[33]- В городі - в саду (діалектне).

Page 175: Кобилянська - Людина - 3.5

лась.- Вiд Фельса. Я була в учителiв i подибала там його.- Так? - обiзвалась Олена, одна-че обернулась у сiй хвилi до сто-лика i чогось шукала. Рiвночас-но вийшла з кiмнати радникова, котру викликала наймолодша до-нька.- Що ж вiн там робить?- Не знаю. Останеться там, пра-вдоподiбно, аж до вечора. Дожи-дає вчителя, що поїхав у мiсто на ярмарок i має йому щось при-везти. Менi видиться, Олено, - додала по хвилi, - що вiн iнтере-сується тобою.- Так? - сказала вона зворуше-

Page 176: Кобилянська - Людина - 3.5

ним тоном. - I що ж, Iринко?Iринка здвигнула плечима.- Вiн добрий чоловiк, але дуже ограничений…- Ну, так, але все ж таки вiн має доходи; а головна рiч: вiн доб-рий чоловiк!..Тривога i здивовання заграли нараз на лицi молодої удовицi. Вона не розумiла сестри, одначе не могла не зрозумiти тону, в котрому вона се сказала.- Здається менi, що вiн пересид-жує охотно в жiночiм товарист-вi, особливо в молодiм… - казала вона далi звiльна, не зводячи очей iз сестриного обличчя.- Був там ще хто? - спитала нес-

Page 177: Кобилянська - Людина - 3.5

покiйно.- Нi, але погляд, котрим мене змiряв, упав менi в очi. Опроче, що вiн нас обходить?Чудна змiна зайшла в Оленинiм лицi. Її очi заiскрились, i вона сказала швидким i рiзким голо-сом:- I чому б не мав вiн нас обходи-ти?Молода жiнка замовкла та в на-глiм перестраху спустила очi. В тiй самiй хвилi приступила Оле-на до неї, вхопила її за руку i по-цiлувала."Я ж його не люблю", - хотiли вимовити її побiлiлi уста, однак, не вимовили. Грудь її пiдiйма-

Page 178: Кобилянська - Людина - 3.5

лась iз сильного зворушення.- Не думай зле про мене! - прос-тогнала вона тремтячими уста-ми.- Не знаю нiчого, - втихомиряла Iрина, глибоко зворушена.- Менi дiється так, немов тiй со-бацi, що покiрно зносить, як її копають, - сказала Олена. Опiсля вiдтрутила сестрину руку вiд се-бе i скоро вийшла з кiмнати.Iрина осталася одна, i її очi звернулись, як i передше, на краєвид. Тим разом уже не бачи-ла нiчого. Так лише блукали її очi безцiльно, несупокiйно, а не-сказанно важке, сумне чуття об-горнуло її душу…

Page 179: Кобилянська - Людина - 3.5

Що сталося з дiвчиною? Чи лю-била Олена? Сьому не могла во-на вiрити. Вже ж будучи такою, якою вона була, не могла того полюбити. А коли б уже так ста-лось, то, боже милий, якого роду була ся любов?..Вона так i затопилась у важку задуму, одначе небавом вiдве-рнулась назад вiд вiкна. Висока, струнка стать мигнула попiд вi-кна… Наче блискавка блиснула одна думка в головi молодої жi-нки. Вона станула немов укопа-на на мiсцi i слiдила тривожни-ми очима за сестрою. Ах, вона вже знає, куди ся прямує. Вона туди йде! I дiйсно. Олена йде ту-

Page 180: Кобилянська - Людина - 3.5

ди, щоб побачитись iз Фельсом…Вона йшла звiльна, щоб успо-коїтись. Їй справдi дiялось, не-мов собацi, покаранiй за якусь провину. Вона паленiла, згадав-ши погляд сестри, тої сестри, котра досi в ню вiрила. Вона вiд-чувала, що з постановою статись його жiнкою утратила теє щось, що її оберiгало дотепер вiд уся-кої брехнi, вiд усякої неправди. Вона знала, що опiсля заживе лиш фiзичним життям. Однак вона не може собi iнакше пора-дити. Що про ню тепер думає Iрина? - гадала вона далi. - "Чи я його люблю?" - i вона усмiхнула-ся слабо: "най собi се думає". Ли-

Page 181: Кобилянська - Людина - 3.5

ше до правдивої причини не смi-ла Iрина дiйти, нi за що в свiтi не смiла… Люблячи Олену, вона мо-гла б одним замахом усе розби-ти…Потiм стала думати про нього. Вона уявила собi його постать. Вона мусить у ньому вiднайти щось таке, що б її до нього при-тягало. Вона знає докладно, що вiн буде говорити, як уперше за-говорить. Знає той усмiх, котрий зраджує, що вiн ограничений, i котрого їй встидно… Лише чоло має вiн бiле, гарно сформоване, котре надає виказ [34] цiлiй ста-тi, й сильно збудовану постать [34]- Виказ - вираз.

Page 182: Кобилянська - Людина - 3.5

рiдкої краси. "Се ж дiйсно щось гарного - така сильна i здорова людина", - думає вона. Який вiн сильний!.. Тодi, наприклад, зняв її з вiзка так легесенько, наче б вона була легка, мов перо i (зга-давши се, паленiє ще тепер), здiймаючи, притис її на хвильку до серця…- Боже милий, що я дiю? - про-шептала нараз i стала, немов укопана… - Iти? Iти! - вiдповiла опiсля наче не своїм голосом. I її уста усмiхнулись у несказаннiм огiрченню. Так, вона все до чо-гось придатна…I знов думала про нього. Дума-ла й вiрила в те, що його любов

Page 183: Кобилянська - Людина - 3.5

не зостанеться на ню без впли-ву. Любов має те в собi, що нако-ли походить вiд симпатичних осiб, викликає i в нас настрiй, подiбний до любовi…Часто стрiчалась вона з ним i кождим разом умiла так заряди-ти [35], що з її родини не був нiхто присутнiй; а коли трафля-лось, що Фельс появлявся iнодi дома в її родичiв, то ставала мо-вчазною й шукала заняття в пе-карнi [36]. Здивований, спогля-дав тодi за нею. Його очi слiдили неустанно кождий її рух, однак, тут була Iринка та iншi; була й [35]- Зарядити - влаштувати.[36]- Пекарня - кухня.

Page 184: Кобилянська - Людина - 3.5

"наймолодша", котру радникова консеквентне придержувала в кiмнатi, i вiн бавився переважно з ними. Лише при його вiдходi з'являлася точно i позволяла, щоб вiн цiлував її руки при всiх…Коли впали снiги i настала сан-на, приїздив вiн кождої недiлi i забирав усiх на прогульку. Тодi сидiла Iринка з наймолодшою сестрою разом, а вона бiля нього напередi. Або знов трафлялося, що вiн приїздив лише по ню са-му й вiдвозив її у сусiднє село до жiнки тамошнього надлiсничо-го. Тодi пiд час їзди питав її щох-вилi, як сидить i чи їй не зимно.

Page 185: Кобилянська - Людина - 3.5

В остатнiм часi стратив багато зi своєї звичайної смiливостi су-проти неї. Зате вона бувала роз-мовна, весела i опанувала його зовсiм. Коли вiн бувало розгово-риться про яку рiч, не передчу-ваючи, що говорить якраз проти її поглядiв, тодi спинявся на ньому гордий, холодний погляд Оленин i вiн мiшався.- Чого говорите про речi, кот-рих добре не розумiєте? Се ж вам не личить! Будьте таким, яким ви є, i не думайте йти дру-гим пiд лад!- Тиранка з вас, панно Олено!- Чого мене слухаєте? Не робiть сього, наколи вам неприємно.

Page 186: Кобилянська - Людина - 3.5

- Чому ви до мене такi гострi? - питав з вимушеним усмiхом. - Завсiгди маєте щось на менi критикувати, а мене се болить.- Я не хочу, щоб над вами хто глумився, - вiдповiла вона м'я-ким, перепрошуючим голосом. - Людям не слiд над собою насмi-хатись, а лише себе доповнюва-ти. А тому, що я вас добре знаю, знаю, що ви лiпшi вiд других, то й представляюсь такою, яка вла-сне єсьм.Тодi вiн знов цiлував її руки.- Ви мiй ангел-хоронитель! - го-ворив вiн рознiженим голосом i був би стерпiв, хоть би вона йо-му й ногу на карк поставила. Во-

Page 187: Кобилянська - Людина - 3.5

на се вiдчувала, i її обгортала якась злослива вiдраза, їй було б приємнiше, наколи б вiн був їй противився; а так пiддався охот-но її сiтям…Раз небагато вже бракувало, щоби їй освiдчився, однак вона збила його з пантелику такими рiзкими словами, що очi його за-йшли слiзьми, i вiн, ухопивши капелюх, забрався. В тiй хвилi, правда, вона не застановлялася над тим, що сама привела його систематично до такого наст-рою. В тiй хвилi бачила вона пе-ред собою попросту мужчину, котрий не був їй пiд нiяким взглядом пiд пару, котрого не

Page 188: Кобилянська - Людина - 3.5

могла нi полюбити, нi поважати; котрого ограниченiсть її драж-нила. Була отже до нього неми-лосердна i поводилася супроти нього в спосiб, котрого неспра-ведливiсть помiчала лише опiсля.При слiдуючiй стрiчi вiтала во-на його зате привiтно i питала журливо, чи вiн не гнiвається на неї; просила сердечно не чинити сього: адже вона вже така "фа-тальна", а властиво - дуже неща-слива. Говорячи таке, вона каза-ла правду…***Настав Великдень.Олена перша була на ногах. За-

Page 189: Кобилянська - Людина - 3.5

глянувши всюди по господарст-вi, де було треба, повисипала па-рубкiв та дiвчат до церкви, а са-ма пiшла на город. Сонце давно вийшло з-за лiсу, а раннє зарево поблiдло. Був се правдивий вес-няний поранок, iз своїм здоро-вим свiжим воздухом, з своїми тихими чарами, що людську гру-дь наповняють новою надiєю. Поодинокi звуки дзвона старої церкви долiтали до неї, немов щось святе та зворушуюче заля-гло у спокiйнiй, тихiй природi…"Великдень!" При тiм словi зат-ремтiло її серце, немов його хто краяв, а брови стягнулись нена-че в фiзичному болю.

Page 190: Кобилянська - Людина - 3.5

Вона не могла бути весела. I чим їй тiшитись? Тепер жила хi-ба на те, щоби не вмерти. Навiть вiдживаюча природа не розiгна-ла її байдужностi. Все здавалося для неї мертвим. Вона притисла затомленi руки, неначе в глухiй розпуцi, до чола, згадала минув-шiсть, подумала про будучнiсть i пiд ваготою думок немов угина-лась…Попри сад йшла стара лепетуха Катря, мати сiльського двiрника [37] i, як iнодi жартом її прози-вали, "стара штафета".- Христос воскрес! - кликнула.- Воiстину! - вiдповiла Олена. [37]- Двірник - староста.

Page 191: Кобилянська - Людина - 3.5

Стара затрималася.- Не йдете до церкви, паннун-цю?- Пiду трохи згодом.- Iдiть, iдiть! От була я вчора в панi фештерки [38], там була й панi професорка [39], та й зав-дала менi вам сказати, щоб ви прийшли нинi до церкви. Мають вам щось дуже важне сказати. А напекли там знов!.. Боженьку, на пiвмилi чути той запах! Але ж бо там знов i гостей!- Хто ж прибув?- Сестра якась помершої феш-[38]- Фештерка - лiсничиха (вiд нiм. Forster - лiсничий).[39]- Професорка - учителька.

Page 192: Кобилянська - Людина - 3.5

терки, тої першої, бачите, її ма-ти; донька фештерового брата жiнки; молодий пан фештер з гарними кiньми та сивим капе-люхом, що то минувшої недiлi був у вас. Все забуваю, яке його iм'я. Моя голова стара. Якесь ду-же панство з мiста, що то її пан вiд людей податки збирає та й докупи кладе; якийсь цiсарсь-кий пан, бачите, шаблю носить. Але тепер iду. Хотiла лише те сказати. Хочу також пiти до це-ркви, мушу однак уперед сi пи-саночки занести моїм унучатам. Нате й вам одну; ся жовта, крас-на, менi дорого коштувала. От-же, iдiть, паннунцю, до церкви

Page 193: Кобилянська - Людина - 3.5

та помолiться св. Миколаєвi, що-би дав, аби ви уже вiд сьогодня за рiк свячене не самi їли, а з чо-ловiком та дiтьми. Не годиться дiвувати увiк [40]. Бог та святi най дадуть мому Iвановi небо… Вiн був добрий чоловiк i газда. А любив мене, любив!! Боженьку! Вже як було мене часто б'є. Ли-ше як побрались, то гадала, от тепер твоя година, Катре! Все, бачте, зачерез те, що без його дозволу на танець забiгала…- Заслужили-сьте, коли так…- I чому нi? Якби був мною не журився, то й не бив би. Не дур-но й кажуть: "жiнка не бита, а [40]- Увік - вічно.

Page 194: Кобилянська - Людина - 3.5

коса не клепана - одно й те са-ме"! Одного разу то полежала я три недiлi. А з мого волосся ос-талася майже половина в його руцi, але-бо я й волосся мала!!.- Iдiть, Катре, iдiть; ви знов пе-ресаджуєте!- Так? Пересаджую? Дай, боже, стiльки щастя моїм дiтям та й унукам, скiльки брехнi я нагово-рила! З мiсця най не рушуся, ко-ли се неправда! Але чоловiковi можна таке робити, на те вiн i чоловiк… Земля пай му пером стане! Щодо мене, - додала на-раз голосним шепотом, близько приступаючи до Олени, - то я вам бажаю за те, що читали ли-

Page 195: Кобилянська - Людина - 3.5

сти вiд моєї доньки, щоби ви стали панею молодого пана фе-штера. Чую, купив знов вiд пана барона з П. яловицю. Два роки минуло їй навеснi. Червона з бi-лими латками… за вiсiмдесят п'ять з. р. [41] Такої ще наше се-ло, мабуть, i не видiло. Ну, але зате вже вона й вiд барона… Те-пер бiжу далi.Вона поступила пару крокiв уперед, станула однак знов, наче вкопана.- Ну, i була б забула вам сказа-ти, що панич пана професора i панi професорки теж приїхали. Не той молодший, а старший, [41]- з. р. - ринський.

Page 196: Кобилянська - Людина - 3.5

той, що дивиться зизом [42]. Бо-же, прости менi грiхи мої (вона голосно по устах ударилась), се вiн, мабуть, вiд науки обiрвав. Так, так, се певно, що так… Що-би, було, не здурiв… Син нашого дяка оповiдав одного разу, що якийсь так багато вчився, що аж здурiв. Той старший, знаєте, той дуже крутиться коло чорнявої панни нашого панотця. То теж добре панство. Завсiгди дає менi молока, коли моя корова перес-тає доїтись. Дай їй, боже, пану-вання! Майтеся гаразд! - I поп-ленталась вона скоренько, як на старi ноги.[42]- Зизом - скоса.

Page 197: Кобилянська - Людина - 3.5

Олена дивилась довго байдуж-но за нею. Далi вернулася звiль-на у хату… Трохи згодом пiшла цiла родина до церкви…***Того самого дня по обiдi зiй-шлися гостi, запрошенi Оленою i її родичами: старi вчителi з си-нами, надлiсничий, священик iз родиною i молодий Фельс. Заба-ва розпочалась, як се звичайно буває на Великдень, їдженням "свяченого". Старi бажали собi притiм обопiльне усього добра, здоров'я, потiхи з дiтей та уну-кiв. Згадували сумно давнi добрi часи i запечатували довгi бажан-

Page 198: Кобилянська - Людина - 3.5

ня голосними поцiлуями. Опiсля складали бажання старi моло-дим, а коли вже молодi собi складали бажання, тодi висту-пили на їх очах сльози. Вони споглянули на себе глибоким зрозумiлим поглядом i оставили "любу молодiж" саму.Нiхто не мiг гордитись того дня таким гумором, як Олена. Нiхто не жартував стiльки, що вона. Нiхто не мiг мiрятися з нею дотепами. Очi Фельса так i впилися в її гнучку стать, в її гарне лице з незвичайно сяючи-ми очами. Коси спустила вона нинi на плечi i здавалась о бага-то молодшою. Його визначувала

Page 199: Кобилянська - Людина - 3.5

вона замiтно: ледве, що вiдсту-пала вiд нього. Для кождого з його дотепiв мала привiтну ус-мiшку i визиваючий погляд; а присутнi знали з "певнiстю", що з них вийде "пара", i то пара рiв-ної краси. Обоє високi, гарнi. А вiн - о, вiн знав, що не належав до "перших-лiпших". Панi надлi-снича не потрiбувала йому того й казати. Не був вiн нi слiпий, нi глухий…- Знаєте, панно Олено, - оповi-дав їй, мiж iншим, iз щасливим усмiхом, - що я придбав собi уже до вiсiмсот з. р.?- Думаєте, що менi не звiсно, що ви знаменитий господар?

Page 200: Кобилянська - Людина - 3.5

- З того куплю собi урядження до мого помешкання.- Воно буде, без сумнiву, хоч не коштовне, однак, певно, гарне.- О, панно Олено!Вiн глядiв на неї сяючими очи-ма, i вiдгорнув з чола своє гарне, густе волосся. Був зворушений. Вона смiялась напiвсвавiльно, на-пiвнасмiшливо - сама теж несу-покiйна…Iринка виглядала дуже утомле-на. Неустанно слiдила за сест-рою, її тайну викрила вона дав-но, i її се болiло несказанно. Зра-зу старалась вона цiлий план та-йком розбити; пiзнiше говорила прямо з Оленою. Та однак про-

Page 201: Кобилянська - Людина - 3.5

сила її коротко й дуже рiшуче, щоб їй не перешкоджала.- Я не маю вже нiчого до стра-чення, - говорила нервовим го-лосом, - а вам усiм треба приста-новища…- Я не можу прийняти твоєї же-ртви, - вiдповiла Iрина у глухiй розпуцi i плакала.- Се не задля тебе, серденько, а так, задля родичiв… - потiшала її Олена, причiм виминала її пог-ляд. В дiйсностi була Iринка го-ловною причиною цiлої прити-чини. Олена любила пристрасно сю тиху, нiжну женщину, котра ще й хоровита, була б i пропала без неї.

Page 202: Кобилянська - Людина - 3.5

Тривожно слiдила з того часу Iрина тi, як Олена казала, "лови". А нинi… нинi була Олена наче пориваюча. I нинi мусило все рi-шитись.Iрина усiла до фортеп'яну i заг-рала механiчно якийсь там та-нець. Вiн приступив ближче i, спершись на фортеп'ян, дивився на ню.- Ви прецiнь дуже подiбнi до панни Олени! - обiзвався нараз.- Гадаєте, - замiтила вона при-вiтно.- Так. О, панна Олена - пречудна особа!.. Чий се фортеп'ян? - спи-тав трохи згодом.- Олени…

Page 203: Кобилянська - Людина - 3.5

По його лицi промайнула не-мов блискавка, i вiн знову звер-нувся до Олени.Нетерпеливо дожидала молода жiнка вiд'їзду гостей, особливо ж Фельса. "Коли б лише не освiд-чився", - думала неустанно. Крiм того, була нервова i сього вечо-ра дуже утомлена. Старший син учителiв видобував перед нею все своє знання. Маячив про рiз-нi системи виховання. Заявив з притиском, що читав теж Песта-лоццi "'Wie Gertrud ihre Kinder lehrt" [43] i що хоче ще лише J. J. [43]- "Як Гертруда вчить своїх дi-тей" (нiм.).

Page 204: Кобилянська - Людина - 3.5

Rousseau "Еmilе" [44] перегля-нути, його мати, худа костиста особа, стрiляла за ним лютими очима. Вдовиця була гарна, - вiн самий ще молодий. Однак вдо-виця не внесла ще нiколи друго-му чоловiковi щастя в дiм… Се знала вона ще вiд своєї небiжки бабунi…Було вже пiзнiм вечором, як го-стi попрощались. Олена шукала десь у третiм покої за якоюсь хусткою, щоб провести трохи надлiсничих, коли се нараз Фе-льс появився нечутними крока-ми теж у покою i бiля неї. Вона переходила власне коло вiкна й [44]- Ж. Ж. Руссо "Емiль" (франц.).

Page 205: Кобилянська - Людина - 3.5

заглянула в нього.- Яка знов нинi чудова нiч, - за-вважила стиха напiв до себе, на-пiв до нього.- Гм?.. Що?..- Настала знов чудова нiч, - пов-торила знов пiвголосом.- Чому? Тому, що мiсяць i зорi так ясно свiтять?- Може, й тому. Красу i взнес-лiсть у природi можна лiпше вiд-чути, як описати. Не вiдчуваєте ж ви того, пане Фельс?- Не знаю. В тiй хвилi я вiдчу-ваю що iншого.Голос його звучав м'яко. Вона поглянула на нього й переляка-лась, його лице було блiде геть

Page 206: Кобилянська - Людина - 3.5

аж до густого волосся, наче б уся кров iз нього зникла. Голубi, звичайно безвиразнi очi палали гарячим огнем, її холодом обня-ло. Знала нараз, що сталося те, до чого вона стремiла i перед чим тепер сама задрожала, - пристрасть. Хотiла поступитися дальше, однак якесь незрозумi-ле чувство, немов струя елект-рична, перейшла вiд нього на неї, i вона задержалась.- Олено!- Що ж?- Я не знаю. Я…- I я не знаю… - вона усмiхну-лась насилу.- Оленочко!.. - повторив вiн.

Page 207: Кобилянська - Людина - 3.5

- Бажаєте чого-небудь?..- Так. Се бачте… ви…Вiн її боявся, її ж взяла колиш-ня дика нетерпеливiсть й вона задрожала на цiлiм тiлi.- Iдiот! - виривалося на її устах, однак вона змовчала.- Ви знаєте, що ви такi гарнi-гарнi…Вiн станув нараз близько перед нею, i вона зачула вiд нього ви-но; але в тiй же таки хвилi, заки вона змогла се завважити, пiр-вав її палко до себе. Вона скри-чала й вiдтрутила його далеко назад, її обняла сильна, неска-занно глибока фiзична вiдраза.- Тихо! - кликнув вiн у сильнiм

Page 208: Кобилянська - Людина - 3.5

зворушенню. - Я вас люблю, Оле-но; не завдавайте менi болю!..Брови його стягнулися грiзно; закусивши долiшню губу, глядiв на неї заiскреними очима.- Чому вiдтрутили ви мене? Я вас люблю, Олено, будьте моєю жiнкою! - сказав вiн пристрасно.Вона стояла перед ним, оперта о стiну, блiда, з широко створе-ними очима, з дрожачими нiзд-рями, у важкiй боротьбi. Сильно товклось в грудях її серце. Ноги дрожали пiд нею, i вона не змог-ла уст одтворити.- Олено, дорога, вiдповiджте ме-нi!Вона мовчала.

Page 209: Кобилянська - Людина - 3.5

- Чи ви втратили мову? О, ска-жiть лише одне слiвце.Вона ледве глянула на нього, опiсля закрила розпучливим ру-хом лице й застогнала. Вiн зсу-нув лагiдно з лиця її руки та шу-кав її очей. Вона вiдвернула го-лову вiд нього.- Ви не любите мене? - прошеп-тав, глибоко зворушений. - Не хочете бути моєю жiнкою? Не хочете?Минула мала хвилина, в часi котрої чути було лише її важкий вiддих.- Коли так, то простiть!- Я хочу, Фельс! О, боже, я хочу, хочу… - вирвалося з її уст.

Page 210: Кобилянська - Людина - 3.5

А вiн, почувши се, вже пiрвав її в свої обiйми, покривав смер-тельно блiде її лице гарячими поцiлуями, шептав пристраснi любовнi слова, смiявся…Вона мовчки зносила тi любо-щi, й лише голова її опадала чим раз, то глибше на його рам'я…Вже було пiзно по пiвночi. Мi-сяць свiтив ясно в кiмнату обох сестер, а крiзь створене вiкно долiтав iз саду спiв соловiя. А як вiн спiвав, виспiвував! Далеко-далеко лунав нiжний щебет се-ред тихої ночi! Здавалось, немов старий лiс дубовий, i тихе село, i все, сповите в синяво-срiбне свi-тло мiсяця, причаїло дух та при-

Page 211: Кобилянська - Людина - 3.5

слухувалось пiснi… Лише старий годинник iшов собi своїм спокi-йним ходом, одностайно; а його одностайне тикання переривав хiба часом гiркий нервовий плач…- Не плач, Iринко!- Я не плачу…- Плачеш…- Плачеш! О, змилуйся, перес-тань, а то я здурiю?- Менi серце пукає [45], я не мо-жу… I знов тихо, i знов плач, ли-ше тихший, розриваючий серце.- Iринко!- Завернись, Олено!..- Пощо? Се не мало б цiлi…[45]- Пукати - розриватися.

Page 212: Кобилянська - Людина - 3.5

- О, боже, боже, боже!- I що ж на тiм, Iринко? - проше-потiла скоро Олена. - I я, i ти, всi дiстанемо пристановище…Вона зареготалась пiвголосом, неначе божевiльна, i усiла прямо в лiжку. Горiла, немов у гарячцi, а за висками товклись у неї жив-чики, немов молотки.- Чи лише я збрехала? Чи лише я одна? Хто питає про правду, або про любов? Врештi я була мiж вами найсильнiша, то хрест нести припало менi.- В тiм нема для мене нiчого по-тiшаючого…- Що ж хочеш? Я сповнила своє "завдання". Чи ж нi?

Page 213: Кобилянська - Людина - 3.5

- Дiйсно!- Чи ж маю я тепер плакати?Iрина не вiдповiдала.- Се було б тепер злишнє. Не муч мене бiльше, Iринко! - дода-ла глухим голосом, коли молода жiнка все ще не втихала. - Не бу-ди в менi колишньої людини! Могло б ще все розпастись, а се ж була б велика дурниця!..- Успокiйся, дурна!! Ти не знаєш людської натури? Не знаєш, що то "людина"? Ха-ха-ха!***Тихо стало мiж сестрами. Iрин-ка i не ворушилась бiльше. Оле-на лежала, немов у полум'ї, й ду-

Page 214: Кобилянська - Людина - 3.5

мала неустанно про нього. Неус-танно, але - нiчого ясного, нiчо-го, що б купи держалося. Барвнi думки, чуднi образи хвилювали та гнали, неначе скаженi, одна за одною. Аж по довгiм часi вона задрiмала, їй здавалось, неначе б величезнi, шумлячi, морськi хвилi чим раз, то ближче i ближ-че пiдходили до неї i збивались над її головою. Бурнiли, шумiли грiзно, а промiж їх шумом долi-тав голосний, могучий, лаючий голос, що аж земля задрижала i чуднi дрожi пробiгли по її тiлi… Її очi полинули понад хвилi, ос-вiченi червонозолотим блиском. Все ближче доходив до неї го-

Page 215: Кобилянська - Людина - 3.5

лос, аж до глибини душi її. Серце у неї билось, мало не пукло. Хо-тiла крикнути, обiзватись, однак море… воно стало нараз спокiй-не i гладке, а по його золотавiй площинi ступав мужчина, висо-кий, вiдважний, з сяючим чолом: прямо пiдiйшов до неї i… усмiх-нувся…I не дивувались вони, що так довго не бачились. Любувались собою i сперечались, а мiж тим шумiло море прастару звiсну пi-сню, пiсню про любов. А сонце го-рiло на заходi червоним сяєвом…***Щось у мiсяць опiсля, тихого

Page 216: Кобилянська - Людина - 3.5

ясного вечора iшов далекою просторою толокою молодий пастух за малою чередою i вис-пiвував якусь тужливу, сумну думку. Далеко лунав його моло-дий голос i тремтiв у воздусi. Зблизившися до помешкання Ляуфлерiв, спiвак замовк. На до-розi перед зiльником, що розло-жився якраз перед фронтовою стiною помешкання, на подвiр'ї стояла зiбрана велика юрба сi-льських людей. Стара Катря хо-дить мiж ними з поважним ли-цем та фляшкою горiвки i частує газдiв та газдинь. Кождим ра-зом, коли подає кому наповнену чарку, додає з повагою: "За здо-

Page 217: Кобилянська - Людина - 3.5

ров'я молодих!"Заїзна брама стояла широко створена, i вiз за возом заїздив на подвiр'я. Се весiльнi гостi. На весiлля Олени запрошено усiх знакомих з околицi. Фельс нас-тавав на те, щоби весiлля вiдбу-лось гучно, а вона не противи-лась тому анi одним словечком. I от появились усi запрошенi. Гратулюють удруге сяючим з утiхи родичам. Займають уро-чисто вказанi мiсця у святочно прибраних кiмнатах. З головою, гордо пiднесеною, проходжуєть-ся нинi радникова помiж своїми гiстьми. Чудно: її обгорнуло що-сь, неначе б дух колишнiх доб-

Page 218: Кобилянська - Людина - 3.5

рих часiв… Давня зарозумiлiсть, що мовби давно завмерла, вiд-жила тепер наново в тiй приби-тiй жiнцi. Вона подала ласкаво надлiсничим руку, а вчителiв привiтала лише гордим покло-ном. Здавалось, немовби вона i не проживала з ними нiколи у ближчих товариських вiдноси-нах. Вони нiби вперше, i то з лас-ки, знайшлися в її домi… Правда, се вiддавалася її донька… Її до-ньку вибрав найгарнiший муж-чина з цiлої околицi за жiнку… А он там, пiд дзеркалом, на убра-ному квiтами столi лежали да-рунки, котрi подiставала молода вiд рiзних давнiх i нових знако-

Page 219: Кобилянська - Людина - 3.5

мих. Однак не їх вид наповняв серце панi радникової гордiстю, материнським задоволенням… Нi, її погляд спинився лише на одному мiсцi стола, а то на сере-динi… Там пишалась прекрасна китиця рож, а бiля неї лежала велика касетка [46] з срiблом на дванадцять осiб. Се дiстала Оле-на вiд Фельсового барона. Вiн пiзнав її вже, i вона, як довiда-лась панi радникова, мала йому дуже сподобатись. На весiлля не прибув вiн, звиняючись дуже привiтно, однак обiцяв не забу-вати про молодих, коли вже бу-дуть на новiм газдiвствi.[46]- Касетка - скринька.

Page 220: Кобилянська - Людина - 3.5

Була тут i стара Маргарета. Во-на прибула що лиш нинi ранком. Постарiлась дуже i стала ще хма-рнiшою. В старомоднiй сукнi, з окулярами на носi, ходила мовч-ки з одної комнати до другої, або, опершись на руку раднико-вої, слухала мовчки її балакання про Фельса. Який вiн щасливий, як безгранично любить Олену, з якою особлившою любов'ю й поважанням поводиться вiн з її родичами, як, довiдавшись, що вони мусять покинути дотеперi-шнє мешкання, вiддав їм свою маленьку хатчину в мiстечку К. до повного ужитку.- За безцiнь, дорога Маргарето.

Page 221: Кобилянська - Людина - 3.5

за нiчо! - запевняла радникова. - "Вам з Генею не слiд побиватись на селi, - говорив вiн. - У мiстi життя легше, можна собi скорше порадити". Iринка їде, розумiє-ться, з Оленою; тi обi вже неро-злучнi. Вiн з доброї родини, - го-ворила далi з притиском i помiт-ним голосом, наколи Маргарета на все вiдповiдала мовчанням. - його батько був поштарем у С. На жаль, утратив родичiв ще ди-тиною, а з своякiв остався йому лише один старий вуйко, лiсни-чий, котрий його i виховав; тому й вiн посвятився сьому заводовi [47]. Але що се має до речi, Мар-[47]- Завід - фах.

Page 222: Кобилянська - Людина - 3.5

гарето? Вiн добрий, щирий хло-пець, чесний, ретельний чоло-вiк, i Олена буде з ним щаслива!- Дай боже! Дай боже! - прошеп-тала стара дама. - Я бажаю їй усього найлуччого. Бо ж вона i заслужила на лiпшу долю. Не можу я, однак, їй дарувати, що вiдмовила тодi К - у, так сказала би-м "легкодумно"! Вiн собi те-пер суддя, всюди його поважа-ють; має краснi доходи, жиє без-журно, i то ще як жиє!!- Вiн оженився, здається менi, з донькою якогось багатого бро-варника?- Мабуть, так. Ах, якби була Олена зайняла се мiсце!

Page 223: Кобилянська - Людина - 3.5

- Нема нiчого злого, щоби на добре не вийшло, люба Маргаре-то, - вiдповiдала радникова зго-ри. - Все залежить вiд призначе-ння. Хто знає, чи К… був би нам такий прихильний. Щоправда, матерiально була би собi лiпше стояла, як тут, однак вона посту-пала собi лише за власною во-лею. Ми її нiколи до нiчого не силували. Що опроче далеко не так склалось, як було могло скластись, винуватий лише той безталанний Лiєвич. В першiй хвилинi, як вiн лиш вступив в нашу хату, вiщувало вже моє се-рце нещастя. З тої хвилi i прику-валося воно до нас. Однак вона

Page 224: Кобилянська - Людина - 3.5

про все те буде щасливою: i по-важана буде також, як жiнка Фе-льса.При тих словах промайнув знов її погляд по пишнiм букетi та по срiбнiм дарунку, i вона була ду-же задоволена…Маргарета не вiдповiдала нiчо-го. Вона, мабуть, неустанно ду-мала про Олену, котрої нинi лед-ве що не злякалась…Чудно! Привiтавшись, обi бен-тежились, а опiсля Олена сказа-ла з вимушеним усмiхом:- Бачите, Маргарето, я таки вiд-даюсь!А Маргарета стиснула лише мо-вчки її руку.

Page 225: Кобилянська - Людина - 3.5

Зацiкавленi сидять гостi, пере-шiптуються з собою врочисто та очiкують молодої та молодого. Молодий має небавом появити-сь, - а вона?Iрина, котра нинi так успосiб-лена, одначе була б на похоро-нах, котра з самого зворушення майже дзвонить зубами, котра всюди з'являється, а не задер-жується нiде… говорить, що мо-лода появиться зараз, що вий-шла лише на пару хвилин наго-ру до лiтньої кiмнатки…- Вона прощається з своєю дiво-чою кiмнатою, - шепнула одна груба економка до учительки.А та, кивнувши головою, усмiх-

Page 226: Кобилянська - Людина - 3.5

нулась двозначне.Олена справдi заховалась на хвилю в одинокiм тихiм кутку, який їй ще лишився.В бiлiй довгiй сукнi, в довгiм аж до землi спливаючiм серпанку, стояла тут, занята дивною робо-тою. Виймала з малої касети один лист за другим i, не перег-лянувши їх навiть, роздирала їх скорими нервово-дрожачими па-льцями. Тепер узяла до рук ос-татнiй. Сей легший, як iншi, i здається, короткого змiсту. Вона завагалась. Листок задрожав в її руках. Зуби затяла, а лице її поб-лiдло."Лише раз, в остатнiй раз!" - по-

Page 227: Кобилянська - Людина - 3.5

думала й розгорнула письмо.Тут стояли великими буквами олiвцем написанi слова:"Що твiй медвiдь коли-небудь i заслабнути, а навiть i в лiжку ле-жати може, ти б, певно, й не ду-мала, серденько! Тепер якраз по-ра, в котрiй посилаю тобi свої за-писки, Оленко; а що мене Ва-силь, з котрим тепер разом меш-каю, насилу запакував до лiжка, а сам десь полетiв по якогось лi-каря, а самота така страшна, то й хочу по змозi до тебе говори-ти. Хотiв би я, моя рибчино, щоб ти була тут, тримала руку на чо-лi - твою легеньку малу руку… тодi й не болiла би вона так си-

Page 228: Кобилянська - Людина - 3.5

льно. Я собi уявляю, що ти тут бiля мене, сидиш на лiжку… ба-чиш, Оленко? Любов таки най-краща з усього, що життя лише має!.. Тепер, наприклад, коли ме-не голова так шалено болить, ти б певно усього спробувала, щоб лише мiй бiль усмирити. Я пере-конаний; ти б се iнакше робила, як ми, лiкарi, а воно би, певно, скорше перейшло. Ах, скiльки мав би я тобi говорити! Маєш ще три мiсяцi перед собою - а пото-му великдень. Я все вiдкладаю на великдень… душа така повна, їй мене знаєш… так, але лежачи, писати утомився"…Се були послiднi слова Стефана,

Page 229: Кобилянська - Людина - 3.5

писанi до неї. Василь їх пiслав до неї.Вона порушила тепер устами, неначеб щось вимовляла, опiсля викривила їх в якусь гiрку усмi-шку. Пристрасно притисла вона письмо до уст i подерла його на дрiбнi кусники. Її давило в гру-дях. Вона приступила до створе-ного вiкна i, спершись, закрила лице руками…До неї вгору доходив упоюю-чий запах лелiй, а там якраз пе-ред нею тягнеться лiс старий та шумить одностайно чуднi тихi слова…Вона їх не слухає. Стоїть неру-хомо. Трохи згодом почула, як

Page 230: Кобилянська - Людина - 3.5

один вiзок заїхав, немов гоне-ний, на подвiр'я. Вона знає над-то добре, хто ним приїхав. Чує його короткий, голосний смiх… Чого вона ослабає? Чого дрожать ноги пiд нею? Чим раз ближче чує вона скорi кроки; чує, як вiн перескакує два-три ступнi ста-рих сходiв, спiшить до її покою.Її очi спинились тривожно на дверях… вiн зараз увiйде. Iсусе Христе!! Їй бренить щось у ву-шах, а в горлi давлять її корчi. Всi нерви напруженi. Якесь нез-нане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її - одне лише чувст-во. Вона ненавидить. Ненави-дить з цiлої глибини своєї душi!

Page 231: Кобилянська - Людина - 3.5

Вбивала б, проклинала б, затоп-тувала б, як ту гадюку… Чи - йо-го? - Адже вона винувата!! Сама, самiська вона… I чим вона опра-вдається? Що вона людина?..Вона заллялась несамовито смi-хом.…Приклякнувши до землi, вона ридала нервово-судорожним пла-чем; а коли увiйшов вiн, пiдняла руки, немов би просила рятунку.Вiн пiдвiв її i притис до грудей.- Ха-ха-ха! Ти плачеш, Олено? Ну, звичайно, як усi дiвчата пе-ред шлюбом!1891 р. Село Димка,на Буковинi.