SCIENTIFIC JOURNAL «ECONOMICS and FINANCE»

and

Verlag SWG imex GmbH, Nürnberg, Deutschland

MECHANISMUS DER NACHHALTIGEN

ENTWICKLUNG DES WIRTSCHAFTS

SYSTEMS FORMATION

Collective monographie

Volume 2

Russischer Index der Wissenschaftlicher Zitierung

Verlag SWG imex GmbH Nürnberg, Deutschland,

2014

2

SCIENTIFIC JOURNAL «ECONOMICS and FINANCE»

and

Verlag SWG imex GmbH, Nürnberg, Deutschland

MECHANISM OF SUSTAINABLE

DEVELOPMENT OF ECONOMIC

SYSTEMS FORMATION

Collective monograph

Volume 2

The monograph is included in scientometric database RSCI

Verlag SWG imex GmbH Nürnberg, Deutschland,

2014

3

Verlag SWG imex GmbH

Reviewers:

Doctor of Economics, professor, University of Economics - VARNA, Varna, Bulgaria

K. Kalinkov

Doctor of Economic, Professor, Prorector on scientific work of the Tashkent Institute of Finance (Republic of Uzbekistan)

N. Haydarov

Recommended for publication by the Editorial Board of scientific journal "Economics and Finance"

(protocol № 10 of 06.10.2014) The authors of articles usually express their own opinion, which is not always

comply with the editorial Board’s opinion. The content of the articles is the responsibility of their authors.

Mechanism of Sustainable Development of Economic Systems Formation

- Collective monograph - Vol. 2. Verlag SWG imex GmbH, Nürnberg, Deutschland, 2014. - 392 p.

ISBN 978-3-00-047714-4

Collective monograph is published as part of crosscutting theme of the research,

“development and of the mechanism of sustainable development of economic systems improvement and development” (number of state registration 0114U006192).

Theoretical and applied principles for the mechanism of sustainable development and management of economic systems formation, based on domestic and foreign specifics have been considered in the collective monograph. Specific character of mechanism of sustainable development of economic systems at the state level, sector, industry and enterprise formation has also been investigated. Mechanism of social and economic enterprises’ development has been analyzed.

Collective monograph is intended for politicians, scientists, entrepreneurs, teachers, postgraduate students, students and anyone interested in the issues of formation the mechanism of effective regulation of enterprise economic activity.

ISBN 978-3-00-047714-4 © 2014 Copyright by Verlag SWG imex GmbH © 2014 Article writers

© 2014 All rights reserved

4

CONTENT 3. THE FORMATION OF ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC MECHANISM OF REGION’S ECONOMY DEVELOPMENT........................... 8 ГЛАВА 3.1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА «ЗЕЛЕНОЇ» ЛОГІСТИКИ МІСТ ТА АГЛОМЕРАЦІЙ. Герасимчук З. В., Аверкина М.Ф........................................................................ 8 ГЛАВА 3.2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ. Бондарчук Н.В. ..................................................... 13 ГЛАВА 3.3. ЕКОНОМІЧНИЙ КЛАСТЕР У СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ. Паршина О.А., Братута О.Г. .......................................................................................................... 19 ГЛАВА 3.4. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПРОЯВУ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. Гімпель В.В. .... 26 ГЛАВА 3.5. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ РЕГІОНАЛЬНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ. Гордієнко В.О. ............................................................ 32 ГЛАВА 3.6. ПІДТРИМКА І РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК СПЕЦИФІЧНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА БЮДЖЕТОУТВОРЮЮЧОГО ЧИННИКА РЕГІОНУ. Григораш О.В. ......... 45 ГЛАВА 3.7. МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ЗРОСТАННЯ В МАШИНОБУДІВНОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ. Дикань В.В. .................. 50 ГЛАВА 3.8. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СФЕРИ ПОСЛУГ У МОНОФУНКЦІОНАЛЬНИХ МІСТАХ. Дубницький В.І., Луніна В.Ю. ..... 56 ГЛАВА 3.9. ГОРОДСКАЯ АГЛОМЕРАЦИЯ КАК ПРОСТРАНСТВЕННО ЛОКАЛИЗОВАННАЯ СИСТЕМА, СПОСОБСТВУЮЩАЯ ПРОГРЕССИВНОМУ РАЗВИТИЮ ЭКОНОМИКИ РЕГИОНА (НА ПРИМЕРЕ ЕКАТЕРИНБУРГСКОЙ ГОРОДСКОЙ АГЛОМЕРАЦИИ). Ижгузина Н.Р. ....................................................................................................... 77 ГЛАВА 3.10. APPLICATION OF TAXONOMIC METHODS TO ASSESS POLAND’S REGIONAL DEVELOPMENT. Karmowska G., Marciniak M. .... 85 ГЛАВА 3.11. АНАЛИТИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ И ОЦЕНКА СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА. Мухамедиева Д.Т., Мирзарахмедова А.Х. ....................................................... 91 ГЛАВА 3.12. УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ. Надворняк Я.М................................................................................ 107 ГЛАВА 3.13. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ КОНТРАГЕНТІВ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ. Носач Л.Л., Чернишова Л.О., Козуб В.О., Ніценко О.М. .......................... 113 ГЛАВА 3.14. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ. Паршина М.Ю................... 119 ГЛАВА 3.15. ФОРМУВАННЯ ПРІОРИТЕТІВ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО МІСЦЕВОГО РОЗВИТКУ. Петрушенко Ю.М., Урбан О.А. ....................................................................... 125

5

ГЛАВА 3.16. АНАЛИЗ ПОКАЗАТЕЛЕЙ ПРИМЕНЕНИЯ МЕТОДИКИ ПОИСКА ОПТИМАЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ ИНВЕСТИРОВАНИЯ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВ В БАНКОВСКИЕ МЕТАЛЛЫ. Рябенко А.Е., Терещенко Э.В., Романиченко Г.В. ...................................... 132 ГЛАВА 3.17. ФОРМУВАННЯ НАПРЯМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ. Скриль В.В., Галайда Т.О. ............................................................................... 137 ГЛАВА 3.18. REGIONAL PARAMETERS OF ENTREPRENEURIAL ACTIVITY AND APPROACHES TO ITS MEASUREMENT. Turlakova T. Zh. .................................................................................................. 143 ГЛАВА 3.19. СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ИНВЕСТИРОВАНИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ НА РЕГИОНАЛЬНОМ УРОВНЕ. Фролова В.А., Дашкевич Р.А. ........................................................ 148

4. THE MECHANISM OF ECONOMIC AND SOCIAL ENTERPRISE DEVELOPMENT PROMOTION: THEORY AND PRACTICE ..................... 154 ГЛАВА 4.1. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗБАЛАНСОВАНОЇ СИСТЕМИ ПОКАЗНИКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТОВАРНИМИ ЗАПАСАМИ ПІДПРИЄМСТВА РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ. Безгінова Л.І., Олініченко К.С. ....................................................................... 154 ГЛАВА 4.2. MODERN ADMINISTRATION–A CONDITION FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT. Borisov B.D. .............................................. 161 ГЛАВА 4.3. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СТІЙКИМ РОЗВИТКОМ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА. Гросул В.А., Филипенко О.М., Баламут Г.С. ............................................... 173 ГЛАВА 4.4. МЕХАНИЗМ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ КОСМИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ КАК РЕШЕНИЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЕГО КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ. Джур О.Е. ........... 180 ГЛАВА 4.5. METHODOLOGY OF MANAGEMENT OF SUSTAINABILITY OF WASTEWATER TREATMENT ENTERPRISES. Dychko A.O. ................. 186 ГЛАВА 4.6. МАРКЕТИНГОВИЙ АНАЛІЗ РИНКОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ (РИНКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ) РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ. Дубницький В.І., Комірна В.В., Чуприна Н.М. ............................................ 192 ГЛАВА 4.7. МЕТОДИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ РИЗИКУ ЯК ЧИННИКА СТИМУЛЮВАННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА. Дядюк М.А., Смольнякова Н.М., Волосов А.М. .......................................... 205 ГЛАВА 4.8. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЮ ПІДПРИЄМСТВ. Ільчук. П. Г. ......................... 217 ГЛАВА 4.9. РОЗРОБКА СИСТЕМИ АНАЛІТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІНСЬКОГО АНАЛІЗУ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. Карпенко Л.М. ...... 222 ГЛАВА 4.10. ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ЦЕННОСТИ И РАЗВИТИЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА КАК УСЛОВИЕ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ. Карпова Г.Г., Найденова М.В., Осина О.Н. .................................................. 234

6

ГЛАВА 4.11. К ВОПРОСУ ВНЕДРЕНИЯ БЕРЕЖЛИВОГО УЧЕТА В КОНТЕКСТЕ УПРАВЛЕНИЯ ФИНАНСОВОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ ПРЕДПРИЯТИЯ. Ковалева С. А....................................................................... 249 ГЛАВА 4.12. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ. Крупський О.П. .............. 254 ГЛАВА 4.13. ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ СТИМУЛІВ ПРИ МОТИВУВАННІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ. Кузьмін О.Є., Дорошкевич К.О., Салата І.З., Вороновська М.М. ............ 259 ГЛАВА 4.14. ОЦІНЮВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. Кузьмін О.Є., Олексів І.Б., Михайляк Г.В. ................................................... 266 ГЛАВА 4.15. ПРОБЛЕМЫ ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ СИСТЕМ УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ. Мартынюк Е.А. .......................... 272 ГЛАВА 4.16. ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ВІТЧИЗНЯНОМУ ФЕРОСПЛАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ. Мироненко М.А., Гізенко М.М. .................... 280 ГЛАВА 4.17. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ З МЕХАНІЗМОМ РОСТУ ЦІЛЬОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ. Вільський Г.Б., Михалишин Б.Є., Просянчук В.Л. .......... 286 ГЛАВА 4.18. ФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПОКАЗНИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА. Некрасова Л.А., Давиденко М.В. .................................................................... 295 ГЛАВА 4.19. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОСТІ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ. Никифоренко В.Г., Кравченко В.О. .............................................................. 303 ГЛАВА 4.20. ВИБІР СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА З УРАХУВАННЯМ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ. Орєхова К.В. ........................................................................................................ 313 ГЛАВА 4.21. УПРАВЛЕНИЕ ФОРМИРОВАНИЕМ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦИАЛА ОРГАНИЗАЦИИ В УСЛОВИЯХ РАЗВИТИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНЫХ КОМПЕТЕНЦИЙ. Паламарчук И.В., Найденова М.В.................................................................. 323 ГЛАВА 4.22. ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ІНВЕСТУВАННЯ У РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ. Попова О.Ю., Кулаков О.О.............................................................................. 333 ГЛАВА 4.23. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ. Солнцева Н. В. ..................... 341 ГЛАВА 4.24. ФОРМИРОВАНИЕ РЕАЛЬНЫХ ИНВЕСТИЦИОННЫХ РЕСУРСОВ НА ПРЕДПРИЯТИЯХ ПРОМЫШЛЕННОЙ ГРУППЫ. Стрельников Р. Н............................................................................................... 346 ГЛАВА 4.25. ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ТА ОЦІНКА ПОЗИЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА В КОНКУРЕНТНІЙ БОРОТЬБІ. Чернишова Л.О. ................................................................................................. 353

7

ГЛАВА 4.26. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ ЛОГІСТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ. Черчата А.О................................ 358 ГЛАВА 4.27. МАРКОВСКАЯ МОДЕЛЬ УСТОЙЧИВОСТИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ. Чурюкин В.А. .......................................... 363 ГЛАВА 4.28. СТРАТЕГІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ. Шеєнкова К.А., Бурак Т.В................................................................................ 368 ГЛАВА 4.29. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІДОБРАЖЕННЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ. Шипунова О.В........... 379 ГЛАВА 4.30. ВЛИЯНИЕ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ НА ФОРМИРОВАНИЕ СОЦИАЛЬНОГО КАЧЕСТВА ЭКОНОМИЧЕСКОГО РОСТА УКРАИНЫ. Яровая В.В. .......................................................................................................... 384

8

3. THE FORMATION OF ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC MECHANISM OF REGION’S ECONOMY DEVELOPMENT

ГЛАВА 3.1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА «ЗЕЛЕНОЇ» ЛОГІСТИКИ МІСТ ТА АГЛОМЕРАЦІЙ

Герасимчук З. В., д.е.н., професор,

Аверкина М.Ф., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

Впровадження «зеленої» логістики в містах та агломераціях потребує інституційного забезпечення, що дозволить створити умови для узгодженої взаємодії державних, галузевих, підприємницьких структур, суспільства вцілому у відносинах зменшення викидів шкідливих речовин у атмосферне повітря, забезпечення скорочення втрат ресурсів під час їх переміщення, забезпечення організації управління відходами, що в кінцевому разі сприятиме підвищенню рівня логістизації в містах та агломерації. Примітно, що для більшості міст України не характерне використання принципів «зеленої» логістики. Однією з найвагоміших причин такого стану є недостатність інституційного забезпечення «зеленої» логістики в системі управління містом та агломерацією.

Підвищений інтерес до дослідження інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста та агломерацій зумовлений тим, що в основному предмет досліджень вітчизняних науковців обмежений регіональним рівнем, як наприклад дослідження інституційного забезпечення конкурентоспроможності та стійкого розвитку регіонів України. Зважаючи на вищевикладене, особливої актуальності в системі управління містом набуває не лише застосування принципів логістичного підходу, але й формування механізму інституційного забезпечення «зеленої» логістики.

Проблемі розроблення інституційного забезпечення «зеленої» логістики як важливого інструменту забезпечення стійкого розвитку присвячені праці таких вчених, як: З. Герасимчук, І. Вахович, П. Мерфі, Д. Роджерса, І. Смирнова. При цьому, варто відмітити, що вченими переважно розглядаються елементи інституційного забезпечення регіонального розвитку, а не міст та агломерацій, а це актуальна проблема в сучасній українській регіоналістиці.

Теоретичні основи інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста та агломерації повинні ґрунтуватись на тому, що інститути та інституції матимуть суттєвий вплив на утвердження «зеленої» логістики в місті та агломерації.

Досліджуючи змістове наповнення категорії інституційне забезпечення, нами виявлено, що відсутнє однозначне її тлумачення. Більшість науковців її визначають через призму інститутів та інституцій. Інституції та сформовані на їх основі інститути вчені-економісти розглядають одночасно як спосіб і результат узгодження інтересів суб’єктів міста.

Підхід до дослідження інституцій як похідних утворень від інтересів широко представлений у працях представників нової інституційної теорії � Д. Норта, М. Олсона, О. Уільямсона, Р. Познера, Р. Нельсона. Так, Д. Норт зазначає, що інституції, чи принаймні офіційні правила, створюються швидше для того, щоб слугувати інтересам тих, хто займає позиції, які дають змогу впливати на формування нових правил [1. с. 27.]. Впливові у країнах Західної Європи ліберальні доктрини також обґрунтовують думку про те, що ринкові інституції виникають в результаті узгодження інтересів автономних економічних суб'єктів [2, с. 174]. Так, Д. Фостер стверджує, що інституції — це встановлені зразки узгодженої поведінки [3]. Деякі вітчизняні та російські дослідники також розглядають інституції як форму узгодження різноспрямованих інтересів економічних суб'єктів [2, с. 174].

9

З огляду на викладене вважаємо, що інституції – це система норм і правил, процедур і цінностей, відповідно до яких суб’єкти міста взаємодіють між собою і під час узгодження різноспрямованих інтересів здійснюють економічну діяльність.

Головним чинником соціо-еколого-економічного розвитку на стадії ринкової трансформації виступають інститути, які утворюють цілісну систему, елементи якої перебувають у взаємодії. З метою реалізації інституційного потенціалу необхідно виключити нецільове використання інститутів, подолати невідповідність інститутів, трансформувати інституційну систему у визначальний фактор економічного розвитку.

Інститути важливо розуміти як складні чинники суспільного виробництва, що є видовими комплексами взаємодії інституцій і організацій, які закріплюють ефективні інституції в рамках господарської системи. Інститути – це типові комплекси інституцій, які виступають функціональними генотипами організацій, моделями, що еволюційно склалися, їх функціональної структури. Кожен інститут має у своєму розпорядженні склад інституцій, що забезпечує можливість різноманітних форм організацій людської діяльності. Інститут закріплює видовий статус організацій.

Під інститутами ринкової економіки З. В. Герасимчук, І. М. Вахович, В. А. Голян, А. О. Олексюк пропонують розуміти сукупність організацій, що забезпечують ефективне функціонування економічних суб'єктів. Сукупність цих організацій і визначає функціональну структуру економіки. Таким чином, інститут як організація є тим органом, котрий формально реалізує на практиці правила і процедури поведінки. Інститути представляють собою структури, що встановлюють сферу вибору, а вона в свою чергу задає рамки функціонування економіки [4, с. 8].

З точки зору утвердження «зеленої» логістики в системі управління містом, «інституції» – це система норм і правил, процедур і цінностей, відповідно до яких суб’єкти міста взаємодіють між собою і під час узгодження різноспрямованих інтересів здійснюють економічну діяльність. Натомість, «інститути» – це сукупність органів державної влади, місцевого самоврядування та організацій, які сприятимуть впровадженню «зеленої» логістики в містах та агломераціях.

Головним чинником інституційного забезпечення «зеленої» логістики в місті на стадії ринкової трансформації виступають інститути, які утворюють цілісну систему, елементи якої перебувають у взаємодії. З метою реалізації інституційного потенціалу необхідно виключити нецільове використання інститутів, подолати невідповідність інститутів, трансформувати інституційну систему у визначальний фактор економічного розвитку.

На нашу думку, інституційне забезпечення «зеленої» логістики міста та агломерації включає наступні елементи: інститут держава, який включає всі органи влади, результуючим функціонуванням яких є видання нормативно-правових актів; інститути міста, які на основі використання відповідних інструментів сприяють використанню технологій «зеленої» логістики в містах та агломерації.

Рис.1. Загальна схема інституційного забезпечення «зеленої» логістики міст та

агломерацій Первинним елементом інституційного забезпечення «зеленої» логістики в містах та

агломерації є інститут держава. Визначення первинного елементу – інститут держава, детерміновано тим, що означений інститут відіграє в сучасній ринковій економіці визначну

10

роль. Це також підтверджується із досвіду ЄС. Водночас основним завданням для держави, в процесі інституційного забезпечення є надання фінансової підтримки для запровадження «зелених» технологій в містах та агломераціях, віднайдення оптимального балансу між приватногосподарським, колективним та суспільним інтересами. Відповідно до цього державна допомога на потреби місцевого розвитку повинна набувати таких форм: наявність законодавчої бази, держаних гарантів, субсидій, зменшення відсоткових ставок та податкових ставок по кредитам, які видаються з метою реалізації місцевих проектів.

Варто також враховувати і досвід країн ЄС в яких широко застосовується економічні методи державного регулювання, спрямовані на підтримку приватногосподарської ініціативи та підприємництва на місцевому рівні, у тому числі: доступ бізнесових структур до державних контрактів; мікрокредитування; фінансування розвитку інфраструктурних проектів регіонального рівня; підтримка інноваційної діяльності; підтримка промислових парків та бізнес-зон; розвиток кластерів тощо [5].

Варто зазначити, що вплив держави на розвиток «зелених» технологій в містах та агломераціях є визначальним. Також виключна роль відведено інституту держави у розроблені спеціальних освітніх програм щодо запровадження «зеленої» освіти у навчальних закладах, при цьому потрібно запроваджувати починаючи з загальноосвітніх закладів. Оскільки початок становлення екологічної культури дитини припадає на перші 7-8 років життя. Саме в цьому віці закладаються основи правильного відношення до оточуючого середовища, а екологічне виховання є досить актуальним в сучасних умовах.

З метою запровадження «зеленої» освіти має бути активна взаємодія між інститутом держави, навчальними закладами та громадськими організаціями. Держава в свою чергу має забезпечувати відповідними нормативно-правовими актами та інструментами щодо розвитку «зеленої» освіти, навчальні заклади мають активно впроваджувати запропоновані механізми, а громадські організації повинні розробляти проекти щодо ознайомлення з новітніми «зеленими» технологіями, які можуть активно використовуватися суспільством.

Використання принципів «зеленої» логістики в системі управління містом та агломерації в основному залежить від місцевої влади, яка при активній взаємодії з іншими суб’єктами господарювання повинна ініціювати формування якісно нових інституційних основ нової моделі розвитку міста, де гармонійно поєднуються економічні, соціальні та екологічні чинники. Оскільки оцінка впливу економічної діяльності на екологічний стан міста та його населення є визначальним (рис.2).

Рис. 2. Інституційне забезпечення «зеленої» логістики в місті та агломерації У зв’язку із цим, важливу роль в інституційному забезпечені «зеленої» логістики

міста та агломерації відіграє міська рада, яка своїми розпорядчими документами повинна формувати програми щодо скорочення ресурсоємності та відходності логістичної системи, раціонального управління транспортними потоками, планування заходів досягнення

11

екологічної безпеки в рамках стандартів ISO, тобто сприяти активному впровадженню «зелених» технологій в місті та агломерації.

Тобто в міська рада повинна сприяти використанню «зеленого» транспорту в місті, для цього в місті мають бути спеціальні заправки для екомобілів. Для популяризації такого виду транспорту серед жителів міста, варто в перші півроку для власників такого виду транспорту безкоштовні заправки. Більше того, міська рада повинна створювати систему пільг тим суб’єктам господарювання, які закуповують транспорт з електродвигунами.

В містах, в яких є схильність у використанні електротранспорту (тролейбуси, трамваї) максимально використовувати цей вид транспорту. Міська рада повинна максимально завантажувати місто електротранспортом та прагнути відмовитись від дубляжу маршрутів автобусами з ДВЗ. Автобуси з ДВЗ варто використовувати переважно для підвезення жителів міста з тих районів де відсутні лінії електротранспорту. Варто відмітити, що для максимального використання електротранспорту в місті, міська рада повинна забезпечувати в належній кількості та якості електротранспортом комунальні підприємства, які належать територіальній громаді. Також міська рада повинна сприяти максимальному збільшенню довжини трамвайних, тролейбусних та велосипедних доріжок.

Міська рада також повинна вирішувати проблему рециклінгу та утилізації відходів. Варто відмітити, що в переважній більшості міст України, ускладнена проблема утилізації відходів. З метою вирішення цієї проблеми, необхідно орієнтувати на розвиток сміттєвого бізнесу. Тобто необхідно оголошувати конкурс для потенційних інвесторів та підприємців, які хочуть функціонувати в означеній ніші. При цьому варто відмітити, що необхідно заключати договори міської ради із підприємницькими структурами на довгострокову перспективу (не менше 15 років).

При цьому надавати їм право на переміщення та утилізацію. Разом з тим, необхідно зобов’язати здійснювати сортування відходів, закупівлю нового устаткування, відмову від спалювання сміття та виготовлення додаткової товарної продукції за рахунок утилізації ресурсноцінних компонентів відходів. Також ще одним дієвим інструментом стане утвердження в місті та агломерації принципу «відповідальності виробника», тобто виробник відповідатиме за утилізацію, знешкодження виробленого ним товару після переходу його в категорію відходів. Кінцевим результатом такої діяльності має стати: скорочення площ земельних ділянок, відведених під полігони та звалища відходів, поступове зменшення накопичення відходів.

Ще однією досить важливою проблемою у місті та агломерації є забезпечення відтворення екологічних ресурсів. Вирішення означеної проблеми пропонуємо покласти на відділ екології при міській раді, який повинен забезпечувати проведення екологічної експертизи об’єктів підвищеної небезпеки, економічно стимулювати використання промисловими підприємствами анаеробно-ареробних біореакторів.

Так, як стійкий розвиток міст та агломерацій неможливий без використання новітніх технологій, то тут варто наголосити на досить важливій ролі функціонування в містах, особливо великих з високою часткою наукового потенціалу бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів і індустріальних парків. Комплексне функціонування цих структур у місті буде ефективним, оскільки бізнес-інкубатори покликані забезпечувати розроблення старт-апів, технопарки за своєю специфікою можуть виробництво затвердженого наукового продукту тобто стимулювання малого підприємництва, на рівні технополісів у місті забезпечуватиметься виробництво інноваційного продукту та подальші наукові розробки, індустріальний парк покликаний залучати великі компанії з метою забезпечення повного циклу серійного виробництва інноваційного продукту. Прикладом виробництва такого нового інноваційного продукту може стати молекулярний модифікатор палива, виробництво новітніх електродвигунів з використанням ефекту кавітації.

Тому цим міська рада повинна сприяти розвитку таких організацій, що передбачає: надання вільних приміщень територіальної громади для організації бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, індустріальних парків; залучення великої кількості осіб до

12

наукової діяльності з наданням спеціальних премій для молодих науковців, грантів, спеціальних субсидій на патентування та захист авторських прав; залучення кращих студентів інженерних спеціальностей у діяльність бізнес-інкубаторів, технопарків; організацію наукових кафе, в які залучатимуться провідні науковці з метою інформування останніх національних та світових інноваційних новинок; організацію національних та міжнародних конкурсів новинок, що сприятиме активній взаємодії науковців, розробників, підприємств, інвесторів; економічне стимулювання залучення більшої кількості нових компаній в місто які реалізовуватимуть наукові розробки, створюватимуть додаткові робочі місця, що позитивно впливатиме на розвиток економіки міста;

Також міська рада та міське господарство повинні створювати спеціальні проекти щодо використання інтелектуальних енергоносіїв інформаційно-комунікаційних технологій в місті та агломерації.

Як відомо, процес розроблення та впровадження інноваційних технологій неможливий без фінансування. Саме тому в системі інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста виключна роль відводиться регіональним фінансовим компаніям, благодійним фондам, венчурним та гарантійним фондам. Головною метою діяльності регіональних фінансових компаній є надання кредитів. Оскільки ми говоримо про використання інноваційних технологій, які потребують фінансових ресурсів, то є потреба в розробленні спеціальних програм міською радою, що спонукатимуть регіональні фінансові компанії здійснювати пільгове кредитування впровадження таких технологій. Також доцільно створити спеціальні умови (програми міської ради про додаткове фінансування з місцевих бюджетів, залучати до співробітництва) для благодійних, венчурних та гарантійних фондів з метою фінансування, інвестування впровадження екологобезпечних технологій, розробок ноу-хау.

Використання запропонованих напрямів інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста дозволить отримати позитивний ефект у вигляді зниження ризику для логістичної системи, підприємств та населення міста.

З метою реалізації запропонованого механізму інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста необхідно розробляти міські цільові програми розвитку, у рамках яких визначаються заходи, терміни, виконавці і обсяги фінансування з місцевого бюджету. На основі розроблених міських цільових програм доцільно формувати стратегію «зеленої» логістики міста та агломерації не менше ніж на 10 років, оскільки саме протягом цього терміну часу можна досягти певних кількісних та якісних змін, які пов’язані з досягненням стійкого розвитку міста. Успішність таких програм залежить передусім від того, наскільки чітко будуть визначені причини та фактори які перешкоджають стійкому розвитку міста.

Отже, інституційне забезпечення «зеленої» логістики міста та агломерації дозволить вирішити економічні та екологічні протиріччя в системі управління містом та агломерацією, сприятиме зниженню витрат виробництва та економічним і екологічним збиткам заподіяних навколишньому середовищу. Використання процедури інституційного забезпечення «зеленої» логістики міста та агломерації варто розглядати як важливий базис досягнення прийнятного екологічного стану в місті та агломерації. Але варто завжди пам’ятати, що всі дії по введенню «зелених» технологій будуть мати успіх коли держава буде сприяти організації процесу переходу міст та агломерацій на «зелені» технології в податковому плані, освітньому, інвестиційному.

Література:

1. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Д. Норт : [пер. з англ. І. Дзюб]. – К.: Основи, 2000. – С. 27.

2. Базилевич В.Д. Іпотечний ринок / В.Д. Базилевич, Н.П. Погорєльцева. – К.: Знання, 2008. – 717 с. (Київському національному університету імені Тараса Шевченка - 175 років).

3. Введение в институциональный анализ / [под ред. В. Л. Тамбовцева]. – М.: ТЕИС, 1996. 4. Герасимчук З.В. Трансформація інституціонального механізму природокористування в умовах

глобалізації: екологічні імперативи та системні суперечності: [монографія] / З.В. Герасимчук, І.М. Вахович, В.А. Голян, А.О. Олексюк. − Луцьк : Надстир’я, 2006.−228 с.

13

5. Біла С.О. Інституційне забезпечення соціально-економічного розвитку проблемних територій (світовий досвід) / С.О. Біла // Стратегічні пріоритети – 2009. – № 3 (12). – С. 172-183.

ГЛАВА 3.2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

Бондарчук Н.В. д.держ.упр., професор кафедри обліку і аудиту

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Вирішуючи питання переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, Україна має враховувати необхідність модернізації всіх без винятку галузей народного господарства з акцентом на суттєве зменшення рівня їх енергозатратності, пошуку альтернативних джерел енергії тощо. Проте з урахуванням особливостей перехідного періоду на перших етапах інноваційних реформ необхідно сконцентрувати зусилля на підтримці лише тих галузей економіки, що працюють у пріоритетних напрямах, з точки зору кон’юнктури ринку та забезпечення національних інтересів.

Виділення таких напрямів відносяться до особливих прерогатив держави. Адже без цього неможливо визначитися із формами та методами їх фінансування та кредитування. Головним критерієм надання підтримки інноваційним процесам з боку держави має стати здатність вищезгаданих галузей виробляти високоякісні товари та послуги на базі сучасних вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень. Адже, вибір пріоритетів інноваційного розвитку всіх без винятку галузей народного господарства, безумовно, полегшить вирішення одного з головних завдань зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаного із визначенням товарів та послуг, з якими варто виходити на світовий ринок. Зараз Україна спроможна експортувати в основному сировину, продукцію її первинної переробки та дешеву робочу силу.

Не викликає сумніву, що держава має спрямувати зусилля суспільства на створення організаційних і фінансових механізмів, необхідних для розвитку інноваційної діяльності. А це можливо лише за умов здатності центральних та регіональних органів влади налагодити між собою тісну взаємодію для вирішення актуальних проблем. Адже при використанні інноваційної моделі розвитку особливе значення мають питання управління інноваційним процесом безпосередньо в місцях їх реалізації - у регіонах і на підприємствах. До сих пір така плідна співпраця між державою та регіонами ще не налагоджена.

Отже, у сучасних умовах проблема формування та реалізації державної політки розвитку інноваційного потенціалу регіонів набуває особливої значимості. Потенціал регіону складається з ряду самостійних системних категорій, які утворюють синергетичний ефект діяльності й розвитку регіону. До таких системних категорій необхідно віднести: інноваційний потенціал, що включає й науково-технічний потенціал; виробничий потенціал; економічний потенціал; кадровий потенціал; організаційний потенціал, інформаційний потенціал.

Найбільш дослідженими в економічній літературі є економічний, кадровий і виробничий потенціали. Організаційний і науково-технічний потенціал аналізувалися в економічній теорії. На нашу думку, інноваційний потенціал, як економіко-управлінська категорія, на сьогодні є не зовсім дослідженою.

Спробуємо дати визначення потенціалу, інноваційного потенціалу. З точки зору онтології поняття потенціал (з лат. рotentia) – це сила, міць, та розуміє під собою сукупність наявних засобів чи можливостей у будь-якій сфері.

У Великій радянській енциклопедії під потенціалом розуміють «кошти, запаси, джерела, які є в наявності, та можуть бути мобілізовані, приведені у дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану вирішення будь-якого завдання, можливостей окремої особи, суспільства, держави в певній області».

14

Згідно з С.І.Ожеговим, потенціал являє собою ступінь потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, можливостей для чого-небудь [5].

Н.Г.Ігнатенко й В.П.Руденко на основі аналізу літератури визначили частоту вживання різних значень терміна «потенціал» [4].

Таблиця 1 Частота вживання терміну «потенціал»

Значення терміну Частота вживання, у % до підсумку Сукупність 42 Потужність 18 Можливість 16

Продуктивність 11 Джерело: [119, с. 14] Щоб сформулювати поняття інноваційного потенціалу, в першу чергу необхідно

визначити, що ж мається на увазі під терміном «інновація». Вперше термін «інновація» знайшов своє відбиття в працях відомого австрійського

вченого Й.Шумпетера [6]. Так, у 1911 році Й.Шумпетер виділив п’ять типових змін, які задають форму та зміст економічного розвитку промисловості:

1. Використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва.

2. Впровадження нового, тобто для галузі промисловості практично не відомого методу (способу) виробництва, в основі якого лежить нове наукове відкриття і який може укладатися навіть у новому способі комерційного використання відповідного товару.

3. Освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому дотепер дана галузь промисловості ще не була представлена, незалежно від того існував цей ринок чи ні.

4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, так само незалежно від того, існувало це джерело раніше або просто не приймався до уваги, або вважався недоступним, або його ще тільки необхідно створити.

5. Проведення відповідної реорганізації, зміни в організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення.

Пізніше, в 30-ті роки, Й.Шумпетер ввів поняття інновації, трактуючи його як зміну з метою впровадження й використання нових споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.

В цей час питання визначення інноваційного потенціалу недостатньо глибоко вивчені як у вітчизняній, так і в іноземній теорії нововведень. Отже існують певні підходи до вирішення даної проблеми. В широкому розумінні під інноваційним потенціалом розуміють сукупність фінансових, кадрових, інформаційних і матеріально-технічних можливостей та інших ресурсів, які необхідні для здійснення інноваційної діяльності. Колектив авторів під керівництвом П.Н. Завліна під «інноваційним потенціалом» розуміють готовність і здатність того чи іншого підприємства (організації) здійснити вперше й відтворити (сприйняти) нововведення [1].

Головною умовою сучасного регіонального розвитку є не створення та збільшення потенціалу як такого, а використання існуючого потенціалу і його збільшення в тих напрямках, які можуть забезпечити реальну соціально-економічну віддачу. Однак для того, щоб забезпечити ефективне використання інноваційного потенціалу регіону, необхідно визначити зміст цього поняття.

Сучасні підходи до трактування категорії інноваційний потенціал умовно можна згрупувати у три групи.

1. Структурний. Багато авторів зосереджуються на вивченні окремих структурних елементів інноваційного потенціалу. Тому в літературі зазначену категорію ототожнюють найчастіше з науковим, інтелектуальним, творчим й науково-технічним потенціалом. З точки зору структурної характеристики інноваційний потенціал - це сукупність науково-технічних,

15

технологічних, інфраструктурних, фінансових, правових, соціально-культурних та інших засобів, що забезпечують реалізацію нововведень.

2. Ресурсний. Представники даного підходу інноваційний потенціал розглядають як сукупність ресурсів, що забезпечують здійснення інноваційної діяльності суб’єктом господарювання.

3. Інституціональний. Згідно з цим підходом інноваційний потенціал розглядається як ступінь готовності суб'єкта господарювання здійснювати інноваційну діяльність. При цьому ступінь готовності передбачає наявність і збалансованість компонентів потенціалу та достатність рівня розвитку потенціалу для формування інноваційне активної економіки.

Як бачимо, існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні автори роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі її елементи, як кадрова, інформаційно-методологічна, організаційна та матеріально-технічна складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки.

У цілому ряді літературних джерел інноваційний потенціал трактується як «сукупність ресурсів».

Отже, підсумовуючі все вищезгадане, інноваційний потенціал - це наявні в суспільстві можливості, які пов’язані з розробкою та впровадженням нововведень в усіх сферах діяльності, що дозволяє здійснювати соціальний, економічний, технологічний, технічний розвиток національної економіки.

Інноваційний потенціал регіону - це сукупність ресурсів і властивостей, які визначають інноваційні можливості стійкого та ефективного функціонування регіональної соціально-економічної системи.

Інноваційні можливості є першою основною характеристикою інноваційного потенціалу. Реалізація інноваційних можливостей регіону дозволяє забезпечити поступальний розвиток регіональної соціально-економічної системи за допомогою створення нововведень і цілеспрямованого перетворення їх у нововведення.

Виділимо три суттєві риси інноваційного потенціалу регіону: 1. інноваційний потенціал регіону визначається його реальними інноваційними

можливостями; 2. інноваційні можливості багато в чому залежать від наявних ресурсів в регіоні та їх

властивостей, тому інноваційний потенціал регіону характеризується також і певним обсягом ресурсів і властивостей, як залучених так і не залучених у виробництво, але підготовлених до використання ;

3. інноваційний потенціал регіону визначається не тільки наявними у нього інноваційними можливостями, але готовністю та здатністю до

Виходячи із цього, ми можемо представити схему інноваційного потенціалу з його характеристиками (рис. 1).

наступні види ресурсів: технічні (виробниче обладнання, сировина, матеріали); технологічні (способи виготовлення продукції); кадрові (чисельність і кваліфікація кадрів і ін.); інформаційні (відомості про систему й зовнішнє середовище, обсяг інформації, що переробляється, її вірогідність, своєчасність і т.д.); організаційні (способи прийняття рішень, організація системи планування, контролю тощо); тимчасові, фінансові, соціальні тощо.

Джерелом добробуту є економічне зростання, яке забезпечує збільшення реального доходу в економіці й реальному випуску продукції на одну особу.

Високий інноваційний потенціал регіону забезпечує високий рівень добробуту громадян, тобто економічне зростання в регіоні. Тут виникає необхідність оцінити не тільки досягнутий рівень, а здатність регіону до змін у напрямку цих змін. Це завдання може бути вирішено при комплексному аналізі факторів економічного зросту.

Оскільки інноваційні можливості залежать від наявних ресурсів, то можна виділити

16

Існує два джерела економічного зросту: збільшення кількості використовуваних ресурсів (екстенсивний) і підвищення ефективності використання ресурсів (розвиток технічних знань, нові технології - інтенсивне зростання). Сюди ж можна віднести структурні зрушення в економіці, оскільки вони ведуть до перерозподілу ресурсів з низько ефективних секторів господарства у високоефективні, що може розглядатися як форма змін у технології. Наведемо класифікацію джерел і факторів зростання регіону (табл. 2).

Рис. 1. Характеристики інноваційного потенціалу регіону Під економічним зростанням розуміють збільшення за деякий період часу валового

продукту (у цілому або на одну особу). Інноваційний потенціал регіону може бути охарактеризований, з одного боку як

досягнутий рівень економічного розвитку, з іншого - з погляду інноваційних можливостей його подальшого підвищення, для чого необхідні певні ресурси та умови. Величина й динаміка зміни інноваційного потенціалу регіону визначається трьома групами залежностей: кількісними і якісними характеристиками складовими потенціалу; взаємозв'язками між підсистемами (системною якістю); впливом зовнішніх факторів.

Поліпшуючи внутрішню побудову, тобто працюючи над удосконаленням пропорцій і підтримки збалансованості видів ресурсів, що використовуються, збільшуються інноваційні можливості. Отже, готовність і здатність використовувати інноваційні можливості виявляються в ході аналізу й оцінки складових інноваційного потенціалу.

Планомірно й цілеспрямовано розвивати й максимально використовувати інноваційний потенціал регіону можливо в разі правильно сформованої державної політики та відповідних механізмів управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів. Під

Інноваційний потенціал регіону

Ресурси Якість

Інноваційні можливості

нововведення

інновації

Ефективний розвиток регіональної соціально-економічної системи

Інноваційний потенціал держави

17

державним управлінням ми розуміємо особливу функцію складних систем, яка безпосередньо спрямована на впорядкування, збереження цілісності системи в регіоні.

Таблиця 2 Класифікація джерел та факторів зростання в регіоні

фактори Класифікаційні групи ендогенні екзогенні

1. Пов’язані з факторами виробництва: а) екстенсивні;

Обсяг інвестицій (частково). Основні виробничі фактори. Оборотні засоби.

Обсяг інвестицій (частково). Трудові ресурси. Ввезення сировини, матеріалів, обладнання.

б) інтенсивні.

Структура інвестицій і швидкість їх освоєння. Структура і якість необоротних активів. Структура і якість оборотних активів. Управління і інформація.

Якість трудових ресурсів. Природні ресурси. НТП.

2. Пов’язані із способом виробництва.

Техніка і технологія виробництва, орієнтація виробництва, концентрація, спеціалізація та кооперування. Взаємодія (доповнення) факторів виробництва

Стосовно інноваційного потенціалу державна політика має бути спрямована на

максимальне використання й розвиток інноваційного потенціалу, за допомогою якої усуваються протиріччя між нововведеннями та об’єктивними закономірностями, реальними можливостями, цілями й умовами діяльності регіону.

Управління потенціалом, в основі якого лежить системний підхід до забезпечення розвитку, є набагато ефективнішим ніж окремі заходи, які найчастіше спрямовані на удосконалення технологічних відносин.

Внаслідок цього, вважаємо, державне управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів - це процес підготовки, прийняття й реалізації рішень по формуванню й максимальному використанню сукупного інноваційного потенціалу регіонів з метою стійкого, соціально-економічного розвитку регіонів України.

Об’єктом державної політики є інноваційний потенціал регіону. Отже, метою державного політики є активізація інноваційної діяльності всіх суб’єктів господарювання, що функціонують на території регіону. Органи державного управління регіону покликані реалізувати дану мету за допомогою таких завдань: систематичного втілення в життя заходів щодо розробки нововведень, впровадження нововведень у досить повному обсязі та у відповідності нормативно-правовим документам і стандартам в регіоні.

Завдання державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів повинні входити до посадових обов’язків керівників у регіоні. При цьому ефективність управлінської роботи визначається не тільки професіоналізмом, компетентністю в цих питаннях, але й відповідним почуттям відповідальності за реалізовані нововведення, юридично обґрунтованим розподілом посадових обов’язків, які не повинні виходити за межі повноважень конкретного керівника. В остаточному варіанті посадові обов’язки з державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів України повинні оформлятися у вигляді стандарту чи наказом.

З метою забезпечення ефективного управління з боку держави, у структурі інноваційного потенціалу регіонів виділяють такі складові:

- наявність основних природних ресурсів, стан навколишнього середовища; - чисельність населення регіонів й трудові ресурси, вікова структура, рівень і

динаміка зайнятості, загальноосвітній рівень; - виробничий потенціал (стан основного капіталу й ступінь його зношення по

галузях, технологічна й відтворювальна структура основного капіталу, рівень технологічної оснащеності й спеціалізації виробництва, конкурентоспроможність продукції);

18

- науково-технічний і кадровий потенціал (оцінка ресурсної, технологічної й кадрової бази інноваційної діяльності та розробок, результатів наукової й винахідницької діяльності, масштабів застосування прогресивних, традиційних і наукомістких технологій, результатів інноваційної діяльності).

- регіональні й геополітичні аспекти інноваційного потенціалу (диференціація рівнів економічного розвитку, різні природно-кліматичні умови; - інфраструктура (транспорт, зв’язок, комунікації, сфера послуг тощо).

Рис. 2. Структурна схема інноваційного потенціалу регіону У збалансованості всіх зазначених складових інноваційного потенціалу перебуває

«ключ» до успіху будь-якого регіону, підприємства фірми. Сформована нами структурна схема інноваційного потенціалу регіону наведена на рис. 2.

Представивши структуру інноваційного потенціалу регіону, можемо відокремити основні специфічні особливості інноваційного потенціалу регіону. Специфіка інноваційного потенціалу полягає у відсутності можливостей порівняти умови, в яких виникає потреба нововведення в країнах з високорозвиненою економікою та у країнах, де економіка переживає період затяжної кризи. Якщо в першому випадку інновації впроваджують, оскільки це є високоефективним знаряддям для перемоги в конкурентній боротьбі, то в іншому випадку, в них шукають можливість виживання в постійно погіршуючих умовах господарювання.

Інноваційн-ий

потенціал регіону

Потенціал організації управління та технології управління в регіоні

Потенціал досліджень і розробок в регіоні

Потенціал маркетингу в регіоні

Потенціал технології виробництва в регіоні

Потенціал економічно активного населення

регіону

Потенціал фінансової бази регіону

Потенціал інформаційної бази регіону

Характеристика інноваційної

активності регіону

Готовність і спосібність регіону до створення інновацій

Готовність і спосібність регіону до

використання інноваційних можливостей

Природно-ресурсний потенціал регіону

Портфель інновацій

Портфель нововведень

19

Інноваційний потенціал повинен не тільки забезпечувати розробку самого нововведення у вигляді науково-технічного зразка, але й сприяти його введенню у сферу практичного застосування, сприяючи як можна більше широкої, якщо це доцільно, дифузії у виробництво. Це робить актуальним завдання перерозподілу ресурсів, як матеріально-технічних, так і фінансових, між галузями, що здійснюють науково-технічні розробки, які впроваджують нововведення та споживають їх.

Література:

1. Завлин П.Н. Инновации в рыночной экономике / Завлин П.Н. − СПб.: Гуматит. Науки, 2003 − 200 с. 2. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. –

Ст. 646. 3. Закон України “Про інноваційну діяльність” [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Верховної Ради

України. – Режим доступу: 2002. – № 36. – Cт. 266. 4. Игнатенко М.Г. Природно-ресурсный потенциал территории / М.Г.Игратенко, В.П. Руденко. -Львов,

1984. с. 14. 5. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов/ С.И. Ожегов; под ред. НЛО. Шведовой. - 22-е изд.

стер. - М.: Рус. яз., -1990. - 921 с. 6. Шумпетер Й. Теория экономического развития/ Й. Шумпетер. - М: Прогресс, 1982. - с. 168.

ГЛАВА 3.3. ЕКОНОМІЧНИЙ КЛАСТЕР У СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-

ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Паршина О.А. доктор економічних наук, професор

Братута О.Г. кандидат економічних наук, доцент

ДВНЗ Український державний хіміко-технологічний університет

Для процесу еволюції економічної сфери буття характерна тенденція мобілізації економічних та інституційних ресурсів здійснення господарської діяльності щодо підвищення її ефективності та забезпечення конкурентоспроможності підприємств. На сучасному етапі зазначеного процесу вказана тенденція охопила усі рівні економіки, і у тому числі мезоекономічний. Дослідження проблем функціонування та розвитку регіональних економічних систем є одним з пріоритетних і у той же час недостатньо вивчених порівняно з відповідними системами мікро- й макроекономічного рівнів. Зокрема, це стосується організаційно-економічного механізму розвитку господарських комплексів регіонів. Регіональні економічні системи досліджені лише у контексті раціонального розміщення продуктивних сил народногосподарського комплексу країни та визначення певного набору заходів державної економічної політики щодо вирішення соціально-економічних і екологічних проблем депресивних адміністративно-територіальних одиниць. Досі чітко не визначені економічна сутність й характерні риси регіональних господарських комплексів як автономних економічних систем у складі національної економіки, їх інституційна структура, у складі якої засадне місце посідає організаційно-економічний механізм функціонування і розвитку регіонів. У той же час сучасна господарська практика свідчить про виникнення й наявність певних інституційних елементів як специфічних складових зазначеного механізму. Зокрема, серед таких можна виділити економічний кластер.

Кла