КоНКУрЕНтоСПроМожНіСть тА...

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця(Україна)

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України (Україна)

Варшавський технологічний університет «Варшавська політехніка» (Польща)

Економічний університет Братислави (Словаччина)Університет Прикладних наук Верхньої Австрії (Австрія)

Університет м. Страсбург (Франція)

Електронний додаток до матеріалівМіжнародної науково-практичної конференції

КоНКУрЕНтоСПроМожНіСть тА іННоВАції:

ПроБлЕМи НАУКи тА ПрАКтиКиприсвячена видатному вченому-економісту

о. Г. ліберману

тези доповідей

14 – 15 листопада 2014 року

м. Харків

Харків

2014

Рекомендовано на засіданні вченої ради Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України (протокол № 11 від 10.11.2014 р.); вченої ради Харківського національного економічного університету

імені Семена Кузнеця (протокол № 3 від 28.10.2014 р.)

Рецензенти: Алєксєєв І. В. – д. е. н., проф., Національний університет «Львівська по-літехніка»;

Благун І. С. – д. е. н., проф., Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ );

Ковальчук К. Ф. – д. е. н., проф., Національна металургійна академія Укра-їни (м. Дніпропетровськ)

Електронний додаток до матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики» 14 – 15 листопада 2014 р. Тези доповідей учасників конференції

У виданні зібрані матеріали Дев’ятої міжнародної науково-практичної кон-ференції «Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики», присвяченої видатному вченому-економісту О. Г. Ліберману, в яких розглядають-ся проблеми підвищення конкурентоспроможності та активізації інноваційного розвитку економіки України. Невід’ємною частиною цього видання є збірка тез доповідей учасників конференції на електронному носії.

Видання рекомендовано науковцям, аспірантам, студентам економічних спе-ціальностей та фахівцям-практикам, які займаються вирішенням питань визна-чення стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності підприємств в умовах інноваційно-структурних перетворень в економіці країни.

75

ЗМіСт

Секція 1 Стратегічне управління конкурентоспроможністю

та впровадженням інновацій

Авраменко О. В. Комерційна логістика: проблеми розвитку на сучасному етапі .............................................................................82Антоненко С. В., Засоби податкового регулювання ринку нафтопродуктів .........................................................................................88Балан В. Г., Приймак В. М. Метод vikor у компаративному аналізі конкурентоспроможності підприємств ...........................................................................................................92Вацьковски К. С., Гордиенко Л. Ю. Модель инновационной системы предприятия, обеспечивающей внедрение стратегических трансформационных изменений .......................................97Веретенникова Г. Б. Особливості формування кадрової безпеки в сервісних організаціях ................................................ 100Верещагіна Г. В. Оцінка ризику, що пов’язаний із затримкою впровадження інноваційного проекту або невпровадження ........................................................................................ 104Геращенко І. М. Визначення основних тенденцій у використанні конкурентоспроможності людських ресурсів суб’єктами господарювання .......................................................... 108Гонтарева І. В., Крохмаль С. С. Вплив циклів обороту матеріальних ресурсів на конкурентоспроможність машинобудівних підприємств ........................................................................ 112Даніч В. М., Татар М. С. Моделі та методи визначення впливу валютних курсів на конкурентоспроможність підприємств......................................................................................................... 118Долбнєва Д. В. Соціальний аудит як важлива передумова підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств ............................................................................... 123Журило В. В. Маркетингові технології управління споживчою поведінкою на ринках технологічних інновацій ....................................... 127

76

Захаров В. А. Процедура проведення реінжинірингу бізнес-процесів .................................................................................................. 131Зеленський М. В. Визначення ефективності аутсорсингу логістичних функцій промислового підприємства ................................. 136Іванова О. Ю. Самодостатність регіону в контексті забезпечення його конкурентоспроможності .......................................... 140Кацедан А. В. Визначення потенціалу регіональної конкурентоспроможності .............................................................................. 144Клець М. В., Клець Д. В. Cвітогляд як першооснова інновації ............................................................................................................... 148Коваленко К. В. Сучасні проблеми та напрями розвиту зовнішнього державного фінансового контролю в Україні .................. 153Колодізєва Т. О. Особливості класифікації логістичних інновацій .............................................................................................................. 157Лазарєва О. В. Формування інноваційної стратегії землекористування .......................................................................................... 161Липов В. В. Інституціоналізація конкурентних стратегій інноваційного розвитку України ................................................ 164Мажник Л. О. Вплив українського суспільства на конкурентоспроможність економіки..................................................... 168Мельникова К. В. Критерії відбору інноваційних рішень у логістичних системах ...................................................................... 173Москалюк К. В. Перспективи інноваційно-інвестиційного розвитку аграрної сфери України ................................................................. 177Омелаенко Н. Н. Материальное стимулирование внедрения инновационных разработок ...................................................... 181Письмак В. О. Управління ризиками інноваційної діяльності підприємства в сучасних умовах ................................................................... 184Поклонська Л. С. Сутність та етапи формування рекламної стратегії ............................................................................................ 188Поляков М. В. Застосування концепції економіки знань для забезпечення конкурентоспроможності національного господарства ......................................................................... 192

77

Полякова О. Ю. Модель інноваційної діяльності промисловості харківської області .............................................................. 195Разинкова В. П. Обеспечение конкурентоспособности регионов страны в условиях рыночной экономики ................................ 198Рєпіна І. М., Солов’янчик А. В. Систематизація методичного інструментарію оцінювання конкурентоспроможності ....................... 202Рета М. В. Стратегічний облік у системі управління конкурентоспроможністю підприємства................................................... 206Ріпка Д. О. Формування системи управління інноваційним розвитком підприємства ...................................................... 210Руденко Г. Р. Особливості організації процесу логістичного консультування промислових підприємств ............................................... 215Сиваш Ю. М., Палажий К. О. Формування креативного колективу працівників для вирішення інноваційних завдань ........................................................................................ 219Сігаєва Т. Є. Особливості складових для визначення економічної ефективності івестиційних процессів ................................. 223Старостіна А. О., Кравченко В. А. Структура підприємницьких ризиків в умовах сучасної української економіки ...................................................................................... 226Строкович Г. В. Аналіз основних тенденцій функціонування машинобудівних підприємств як передумова управління якістю ................................................................. 230strupynska N. innovation and brand management: brand driven innovation .................................................................................... 234Сисоєв В. В. Логістичне управління як нова управлінська концепція в економіці ............................................................ 237Томах В. В. Мотивація персоналу підприємства до інноваційної діяльності .............................................................................. 241Фефелов І. В. Теоретичні підходи до визначення змісту інноваційного розвитку ...................................................................... 245Черкасов В. І. Інтерактивне управління процесом створення конкурентоспроможних товарів в умовах глобалізації економіки ................................................................... 249

78

Шпілевський О. В. Методика порівняльної оцінки конкурентоспроможності товару і підприємств коксохімічної галузі........................................................................................... 253Яблонська-Агу Н. Л. Інноваційний розвиток підприємств ..................... 257Яковенко К. В. Контролінг як невід’ємна складова управління сучасним підприємством .......................................................... 261Ярошенко І. В., Костяна О. В. Щодо впливу антикризової податкової політики на конкурентоспроможність вітчизняних підприємств ................................................................................ 265Ястремська О. М., Гонда В. Подолання опору персоналу в процесі впровадження стратегічних організаційних інновацій на підприємстві ............................................................................... 270

Секція 2 Міжнародна конкуренція та конкурентоспроможність

Бестужева С. В. Удосконалення державного регулювання міжнародної економічної діяльності підприємств України .................. 274Возненко Н. І. Аналіз методичного забезпечення оцінки ефективності лізингових угод підприємства як фактор підвищення його конкурентоспроможності ......................... 278Гараев Мирзага Нуры Оглы, Исмаилзаде Сабухи Назим Оглы. Динамика развития экспортной деятельности Азербайджана .......................................................................... 282Гуржій Н. Г. Державне регулювання як складова управління ЗеД регіону .................................................................................. 286Дзеніс О. О., Шестакова О. А. Організаційні засади формування конкурентної стратегії міжнародної економічної діяльності підприємства ....................................................................................................... 291Иваниенко К. В. Инновационно-технологический ресурс как фактор экспортного потенциала промышленного предприятия ....................................................................... 295Квітко С. О. Роль інформаційного забезпечення в управлінні міжнародною конкурентоспроможністю підприємства ...................... 299

79

Ким А. А. Влияние международных конкурентных преимуществ на величину валового глобального продукта .................. 303Котиш О. М. Особливості організації зовнішньоекономічної операції та механізм її реалізації ....................... 308Піддубна Л. І. Організаційно-управлінські аспекти мобілізації інноваційного ресурсу конкурентоспроможності українських підприємств ................................................................................. 312Піддубний І. О. Системні аспекти формування інноваційної моделі конкурентоспроможності української економіки ...................................................................................... 316Проскурнина Н. В. Современные направления информатизации управленческих решений как средство повышения конкурентоспособности предприятия ....................................................... 319Rammstein R. Les aspects the´oriques et me´thodiques d’appre´ciation du niveau de la compe´titivite´ internationale des pays ....................................................................................... 323Рудюк А. О. Сутність та основні складові поняття «smart regulation». Європейський досвід ................................................. 326Сазонець О. М. Торгівельні відносини України та Європейського Союзу ................................................................................ 330Севостьянова Г. С. Підвищення рівня конкурентності здійснення державних закупівель ................................................................. 334Стахорська С. І. Особливості формування інноваційної стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства ....................................................................................................... 338Тюпа Д. І. Підвищення конкурентоспроможності підприємств в умовах боргового навісу держави ..................................... 342Шталь Т. В., Косенко В. І. Оцінка конкурентоспроможності як інструмент стратегічного управління підприємством в умовах глобалізації ......................................................................................... 345

80

Секція 3 Проблеми розвитку національної інноваційної системи

та інноваційної діяльності підприємств

Беляк Т. О. Корпоративна культура: сутність та особливості в умовах трансформацій соціально-трудової сфери ............................................................................... 349Булеев И. П., Фирсов А. В. Промышленные конгломераты японии и южной Кореи и возможность использования их опыта в экономике постсоциалистических стран .............................. 353Бунтов І. Ю. Перспективи застосування біотехнологій для виробництва біопалива в Україні ............................... 360Гогуля Л. В. Організаційна культура як стратегічна основа інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств ............................................................ 367Гончарова Н. В. якісна зайнятість як стратегічний орієнтир реформування економіки України ............................................................... 371Кирику М. В. Методичний підхід до оцінювання рівня інтеграції галузевого інвестиційно-інноваційного розвитку .............. 374Матюшенко І. Ю. Перспективи застосування молекулярних і клітинних технологій в медицині України .................... 378Маханьова Ю. М. Проблеми конкурентоспроможності ринку молочної продукції України в контексті підписання угоди про асоціацію з ЄС ......................................................... 389Махмод Ахмед Юсф елсеада Влияние ресурсной составляющей на индекс глобальной конкурентоспособности (на примере нефтедобывающих стран мира) ............................................ 392Мелентьєва О. В., Лєвтерова А. І. Оцінка інноваційної активності промислових підприємств ........................................................ 397Моісеєнко Ю. М. Перспективи розвитку нанотехнологічних досліджень в Україні .................................................... 402Олійник А. Д. Промисловість України: поточний стан та перспективи інноваційного розвитку .................................................... 417Павлов К. В. Развитие традиционных промыслов в системе потребительской кооперации как фактор

81

импортозамещающей модели модернизации экономики России ................................................................ 421Петіна О. М. Зайнятість молоді у сфері інтелектуального бізнесу ................................................................................ 427Пилип’юк Я. В. Сутність фінансового забезпечення інноваційного розвитку ................................................................................... 431Романенко О. В. Напрями удосконалення методики стратегічного аналізу звітності інтегрованого підприємства .............. 435Світлична В. Ю. Теоретичні аспекти підвищення ефективності кредитних процесів у діяльності банківських установ ....................................................................................... 439Світлична Т. І. Актуальні питання побудови ефективної політики управління ризиками інноваційних процесів підприємств будівельного комплексу України ......................................... 445Семигуліна І. Б. Оргінізаційні аспекти формування системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів ............................................................................................... 451Серпухов М. Ю. Дуалістична природа глобальних трансформацій в контексті міжнародної торгівлі .................................... 458Фабрика І. В. експортний потенціал підприємств машинобудівної галузі ..................................................................................... 461Ханова О. В. Оцінка впливу чинників конкурентоспроможності туризму (на прикладі країн Європейського регіону) .................................................................................. 467Шако О. А. Роль екологічних податків на відходи у стимулюванні інновацій в країнах ЄС ...................................................... 471Шликова В. О. Сучасні тенденції моделювання в сфері науки та інновацій ............................................................................... 479Юлегіна І. В. Маркетингові аспекти виникнення інновацій .................. 483Ярошенко І. В. Концептуальні положення системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів ..................... 486Ястребова О. В. Визначення витрат на стадії експлуатації інвестиційного проекту за вимогами unido ......................................... 492

82

СЕКція 1 СтрАтЕГічНЕ УПрАВліННя КоНКУрЕНтоСПроМожНіСтю тА ВПроВАджЕННяМ іННоВАцій

УДК 658.012

КОМЕРЦІЙНА ЛОГІСТИКА: ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Авраменко Олена Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

В період глобальних ринкових змін в Україні виник цілий ряд труд-нощів упровадження логістичної концепції управління у сферах вироб-ництва та обігу. Це і важка соціальна напруженість у всіх прошарках сус-пільства, і складна загальноекономічна ситуація в країні. Також історично склалося, що сфера обігу відставала від сфери виробництва, що тягло за собою уповільнене просування товарів до кінцевого споживача і незадо-вільну якість обслуговування споживачів. Не менш важливим, є відстала транспортна інфраструктура і технічний рівень розвитку транспортних засобів, а також низький рівень технологічної бази складського господар-ства. Отже, виникла актуальна необхідність розвитку і вдосконалення ви-робничої, технічної та технологічної баз логістики у всіх сферах економі-ки країни.

Одним із надійних і перевірених засобів підтримки економічної і фі-нансової стабільності фірм в умовах недосконалої ринкової економіки є застосування комерційної логістики.

83

Секція 1. Стратегічне управління конкурентоспроможністю та впровадженням інновацій

Комерційна логістика пов'язана з проблемами забезпечення підпри-ємств і фірм матеріальними ресурсами. Ці проблеми з'явилися в 60-х ро-ках минулого століття, а причина їх виникнення пов'язана зі значним зрос-танням витрат на утримання запасів і транспортування продукції фірм. Тому фірми почали проводити дослідження в галузі просування матері-алопотоку в каналах розподілу, скорочення витрат на утримання запасів і транспортування продукції. У зв'язку з цим в економіці сформувалася така наука, як комерційна логістика.

Теоретичною та методологічною основою досліджень, що пов'язані з формуванням логістичного управління в комерції, є роботи провідних зарубіжних економістів Б. Анікіна, А. У. Альбеккова, І. Д. Афанасенко, Д. Бауєрсокса, Л. Б. Міротіна, ю. М. Неруша, О. А. Новикова, А. хар рі-сона, В. П. Федько, вагомий внесок зробили вітчизняні вчені Є. Крікав-ській, М. Окландер, Н. Чухрай та інші.

«Комерційна логістика являє собою єдину логістичну систему, що зв'язує процес закупівель і збуту. Ця логістична система «закупівлі – збут» повинна розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності як єдина і нерозривна. Весь процес у цій системі повинен бути представлений у ви-гляді логістичних ланцюжків, що відображають особливості цих зв'язків, що пояснюють специфіку їхнього існування. Таким чином, тільки систем-не представлення всіх процесів, що відбуваються в системі «закупівля – збут», може бути основою поняття «комерційна логістика» [1].

«Комерція – це діяльність, що здійснюється приватними особами, підприємствами або організаціями по вилученню прибутку при придбан-ні та продажу товарів або наданні послуг в обмін на гроші, що ведує до взаємної вигоди зацікавлених осіб або організацій.

Комерційна діяльність у широкому сенсі – це все те, що забезпечує максимальну вигідність торгової угоди для кожного з партнерів при пер-шочерговому врахуванні інтересів і вимог проміжного або кінцевого спо-живача» [2].

Основною метою, яку ставлять перед собою спеціалісти, є забезпе-чення максимальної інтеграції матеріально-технічного постачання, опто-

84

КОнКУрентОСпрОмОжніСть тА іннОВАції: прОблеми нАУКи тА прАКтиКи

вої та роздрібної торгівлі, транспорту, передачі інформації про рух товару в єдину систему при одночасному досягненні економії витрат обігу за ра-хунок зменшення обсягів складських запасів, матеріальних ресурсів, часу знаходження товарів в дорозі і т. д.

За кордоном логістичний спосіб прийняття управлінських рішень уже давно не потребує реклами, а є звичайною щоденною практикою. В Україні ж цей спосіб вимагає популяризації та розвитку. Всі стадії ви-робництва від отримання сировини до випуску готової продукції по-винні розглядатися як безперервний процес трансформації товару і пов'язаного з ним інформаційного потоку, в цьому і полягає суть нової економічної концепції.

В Україні сьогодні пов'язують логістику з транспортом, де логістика це процес спостереження за вантажем, що переміщується з одних пунктів до інших. Через відсутність інформації в галузі комерційної виробничо-збутової логістики спостерігається тенденція зниження інтересу до її проблем.

як форма менеджменту логістика є комерційною, оскільки ставить за мету зниження витрат, збільшення прибутку і підвищення конкуренто-спроможності фірми.

«Комерційна логістика як відокремлений, самостійний вид логістики безпосередньо пов'язана з комерційною діяльністю, здійснює просторове переміщення реальних товарних потоків і пов'язаних з ними грошових, інформаційних, сервісних потоків» [3].

Головною причиною затребуваності логістики ринковою економі-кою має бути те, що з її використанням на практиці в сфері руху товарів з'являться резерви, які компенсують витрати по задоволенню постійно зростаючих запитів споживача. Але не всі керівники фірм, підприємств готові до нововведення, оскільки логістика вимагатиме взамін нових якос-тей професійної підготовки керівників чи менеджерів усіх ланок, особли-во системного мислення.

Логістика відводить величезну роль керівнику фінансової служби фірми, підприємства. У процесі впровадження логістики на перше місце

85


виходить завдання мінімізації термінів проходження оборотних коштів через підприємство, а не завдання повного завантаження потужностей. Прагнення до найбільш гнучкого маркетингу і швидкого задоволення по-питу змінює боротьбу за зниження собівартості.

У департаментах матеріально-технічного постачання повинна відбу-тися заміна запасів матеріалів на інформацію про те, де їх можна швидко знайти і купити.

Процес упровадження логістичних принципів управління не супере-чить обраний раніше політиці фірми, а доповнює її, виводячи підприєм-ство на більш високий рівень.

Логістика поступово пронизує всю структуру фірм, підприємств з метою оптимізації матеріальних, фінансових та інформаційних пото-ків. Підприємство аналізується як цілісний організм, і якщо керівник фірми зробить логістику надбанням лише двох, трьох відділів за його вибором, то очікуваного ефекту він не отримає. Очевидно також, якщо логістика не є елементом ділової політики фірми, і самим керівником підприємства не проводяться її принципи в життя, то це не принесе очі-куваних результатів.

Вивчення зарубіжної практики показує, чим благополучніше йдуть справи на підприємстві, тим більш жорстко й інтенсивно працює служ-ба логістики, яка крім загальновідомих функцій виконує ще цільові функції аналізу, прогнозування та запобігає появі і розвитку негатив-них тенденцій.

Сьогодні вітчизняна логістика ефективно працює над завданням ана-лізу бізнес-проектів і фірм на предмет їх інвестиційної привабливості. Особливу увагу експертні служби банків приділяють розділу «Розраху-нок комерційних ризиків». Роль логістики в цьому випадку важко перео-цінити. За її допомогою можна розрахувати й організувати матеріальні та фінансові буфери на випадок настання економічного форс-мажору і тим самим підвищити ймовірність повернення вкладених грошей.

Незамінною є логістика і в організації взаємин із бізнес-партнерами, оскільки тільки оптимальний рівень ціни дозволить і розвиватися самому,

86


і не втратити споживача, а також не змусить його шукати нового поста-чальника того ж товару чи послуги. У період кризи фірма може вижити тільки за рахунок хорошого, якісного продукту і грамотно вибудуваної системи дистрибуції. Тому необхідно оптимізувати, робити більш про-стими і ефективними всі бізнес-процеси, пов'язані з продажами, більше уваги приділяти управлінню і контролю, узгодженості і синхронізації ро-боти всіх підрозділів.

Комерційна логістика вносить свій внесок у зміну виробництва, нада-ючи інформацію, необхідну для впровадження нововведень, через роботу з постачальниками за новими технологіями, укладення ексклюзивних угод з постачальниками.

Комерційна логістика здатна дати конструктивні пропозиції в части-ні пріоритетів інвестицій в транспортне обладнання, складування та інші сфери бізнесу. Таким способом вона бере активну участь в управлінні стратегічними активами компанії та сприяє підвищенню ефективності управлінських рішень.

Відтак, розглядаючи проблеми, можна сказати, що впровадженню ло-гістики в Україну заважає ряд факторів. Основний із них – це пережитки технократичного мислення більшості керівників підприємств, які дотепер вважають, що головне виробити, а решта – як вийде.

Вклад комерційної логістики в інтегральний ефект діяльності підпри-ємства визначається насамперед зниженням собівартості продукції за ра-хунок скорочення сукупних витрат у постачанні.

У розумінні українського бізнесу логістика поступово переходить з категорії наукових дисциплін у площину практичну – ми починаємо ро-зуміти, що прибуток залежить не тільки від того, як дорого вдалося про-дати товар, але й від його собівартості. А в цій собівартості чималу частку становлять витрати на переміщення та зберігання сировини, матеріалів і готової продукції. Це стосується будь-якого бізнесу, хоча в кожній галузі ланцюжка поставок є свої технічні, технологічні та організаційні особли-вості.

87


літерАтУрА1. Миротин Л. Б. Введение в коммерческую логистику : учебно-практическое пособие / Ми-

ротин Л. Б., Покровский А. К. – М. : Издательство «Альфа-Пресс», 2008. – 336 с.

2. Аникин Б. А. Коммерческая логистика : учебник / Аникин Б. А., Тяпухин А. П. – М. : Про-спект, 2009. – 432 с.

3. Афанасенко И. Д., Борисова В. В. Коммерческая логистика : учебник для вузов. Стандарт третьего поколения / Афанасенко И. Д., Борисова В. В. – СПб. : Питер, 2012. – 352 с.

4. Альбеков А. У. Коммерческая логистика : учебное пособие / А. У. Альбеков, О. А. Митько. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002. – 416 с.

5. Федько В. П. Коммерческая логистика : учебное пособие / Федько В. П., Бондарен- ко В. А. – М. : ИКЦ «МарТ», Ростов н/Д : Издательский центр «МарТ», 2009. – 304 с.

88


УДК 336.027

ЗАСОБИ ПОдАТКОВОГО РЕГУЛюВАННя РИНКУ НАфТОПРОдУКТІВ

Антоненко Сергій Вікторович, кандидат економічних наук, науковий співробітник відділу економічних проблем машинобудування,

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, [email protected]

Вітчизняний ринок нафтопродуктів характеризується значним рівнем імпортозалежності. Про це свідчить стрімке зниження частки попиту на моторне паливо, яка задовольняється за рахунок вітчизняного виробництва. якщо у 2013 р. цей показник склав 19,3 %, то у січні – серпні 2014 р. він зменшився до 16,9 % [4]. Крім того, значна частина нафти, що постачається на нафтопереробні заводи України, також імпортується з інших країн. Наведені факти свідчать про наявність загрози для енергетичної безпеки країни і необхідність належного контролю у цій сфері з боку держави. Враховуючи значний регуляторний потенціал податків, а також практику їх активного використання у сфері енергокористування європейських країн, актуальним є визначення переліку інструментів, які використовуються або можуть бути використані для регулювання ринку нафтопродуктів в Україні.

Основні види податків, за допомогою яких може здійснюватись регулювання ринку нафтопродуктів, наведено на рисунку. Серед платежів, які дають можливість впливати на обсяги виробництва нафтопродуктів в Україні, слід виокремити (рис. 1):

податок на прибуток підприємств; Ðрентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магі- Ðстральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, тран-зитне транспортування трубопроводами природного газу та аміа-ку територією України;плату за користування надрами. Ð

89


Можливість регулювання обсягу споживання нафтопродуктів в Укра-їні реалізовано за рахунок податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, акцизного податку, екологічного податку, а також податку на додану вартість. Мито може використовуватися для регулю-вання обсягу імпорту та експорту нафтопродуктів, однак чинним зако-нодавством нафтопродукти не віднесено до переліку об’єктів обкладання вивізним митом.

З метою стимулювання скорочення обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПеР), часткового задоволення попиту за рахунок виробництва альтернативного палива та переорієнтацію на споживання альтернативного палива в Україні використовуються додаткові засоби по-даткового впливу (табл. 1).

Індивідуальний прибутковий податок

Податок на прибуток корпорацій

Екологічні податки (за споживання)

Ринокнафтопродуктів

Акцизи

Мито

Споживання

Попит

Експорт

Виробництво

Пропозиція

Імпорт

Ресурсні платежі

рис. 1. Основні види податків, за рахунок яких може здійснюватися регулювання ринку нафтопродуктів

90


таблиця 1Основні інструменти податкового стимулювання раціонального споживання пер

Вид інструменту

норма пКУ

Сутність

Звільнення від оподатку-

вання

158.1

Звільнення від оподаткування 80% прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва, експлуатація яких забезпечує раціональне використання ПЕР, а також устаткування для виробництва альтернативних видів палива

158.1Звільнення від оподаткування 50% прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів і реалізації енергоефективних проектів під-приємств, що включені до відповідного Державного реєстру

197.16.1197.16.2.

Звільнення від оподаткування ПДВ операції із ввезення на митну терито-рію України устаткування, виробів і матеріалів:

використання якого сприяє економії ПЕР і використовується для ви- Ðробництва альтернативних видів палива;які будуть використовуватися у виробництві альтернативних видів Ðпалива, виробів, що забезпечують економію ПЕР

Р. XXп. 4.15

До 1.01.2020 р. звільнення від оподаткування прибутку: підприємств-виробників біопалива, отриманого від продажу біо- Ðпалива;прибуток виробників техніки, обладнання, устаткування для виго- Ðтовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, які спо-живають біологічні види палива, одержаного від продажу зазначеної продукції, яка була вироблена на території України

Звільнення від сплати

податку

Р. XXп. 2.2

До 1.01.2019 р. звільнення від сплати ПДВ операцій з:постачання техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 ÐЗУ «Про альтернативні види палива», на території України; імпорту техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для Ðреконструкції існуючих і будівництва нових підприємств із виробни-цтва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і тран-спортних засобів з метою споживання біопалива, якщо такі товари не виробляються та не мають аналогів в Україні

Податкова знижка 166.3.7

Можливість включення до податкової знижки суми коштів, сплачених фізичною особою у зв'язку із переобладнанням власного транспортного засобу з використанням у вигляді палива моторного сумішевого, біоета-нолу, біодизелю, стиснутого або скрапленого газу, інших видів біопалива

Складено на основі [1; 2]

91


Використання зазначених інструментів податкового впливу спрярмо-ване на переорієнтацію поведінки як виробників, так і споживачів різних видів ПеР, зокрема нафтопродуктів.

Варто зауважити, що реалізація стимулюючого впливу податкового регулювання потребує узгодженості у використанні відповідних інстру-ментів зі змінами загальних умов оподаткування. Однак упровадження в Україні акцизного оподаткування альтернативного моторного палива навіть на обмежений період (з 03.08.2014 р. до 01.01.2015 р.) [3] посла-блює такий стимулюючий вплив. Це, в свою чергу, може негативно позна-читись на масштабах переорієнтації споживачів від використання тради-ційних видів моторного палива до альтернативних.

Окрім розглянутих податків реалізація регулюючого впливу на ринок нафтопродуктів також може відбуватися й за рахунок інших видів подат-кових платежів, які здійснюють опосередкований вплив на попит і пропо-зицію. Комплексне використання засобів податкового регулювання може сприяти зміцненню енергетичної безпеки країни.

літерАтУрА1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим до-

ступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

2. Закон України «Про альтернативні види палива» від 14.01.2000 № 1391-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1391-14

3. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших за-конодавчих актів» від 31.07.2014 року №1621-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1621-18

4. Статистична інформація за січень – серпень 2014 року [Електронний ресурс] / Міністер-ство енергетики та вугільної промисловості України. – Режим доступу : http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=244961047&cat_id=35081

92


УДК 338.24

МЕТОд VIKOR У КОМПАРАТИВНОМУ АНАЛІЗІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІдПРИЄМСТВ

балан Валерій Григорович, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності, [email protected]

приймак Василь михайлович, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності, [email protected]

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Необхідність адаптації підприємства до турбулентного та динаміч-ного зовнішнього середовища, зміна правил конку рен ції та посилення конкурентної боротьби актуалізують необхідність формування нових на-укових підходів до вимірювання й оцінювання конкурентоспроможності підприємств.

Різноманітним теоретичним і практичним аспектам дослідження конкурентних переваг і конкуренто спро мож ності підприємств та ви-значення рівня їх конкурентного статусу присвячені праці таких відомих закордонних і вітчизняних вчених: І. Ансоффа, Ф. Котлера, М. Пор тера, Д. Аакера, У. Бролля, Дж. Ванека, Г. Азоєва, С.М. Клименко, Д. Довгань та інших. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених даній темі, залишаються дискусійними та невирішеними деякі питання мето-дичного забезпечення компаративного аналізу конкурентоспроможності підприємств.

На рис. 1 представлена розроблена авторами схема оцінювання кон-курентоспроможності підприємств, яка базується на застосуванні ін-струментів багатокритеріальної оптимізації, зокрема методів аналітичної ієрархії (Т. Сааті) [2] – для визначення вагових коефіцієнтів критеріїв й індикаторів оцінювання та vikor [1] – для побудови результуючого показника, за яким здійснюється рейтингування підприємств.

На думку авторів, система критеріїв оцінювання конкурентоспромож-ності підприємств має охоплювати такі напрями їх діяльності (рис. 2).

93


рис. 1. Схема компаративного оцінювання конкурентоспроможності підприємств

1. Обґрунтування та вибір системи критеріїв оцінювання конкурентоспроможності підприємств (рис. 2): С1, С2, …, Сn

2. Визначення вагових коефіцієнтів критеріїв оцінювання конкурентоспроможності підприємств (з використанням методу аналітичної ієрархії) [2]: W1, W2, …, Wn

4. Визначення вагових коефіцієнтів індикаторів оцінювання конкурентоcпроможності підприємств [2]:

6. Отримання оцінок кожного підприємства за визначеними індикаторами та побудова «матриці рішень» (m – кількість підприємств, що порівнюються, N – загальна

кількість індикаторів оцінювання)

7. Здійснення процедури компаративного оцінювання конкурентоспроможності підприємств за методом VIKOR та їх рейтингування

3. Декомпозиція кожного з вибраних критеріїв на множини індикаторів оцінювання конкурентоспроможності підприємств (рис. 2):

2.1. Побудова матриці порівнянь за шкалою

Т. Сааті

2.2. Обчислення вагових коефіцієнтів

критеріїв

2.3. Перевірка рівня узгодженості:

J< 0,1 J*?

+

–

4.1. Побудова матриць порівнянь за шкалою

Т. Сааті

4.2. Обчислення вагових коефіцієнтів

індикаторів

2.3. Перевірка рівня узгодженості:

J< 0,1 J*?

+

–

1 21 2 1 2 1 21 1 1 2 2 21 2; ; ... , ; ; ; ... , ; ; ; ... , nk k k

n n n nC C C C C C C C C C C C

5. Обчислення вагових коефіцієнтів індикаторів з урахуванням важливості критеріїв оцінювання конкурентоспроможності підприємств:

та переозначення й перенумерування їх від 1 до за схемою:

1 21 1 11 21 2; ..., ; ; ..., ; ; ..., nk k k

n nw w w w w w

j jii iv w W

1 2 ... nN k k k

11 1 1 1 2

1 2 1 21 1 2 1 1 2 2 2 ...1, , ..., , , , ..., n

n

k kk k k k k k nV v V v V v V v V v V v

ij m Nx

94


рис.

2. Си

стем

а кри

тері

їв д

ля оц

іню

ванн

я кон

куре

нтос

пром

ожно

сті п

ідпр

иємс

тв

Конкурентоспроможність продукції

Орієнтація на ринок

Рівень та зміст НДДКР

Рівень та зміст НДДКР

1 1C 2 1C

3 1C 4 1C

Мар

кети

нг (

)

Конк

урен

тосп

ромо

жніст

ь під

приє

мств

а

1C

Платоспроможність

Ліквідність

Фінансова автономія

Обігові засоби

1 4C 2 4C

3 4C 4 4C

Фіна

нси

( ) 4C

Рівень кваліфікованості персоналу

Наявність конкурентних стратегій

Управлінські інновації 1 2C

2 2C 3 2C

Упра

влінн

я (

) 2C

Забезпеченість ресурсами

Використання сучасних технологій

Рівень організації виробництва

1 3C 2 3C

3 3C

Виро

бниц

тво

( )

3C

95


Позначимо xij – значення рівня конкурентоспроможності i-го підпри-ємства за j-м індикатором (i = 1, 2, ..., m, j = 1, 2, ..., N). Припускається, що кожний індикатор оцінювання має або монотонно зростаючу, або моно-тонно спадну цільову функцію.

Для застосування методу vikor скористаємося алгоритмом, що міс-тить наступні кроки [1]:

Крок 1. Нормалізація матриці рішень. елемент rij нормалізова-ної матриці обчислюється з вихідної матриці рішень за формулою:

== ∑ 2

1

m

ij ij kjk

r x x .

Крок 2. Визначення ідеального позитивного та ідеального негативно-го рішення. Визначимо дві штучні альтернативи A+ і A– таким чином:

+ + + += ∈ ∈ = =max min1 2{(max ), (min ), 1,2,..., } { , ,... , },ij ij N

iiA r j J r j J i m r r r

− − − −= ∈ ∈ = =max min1 2{(min ), (max ), 1,2,..., } { , ,... , },ij ij N

i iA r j J r j J i m r r r

де Jmax ={j|j =1, 2, ..., N| по j необхідно максимізувати};Jmin ={j|j =1, 2, ..., N| по j

необхідно мінімізувати}.

Ці дві штучно створені альтернативи A+ і A– будуть ідеальною пози-тивною (PiS) й ідеальною негативною (niS) альтернативами (рішення-ми) відповідно.

Крок 3. Визначення для кожного з підприємств значень si та Ri: +

+ −=

−=

−∑1

( )mj j ij

ij jj

V r rs

r r – «відстань» від i-го підприємства до ідеальної

позитивної альтернативи, i = 1, 2, ..., m, j = 1, 2, ..., N, +

+ −−

=−

( )max j j ij

ij j j

V r rR

r r – макси мальні витрати кожного підприємства.

96


Крок 4. Обчислення значення індексу:

ν ν+ +

− + − + − −

= ⋅ + − ⋅ − − (1 ) ,i i

is s R R

Qs s R R

де + − + −= = = =min , max , min , max ,i i i ii ii i

s s s s R R R Rυ – вага стратегії прийняття рішення, що представляє «більшість кри-

теріїв» [1]. Крок 5. Ранжирування підприємств за обчисленим значенням Q, при-

чому, чим більше значення Q, тим «слабкішим» є підприємство, і навпаки.

літерАтУрА1. Opricovic S. Compromise solution by MCDM methods: A comparative analysis of VIKOR and TOPSIS

/ S. Opricovic, G.H. Tzeng // European Journal of Operational Research, 156 (2), 2004. – Р. 445 – 455.

2. Saaty T. The Analytic Hierarchy Process: Planning, Priority Setting, Resource Allocation / T. Saaty. – McGraw-Hill, 1980. – 345 p.

97


УДК 658.1

МОдЕЛЬ ИННОВАЦИОННОЙ СИСТЕМЫ ПРЕдПРИяТИя, ОБЕСПЕЧИВАюЩЕЙ ВНЕдРЕНИЕ СТРАТЕГИЧЕСКИХ

ТРАНСфОРМАЦИОННЫХ ИЗМЕНЕНИЙ

Вацьковски Казимеж Станиславович, доктор экономических наук, профессор, зав. кафедрой информатических систем, Варшавский технологический университет

«Варшавская политехника», e-mail: [email protected] Гордиенко лариса Юрьевна, кандидат экономических наук, доцент кафедры государственно-

го управления, публичного администрирования и региональной экономики, Харьковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца,

e-mail: [email protected]

В условиях институциональных изменений, которые происходят в мире, в том числе в Украине и Польше, под влиянием как глобальных изменений, а именно: финансового кризиса, политической и экономиче-ской нестабильности в некоторых странах и т. п. явлений, а также нацио-нальных – политического, экономического, социального и иного характе-ра, – организации вынуждены преобразовывать свои модели управления.

Современные модели управления организациями должны біть на-правлены на повышение их конкурентоспособности и производительно-сти, что связано с выживаемостью и эффективностью, которые, в свою очередь, во многом зависят от того, насколько быстро они смогут не толь-ко адаптироваться к новым условиям, но и вовремя перестроить систему управления.

В настоящее время модели инноваций ориентированы в основном на процессы. Поэтому они не предлагают целостного подхода, необходимого для развития стратегии. В то же время собственник или управляющий перед тем, как принять стратегическое трансформационное решение, нуждается в широком и комплексном видении инновации. Исходя из отмеченного, ин-новационная система предприятия должна иметь следующие черты:

целенаправленность и преднамеренность деятельности; Ðвыгоды для всей организ Ð ации (компании);определенный эффект как ожидаемый результат сотрудничества. Ð

98


При определении инновационной системы в качестве отправной точ-ки целесообразно, как было обосновано в [1], принять такие постулаты концепции системы труда организации:

каждый вид деятельности на предприятии должен быть четко опре- Ðделенным, идентифицированным и иметь измеримые цели;каждый вид деятельности должен иметь характер услуги – должен Ðбыть указан получатель, субъект, для которого результат деятель-ности будет иметь значение и ценность. На уровне всего пред-приятия получателем является внешний клиент, а также партнер и поставщик.

Отсюда инновационную систему предприятия, обеспечивающую внедрение стратегических трансформационных решений (ИСП), пред-лагается определить как подсистему в рамках предприятия, в которой участники действуют с целью внедрения инновации, приносящей пользу для предприятия в стратегической перспективе, используя источники ин-новации и источники финансирования.

Из данного определения ИСП вытекает одно из основных свойств системы – необходимость наличия определенной цели. Для инновацион-ной системы, обеспечивающей внедрение стратегических трансформа-ционных решений, в качестве генеральной цели может быть определено внедрение инновационного стратегического трансформационного реше-ния, а более конкретные цели определяются в зависимости от выбранно-го вида трансформации.

Отдельные элементы инновационной системы предприятия, обе-спечивающей внедрение стратегических трансформационных решений, можно представить следующим образом:

клиенты – получатели инновации: внешние (клиент, кооперант, Ðпартнер) или внутренние (иные подразделения предприятия или члены других подразделений внутри предприятия);инновация – существенное новшество в изделиях, способе предо- Ðставления услуг, процессах, организации и т. п. в результате реали-зации стратегических трансформационных решений;

99


инновационная деятельность – совокупность действий в иннова- Ðционной системе предприятия, предпринимаемых с целью внедре-ния стратегических трансформационных решений;участники – команда взаимодействующих субъектов, в состав ко- Ðманды входят люди, которые осуществляют действия, связанные с инновациями на предприятии, предпринимаемые с целью вне-дрения стратегических трансформационных решений, и рассма-триваемые как независимые субъекты или как группы субъектов;источники инновации – происхождение концепции или решения, Ðявляющегося сущностью инновации, обеспечивающей реализа-цию стратегического трансформационного решения;источники финансирования – происхождение финансирования Ðдля внедрения инноваций, обеспечивающих реализацию стратеги-ческого трансформационного решения.

Таким образом, предложенная модель инновационной системы пред-приятия, обеспечивающая внедрение стратегических трансформацион-ных решений, направлена в итоге на повышение его конкурентоспособ-ности и выживаемости в условиях турбулентной внешней среды.

литерАтУрАZebrowski M. Strategizne zarzadzanie innowacjami: Strategie malych i srednich przedsiebiorstw

IT / M. Zebrowski, K. Wackowski. – W-wa : Difin, 2011. – 192 s.

100


УДК 658.012.8

ОСОБЛИВОСТІ фОРМУВАННя КАдРОВОї БЕЗПЕКИ В СЕРВІСНИХ ОРГАНІЗАЦІяХ

Веретенникова Ганна борисівна, кандидат экономічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця; e-mail: [email protected]

Людина (персонал) як найголовніший інструмент провадження ефективної діяльності компанії постає на перший план у системі управ-ління організацією. Персонал компанії впливає на всі аспекти життєдіяль-ності організації, а також невід’ємно пов’язаний з її економічною безпе-кою. Отже, формування системи кадрової безпеки в загальній системі економічної безпеки сервісної організації потребує додаткових значних досліджень.

Проблема формування кадрового захисту підприємства досліджена багатьма зарубіжними та вітчизняними авторами. Сучасні науковці по-дають різні визначення суті кадрової безпеки організації. Методологічні, методичні та прикладні аспекти кадрової безпеки як складової економіч-ної є об’єктом розгляду у працях таких учених, як З. Варналій, І. Воробйов, В. Геєць, я. Гончарук, В. Губський, О. Грунін, Є. Жариков, Є. Олейніков, О. Кириченко, О. Кірієнко, Т. Кузенко, А. Кузнєцов, П. Пригунов, В. Пономарьов, ю. Рубан, О. Ляшенко, Н. Швець, В. Шликов, І. Чумарін та інші.

Узагальнення існуючих думок щодо визначення дефініції «кадрова безпека» дозволили визначити її як синтетичну категорію економічної теорії, теорії управління персоналом, економіки праці, соціології, полі-тології, психології . Кадрова безпека організації – це комплекс дій і вза-ємовідношень персоналу, при якому відбувається ефективне економічне функціонування підприємства, його здатність протистояти внутрішнім і зовнішнім впливам і загрозам, пов’язаним із персоналом, діагностика та

101


прогнозування впливу персоналу на показники роботи, його інтелекту-альний потенціал і трудові відносини загалом.

Головним рівнем економічної безпеки підприємства є внутрішня та зовнішня незалежність (стійкість), яка визначає, наскільки ефективно ке-рівництво і спеціалісти (менеджери) організації будуть спроможними уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих нега-тивних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерела негативних впливів на кадрову безпеку можна розподілити на: зовнішні (умови мотивації у конкурентів кращі; установка конкурен-тів на «переманювання»; зовнішній тиск на співробітників; втягування їх у різні види залежності; інфляційні процеси); та внутрішні (невідповід-ність кваліфікації співробітників займаній посаді; недостатня кваліфікація працівників; слабка організація системи управління персоналом; слабка організація системи навчання; неефективна система мотивації; помилки в плануванні ресурсів персоналу; відсутність творчих елементів у роботі; нецільове використання кваліфікованих співробітників; працівники орі-єнтовані на вирішення внутрішніх тактичних завдань; співробітники не орієнтовані на дотримання інтересів підрозділу; відсутність або слабкість корпоративної політики; неякісні перевірки кандидатів під час прийому на роботу). Основними загрозами кадровій безпеці та методами їх по-передження науковці визначають: 1) замах на фінансові та інші ресурси (чітке ведення бухгалтерського та фінансового обліку діяльно сті, аудит документації, ретельна увага до відбору персоналу та його стану, аналіз показників рентабельності та прибутковості діяльності підприємства); 2) дестабілізація організації, руйнування згуртованого морального клімату в колективі (ретельний відбір персоналу, нагляд за відносинами в колек-тиві, за комунікаціями на підприємстві, перевірка всіх підозрілих праців-ників на належність до будь-якої групи ризику, статистичний нагляд та аналіз руху персоналу; 3) погіршення дисципліни в колективі, порушення техніки безпеки та правил внутрішнього трудового розпорядку (нагляд за відносинами в колективі, за комунікаціями на підприємстві, перевірка всіх підозрілих працівників на належність до будь-якої групи ризику, запо-

102


бігання та розв’язання будь-яких конфліктів у колективі, чітка регламента-ція субординації і трудового розпорядку); 4) здійснення таємної проти-законної діяльності на підприємстві (контроль за всіма комунікаціями на підприємстві, увага до взаємовідносин у колективі, аудит документації, ви-мога щодо обов’язкової звітності про будь-які ділові операції в рамках під-приємства; 4) сприяння утворенню конфліктів (нагляд за відносинами в колективі, за діяльністю колективу й окремих працівників, чітка регламен-тація відносин, використання послуг медіаторів, сприяння згуртованості колективу, підвищення прихильності персоналу). Аналіз наведених угру-пувань загроз свідчить про переважне визначення персоналу як джерела кадрової небезпеки підприємства, але, на наш погляд, працівників доціль-но розглядати як об’єкт негативного впливу не лише з боку конкурентів, але й споживачів, особливо на підприємствах невиробничої сфери.

Дійсно, для сервісних організацій положення щодо формування сис-теми кадрової безпеки має певні відмінності. Оскільки послуги, на відмі-ну від інших товарів, виробляються і споживаються переважно водночас, виникає цілий ряд особливостей їх виробництва і управління кадровою складовою економічної безпеки. По-перше, послуги не підлягають збере-женню, що обумовлює наявність проблеми регулювання попиту і про-позиції, як на ринку інших товарів. По-друге, у багатьох випадках продаж послуг потребує підвищеної мобільності від продавця і покупця через те, що багато послуг базуються на безпосередньому контакті виробників і споживачів. По-третє, послуги не мають гарантованих стандартів якос-ті. Інакше кажучи, послугам властивий високий ступінь невизначеності. Ця обставина ставить споживача послуг у невигідне становище, тому що результат послуги, її корисний ефект він зможе оцінити лише після її на-дання; а виробникам у цих умовах складно здійснювати просування по-слуг. Наведені особливості формують певні вимоги до характеристик персоналу сервісних організацій, якими він має володіти, а саме: висо-кий рівень кваліфікації та професіоналізму, комунікативність, гнучкість, психологічна стійкість. Слід зазначити, що персонал сервісної організації повинен бути більш підготовленим психологічно до процесу обслугову-

103


вання, ніж працівники інших сфер, від його фізичного і психологічного стану залежить якість послуги, що надається. Він повинен пам'ятати, що враження клієнта складається з найдрібніших його дій.

У зв'язку з цим можна виділити два основних напрями вдосконалення системи формування кадрової безпеки сервісної організації: моніторинг та підтримка психологічної стійкості персоналу та вдосконалення кадро-вих технологій.

Розробка кадрових технологій підбору, відбору та найму, оцінки, на-вчання, звільнення персоналу повинна здійснюватися з урахуванням про-філактики загроз кадрової безпеки. Для збереження кадрової безпеки варто використовувати сучасні кадрові технології, включаючи такі меха-нізми: ефективну мотивацію; прискорену адаптацію (за рахунок настав-ництва); своєчасне запобігання конфліктним ситуаціям, атестацію; ком-пенсацію; розумну політику звільнення; пропаганду корпоративності.

літерАтУрА1. Швець Н. Методи виявлення і збереження кадрової безпеки, або Як перемогти зловжи-

вання персоналу // Персонал – 2006. – №5.

2. Подлужна Н. Загрози кадровій безпеці та методи їх попередження в виробничо-комер-ційної діяльності підприємств / Н. Подлужна, О. Єгорова // Схід. – 2010. № 5(105). – С. 56 –60.

3. Ляшенко О. М. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспе-чения: монография.– К.: Либра, 200З.– 280 с.

4. Єременко А. О. Кадрова безпека як підсистема в системі економічної безпеки підприєм-ства [Текст] / А. О. Єременко, Т. В. Полозова // Економіка: проблеми теорії та практики: збірник наукових праць. – Випуск 264: В 9 т. – Т. ІІI. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2010.

5. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.

6. Ареф’єва О. В., Литовченко О. Ю. Кадрова складова в системі економічної машинобудів-них підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 11. – С. 95 – 100.

104


УДК 005.336.6:658:005.591.6

ОЦІНКА РИЗИКУ, ЩО ПОВ’яЗАНИЙ ІЗ ЗАТРИМКОю ВПРОВАдЖЕННя ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

АБО НЕВПРОВАдЖЕННя

Верещагіна Ганна Валентинівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування,


Проблеми оцінювання та управління ризиками розглядаються у на-укових працях вітчизняних та іноземних вчених. Велику увагу цим питан-ням поділили І. Т. Балабанов, Т. Бартон, Б. А. Бремер, В. В. Вітлінський, В. Н. Вяткін, В. В. Глущенко, П. Г. Грабовий, В. М. Гранатуров, Р. М. Ка-чалов, О. А. Ковтун, В. В. Лук’янова, В. В. Науменко, В. С. Романов, Л. А. Савицька, А. О. Старостіна, О. Л. Устенко, Э. А. Уткін, Д. А. Фролов, Дж. хемптон, М. В. хохлов та інші.

Однак, проблемою залишається оцінка ризиків нереалізації іннова-ційних проектів [4]. Об’єктом дослідження є методи оцінки ризиків не-реалізації інноваційних проектів. Предметом дослідження є теоретичні засади і практичні рекомендації щодо визначення стану та перспектив подальшого розвитку методів оцінки ризиків інноваційної діяльності та ризиків нереалізації інноваційних проектів.

Процес розробки і виведення нового проекту включає такі етапи [1]: формування і добір ідей; розробка конструкторського задуму проекту і його перевірка; аналіз цільового ринку і розробка стратегії маркетин-гу реалізації проекту; аналіз можливостей виробництва і збуту; розроб-ка проекту (фізичне втілення конструкторського задуму); випробування проекту в ринкових умовах.

Аналіз ризику виконується попередньо, тобто на момент часу, коли виконаний тільки перший чи, в кращому випадку, перший і другий його етапи. Природно, у цій ситуації аналіз доводиться виконувати в умовах неповної визначеності, коли практично всі судження мають імовірнісний характер.

105


Оскільки, як зазначено вище, у будь-якому проекті є, як мінімум, ідея, то поетапний розгляд ризиків варто вести, починаючи з етапу розробки конструкторського задуму товару.

Аналіз ризику слід здійснювати за такою схемою: сутність ризику – можливі наслідки – чинники ризику. За даною схемою розглянемо ризики на етапах процесу розробки проекту і його виведення на ринок.

Розробка конструкторського задуму проекту.Сутність ризику: порушення термінів розробки конструкції; невід-

повідність розробленої конструкції ідеї товару; низька якість конструк-ції; нетехнологічність [1].

Можливі наслідки: запізнення виходу проекту; розробка неефективно-го проекту; розробка проекту, який важко реалізувати з технологічних при-чин або він занадто дорогий у реалізації, неможливість реалізація проекту.

Чинники ризику: неправильне завантаження групи проектувальни-ків; низька пропускна здатність служб з відбору ідей і втілення їх у кон-структорські задуми; недостатній досвід і кваліфікація конструкторів; недостатня або неправильна інформованість конструкторів про ідею то-вару, галузь його застосування; неузгодженість у роботі конструкторів із працівниками виробничих, маркетингових і збутових підрозділів, недо-статність інформаційних ресурсів.

Аналіз цільового ринку, розробка маркетингової частини реалізації проекту. Сутність ризику: невідповідність фактичної структури, розмірів і по-

ведінки цільового ринку прогнозованим і, відповідно, неадекватна марке-тингова стратегія виходу на ринок [2; 3].

Можливі наслідки: продукт реалізації проекту не знаходить спожива-ча; невідповідність характеристик проекту потребам і запитам; переви-щення наміченого бюджету маркетингових заходів, припинення реаліза-ції проекту.

Чинники ризику: необ'єктивність, виявлена при аналізі ринку і при-йнятті рішень; недостатня інформованість; неправильний вибір прин-ципів і факторів сегментації; неправильне позиціонування проекту; не-

106


дооцінка конкурентів; ігнорування місцевих умов і традицій у регіонах споживання, нераціональне використання факторів часу.

Аналіз можливостей виробництва і збуту.Сутність ризику: неадекватна оцінка можливостей виробництва

і збуту і, як наслідок, ускладнення чи неможливість виробництва наміче-них програм, товарів необхідної якості в необхідний термін, ускладнення чи неможливість доведення товарів до цільових споживачів, труднощі зі збутом, відмова від реалізації проекту.

Чинники ризику: необ'єктивність аналізу; недооцінка чи переоцінка можливостей виробництва; помилки у формуванні системи розподілу і товароруху, неможливість отримання необхідних ресурсів.

Фізичне втілення конструкторського задуму.Сутність ризику: порушення термінів виготовлення дослідного зраз-

ка й освоєння виробництва; ускладнення з утіленням конструкторського задуму в реальний проект; невідповідність реального проекту ідеї кон-структорському задуму за технічними, економічними, якісними та інши-ми параметрами.

Можливі наслідки: запізнення з виходом на ринок; розробка неефек-тивного проекту; реалізація проекту, що не відповідає вимогам, нереалі-зація проекту.

Чинники ризику: неякісна конструкторська і технологічна докумен-тація; недостатня кваліфікація кадрів; невідповідне за своїми параметра-ми технологічне обладнання; низька трудова дисципліна, недостатнє фі-нансування.

Випробування проекту в ринкових умовах. Сутність ризику: неадекватна оцінка результатів випробувань; по-

милка у виборі сегментів ринку для випробувань (помилка репрезента-тивності) і, як наслідок, неправильна оцінка результатів випробувань (пе-реоцінка або недооцінка власних можливостей).

Чинники ризику: необ'єктивність аналізу іспитів; порушення термі-нів і методики випробувань.

107


Отже, виділено комплекс елементарних ризиків (ризики окремих ета-пів) та основні їх чинники.

Оскільки, аналіз ризику ведеться на момент початку розробки нового проекту (тобто в умовах неповної визначеності), то кількісну оцінку ри-зику можна виконати тільки у вигляді імовірнісних прогнозів. Для цього запропоновано такий методичний підхід: кожний з елементарних ризиків на етапах розробки нового проекту подають у вигляді структури, яка по-єднує чинники ризику (атрибути структури) і можливі наслідки впливу їх різних комбінацій.

Наукова новизна полягає в розробці методичного підходу щодо оцін-ки ризиків затримки впровадження або невпровадження інноваційних проектів; який, на відміну від відомих, базується на одночасному вико-ристанні оцінки ризиків нереалізації окремих етапів інноваційних про-ектів на основі теореми Байеса та правила логічного додавання ризиків для врахування специфічності характеру невиходу проекту, та дає змогу оцінювати загальний ризик інноваційної діяльності у елементах напрямів реалізаційї/нереалізації/затримки проектів за рахунок оцінювання віро-гідності припинення проекту на будь-якому етапі в залежності від вірогід-ності припинення проекту на попередніх етапах.

літерАтУрА1. Дериколенко О. М. Методичний підхід до оцінки ризиків інноваційних проектів на осно-

ві матриці морфологічного синтезу // Механізм регулювання економіки. – 2008. – Т. 2. – № 4. С. 41 – 45.

2. Донець Л. І., Шепеленко О. В., Баранцева С. М., Сергєєва О. В., Веремейчик О. Ф. Обґрун-тування господарських рішень та оцінювання ризиків. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 472 с.

3. Страхування підприємницьких ризиків. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://referaty.net.ua/referaty/referat_56017.html

4. Тарасова К. І. Методологічні засади кількісної оцінки ризиків // Наукові записки. Серія «Економіка». –2013. – Випуск 23. – С. 367 – 372.

108


УДК 65.011.4 (477.54)

ВИЗНАЧЕННя ОСНОВНИХ ТЕНдЕНЦІЙ У ВИКОРИСТАННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЛюдСЬКИХ РЕСУРСІВ

СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОдАРюВАННя

Геращенко інна миколаївна, викладач кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємств,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, [email protected]

У сучасних умовах підприємство зобов'язане займати активну пози-цію у вивченні попиту і пропозиції кваліфікованої робочої сили, вести по-шук нових кадрів і одночасно пристосовувати власні кадрові ресурси до підвищених вимогам через механізми навчання і динамічні організаційні перебудови.

Стає переважаючою точка зору, що вирішальною передумовою кон-курентоспроможності, виживання й ефективної діяльності на ринку є людський потенціал, який вимагає ефективного управління.

Конкурентоспроможність працівника – це здатність до індивідуаль-них досягнень у праці, що становлять внесок у досягнення організаційних цілей. Конкурентоспроможність працівника визначається якістю робочої сили, відповідної ринковій потребі у функціональній якості праці. Кон-курентоспроможність працівника розглядається як показник «селекції» найманих працівників за рівнем їхньої потенційної та фактичної ефектив-ності праці і здібності до професійного розвитку. Відбувається відбір най-більш здібних працівників з точки зору відповідності їх людського капіта-лу якості праці [2; 5; 7].

Таким чином, в умовах сучасної конкуренції кадри підприємства є ви-рішальним фактором, тому найважливішу роль відіграють при цьому опти-мальний кадровий менеджмент і висококваліфіковані співробітники.

Термін «трудовий потенціал» [3, с. 367 – 369], який визначається як «інтегральна характеристика кількості, якості і заходів сукупної здатнос-

109


ті до праці, якою вимірюються можливості окремої людини, різних груп людей, працездатного населення в цілому за участю в суспільно-корисній діяльності і досягненні цілей соціально-економічного розвитку при дано-му рівні розвитку продуктивних сил і ступеня зрілості суспільних і, перш за все, виробничих відносин»поповнив термінологічний апарат економі-ки праці ще у 80-ті роки минулого сторіччя.

Зазначимо, що на сьогодні залишається невирішеною проблема роз-робки «синтетичного» (єдиного, узагальнюючого) показника оцінки трудового потенціалу, що відображає сукупність різнорідних (кількісних і якісних) факторів праці. Дотепер, на жаль, на практиці використовуються узагальнюючі показники, які відображають не більше двох-трьох елемен-тів, що характеризують трудовий потенціал переважно з кількісного боку [6, с. 62 – 63; с. 4, с. 98 – 99].

Конкурентоспроможність людини на ринку праці характеризує властивість людського капіталу, визначальну міру задоволення ринкової потреби в праці [8; 1]. У такому розумінні конкурентоспроможності на ринку праці важливі чотири концептуальних моменти, які характеризу-ють її сутність: 1) потреба в робочій силі в найзагальнішому вигляді ви-значається потребою роботодавців у праці, необхідністю задоволення ринкової потреби в товарах і послугах; 2) категорія «людський капітал» являє відносини щодо активізації економічного ресурсу «праця» з ме-тою отримання доходу, прибутку. Поняття «людський капітал» є більш об'ємним, різнобічним, ніж терміни «трудовий потенціал» і «робоча сила», оскільки його основою є термін «капітал» – цінності, що вико-ристовуються для їх примноження. Людський капітал подібно до фізич-ного капіталу забезпечує своєму власникові більш складну професію, посаду, дохід, тобто більш високу якість праці; 3) відповідність обсягу та структури людського капіталу працівника до кількості і якості вико-нуваної ним праці встановлюється при обміні та використанні робочої сили; 4) інвестиції в людський капітал здійснюють довгостроковий вплив на виробничо-комерційний процес, і їх віддача розподіляється на той час, поки працівник зайнятий виконанням доцільної діяльності.

110


Оскільки робоча сила є товаром, то представнику будь-якої професії доводиться мати відповідну конкурентоспроможність.

А конкурентоспроможність персоналу визначається конку-рентоспроможністю окремих працівників та їх груп і значною мі-рою залежить від механізму функціонування людського ресурсу в виробничо-комерційному процесі. У процесі формування та розвитку конкурентоспроможності персоналу виявляється єдність економічних і соціальних процесів: роботодавець орієнтується на досягнення своїх ці-лей (підвищення конкурентоспроможності організації, отримання при-бутку) шляхом найбільш повного використання конкурентних переваг найманих працівників.

А працівники, в свою чергу, зацікавлені в підвищенні організацій-ної конкурентоспроможності в тій мірі, в якій вони знаходять у ній можливість для підвищення своєї індивідуальної конкурентоспро-можності.

Отже, працівники, які мають кращі характеристики для реалізації здатності до праці, можуть об'єктивно вважатися більш конкурентоспро-можними. На наш погляд, конкурентоспроможність працівника – його фізіологічний та професійно-кваліфікаційний стан, що дає можливість брати участь у процесі ринкового обміну робочої сили з орієнтацією на максимальну ціну праці.

літерАтУрА1. Азоев Г. Л., Черенков А. Л. Конкурентные преимущества фирмы.– М.: ОАО «Типография

«НОВОСТИ», 2000. – 256 с.

2. Виссема Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство: возможности для буду-щего процветания. – М.: Издательство «Фин-пресс», 2000. – 272 с.

3. Герасимчук З. В., Ковальська Л. Л.. Виробничий потенціал регіону: методика оцінки та ме-ханізми нарощення: монографія. – Луцьк: ЛДТУ, 2003. – 242 с.

4. Ковалев А. И., Войленко В. В. Маркетинг в системе управления предприятмием; Развитие предприятия и конкурентоспособность: – М.: Прогресс, 2011. – 666 с.

5. Ковалев А. И., Войленко В. В. Маркетинговый анализ. – М.: «Центр экономики и марке-тинга», 1999.

111


6. Михайлюков К. Анализ конкурентоспособности предприятия как инструмент обоснова-ния управленческих и хозяйственных решений // Збірник наукових робіт. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2009. – № 18. – С. 76 – 77.

7. Портер М. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость / Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 715 с.

8. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 654 с.

112


УДК 658.7

ВПЛИВ ЦИКЛІВ ОБОРОТУ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ МАШИНОБУдІВНИХ ПІдПРИЄМСТВ

Гонтарева ірина Вячеславівна, доктор економічних наук, доцент, професор кафедри економіки підприємства та менеджменту, e-mail: [email protected]

Крохмаль Світлана Сергіївна, аспірант кафедри економіки підприємства та менеджменту, e-mail: [email protected]


як і більшість видів економічної діяльності на сьогодні, машино-будівний комплекс України знаходиться в незадовільному стані. Про-дукція українських виробників у цілому, за винятком окремих видів то-варів, неконкурентоспроможна як на світовому, так і на внутрішньому ринку. Цьому сприяла ціла низка проблем, що накопичувались роками. Перш за все, це висока енерго- і матеріаломісткість продукції; значний фізичний і моральний знос основних засобів; скорочення витрат на науково-конструкторські роботи; низький рівень оборотності матері-альних запасів. Проблемами управління циклами обороту матеріальних ресурсів займалися багато відомих учених, зокрема Перебийніс В. І., Окландер М. А., Смирнов І. Г. та інші [1 – 3]. Однак, питання щодо раціо-нального управління циклами обороту матеріальних ресурсів на машино-будівних підприємствах розглянуті не повною мірою.

Метою дослідження є визначення рівня впливу оборотності матеріаль-них ресурсів на конкурентоспроможність машинобудівних підприємств.

Велику роль у діяльності машинобудівних підприємств відводиться запасам матеріальних ресурсів, від правильного управління якими зале-жать дотримання строків виконання замовлень, ритмічність виробництва, якість продукції, а також раціональне використання грошових коштів під-приємства (рис. 1).

Проведений аналіз оборотності запасів матеріальних ресурсів на п’яти машинобудівних підприємствах за 2004 – 2013 роки показав, що ко-

113


рис.

1. Д

инам

іка о

боро

тнос

ті за

пасів

мат

еріа

льни

х рес

урсів

(обо

ротів

) на

маш

иноб

удів

них п

ідпр

иємс

твах

Укра

їни

за 20

04 –

2013

рр.

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2004

0,00

5,00

10,00

15,00

20,00

25,00

30,00

35,00

ДП за

вод «

Елек

тров

ажма

ш»ВА

Т «Ту

рбоа

том»

ТОВ «

Лозів

ськи

й ков

альс

ько-

меха

нічни

й зав

од»

ВАТ «

ХАРП

»ПА

Т «Ха

рківс

ький

елек

трот

ехніч

ний з

авод

«Укр

елек

тром

аш»

114


рис.

2. Д

инам

іка п

оказ

никі

в об

орот

ност

і зап

асів

маш

иноб

удів

них п

ідпр

иємс

тв за

2009

– 20

13 р

р.

2009

ДП за

вод «

Елек

тров

ажма

ш»АО

«ЭЛС

ИБ»

ОАО

«Сил

овые

маш

ины»

6,95

6,36

5,73

332,43

297,06

364,06

219,81

127,62

165,15

52,54

59,48

57,41

63,65

91,94

135,29

139,32

147,38

116,48

3,97

3,13

2,48

2,62

2,70

2,21

1,10

1,00

1,66

2,86

1,236,14

2010

2011

2012

2013

2012

2011

2010

2009

2013

ДП за

вод «

Елек

тров

ажма

ш»АО

«ЭЛС

ИБ»

ОАО

«Сил

овые

маш

ины»

Дина

міка

коеф

іцієн

та об

орот

ност

і зап

асів

мате

ріаль

них р

есур

сівДи

намі

ка пе

ріоду

обор

оту з

апас

ів ма

теріа

льни

х рес

урсів

115


ефіцієнти оборотності значно різняться. Наприклад, досить високі показ-ники середньої оборотності матеріальних запасів спостерігались на ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» – 7,34, ПАТ «харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш» – 6,6, а також ВАТ «хАРП» – 5,7, а з 2013 р. і на ДП «електроважмаш» – 6,5. На ВАТ «Турбоатом» спостерігається тенденція зменшення оборотності запасів матеріальних ресурсів з 5,1 до 1,3.

Продукція машинобудівних підприємств України успішно експлуатуєть-ся як на вітчизняному ринку, так і за кордоном. Основними іноземними за-мовниками виступають країни СНД. Для ДП «електроважмаш» основни-ми конкурентами серед країн пострадянського простору є ОАО «Силовые машины» (Російська Федерація) та ОАО «ЭЛСИБ» (Російська федерація), які є виробниками обладнання для теплових, атомних, гідравлічних і газо-турбінних електростанцій. Для більш об’єктивного аналізу порівняємо по-казники оборотності запасів матеріальних ресурсів на цих підприємствах за останні п’ять років (рис. 2).

За данних, наведених на рис. 2 видно, що серед розглянутих підприємств найкращі показники на ОАО «Силовые машины», за ним – ДП «електро-важмаш», а потім – ОАО «ЭЛСИБ». При цьому ДП «електроважмаш» та ОАО «ЭЛСИБ» демонструють позитивну тенденцію покращення по-казників оборотності запасів, а на ОАО «Силовые машины» навпаки – по-гіршення. У 2013 р. рівні оборотності запасів на цих підприємствах найбільш наблизились один до одного як по кількості обертів за рік від 2,86 до 3,97, так і по періоду обороту, від 91,94 до 127,62 днів.

Серед найкрупніших світових машинобудівних підприємств, які є конкурентами ДП «електроважмаш», слід виокремити General Electric (США), ABB (Швейцарія), Siemens (Німеччина), Alstom (Франція), Mitsubishi Group (японія), Shanghai Electric Group (Китай), Ansaldo Breda (Італія), BHEL (Індія), Hitachi Ltd. (японія), Toshiba Corporation (японія). В ході дослідження було проаналізовано динаміку оборотності запасів основних конкурентів (рис. 3).

116


рис.

3. Д

инам

іка п

оказ

никі

в об

орот

ност

і зап

асів

мат

еріа

льни

х рес

урсів

осно

вних

конк

урен

тів Д

п «е

лект

рова

жмаш

»

5,2

4,7

4,7

4,6

4,0

2,8

2,22,2

2,2

2,53,1

2,7

2,0

2,0

2,9

2,9

1,7

3,5

4,7

4,9

5,3

5,3

5,3

5,7

7,1

5,1

Alsto

mAB

BHi

tach

iGe

nera

lele

ctric

Tosh

ibaСи

ловы

ема

шины

Siem

ens

Shan

ghay

Electr

icgr

oup

ЭЛСИ

БM

itsub

ishi

BHEL

Ansa

ldoДП

УЕЬ

AVG

117


Базуючись на даних рис. 3, можна сказати, що середнє значення обо-ротності запасів складає у 2012 р. 4 оберти, а у 2013 р. – 3,6 оберти. При цьому ДП «електроважмаш», Ansaldo Breda, BHEL, Mitsubishi, ОАО «ЭЛСИБ», Shanghai Electric Group мають показники нижче середнього. Найкращі показники оборотності запасів матеріальних ресурсів демон-струють Alstom, ABB, Hitachi Ltd., General Electric, Toshiba Corporation, ОАО «Силовые машины», Siemens. Отже, ДП «електроважмаш» має резерви підвищення оборотності запасів мінімум до середньогалузевого значення.

Необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємства на ринку, зниження собівартості продукції, підвищення прибутковості вимага-ють ефективного використання матеріальних ресурсів. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємствах машинобудівної га-лузі засвідчує низьку порівняно з іншими галузями ефективність викорис-тання матеріальних ресурсів, тенденцію до підвищення матеріаломісткості, паливомісткості, енергомісткості продукції. У подальших дослідженнях буде запропоновано алгоритм імітації управління матеріальними ресурсами на багатономенклатурному машинобудівному підприємстві.

літерАтУрА1. Окландер М. А. Логістична система підприємства [Текст]: монографія / М. А. Окландер. –

Одеса: Астропринт, 2004. – 312 с.

2. Перебийніс В. І. Логістичне управління запасами на підприємствах [Текст]: монографія / В. І. Перебийніс, Я. А. Дроботя. – Полтава: ПУЕТ, 2012. – 279 с.

3. Смирнов І. Г. Логістика: просторово-територіальний вимір[Текст]: монографія / І. Г. Смир-нов. – К.: ВГЛ «Обрії», 2004. – 335 с.

118


УДК [658.15:669]:336.748

МОдЕЛІ ТА МЕТОдИ ВИЗНАЧЕННя ВПЛИВУ ВАЛюТНИХ КУРСІВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІдПРИЄМСТВ

Даніч Віталій миколайович, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри інформатики, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

татар марина Сергіївна, кандидат економічних наук, доцент, Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «ХАІ»,

[email protected]

Нестабільна політична ситуація в Україні, різка девальвація гривні, євро інтеграційні процеси, напружені торговельно-економічні відносини з Російською Федерацією, яка є одним із головних постачальників сиро-вини металургійних підприємств, як породжують широкий спектр кон-курентних можливостей, так і складають суттєві загрози для конкуренто-спроможності українських підприємств.

В умовах швидких змін чинників зовнішнього середовища і високого рівня їхньої невизначеності потрібна розробка принципово нової систе-ми управління конкурентоспроможністю металургійних підприємств, яка б дозволяла мобілізувати всі можливі шляхи підвищення всіх локальних складових конкурентоспроможності та дозволяла своєчасно та економіч-но вигідно реагувати на зовнішні впливи.

Вирішення завдання оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємств становить нетривіальну задачу передусім через необхідність визначення всього спектру складових конкурентоспроможності та чин-ників, що її визначають. Конкурентоспроможність підприємства не має прямої міри оцінювання, отже, її оцінка здійснюється опосередковано, через залежність конкурентоспроможності підприємства від елементів, з яких вона складається. Аналіз чинників конкурентоспроможності під-приємств металургійної галузі [1 та ін.] дав змогу встановити, що одним із головних чинників їхньої конкурентоспроможності є валютні курси і тенденції їхнього змінення. Запропоновано комплекс моделей визначен-

119


ня впливу валютних курсів на конкурентоспроможність металургійних підприємств у нестабільному валютному середовищі, змістовна інтерпре-тація яких представлена в табл. 1.

таблиця 1Змістовна інтерпретація моделей визначення впливу валютних курсів на конкурен-

тоспроможність металургійних підприємств

позначення моделі

інтерпретація моделей інструментарій

1 2 3

Модуль 1. Комплекс моделей діагностики конкурентоспроможності підприємств з урахуванням факторів зовнішнього середовища

М.1.1.Моделі формування інформаційно-аналітичного простору оцінки рівня конкурентоспроможності

Методи експертного аналізу, кореляційно-регресійного, робастного оцінювання

М.1.2.Моделі просторово-динамічної порів-няльної оцінки рівня конкурентоспро-можності підприємств

Методи редукції, інтегрального оціню-вання, статистичного аналізу

М.1.3. Моделі аналізу конкурентного середови-ща підприємств галузі

Кореляційно-регресійний аналіз, еконо-метричні моделі на панельних даних

М.1.4. Моделі оцінки впливу валютних курсів на конкурентоспроможність підприємств

Кореляційно-регресійний аналіз, еко-нометричні моделі на панельних даних, динамічна економетрика

М.1.5.Моделі формування альтернатив роз-витку конкурентоспроможності підпри-ємств

Динамічна економетрика, матричні мо-делі експертних оцінок, теорія прийняття рішень

Модуль 2. Комплекс моделей дослідження факторів зовнішнього середовища

М.2.1. Моделі аналізу динаміки зовнішнього середовища (валютних курсів) Моделі фрактальності валютного ринку

М.2.2.Моделі формування інформаційно-аналітичного простору оцінки факторів зовнішнього середовища

Методи експертного аналізу, кореляційно-регресійного аналізу, інте-грального оцінювання

М.2.3. Моделі оцінки взаємозв’язку факторів зовнішнього середовища

Економетричні моделі короткострокових та довгострокових залежностей

М.2.4. Моделі прогнозування валютних курсів і факторів їх формування

Адаптивні моделі, нейросітьові моделі, ARCH і GARCH-моделі; Var-аналіз; методи дискримінантного аналізу

120


Закінчення табл. 1

1 2 3

М.2.5. Моделі формування стратегій розвитку зовнішнього середовища

Матричні моделі, експертний аналіз, теорія прийняття рішень

Модуль 3. Комплекс моделей управлінських рішень забезпечення конкурентоспроможності підприємств у нестабільному валютному середовищі

М.3.1.Моделі оцінки рівня впливу факторів зовнішнього середовища на конкуренто-спроможність підприємств

Моделі нечітких множин

М.3.2.Моделі вибору конкурентних стратегій розвитку в нестабільному валютному середовищі

Алгоритмічні моделі, модель кубу ситуацій

М.3.3.Моделі оцінки ефективності управлін-ських рішень забезпечення конкуренто-спроможності підприємств

Імітаційні сценарні моделі, порівняльний аналіз

Модуль 1. Комплекс моделей діагностики конкурентоспроможнос-ті підприємств з урахуванням факторів зовнішнього середовища. Мета модуля – формування інформаційно-аналітичного простору досліджен-ня конкурентоспроможності підприємств, комплексна просторово-динамічна оцінка рівня конкурентоспроможності підприємств [3], аналіз конкурентного середовища підприємств галузі, визначення механізмів та оцінок впливу валютних курсів на конкурентоспроможність підприємств та формування можливих альтернатив розвитку конкурентоспроможнос-ті підприємств.

Моделі просторово-динамічної порівняльної оцінки рівня конкурен-тоспроможності підприємств включають розрахунок локальних складо-вих конкурентоспроможності підприємств та комплексного загально-го показника конкурентоспроможності металургійних підприємств на основі методів інтегрального рейтингового оцінювання. Розраховано на-ступні локальні складові конкурентоспроможності для кожного з 12 ме-талургійних підприємств у динаміці за 6 років: конкурентоспроможність продукції; ефективність виробничої діяльності підприємства; фінансовий стан підприємства; ефективність збуту та просування продукції; ефек-

121


тивність трудової діяльності підприємства; ефективність інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства; позиція підприємства на ринку цін-них паперів. У межах аналізу конкурентного середовища підприємств галузі було визначено силу впливу локальних складових конкурентоспроможності підприємств на комплексний загальний показник конкурентоспроможності підприємств на основі побудови економетричних моделей панельних даних, які дозволяють поєднати як дані просторового типу, так і дані типу часо-вих рядів. З метою визначення характеру й щільності зв’язку між курсами долара США, євро і російського рубля та комплексним загальним показ-ником конкурентоспроможності підприємств та відповідними локальни-ми складовими розраховано коефіцієнти кореляції, значення яких пока-зали, що для більшості металургійних підприємств існує прямий зв’язок між курсом долара США та фінансовим станом підприємств і зворотний зв'язок між курсом долара й ефективністю виробничої діяльності підпри-ємств. Курс євро найбільше впливає на ефективність виробничої діяль-ності та ефективність інвестиційно-інноваційної діяльності переважної більшості металургійних підприємств.

Модуль 2. Комплекс моделей дослідження факторів зовнішнього середовища. Мета модуля – аналіз поведінки факторів зовнішнього се-редовища, що, в свою чергу, передбачає формування інформаційно-аналітичного простору дослідження факторів формування валютного курсу, їх комплексну оцінку, дослідження взаємозв’язку між валютними курсами і факторами їхнього формування і прогнозування факторів фор-мування валютного курсу та їх стану.

Модуль 3. Комплекс моделей управлінських рішень забезпечення конкурентоспроможності підприємств в нестабільному валютному се-редовищі. Мета модуля – оцінка ступеня впливу факторів формування валютного курсу на конкурентоспроможність підприємства, формуван-ня управлінських рішень та вибір конкурентних стратегій розвитку під-приємств в нестабільному валютному середовищі та оцінка ефективності прийнятих управлінських рішень.

Використання запропонованих методів і моделей дозволить забез-печити обґрунтованість і якість управлінських рішень щодо підвищення

122


конкурентоспроможності металургійних підприємств в умовах дії факто-рів зовнішнього й внутрішнього середовища.

літерАтУрА1. Воронкова А. Е. Конкурентоспроможність підприємства: механізм управління та діагнос-

тика / А. Е. Воронкова // Економіка промисловості. – 2009. – № 3. – С. 133 – 137.

2. Гончарова Т. С. Вивчення факторів, що впливають на формування валютного курсу / Т. С. Гончарова // Вісн. Дон. нац. ун-ту економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – 2008. – № 6. – С. 46 – 50.

3. Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в экономических исследованиях: методы таксономии и факторного анализа / В. Плюта ; пер. с пол. В. В. Иванова ; науч. ред. В. М. Жуков-ской. – М. : Статистика, 1980. – 151 с.

123


УДК 657.6

СОЦІАЛЬНИЙ АУдИТ яК ВАЖЛИВА ПЕРЕдУМОВА ПІдВИЩЕННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНяНИХ ПІдПРИЄМСТВ

Долбнєва Деніза Вадимівна, кандидат економічних наук, старший викладач кафедри обліку і аудиту, Львівська державна фінансова академія,

[email protected]

В умовах стрімкого розвитку ринкових відносин і загострення конку-ренції на внутрішньому та зовнішньому ринках вагомого значення набу-ває питання пошуку перспективних шляхів підвищення конкурентоспро-можності вітчизняних підприємств та їх соціальної відповідальності не лише перед своїми партнерами, кредиторами та інвесторами, але й перед усім суспільством.

На сьогодні день, коли проблема підвищення конкурентоспромож-ності вітчизняних підприємств стоїть постає гостро і стосується прак-тично всіх сторін суспільного життя, виникають нові вимоги до функціо-нування підприємства як цілісного механізму. Досвід європейських країн показує, що більшість споживачів та інвесторів при оцінці діяльності тої чи іншої компанії все більше звертають уваги на соціальні аспекти та ро-боче середовище, які притаманні їй. Дотримання соціальних стандартів та соціальна відповідальність відіграють на міжнародному рівні величез-ну роль у формуванні ділової репутації та створенні позитивного іміджу компанії.

З огляду на це актуальності набуває розгляд необхідності та переду-мов упровадження у вітчизняну практику ведення підприємницької діяль-ності соціального аудиту як універсальної технології цілісної перевірки реального стану соціально-орієнтованого об’єкта (підприємства) з точки зору дотримання ним визначених стандартів, положень і норм, які діють у суспільстві, і яка визначає рівень конкурентоспроможності підприєм-ства у сучасному суспільстві нової формації.

Ключовим аспектам сутності, функціям та ролі соціального ау-диту присвячені праці вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема:

124


К. Абдурахманова, А. Андрющенка, О. Балакірєвої, Р. Ватьє, С. Волкова, О. Іщенка, О. Касперовича, О. Мазурика, В. Мешкова, О. Мітрофанова, ю. Одегова, С. Полякової, Г. Потопальської, ю. Попова, В. Тер-Акопьяна, П. Шлендера, О. Шулуса.

Досліджуючи дану тему, ми побачили, що становлення та розвиток соціального аудиту – явище відносно нове як для провідних країн світу, так і для України. Через це єдиного цілісного визначення соціального ау-диту немає. Переважно його визначають як специфічну форму аналізу, ревізії умов соціального середовища організації з метою виявлення чин-ників соціальних ризиків і вироблення пропозицій щодо зниження їхньо-го впливу [7].

У контексті нашого дослідження ми розглядаємо соціальний аудит від-повідно до визначення, яке дав В. Мешков: «соціальний аудит – це чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах» [3]. Він допомагає підприємствам визначити те, наскільки їхня діяльність відповідає цілям і цінностям суспільства, яким чином вони досягають мети своєї діяльності, враховуючи очікування різних соціальних груп.

Незважаючи на те, що в Україні сьогодні спостерігаються лише по-одинокі випадки застосування елементів соціального аудиту в окремих напрямках, для представників вітчизняного бізнесу стає очевидним той факт, що стабільний розвиток підприємства, який оптимально поєднує виконання економічних, соціальних та екологічних завдань та дотриман-ня відповідних стандартів, веде до зниження підприємницьких ризиків, зміцнює конкурентоспроможність, підвищує ефективність персоналу і лояльність споживачів, покращує репутацію підприємства, вносить ва-гомий вклад підприємницьких структур в економічний та соціальний роз-виток країни [2].

Результати нашого дослідження засвідчили, що проведення та вис-новки соціального аудиту мають значний вплив на рішення та поведінку власників, менеджерів, працівників, інвесторів, споживачів, постачальни-ків підприємства, його конкурентів, місцевого населення, органів держав-ної влади та місцевого самоврядування.

125


В Україні, на жаль, ще не сформовано належних чи хоча б достатніх умов для здійснення соціального аудиту на вітчизняних підприємствах. Саме тому вважаємо доцільним у межах проведеного дослідження ви-окремити основні передумов поширення практики проведення соціаль-ного аудиту на вітчизняних підприємствах, зокрема:

усвідомлення власниками важливості соціального іміджу та необ- Ðхідності формування соціально-відповідального бізнесу;зростання ролі соціального чинника та людського капіталу, консо- Ðлідація суспільства;тиск громадськості на бізнес щодо забезпечення ним соціальних Ðпараметрів підприємницької діяльності;розширення форм нефінансової звітності з обов’язковим виокрем- Ðленням соціального та екологічного блоку показників;реформа системи влади; Ðстворення огранізаційно-правової основи для проведення соціаль- Ðного аудиту;затвердження Концепції формування національної моделі соціаль- Ðного аудиту;постійна взаємодія бізнесу, влади та громадськості; Ðінформаційне просування соціального аудиту через ЗМІ; Ðпідготовка соціальних аудиторів; Ðрозробка єдиного понятійного апарату, що визначатиме сутність, Ðпризначення, функції та цілі соціального аудиту;активна участь органів державної влади та місцевого самовряду- Ðвання, консалтингових та рейтингових агентств, громадських орга-нізацій і представників бізнесу у розробці методичних рекоменда-цій та інструктивних матеріалів з питань соціального аудиту.

Висновки. На нашу думку, соціальний аудит для сьогоднішнього рівня розвитку конкуренції є одним із основних і найбільш реальних на-прямів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки він дозволяє отримати всім зацікавленим сторонам повну та

126


об’єктивну інформацію про стан соціальної та трудової сфери на підпри-ємстві, посилює контроль широкої громадськості за виконанням на під-приємстві певних стандартів та дотримання соціальної відповідальності. А відтак, це впливає на ставлення споживачів та їх попит на продукцію підприємства.

літерАтУрА1. Аудит и контроллинг персонала: [учебник. 2-е изд., перераб. и доп.] – М. : Издательство

«Альфа-Пресс», 2010. – 672 с.

2. Буковинська М. П. Соціальна звітність і соціальний аудит : інструменти управління корпора-ціями / М. П. Буковинська // Вісник Хмельницького національного університету. 2010. – Т. 1 – № 4. – C. 110 – 114.

3. Мешков В.Р. Социальный аудит как фактор повышения конкурентоспособности предпри-ятия в современных условиях. – Глобэкси. – 2008. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globecsi.ru/Articles/2008/Meshkov.pdf.

4. Полякова С. В. Соціальний аудит як технологія управління соціальними процесами / С. В. Полякова // Економіка розвитку. – 2011. – № 1. – С. 46 – 49.

5. Социальный аудит: учебное пособие / под общ. ред. д.э.н., проф. А. А. Шулуса, д.э.н., проф. Ю. Н. Попова. – М. : Издательский дом «АТИСО», 2008. – 620 с.

6. Тер-Акопьян В. А. Социальный аудит и социальное регулирование: автореф. дис. д. ф. н.: 09.00.11 / В. А. Тер-Акопьян. – Ростов н/Д., 2011. – 23 с.

7. Управление организацией : Энциклопедический словарь / Под ред. А. Г. Поршнева, А. Я. Кибанова, В. Н. Гунина. – М. : Издательский дом «ИНФРА-М», 2001. – X., 822 с.

127


УДК 339.138:658.341.1

МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІї УПРАВЛІННя СПОЖИВЧОю ПОВЕдІНКОю НА РИНКАХ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ

журило Вікторія Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Конкурентоспроможність підприємств та економік країн у цілому дедалі більшою мірою визначається успішністю впровадження наукоміст-ких технологій ы продуктів у господарський обіг. Посилення конкурент-ного протистояння економічних суб'єктів на ринках інноваційної продук-ції, яке зумовлене суттєвою трансформацією економічного середовища України, що спостерігається останнім часом, зумовлює необхідність за-провадження сучасних інструментів і методів управління розвитком рин-ків наукомістких товарів, підкреслює необхідність пошуку механізмів ефективного управління споживчою поведінкою на зазначених ринках.

Результати досліджень, проведених автором, свідчать, що в умовах інтернаціоналізованого ринкового середовища українські споживачі суттєво підвищили рівень технологічної освіченості, сформували певну культуру споживання технологічних товарів, проілюстрували трансфор-мацію мотиваційних переваг з раціональних у бік емоційно-соціальних. Оскільки мотивація споживача є одним із структуроутворюючих елемен-тів процесу купівельного вибору, пропонуємо використовувати матрицю, яка передбачає стратегічне управління мотивацією цільових споживачів залежно від трьох чинників – ступеня новизни ринку, ступеня новизни товару і ступеня новизни технології. Вважаємо, що зазначені чинники впливають на формування типових мотивацій споживачів на ринку та, відповідно, при зміні значень показників спостерігається їхня трансфор-мація та простежується розвиток мотиваційних утворень (рис. 1). Мар-кетингові дії виробника повинні бути скоординовані зі стратегічним рішенням щодо напряму розвитку певного типу мотивацій. Розкриємо специфіку комунікаційного впливу на споживача залежно від напряму розвитку типу його мотивації.

128


товар технологіяринок

новий існуючий

НовийНова Формування мотивації Модернізація мотивації

Існуюча Відновлення мотивації Адаптація мотивації

Існуючий Нова Модифікація мотивації Розвиток мотивації

рис. 1. матриця стратифікованих мотивацій споживачів

Стратегія формування мотивації реалізується виробником у разі створення радикальної технологічної інновації, що надає йому можли-вість сформувати унікальну ринкову пропозицію у вигляді товару, яко-го не існувало раніше. Розуміння споживачем ключової цінності ново-го продукту є вирішальним для його комерційного успіху; виникнення ринкової та технологічної невпевненості, зміни у традиційній поведінці споживача впливатимуть на швидкість розповсюдження товару. В цій си-туації доцільним є використання раціоналістичних стратегій комунікації, які переконають споживача у необхідності придбання нового продукту та обґрунтують його цінність. Серед раціоналістичних стратегій найефек-тивнішими є родова стратегія та стратегія унікальної технологічної пере-ваги. Перша підкреслює утилітарну цінність товару, практичну вигоду від його використання та сприяє створенню у свідомості споживача образу еталонного представника товарної категорії. Друга стратегія концентрує увагу споживача на унікальних характеристиках товару, які забезпечує но-вітня технологія.

Стратегія модернізації мотивації реалізується у разі розробки но-вітньої технології, яка дає можливість створювати нові продукти, що приваблюють споживачів низкою суттєвих технологічних переваг. Упро-вадження інноваційної технології водночас з розробкою нового товару відкриває для компанії можливість розширити коло потенційних спо-живачів, зайняти певну конкурентну позицію, «зняти вершки» з рин-ку. Існування актуальної потреби знижує рівень ризикованості нового проекту; сприятиме його ринковому поширенню застосування раці-оналістичних стратегій комунікації, а саме: стратегії переваги та пози-

129


ціонування. При використанні першої стратегії доцільно зосередитись на перевагах новітньої технології та утилітарних вигодах споживача, по-рівнюючи з конкуруючими технологіями та товарами. При застосуванні другої стратегії ефективним є позиціонування товару на ринку як най-кращого та найбільш дорогого.

Стратегія відновлення мотивації передбачає використання сучасних технологічних розробок та інновацій, які було розроблено раніше, для ви-робництва нових товарів і розповсюдження їх на нових споживчих ринках. Структура новоутвореного ринку є мінливою та несталою, у компанії мо-жуть виникнути складнощі з ідентифікацією товарно-родових конкурен-тів, прогнозуванням інтенсивності появи нових конкурентів, їх можливих дій ы форм конкурентного суперництва. З іншого боку, застосовування у новому продукті технологій, які вже знайомі споживачеві знижує ринкову та технологічну невпевненість та надає компанії можливість формувати портфель багатоцільових інноваційних технологій, орієнтованих на різні ринки, та забезпечувати певні конкурентні переваги в найближчому май-бутньому. Найбільш ефективною комунікаційною стратегією при форму-ванні попиту в цій ситуації є родова стратегія.

Стратегія адаптації мотивації передбачає створення нових продуктів з використанням існуючої технології та просуванням цих продуктів на іс-нуючих ринках. Новий продукт може пропонувати споживачеві нові влас-тивості, які створюються шляхом використання відомих споживачеві тех-нологічних розробок. Стратегія є ефективною у разі низької насиченості ринку, постійного зростання попиту з боку цільових споживачів ы відсут-ності ризику виникнення структурних змін у галузі. Обізнаність спожива-чів щодо існуючої проблеми, поширеність технологій, які використовують-ся у новому продукті, сприяють зниженню рівня технологічної та ринкової невпевненості. В цій ситуації доцільним є використання ірраціональної стратегії «іміджу бренду», яка забезпечує емоційну залученість спожи-вача, надає марці соціально-психологічної значущості та закріплює за нею певну модель споживчої поведінки. ефективним є також раціоналістичний вплив з використанням стратегії позиціонування, в якій раціональні моти-ви придбання товару слід скомбінувати з афективною складовою.

130


Стратегія модифікації мотивацій спрямовує підприємство на впро-вадження технологічних інновацій, які дають змогу вдосконалювати про-дукт, що вже є на ринку, та виходити з ним на нові ринки. Застосування різноманітних технологічних інновацій сприяє створенню ринкових ніш, споживачі яких надають перевагу запропонованому продукту завдяки по-яві в ньому унікальних технологічних властивостей. Новітні технологічні розробки формують широке коло можливостей щодо створення різно-манітних технологічних модифікацій існуючого товару, що в свою чергу дає можливість здійснювати репозиціонування продукту в напрямі за-доволення нових споживчих потреб. Тому ефективним є використання комбінації стратегії позиціонування та стратегії резонансу, яка спираєть-ся на ірраціональні мотиви та базується на психологічній диференціації споживачів. Вплив на цільову аудиторію здійснюється через апеляцію до значущих для споживача цінностей, реалізацію яких можуть забезпечити переваги інноваційної технології.

Стратегія розвитку мотивації реалізується підприємством при впро-вадженні нової технології у товар, який вже відомий споживачам та має свою ринкову частку. Ринковий успіх оновленого продукту насамперед залежатиме від досконалості самої технології та її здатності забезпечува-ти споживачу очікувану ним цінність. Виходячи з завдань маркетингу, які полягають у стимулюванні попиту, демонстрації переваг новітньої техно-логії /технологічних новацій, підвищенні функціональності продукту та його споживчої цінності ефективним є застосування як раціоналістич-них, так й ірраціональних стратегій комунікаційного впливу.

Отже, стратегія управління споживчою поведінкою визначається сту-пенем новизни ринку / технології / товару з урахуванням домінування когнітивної складової купівельної поведінки споживачів на ринках техно-логічних інновацій. Але зважаючи на структурні зрушення, які періодич-но відбуваються у соціальній та економічній сферах і безпосередньо впли-вають на споживчі уподобання, дослідження трансформацій у споживчих мотиваціях повинні здійснюватись на постійній основі.

131


УДК 658.512

ПРОЦЕдУРА ПРОВЕдЕННя РЕІНЖИНІРИНГУ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ

Захаров Володимир Андрійович, викладач кафедри економіки організації та планування діяльності підприємства,


Розвиток економічної кризи в світі і в Україні неминуче вимагає від керівників підприємств реального сектора економіки активного пошуку шляхів виживання бізнесу. Менеджмент підприємств в умовах глобаль-ної фінансової кризи зобов’язаний знайти ефективні заходи, спрямовані на збереження бізнесу і підвищення його стійкості в нинішніх важких умовах. Оскільки основним предметом управлінського консалтингу є процес змін, то цей процес має здійснюватись із застосуванням певно-го методу, який дозволяв би справити необхідні зміни з максимальною ефективністю. З усіх існуючих на сьогодні методів у цій сфері найбільш прогресивним, радикальним і універсальним є реінжиніринг бізнес-процесів.

Застосування реінжинірингу бізнес-процесів дозволяє: знизити собі-вартість за рахунок зростання ефективності управління, управляти якістю продукції, сертифікувати підприємство відповідно до міжнародних стан-дартів управління якістю, зменшити час реакції підприємства для забезпе-чення швидкої обробки замовлень клієнтів і швидкої розробки нової про-дукції, ефективно управляти організаційною структурою, формалізувати фінансово-господарську діяльність підприємства, уніфікувати операції ді-лового циклу, ефективно використовувати як складні системи класу MrP/ErP, так і більш прості системи автоматизації управління підприємством, більш ефективно виявляти і задовольняти вимоги клієнтів організації. За-гальна процедура проведення реінжинірингу бізнес-процесів може бути представлена наступним набором процедурних кроків [1]:

1. Складається аналогова модель процесу «як є» , тобто модель існу-ючого процесу і прописується його технологія.

132


2. На основі аналізу цієї моделі і технології складається аналогова мо-дель нового процесу («як має бути») і прописується нова техно-логія.

3. Модель і технологія нового процесу піддаються аналізу на відпо-відність вимогам бізнес-системи і прораховуються можливі еконо-мічні вигоди.

4. Модель нового процесу впроваджується в ділову практику підпри-ємства (за умови позитивних результатів аналізу).

У процедурі проведення РБП можна виділити чотири фази.1. Планування. Визначається проект РБП, формується команда про-

екту і, якщо це можливо, визначаються цілі проекту .2. Реінжиніринг, заснований на існуючому процесі. Набір методів до-

зволяє перебудувати процес, підняти його рівень, щоб у результаті різко його поліпшити.

3. Перетворення. Визначають, як впровадити новий процес з ураху-ванням існуючого процесу, потрібних інвестицій, навчання і т. п.

4. Впровадження. Рішення, вироблені і затверджені на двох попере-дніх фазах, упроваджуються, і змінюється процес.

До основних принципів реінжинірингу бізнес-процесів, якими необ-хідно керуватися на підприємстві під час впровадження, належать [2]:

концентрація відповідальності: кілька робочих процедур об’єдну- Ðються в одну (горизонтальне стиснення процесу);делегування повноважень у поєднанні з самоконтролем: виконавці Ðприймають самостійні рішення (вертикальне стискання процесу);природний порядок виконання процесу, наприклад, паралельний, Ðа не послідовний;різні варіанти виконання процесів залежно від ситуації; Ðвиконання роботи там, де її можна зробити найбільш ефективною Ð(аж до її передачі клієнту процесу);скорочення обсягу погоджень, перевірок та контролю – контроль Ðз боку менеджерів замінюється по можливості контролем з боку споживачів даного процесу.

133


Удосконалення існуючих на підприємстві процесів передбачає за-стосування певного інструментарію, насамперед методів реінжинірингу бізнес-процесів. В якості основних методів можна використовувати на підприємстві наступні [4]:

1. Усунення зайвих або тривалих потоківРеінжиніринг усуває непотрібну роботу. Більшість дій з перевір-

ки, погодженням, очікування, відстеження – це непродуктивна робота, що з’являється внаслідок фрагментарності бізнес-процесів, і в резуль-таті реінжинірингу повинна бути усунена. Усунення розривів у бізнес-процесах.

Реінжиніринг дозволяє усунути «розриви» і «сліпі місця» в бізнес-процесах, які досить часто трапляються в компаніях при стихійній орга-нізації діяльності.

2. Залучення до бізнес-процесів якомога меншої кількості ресурсів.У кожній задачі, складової бізнес-процесу, потрібно скоротити яко-

мога більше ресурсів, наприклад, шляхом поєднання завдань таким чином, щоб працівник виконував найбільшу їхню кількість. Ключовим завданням тут є вивільнення працівників і суміщення різних функцій, в результаті чого цілі підрозділи виводяться за межі процесу.

3. Виконання бізнес-процесу самим клієнтом або постачальником.Ключові частини бізнес-процесу, які раніше виконувалися всередині

компанії, можуть передаватися іншому підприємству. Це може радикаль-но змінити бізнес-процес. Наприклад, один процес, що складається з чо-тирьох субпроцесів, можна за допомогою реінжинірингу звести до одно-го, тоді як всі інші субпроцеси виконуватимуть клієнти і постачальники.

4. Створення безлічі версій складних процесівТрадиційні бізнес-процеси зазвичай виключають роботу з широким

спектром ситуацій. Процеси в сучасній компанії повинні мати безліч ва-ріантів, тобто бути диференційованими. Багатоваріантний процес можна створити, оскількикожен варіант призначений тільки для певних типів си-туацій. Необхідний варіант процесу визначається шляхом попереднього

134


сортування, заснованого на заздалегідь визначених процедурах. При та-кому підході немає місця ні для особливих ситуацій, ні для виключень. Це дозволяє відмовитися від контролю за одним процесом і зберегти контр-оль за іншими [2].

При реінжинірингу необхідно визначити, за яких умов контроль доцільний, і створити одні бізнес-процеси з вбудованими механізмами контролю, а інші – без них.

5. Зменшення тривалості циклу.

Зменшити тривалість циклу, зберігаючи при цьому тривалість кожно-го етапу на колишньому рівні, можна шляхом збільшення частки корисно-го часу. Наприклад, можна об’єднати виконання всіх етапів в одному місці в один час, скоротивши при цьому транспортні витрати.

Поряд із цим, проміжки часу між виконанням різних етапів процесу можна зменшити за допомогою ретельного планування і проектування. Наприклад, можна також скоротити час простоїв, змінити час транспор-тування і т. п.

6. Об’єднання декількох робіт в одну.

Основна властивість минулих бізнес-процесів реінжинірингу – інте-грація багатьох раніше розрізнених робіт або трудових завдань . При цьо-му розрізнені роботи можуть об’єднуватися в одну.

Співробітники, які раніше працювали в різних територіально віддале-них один від одного підрозділах, можуть бути зібрані разом в єдиний під-розділ і отримати повну відповідальність за конкретний бізнес-процес.

Вигоди від використання інтегрованих процесів можуть бути вели-чезними, зокрема, наприклад, від істотного зниження накладних витрат. Однак не завжди процес можна перетворити на інтегроване трудове за-вдання. У деяких ситуаціях різні етапи процесу повинні здійснюватися в різних місцях.

Іноді потрібно декілька працівників, кожен з яких виконував би окре-мі елементи процесу . В інших ситуаціях може виявитися недоцільним на-

135


вчати одного співробітника всім навичкам, які знадобляться для виконан-ня всього процесу цілком.

7. Спрощення робіт.Традиційно на підприємстві працівники володіють нечисленними

навичками і невеликою кількістю часу або можливостей для навчання. Тому їхні трудові завдання спрощені. Однак при цьому потрібні складні бізнес-процеси для того, щоб зв’язати трудові завдання воєдино. При ре-інжинірингу для задоволення вимог щодо якості продукції, рівня обслу-говування, гнучкості і низького рівня витрат бізнес-процеси повинні за-лишатися простими, а прості трудові завдання перетворюються в більш складні.

Крім того, реалізація проектів реінжинірингу бізнес-процесів забез-печує здобуття переваг, як вирішення проблем подолання неузгодженості або протиріч між цілями діяльності різних функціональних підрозділів та змінення критеріїв оцінки ефективності роботи, її оплати: від оцінки ді-яльності до оцінки результату.

літерАтУрА1. Абдикеев Н. М., Данько Т. П., Ильдеменов С. В., Киселев А. Д. Реинжиниринг бизнес-

процессов. – М.: Эксмо, 2004. – 345 с.

2. Бабак О. А. Реінжиніринг як сучасний інструмент інноваційної діяльності підпри-ємств [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http: // www. nbuv.gov.ua/portal /soc_gum /Evu /2011_17_1 /Babak.pdf

3. Іванова В. Й. Операційний менеджмент у системі управління організацією навчальної дисципліни «Операційний менеджмент» : навчальний посібник Ч.2 / В. Й. Іванова, О. М. Тімонін, К. В. Ларіна. – Харків : ХНЕУ, 2011. – 160 с.

4. Сумець О. М. Операційний менеджмент: теоретичний аспект і практичні завдання: під-ручник. 3-тє вид, перероб. та доповн. / О. М. Сумець – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 480 с.

136


УДК 658.7.01:65.012.23

ВИЗНАЧЕННя ЕфЕКТИВНОСТІ АУТСОРСИНГУ ЛОГІСТИЧНИХ фУНКЦІЙ ПРОМИСЛОВОГО ПІдПРИЄМСТВА

Зеленський максим Васильович, аспірант кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, e-mail: [email protected]

характерною особливістю ринку логістичних послуг в Україні є динаміч-ність розвитку. В свою чергу, це сприяє розвитку аутсорсингової форми під-приємницької діяльності. Вирішення проблем аутсорсингу наразі є актуаль-ними як для вітчизняних науковців і практиків, так і для фахівців ближнього і дальнього зарубіжжя, а саме: Анікіна Б. А. [1], Календжян С. О. [2], Кри-кавського Є. В. [3], Михайлова Д. В. [4], хейвуд Дж. Б. [5], Чухрай Н. І. [6] та інших. Віддаючи належне внеску дослідників у вирішення даної проблеми, необхідно зазначити, що багато аспектів застосування логістичного аутсор-сингу залишаються дискусійними.

Відомо, що аутсорсинг як форма розподілу праці застосовується для інформаційних технологій, бухгалтерських послуг, транспортування, складування, післяпродажного обслуговування тощо.

В сучасній теорії поняття «аутсорсинг» розглядається науковцями і практиками як виокремлення неосновних (допоміжних, супутніх) бізнес-процесів з метою передачі їх професійним (спеціалізованим) підприємствам для ефективної реалізації. В сучасних інтеграційних умовах господарювання забезпечення стабільного та ефективного функціонування управління лан-цюгами поставок реалізується через управління всіма ланками логістичного процесу з урахуванням складних взаємозв’язків між ними (постачальники, за-паси, складське господарство, транспортування, кінцеві споживачі тощо). За цих умов доцільна передача неосновних функцій професійному парт-неру для кращого виконання.

Тобто для забезпечення прискореного розвитку підприємства ефек-тивною є організація логістичних операцій за дорученням виконання

137


партнерам (логістичним провайдерам). При цьому умовами переходу на аутсорсинг логістичних функцій виступають такі фактори, як: мінімум ви-трат, підвищення якості виконання логістичних функцій; доступ до нових інноваційних технологій, що відповідають новітнім умовам ринку; пере-розподіл раніше задіяних ресурсів на підтримку основного бізнесу тощо. Отже, прийняття рішення щодо застосування аутсорсингових послуг в управлінні ланцюгами поставок виступає інструментом створення конку-рентоспроможних альянсів на основі довгострокового співробітництва в площині планування, організації та контролю руху взаємопов’язаних ре-сурсів учасників ланцюга.

У загальному обсязі логістичних операцій частка аутсорсингу в Украї-ні значно нижча, ніж у країнах Європи і США. Загалом проблема багатьох вітчизняних підприємств полягає у відсутності обґрунтованих рекомен-дацій виокремити логістичні витрати на підприємстві, оцінити їх вплив на рентабельність діяльності підприємства та порівняти їх із вартістю по-слуги, яку пропонує аутсорсер.

За експертними оцінками 70 % логістичних витрат припадає на тран-спорт ($7 млрд), 25 % – на складське зберігання ($2,5 млрд) і близько 5 % – на управління логістичними потоками ($0,5 млрд). експерти ствер-джують, що як мінімум половина українських підприємств можуть змен-шити логістичні витрати на 10 – 30 %, шляхом використання аутсорсингу [офіційний сайт статистики].

Очевидним є факт, що логістичний аутсорсинг виступає як прогресив-на форма інтеграційної взаємодії, що передбачає розвиток традиційних відносин підприємства з аутсорсерами до рівня створення стратегічних альянсів або спільних підприємств (або будь-якої іншої організаційно-правової форми) при збереженні в рамках головної компанії стратегічно-го ядра бізнесу, його профільної підприємницької функції. Незважаючи на те, що рішення про використання логістичного аутсорсингу завжди потребує достатніх обґрунтувань і переконливих переваг, використання аутсорсингу набуває поширення та стає однією з умов ефективності ді-яльності підприємства.

138


Проведені дослідження дозволяють удосконалити визначення ефек-тивності аутсорсигнгу як складової ефективності діяльності підприєм-ства, що зумовлюється ефективністю логістичних витрат за критерієм їх мінімізації та спрямовано на якісне виконання логістичних функцій. Від-мінністю запропонованого визначення є:

по-перше, розуміння ефективності аутсорсингу не як окремої власти-вості, а як складової ефективності діяльності, що її зумовлює;

по-друге, використання в якості критерію ефективності ознаки мінімі-зації логістичних витрат;

по-третє, акцентування уваги на якісному виконанні логістичних функцій обраним аутсорсером.

Спираючись на наведене визначення, ефективність аутсорсингу ло-гістичних функцій зумовлюється вибором аутсорсера, в процесі якого, за даними дослідження літературних джерел та практичної діяльності маши-нобудівних підприємств, доцільно використовувати два основні критерії:

мінімізацію логістичних витрат на промислових підприємствах, які Ðвирішують питання передачі логістичних функцій на аутсорсинг; якість логістичного обслуговування промислових підприємств Ðаутсорсером, що залежить від виконання набору певних логістич-них функцій за їх широтою та результативністю, які залежать від організаційно-економічних чинників та особливостей діяльності аутсорсера.

Отже, наведене визначення ефективності аутсорсингу логістичних функцій є теоретичною основою для розроблення методичного підходу до оцінки ефективності аутсорсингу логістичних функцій, організацій-ного забезпечення впровадження аутсорсингу логістичних функцій ді-яльності підприємства та методичного підходу щодо вибору аутсорсера логістичних функцій на підприємстві.

літерАтУрА1. Аникин Б. А. Аутсорсинг и аутстаффинг высокие технологии менеджмента : [учеб. пособие]

/ Б. А. Аникин, И. Л. Рудая. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2009. – 320 с.

139


2. Календжян С. О. Аутсорсинг и делегирование полномочий в деятельности компаний / С. О. Календжян / Академия народного хозяйства при Правительстве РФ. – М. : Дело, 2003. – 270 с.

3. Крикавський Є. В. Логістичні системи: навч. посіб. / Є. В. Крикавський, Н. В. Чорнописька; – Львів: Вид-во НУ «Львів. політехніка», 2009. – 264 с.

4. Михайлов Д. М. Аутсорсинг. Новая система организации бизнеса : учеб. пособ. / Д. М. Ми-хайлов. – М. : КНОРУС, 2006. – 256 с.

5. Хейвуд Дж. Б. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ / Дж. Б. Хейвуд; пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2004. – 176 с.

6. Чухрай Н. I. Логiстичне обслуговування : пiдруч. / Н. І. Чухрай. – Львів : Вид-во НУ «Львiв. полiтехнiка», 2006. – 292 с.

140


УДК 332.146

САМОдОСТАТНІСТЬ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННя ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

іванова Ольга Юріївна, кандидат економічних наук, доцент, докторант Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України, [email protected]

Процеси глобалізації світового співтовариства створюють принци-пово нові вимоги до формування стійких конкурентних позицій держави, його територіальних одиниць і підприємств. У соціально-економічних пе-ретвореннях важлива роль приділяється державній регіональній політиці, активізація якої дозволяє розвивати напрямки підвищення ефективності використання стратегічного потенціалу регіонів, забезпечуючи тим са-мим зростання їхньої конкурентоспроможності й стійкість конкурентної позиції.

Високий рівень конкурентоспроможності регіону, з одного боку, є наслідком використання, а з іншого боку – станом створення й посилен-ня стратегічного потенціалу для підтримки існуючих і створення нових конкурентних переваг, для успішної реалізації обраної регіональної кон-курентної стратегії за рахунок більшої кількості засобів, отриманих уна-слідок ефективної регіональної політики, більшої кількості ресурсів і ви-гідної конкурентної позиції.

Конкурентоспроможність території, як зазначає П. Бєлєнький, ви-значається конкурентоспроможністю суб'єктів господарювання, які іден-тифікуються з даною територією. Тобто можна одержати логічний лан-цюжок: «конкурентний регіон (конкурентне економічне середовище в регіоні) – конкурентоспроможні регіональні суб'єкти господарювання – конкурентоспроможний регіон» [1 , с. 6]. Уточнюючи дану тезу, слід за-значити, що на всіх ланках ланцюжка важливого значення здобувають від-носини «центр – регіон», які складаються в країні і є важливим чинником забезпечення стійкої конкурентної позиції регіону, а також рівень само-достатності регіону, що залежить від ефективності використання еконо-мічного, у т. ч. податкового, бюджетного потенціалу території.

141


Розвиток регіонів на основі використання їх потенціалу знайшов відображення в сформованій в Європі наприкінці 1970-х рр. теорії ен-догенного розвитку, що спрямована на сприяння забезпечення само-достатності регіонів. Актуальність цієї теорії регіонального розвитку набирає сили в умовах трансформаційних і глобалізаційних процесів в Україні. Обмеженість бюджетних коштів на пряму державну підтрим-ку змушує розробляти механізми стимулювання саморозвитку терито-рій на основі максимально ефективного використання їхнього страте-гічного потенціалу.

Розвиток регіонів на основі самодостатності вимагає уточнення сут-ності останньої категорії для обґрунтування напрямів та інструментарію стимулювання регіонального розвитку. Так, у вільній енциклопедії зазна-чено, що самодостатність об’єкту – це самостійна цінність або здатність обходитися власними можливостями [2]. На думку І. Вихованець, само-достатній − який має цінність сам по собі; який має цілком самостійне значення [4]. У тлумачному словнику під самодостатністю об’єкту розу-міється обмеження самим собою, що не має потреби в чому-небудь іншо-му [5].

Виходячи з наведених визначень, характерними ознаками поняття «самодостатність» є: самостійна цінність; здатність обходитися власни-ми можливостями (використання потенціалу регіону); об’єкт не має по-треби в чому-небудь; ресурсна спроможність. Синонімічними значення-ми категорії «самодостатність» виступають «цілісність», «значущість» та «самостійність», що в межах забезпечення конкурентоспроможності регіону актуалізує формування та використання конкурентних переваг територіальної одиниці за рахунок власних ресурсів регіону.

як зазначає Л. Костирко, стосовно «самодостатності» регіонів таке визначення носить умовний характер. Регіональне господарство є підсис-темою загальнодержавної економічної системи. Регіон не в змозі само-стійно, без державної підтримки вирішувати завдання життєзабезпечення території. Інакше втрачається економічна доцільність його входження в економічну систему країни. Термін «економічна самодостатність регі-

142


ону» є деякою абстракцією, але при цьому характеризує високий ступінь відтворювальної повноти функціонування регіональної економічної сис-теми в просторі та часі [3].

Погоджуючись зі Л. Костирко, слід зазначити, що регіон як відкри-та система має внутрішні та зовнішні зв’язки та певною мірою залежить від інших елементів державної системи. Однак проблема регіональної конкурентоспроможності сьогодні полягає зокрема і в зайвій залежності регіонів від центру, «звикання» до значних обсягів державної підтрим-ки, іншими словами, зараз спостерігається відсутність стимулюючого впливу держави на органи місцевого самоврядування в межах активізації дій щодо формування та використання свого ресурсного потенціалу, а отже – розвитку самодостатності.

Безумовної значущості у досягненні регіональної самодостатності відводиться фінансовій самодостатності, – зазначає Т. Чернявська. У свою чергу, фінансова самодостатність може бути досягнута за рахунок вико-ристання незадіяного потенціалу саморозвитку регіону [6]. Фінансова самодостатність визначається інвестиційною привабливістю приватного сектора та перспективами його розвитку. На думку О. Шевченко, «фі-нансова самодостатність передбачає можливість вирішення фінансових питань громади за рахунок ефективного використання наявних фінан-сових ресурсів: формування та використання коштів місцевих бюджетів, формування підприємств комунальної власності, залучення додаткових фінансових ресурсів» [7].

Сучасна модель самодостатності має бути сформована на основі сим-біозу цілей і потреб регіонів і держави. За таких умов, для здійснення са-морозвитку регіону важливе значення мають геополітичні, демографічні, майнові, природні, інтелектуальні та інші ресурси, що становлять потен-ціал самодостатності регіону.

Отже, під «самодостатністю регіонального розвитку» пропонуєть-ся розуміти самостійну спроможність регіону розкрити свій потенціал з використанням як наявних, так і залучених ресурсів. Слід зазначити, що в даному контексті самодостатність базується не тільки на обмеженому

143


колі власних ресурсів, але й передбачає ефективне розпорядження залу-ченими ресурсами (державна підтримка, інвестиційна підтримка та ін.). Адже наявність організаційного-економічного механізму використання ресурсного потенціалу є важливою запорукою підвищення конкуренто-спроможності регіону.

літерАтУрА1. Бєлєнький П. Ю. Фактори і механізми забезпечення конкурентоспроможності регіону :

Наук. доп. / П. Ю. Бєлєнький, Н. А. Мікула, Н. І. Гомольська, В. І. Шевченко-Марсель, О. А. Добрян-ська; ред.: П. Ю. Бєлєнький; НАН України. Ін-т регіон. дослідж. – Л., 2005. – 145 c.

2. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

3. Костирко Л. А. Механізм формування стратегії фінансової забезпеченості регіону / Л. А. Костирко, Ю. С. Клітинський // Часопис економічних реформ. – 2013. – № 3 (11). – С. 62 – 69.

4. Cловник української мови у 11 томах / І. Р. Вихованець, В. П. Градова, Г. Н. Демчик та ін. – Т. 9. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980. – 918 с.

5. Толковый словарь русского языка. Том I. Под редакцией Д. Н. Ушакова. – М.: ООО «Изда-тельство «Астрель», Издательство АСТ, 2000. – 848 с.

6. Чернявська Т. А. Можливості забезпечення фінансової самодостатності регіонів за раху-нок використання потенціалу транспортно-комунікаційної системи / Т. А. Чернявська // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2012. – № 1. – С. 413 – 419.

7. Шевченко О. В. Фінансова самодостатність територій як пріоритет державної регіональної політики в Україні / О. В. Шевченко // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 3 (8). – С. 149 – 156.

144


УДК 332.1:373.015

ВИЗНАЧЕННя ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНАЛЬНОї КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Кацедан Андрій Володимирович, аспірант кафедри економічної кібернетики, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ, [email protected]

Феномен регіональної конкурентоспроможності порівняно недав-но отримав увагу з боку науковців, як і тісно пов’язана з ним проблема оцінки її потенціалу. На сьогодні проблему конкуренції значною мірою опрацьовано в економічній науці, зокрема, щодо бізнес-сектора та еконо-мічних систем; вона активно досліджується у природничих, соціальних і філософських науках. З розвитком економічної думки внутрішній зміст і форми прояву конкуренції змінювалися, а сама категорія наповнювалась та розросталася, зокрема, починає обговорюватись поняття регіональної конкурентоспроможності, що зумовлено розвитком процесів глобаліза-ції, регіоналізації та локалізації [1–3]. Разом із тим, досі розроблення цієї проблеми носить описовий характер, відсутнє комплексне чітке уявлення про детермінанти її виникнення й потенціал розвитку.

як зазначено в [2], регіональна конкуренція є більш широким понят-тям, ніж конкуренція регіонів. З одного боку, регіональну конкуренцію розглядають як прагнення регіонів створити на своїй території макси-мально сприятливі умови для залучення капіталу й фінансових ресурсів, з іншого – як сучасну форму просторової взаємодії регіонів, кожен з яких може виступати як підприємець. Отже, регіональна конкуренція стосу-ється як зовнішнього, так і внутрішнього середовища регіону, тобто може і не виходити за його межі. Її можуть характеризувати конкурентні від-носини в регіоні – між селами, селищами, містами, районами регіону, а та-кож поза межами регіону, проте не вище рівня регіону. якщо ж говорять про конкуренцію регіонів, то вона стосується зовнішніх відносин регіо-нів з іншими регіонами, тобто має вужчу спрямованість.

145


Регіональна конкуренція може стосуватись процесів розміщення під-приємств та об'єктів житлового фонду в певних містах або сільських насе-лених пунктах регіону тощо. Внутрішня конкуренція є важливою умовою пожвавлення діяльності суб'єктів місцевого розвитку і подальшого виходу їх продукції та послуг за межі своєї території та регіону. Причому це сто-сується не тільки реалізації продукції та послуг місцевих виробників, які суттєво впливають на формування конкурентоспроможності території, але й діяльності стосовно вирішення інших питань – політичних, соці-альних, створення сприятливих регуляторних умов, надання певних пре-ференцій тощо. Мотиваційною домінантою такої діяльності є потенціал регіональної конкурентоспроможності, яка акумулює в собі сконцентро-вані за просторовою ознакою групи взаємозалежних підприємств, спеці-алізованих постачальників послуг, а також пов’язаних з їхньою діяльністю некомерційних організацій і установ у визначених регіонах, що конкуру-ють між собою, але разом із тим і взаємодоповнюють один одного [3]. Основною характеристикою таких об’єктів є їхня конкурентна стійкість на певному часовому відрізку, тобто здатність підтримувати в довгостро-ковому періоді власну індивідуальну конкурентоспроможність при вико-ристанні можливостей цього середовища [4].

Потенціал регіональної конкурентоспроможності (його відносна або якісна оцінка, або динаміка) – це інтегральний показник, що «притягує /відштовхує» інвестиції в той або інший регіон, а тому може розглядатися як один з індикаторів інвестиційної привабливості цих регіонів.

Розглянемо простір s з координатами, що відображають конкурентну стійкість підприємств в регіоні, яка доповнюється аналізом конкурентної стійкості галузі, тобто групи підприємств регіону, що випускають одно-рідну чи технологічно майже однорідну продукцію [5]:

k1 – коефіцієнт локалізації розраховується як відношення питомої ваги даної галузі в структурі виробництва регіону до питомої ваги тієї ж галузі в країні. Розрахунки можуть бути зроблені на основі обсягу виро-бленої продукції, основних виробничих фондів, чисельності основного

146


персоналу, продуктивності праці, фондовіддачі, інвестицій в основний капітал, іноземних інвестицій, експорту та імпорту,

k2 – коефіцієнт виробництва у розрахунку на одну особу обчислюєть-ся як відношення питомої ваги галузі регіону у відповідній структурі галу-зі країни до питомої ваги населення регіону в населенні країни,

k3 – коефіцієнт спеціалізації регіону у даній галузі визначається як від-ношення питомої ваги регіону в країні по даній галузі до питомої ваги ре-гіону у ВВП країни.

У просторі s виділено m елементів (регіонів):

=1 2 3{( , , ), }, 1, ,j jC k k k I j m (1)

де 1 2 3( , , )k k k – координати j-го регіону в просторі s, Ij – параметр інвестиційної привабливості j-го регіону.Тоді потенціал регіональної конкурентоспроможності j-го регіону

відносно до i-го в просторі s визначається на основі формули [9]:

== ∑2 2

1,

mj j

ijij ijj

I IP

d d (2)

де dij – відстань між конкурентними можливостями j-го регіону відносно до i-го в просторі s;

Pij – потенціал регіональної конкурентоспроможності j-го регіону відносно до i-го.

Відстань (нерівність) між регіональними конкурентними можли-востями у формулі (2) можна замінити відстанню, вираженою в системі

координат 1 2 3( , , )k k k . В результаті отримаємо просторово-структурну оцінку потенціалу регіональної конкурентоспроможності j-го регіону відносно до i-го в просторі s:

147


( )

( )=

= =

−

= −

∑

∑ ∑

23 2

123 2

1 1

.

s sj i j

sij

ms s

j i jj s

I k k

P

I k k

(3)

Відтак, запропоновано модельний апарат визначення потенціалу ре-гіональної конкурентоспроможності з позиції його просторової інтер-претації, основне застосування якого полягає у визначенні потенційних конкурентоспроможних регіональних центрів та оцінюванні впливу та-ких центрів на існуючу соціально-економічну систему.

літерАтУрА

1. Regional Competition / P. W. J. Batey, P. Friedrich (Eds.), Springer, 2000 [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://link.springer.com/book/10.1007/978-3-662-04234-2

2. Дегтярьова І. О. Регіональна конкуренція: сутність, еволюційна зумовленість і тенденції розвитку / І. О. Дегтярьова // Актуальні проблеми державного управління. – 2011. – № 2 (40). – С. 30 – 36.

3. Андерсон В. М. Геоменеджмент і геомаркетинг як інструменти запровадження регіональ-ного розвитку в умовах ринкових перетворень в Україні / В. М. Андерсон // Україна в сучасно-му світі. Конференція випускників програм наукового стажування у США. – К.: Стилос, 2003. – С. 336 – 348.

4. Дробенко Г. О. Стратегічне планування розвитку територіальних громад / Г. О. Дробенко, Р. Л. Брусак, Ю. І. Свірський. – Львів: Вид-во “СПОЛОМ”, 2001. – 356 с.

5. Благун І. С. Просторова інтерпретація потенціалу регіональної конкурентоспроможності на основі гравітаційної моделі / І. С. Благун, Л .І. Дмитришин, А. В. Кацедан // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – № 8 (158). – С. 411 – 418.

148


УДК 002.5 + 3.30

CВІТОГЛяд яК ПЕРШООСНОВА ІННОВАЦІї

Клець марія Василівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародної економіки,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне, [email protected]

Клець Дмитро Васильович, фахівець із суспільних та світоглядних проблем, незалежний дослідник, Рівненська обл., [email protected]

Вступ. Вивчення суспільства як цілого із пояснених нами причин [1] все ще перебуває на донауковому етапі чи, в кращому разі, на етапі хаотич-ної фактографії феноменологічного рівня. хоч, з одного боку, про розпад СРСР та про світову цивілізаційну кризу написано безліч літератури та ще й нерідко – з усіма можливими зовнішніми ознаками та офіційними титулами мудрості. Проте, з іншого – дані тексти в кращому разі лише зовні науковоподібні.

А за своїм змістом вся ця величезна писанина принципово анти-наукова. Вже навіть тому, що її автори від початку свідомо ігнорують кри-терії та вимоги науковості. Немає навіть згадки про методологічну основу чи хоч про доказове пояснення її відсутності. Тому без цього фундаменту всілякі теоретичні побудови є лише польотом фантазії та навколонауко-вим фольклором. Проте, на жаль, все ще непогано оплачуваним.

Наукове пояснення антинаукових тлумачень. Світоглядний хаос у вдумливих прошарках суспільства значно посилився в кінці хІх ст., коли т. зв. прогресивну громадськість очолили ідеологи «справедливого» розподілу результатів праці чужої за примхами власними. Враховуючи радикальні настрої народних мас, ідеологічні очільники та активісти по-ставили безальтернативну ціль – досягнення соціальної справедливості примусом. Цю мету активно підтримала частина інтелігенції із вродже-ною доброзичливістю і теж почала агітувати за соціалістичну революцію, яка цю справедливість реалізує. хоч вже на той час наука політекономія однозначно і в деталях показала, з чого і як формується «багатство наро-

149


дів», що додаткову вартість створює товарне виробництво, що ринковий механізм сприяє економічному і технічному прогресу і т. п.

Більше того, практика передових країн свідчила, що нібито основне знаряддя експлуатації людини людиною – приватна власність – і сама розвивається згідно із законами діалектики в бік все повнішого усуспіль-нення.

Це вже тоді вказувало на розвиток господарювання в бік усуспільнен-ня не лише засобів виробництва, але й засобів їхнього розподілу та спожи-вання. До того ж, економічний закон вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал вимагав у підсумку і вирівнювання добробуту всього населення. Тож у цих умовах правлячим елітам залишалося лише свідомо сприяти цьому природному розвитку дії економічних законів.

Проте, для розуміння цих процесів потрібно було спочатку довго і наполегливо вникати в діалектичний матеріалізм та політекономію. А ці науки й зараз є найскладнішою вершиною людської думки, не кажучи вже про ті часи [2].

Тому й склалося так, що в передових країнах до влади прийшли люди, які керувалися не доказовими знаннями, а особистою впевненістю, в під-сумку – примхами та забаганками. Це були представники двох кількісно близьких груп населення із двома протилежними вродженими схильнос-тями щодо привласнення. Тож і в житті вони підсвідомо дотримувалися двох протилежних стратегій. Одні прагнули, умовно кажучи, «їсти – щоб жити», тобто мали певну достатню міру у збагаченні матеріально-му, а інші, навпаки, «жити – щоб їсти», тобто збагачуватися матеріально безмежно.

Ось ці групи, кожна, і вважали себе єдино правильними провідниками людства. А вникати в діамат і політекономію вони вважали зайвим – адже й так їм «все ясно», однозначно і вичерпно.

За подібним сценарієм неосвічені прибічники примусового управлін-ня людини людиною ініціювали переворот 1917 року в Російській імперії. Нестачу знань про суспільство їм з успіхом замінила тверда впевненість

150


у ними ж вигадане справедливе управління. При тому, що науково, зокре-ма й діаматом, доведено, що людина завжди суб’єктивна. Тому справедли-вість суб'єкта – це нісенітниця вже за визначенням.

Однак перемогла груба і неосвічена сила. Вона ж і сформувала СРСР, а потім і соціалістичний табір. І в силу свого нерозуміння діамату і по-літекономії вкрай все перекрутила. Звідси й гострі суперечності у реаль-ному суспільстві, від яких все це будівництво комунізму неминуче роз-валилося.

Проте на руїнах соцтабору та СРСР лишилися радянські люди, яких більшовикам таки вдалося створити жорстоким примусом. То ці люди, ві-рніше, їхня частина із вродженою впевненістю у власній правоті без жод-них сумнівів, і заповзялася будувати щось ніби краще, ніж СРСР. хоч вони ніякого іншого суспільного устрою і не знали.

Гірше того, повсюдні більшовицькі репресії ще від початку винищи-ли чи усунули від СРСР справжніх науковців-суспільників. Залишилися у суспільних дисциплінах одні пристосуванці, балакуни й плагіатори. Тому вони й зараз просто не знають, що ж це таке – науковий підхід до суспіль-ства. Проте після розвалу СРСР вони швиденько приєдналися до таких самих ненаукових західних суспільників. І всі дружно продовжують вчити нас жити. І виходить під їхнім керівництвом вже не колишній «соцтабір» на третині суші, а повноцінна цивілізаційна криза всього світу [3].

Сила економічних законів. Суспільники передових країн не вгава-ють твердити, що вони вибилися в т. зв. «золотий мільярд» лише завдяки мудрості їхніх політиків та ідеологів сумнозвісного плюралолібералізму. Проте спроби поширити цю їхню «мудрість» на решту бідних країн при-зводять лише до погіршення справ та масових кровопролить. Тобто сама суспільна практика однозначно показує, що все якраз навпаки.

Насправді «золотий мільярд» десятки країн сформували саме завдя-ки порівняно невеликому втручанню в дію економічних законів. Адже якраз розвиток товарного виробництва в ринкових умовах з неминучістю стихійно привів і до формування у населення ринкового мислення з пріо-ритетом особистої вигоди у всіх діях та помислах. До того ж, під впливом

151


сучасного суспільного характеру виробництва і споживання, а також по-всюдної глобалізації ця їхня вигода особиста з неминучістю і все повніше трансформується у вигоду взаємну. Це, у свою чергу, стихійно, але законо-мірно формує у таких людях і суспільнокорисну мораль.

До того ж, пріоритет взаємної вигоди стихійно приводить дане на-селення і до платоспроможного попиту на науково-технічну новизну як основне джерело зростання їхнього добробуту. Причому цей їхній потяг до мінімізації затрат при максимізації прибутків вже привів у низці пере-дових країн не лише до розквіту новаторства, а й до формування цілих інноваційних галузей народного господарства [3].

Парадокси антиринкового мислення. Закони розвитку суспільства, в т. ч. і економічні, виявляють себе через дії та вчинки великих мас насе-лення. Але спочатку ці їхні дії та вчинки моделюються у структурі того чи іншого, проте завжди конкретного світогляду. Цю очевидну річ наші політики та ідеологи ніби загалом і розуміють. Проте вони постійно на-магаються одержати якісно кращі ринкові результати від населення із мис-ленням антиринковим.

При цьому всі у нас навіть емпірично знають, що наше населення має пріоритетом особисту правоту і прагне до мети за всяку ціну, тобто мак-симально затратно. А пріоритет особистої правоти в принципі не допус-кає навіть визнання хоч найменшої вітчизняної новизни. Адже це озна-чатиме автоматичне визнання правоти одноплемінника, що радянським людям дуже неприємно.

Проте ці та інші властивості антиринкового населення наші педаго-гічні світила теж принципово ігнорують. І теж в силу пріоритету особис-тої правоти. Та й суспільники не поспішають виявляти причини наших проблем і розробляти шляхи й методи їхнього подолання.

Для чого? Адже платять їм і так…Пропозиції. Для переходу нашого антиринкового суспільства до

прогресивного і стійкого розвитку потрібно свідомо і швидко замінити антиринкове світобачення всіх на ринкове. Доказові знання про все це є, та ще й у науково-популярному варіанті [4].

152


Однак усі масові зміни у суспільстві спокійно, координовано і надій-но проводить лише держапарат. А коли йому заважати це робити різними втручаннями, то виходить завжди по-більшовицьки, тобто тільки гірше. Тому нагадуємо давню істину, що держслужбовці – це справді слуги наро-ду. Але тільки за умови оплати їхньої праці за результатами. Тож концепцію відповідного Закону ми й пропонуємо [5] для широкого обговорення.

На жаль, агресивне радянське мислення вповні відродилося в РФ на етнічних особливостях росіян. Вони від початку не знають і не хочуть жити працею власною, а тому постійно грабують і нападають на інших. Тому нам потрібне ще й чимшвидше замирення із РФ. якраз для цього ми і пропонуємо загальну стратегію взаємовигідного замирення. І починати її офіційний розгляд зручно вже під час широкого обговорення Закону «Про негайну мобілізацію на фронт осіб призовного віку обох статей, які є рідними для наших еліт». Таким чином ми зможемо вже зразу розпоча-ти побудову в Україні ринкового суспільства якраз ринковими методами, тобто з мінімальними затратами та з максимальною користю.

літерАтУрА1. Клець М. В., Клець Д. В. Особливості підготовки фахівців із сучасних технологій в серед-

овищі нетехнологічного суспільства // Вісник РДТУ. Педагогіка. Випуск 6 (13). Ч.1. – Рівне, 2001. – С. 42 – 51.

2. Клець Д. В. У чому хибність діамату та політекономії капіталізму? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://usw.com.ua/profile/KlecDmitroVasilovich

3. Инновации: стихия или технологии (Клэць М. В., Клэць Д. В.) // Journal L' Association 1901 «SEPIKO». 2013. Norderstedt. Deutschland. ISSN: 2196-9531. – S. 227 – 231.

4. Клець Д. В. Блог на Politiko [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politiko.ua/blog-126384;

5. Клець Д. В. Покращіть та підтримайте [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost35891

153


УДК 336.1

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРяМИ РОЗВИТУ ЗОВНІШНЬОГО дЕРЖАВНОГО фІНАНСОВОГО КОНТРОЛю В УКРАїНІ

Коваленко Катерина Василівна, аспірантка кафедри фінансів, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, [email protected]

Дієвість зовнішнього державного фінансового контролю (ЗДФК) є запорукою ефективності не тільки бюджетної системи України, але й ін-ших складових державних фінансів, забезпечення бюджетної та боргової безпеки держави. Рахункова Палата України зарекомендувала себе як ком-петентний орган фінансового контролю, що має значний потенціал, який можна реалізувати, подолавши існуючі в системі ЗДФК в Україні пробле-ми.

Розширення економічної діяльності держави часто відбувається у формі створення підприємств, статус яких визначається у рамках при-ватного права. Ці підприємства також повинні бути об´єктами конт-ролю вищих органів контролю державних фінансів, якщо держава воло-діє контрольною часткою у цих підприємствах або здійснює домінуючий вплив на їхню діяльність [1, с. 23]. Так, усі операції, пов´язані з держав-ними фінансами, незалежно від того, відображені вони у державному бю-джеті чи ні, повинні бути об´єктом контролю вищого органу контролю державних фінансів. Окремі складові управління державними фінансами, що не включаються до державного бюджету, не повинні виводитися з-під контролю вищого органу контролю державних фінансів [1, с. 18].

В Україні основи здійснення контролю за державними корпораціями та корпораціями з часткою державної участі не визначені.

За вимогами Лімської декларації, незалежність вищого органу конт-ролю державних фінансів, встановлена Конституцією та законом, також гарантує йому право широкої ініціативи та автономії, навіть якщо він під-звітний Парламенту та здійснює контрольні заходи за його дорученнями. Відносини між Вищим органом контролю державних фінансів та Парла-

154


ментом повинні бути визначені Конституцією відповідно до умов та ви-мог кожної конкретної країни [1, с. 8].

Відтак, необхідним є вироблення ефективних і дієвих механізмів співп-раці Рахункової палати та Верховної Ради України, адже перша має здій-снювати контроль на всіх стадіях бюджетного процесу, включаючи попе-редній контроль на стадії складання проекту бюджету, а також вносити пропозиції щодо зміни існуючих та прийняття нових законодавчих актів.

Важливою складовою діяльності вищого органу контролю державних фінансів є подалльший контроль, а саме – контроль за виконанням наданих рекомендацій. Підконтрольні органи повинні прокоментувати висновки вищого органу контролю державних фінансів у строки, встановлені зазви-чай законодавством чи вищим органом контролю державних фінансів та повідомити при заходи, вжиті для виконання висновків контролю.

У випадку, коли висновки вищого органу контролю державних фінан-сів з юридичної точки зору не є обов´язковими для виконання, вищий орган контролю державних фінансів повинен мати право звертатися до органів, уповноважених вжити необхідних заходів та зобов´язати відпо-відні органи до їх виконання.

В Україні залишається актуальною проблема недостатньо ефектив-ного контролю за виконанням рекомендацій Рахункової палати та мож-ливості притягнення до відповідальності керівників державних установ у разі їх невиконання.

Досвід здійснення державного фінансового контролю в Україні свід-чить про ряд проблем у системі контролю, одна з яких – неузгодженість роботи окремих її складових, відсутність належної координації та співп-раці між органами контролю.

Між існуючими в Україні органами державного фінансового контро-лю немає належної координації, взаємоузгодженої роботи, єдиної інфор-маційної бази. Спостерігається дублювання функцій органів фінансового контролю, як наслідок створюються перешкоди нормальній контрольній діяльності, знижується ефективність системи державного фінансового контролю, а деякі об’єкти залишаються не покритими контролем.

155


Наразі в Україні діють закони «Про Рахункову палату України» та «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Положення «Про Державну фінансову інспекцію України», «Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового конт ролю» та План за-ходів щодо її реалізації до 2017 року, затверджений Кабінетом Міністрів України. Проте в жодному з вищенаведених нормативно-правових актів не визначено конкретні способи співпраці між органами зовнішнього та вну-трішнього фінансового контролю. Більше того, відсутнє чітке визначення державного фінансового контролю, засад формування та функціонування єдиної системи державного фінансового контролю тощо.

Головною проблемою протягом існування Рахункової палати зали-шається невизначеність щодо її повноважень та статусу. Після чергового надання Рахунковій палаті права перевіряти дохідну частину державного бюджету, знову відбулось обмеження її компетенцій. Так, Постановою Кабінету Міністрів цього року введені обмеження на перевірки держав-ними інспекціями та іншими контролюючими органами: заборонено проводити контрольні заходи без дозволу Кабінету Міністрів. Термін дії обмежень у постанові не вказано, більш того, до списку контролюючих органів, яких стосується це обмеження, включено Рахункову палату [2].

Дане нововведення не лише суперечить Конституції та Закону Украї-ни «Про Рахункову палату», за якими Кабінет Міністрів не має права ре-гулювати діяльність останньої, але й логіці державного управління, адже Рахункова палата є органом, який має право контролювати фінансово-економічну діяльність міністерств.

Україна є членом регіональних і міжнародних організацій вищих ор-ганів фінансового контролю, тому формування системи зовнішнього державного контролю має здійснюватись з урахуванням надбань вітчиз-няного та міжнародного досвіду, відтак постає проблема якнайшвидшого та логічного введення до національної системи контролю та державного управління міжнародних стандартів, забезпечення імплементації вищою аудиторською установою – Рахунковою палатою міжнародно-визнаних стандартів зовнішнього аудиту [3].

156


Подолання існуючих проблем ЗДФК дозволить побудувати систему дієвого фінансового контролю з використанням ресурсів держави та бю-джетування України зокрема. Для цього необхідно привести у відповід-ність до міжнародних стандартів законодавчу базу, виробити теоретичне підґрунтя для закріплення категоріального апарату у сфері контролю, оптимізувати кількість контрольних органів у системі державної влади, уникнути дублювання їхніх повноважень, надати необхідний рівень неза-лежності Рахунковій палаті та такий обсяг компетенцій, який дозволить їй ефективно виконувати функції вищого органу фінансового контролю.

літерАтУрА1. Lima Declaration Of Guidelines On Auditing Precepts [Електронний ресурс] // International

Organisation of Supreme Audit Institutions (INTOSAI). – Режим доступу: http://www.intosai.org/documents/intosai/general/declarations-of-lima-and-mexico/lima-declaration.html

2. Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року № 408 // Офіційний вісник України. – 2014. – 16 верес. – № 72. – с. 50, ст. 2031.

3. Порядок денний асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію: Міжнародний документ від 20.11.2009// Верховна Рада України [сайт] [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/994_990

157


УДК 658.7

ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИфІКАЦІї ЛОГІСТИЧНИХ ІННОВАЦІЙ

Колодізєва тетяна Олександрівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


Упровадження логістичних інновацій є необхідною умовою вдоскона-лення логістичної діяльності підприємств усіх галузей національної еко-номіки, що обумовлює актуальність дослідження теоретико-прикладних засад управління логістичними інноваціями. В цьому аспекті доречним є визначення місця логістичних інновацій в системі інновацій та розробка методичних підходів до їх класифікації.

Логістичні інновації досліджували переважно науковці, що займа-ються проблемами логістики, такі, як Н. І. Чухрай, Р. Патора, І. Д. Афа-насенко, В. В. Борисова, І. Л. Кіппер, М. А. Окландер, Л. М. Прокопиши-на. Розробкою науково-методичних підходів до класифікації логістичних інновацій займались такі вчені, як О. Рикаліна, М. О. Кизим, К. Мена, С. Бурмаоглу, Г. ертек, К. Мунксгаард та інші. Але аналіз теоретичних досліджень свідчить, що в економічній літературі відсутніми є загально-прийняті методичні підходи до класифікації логістичних інновацій.

Метою дослідження є узагальнення та доповнення науково-мето-дичних підходів до класифікації логістичних інновацій.

Вважаємо, що для класифікації логістичних інновацій, як і до будь-яких інших інновацій, можуть застосовуватись такі класифікаційні ознаки, як: цільове призначення, ступінь новизни, рівень значущості, етап науково-технічного прогресу, рівень ідеї, тип інновації, галузеве спрямування, структурне визначення, стадія життєвого циклу, ступінь завершеності, періодичність упровадження, форма реалізації, характер задоволення потреб, сфера економічних інтересів, результативність, темпи здійснен-ня, вид ефекту, інтенсивність, рівень новизни, сприяння розвитку галузі, масштабність поширення, відношення до попередніх інновацій [2]. Але

158


особливості логістичних інновацій, які обумовлені саме специфікою ло-гістичної діяльності, потребують розробки відповідних додаткових кла-сифікаційних ознак.

У цьому аспекті, на наш погляд, заслуговує особливої уваги запропо-нована Н. І. Чухрай класифікація логістичних інновацій за рівнем мульти-плікативності, кон’юнктурною приналежністю, логістичною придатніс-тю, яка дає можливість оцінити синергічний ефект, що формується при впровадженні інновацій і залежить від співвідношення попиту і пропо-зиції та структури учасників ринку інновацій [7].

Також важливим, на наш погляд, є застосування моделі ТАМО (Т (Technology), М (Marketing), А (Applied), О (organization)) Ф. янсена для класифікації логістичних інновацій [8]. Цього ж підходу дотримують-ся Н. І. Чухрай при структуризації логістичних інновацій і Є. Г. Панченко, який пропонує наступну класифікацію інновацій: «1) продуктові – ство-рення нових товарів або послуг, які орієнтуються на попит, що форму-ється; 2) технологічні – вдосконалення методів виробництва існуючих товарів (послуг); 3) ринкові – вироблення нових методів діяльності на ринку; 4) організаційні – вдосконалення організаційних структур управ-ління підприємствами» [1].

Узагальнення найбільш поширених науково-методичних підходів до класифікації логістичних інновацій [1, 3 – 7] дозволяє запропонувати на-ступну їх класифікацію:

1) за фазами логістичної діяльності – логістичні інновації в постачан-ні, виробництві, збуті, обслуговуванні споживачів, у зворотній логістиці.

2) за логістичними функціями – логістичні інновації в інформаційній логістиці, складуванні, транспортуванні, вантажопереробці, управлінні запасами;

3) за рівнем логістичної системи (інституціональний поділ) – логіс-тичні інновації на мікро-, мета-, мезо-, макрорівнях;

4) за місцем у структурі потоку інновацій – логістичні інновації тех-нологічні, продуктові, ринкові, організаційні;

159


5) за масштабом застосування – локальні, галузеві, міжгалузеві, за-гальносистемні логістичні інновації;

6) за рівнем використання – операційні, процедурні, функціональні логістичні інновації;

7) за типом бізнес-процесів – технологічні, організаційні, управлінські логістичні інновації;

8) відповідно до логістичних ланцюгів – логістичні інновації в функці-ональних логістичних ланцюгах, мікрологістичних ланцюгах, макрологіс-тичнах ланцюгах;

9) залежно від джерела логістичної інновації (ринок або лабораторія) – логістичні інновації, «що витягуються попитом» (обумовлені ринкови-ми потребами), та такі, «що виштовхуються лабораторією» (обумовлені фундаментальними дослідженнями і можливостями технології);

10) відносно до логістичних потоків підприємства – внутрішні, зо-внішні, інтегровані логістичні інновації;

11) за галуззю застосування – логістичні інновації у діловій, військовій та суспільній галузях.

Розглянутий перелік класифікаційних ознак логістичних інновацій є далеко не вичерпним та буде постійно поповнюватись, що обумовлено динамічним розвитком логістики та її тісним багатоаспектним зв’язком з інноваційною діяльністю на всіх рівнях економіки – від інноваційної діяльності підприємств до національної інноваційної системи. Багатоас-пектність зв’язку логістики з інноваційною діяльністю полягає, по-перше, в перспективах використання логістики для підтримки інноваційної ді-яльності; по-друге, в необхідності впровадження інновацій у логістичну діяльність; по-третє, в існуванні нового напряму – інноваційної логісти-ки як частини логістики, що спрямована на постійне вдосконалення форм і методів управління потоковими процесами шляхом упровадження ло-гістичних новацій в існуючі системи управління [5].

Необхідність подальшого дослідження проблем взаємодії логістики з інноваційною діяльністю та інноваційним менеджментом обумовлює доцільність подальших наукових досліджень у цьому напрямі.

160


літерАтУрА1. Болдирєва Л. М. Інновації в логістиці: теоретико-методологічні та практичні аспекти /

Л. М. Болдирєва // Экономика Крыма. – 2011. – № 1 (34).

2. Колодізєв О. М. Теоретичне узагальнення вивчення сутності інновацій та їх класифікація / О. М. Колодізєв // Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення: тези доп. за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф., 6-8 жовтня 2005р. – Т. 1. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2005. – С. 281 – 286.

3. Прокопишина Л. М. Управлінські інновації та особливості їх використання на ма-шинобудівних підприємствах в сучасних умовах господарювання [Електронний ресурс]/ Л. М. Прокопишина. – Режим доступу: http : /www. nbuv.gov.ua/portal/natural

4. Рыкалина О. Классификация и методическое обеспечение логистических инноваций / О. Рыкалина // Логистика. – 2011. – №2. – С. 70 – 73.

5. Смиричинський В. В. Інноваційні аспекти інформаційного забезпечення логістичних сис-тем будівельного комплексу / В. В. Смиричинський, Л. М. Тимошенко // Економіка: реалії часу №1(2). – С. 169 – 174.

6. Слободяник Н. П. Особливості формування системи логістики торговельного підприємства [Електронний ресурс] / Н. П. Слободяник, Т. В. Багрій. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/32_PRNT_2013/ Economics/ 11_148982. doc.htm

7. Чухрай Н. І. Формування інноваційного потенціалу промислових підприємств на засадах маркетингу і логістики / Н. І.Чухрай // Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора еконо-мічних наук за спеціальністю 08.06.01. – Економіка, організація і управління підприємствами / Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів, 2003.

8. Янсен Ф. Эпоха инноваций / Ф. Янсен – Пер. с англ. – М.: Инфра-М, 2002. – 308 с.

161


УДК: 504.062:332.2

фОРМУВАННя ІННОВАЦІЙНОї СТРАТЕГІї ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННя

лазарєва Олена Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри державної політики та менеджменту, доцент,

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, [email protected]

Сучасний стан розвитку сільськогосподарського землекористування вичерпав можливості екстенсивного використання землі, яке базується на традиційних технологіях, властивих раннім стадіям індустріалізації. На передній план висувається завдання прискореного інноваційного розви-тку економіки землекористування, що ґрунтується на знаннях. При цьо-му стратегія інноваційного розвитку землекористування повинна бути орієнтована не на сировинну спрямованість, розраховану переважно на потреби експорту, що стримує розвиток внутрішнього ринку, обмежує національні можливості землекористування, призводячи його до масш-табної деградації, погіршення стандартів якості життя людей, а на нову інноваційну модель розвитку як умову прискорення темпів економічного зростання країни, досягнення високого рівня конкурентоспроможності землекористування, використовуючи прогресивні управлінські рішення, що базуються на інтелектуальних ресурсах, науці і процесах трансферу результатів нововведень у реальне виробництво. Тобто мова йде про те, що інновації в землекористуванні є головним доленосним чинником його конкурентоспроможності. Це є свідченням того, що освоєння та розпо-всюдження інноваційного способу господарювання вимагає від держави врахування інноваційної компоненти при формуванні національної ідео-логії ефективного сільськогосподарського землекористування.

Прийнято вважати, що визначальним критерієм оцінки інноваційно-го розвитку є зростання наукоємності валового внутрішнього продукту. У цьому контексті високо розвинуті країни прагнуть забезпечити науко-ємність у межах 3 % від ВВП, хоча в Україні цей показник нині тримається в межах 1–1,3 %, що нижче від законодавчо встановлених норм на 1,7 %.

162


Але в цьому випадку показники наукоємності є неспіврозмірними із загальнодержавними інтересами інноваційної розбудови економіки, зумовлені різним ступенем економічного зростання. Винятком цього є сільськогосподарське землекористування, в якому не спостерігається прямої залежності між зростанням обсягів фінансування наукових дослі-джень і розробок у ВВП і показниками результативності господарської ді-яльності. якщо створення одного робочого місця у високотехнологічній сфері економіки коштує близько 100 тисяч доларів [1, с. 26], то в системі організації використання земельних ресурсів нині існують діючі інфра-структурні підсистеми, які забезпечують розробки системи прогнозів, програм, схем, проектів щодо організації використання земель, що дозво-ляють підвищувати ефективність функціонування і розвитку всієї системи у галузі регулювання земельних відносин без суттєвих грошових витрат.

Базова ідея інноваційного розвитку сільськогосподарського земле-користування, який забезпечить його конкурентоспроможність на вну-трішньому і зовнішніх ринках знаходить свої відображення у територі-альній організації території, яка являє собою невід’ємний елемент системи управління землекористуванням. Стратегічний план модернізації земле-користування, формування його конкурентних переваг досягається за-вдяки гнучкості управлінських рішень щодо складу і структури земельних угідь, системи сівозмін, упорядкування території сільськогосподарських угідь, комплексу заходів з охорони грунтів і довкілля та ін., що не вимага-ють залучення інвестиційних засобів.

Найбільш фундаментальною умовою збереження біорізноманіття є екологічно обґрунтований рівень сільськогосподарської освоєності зем-лекористування, рівень розораності території і сільськогосподарських угідь, що формують склад і структури земельних угідь землекористуван-ня як інструмент екологічної стабільності відповідних територій.

Інноваційна модель розвитку сільськогосподарського землекористу-вання регламентує високий рівень урожайності на базі мінімізації еколо-гічних ризиків на навколишнє середовище, в першу чергу на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в грунті.

163


Але суть труднощів реалізації інноваційно-орієнтованого землеко-ристування полягає у відсутності органічних добрив у кількостях компен-сації мінералізованої частини гумусу, завдяки якому отримано врожай сільськогосподарських культур. У цьому випадку джерелом компенсації мінералізованої частини гумусу є посіви багаторічних і однорічних трав.

Відповідно до цього можна окреслити відмінності, суть яких полягає в тому, що зменшення надходжень у грунт органічної речовини зумовле-не не зростанням кількості худоби на одиницю площі орних земель, а на одиницю площі ріллі, зайнятої розміщенням гумусовитратних культур, тобто майже всіх культур, які нині культивуються в Україні, за винятком багаторічних та однорічних трав.

Суб’єкт управління повинен певним чином вмонтувати у сівозміну перелік сільськогосподарських культур, які дозволяють йому позитивно впливати на конкурентоспроможність і потенціал розвитку землекорис-тування, не відхиляючись від траєкторії забезпечення бездефіцитного ба-лансу гумусу у грунті.

Реалізація зазначеного механізму вказує на необхідність консолідації зусиль суб’єктів господарювання на землі, адміністрації, науковців, прак-тиків землевпорядного виробництва в частині адекватної системи органі-зації орних земель, здатної враховувати якість грунтового покриву, склад-ність і гнучкість процесів, які відбуваються у землекористуванні.

літерАтУрА1. Геєць В. М. Перспективи розвитку економіки України та можливий вплив на нього іннова-

ційних факторів / В. М. Геєць // Наука та наукознавство. – 2006. – № 3. – С. 24–28.

164


УДК 338

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІя КОНКУРЕНТНИХ СТРАТЕГІЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАїНИ

липов Володимир Валентинович, доктор економічних наук, доцент, професор кафедри міжнародної економіки та менеджменту ЗЕД,


Визнання інноваційного розвитку економіки у якості пріоритетного напрямку забезпечення успішної інтеграції країни у висококонкурент-не міжнародне економічне середовище зумовлює зростання інтересу до відповідної тематики з боку науковців, представників органів державної влади і управління, спеціалістів-практиків. Дослідники акцентують ува-гу на системному характері змін, що відбуваються під впливом наслідків науково-технічного прогресу. Розуміння циклічності цих трансформа-цій стає своєрідним кодом-підказкою для пошуку найбільш ефективних комплексних стратегій конкурентоспроможного інноваційного розвитку національної економіки. На новому рівні економічного розвитку актуа-лізуються творчі напрацювання М. Кондратьєва [1]. Увагу спеціалістів привертають роботи С. Глазьєва [2], В. Дементьєва [3], К. Перес [4]. Глибоке дослідження циклічності світового розвитку міститься в роботі А. Гальчинського.

З дослідження поодиноких інновацій акцент зміщується на системні цикли технологічного прогресу, стадії зростання і спаду, закономірності розвитку. Їх урахування в економічній політиці здатне підвищити ефек-тивність конкурентних стратегій розвитку. Серед широкого спектру чинників циклічності технологічного розвитку автори враховують й ін-ституціональний фактор. Однак, в цілому він лишається на периферії до-слідницьких програм. Понятійна неоднорідність, розмитість самого тер-міну «інститут», багатозначність його трактування створюють додаткові перепони для повноцінної інтеграції інституціонального підходу у відпо-відні наукові концепції. Метою пропонованої роботи є дослідження мож-ливостей використання інституціонального підходу в процесі розробки

165


та вдосконалення конкурентних стратегій розвитку України в контексті сучасних змін технологічного укладу.

Зміна умов господарювання, викликана еволюційними та револю-ційними трансформаціями технологічних укладів, зумовлює необхід-ність трансформації інституціональної сфери. характер, спрямованість інноваційного процесу виявляються залежними від інституціонального середо вища, що може його як прискорювати, так і гальмувати. Дрейф останнього в бік більшої відповідності ситуації відбувається як поступо-во, спонтанно, методом спроб та помилок, реакції економічних суб’єктів на нові умови, так і прискорено, як результат цілеспрямованої політики держави. ефективність цієї політики залежить від міри адекватності розу-міння відповідними структурами сутності процесу та інституціональних складових, трансформація яких здатна забезпечити формування конку-рентоспроможних стратегій інноваційного розвитку. Концепції інститу-ціональної комплементарності та інституціональної архітектоніки (табл. 1) дозволяють поглибити уявлення про зміст політики корекції інститу-тів, спрямованої на створення відповідних умов господарювання.

таблиця 1ієрархія підстав інституціональної архітектоніки СеС [5]

рівень елемент інституціональної архітектоніки

НаноІндивідуальні потреби, знання, вміння, навички; стилі мислення; цінності; світогляд; інтереси; організаційні рутини; колективні конвенції; інституціональні форми (закон, правила, звичай, фірма, команда…) і функції (цілі, задачі, ролі)

МікроІнституції (формальні і неформальні норми соціальної взаємодії), інституціональні орга-ни (комплекси норм - управління, постачання, збут …), інститути (форми координації та управління трансакційними витратами)

Мезо Інституціональні блоки в межах соціальних сфер, соціальні системи виробництва, режи-ми накопичення і способи розвитку, галузеві та регіональні інституціональні системи

Макро Базові інститути соціальних сфер (ідеологія, політика, право, економіка), соціально-економічні системи

Мега Соціально-економічні моделі, інтеграційні союзи, глобальне господарство

166


Концепції довгих хвиль Н. Кондратьєва, зміни технологічних укладів С. Глазьєва, великих хвиль технологічних революцій К. Перес дозволяють створити уявлення про довготривалі загальноцивілізаційні тренди інно-ваційного розвитку, врахування яких є основою формування успішної по-літики. В свою чергу, концепції інституціональної комплементарності та ієрархії інститутів дозволяють створити більш адекватне уявлення про ін-ституціональний контекст змін, взаємозв’язок елементів, які включають-ся в процес трансформації, можливості й обмеження, пов’язані з різною мірою рухливості окремих елементів інституціональної архітектоніки. Відповідно, з урахуванням ресурсної бази національної економіки можна обирати найбільш дієву стратегію та інструментарій її забезпечення.

У міжнародній практиці конкурентного інноваційного розвитку на-копичено значний досвід використання широкого спектру стратегій, здатних забезпечити успіх як окремого підприємства, так і країни в ціло-му. В залежності від функціональної специфіки, потенціалу конкурент-них переваг і місця в глобальній взаємодії їх можна розподілити на кілька основних груп. Серед них – стратегії, спрямовані на розширення ринків збуту та сировини; цінові, вартісні, валютні переваги; переваги у забез-печенні фінансування діяльності підприємств; товарно-продуктово-програмні стратегії; виробничі; технологічні, пов’язані зі створенням нових, унікальних технологій виробництва товарів, High-hume техноло-гій, метатехнологій. В міру просування від перших стратегій, пов’язаних з розширенням ринків збуту, до стратегій, заснованих на застосуванні метатехнологій, зростає значення інституціонального середовища дер-жавної підтримки суб’єктів господарювання, зв'язок і залежність стратегії від політики держави, її позицій у світовій економіці. Зростає складність проблем, пов’язаних з їх упровадженням та підтримкою. Розширюється коло інститутів, безпосередньо або опосередковано задіяних у проце-сі здійснення стратегії, які можливо або неможливо змінити, що пере-бувають у сфері впливу або знаходяться за її межами. Так, якщо цінові стратегії лишаються в компетенції підприємства, то вартісні залежать від динаміки умов, у тому числі й інституціональних, внутрішніх і зовнішніх

167


ринків чинників виробництва і збуту готової продукції. Коли ж мова йде про валютні стратегії, то тут навіть національний регулятор не завжди ви-являється спроможним їх ефективно підтримувати. Свої особливості має і трансформація елементів різних рівнів інституціональної архітектоніки. елементи нанорівня і неформальні інститути дуже важко, якщо взагалі можливо, змінити. Формальні інститути змінити відносно легко. Однак ефективність змін і формованої стратегії буде залежати від того, наскільки вони відповідають елементам нанорівня, базовим інститутам. Складності трансформації елементів мезо- і макрорівнів пов’язані з необхідністю вра-хування їх взаємодії з іншими елементами інституціональної структури.

Висновки. Інституційне забезпечення є важливою складовою форму-вання ефективної конкурентної стратегії інноваційного розвитку. Умо-вою успішної державної політики у цій сфері є врахування особливостей трансформації окремих елементів інституціональної архітектоніки.

літерАтУрА1. Кондратьев Н. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения / Н. Кондратьев. –

М. : Экономика, 2002. – 767 с.

2. Глазьев С. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С. Глазьев. – М. : ВлаДар, 1993. – 310 с.

3. Дементьев В. Е. Длинные волны экономического развития и финансовые пузыри / Пре-принт # WP/2009/252. – М.: ЦЭМИ РАН, 2009. – 88 с.

4. Перес К. Технологические революци и финансовый капитал. Динамика пузырей и перио-дов процветания / К. Перес. – М. : Дело, 2011. – 232 с.

5. Липов В. Институциональная комплементарность как фактор формирования социально-экономических систем / В. Липов // JOURNAL OF INSTITUTIONAL STUDIES (Журнал институциональных исследований). – Том 4, № 1. 2012. – С. 25 – 42.

168


УДК [338.1:005.332.4](477)

ВПЛИВ УКРАїНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ

мажник лідія Олександрівна, кандидат економічних наук, викладач кафедри ЕОПДП , Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,

[email protected]

Внутрішні процеси демократизації, а також вплив зовнішніх факто-рів на процеси, які відбуваються в Україні, достатньою мірою не спри-яють суттєвому зростанню конкурентоспроможності економіки, що призводить до необхідності пошуку шляхів із покращення її показників. Теоретико-практичним проблемам конкурентоспроможності приділя-ли значну увагу такі вчені, як І. Ансофф, М. Г. Долинська, Л. Р. Ільясов, М. Портер, Р. А. Фатхутдінов, О. М. ястремська та інші. Аналіз наукових праць дозволяє дійти висновку, що єдиного підходу до визначення кате-горії «конкурентоспроможність» на даний час досі не сформовано [2]. Оцінити рейтинг країн світу та рейтинг України, зокрема за показником економічної конкурентоспроможності, дозволяє індекс глобальної кон-курентоспроможності, який подано за даними Всесвітнього економічно-го форуму [1] (рис. 1).

Коливання рейтингу та оцінок свідчать, що впродовж років на рівень конкурентоспроможності України здійснювали суттєвий вплив факто-ри, регулювання яких влада не передбачала, оскільки відсутній систем-ний підхід у прийнятті рішень, орієнтованих на стратегічну перспективу з метою підвищення конкурентоспроможності економіки. Проте пред-ставлені оцінки основної частини дослідження на період 2014 – 2015 рр. були сформовані до початку активної фази геополітичної кризи навколо України, тому у майбутньому значення показників можуть суттєво змі-нитись. Зазначимо, що характер змін буде залежати від того, чи скорис-тається Україна потенційними можливостями, та від того, яким чином

169


долатиме обставини, що будуть складатися з часом. Україна відстає від решти прорейтингованих країн за якістю середовища для ведення бізне-су. На сьогодні влада країни перебуває в складних умовах для прийняття рішень, оскільки потрібно не тільки реагувати на зміни зовнішніх об-ставин, а також вирішувати питання, пов’язані зі створенням умов для функціонування бізнесу в Україні та забезпечення конкурентоспромож-ної економіки.

Для підвищення конкурентних позицій української економіки в ціло-му необхідно відповідно підвищувати рівень конкурентоспроможності на регіональному рівні, виявляти резерви конкретних галузей та інсти-туційних структур, удосконалювати правовий механізм взаємодії між економічними суб’єктами та механізм впливу суспільства на органи вла-ди, що в цілому позитивно позначиться на національному економічному рівні. Слід зазначити, що на конкурентоспроможність економіки впливає значний перелік факторів, проте найважливішим є людський фактор. Бага-то вчених досліджували перелік факторів, що можуть впливати на конку-рентоспроможність, проте недостатньо уваги приділено ролі суспільства у взаємодії із владою та бізнес-структурами у процесі формування конку-рентоспроможної економіки України.

рис. 1. рейтинг України за індексом глобальної конкурентоспроможності

8289

8273

8476

3,95

3,9

4

4,14

4,054,1

3,753,83,853,93,9544,054,14,154,2

0

20

40

60

80

100

2009–2010 2010–2011 2011–2012 2012–2013 2013–2014 2014–2015

Рейтинг Оцінка

170


На сьогодні в українському суспільстві суттєво збільшився рівень самосвідомості та самоідентичності нації, що є значною перевагою, яку необхідно обов’язково використовувати. У зв’язку з цим суспільство за суб’єктами взаємодії можна умовно поділити на такі складові: державна влада, представники бізнес-кіл, громадськість [3] та просте населення, а також засоби масової інформації. Цей перелік можна доповнювати та розширювати, проте було виділено базові складові. Інституційно в Укра-їні прописано механізми взаємодії означених суб’єктів із державною владою. Разом з тим, події сьогодення викрили досить значні проблеми у взаємодії з органами влади, які потребують вирішення. Для того, щоб українське суспільство мало можливість активно впливати на економіку, а більшість діянь, які стосуються соціуму, мали публічний характер та на-бували оголошення та підлягали обговоренню до того, як приймаються, або коли необхідно докорінно змінити структуру органів влади та органів контролю, систему взаємодії між суб’єктами в українському суспільстві, або мають змінитись покоління та система мислення українського сус-пільства.

Парадокс взаємодії українського суспільства з економікою полягає в тому, що суттєвий вплив на конкурентоспроможність економіки в Укра-їні відбувається переважно на рівні підприємств, а напрями руху у страте-гічній перспективі відбуваються на державному рівні, в той час як у розви-нутих країнах цей процес відбувається з урахуванням побажань, потреб і вимог суспільства.

Відсутність безпосередніх правових механізмів впливу суспільства на конкурентоспроможність економіки є одним із головних недоліків у про-цесі української демократизації, що надає активним членам громадського суспільства лише ролі спостерігача за подіями, які відбуваються. Держа-ва на даний час надає громадському суспільству лише формального пра-ва голос через виконання функції спостерігача. Українське суспільство має впливати на конкурентоспроможність відповідно на кожному рівні, а саме: громадськості на мікрорівні на підприємствах та організаціях сум-лінно виконувати свої компетенції, постійно підвищуючи фаховий рівень

171


відповідно до вимог часу та згідно нормами законодавства; різноманітні об’єднання громадян (за професійним спрямуванням та соціальним фак-тором тощо) на регіональному та загальнонаціональному рівнях мають слідкувати за дотриманням державними органами зобов’язань перед на-селенням та бізнес-колами, а також ініціювати позитивні якісні інститу-ційні та процедурні зміни процесів прийняття рішень тощо.

Доступ до влади вузького кола осіб, що обов’язково мають бути під-кріплені фінансовими можливостями без особливого врахування фахових знань, вмінь і компетентностей дозволяє відстоювати інтереси вузького кола осіб та зазвичай не сприяє підвищенню конкурентоспроможності економіки, оскільки переважно виступає проявом лобізму.

Останнім часом все більшого впливу набувають засоби масової ін-формації, які висвітлюють реальні події, ретельно розглядають обстави-ни, піднімають для обговорення проблемні питання з метою висвітлення широкого кола думок та у підсумку для формування єдиної громадської позиції, а також взагалі сприяють приверненню уваги громадськості до певних проблемних питань, виступають своєрідним каталізатором у при-йнятті рішень владою або бізнес-структурами.

Отже, Україна має великі перспективи розвитку конкурентоспромож-ності економіки, та у теперішні складні часи саме громадянське суспіль-ство має бути пріоритетним рушієм, незважаючи на його опосередковані можливості впливу. Одне з головних завдань громадського суспільства має полягати у тому, що воно повинне не тільки володіти важелями впливу на владу за рахунок демократизації, а також мати соціальну відповідаль-ність і спроможність впливати на політико-економічні обставини з метою контролю за дотриманням означених запланованих напрямів розвитку під-приємств за галузями економіки, що сприятиме формуванню вітчизняної конкурентоспроможної економіки.

літерАтУрА1. Всемирный экономический форум: Рейтинг глобальной конкурентоспособности [Элект-

ронный ресурс] // Центр гуманитарных технологий. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ratings/global-competitiveness-index

172


2. Конкурентоспроможність підприємства : оцінка рівня та напрями підвищення : [моно-графія / за заг. ред. О. Г. Янкового]. – Одеса : Атлант, 2013. – 470 с.

3. Урядовий веб-сайт .Громадянське суспільство і влада [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/news/article/show/11

173


УДК 658.7

КРИТЕРІї ВІдБОРУ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ У ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМАХ

мельникова Катерина Валеріївна, кандидат економічних наук,

доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, melnikova-kv@ mail.ru

Кожну логістичну систему треба розглядати як систему, що складаєть-ся з підсистем, і одночасно як підсистему вищестоящої за ієрархічним рів-нем системи. Оскільки будь-яка підсистема є частиною підсистеми більш високого рівня, то крім отримання відповіді на питання: наскільки добре функціонують окремі підсистеми, важливо отримати відповідь: наскільки ефективним буде інноваційне рішення в розглянутій підсистемі і як воно вплине на підвищення ефективності підсистеми більш високого рівня або самої системи в цілому.

Завдання орієнтації на кінцевий результат, скорочення інноваційного і логістичного циклів, при одночасному підвищенні ефективності інвес-тицій та оптимізації логістичних витрат, істотно впливають на управління інноваційними проектами в логістичних системах.

При прийнятті інноваційних рішень у логістичній системі основним критерієм має бути загальний критерій оптимальності. Очевидно, що загальний критерій оптимальності підсистеми слід визначати через при-рощення ефективності підсистеми вищого рівня, викликане ефектом від упровадження інновації в розглянутій підсистемі.

Методи вирішення цих завдань повинні в обов'язковому порядку ба-зуватися на системному підході, де головним системоутворюючим фак-тором є кінцева мета – ефективна реалізація інноваційного продукту на ринку з виконанням усіх вимог споживача за кількістю, якістю, термі- ном і т. д.

Підхід з орієнтацією на кінцеву мету є одним із найважливіших ком-понентів комплексу заходів щодо скорочення тривалості логістичного

174


циклу та ефективному управлінню інноваційними рішеннями в логістич-них системах.

В основі цільового управління інноваційними проектами полягають наступні основні принципи системології:

Доцільність і досягнення кінцевої мети. Даний принцип передбачає зо-середження всіх видів ресурсів (трудових, матеріальних, інформаційних і фінансових) на вирішенні найважливіших завдань створення і реалізації інноваційного проекту.

Єдність. Даний принцип вимагає розгляду будь-якої частини, будь-якого етапу інноваційного проекту спільно з їх зв'язками з іншими части-нами, з іншими етапами, а також із навколишнім середовищем.

Комплексність і збалансованість. Даний принцип передбачає враху-вання найважливіших факторів, що впливають на вирішення основних завдань управління інноваційним проектом в їх взаємозв'язку і з ураху-ванням відносної значущості, а також можливих наслідків реалізації при-йнятого варіанту проекту і взаємовпливу намічуваних заходів.

Узгодженість і безперервність. Цей принцип полягає в послідовній конкретизації завдань по всьому циклу «дослідження – виробництво – реалізація», у здійсненні на всіх стадіях обліку, контролю та аналізу отри-маних результатів.

Оптимальність. Даний принцип полягає в розробці системних ме-тодів наскрізного оптимального управління проектами, що охоплюють етапи проектування, управління, планування, виробництва та реалізації, і визначенні найкращих варіантів досягнення поставлених цілей.

Найважливішою проблемою, що забезпечує оптимальне управління якістю інноваційного рішення, є проблема управління оптимізацією при-йнятих проектних рішень в умовах різного ступеня невизначеності. Цей підхід полягає у формуванні основних вимог до критеріїв оптимальнос-ті і логічному синтезі критеріїв на базі цих вимог. При цьому необхідно враховувати вплив основних факторів процесу проектування та факторів

175


навколишнього середовища на результат прийняття оптимальних іннова-ційних рішень.

Щоб не допустити помилок при визначенні критеріїв оптимальнос-ті, слід домагатися чіткого уявлення про те, яку функцію можна, а яку не можна використовувати як критерій оптимальності для даної системи; яка ступінь адекватності критерію сформульованої раніше мети; наскіль-ки максимум (мінімум) критерію відповідає вибору оптимального іннова-ційного рішення в логістичній системі. При проектуванні інноваційних рішень або при порівнянні різних варіантів і обґрунтуванні оптимального логістичного ланцюга слід враховувати також загальні витрати і терміни впровадження інновацій.

Загальним критерієм оптимальності є кількісна міра, що встановлює відповідність між ступенем досягнення мети в результаті функціонування інноваційного рішення і витратами на досягнення цієї мети.

Вимоги, яким повинні відповідати загальні критерії оптимальності в задачах проектування логістичних систем повинні: вимірюватися кіль-кісною мірою і розраховуватися математично; відображати ступінь ви-конання поставлених цілей і завдань проектованої логістичної системи; вибиратися з урахуванням її функціонування та взаємодії в часі і просторі з навколишнім середовищем та іншими системами; бути чутливими до зміни основних параметрів проектованої логістичної системи; відобра-жати результати досягнення цілей і завдань проектування та прийняття рішення про оптимальну структуру логістичної системи.

Правильно вибраний критерій оптимальності повинен відобража-ти або визначати сутність впливу основних факторів, що зустрічаються в процесі проектування, на результат прийняття оптимального проектно-го рішення.

Можна зробити висновок, що враховуючи системній підхід до проек-тування інноваційних рішень в логістичних системах, основним критері-єм є критерій оптимальності, який повинен забезпечувати виконання по-ставленої мети при мінімальних затратах з максимальною ефективністю.

176


література

1. Друкер П. Ф. Бизнес и инновации. – М.: Вильямс , 2007. – 432 с.

2. Окландер М. А. Логістична система підприємства : монографія / М. А. Окландер. – Одеса : Астропринт, 2004. – 312 с.

3. Черногор С. А. Введение в синергологию и сложные системы моделирования. – М.: Наука , 2008. – 346 с.

177


УДК 351.82

ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОї СфЕРИ УКРАїНИ

москалюк Катерина Володимирівна, старший викладач кафедри фінансів і кредиту, ПВНЗ «Інститут ділового адміністрування», [email protected]

Інвестиції є найважливішим фактором, що визначає темпи еконо-мічного розвитку агропромислового виробництва. Вони виступають в якості матеріальної основи розширеного відтворення в АПК, фінансо-вого джерела інновацій. Саме тому вивчення та обґрунтування науково-теоретичних основ розвитку інвестиційно-інноваційної системи стає сьогодні важливим фактором розвитку всієї аграрної сфери країни, її еко-номічного зростання і, отже, є досить актуальним і значущим досліджен-ням для практики.

Аналіз останніх досліджень показав, що в контексті формуван-ня інноваційно-інвестиційного забезпечення розвитку аграрної сфе-ри найбільшу увагу приділяли в своїх роботах відомі вчені-аграрники Кушнір І. В., Гришова І. ю., Шпикуляк О. Г., Саблук П. Т., Кінах Н. В. та інші.

Інвестиційно-інноваційний розвиток у сільському господарстві являє собою складний динамічний процес, в якому проблеми ефективного ви-користання інвестиційних ресурсів, пошуку додаткових джерел фінансу-вання, залучення потенційних інвесторів тісно пов’язані з формуванням нових знань та ідей.

В умовах глобалізації і високої конкуренції на світовому ринку про-довольчих товарів Україна, завдяки перевагам природно-ресурсного по-тенціалу, спроможна забезпечити досить високі позиції щодо вирішення продовольчої, енергетичної та екологічної проблем суспільства. На сьо-годні розроблено національну стратегію, реалізація якої покликана подо-лати проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору економіки, що включають:

178


низьку конкурентоспроможність і високу собівартість національ- Ðного виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках; нестачу конкурентних та інноваційних технологій, адаптованих до Ðпотреб і економічних можливостей виробництва; низький рівень інноваційності і повільні темпи техніко- Ðтехнологічної модернізації в аграрному секторі та, як наслідок, низьку продуктивність праці; незадовільну якість сільськогосподарської сировини та харчових Ðпродуктів.

Ситуація, що склалася в останні роки в українській економіці, ставить перед підприємствами аграрно-промислового комплексу завдання щодо реалізації нових ідей, насамперед, у сферах, пов'язаних із підвищенням інвестиційної та інноваційної активності. Науково-дослідні організації та підприємства аграрно-промислового комплексу проводять наукові дослі-дження і розробки нової продукції з метою диверсифікації виробництва, модернізації, створення високих технологій і сучасного виробничого по-тенціалу. Під впливом зростаючої внутрішньої і зовнішньої конкуренції інвестиції та інновації стають найважливішим елементом управління на підприємстві. Нові ідеї і продукти, прогресивні технології та організаційні рішення все більшою мірою визначають успіх підприємницької діяльно-сті, забезпечують виживання і фінансову стабілізацію підприємств.

У наші дні інвестування в реальний сектор економіки більшою мірою має бути спрямоване на вкладення коштів в інновацію. Інновація характе-ризується результативністю вкладення коштів у розвиток економіки, які забезпечують упровадження принципово нових видів техніки і технології для виробництва конкурентоспроможної на внутрішньому та світовому ринках продукції (табл. 1). Інноваційна діяльність є одним з необхідних компонентів поступального розвитку суспільства і виступає як найважли-віша сторона науково-технічного прогресу.

179


таблиця 1Джерела фінансування інноваційної діяльності

рікЗагальна сума

витрат

У тому числі, за рахунок коштів

власних державного бюджетуіноземних інвесторів

інші джерела

млн грн

2000 1757,1 1399,3 7,7 133,1 217,0

2001 1971,4 1654,0 55,8 58,5 203,1

2002 3013,8 2141,8 45,5 264,1 562,4

2003 3059,8 2148,4 93,0 130,0 688,4

2004 4534,6 3501,5 63,4 112,4 857,3

2005 5751,6 5045,4 28,1 157,9 520,2

2006 6160,0 5211,4 114,4 176,2 658,0

2007 10850,9 7999,6 144,8 321,8 2384,7

2008 11994,2 7264,0 336,9 115,4 4277,9

2009 7949,9 5169,4 127,0 1512,9 1140,6

2010 8045,5 4775,2 87,0 2411,4 771,9

2011 14333,9 7585,6 149,2 56,9 6542,2

2012 11480,6 7335,9 224,3 994,8 2925,6

2013 9562,6 6973,4 24,7 1253,2 1311,3

При проведенні дослідження було виявлено, що на даному етапі роз-витку інвестування в аграрний сектор країни найтісніший зв’язок інвес-тицій спостерігається з кредитуванням сільського господарства. Держав-на підтримка має компенсаційний характер, тому не впливає на залучення додаткових коштів в аграрний сектор. Вирішити ці проблеми можливо за умови визначення відповідності інвестицій перспективним інноваціям, тісної взаємодії інвестиційних та інноваційних процесів на підприємствах аграрного виробництва. Такий підхід обумовлює необхідність розгляду інвестицій та інновацій, як єдиної інвестиційно-інноваційної системи, від успішного розвитку і функціонування якої залежить рівень економічного зростання і стабілізації розвитку АПК.

180


При дослідженні інноваційно-інвестиційних процесів сільського гос-подарства в країні було виявлено негативно впливаючі фактори на стан залучення інвестицій та впровадження інновацій, до яких можливо відне-сти: низький рівень державної підтримки аграрного сектору, яка скоро-тилась за досліджуваний період в 4,5 рази та недостатній обсяг кредиту-вання підприємств АПК, який хоч і збільшився майже в 1,5 рази, проте не в змозі вповні задовольнити потреби аграрних підприємств. Державі по-трібно приділити особливу увагу питанням створення, підтримки та роз-витку внутрішніх факторів, стимулюючих інноваційний та інвестиційний розвиток АПК, покращення інвестиційного клімату та іміджу України для підвищення залучення іноземних інвестицій в економіку країни.

літерАтУрА1. Бабенко В. А. Інвестиційний чинник інноваційного розвитку агропромислового виробни-

цтва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/AVPCh/En/.../Babenko%20V.A..pdf

2. Гришова І. Ю. Проблеми формування інноваційної системи України [Текст] / І. Ю. Гришова, Т. М. Гнатьєва// Інноваційна економіка. – 2012. – № 12. – С. 14 – 17.

3. Кінах Н. В. Основні напрями інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств / Н. В. Кінах // Економіка АПК. – 2012. – № 2. – С. 90 – 94.

4. Кушнір І. В. Формування інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку аграрного сектору економіки / І. В. Кушнір // Інноваційна економіка. – 2012. – № 8(34). – С. 63 – 65.

5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: статистичний збірник за 2012 рік [Електро-нний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

6. Статистичний щорічник України за 2012 рік / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

7. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року /за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ “ІАЕ”, 2012. – 182 с.

8. Шпикуляк О. Г. Бізнес-система управління інноваційними ресурсами в агропромисловому виробництві України / О. Г. Шпикуляк, С. О. Тивончук, С. В. Тивончук, А. О. Сігайов // Економіка АПК. – 2012. – № 4. – С. 123 – 127.

181


УДК 330.43

МАТЕРИАЛЬНОЕ СТИМУЛИРОВАНИЕ ВНЕдРЕНИя ИННОВАЦИОННЫХ РАЗРАБОТОК

Омелаенко нина николаевна, кандидат экономических науак, доцент кафедры экономики, организации и планирования деятельности производства,

Харьковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца, [email protected]

Решение текущих проблем на предприятиях, связанных с работой в условиях рынка, отодвинуло на задний план проблемы использования творческого потенциала сотрудников. На многих предприятиях ликвиди-рованы бюро рационализации и изобретательства, что привело к умень-шению численности креативных работников. Наряду с этим, результаты творческой активности работников не рассматриваются и не внедряются в производство, а длительный процесс оформления и отсутствие ясности в размерах поощрения не способствует заинтересованности работников к разработке и внедрению инновационных предложений.

Вместе с тем рационализация и изобретательство являются важными факторами повышения качества и надежности продукции, активизации инновационной деятельности на предприятии, повышения конкуренто-способности продукции.

За рубежом эта сторона деятельности предприятий не только не сво-рачивается, а наоборот, расширяется и модернизируется за счет появле-ния разнообразных форм и методов материального и морального стиму-лирования, которые охватывают стадии производства от изготовления продукции до ее реализации.

Конкурентоспособность во многом зависит от надежности и каче-ства выпускаемой продукции. Поэтому качественное изготовление имеет в этом вопросе определяющее значение. На стадии изготовления сдача продукции рабочим с первого предъявления является важнейшим факто-ром ее надежности и качества в дальнейшем. Для увязки размера премий

182


с процентом сдачи с первого предъявления предлагается использовать математические функции поощрения.

Разработка и внедрение инновационных решений является важным фактором технического развития. Разработки отделов главного технолога и конструктора, отраженные в плане социально-экономического разви-тия, также направлены на совершенствование и создание необходимых условий для повышения надежности и конкурентоспособности продук-ции. Вместе с тем, практика показала, что заложенные в плане эффекты от внедрения мероприятий оказываются намного ниже, чем реальные, по-лученные после внедрения.

В работе предлагается повысить эффективность стимулирования ин-новационных разработок следующим образом. Во-первых, премию выпла-чивать не за заявленный эффект, а за реальный, полученный в результате внедрения мероприятия; во-вторых, размер премий следует увязывать с размером реального эффекта с помощью математических функций [1]. Такой подход повысит реальность планов технического развития и усилит заинтересованность работников в разработке инновационных решений.

В общем виде математическая функция поощрения имеет вид: Y = f (х),

где Y – размер премий;X – размер стимулируемого показателя;f – форма связи между ними.Для построения систем стимулирования за сдачу продукции с перво-

го предъявления и за величину реального эффекта предлагается использо-вать степенную функцию, имеющую вид Y = а∙Хb.

Расчет параметров функции делается на основе решения системы уравнений:

183


При построении системы поощрения за сдачу продукции с первого предъявления в качестве Хмин принимается среднее значение процента сда-чи в конкретном подразделении. Максимальное (Yмак) и минимальное (Yмин) значения премий определяются, исходя из возможностей предприятия.

На основе рассчитанной функции поощрения строят шкалы, где в компактной форме вычисляются размеры премий для любого значения стимулируемого показателя.

Ниже приведена шкала поощрения за величину реального эффекта от внедрения мероприятия.

таблица 1Шкала поощрения специалистов за величину реального эффекта

от внедрения мероприятия

размер премий в процентах от эффекта

размер реального эффекта от внедрения мероприятия

в тыс. грн

За достижение левой границы интервала

За каждую тысячу грн превышения левой границы

интервала

От 50,0 до 100,0 5,0 0,04

От 100,0 до 150,0 7,0 0,22

От 150,0 до 200,0 18,0 0,14

Свыше 200,0 25,0 0,12

Предлагаемый подход сделает систему поощрения наглядной и по-нятной работникам и тем самым будет способствовать усилению заин-тересованности в разработке рационализаторских предложений и меро-приятий по повышению качества, надежности, конкурентоспособности выпускаемой продукции.

литерАтУрА1. Омелаенко Н. Н. Стимулирование инновационных разработок на предприятии / Н. Н. Оме-

лаенко // Интегральные основы инновационного и устойчивого развития экономики: сб. науч. статей «». – Пенза : Приволжский Дом знаний, 2013. – 188 с.

184


УДК 330.131.7

УПРАВЛІННя РИЗИКАМИ ІННОВАЦІЙНОї дІяЛЬНОСТІ ПІдПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

письмак Вікторія Олексіївна, кандидат економічних наук, викладач, Харківський національний університет імені Семена Кузнеця, [email protected]

В сучасних умовах через посилення фактору невизначеності зо-внішнього середовища постає питання ризику здійснення інноваційної діяльності підприємства. Оскільки інновації є запорукою інтенсивного розвитку на макро- та макрорівні, саме розгляд питання управління ризи-ками в інноваційній діяльності підприємства є актуальним. В той же час, формування інноваційної інфраструктури має бути пов’язане не тільки з процесами формування інституційних одиниць інноваційної діяльнос-ті, нормативно-правової бази, механізмів взаємодії мікро- та макрорівнів, але також і з процесами розробки механізмів комплексної оцінки ефек-тивності інноваційних проектів.

Слід зазначити, що інноваційна діяльність має особливий характер і ряд особливостей, таких, як можливий тривалий цикл інноваційних про-ектів, істотна кількість учасників проекту (інвестори, кредитори, замов-ники, страхувальники, консультуючі органи тощо); комплексність, тобто поєднання декількох видів діяльності. Саме тому управління ризиками в інноваційній діяльності є необхідним для окремого розгляду.

При розгляді вищезазначеної тематики дослідження, слід визначити-ся з поняттям системи управління ризиками в інноваційній діяльності.

Під поняттям системи управління ризиками в інноваційній діяльності слід розуміти сукупність взаємопов’язаних принципів, методів та інстру-ментів прийняття управлінських рішень, реалізація яких може дати змогу зниження рівня невизначеності, оцінки рівня ризику та оптимізації су-купних витрат реалізації інноваційних проектів.

Система управління ризиками в інноваційній діяльності має такі осно-вні елементи:

185


суб’єкт управління; Ðоб’єкт управління; Ðпринципи управління; Ðзасоби управління; Ðстратегія управління. Ð

Для більш детального розгляду вищезазначеної системи необхідно звернутися до основних етапів здійснення управління ризиком іннова-ційної діяльності, до яких належать:

прогнозування (процес виявлення можливих інноваційних ризиків); Ðоцінка (визначення ймовірності виникнення ризиків, їх якісного Ðта кількісного аналізу. Оцінювання ризику інноваційного проекту може бути проведено у якісній та кількісній формі. При цьому кіль-кісна форма передбачає використання числових оцінок і показни-ків);планування (процес розробки шляхів, засобів і методів нейтраліза- Ðція небезпечних чинників ризику);організація (створення системи свідомо скоординованих дій щодо Ðпроцесу вирішення задач управління ризиком інноваційної діяль-ності);координація (виконання сукупності певних дій щодо погодження Ðроботи системи управління ризиками. Однією з основних дій, що застосовуються на даному етап,і є класифікація ризиків інновацій-ної діяльності. Основними класифікаційними ознаками можуть ви-ступати методи аналізу й оцінки ризику, розробка рішень управлін-ня ризиками, моделювання ризикових ситуацій тощо).

Виходячи з визначення інноваційної діяльності як такої, що більшою мірою залежить від сприйняття певного товару ринком, система управ-ління ризиками в інноваційній діяльності повинна базуватися на кількіс-ній оцінці ризику певного інноваційного проекту.

Формування методології управління ризиками інноваційної діяльнос-ті передбачає наявність таких етапів:

186


1. Розробка основних принципів і методів, що спрямовані на іденти-фікацію об'єкта управління, а також цілей управління ризиками ін-новаційної діяльності.

2. Розробка підходів до прогнозування та планування ризиків іннова-ційної діяльності, а саме: створення основи для виявлення та харак-теристики ризиків, пов'язаних з інноваціями.

3. Створення вдосконаленої системи методів аналізу ризиків іннова-ційної діяльності, що дали б змогу забезпечити застосування іс-нуючих методів і розвиток нових підходів до проведення аналізу ризиків.

4. Створення механізму підвищення ефективності управління ризи-ками інноваційної діяльності за рахунок прийняття раціональних управлінських рішень у цій сфері, а також формування ефективної системи управління ризиками інноваційної діяльності та її інтегра-ція в систему управління підприємством.

Система управління інноваційними ризиками передбачає перш за все всебічний аналіз наявних ризиків, їх визначення (ідентифікацію), об’єктивну оцінку і формування механізмів контролю. Принцип систем-ного підходу передбачає максимальне включення всіх можливих видів ри-зику. Основна проблема управління ризиками не може бути ефективно вирішеною набором окремих заходів або послуг. Вищезазначена задача вирішується впереважно втіленням комплексної технології управління ризиками, яка стосується всіх аспектів діяльності компанії. В основі такої технології повинен бути принцип, згідно з яким будь-яке управлінське рі-шення не може бути прийняте без повного усвідомлення ступеня ризику.

Успішне функціонування системи управління ризиками вимагає за-твердження ряду правил, що мають бути закладені на етапі проектування і побудови, зокрема:

максимально можливе охоплення сукупності ризиків передбачає Ðпрагнення до найбільш повного охоплення можливих сфер виник-нення ризиків, що дозволяє звести ступінь невизначеності до міні-муму;

187


мінімізація впливовості ризиків вимагає зусиль у напрямках міні- Ðмізації спектра можливих ризиків і ступеня їх впливу на діяльність компанії; прийняття обґрунтованого ризику, тобто таке прийняття ризику, Ðщо передбачає його ідентифікацію та оцінку.

Отже, при управлінні ризиками інноваційної діяльності підприємства в сучасних умовах необхідно враховувати ряд особливостей, що має саме інвестиційна діяльність. Необхідність застосування системного підходу при управлінні є більш прийнятною, адже саме в такому випадку можливе врахування максимальної кількості ризиків.

літерАтУрА1. Построение и внедрение системы управления рисками. Примеры из практики АксионБКГ

// Бюллетень CiG Business Consulting. – 2009. – № 134.

2. Демкин И. В. Управление инновационным риском на основе имитационного моделиро-вания/ И. В. Демкин // Проблемы анализа риска. – 2011. – Т. 2ю – № 3. – С. 2 – 51.

188


УДК 659.1:658.8.

СУТНІСТЬ ТА ЕТАПИ фОРМУВАННя РЕКЛАМНОї СТРАТЕГІї

поклонська лілія Сергіївна, аспірант кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


Формуючи стратегії на підприємстві, яке займається інноваційною ді-яльністю, спеціалісти у сфері маркетингу та реклами використовують різ-ні варіанти нестандартного застосування рекламних носіїв у оформленні торгового простору й устаткування, які значно розширюють можливості торгової реклами на ринку.

Останнім часом все більше підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, приділяють значну увагу формуванню ефективної рекламної стратегії. Рекламна стратегія є однією зі складових маркетингової страте-гії та не може існувати без неї, а та, в свою чергу, пов'язана з корпоратив-ною стратегією, яка підпорядкована цілям і місії організації.

Метою рекламної стратегії є досягнення певного комунікаційного ефекту з аудиторією, яка контактує з рекламним повідомленням, і спону-кання її до цільової поведінки [1].

Розробка рекламної стратегії багато в чому залежить від типу ринку, в рамках якого виробляється продукт, а також від особливостей самого продукту. Саме тому важливо правильно сформувати рекламну стратегію, і для цього потрібно знати етапи, з яких вона складається [2]. Розроб-ка рекламної стратегії складається з двох етапів: створення рекламного звернення і вибір рекламного носія. Розглянемо кожен із етапів детальні-ше [3].

Створення рекламного звернення є дуже важливим етапом у розроб-ці рекламної стратегії. Незалежно від величини бюджету реклама буде успішною тільки в тому випадку, якщо вона притягує увагу і правильно донесена до споживача. Розробка ефективного звернення повинна зазви-

189


чай починатися з визначення тих переваг, які може отримати споживач, купуючи даний продукт. Ці переваги і використовуються в різних формах звернення. Рекламне звернення визначається як просте і зрозуміле уяв-лення переваг і аспектів позиціонування бренду, які рекламодавець хоче підкреслити [3].

Другим етапом при формуванні рекламної стратегії є вибір рекламно-го носія. Розглянемо деякі аспекти цього етапу. При виборі носія рекламо-давцю слід звернути увагу на [4]:

охоплення – кількість осіб цільової аудиторії, яку передбачається Ðохопити під час рекламної кампанії; частоту: кількість пред'явлень реклами середнього представника Ðцільової аудиторії.

Правильно визначити ці два параметри і дати на їх основі рекоменда-ції щодо планування кампанії можуть професійні рекламні агентства;

вибір основного типу носіїв, а потім і конкретного носія: вибір між Ðосновними шляхами донесення реклами до споживача – ТБ, радіо, преса, Інтернет та ін. Після прийняття цього рішення відбувається вибір конкретного виду носія даного типу; визначення часових рамок для цього носія. Ð

Розглянемо медіа-носії, які використовуються в рекламній стратегії:телевізійна реклама; Ðрадіо реклама; Ðреклама в пресі; Ðзовнішня реклама; Ðпряма розсилка та інші. Ð

Телевізійна реклама 6 найбільш ефективна форма рекламного впливу. Телебачення сприяє широкій популярності товару або послуги. За своїми можливостями масового охоплення аудиторії жоден інший засіб масової інформації не може з ним зрівнятися [1].

190


Реклама в пресі, реклама, опублікована в періодичній пресі. Її можна поділити на 2 частини: пряма реклама – рекламні оголошення та непряма реклама – статті, репортажі і т. д. [5].

Друкована реклама – засіб реклами, виконаний на спеціально виго-товленій у рекламних цілях друкованій продукції, яка не є періодичним виданням, і розраховане переважно на зорове сприйняття. Найбільш по-ширеними видами рекламної друкованої продукції є:

каталог – друковане видання, оформлене у вигляді книжки або бро-шури, яке містить перелік великого числа товарів і складене у визначено-му порядку;

проспект – рекламний засіб, у якому рекламується товар чи група то-варів, що належать до однієї товарної категорії. У ньому більш розгорнуто представлена інформація про кожен товар, він також добре ілюстрований і якісно віддрукований;

упаковка – паперова (або інша) оболонка, що зберігає товар [5].Зовнішня реклама – засіб реклами, розрахований переважно на візу-

альне сприйняття зображення товару у відвідуваних місцях.Види зовнішньої реклами:

рекламний щит; Ðафіша; Ðтранспарант; Ð світлові вивіски; Ð електронні екрани; Ðфірмові вивіски й іншi [5]. Ð

Реклама на транспорті включає в себе розміщення інформації як на зовнішніх поверхнях, так і всередині транспортних засобів.

Можна виокремити 3 види реклами на транспорті:зовнішні рекламні плакати і будь-яке зовнішнє рекламне оформ- Ðлення громадського транспортного засобу;

191


внутрішньосалонні рекламні постери, руховий рядок, оголошення Ðпо гучномовному зв'язку;рекламні щити, постери, рядок, що біжить, і оголошення по гучно- Ðмовному зв'язку, що здійснюються на залізничних вокзалах та авто-вокзалах, в аеропортах, метро і т. д. [5].

Для того, щоб рекламна стратегія була успішною, потрібно правильно обрати рекламні носії, що підходять для певного продукту.

Отже, при розробці рекламної стратегії, яка переслідує мету збіль-шення числа обізнаних про товар споживачів, головним завданням для підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, при формуванні рекламної стратегії привернути увагу, втримати увагу, викликати інтерес і спонукати до здійснення першої покупки та подальшої співпраці зі спо-живачами.

літерАтУрА1. Головлева Е. Л. Основы рекламы: Учебное пособие. / Е. Л. Головлеова. – М.: «Издательский

Дом «Главбух», 2003. – 272 с.

2. Иванова И. Рынок снековой продукции и некоторые особенности рекламной коммуни-кации [Электронный ресурс] / И. Иванова // Продвижение продовольствия. Prod&Prod – 2008. – № 1. – Режим доступа: http://www.marketing.spb.ru/mr/food/snack_review.htm

3. Немировский К. Дизайн рекламных материалов [Электронный ресурс] / К. Немировский - 2005. – Режим доступа: http://www.marketing.spb.ru/lib-comm/advert/advert_design.htm

4. Крылов А. Рекламная стратегия: постановка задачи и оценка эффективности [Электронный ресурс] / А. Крылов, О. Зуенко. – 2003. – Режим доступа: http://www.marketing.spb.ru/lib-comm/advert/adv_strategy.htm

5. Аксенова К. А. Реклама и рекламная деятельность: Конспект лекций / К. А. Аксенова. – М.: Приор-издат, 2005. – 96 с.

192


УДК 330.1:338.2

ЗАСТОСУВАННя КОНЦЕПЦІї ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ дЛя ЗАБЕЗПЕЧЕННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО

ГОСПОдАРСТВА

поляков максим Валерійович, кандидат економічних наук, генеральний директор, «Ноосфера Венчурс ЮЕсЕЙ, Інк.», [email protected]

Концепція економіки знань почала розроблятись у 1960-х рр., однак до останнього часу, на жаль, не отримала належного розповсюдження і застосування. Ця концепція є всеосяжною і, окрім безпосередньо еконо-мічних питань, охоплює велике коло проблем розбудови держави і грома-дянського суспільства, розвитку особистості, пошуку національної ідеї та ідеології. Відповідно, концепція має велике державо- і суспільствотворче значення.

Окрім цього, концепція економіки знань має значення для перегляду багатьох елементів економічної науки, зокрема теорій інновацій і конку-рентоспроможності. У практичному застосуванні концепція економіки знань також характеризується широтою й універсальністю, зокрема для транзитивних країн і здійснення інноваційно спрямованих трансформа-цій [1; 2].

Визначальне значення концепція економіки знань має для забезпечен-ня конкурентоспроможності національного господарства, яка є концен-трованим виразом можливостей створювати і утримувати конкурентні переваги. Насамперед потрібно акцентувати увагу на таких найбільш важливих складових: інновації, інвестиції, навчання та інституціональ-ний ресурс.

Інновації є головним засобом отримання конкурентних переваг через новизну або ціну продукту, його вдосконалення, спосіб просування та від-криття нового ринку. «Ресурсом» для розробки інновацій є нові знання, які акумулюються, міксуються, розвиваються та трансформуються у нові продукти та процеси. Для забезпечення конкурентоспроможності є необ-

193


хідною масова і безперервна поява інновацій, чого можна досягти тільки за умови дієвої моделі економіки знань.

Вартість інновацій і знань постійно зростає, особливо враховуючи вимоги їх масовості і рутинізацію. Тому зростання конкурентоспромож-ності вимагає збільшення інвестицій у інноваційні розробки та знання (НДДКР, освіту та інформатизацію). У свою чергу, реалізація концепції економіки знань дозволяє раціонально структурувати інвестиційні ресур-си, залучати кошти приватного бізнесу і населення, а також зорієнтувати їх на більш проривні напрями. Важливо при цьому досягти максимально-го мультиплікативного ефекту для збільшення потенціалу економічного зростання [1; 2].

Основою сучасної економіки є людський і соціальний капітали. Їх формування безпосередньо залежить від якості процесів навчання, яке потрібно розглядати у широкому сенсі набуття знань. Сама економіка, бу-дучи відкритою соціальною системою, навчається. Концепція економіки знань у цьому сенсі є незамінною, тому що саме вона робить процеси на-вчання природними, перманентними і, врешті-решт, результативними.

Враховуючи вищевикладене, потрібно наголосити, що в сучасних умовах підвищується значущість інституційного ресурсу, який повинен налаштувати господарство і населення на інноваційність, укладання у зна-ння, постійне навчання. економіка знань формує засади вдосконалення та реалізації інституційного ресурсу, визначаючи програму змін і посилення інститутів.

Об'єднуючи складові конкурентоспроможності (інновації, інвести-ції, навчання та інституціональний ресурс), концепція економіки знань створює основу для формування нового виміру економічної політики держави. Всі напрями дій держави переформатуються таким чином, що знання стають головним мотивом та інструментом. До якості створен-ня і використання знань необхідно прив'язати не тільки інновації, а всі чинники конкурентоспроможності (які виокремлюються, наприклад, у рейтингу конкурентоспроможності країн Всесвітнього економічного форуму) [1; 2].

194


ефективність забезпечення конкурентоспроможності національного господарства розглядається і реалізується на міжнародному рівні. Визна-ючи науку і освіту головною продуктивною силою суспільства, а іннова-ції – ключовим чинником динаміки, концепція економіки знань дозволяє вести пошук шляхів розвитку у глобальній системі координат. Первинним предметом міжнародних порівнянь мають бути саме наукові, освітні й ін-новаційні індикатори, що дозволяє програмувати подальші дії. Врахову-ючи перспективи розвитку світового господарства економіки, держава може досягти стратегічних успіхів тільки за умови руху у руслі глобальних трендів. Постіндустріальні вектори розвитку світогосподарської системи програмують дії держави, а концепція економіки знань створює для цього необхідну теоретико-методологічну основу.

Окремо потрібно зазначити, що концепція економіки знань повинна набувати визначального ідеологічного і політичного значення для інтен-сифікації національного господарства. Інтенсифікація має охопити не тільки сферу виробництва, а й усю систему забезпечення життєдіяльності населення, зокрема ЖКГ та інфраструктуру міст [1; 2].

Особливої значущості концепція економіки знань набуває для тран-зитивних країн. Застосування цієї концепції дозволяє якісно завершити трансформаційні процеси, одночасно задовольняючи глобальним імпера-тивам майбутнього.

літерАтУрА1. Федулова Л. І. Концептуальні засади економіки знань [Електронний ресурс] / Л. І. Федуло-

ва. – Режим доступу: http://www.ief.org.ua/Arjiv_ET/ Fedulova208.pdf

2. Іванов Ю. Б. Місце і роль економіки знань у забезпеченні конкурентоспроможності на-ціональної економіки [Електронний ресурс] / Ю. Б. Іванов, В. Ф. Колесніченко. – Режим доступу: http://tppe.econom.univ.kiev.ua/ data/2011_24/Zb24_04.pdf

195


УДК 332.144:001.895: 004.942

МОдЕЛЬ ІННОВАЦІЙНОї дІяЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ ХАРКІВСЬКОї ОБЛАСТІ

полякова Ольга Юріївна, кандидат економічних наук, доцент, ст. наук. співробітник, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку

НАН України, [email protected]

Активна розробка та впровадження інновацій і нововведень у різно-манітних формах та всіх видах діяльності вважається одним з головних чинників підвищення конкурентоспроможності як окремих підприємств, так і економічного зростання регіонів і країни у цілому. Широке коло інноваційних процесів, видів інновацій та зміни у статистичній звітності з цього питання ускладнюють аналіз, виявлення проблем і прогнозування ефективності інноваційної діяльності на рівні регіону.

Мета роботи – побудувати імітаційну модель і здійснити сценарний аналіз перспектив інноваційної діяльності у харківській області. Розро-блена імітаційна модель є підмоделлю загальної імітаційної моделі сцена-ріїв соціально-економічного розвитку. Вихідними даними для розробки були дані статистичної звітності за 2000 – 2012 рр. Вартісні показники було приведено до цін 2010 р.

Інноваційна діяльність в області моделювалася у розрізі двох осно-вних видів промислової діяльності: машинобудування та виробництва харчових продуктів. Такий вибір пояснюється тим, що ці два види забез-печують 80 – 90 % усієї реалізованої інноваційної промислової продукції, причому останні п’ять років – переважно продукція машинобудування. Аналіз попередньої динаміки обсягів реалізованої інноваційної продукції показав її нестійкість і досить слабку тенденцію до зростання. Так само нестійкою та без вираженої тенденції є динаміка загальних витрат на ін-новації у виокремлених видах промислової діяльності, якщо у 2004 р. обсяг витрат у машинобудуванні становив 429,1 млн грн, то у 2007 р. – у 3,2 рази менше. Природно, що вплив світової кризи відбився й на динамі-

196


ці показників інноваційної діяльності, але стверджувати, що вже пройдено повний цикл відтворення, було б передчасним. Тому при побудові моделі інноваційної діяльності було включено як зовнішні до неї показники ін-вестиції та зовнішньоекономічної діяльності. На рис. 1 показано діаграму причинно-наслідкових зв’язків підмоделі інноваційної діяльності. Обсяги реалізованої продукції та обсяги інвестицій визначаються за рамками да-ної підмоделі. Особливістю виявлених причинно-наслідкових зв’язків є наявність опосередкованого впливу витрат на інновацій на витрати праці у харчовій промисловості та пряма залежність витрат на інновації у ма-шинобудуванні від інвестицій у цю галузь та наявність п’ятирічного циклу у реалізації інноваційної продукції машинобудування.

рис. 1. Діаграма причинно-наслідкових зв’язків у імітаційній моделі інноваційної діяльності Харківської області. примітка «п.п.» – попередній період.

Обсяг реалізаціїпромислової

продукціїЧастка інноваційної продукції

у загальному обсязіреалізованої промислової

продукції

Витрати на інновації ухарчовій промисловості

Час Обсяг реалізаціїінноваційної продукціїхарчовії промисловості

Витрати наінновації

в машинобудуванніОбсяг реалізації

інноваційної продукціїмашинобудування

Частка інноваційноїпродукції у обсягахреалізації продукції

харчової промисловості

Обсяг реалізаціїпродукціїхарчової

промисловості

Частка інноваційноїпродукції у обсягахреалізації продукції

машинобудування

Обсяг реалізаціїінноваційноїпродукції

інновації в обсягахінвестицій

Інвестиції у основний

капітал регіонуЧастка витрат на Час

Інвестиції у харчовупромисловість

Витрати на інновації у харчовій промисловості

п.п.

Витрати на інновації ухарчовій промисловості

за 2 роки

Експорт харчовоїпромисловості п.п.

Експорт харчовоїпромисловості

Витрати на інновації умашинобудуванні п.п.

Коефіцієнт трудоміскості ухарчовій промисловост і

Обсяг реалізаціїпродукції

машинобудуванняІнвестиції у

машинобудування

197


Основні рівняння моделі інноваційної діяльності включають (де R2 – коефіцієнт детермінації підмоделей, усі вартісні показники у тис. грн):

Витрати на інновації в машинобудуванні = 0.6171 × Інвестиції у ма-шинобудування;

Витрати на інновації у харчовій промисловості t = 32027 × Ln(експорт харчової промисловості t–1) – 17843 (R2=0.89);

Обсяг реалізації інноваційної продукції = 386375 + 0.886687 × Об-сяг реалізації інноваційної продукції машинобудування + 1.15503 × Об-сяг реалізації інноваційної продукції харчової промисловості (R2=0.9);

Обсяг реалізації інноваційної продукції машинобудуванняt = 201073 × cos(2 × π × (t – 2004)/5) × Витрати на інновації у машинобуду-ванні t–1

0.1 + 1.2 × 106 ;Обсяг реалізації інноваційної продукції харчової промисловості =

367.1 × Інвестиції у харчову промисловість – 69169 (R2 = 0,86);Коефіцієнт трудомісткості у харчовій промисловості =

0.0005 × EXP(613.71*(0.00367775 – 1.61e–007 × Інвестиції, накопичені у харчовій промисловості-1e–009 × Витрати на інновації у харчовій про-мисловості за 2 роки)) + 0.0002 (R2=0,87).

Результати моделювання показали, що один із головних показників ефективності інноваційної діяльності – питома вага інноваційної продукції у обсягах реалізованої промислової продукції – у разі збереження виявле-них тенденцій протягом наступного десятиріччя знизиться і становитиме 2,5 %. Причому сам обсяг реалізованої інноваційної продукції збільшиться у 2020 р. порівняно з 2010 р. у 2,1 рази. Але середньорічного темпу при-росту інноваційної продукції у 7,8 % недостатньо, аби зберегти принаймні поточне значення питомої ваги у 4,8 %. Проведені експерименти за умов негативних змін у обсягах експорту продукції машинобудування та хар-чової промисловості показали, що наслідки різких змін у 2014 р. познача-тимуться на динаміці інноваційної продукції що протягм 2015 – 2017 рр. і нівелюються до 2020 р., якщо рівень експорту вдасться відновити.

198


УДК 338.3

ОБЕСПЕЧЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ РЕГИОНОВ СТРАНЫ В УСЛОВИяХ РЫНОЧНОЙ эКОНОМИКИ

разинкова Валентина петровна, кандидат экономических наук, доцент кафедры эко-номики, организации и планирования деятельности предприятия

Харьковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца

Проводимая в Украине экономическая реформа с рядом негативных последствий – обширный и глубокий экономический кризис на фоне па-дения производства; снижение уровня жизни населения; сокращение ма-териальных и финансовых возможностей государства по проведению ак-тивной структурной политики; кризис бюджетной, налогово-кредитной и инвестиционной политики государства на фоне глубоких инфляцион-ных процессов и роста внешнего и внутреннего государственного долга; нарастание резких различий в уровнях социально-экономического разви-тия регионов на фоне сокращения межрегиональных производственно-экономических связей; сокращение возможностей государства по про-ведению неотложных мер государственной поддержки кризисных, депрессивных и отсталых регионов и т. д. – создала предпосылки для решения вопроса о путях и закономерностях социально-экономического развития регионов [1, 6].

На современном этапе функционирования национальной экономики регионам необходимо ориентироваться на собственные силы, ресурсы, а не на вмешательство центра при решении проблем экономического не-равенства регионов. Те регионы, которые смогут эффективно использо-вать потенциал собственной территории и привлекут для этой цели не только внутренний, но и внешний капитал, будут иметь благоприятные возможности для социально-экономического роста. В противном случае собственные ресурсы территории будут приносить пользу другим, что приведет к упадку экономики своего региона [3, с. 263 ]. Следовательно, очень важно найти те направления, которые могут обеспечить высокие социально-экономические позиции региона в конкуренции с другими.

199


Конкуренция регионов приобретает характер одного из новых примеча-тельных явлений экономики, получившего развитие в эпоху глобализации. Регион постепенно становится не только самостоятельным действующим экономическим агентом национальной экономики, но также вступает в мировые конкурентные процессы [5, с. 124].

Положение и роль региона оказываются зависимыми не только от ма-кроэкономических условий или возможностей самих регионов, но также от расстановки конкурентных сил, механизмов конкурентного взаимо-действия регионов и позиций региона в этом взаимодействии.

Сегодня каждый регион должен иметь собственную стратегию раз-вития, способную обеспечить его надежное положение в рыночном про-странстве страны. Здесь сталкиваются интересы всех субъектов страны, и преимущества получает лишь тот регион, у которого сильнее конку-рентные позиции, определяемые во многом его отраслевой специализа-цией, в частности, уровнем развития промышленного производства.

Традиционный конкурентный анализ не рассматривает регионы в качестве субъектов конкуренции. Требуется расширение и применение новых теоретических подходов к анализу регионов и их взаимодействия.

Понимание сущности межрегиональной конкуренции и поиск на-правлений повышения конкурентоспособности регионов становятся все более актуальными для региональных органов власти. Необходимо понять и уметь использовать в управлении ключевые термины конку-рентоспособности регионов, модели и показатели ее оценки, выбирать направления ее повышения, знать и учитывать тенденции развития регионов-конкурентов и возможностей сотрудничества с ними. Развитие межрегиональной конкуренции может быть фактором усиления темпов экономического роста Украины.

В то же время на повышение конкурентоспособности стран, регио-нов влияет не только процесс глобализации, но и многие другие процес-сы, характерные для современного мира: научно-технический прогресс, информатизация, возрастание экологических стандартов жизни, усиле-ние мобильности людей и капитала [3].

200


Концепция конкурентоспособности регионов в настоящее время проходит сложный период своего формирования. Слабое представление о возможностях конкурентоспособности крупного промышленного ре-гиона сочетается с недостатками сохранившейся бюрократической си-стемы управления и сопутствующими ей процессами. Конкурентоспо-собность региона формируется на фоне различных пороков бюрократии, в том числе коррупции. Поэтому никаких условий для обеспечения меж-региональной конкуренции в современных реалиях пока не существует. Поэтому необходимо выделить следующие условия ее формирования [4, с. 27]:

1) позитивно влияющие: рост объема производства; приток инвести-ций; качество управления экономической, социальной, экологиче-ской сферами региона; внутренний и внешний спрос на его про-дукцию;

2) негативно влияющие: недобросовестная конкуренция; негативный имидж региона; криминализация регионального хозяйствования.

Конкурентные преимущества региона определяются следующими группами факторов: конкурентоспособность страны, в которую вхо-дит регион; природно-климатические, географические, экологические и социально-экономические параметры региона; инновационная актив-ность в регионе; инфраструктура региона; уровень международной ин-теграции и кооперирования региона [2, с. 76].

На основе перечисленных групп факторов каждый регион может сформулировать свои конкурентные преимущества и пропагандировать их для привлечения инвестиций в отрасли региона.

Одним из важнейших факторов, влияющих на оценку уровня конкурен-тоспособности региона, является геополитическое положение региона.

еще одним направлением деятельности регионов выступает межре-гиональное сотрудничество для реализации стратегии развития региона в сфере внешнеэкономической деятельности: привлечение зарубежных средств к реализации совместных проектов; международній обмен опы-том и инновациями в сферах социально-экономического развития; укре-

201


пление демократических основ общества; содействие культурным, моло-дежным международным обменам.

Таким образом, роль регионов в социально-экономическом разви-тии страны требует использования разнообразных подходов к анализу их конкурентоспособности. Определение направлений и факторов повыше-ния конкурентоспособности необходимо для проведения активной госу-дарственной политики, направленной на устранение межрегиональных диспропорций, укрепление экономической и политической целостности страны.

литерАтУрА1. Давлетов Р. К вопросу о повышении конкурентоспособности региона // Экономика

и управление. – 2002. – № 2. – С. 94 – 95.

2.Елизаветин М. Е. К вопросу о конкурентоспособности российской экономики // Банковское дело. – 2004. – № 5. – С. 2 – 7.

3. Калюжнова Н. Я. Конкурентоспособность регионов в условиях глобализации. – М.: ТЕИС (МГУ), 2004. – 526 с.

4. Кухарская Н. Е. Конкурентоспособность региона // Новое в экономике и управлении: Сб. статей. – М.: МАКС ПРЕСС, 2006. – Вып. 5.

5. Смирнов С. Н., Симачев Ю. В., Засимова Л. С. Механизмы повышения конкурентоспособ-ности экономики регионов: Препринт WP1/2005/06. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – 64 с.

6.Научная библиотека диссертаций и авторефератов disserCat [Электпонный ресурс]. – Режим доступа:ttp://www.dissercat.com/content/povyshenie-konkurentosposobnosti-regiona-v-usloviyakh-transformiruyushcheisya-ekonomiki-na-p#ixzz2j7XlQwbMі

202


УДК: 658.29: 622

СИСТЕМАТИЗАЦІя МЕТОдИЧНОГО ІНСТРУМЕНТАРІю ОЦІНюВАННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

рєпіна інна миколаївна, доктор економічних наук, доцент, професор кафедри економіки підприємств, [email protected]

Солов’янчик Альона Володимирівна, аспірант кафедри економіки підприємств, [email protected]

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Конкурентоспроможність підприємства є однією з найважливіших категорій ринкової економіки та характеризує можливість підприємства адаптуватися до умов ринкового середовища. Оцінка конкурентоспро-можності підприємства сьогодні виступає першочерговим елементом за-безпечення ефективного ведення діяльності та є передумовою здобуття стійких конкурентних переваг у довготерміновій перспективі.

Проблема конкурентоспроможності підприємств приваблює вели-ку кількість науковців. Вагомий внесок у розробку проблем конкурен-тоспроможності, оцінки діяльності та мотивації підприємств внесли за-рубіжні вчені: А. Сміт та Д. Рікардо, Дж. Міль, А. Маршалл, М. Портер, А. Чандлер, х. Такеучі, Р. Урсе та інші. Значної уваги приділено питанню вивчення і розвитку методології сучасної конкурентоспроможності у на-укових розробках відомих українських і російських фахівців: В. Рожко-ва, І. Сіваченко, А. юданова, Г. Азоєва, Р. Фатхутдінова, Г. П’ятницької, С. М. Клименко, Т. В. Омельяненко та інших. характеристику наукової думки щодо теорії конкурентоспроможності потенціалу підприємства обґрунтовано в розробках науковців Л. П. Градова, Т. А. Азова, Р. А. Фат-хутдінова, Д. ю. юданова, Б. Є. Кваснюка, І. В. Крюкової, е. В. Попова, я. А. Жаліло, ю. В. Полунєєва, Л. Л. Антонюк, Є. Ф. Пєліхова, А. е. Во-ронкової та інших.

Разом із тим, важливі аспекти формування та розвитку теоретичної, методичної і практичної бази для забезпечення конкурентоспроможності в умовах становлення ринкових відносин не дістали належного висвітлен-

203


ня. Потребують подальших досліджень питання створення ефективного організаційно-економічного механізму забезпечення стійких конкурент-них позицій підприємств, виявлення впливу конкурентного середовища на конкурентоспроможність, систематизація оцінювання конкуренто-спроможності підприємств із урахуванням змін у динамічному зовніш-ньому середовищі.

Методична та прикладна складність оцінювання конкурентоспро-можності пов’язана:

по-перше, з труднощами вибору базового об’єкту для порівняння (по-шуком інформації для визначення продукту чи підприємства-лідера в пев-ному сегменті ринку);

по-друге, з обґрунтуванням вибору системи показників, критеріїв і методів оцінювання конкурентоспроможності (розробка громіздких і важкоінтерпретованих методів розрахунку конкурентоспроможності обмежує реальні можливості процедури оцінювання);

по-трете, з проблематичністю використання повної і достовірної ін-формації для оцінювання конкурентоспроможності (відсутність досвіду проведення маркетингових досліджень на внутрішньому і зовнішньому ринках, недоступність інформації про діяльність конкурентів може при-звести до некоректних висновків і прийняття необґрунтованих управлін-ських рішень).

Для оцінки конкурентоспроможності застосовують класичні ме-тоди, які розподіляються за двома основними критеріями: ступенем об’єктивності-суб’єктивності результатів оцінки та за підходом до оцін-ки – кількісна-якісна. Основна проблема дослідження даного питання полягає в класифікації існуючих методів, адже кожен науковець пропонує власні класифікаційні ознаки. Так, С. В. Мілевський пропонує система-тизувати існуючі методи оцінювання конкурентоспроможності підпри-ємства за такими групами [1, с. 116]: методи визначення інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства з використанням ви-ключно експертних оцінок; методи, що визначають конкурентний статус підприємства; графічні (матричні) методи; методи, засновані на синтезі

204


інтегрального показника з набору економічних показників; методи оці-нювання конкурентоспроможності підприємства за одним результуючим показником виробничо-господарської діяльності; методи, засновані на визначенні вартості бізнесу. В свою чергу, В. Г. Шинкаренко та А. С. Бон-даренко [2, с. 147] наводять більш розгорнутий перелік методів оцінюван-ня конкурентоспроможності: методи, засновані на аналізі порівняльних переваг; методи, що базуються на теорії рівноваги фірм і галузі; методи, побудовані на основі теорії ефективної конкуренції; методи, засновані на теорії якості товару; матричні методи оцінки; комплексні (інтегральні) методи.

Найбільшу значущість має класифікація за способом інтерпретації результатів, отриманих у процесі оцінювання (на основі порівняльних переваг, матричні, інтегральні методи), оскільки вид вихідних даних без-посередньо впливає на їхнє подальше використання у процесі оціню-вання діяльності підприємства та розробки конкурентної стратегії. За способом проведення оцінювання існуючі методи умовно поділяють на формалізовані та неформалізовані. Необхідно зазначити, що умовність цього поділу обумовлена використанням формалізованих методик у не-формалізованих методах, і навпаки. Різноманіття методів оцінювання конкурентоспроможності підприємств підпорядковане, насамперед ці-лям, які вкладають в оцінку, а також кількістю підприємств-конкурентів, способом отримання інформації та її доступністю. Тому для кожного окремого підприємства слід обирати той метод, який в даному випадку підходить найкраще.

Отже, дослідивши методичний інструментарій оцінювання конку-рентоспроможності, вважаємо, що методи оцінювання даного об’єкту слід класифікувати за такими класифікаційними ознаками: напрямок фор-мування інформаційної бази; спосіб відображення кінцевих результатів; спосіб оцінювання та інтерпретації; можливість розробки управлінських рішень і моніторингу рівня конкурентоспроможності. Складність зазна-ченої проблематики та потреба в деталізації запропонованої класифікації вимагають більш детального вивчення, оскільки невирішеними залиша-

205


ються питання встановлення перцепційного взаємозв’язку між окремими методами оцінювання конкурентоспроможності.

літерАтУрА1. Мілевський С. В. Моделі аналізу та управління конкурентоспроможністю промислових

підприємств. Наукове видання / С. В. Мілевський, О. В. Мілов. – Х.: ХНЕУ, 2007. – 156 с.

2. Шинкаренко, В. Г, Бондаренко А.С. Управление конкурентоспособностью предприятия / В. Г. Шинкаренко, А. С. Бондаренко. – Х. : ХНАДУ, 2003.– 186 с.

206


УДК 657.05

СТРАТЕГІЧНИЙ ОБЛІК У СИСТЕМІ УПРАВЛІННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТю ПІдПРИЄМСТВА

рета марина Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, каф. ЕА і О, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»,

[email protected]

Сьогоднішній динамічний розвиток світової економіки вимагає роз-робки нових інструментів, методів і принципів управління для найповні-шої адаптації підприємств до мінливого конкурентного середовища. Су-часні підприємства вже не мають можливості рухатися у своєму розвитку шляхом спроб і помилок, оскільки конкурентоспроможними можуть ста-ти тільки ті підприємства, які готові до інноваційних змін і мають добре організовану систему стратегічного планування та управління.

Проблеми методологічного та методичного забезпечення стратегіч-ного управління висвітлювалися у роботах зарубіжних та вітчизняних учені, таких як І. Ансофф, П. Й. Атамас, М. В. Володькіна, В. Г. Герасимчук, С. Ф. Голов, К. Друрі, С. Каплан, О. е. Ніколаєва, М. С. Пушкар, Б. Райан, В. Р. Шевчук, М. Т. Щирба та інші. Проте питання взаємодії системи стра-тегічного управління та системи стратегічного обліку з метою формуван-ня і підтримки конкурентоспроможності підприємства залишаються до-слідженими недостатньо.

Управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою від-криту систему, що має вхід і вихід. Її керівна компонента містить елементи, що забезпечують процес управління, а керована компонента складається з елементів, що безпосередньо забезпечують процес виробничої, фінансо-вої, інвестиційної, інноваційної та інших видів діяльності. В класичному ро-зумінні управління конкурентоспроможністю підприємства розглядається як взаємопов’язані процеси планування, організації, аналізу, контролю та мотивації, що спрямовані на досягнення певних цілей господарюючого суб’єкта. У той же час вихідна інформація, на основі якої приймаються рі-

207


шення щодо підвищення (підтримання) конкурентоспроможності, має бути якісною, об’єктивною, своєчасною та вичерпною. Серед основних сис-тем, які формують інформаційне середовище господарюючого суб’єкта, є бухгалтерський облік, проте інформація, яка відповідно до вимог законодав-ства формується у його системі, носить ретроспективний характер і спря-мована здебільшого на задоволення інформаційних потреб про загальний фінансовий стан господарюючого суб’єкта. Крім того, бухгалтерський облік ґрунтується на формалізованих показниках, тому не надає інформації про якісні характеристики діяльності підприємства, вплив факторів зовнішньо-го середовища, що також не дозволяє тільки на його інформації вимірювати рівень конкурентоспроможності підприємства.

Напрямок сучасного підприємства до інтеграції у світове товариство призводить до необхідності формувати облікову інформацію підвищеної якості та корисності. Зміщення ролі обліку у бік питання формування та контролю процесу реалізації стратегії потребує фундаментальних змін в методології обліку та розширення його функцій, які мають включати у себе:

стратегічне планування; Ðстратегічний аналіз; Ðстратегічний аудит. Ð

Система стратегічного обліку забезпечує комунікацію та координа-цію між усіма складовими системи управління конкурентоспроможності підприємства, доповнюючи та розширюючи її можливості (рис. 1).

Головною відмінною рисою стратегічного обліку стає те, що пріори-тетним напрямком формування інформації в його системі є задоволення інформаційних потреб стратегічного менеджменту, а саме:

облік ключових факторів успіху; Ðформування стратегічної звітності; Ðоблік у динаміці індикаторів внутрішнього середовища підприєм- Ðства.

208


Стратегічне управління конкурентоспроможністю підприємства

Кошториси, розрахунки, бюджети

Аналіз і порівняння фактичних і планових

показників (стратегічна звітність)

Розробка рекомендацій щодо прийняття рішень

Вибір конкурентної стратегії підприємства

Аналіз потенціалу розвитку з урахуванням впливу

зовнішнього середовища

Діагностика конкурентних цілей і мети підприємства

Аналіз результатів корегування завдань

і методів їх досягнення

Визначення конкурентних переваг підприємства,

аналіз конкурентів, інвестицій, оцінка

конкурентного рівня

Розробка плану дій для підвищення

конкурентоспроможності

Тактичне управління конкурентоспроможністю підприємства

Вимірювання, запис, класифікація подій

(формування індикаторів зовнішнього та

внутрішнього середовища )

Стратегічний облік

рис. 1. цикл управління конкурентоспроможністю підприємства та цикл стратегічного обліку (узагальнено автором на основі [1; 2])

Стратегічний облік максимально наближений до системи управлін-ня, а результатом діяльності його підсистеми має бути формування низки інформаційних показників, завдяки яким можливо буде виявляти конку-рентні позиції підприємства та приймати рішення щодо подальшого роз-витку підприємства.

209


На відміну від бухгалтерського, стратегічний облік оперує таким на-бором специфічних методів, як: методи моніторингу конкурентної пози-ції (аналіз трендів за певними параметрами), динаміки вартості підпри-ємства, методи стратегічного ціноутворення та калькулювання, методи стратегічного позиціонування, методи планування та гнучкого бюджету-вання, система збалансованих показників (BSC), методи стратегічного та системного аналізу, моделі доданої вартості (EvA), індикатори для відсте-ження необхідності зміни стратегії, формування сигнальних індикаторів для виявлення проблем та інші.

Отже, ефективність упровадження стратегічного обліку на підпри-ємстві, як необхідного елементу системи управління конкурентоспро-можністю підприємства, зумовлюється двома ключовими факторами: 1) формуванням загальної системи стратегічного менеджменту під-приємств, що потребує переосмислення сучасних підходів до управ-ління; 2) наявність фахівців, які зможуть забезпечити впровадження та функціонування системи стратегічного обліку на вітчизняних підпри-ємствах.

літерАтУрА

1. Попович В. І. Теоретичні основи організації стратегічного обліку на підприємствах В. І. Попович // Вісник Національного університету водного господарства та природокористуван-ня. Серія «Економіка». – 2013. – Випуск 1(61). – С. 187–192.

2. Семанюк В. З. Формування підсистеми стратегічного обліку в умовах ринкових відносин / В. З. Семанюк // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. – 2010. Вип. 11 (114). – С.59–64.

210


УДК 658.012

фОРМУВАННя СИСТЕМИ УПРАВЛІННя ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІдПРИЄМСТВА

ріпка Дар’я Олександрівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


Успіх або невдачі, які супроводжують діяльність підприємства, знахо-дяться в прямій залежності від того, наскільки гнучко та органічно воно пристосовується до такого чинника, як чинник змін. Зростання продуктив-ності праці, насичення ринку високотехнологічною та високоякісною про-дукцією додали конкуренції як основній рушійній силі ринкової економіки нову якість. Діяльність підприємств повинна бути спрямована на постійне оновлення, миттєве реагування на зміни на ринку через зміни в асорти-менті та якості продукції, сервісному обслуговуванні, системі збуту, орга-нізаційній політиці, стратегії, культурі, стилі і методах управління.

Отже, важливою умовою ефективної діяльності сучасних підпри-ємств на ринку є цілеспрямована їх трансформація в процесі інноваційно-го розвитку. Серед наукових досліджень, у яких розглядалось вирішення проблем розвитку підприємства, особливої уваги заслуговують роботи І. Ансоффа, В. О. Василенка, М. О. Кизима, Т. С. Клебанової, О. Є. Кузьмі-на, О. І. Пушкаря, О. В. Раєвнєвої, О. М. Тридіда та інших [1 – 5]. Однак, дотепер не знайшли вичерпного вирішення завдання щодо формування системи управління інноваційним розвитком підприємства з урахування необхідності збільшення та підвищення ефективності використання його інтелектуального потенціалу. Це зумовлює актуальність теми роботи та її прикладне значення для діяльності вітчизняних підприємств.

Завдання створення системи активного управління інноваційними перетвореннями на підприємстві включає: створення організаційних можливостей для функціонування системи; управління ресурсами з ме-

211


тою вигідного розміщення капіталу; мотивацію персоналу, зміну його обов’язків і характеру роботи для досягнення найкращих результатів; створення внутрішніх умов, що надають персоналу можливість для ефек-тивного виконання своїх обов’язків; забезпечення здійснення контролю реалізації стратегії інноваційних перетворень на підприємстві.

Взаємозв’язок завдань створення системи управління інноваційним розвитком підприємства представлено на рис. 1. Зазначені завдання ви-значають виконання ключових функцій управління, а саме – планування, організації, контролю і мотивації. Саме за цими складовими доцільно здійснити удосконалення системи управління інноваційним розвитком підприємства.

Важлива роль в умовах здійснення інноваційних перетворень на під-приємстві належить плануванню, яке є однією з найважливіших функцій управління. На сучасних вітчизняних підприємствах унаслідок зростання динамічності та непередбачуваності зовнішнього середовища змінюються принципи планування. Найбільш доцільним стає планування від майбут-

Стратегія інноваційного розвитку підприємства

Система управління інноваційним розвитком підприємства

Створення організаційних можливостей

Зміна організаційних умов і засобів управління

Зміна обов’язків персоналу та

характеру роботи

Мотивація персоналу

Забезпечення здійснення контролю

Управління ресурсами

Створення системи управління інноваційним розвитком

рис. 1. Взаємозв’язок завдань створення системи управління інноваційним розви-тком промислового підприємства

212


нього до теперішнього, тобто від стратегічних планів до тактичних і опе-ративних. Саме стратегічне планування з урахуванням економічного ри-зику стає основним елементом у комплексі планів. Система стратегічного планування має забезпечити об’єктивне прогнозування зовнішніх умов діяльності та визначити місце підприємства в цих умовах, відобразивши це у стратегії, вирішити проблеми сфер та напрямів діяльності, визначити орієнтири інноваційного розвитку.

Ґрунтуючись на концептуальних положеннях теорії планування та враховуючи специфічні аспекти сучасних інноваційно-структурних пере-творень в економіці країни, доцільно виділити певні особливості системи планування інноваційного розвитку підприємства з урахуванням ризику: налагодження динамічного зв’язку з зовнішнім середовищем; комплек-сність планування (стратегічні, тактичні, оперативні плани); інтерактивне планування, що передбачає залучення працівників до розроблення планів; формування альтернативних планів і вибір найприйнятніших варіантів з різним сценарієм розвитку подій; збалансованість, координаційність, інтеграційність, системність і глобальність планів; гнучкість і адаптив-ність планів; недоцільність переважної орієнтації на попередній досвід; налагодження системи безперервного збирання інформації з постійною діагностикою та оцінкою ризиків; використання творчого та інтуїтивно-го підходів.

Важливою умовою накопичення інтелектуального потенціалу підпри-ємства є налагодження ефективної системи мотивації персоналу на під-приємстві. За сучасних умов невизначеності та мінливості зовнішнього середовища, а також інформаційної невизначеності найбільш доцільною є мотивація з урахуванням індивідуальної схильності співробітників до ризику. В зв’язку з цим доцільною є реалізація таких заходів: добір відпо-відних кожній посаді працівників; фіксована заробітна плата (залежно від попиту та пропозиції на ринку праці); премії та бонуси залежно від ре-зультативності прийняття управлінських рішень із певним рівнем ризику; передача працівникам права власності, участь у прибутках, акціонерному капіталі.

213


ефективне управління підприємством в умовах інноваційних пере-творень вимагає великої за обсягом контрольної роботи. Це обумовлено змінами в зовнішньому та внутрішньому середовищах підприємства, що ускладнюють контролюючу підсистему та є передумовою для переходу від шаблонних процедур контролю до таких, що враховують особливості певної ситуації, яка контролюється. Це дасть змогу ефективніше та швид-ше вирішувати проблеми, які постають перед підприємством за умов здій-снення інноваційних перетворень.

В умовах інноваційних перетворень спрямування всіх складових сис-теми управління, а отже і контролюючої підсистеми, на майбутні стра-тегічні результати дозволяє ефективно використати можливості та запо-бігти загрозам, що виникають у зовнішньому середовищі підприємства. В зв’язку з цим, доцільним є формування на підприємствах спостереженої підсистеми контролю інноваційних перетворень, яка характеризується випереджувальним характером дії, що є важливим за умови високого сту-пеня невизначеності зовнішнього середовища. Спостережна підсистема контролю має бути спрямована не на фіксацію та оцінювання фактів, що вже здійснилися, а на перспективу, шляхом реалізації процедур попере-днього, поточного та заключного контролю.

Одержані в даній роботі результати в сукупності вирішують важли-ве науково-практичне завдання – вдосконалення теоретико-методичних положень побудови системи управління інноваційним розвитком підпри-ємств. Використання запропонованих методичних рекомендацій дозво-лить забезпечити ефективне функціонування системи управління іннова-ційним розвитком підприємства в умовах мінливого середовища.

літерАтУрА:1. Абибуллаев М. С. Некоторые аспекты инновационного развития промышленных пред-

приятий / М. С. Абибуллаев. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iee.org.ua/files/conf/conf_article29.pdf

2. Василенко В. А. Менеджмент устойчивого развития предприятия : [монографія] / Васи-ленко В. А. – К. : Центр учебной литературы, 2005. – 648 с.

214


3. Воронкова А. Э. Современные технологии управления промышленным предприятием : [монографія] / [Воронкова А. Э., Козаченко А. В., Рамазанов С. К., Хлапенов Л. Е.] – К. : Либра, 2007. – 256 с.

4. Механізм стратегічного управління інноваційним розвитком: монографія / за заг. ред. О. А. Біловодської. – Суми: Університетська книга, 2010. – 432с.

5. Раєвнєва О. В. Управління розвитком підприємства: методологія, механізми, моделі: [мо-нографія] / Раєвнєва О. В. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 496 с.

215


УДК 658.7

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІї ПРОЦЕСУ ЛОГІСТИЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННя ПРОМИСЛОВИХ ПІдПРИЄМСТВ

руденко Ганна ростиславівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування,


У сучaсних економічних умовaх господaрювання кожному підпри-ємству необхідні професійні консультaції, які полягають у нaданні не-залежних та об’єктивних порaд і технічної допомоги квaліфікованими спеціaлістами з метою сприяння підприємствaм у визначенні та дослі-дженні упрaвлінських проблем, пошуку оптимaльних рішень та методоло-гії впровадження рекомендацій.

Метa – визнaчити та охарaктеризувати особливості оргaнізації про-цесу логістичного консультувaння промислових підприємств.

У своїх роботах вчені Верба В. А. [1], Воронкова А. е. [2] та Шейн е. Г. [3] визначають основи упрaвлінського консультувaння, досліджують його концепцію, оргaнізацію та розвиток, оцінюють вaріанти побудови ефек-тивних відносин «клієнт – консультант». Разом з тим, наукових публіка-цій з питaнь логістичного консультувaння небагато [4; 5]. Тому необхід-но спочатку визнaчити особливості процесу логістичного консультувaння промислових підприємств щодо вирішення їх нагaльних проблем.

Розглядaючи необхідність та можливість отримaння кваліфікованої консультaції від спеціaлістів з логістики, можнa виокремити такі положення:

a) визнaчним фaктором виступає масштаб підприємствa;б) окупність створення посади консультанта з логістики;в) окупність створення відділу логістичного консультувaння на під-

приємстві;г) можливість звернення до зовнішньої логістичної консультaційної

фірми.

216


Окупність створення посaди консультaнта з логістики або відділу ло-гістичного консультувaння є гaрантованими на великих підприємствaх (грошовий обіг підприємствa визначaє досягнення беззбитковості ло-гістичних зaходів); пом’якшення ризиків господaрської діяльності за рaхунок логістичних зaходів на великих підприємствaх є більш відчутним (на великих підприємствaх ризики знaчно більші); зростaння конкуренто-спроможності продукції підприємствa відбувaється після впровaдження оптимізaційних зaходів (нa великих підприємствaх можливості для оптимізaції значно більші); організaційні зaходи та підвищення ефектив-ності господaрської діяльності на великих підприємствaх здійснюються у плановому порядку.

На дaний момент існують тaкі можливі варіaнти отримaння якісних консультaційних послуг з логістики згідно з мaсштабом підприємствa (табл. 1).

таблиця 1можливі вaріанти отримaння якісних консультаційних послуг з логістики

згідно з мaсштабом підприємствa

мaсштаб підприємства

Вaріанти отримaння якісних консультaційних послуг

Відповідaльний

відділ логістичного консультувaння на

підприємстві

консультaнт з логістики

спеціаліст, зaпрошений із

зовнішньої логістичної консультaційної фірми

1. Мaлі підприємствa – + – +

2. Середні підприємствa + – + –

3. Великі підприємствa + + –

Проaналізувавши дaні тaбл. 1, необхідно обґрунтувaти стaтус консультaнта з логістики і можливості створення відділу логістичного консультувaння на підприємствaх різного мaсштабу.

Розглядaючи діяльність малих підприємств, можна зазначити, що нaгальної потреби у створенні відділу логістичного консультувaння чи

217


окремої посaди консультaнта з логістики немає. У рaзі необхідності до-цільно буде скористaтися послугaми логістичної консультаційної фірми. Середні підприємствa переважно потребують запровaдження посaди консультaнта з логістики aбо, нa вибір керівництвa, створення відділу ло-гістичного консультувaння.

Нa великих підприємствaх зaлежно від обсягу виробництвa, номен-клатури продукції тa чисельності прaцівників може вводитися посaда консультантa з логістики aбо відділ логістичного консультувaння. Про-понується тaке уточнення: якщо необхідно отримaти консультaцію щодо оптимізaції конкретного процесу на підприємстві (трaнспортування, склaдувaння, виробничий процес, процеси постачaння, збуту та ін.), вва-жаємо зa доцільне ввести посaду консультaнта з логістики. якщо необхід-но оптимізувaти декількa процесів (зaлежно від цілей підприємствa), про-понується створити відділ логістичного консультувaння.

Звичaйно, отримaти професійні консультaційні послуги з логістики можнa лише від логістичної консультaційної фірми, з іншого боку, крaще за тaкі фірми знaти і орієнтувaтися у зaвданнях оптимізaції діяльності на влaсному підприємстві можуть саме консультaнт з логістики чи відділ ло-гістичного консультувaння цього підприємствa.

Теоретично створення відділу логістичного консультувaння є до-цільним, але на прaктиці необхідно розглядaти ситуацію у кожному кон-кретному випaдку, на конкретному підприємстві. Нaйголовнішим для керівників підприємствa мaє бути визнaчення місця та ролі логістично-го консультувaння у господaрській діяльності, а тaкож виявлення мож-ливих aльтернатив щодо оргaнізації та упрaвління відділом логістично-го консультувaння. Тим більше, що створення тaкого відділу потребує додaткових витрaт: виділення окремого приміщення, облaштування робочих місць, зaробітна плaта, витрaти на підвищення квaліфікації, нa оргтехніку. Тaкож необхідно врaховувати те, що у більшості вітчиз-няних підприємств дуже обмежені фінансові ресурси тa можливості. Тому необхідно оцінити окупність створення відділу логістичного консультувaння.

218


Висновки. Отже, було визначено та охaрактеризовaно особливості оргaнізації процесу логістичного консультувaння промислових підпри-ємств. Розглянуто можливі вaріанти отримання якісних консультаційних послуг з логістики згідно з мaсштабом підприємствa. Подaльше дослі-дження необхідно спрямувaти на розробку детaльних рекомендaцій щодо підвищення ефективності процесу консультувaння промислових підпри-ємств.

літерАтУрА1. Верба В. А. Управлінське консультування: концепція, організація, розвиток : монографія /

В. А. Верба. – К. : КНЕУ, 2011. – 328 с.

2. Воронкова А. Е. Основи управлінського консультування : навч. посіб. / А. Е. Воронкова, В. І. Отенко, Д. К. Воронков. – Х. : ІНЖЕК, 2010. – 480 с.

3. Шейн Э. Г. Процесс консалтинга. Построение взаимовыгодных отношений «клиент – кон-сультант» / Э. Г. Шейн. – СПб. : Питер, 2008. – 288 с.

4. Таньков К. М. Основи логістичного консультування : конспект лекцій / К. М. Таньков, А. Ю. Овсянкіна; Харківський національний економічний університет. – Х. : ХНЕУ, 2008. – 78 с.

5. Колодізєва Т. О. Методичне забезпечення оцінки ефективності логістичної діяльності під-приємств : монографія / Т. О. Колодізєва, Г. Р. Руденко. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2012. – 292 с.

219


УДК 005.591.6

фОРМУВАННя КРЕАТИВНОГО КОЛЕКТИВУ ПРАЦІВНИКІВ дЛя ВИРІШЕННя ІННОВАЦІЙНИХ ЗАВдАНЬ

Сиваш Юлія миколаївна, студент 2 року навчання в магістратурі факультету МіМ, [email protected]

палажий Катерина Олегівна, студент 3 курсу МіМ, [email protected] Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

Конкурентні відносини, що формуються в Україні, виявляють него-товність багатьох підприємств та їхнього персоналу до розробки і впро-вадження інновацій. Високі темпи розвитку ринку нових технологій при-зводять до того, що керівники підприємств починають цінувати творчу ініціативу у підлеглих. Тому постає потреба у знаходженні шляхів ство-рення умов для прояву креативності у працівників. Високу якість іннова-ційної трудової діяльності забезпечує насамперед розуміння працівника-ми потреби пізнання та продукування нових знань.

Питання щодо формування креативного колективу працівників для вирішення інноваційних завдань знайшли своє відображення у працях ба-гатьох учених, зокрема Л. Д. Збаржевецької [1], Л. К. Семіва [2], М. О. Шев-чук [3], О. М. ястремської [4].

Аналізуючи сучасні дослідження цього явища, бачимо, що багато про-блем, пов’язаних із дослідженням креативного процесу створення інно-вацій, достатньо не розглянуто, перш за все – це відсутність розділення креативного процесу особистості та колективу і методів активізації його креативності.

Тому метою роботи є уточнення різниці індивідуальної і колективної креативності, а також визначення універсального методу активізації креа-тивності колективу та застосування його на практиці роботи підприємства.

Науковці [1, 2] розглядають інноваційний розвиток з позиції твор-чої інноваційної активності найманого працівника і виокремлюють такі концептуальні підходи:

220


інноваційна активність як прояв креативності у трудовому процесі; Ðінноваційна активність як одна з важливих складових трудового Ðпотенціалу, реалізація яких дає змогу створювати нововведення та ефективно управляти інноваційними проектами;інноваційна активність як діяльність суб'єктів підприємницької Ðдіяльності щодо створення інновацій у будь-якій сфері.

Тобто науковці виокремлюють масштаби інноваційних результатів інтелектуальної активності працівників, а саме: мікро-, мезо- та макро-рівень. Але, незважаючи на масштаби, результати можуть бути досягнуті як однією особою, так і колективом. Сутність творчого процесу особис-тості має дуже складний механізм, на відміну від колективного, тому дуже складно підібрати методи його активізації, необхідні індивідуальні під-ходи.

Для управління креативністю колективу використовують різноманіт-ні методи, які допомагають зрозуміліше сформулювати завдання, приско-рювати процес пошуку ідей, а також підвищувати його результативність, розширювати погляд на проблему тощо. Існує безліч методів активізації колективної креативності, але найбільш універсальним можна назвати си-нектику, оскільки саме цей метод є синтезом інших методів і має універ-сальний характер. Синектика застосовується як для вирішення існуючих проблем, так і для пошуку нових ідей, що є основою інновацій. Також, на відміну від мозкового штурму, в синектиці дозволена критика, що дає змогу сформувати найбільш адекватне інноваційне рішення. Ключовим моментом цього методу є використання аналогій: прямої, символічної, особистої (емпатія) та фантастичної [3, с. 113 ].

Виділяють наступну послідовність етапів синектичного процесу [4, с. 221]:

постановка завдання, опис існуючої проблеми; Ðперетворення незнайомого в знайоме; Ðінформаційний обмін; Ðбезпосередньо творчий процес; Ð

221


об'єднання аналогій з проблемою; Ðформування рішення і його практичне впровадження. Ð

Можна зробити висновок, що синектичний процес має переважно ірра-ціональний характер, раціональність з’являється лише на заключних етапах.

На прикладі підприємства ТОВ «Бонікс-Техно», яке спеціалізується на виробництві різноманітних штампів, прес-форм та нестандартного об-ладнання для поліграфії і характеризується одиничним типом виробни-цтва, можна використати метод синектики при створенні інновацій, по-шуку інноваційних рішень тощо.

Для застосування синектики необхідно створити креативний колек-тив. Його ключовою ланкою є особа, яка виконує координаційну роль у здійсненні креативного процесу і доведенні його до логічного завер-шення – синектор. Він повинен мати організаторські та лідерські якості; широкий світогляд; індивідуальний підхід до кожного з членів колективу; здатність впливати на оточуючих; знання з різних сфер специфіки діяль-ності підприємства; вміння абстрагуватись від логічного сприйняття; не-стереотипізованість сприйняття нової інформації. На підприємстві ТОВ «Бонікс-Техно» такими якостями вповні володіють інженер-конструктор і технолог, тому можуть взяти на себе роль синектора.

До складу синектичного колективу мають входити всі робітники, не-залежно від віку, кваліфікації та досвіду роботи, це забезпечить широкий спектр поглядів і пропозицій щодо вирішення поставленого завдання. За-стосовувати метод синектики можна лише до спрацьованого колективу, оскільки лише таким чином можна досягти довіри членів колективу один до одного, вільного вираження своїх думок та ідей. Колектив підприєм-ства відповідає цьому критерію, оскільки більшість його членів працюють разом з 2006 року –року заснування підприємства.

Використовуючи синектику, ми зможемо залучити до процесу ство-рення інновацій не лише інженера-конструктора та технолога, як це було досі, але й увесь робочий колектив. Крім того, це дозволить скоротити процес створення інновації, оскільки творчий процес однієї людини за-

222


звичай довший у часі за колективний творчий процес. Відтак, підприєм-ство встигне виконати більше замовлень за той самий проміжок часу.

Оскільки нестандартні підходи до пошуку колективом інновацій останнім часом набули суттєвої розповсюдженості, виникає необхідність уточнення їх механізму та пошуку найбільш універсального методу. Тому авторами було розглянуто сутність такого методу активізації творчого мислення колективу, як синектика. Головними інструментами синектики є порівняння та аналогії (прямі, особисті, символічні та фантастичні). Си-нектор має бути лідером та досвідченим організатором, володіти знання-ми з різних областей та психологічними навичками.

Прикладом формування творчого колективу для пошуку інноваційних рішень став колектив підприємства ТОВ «Бонікс-Техно», ми залучили до процесу створення інновацій не лише інженера-конструктора та техноло-га, але й усіх робітників. Крім того, застосування синектики для активізації колективної творчості дозволить скоротити процес створення інновації, а його результативність забезпечить ефективність інноваційних процесів.

літерАтУрА1. Збаржевецька Л. Д. Інноваційна активність найманих працівників: поняття та особливості

/ Л. Д. Збаржевецька [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //www.nbuv.gov.uа /portаl/nаturаl/Npkntu_e/2009_16_1/stаt_16_1/15.pdf.

2. Семів Л. К. Управління персоналом в умовах економіки знань: монографія / Л. К. Семів і кол. авт. – К. : Вид-во УБС НБУ, 2011. – 406 с.

3. Шевчук М. О. Синектика як метод активізації творчого мислення студентів / М. О. Шевчук // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. – 2012. – № 1. – С. 111 – 114.

4. Ястремська О. М. Синектика як метод активізації творчого мислення персоналу в про-цесі інноваційної діяльності / О. М. Ястремська, Ю. М. Сиваш // Проблеми економіки. – 2014. – № 2. – С. 219 – 223.

223


УДК 658.14/17

ОСОБЛИВОСТІ СКЛАдОВИХ дЛя ВИЗНАЧЕННя ЕКОНОМІЧНОї ЕфЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Сігаєва тетяна Євгеніївна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Sigaeva [email protected]

Приймати науково обґрунтовані інвестиційні рішення в процесі ін-формаційної взаємодії для залучення інвестиційних ресурсів, передаючи інформацію про потенційні результати інвестування, які визначаються за допомогою аналізу показників економічної ефективності можна лише на основі розробки системи показників, яка дозволялає комплексно врахову-вати інтереси всіх суб’єктів інформаційної взаємодії

З цією метою доцільно визначитися з вимогами до таких показників, які повинні:

враховувати інтереси всіх суб’єктів, що беруть участь в інвестуван- Ðні;враховувати цілі учасників інвестиційного процесу; Ðвизначати не тільки основні, а й додаткові ефекти від інвестування; Ðвизначати показники за динамічними моделями з урахуванням фак- Ðтору часу, тобто за допомогою методу дисконтування;сприяти обґрунтованому ухваленню управлінських рішень на Ðоснові врахування чинників інвестування, які діють та здатні ство-рювати ефекти у внутрішньому та зовнішньому середовищах.

Оскільки в процесі інвестування беруть участь три групи суб’єктів: підприємство, інвестор, суспільство в особі: держави, суб’єктів ринку, на який спрямовані результати інвестування, а саме: партнери підпри-ємства, його конкуренти та територіальна громада, систему показників оцінювання економічної ефективності інвестиційних проектів доцільно

224


представити за трьома складовими: суспільною, підприємницькою та ін-вестиційною.

Суспільна складова повинна враховувати той ефект, який отримува-тиме держава, а саме – додаткові надходження в бюджети всіх рівнів.

Підприємницька складова віддзеркалює інтереси підприємства, тоб-то ті додаткові ефекти, які воно може отримати від упровадження інвес-тиційного проекту і які створюються в процесі реалізації проекту в разі вдосконалення організації відтворювальних процесів, заміни, модерніза-ції або технічного переозброєння основних фондів, що вимагатиме також заміни технології, вдосконалення управління працею працівників підпри-ємства, що зумовлює отримання соціального ефекту та поліпшення еко-логічної ситуації.

Інвестиційна складова характеризує інтереси інвестора, що вкладає кошти для отримання прибутку, страхування власних коштів у найвигід-ніші терміни [3].

Урахування трьох запропонованих складових дозволить комплексно визначити економічну ефективність інвестиційних проектів та врахувати інтереси інвесторів, а значення показників за кожною складовою доціль-но використовувати як підґрунтя для формування сутності інформацій-них повідомлень у процесі інформаційної взаємодії підприємства із зо-внішнім середовищем.

Отже, сутність запропонованих складових є такою. Суспільна – харак-теризує ефективність (державну та ринкову, за державною доцільно роз-раховувати ефективність бюджетних надходжень і додаткових соціальних та екологічних ефектів, а за ринковою – додаткові переваги для суб’єктів ринку: партнерів і споживачів). Підприємницька ефективність дозволяє визначитися з додатковою економією, що виникає на підприємстві в разі запровадження інвестиційного проекту у соціально-екологічній, орга-нізаційній, техніко-технологічній сферах його діяльно-сті. Інвестиційна безпосередньо характеризує проект як джерело формування додаткових надходжень від вкладення коштів, їх доцільно визначати за класичними показниками економічної ефективності.

225


Визначити показники за наведеними складовими доцільно згідно з за-пропонованими етапами.

1. Визначення показників суспільної економічної ефективності інвес-тиційного проекту.

2. Визначення показників інвестиційної економічної ефективності ін-вестиційного проекту.

3. Визначення показників підприємницької економічної ефективності інвестиційного проекту.

4. Аналіз кількісних значень розрахованих показників економічної ефективності і співставлення їх з критеріальними (за певним про-ектом або підприємством-лідером), середньогалузевими (за видами економічної діяльності) або очікуваними інвестором значеннями.

5. Ранжування проектів за розрахованими показниками економічної ефективності за інтегральним показником, якщо на підприємстві або в інвестора є декілька пропозицій щодо вкладення коштів.

літерАтУрА1. Ивин Л. Н. Кризисный менеджмент: монография / Л. Н. Ивин, В. М. Куклин, Л. Л. Товарж-

нянский; под ред. Ивина Л. Н. – Харьков : НТУ «ХПИ», 2008. – 563 с.

2. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом / А. А. Пересада. – К. : ТОВ “Лібра”, 2002. – 472 с.

3. Ястремська О. М. Інвестиційна діяльність промислових підприємств: методологічні та ме-тодичні засади : наукове видання. – Харків : Вид. ХДЕУ, 2004. – 472 с.

4. Libeskind J. L. Knowledge, Strategy and Theory of the Firm // Knowledge and Strategy / Eds M. H. Zack. – Boston : Butter north, 2004. – P. 48 – 50.

5. Really K. Investments. – New York: The Dryden Press, 2012. – 672 p.

226


УДК 330.131.7

СТРУКТУРА ПІдПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ В УМОВАХ СУЧАСНОї УКРАїНСЬКОї ЕКОНОМІКИ

Старостіна Алла Олексіївна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної економіки та маркетингу, [email protected]

Кравченко Володимир Анатолійович, кандидат економічних наук, доцент, завідувач науково-дослідним сектором «Центр економічних досліджень»,

[email protected] Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Сучасний стан українського суспільства взагалі та його економі-ки зокрема характеризується надзвичайно високою ризикованістю всіх сфер підприємницької діяльності, апофеозом чого стали військові дії в південно-східному регіоні України. Протягом останніх кількох років Україна стабільно входить до першої трійки країн світу за значеннями імовірності дефолту. Ще ніколи за весь час незалежності ризики україн-ської економіки не набували такої сили та загрозливості. За даними торгів на ринку кредитних дефолтних свопів (CdS), за допомогою яких інвес-тори страхують суверенні ризики, за січень – вересень 2014 р. середня імовірність дефолту протягом року за єврооблігаціями України (за умови повернення 40 % від загальної суми) дорівнювала 11,12 %, що в 3 – 5 разів перевищує показники країн-сусідів [1]. Незаперечно, що таке становище вкрай негативно позначається на можливостях зростання конкуренто-спроможності вітчизняних підприємств.

Дослідження підприємницьких ризиків є одним із пріоритетних на-прямів розвитку сучасної української економічної науки. На даний час склалися певні наукові школи, які не лише використовують підходи про-відних західних наукових шкіл, але й розвивають власні концепції. Про-те, слід зазначити, що переважно вони мають прикладне спрямування, пов’язане, в першу чергу, з потребами професійних учасників страхового та банківського ринків. В той же час, поза належною увагою залишаються проблеми в сфері управління підприємницькими ризиками, які обумов-

227


лені фундаментальними рисами української економіки, головною серед яких є панування в ній державно-монополістичної, кланово-олігархічної моделі капіталізму. В Україні відбулося створення небагатьох олігархічних угрупувань, які фактично поділили між собою її економіку. За таких умов підприємницька активність крупного капіталу спрямована не стільки на впровадження інноваційних технологій, скільки на отримання зиску із свого особливого, монопольного, становища в державі.

Досвід вивчення Центром економічних досліджень стану управління підприємницькими ризиками на малих та середніх підприємствах м. Киє-ва засвідчив, що стратегічні (конкурентні) та інноваційні ризики не вхо-дять до складу найбільш загрозливих (табл. 1).

таблиця 1ранжування ризиків малих та середніх підприємств м. Києва за впливом

(2005 – 2012 рр., за результатами опитування керівників підприємств)

Види ризиків

ранг впливу ризиків (ранг частоти × ранг загрозливості)

2005 2007 2008-2009 2012

1. Стратегічні ризики 6-7 7 5 8

2. Виробничі ризики 5 5 4 5

3. Фінансові ризики 1 2-3 1 1

4. Збутові ризики 2 2-3 2 2

5. Маркетингові ризики 6-7 6 7-8 6

6. Кадрові ризики 3 4 6 4

7. Зовнішньоторговельні ризики 8 8 7-8 10

8. Інноваційні ризики 9 9-10 10 9

9. Інформаційно-технологічні ризики 10 9-10 9 7

10. Ризики постачальників 4 1 3 3

**Розраховано авторами

228


В Україні склалася специфічна структура підприємницьких ризиків, однією із особливостей якої є часова та територіальна нерівномірність розподілу підприємницьких ризиків, обумовлена функціонуванням кланово-олігархічної моделі капіталізму. В її рамках олігархічний та круп-ний капітал має можливість практично повністю позбутися впливу на свій бізнес певних видів ризиків, пов’язаних із дією політичних та макроеко-номічних факторів. Проте така стратегія можлива лише протягом достат-ньо короткого періоду часу та на певній території. Неминуче відновлен-ня балансу інтересів олігархічних кланів призводить до того, що штучно подавлені ризики відновлюються, але вже в такому розмірі та вигляді, що стають некерованими. Інша особливість стосується малого та середнього бізнесу, ризики якого на всіх територіях та весь час лише зростають.

Досить красномовними є факти надання пільг великому бізнесу. Так, влітку 2013 р., в умовах економічного спаду і обмеженості бюджетних ре-сурсів, Кабінет Міністрів підписує Меморандум про взаєморозуміння із компаніями гірничо-металургійного комплексу, в якому бере на себе ба-гатомільярдні зобов’язання з підтримки бізнесу вітчизняних олігархів. За допомогою державної підтримки підприємства крупного та олігархічно-го бізнесу намагаються, в першу чергу, управляти своїми стратегічними ризиками, основний вплив на які мають політичні та макроекономічні фактори бізнес-середовища. Така стратегія, як показує практика, є досить успішною, але за умови дотримання певного балансу інтересів всіх олігар-хічних угрупувань. якщо ж баланс порушується, як це мало місце в Укра-їні в період президентства В. януковича (2010 – 2014 рр.), то переваги крупного бізнесу в управлінні стратегічними ризиками обертаються на свою протилежність, про що свідчить негативний розвиток подій навколо бізнесу олігархів, наближених до В. януковича.

З іншої сторони, в умовах олігархічного капіталізму малий та серед-ній бізнеси суттєво потерпають від спотвореної структури ризиків. На відміну від підприємців розвинутих європейських країн, ризики в діяль-ності яких головним чином пов’язані із гострою конкурентною бороть-бою, вітчизняні підприємці стикаються із ризиками, обумовленими саме

229


вадами існуючої економічної моделі. Перш за все, це ризики, пов’язані із завищеним податковим навантаженням на їхню діяльність, за рахунок чого влада намагається компенсувати втрати бюджету, які виникають від надання пільг великому олігархічному капіталу. За підрахунками рейтингу doing Business протягом 2006 – 2013 рр., загальна ставка податкового на-вантаження для середніх компаній, яка враховує не лише податок на при-буток, але інші обов’язкові платежі, коливалася в доить вузькому діапазоні 54, 9 – 57,3 %, і є суттєво вищою, ніж у країнах Східної Європи та Цен-тральної Азії (в 2013 р. – 54,9 і 38,7 % відповідно) [2].

У малих і середніх підприємств непропорційно загрозливими також є ризики рейдерського захоплення їхнього бізнесу. В умовах кланово-олігархічної моделі бізнесу державні органи силового впливу та охорони правопорядку (міліція, прокуратура, суди) перетворюються на інстру-менти насильницького захоплення бізнесу.

літерАтУрА1. Deutsche Bank Research. Sovereign default probabilities online.: 10 September 2014.: [Електро-

нний ресурс]. − Режим доступу: http://www.dbresearch.com/servlet/reweb2.ReWEB?rwnode=DBR_INTERNET_EN-PROD$EM&rwobj=CDS.calias&rwsite=DBR_INTERNET_EN-PROD − Назва з екрану.

2. Doing Business 2014. Ukraine 2014 The International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank. 114 p. - P. 75, 77.: [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.doingbusiness.org/reports/global-reports/~/media/giawb/doing%20business/documents/profiles/country/UKR.pdf − Назва з екрану.

230


УДК 658.018(477)

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ТЕНдЕНЦІЙ фУНКЦІОНУВАННя МАШИНОБУдІВНИХ ПІдПРИЄМСТВ яК ПЕРЕдУМОВА УПРАВЛІННя

яКІСТю

Строкович Ганна Віталіївна, кандидат економічних наук, доцент, зав. кафедри економіки підприємства, ХГУ «Народна українська академія»

Удосконалення управління якістю функціонування машинобудівних підприємств забезпечується визначенням якості використання їх потен-ціалу за фінансово-інвестиційним, інтелектуально-кадровим, виробни-чим, природно-ресурсним, інноваційним, маркетинговим, інформаційно-комунікаційним напрямками. Це обумовлено тим, що тільки підприємства, які найбільш якісно використовують потенціал, мають підґрунтя для зростання якості їх функціонування у стратегічному періоді та подальшо-го розвитку.

Аналіз регіонів, де розташована переважна більшість підприємств машинобудівного комплексу, дозволяє сформувати наступні пропозиції з покращення якості їх функціонування, які дозволять підвищити якість використання потенціалу суб’єктів господарської діяльності та зовніш-нього потенційного ресурсного забезпечення підприємства, лояльність споживачів:

стимулювання підприємств за рахунок надання податкових та мит- Ðних пільг стосовно придбання та впровадження нових технологій;створення прозорого механізму розподілу фінансування за раху- Ðнок державних коштів;формування системи постійного навчання персоналу, генерації та Ðрозповсюдження знань;активізація використання інформаційно-комунікаційних технологій; Ðудосконалення інфраструктурного забезпечення; Ðстворення механізму легалізації фінансових результатів функціону- Ðвання підприємств;

231


забезпечення прозорості взаємовідносин із владними структурами; Ðспрощення податкового законодавства; Ðформування правових та економічних підстав щодо поліпшення ін- Ðвестиційного клімату;стимулювання залучення іноземних інвестицій у машинобудівні Ðпідприємства;розвиток нематеріального забезпечення та створення системи за- Ðохочення щодо здійснення діяльності, яку спрямовано на вдоско-налення всіх бізнес-процесів, що існують на підприємстві;активізація діяльності щодо використання ресурсозберігаючого Ðобладнання, особливо енергоефективного;стимулювання розвитку виробництва наукомісткої продукції; Ðдиверсифікація безперспективних виробництв; Ðстворення системи заохочень для фінансового сектору щодо фі- Ðнансування діяльності підприємств;розповсюдження та активне використання нових організаційних Ðтехнологій і чітке визначення зон відповідальності, переліку повно-важень;забезпечення зовнішньої та внутрішньої адаптивності підприємств Ðза рахунок удосконалення організаційних структур та налагоджен-ня ефективних комунікацій;проведення галузевих і міжгалузевих заходів щодо презентації но- Ðвих технологій та іншої інтелектуальної продукції;стимулювання інноваційної активності підприємств та захист прав Ðна розробки;розробка заходів по заохоченню залучення коштів на заміну облад- Ðнання;розповсюдження системи орієнтації на вимоги споживача та його Ðсервісне обслуговування впродовж життєвого циклу продукції;впровадження та постійне вдосконалення системи вхідного, поточ- Ðного та вихідного контролю;

232


формування зацікавленості у Ð вітчизняних підприємств щодо отри-мання сертифікатів із якості;удосконалення взаємодії між виробниками та постачальниками на Ðвзаємовигідних умовах;створення прозорого механізму розподілу експортно-імпортних Ðквот між постачальниками та виробниками;розробка системи заохочень щодо впровадження технологій по Ðмінімізації утворення викидів і відходів, а також зростання обсягів утилізації.

Поряд із тим, важливу роль у запровадженні цих пропозицій відігра-ють органи міжнародного, державного, галузевого, регіонального управ-ління, неурядові організації, такі як Українська асоціація якості, ОС МЦя «ПРИРОСТ», інші та безпосередньо керівництво підприємств, які за-безпечують якість їхнього функціонування. Доцільним представляється використовувати такі важелі, як:

стимулювання та контроль за впровадженням систем управління Ðякістю;заохочення підприємств до приведення у відповідність бізнес- Ðпроцесів та продукції, що виробляється, до міжнародних стандартів;проведення сертифікації персоналу в Системі УкрСеПРО і в Євро- Ðпейській системі сертифікації і реєстрації персоналу EoQ;розробка посібника з якості; Ðпідтримка взаємодії фінансового та промислового капіталу; Ðрозповсюдження інформаційно-комунікаційних технологій; Ðревізія основних фондів, що знаходяться на балансі підприємства Ðта поступова їх модернізація;сприяння здійсненню та розповсюдженню інноваційної діяльності Ðвенчурними фірмами;підтримка свободи здійснення підприємницької діяльності; Ðдослідження ринку машинобудування як на внутрішньому, так і на Ðзовнішньому ринках та вибір напрямків подальшого розвитку під-приємств;

233


стимулювання та забезпечення виконання стратегічних планів Ðфункціонування машинобудівного комплексу;корегування державного замовлення на підготовку спеціалістів Ðпрофесій, які забезпечуватимуть зростання якості функціонування машинобудівних підприємств;інтеграція виробничих, дослідних та освітніх установ з метою зрос- Ðтання якості функціонування підприємств, фінансування розробок та підготовки спеціалістів на замовлення підприємства;оптимізація фіскальної, митної, кредитної політики; Ðстимулювання екологізації виробництв і запровадження системи Ð«ощадливе виробництво»;створення умов праці, які відповідають міжнародним стандартам; Ðформування чітких зон відповідальності персоналу. Ð

Отже, аналіз основних економічних тенденцій функціонування машино-будівних підприємств свідчить про наявність складних і суперечливих про-цесів, які важко інтерпретувати, що потребує подальшого дослідження їх якості функціонування, яке б визначило її економічний зміст та скла-дові.

234


УДК 005.336.6:658:005.591.6

InnOVatIOn and BRand ManageMent: BRand dRIVen InnOVatIOn

Nataliia Strupynska, PhD in Economics, lecturer, Department of Economics, Organization and Planning of Enterprise’s Activity,

Simon Kuznets Kharkiv National University of Economics

The topics of brand and innovation management are strongly interrelated. Strong brands are not only supported by innovation, but they are also an important path to and source of innovation.

Brands give new products and services meaning and guidance and facilitate and support the process of the new product and services launch. The brand allows ownership of the innovation, adds credibility and legitimacy, enhances visibility, and supports communication. Concurrently, successful product/services innovations strengthen brand equity because they may reinforce and in some cases broaden brand meaning, help to revitalize brands, act as an effective measure against private labels, and improve brand value and profitability [1].

Balancing the need for brand focus with the need for innovation is the essence of the dilemma. Among the many reasons for conflict between innovation and branding, two stand out:

The goals of innovation and branding can seem contradictory. Branding is about establishing trust through consistency; a brand is built by giving customers what they expect. Brands that change their messages too frequently, or extend too far into unrelated businesses risk confusing their customers and diluting their meaning. innovation is about giving customers what they don’t expect. innovation builds excitement and interest by delivering something new [2].

Both – innovation and branding – demand resources. Most brands find it difficult to sustain a reputation for continuous innovation. instead they build a brand by doing one or two things really well. For these brands a tension often

235


exists between the desire to extend the brand beyond its expected horizons and maintaining brand focus. innovation puts pressure on both branding budgets and brand architecture. Should the new brand be given a separate name, or sub-brand name? [2]

Taking into account such dilemma and necessity of finding balance between creating brand and innovating, we should understand that brand can be a catalyst for innovation as it provides guidance and direction; provides constraint and outline; explore within context; act as a boundaries to stay align with brand values; benchmark for standards and quality; and finally, helps decision making and creative choices.

Thus, branding can inspire innovation in products and services, creating value for organizations and consumers alike. This in turn can lead to a durable relationship between brands and customers. Brand-driven innovation explores branding theory and its relation to innovation. The four stages of brand driven innovation are the following [3].

stage 1 of Brand driven innovation: Human centred branding’. This is about releasing the brand from the marketing communication department into the entire organization. in building this human centred brand we involve engineers, product developers, designers, marketers, sales people, researchers and customers. And we involve them through the entire brand building process. This way of building a brand ensures understanding and support throughout the organization, and it connects the organizations capabilities and vision to the customer’s needs and aspirations.

Building a human centred brand involves connecting the internal organization with the outside world and to connect the marketing function with the innovation function. This stage involves crafting an innovation strategy that uses the promise of the brand as a springboard.

stage 2 of Brand driven innovation: innovation strategy. This stage involves crafting an innovation strategy that uses the promise of the brand as a springboard. in this stage, the question to answer is simply: ‘what can we do to fulfil our brand’s promise’. A brand driven innovation Strategy is different from a customer centred innovation strategy in that it relies very heavily on

236


the organization’s vision and understanding of its own capabilities. only when this vision and understanding are in place can an organization begin to create genuine value for its customers, based on true insights in their needs.

stage 3 of Brand driven innovation: design Strategy. design is essential in using your brand as a platform for sustainable growth. it helps to turn strategy into tangible experiences, to bridge the gap between idea and reality, vision and value.

When an organization has discovered its unique capabilities and has understood how these can be transformed into value for its customers, multi-disciplinary strategic design will help to put this understanding into practice.

stage 4 of Brand driven innovation: Touch point orchestration. Touch points are points of contact between the customer and the organization. Every time the customer encounters a brand touch point, the organization has an opportunity to strengthen the relationship with that customer. This stage focuses on managing these opportunities.

Thus, Brand driven innovation is an integrated branding, innovation and design strategy that helps companies grow in a way that fits their vision and values, and delivers real and lasting value to their customers. it helps organizations to create products and services that are authentic as well as relevant [3]. if branding is about finding the match between who you are as a company and what your customer really values, it is the perfect basis for successful innovation.

RefeReNceS 1. Bayus B. L. “Brand and Innovation Interdependency” / Barry L. Bayus, Tim Oliver Brexendorf //

Journal of the Academy of Marketing Science, 2012. – Pp. 3-5

2. Branding Strategy Insider : Insight for Brand Builders. Innovation And Branding Strategy In A Down Market [Web Resource]. – http://www.brandingstrategyinsider.com/2011/01/uniting-innovation-and-branding-in-a-down-market.html#.VEVxY_l_u0c

3. Abbing E. R. Brand-driven Innovation. Strategies for Development and Design / Erik Roscam Abbing. – UK : AVA Publishing, 2010. – 208 pp.

237


УДК 658.014.1

ЛОГІСТИЧНЕ УПРАВЛІННя яК НОВА УПРАВЛІНСЬКА КОНЦЕПЦІя В ЕКОНОМІЦІ

Сисоєв Володимир Вікторович, кандидат технічних наук, доцент, докторант Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


Потоковий характер багатьох процесів господарювання на різних рівнях економіки зумовив активний розвиток логістики в різних сферах економічної діяльності. Однак, незважаючи на визначення логістики як науки і практики управління матеріальними та супутніми їм потоками, більшість її механізмів обмежені функціональними сферами та функціями логістики, що унеможливлює їх застосування для управління діяльністю суб’єктів господарювання в цілому з урахуванням їхньої внутрішньої ор-ганізації та взаємодії із зовнішніми контрагентами.

Логічним результатом розвитку логістики став перехід від розуміння її як вчення про управління логістичними потоками до широкого викорис-тання в сучасній науковій літературі поняття «логістичне управління», яке в останній час стало набувати статусу нової управлінської концепції.

Становлення концепції логістичного управління пояснює різні тлума-чення цього поняття в науковій літературі:

сама логістика ототожнюється з логістичним управлінням, неза- Ðлежно від того, в якій формі вона розглядається: «наука про управ-ління», «процес управління», «система управління» і т. д. [1 – 3];як виду менеджменту – логістичний менеджмент, що розглядається Ðв двох основних аспектах: як сукупність заходів, пов’язаних з ад-мініструванням функцій логістики (закупівлі, транспортування, складування, дистриб’юції, вантажопереробки та ін.), для досяг-нення цілей організації бізнесу та як її персонал, який керує вико-нанням цих функцій [4 – 6];як окремого управлінського підходу до організації потокових про- Ðцесів, що ґрунтується на інтеграції всіх сфер економічної діяльнос-

238


ті та координації дій усіх учасників цих процесів для досягнення ефекту синергізму [7 – 9].

Концепція логістичного управління охоплює доволі широке коло про-блем, пов’язаних із пошуком шляхів підвищення ефективності діяльнос-ті суб’єктів господарювання: від цілеспрямованого впливу на логістичні потоки у просторово-часовій послідовності до оптимального управління потоковими процесами, що забезпечують формування логістичних пото-ків, систем і ланцюгів.

Унікальність логістичного управління ґрунтується на якісно нових концептуальних положеннях, які є результатом логічного й цілісного по-єднання принципів і положень теорій управління і логістики:

об’єктом управління виступає “логістичний потік” як нерозривна Ðєдність матеріального, інформаційного, фінансового і сервісного потоків, що вимагає синхронізації їхньої взаємодії;динамізм управління пов’язаний з рухом логістичних потоків, що Ðіснують як процеси у конкретних просторово-часових координа-тах;комплексність і системність вимагають управління всіма потокови- Ðми процесами у взаємозв’язку і взаємодії на основі побудови логіс-тичних систем зі своїми цілями, структурами та елементами;варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень Ðзабезпечує організаційну, економічну і технологічну адаптивність логістичних систем і процесів як усередині, так і при взаємодії їх із зовнішнім середовищем;орієнтованість на стратегічні цілі розвитку організації вимагає Ðузгодження і координації локальних цілей логістики з локальними цілями інших функціональних сфер на всіх рівнях управління та етапах життєдіяльності організації;інтеграція діяльності всіх організаційних складових макро- чи мі- Ðкроекономічних систем, пов’язаних з проходженням матеріально-го потоку, здійснюється шляхом створення наскрізних логістичних ланцюгів і управління потоковими процесами в них протягом єди-

239


ного господарського циклу, починаючи із закупівлі ресурсів і закін-чуючи реалізацією готової продукції і сервісних послуг;загальносистемна оптимізація потокових процесів ґрунтується на Ðтому, що будь-яка локальна оптимізація в рамках функціональної сфери, підсистеми, ланки чи окремої функції не повинна суперечи-ти глобальному оптимуму логістичного управління в цілому; використовуються агреговані показники ефективності, що орієн- Ðтовані на процес і оцінку функціонування логістичної системи в ці-лому, ключовими серед яких є час, витрати, продуктивність і якість обслуговування споживачів;синергізм відображає кумулятивний ефект взаємодії всіх ланок Ðлогістичної системи і взаємозалежність окремих управлінських рі-шень, що можуть викликати посилення як ефективності, так і деста-білізації функціонування системи в цілому.

Логістичне управління інтегрує в собі декілька управлінських підхо-дів, основними серед яких є процесний, функціональний, системний та ситуаційний, що дозволяє об’єднати функції логістики у єдиному процесі управління різноманітними потоковими процесами в різних логістичних утвореннях з урахуванням їх цілей та організації, а також умов господа-рювання на різних рівнях економіки.

Отже, під логістичним управлінням слід розуміти комплексний підхід до управління потоковими процесами, пов’язаних з формуванням логіс-тичних потоків, систем і ланцюгів шляхом інтеграції усіх сфер економіч-ної діяльності, узгодження економічних інтересів учасників потокових процесів, міжфункціональної та міжорганізаційної координації, оптимі-зації цих процесів, забезпечуючи їх просторово-часове збалансування та досягнення ефекту синергізму, з метою ефективного задоволення потреб кінцевих споживачів.

літерАтУрА1. Сергеев В. И. Менеджмент в бизнес-логистике / В. И. Сергеев. – М. : Филинъ, 1997. – 109 с.

2. Аникин Б. А. Логистика : учебн. пособие / [Б. А. Аникин, Т. А. Родкина, М. А. Гапонова ; под ред. Б. А. Аникина, Т. А. Родкиной. – М. : ТК «Велби», Изд-во «Проспект», 2008. – 408 с.

240


3. Пономарьова Ю. В. Логістика : навч. посібник / Ю. В. Пономарьова. – [2-ге., перероб. та доп.]. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

4. Фролова Л. В. Логістичне управління підприємством: теоретико- методологічні аспекти : монографія / Л. В. Фролова. – Донецьк : ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2004. – 261 с.

5. Крикавський Є. В. Логістичне управління : підручник / Є. В. Крикавський. – Львів : Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2005. – 684 с.

6. Пономаренко В. С. Логістичний менеджмент : підручник / В. С. Пономаренко, К. М. Таньков, Т. І. Лепейко ; за ред. докт. екон. наук, проф. В. С. Пономаренка. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2010. – 440 с.

7. Пилипенко А. А. Организация логистического управления деятельностью промышленного предприятия / А. А. Пилипенко // Бизнес Информ. – 2008. – № 1. – С. 100 – 106.

8. Ковальчук К. Ф. Логистическое управление производственными системами : монография / [Ковальчук К. Ф., Козенков Д. Е., Шатохин О. Г. и др.]. – Днепропетровск: Наука и образование, 2009. – 219 с.

9. Забуранна Л. В. Логістичне управління підприємством: сутність та передумови розвитку / Л. В. Забуранна // Сталий розвиток економіки. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2011. – № 4. – C. 260 – 264.

241


УДК 658.33

МОТИВАЦІя ПЕРСОНАЛУ ПІдПРИЄМСТВА дО ІННОВАЦІЙНОї дІяЛЬНОСТІ

томах Вікторія Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


На даний час однією з головних умов підтримки гідного рівня кон-курентоспроможності підприємства є своєчасне та якісне впровадження на ньому інноваційних проектів і пропозицій. ефективним таке впрова-дження може бути тільки при його цілковитій підтримці працівниками підприємства як основної рушійної сили всієї діяльності, що і обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Підвищення якості трудового життя (яТЖ) є одним із напрямів мотивації персоналу до їх активної участі в розробленні інноваційних проектів. У зв’язку із цим підвищуєть-ся значення планування яТЖ персоналу підприємства на базі розробки програм підвищення якості трудового життя.

В економічній літературі існує значна кількість робіт, які присвяче-но питанням мотивації інноваційної діяльності [1; 2; 3]. В той же час питання розроблення програм, спрямованих на підвищення яТЖ, є невирішеним. Метою даного дослідження є удосконалення технології формування програми управління підвищенням якості трудового життя персоналу з акцентуванням на підвищенні їх мотивації до інноваційної діяльності.

При формуванні програм з підвищення яТЖ доцільно виокремити де-кілька етапів: визначення відповідальних виконавців із розробки програм, комплексний аналіз проблемної ситуації, формування сукупності цілей програм, розробка альтернативних комплексів заходів, формування набо-ру варіантів програм, оптимізація сукупності програмних заходів, плану-вання виконання програми, розподіл ресурсів між виконавцями, затвер-

242


дження програми, включення програмних заходів до планів, управління реалізацією програми [2, c. 59].

етап «Визначення відповідальних виконавців з розробки програми» складається з декількох компонент, а саме: визначення головної цілі про-грами, апарата аналізу та контролю, планування розробки програми та управлінських заходів з розробки програми. Головну ціль програми з під-вищення яТЖ можна сформулювати наступним чином – покращення стану компонент яТЖ.

Після визначення головної цілі програми необхідно перейти до за-твердження головного виконавця та співвиконавців, до яких можуть бути віднесені: директор підприємства, заступник директора з кадрів та соці-ального забезпечення, заступник директора – начальник відділу охорони праці тощо.

Другим етапом у процедурі формування програми з підвищення якос-ті трудового життя є «Комплексний аналіз проблемної ситуації». Даний етап у свою чергу складається з аналізу вхідної інформації, структуриза-ції проблем, визначення основних показників проблемної ситуації та роз-робки варіантів сценарію.

Аналіз існуючої інформації відносно ситуації можна проводити за до-помогою опитування працівників підприємства. Саме завдяки опитуван-ню можливо визначити основні проблеми, що впливають на інноваційну діяльність працівників, а також визначити шляхи їх усунення. Необхідно встановити взаємозв’язки між проблемами та визначити послідовність дій щодо їх усунення.

Після визначення та аналізу проблем ситуації, що склалась, та вихо-дячи із загальної структури програми (цілі – заходи – ресурси), у про-грамі підвищення якості трудового життя має бути виділено зв’язки між загальними цілями підприємства з конкретними заходами з підвищення якості трудового життя персоналу та ресурсами. Їх реалізація проводить-ся на третьому етапі системи процедур розробки програми. Даний етап складається з декількох процедур, а саме: складання каталогу цілей про-грами, визначення взаємозв’язків між цілями, побудова ієрархічної струк-

243


тури системи цілей програми, формування локальних пріоритетів цілей, визначення критеріїв і показників ступеня досягнення цілей, розрахунок системних пріоритетів цілей.

Формування структури цілей здебільшого доцільно проводити ана-логічно до дій на етапі комплексного аналізу проблемної ситуації. Серед множини елементів каталогу цілей необхідно провести парні порівняння відповідно до відносин «загальне – часткове» та «необхідність». Цілі має бути сформульовано таким чином, щоб наприкінці відповідного часо-вого інтервалу можна було встановити – на основі аналізу бухгалтерських та статистичних даних або за допомогою експертних оцінок – досягнуто поставлених цілей чи ні.

З метою виявлення локальних пріоритетів першого та другого рівня цілей доцільним є залучення експертів та провідних фахівців. У зв’язку з тим, що локальні пріоритети відображають ранг цілей тільки для об’єктів, що безпосередньо пов’язані з одним і тим самим об’єктом вищо-го рівня, необхідним є визначення системних пріоритетів. Для визначен-ня системи пріоритетів доцільно використовувати алгоритм розрахунку системних пріоритетів за порядковою шкалою.

Виконання другого та третього етапів розробки програми забезпе-чують можливість виконання етапів з четвертого по шостий. Четвертим етапом розробки програми є розробка альтернативних комплексних захо-дів. До даного етапу входять процедури: визначення критеріїв, показників вибору варіантів, визначення обмежень, визначення альтернативних захо-дів, оцінка ресурсів та визначення виконавців програмних заходів.

Для досягнення цілей нижнього (другого) рівня необхідним є роз-роблення сукупності заходів, що являють собою основні напрямки дій керівництва підприємства для забезпечення підвищення якості трудового життя персоналу.

В сучасних умовах на більшості підприємств є значні фінансові та організаційні обмеження, що справляють істотний вплив на можливу су-купність сформованих заходів та обмежують їх кількість. У зв’язку з цим в якості характеристик для вибору пріоритетного варіанту доцільним є ви-

244


ділення наступних показників: додаткові капітальні вкладення (ресурси), додаткова потреба в кадрах, соціальний ефект (вимірюється чисельністю працівників, для яких умови трудового життя покращились), пріоритет.

Можливі варіанти сукупності заходів, що забезпечують досягнення головної цілі, слід формувати на основі вибору різних комбінацій альтер-нативних заходів. Для визначення характеристик варіанта програми до-цільно прийняти методику визначення показників варіантів програми за допомогою покомпонентного додавання, для кожного з показників варі-анта програми окремо, відповідних показників варіантів виконання кож-ного із заходів.

Після визначення пріоритетного варіанту заходів програми підви-щення яТЖ доцільним є визначення послідовності проведення заходів у межах варіанту. Визначення черговості заходів можна рекомендувати проводити за допомогою аналізу комплексної оцінки значущості кожного заходу. Такий аналіз доцільно проводити в декілька етапів, а саме: визна-чення фактичних та контрольних показників за кожним заходом, розра-хунок резерву за кожним і-тим заходом, визначення комплексної оцінки значущості і-того заходу.

Використання запропонованих методичних рекомендацій дозволить досить обґрунтовано провести вибір варіанта організаційних рішень для досягнення оптимальної якості трудового життя персоналу, що є одним з важливих напрямів його мотивації до інноваційної діяльності.

літерАтУрА 1. Бурєнніков Ю. Ю. Управління інноваційною діяльністю в промисловості: сутність, осо-

бливості розвитку, шляхи удосконалювання: монографія / Ю. Ю. Бурєнніков, Н. В. Поліщук, В. О. Ярмоленко; Вінниц. нац. техн. ун-т. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – 184 с.

2. Кузьмін О. Є. Конкурентоспроможність підприємства: планування та діагностика: моно-графія /за заг. ред. д.е.н., проф. Кузьміна О. Є. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2011. – 198 с.

3. Цимбалюк С. О. Організаційне забезпечення мотивації управлінського персоналу промис-лових підприємств / Проблеми економіки. – 2012. – № 1. – C. 82 – 85.

245


УДК 331.101.3

ТЕОРЕТИЧНІ ПІдХОдИ дО ВИЗНАЧЕННя ЗМІСТУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Фефелов іван Валерійович, аспірант, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,

[email protected]

З метою уточнення сутності будь-якого поняття, насамперед доціль-но провести аналіз уже наявних його дефініцій, а також розглянути уста-лене значення та після вивчення численних наукових джерел, у яких так чи інакше йдеться про інноваційний розвиток, можна говорити, що нині існують два основні підходи до розуміння цього терміна: 1) предметно-технологічний, або орієнтований на науковий результат, який, зокрема, простежується у працях Й. Шумпетера [1], П. Завліна [2], та інших, коли інноваційний розвиток розглядається як кінцевий результат наукової чи науково-технічної діяльності; 2) функціональний, що зустрічається у працях Б. Санто [3] та інших, коли інноваційний розвиток пов’язують із функціями створення, впровадження, поширення нововведень, реалізації інноваційних проектів тощо.

А. Кібіткін, М. Чечуріна [4] під інноваційним розвитком розуміють розгортання інноваційного процесу впровадження нововведень (частіше за все, технічного, технологічного характеру). х. Гумба [5] вбачає в інно-ваційному розвитку не тільки основний інноваційний процес, але і розви-ток системи факторів та умов, необхідних для його здійснення, тобто інно-ваційного потенціалу. За С. Ілляшенко [6], – це процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємств у мінливих умовах зовнішнього середо-вища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і пов'язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту. М. Касс [7] під інноваційним розвитком розуміє: 1) складний та довготривалий про-цес інноваційних перетворень на підприємстві, що включає набір цілей,

246


заходів, які плануються, систему мотивації та способи фінансування; 2) закономірно та послідовно здійснюваний процес конкретних заходів щодо проведення наукових досліджень і розробок, створення новинок та освоєння їх у виробництві з метою отримання нової або покращеної продукції, нової або удосконаленої технології виробництва. За [8 – 10] інноваційний розвиток – це такий розвиток підприємства, де джерелом розвитку є інновації. І. Підкамінний, В. Ціпуринда [11] інноваційним розвитком вважають шлях, який базується на поглибленні поєднання ці-лей підприємства, його підсистем, цілей кожної особистості, яка працює в колективі, вдосконаленні її діяльності, вдосконаленні бізнес-процесів для досягнення загальних стратегічних цілей. І. Борисова [12] розуміє під інноваційним розвитком створення на фондовому ринку привабливості з точки зору дохідності інвестиційного ризику, тобто підвищення вар-тості бізнесу шляхом управління інноваціями. Н. Заглуміна [13] вважає інноваційним розвитком сукупність відносин, що виникають у ході ціле-спрямованого підвищення економічної ефективності та конкурентоспро-можності організації на основі інновацій.

За О. Адаменко [14], інноваційний розвиток: 1) діяльність підприєм-ства, що спирається на постійний пошук нових методів і засобів задово-лення споживацьких потреб та підвищення ефективності господарюван-ня; 2) розвиток, що передбачає розширення меж інноваційної діяльності та впровадження інновацій в усі сфери діяльності підприємства.

Т. Пілявоз [15] під інноваційним розвитком розуміє процес ціле-спрямованого, послідовного руху підприємства до збалансованого інно-ваційного стану під впливом синергетичної дії зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначають стійкість організаційно-функціональної систе-ми підприємства в умовах ринкової економіки, який характеризується результатом якості, досягнутим залежно від інтенсивності та швидкості інноваційних процесів на підприємстві.

О. Мороз [16] інноваційним розвитком вважає процес пошуку та створення нової продукції та процесів на основі використання сукупнос-ті всіх наявних засобів та можливостей підприємства, що веде до якісних

247


змін (підвищення конкурентоспроможності, збільшення стійкості в мін-ливих зовнішніх умовах, формування нових ринків збуту тощо).

Після проведення аналізу наявних визначень поняття «інноваційний розвиток», можна дійти до висновку, що на сьогодні не існує одного під-ходу до визначення цього поняття, оскільки дослідники виходять із тих, які ставилися ними під час проведення досліджень. Водночас, на основі наявних дефініцій можливо сформулювати власне визначення поняття «інноваційний розвиток», під яким слід розуміти такий розвиток під-приємства, який, базуючись на постійному введенні інновацій, забезпечує підприємству розвиток і досягнення його стратегічних цілей.

літерАтУрА 1. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской

прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Й. Шумпетер; пер.с англ. – М. : Прогресс, 1982. – 455 с.

2. Основы инновационного менеджмента: теория и практика / под ред. П. Н. Завлина. – М. : ОАО «НПО «Издательство «Экономика», 2000. – 475 с.

3. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Б. Санто; пер. с венг.; общ. ред. и вступ. ст. Б. В. Сазонова. – М. : Прогресс, 1990. – 295 с.

4. Кибиткин А. И. Концептуальный подход к оценке инновационного развития предприятия / А. И. Кибиткин, М. Н. Чечурина // Вестник МГТУ. – 2011. – Том 14, № 2. – С. 427 – 434.

5. Гумба Х. М. Теоретические основы инновационного развития предприятий строительной отрасли : монография / Х. М. Гумба; МОН РФ, ФГБОУ ВПО «Моск. гос. строит. ун-т». – М. : МГСУ, 2012. – 200 с.

6. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи : навч. посібник для студ. вузів / С. М. Ілляшенко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. – 278 с.

7. Касс М. Е. Формирование стратегии инновационного развития предприятия на осно-ве управления нематериальными активами : монография / М. Е. Касс. – Н. Новгород : ННГАСУ, 2011. – 159 с.

8. Поляков С. Г. Модель инновационного развития предприятия / С. Г. Поляков, И. М. Степнов // Инновации. – 2003. – № 2–3 (59–60). – С. 36 - 38.

9. Федулова І. В. Синергетична еволюційна модель інноваційного розвитку підприємства / І. В. Федулова // Наук. пр. Нац. ун-ту харч. технологій. – 2010. – № 36. – С. 114 – 118.

248


10. Погорелов Ю. С. Оцінювання та моделювання розвитку підприємства : монографія / Ю. С. Погорелов. – Луганськ : Глобус, 2010. – 512 с.

11. Підкамінний І. М. Системні фактори впливу на інноваційний розвиток підприємства [Електронний ресурс] / І. М. Підкамінний, В. С. Ціпуринда // Ефективна економіка. – 2011. – № 3. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=480

12. Борисова И. С. Основы инновационного развития предприятий / И. С. Борисова // Извес-тия ПГПУ им. В. Г. Белинского. – 2011. – № 24. – С. 225– 229.

13. Заглумина Н. А. Формирование инструментария оценки уровня инновационного разви-тия предприятия : автореф. дисс. на соискание ученой степени к.э.н. : 08.00.05 / Н. А. Заглумина. – Н. Новгород, 2011. – 26 с.

14. Адаменко О. А. Концептуальні засади інноваційного розвитку підприємств / О. А. Ада-менко // Наукові праці Національного ун-ту харчових технологій. – 2010. – № 35. – С. 5 – 10.

15. Пілявоз Т. М. Інноваційний розвиток підприємства як важливий аспект розвитку еко-номіки / Т. М. Пілявоз // Інноваційна економіка: Всеукр. наук.-вироб. журнал. – 2012. – № 4. – С. 185 – 190.

16. Мороз О. С. Формування системи показників для оцінювання інноваційного розвитку підприємства / О. С. Мороз // Экономика Крыма. – 2012. – № 3 (40). – С. 263 –266.

249


УДК 35.085

ІНТЕРАКТИВНЕ УПРАВЛІННя ПРОЦЕСОМ СТВОРЕННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИХ ТОВАРІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІї

ЕКОНОМІКИ

Черкасов Віктор іванович, кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності,


Вступ. Процес глобалізації економіки характеризується тим, що за-гальні принципи ведення бізнесу та управління виробництвом розпо-всюджуються в різних країнах планети. Процес глобалізації охопив не тільки національні економіки різних країн, але – усі інші сфери людської діяльності, демонструючи кумулятивний ефект. Глобалізація впливає на стан внутріш нього та зовнішнього середовища господарських організа-цій (підприємств), на вибір та застосування сучасних методів управління їх діяльністю.

Проблема, розв’язання якої є основним завданням даного наукового дослідження, полягає у наступному: є ризик, що саме у сфері виробни-цтва засобів виробництва, будуть і далі погіршуватися умови для конку-рентоспроможного позиціонування вітчизняних підприємств не тільки на зовнішніх, але й на внутрішніх ринках. Розвиток такого негативного процесу не можна допустити. Тому вчені, спеціалісти, представники дер-жавної влади нашої країни мають сфокусувати увагу на цій проблемі та за-безпечити ефективну взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин в умовах глобалізації економіки. Об’єктивна наявність цих двох нерозривно пов’язаних сторін суспільного виробництва враховується в процесі розроб-ки теорії інтерактивної економіки та впровадження її положень у практику проектування систем інтерактивного управління виробництвом та збутом конкурентоспроможної продукції.

Дослідження тенденцій розвитку глобалізації економіки. Необхідність виконання завдань розробки та застосування ефективних методів управ-

250


ління виробництвом конкурентоспроможної продукції в нових умовах господарювання обумовила проведення дослідження тенденцій розвитку процесів глобалізації економіки. Результати цього дослідження наведено нижче за текстом з п’яти пунктів.

1. Світові тенденції розвитку соціальних та економічних процесів обумовили необхідність створення якісно нових систем управлін-ня конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств. Такими тенденціями є: технократизація, демократизація, інтернаціоналіза-ція. Найбільш розвинутою формою інтернаціоналізації економіки є її глобалізація.

2. Вихідним моментом перетворення національного та міжнародного бізнесу у глобальний була поява у 80-х та 90-х роках минулого сто-ліття мереж інтернаціонального бізнес-сервісу (МІБС). Центром кожної з них стала мультинаціональна фірма (МНФ). Швидкому розвитку системної взаємодії МІБС у масштабах планети сприяє НТР і насамперед комп’ютеризація, яка охоплює всі сфери люд-ської діяльності.

3. Дуалізм наслідків глобалізації для економіки України полягає у на-ступному: по-перше, суб’єкти господарської діяльності отримують сприятливі можливості користуватися благами, які дає глобалізація шляхом усунення негативних наслідків від сутності тих чи інших ре-сурсів у країні базування; по-друге, природною платою за ці блага є суттєва залежність країни від стану світових ринків та від розви-нутих національних економік (така сто рона глобалізації становить істотний ризик для країн зі сла бкою економікою).

4. Зростає роль набутих переваг в економічно розвинених країнах, що обумовлено особливостями управління інноваційним розвитком операційних систем на базі п’ятого та шостого технологічних укла-дів. У теперішній час спостерігається стрімкий розвиток міжнарод-ного обміну науково-технічною інформацією всередині успішних мультинаціональних фірм (корпорацій) та зазвичай між ними .

5. Іноземні фір ми зі своїми товарами та послугами активно просува-ються на територію України, внаслідок чого загострюється конку-

251


ренція на її внутрішніх ринках, які швидко перетворюються у між-народні і набувають рис складових світового ринку для реалізації інтересів розвинутих в економічному відношенні країн. Тому ви-никає об’єктивна необхідність у подальших розробках теоретико-методологічних засад управління процесом забезпечення конку-рентоспроможності товарів вітчизняних підприємств в умовах глобалізації економіки.

Основні положення теорії «інтерактивна економіка». Положення 1. Глобалізація економіки докорінно змінює форми та

методи виробництва. Сутність таких змін полягає в тому, що економічні зв’язки охопили всі країни планети і кожен суб’єкт господарської діяль-ності може бути учасником того чи іншого міжнародного бізнес-процесу. У зв’язку з новими явищами у сфері створення матеріальних та нематері-альних благ вводиться поняття «глобальне виробництво». характерни-ми його рисами є поглиблення світового розподілу праці та підвищення значущості принципів ефективної організації виробництва: спеціалізації, безперервності, пропорційності. Провідним серед них є принцип спеціа-лізації, що відповідає вимогам основного закону економіки – закону еко-номії часу. Навіть кібернетичний закон розвитку систем будь-якої при-роди – закон необхідного різноманіття і такі стратегії, як диференціація та диверсифікація, не суперечать необхідності і можливості додержання цих принципів. У зв’язку з цим необхідно зазначити наступне: національ-на виробнича система, елементами якої є підприємства (господарські організації), становить складову більш загальної системи – системи гло-бального виробництва. Саме інтеграція вітчизняних підприємств з цими системами є імпульсом інноваційного розвитку економіки України та її суб’єктів господарської діяльності.

Положення 2. Успішний підприємець, який разом з ефективними керівниками, спеціалістами та робітниками здатний раціонально вико-ристовувати сили культури, влади, ринку, безпеки та забезпечувати їх ефективну взаємодією в процесі інноваційної діяльності підприємства, за суттю є необхідною продуктивною силою і тому бере участь у створенні додаткової вартості.

252


Відповідно до теорії інтерактивної економіки, прибуток (р) – це функція постійного (с), змінного (v) та інтелектуального капіталу (i), який значною мірою формується під впливом рушійних сил інноваційно-го розвитку економіки – культури, влади, ринку, безпеки. На основі цього положення можна навести наступну формулу:

р = f [(c + v) + і]. Саме це положення є обґрунтуванням об’єктивної необхідності по-

стійного забезпечення толерантних відносини між усіма учасниками про-цесу створення матеріальних і нематеріальних благ в умовах глобалізації економіки.

Висновок. Особливість та практичне значення теорії інтерактивної економіки полягає в тому, що вона, по-перше, визначає культуру, владу, ринок, безпеку як рушійні сили інноваційного розвитку підприємств та національної економіки; по-друге, орієнтує на пошук резервів підвищен-ня ефективності виробництва і, в першу чергу, виробництва засобів ви-робництва не тільки в економіці, але й в інших загальнолюдських сферах: гуманітарній, духовній, соціальній, політичній; по-третє, обґрунтовує доцільність застосовування методів інтерактивного управління трудови-ми та технологічними процесами з метою забезпечення високої конку-рентоспроможностї товарів вітчизняного виробництва в умовах глобалі-зації економіки.

літерАтУрА1. Пономаренко В. С., Тридід О. М., Кизим М. О. Стратегія розвитку підприємства в умовах

кризи: монографія. – Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2003. – 328 с.

2. Юхименко П. І., Гацька Л. П., Півторак М. В. та ін. Міжнародний менеджмент. навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури. 2011. – 488 с.

253


УДК 338.22

МЕТОдИКА ПОРІВНяЛЬНОї ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРУ І ПІдПРИЄМСТВ КОКСОХІМІЧНОї ГАЛУЗІ

Шпілевський Олексій Володимирович, молодший науковий працівник відділу інноваційного розвитку та конкурентоспроможності,

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, (м. Харків), [email protected]

Успіх підприємства в конкуренції визначається конкурентоспромож-ністю товару, яка є результатом прояву конкурентоспроможності (потен-ціалу) самого підприємства в умовах конкурентного ринку [1]. Поряд із цими внутрішніми факторами виграш у конкуренції обумовлюється і впли-вом дій інших суб’єктів ринку (конкурентів). Виходячи з даних теоретич-них передумов, метою розробки методики було поставлено забезпечення можливості одночасної оцінки конкурентоспроможності підприємства і товару у порівняних величинах за кожним із суб’єктів галузевого ринку. Можливість проведення порівняльної оцінки характеристик конкуренто-спроможності різних підприємств забезпечено за рахунок застосування двовимірної матриці. В якості характеристик конкурентоспроможності товару і підприємства використані інтегральні показники, розраховані на основі стандартизованих значень їх компонент. Вибір компонент інте-гральних оцінок проведено на основі результатів раніш проведених дослі-джень з урахуванням специфіки коксохімічних підприємств [2 – 4].

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності това-ру за кожним із суб’єктів галузевого ринку проведено у порядку, визна-ченому формулою (1):

(1)де КСПm – інтегрований показник конкурентоспроможності товару під-приємства;

В – стандартизований показник ринкової позиції підприємства (на основі показника частки підприємства на ринку коксу);

254


Д – стандартизований показник дохідності продукції (на основі нор-ми чистого доходу на 1 т виробництва коксу);

Я – стандартизований показник якості продукції (на основі показни-ка частки крупного коксу у валовому обсязі виробництва).

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності під-приємств суб’єктів галузевого ринку проведено у порядку, визначеному формулою (2):

(2)де КСПr – інтегрований показник конкурентоспроможності підприєм-ства;

З – стандартизований показник ефективності використання сирови-ни (на основі показника виходу коксу з вугільної шихти);

Т – стандартизований показник продуктивності праці (на основі показ-ника виробництва коксу на одного працівника – продуктивності праці);

К – стандартизований показник ефективності використання капіталу (на основі показника виробництва коксу на одиницю капіталу, залученого до господарської діяльності підприємства).

Розраховані за вищенаведеними формулами значення інтегральних показників наведено у табл. 1.

Наведена матриця свідчить, що найвища конкурентоспроможність притаманна ПАТ «Авдіївський КхЗ» та ПАТ «Алчевськкокс». При цьому першому підприємству належить лідерство на ринку (конкурен-тоспроможність товару), а другому – за потенціалом (конкурентоспро-можність підприємства). Даний результат відповідає дійсності, оціненій із застосуванням методу традиційного техніко-економічного аналізу по-казників, а отже свідчить про придатність до практичного застосування методики, що пропонується.

255


таблиця 1 порівняльна характеристика конкурентоспроможності суб’єктів українського ринку

коксу

Суб’єкт ринку коксуінтегральний показник

конкурентоспроможності товару

інтегральний показник конкурентоспроможності

підприємства

1. ПАТ «Авдіївський КХЗ» 2,98 1,57

2. ПАТ «Донецьккокс» 0,28 1,58

3. ЧАТ «Єнакіївський Косохімпром» 0,41 1,51

4. ЧАТ «Макіївкокс» 0,11 0,95

5. ПАТ «Ясинівський КХЗ» 1,28 0,89

6. ПАТ «Алчевськкокс» 2,15 1,93

7. ПАТ «Євраз Баглейкокс» 0,39 0,17

8. ПАТ «Євраз Днепродзержинский КХЗ» 0,40 0,21

9. ПАТ «Запорожкокс» 0,97 1,02

Порівняльну оцінку конкурентоспроможності підприємства і товару за суб’єктами українського ринку коксу наведено на рис. 1.

рис. 1. матриця порівняльної оцінки суб’єктів українського ринку коксу

0,00

0,50

1,00

1,50

2,00

2,50

0,00 0,50 1,00 1,50 2,00 2,50 3,00 3,50Конкурентоспроможність товару

Конкурентоспроможність підприємства

23

4 5

1

6

78

9

256


літерАтУрА1. Фатхутдинов Р. А. Уровни и объекты конкурентоспособности // Современная конкурен-

ция. – 2009. – № 4 (16). – С. 135.

2. Рубин Ю. Б. Дискуссионные вопросы современной теории конкуренции // Современная конкуренция. – 2010. – № 3 (21). – С. 60.

3. Тищенко О. М., Шпілевський О. В. Конкурентна модель ринкових відносин підприємства // Бизнес Информ. – № 11. – С. 101 – 103.

4. Шпилевский А. В. Методика оценки энергетико-сырьевой эффективности коксових бата-рей // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики». – ВД «ІНЖЕК» 2009. – С. 371 – 375.

257


УДК 658.14/17

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІдПРИЄМСТВ

Яблонська-Агу наталія леонідівна, аспірантка кафедри організації виробництва та управління персоналом

Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», [email protected]

Управління інноваційним розвитком здійснюється на декількох рів-нях: держави, регіону чи галузі, конкретного суб’єкта господарської ді-яльності. Перший представляє макрорівень управління, другий – мезо-, а останній –мікрорівень. Макрорівень управління містить елементи регу-люючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, право-вого регулювання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політичного регулювання і т. п. Отже, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі. Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб’єктів підприєм-ницької діяльності з пошуку варіантів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійко-го розвитку в конкурентному середовищі. До функцій управління іннова-ційним розвитком на мікрорівні належать [1, с. 96 – 97]:

аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку Ð(аналізують поточну кон’юнктуру ринку і визначальні її фактори, складають прогноз розвитку кон’юнктури); аналіз внутрішнього середовища підприємства (виконується аналіз сильних і слабких сторін діяльності підприємства, підсумків минулої діяльності, ефективності функціонування підприємства, тенденцій його роз-витку та ін.);виокремлення і вибір напрямків, а в їхніх межах – варіантів інно- Ðваційного розвитку ринкових можливостей на основі зіставлення можливостей і загроз, що виходять із зовнішнього середовища,

258


а також сили і слабкості підприємства, наприклад, методом SWoT-аналізу;вибір цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації віді- Ðбраних варіантів інноваційного розвитку суб’єктів господарюван-ня, розроблення підходів до формування цільового ринку на базі виділених ділянок;аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку Ðі всього процесу в цілому, коригування робіт етапів за результата-ми аналізу (за необхідності);виділення пріоритетних напрямків діяльності. На основі аналізу Ðвідібраних варіантів інноваційного розвитку ринкових можливос-тей, з урахуванням даних сегментації, формують систему цілей на поточний і довгостроковий періоди діяльності, визначають пріо-ритетні завдання, розв’язання яких сприяє досягненню поставле-них цілей;формування організаційної структури управління інноваційним Ðрозвитком. Відповідно до системи цілей і складу завдань, які по-трібно розв’язати, формують матричні організаційні структури (що складаються з фахівців різного профілю: маркетологів, еконо-містів, фінансистів, конструкторів, збутових працівників і т. д.) для управління процесами інноваційного розвитку ринкових можли-востей;планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обрани- Ðми пріоритетними напрямами. Розробляють перспективні і поточ-ні плани, у тому числі планують бюджети проектів (планують об-сяги необхідних інвестицій у новації) і визначають джерела їхнього фінансування, формують оптимальну структуру інвестицій;контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію по- Ðтенціалу інноваційного розвитку. Виконується збір і аналіз інфор-мації, що характеризує процеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі, процеси всередині самого підприємства, хід виконан-ня запланованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і виробничо-збутових заходів. Виявляються причини відхилень

259


фактично реалізованої програми від наміченої (за термінами, об-сягами, ефективністю тощо );підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і по Ð шук нових напрямів інноваційної діяльності. За підсумками контролю готу-ють рішення про коригування і зміну пріоритетів діяльності, аж до припинення робіт над неефективними варіантами розвитку. Приймають рішення про розроблення нових варіантів інновацій-ного розвитку. Ця функція відіграє особливу роль при орієнтації виробничо-збутової діяльності підприємства на ніші ринку, де змі-на пріоритетів явище звичайне.

Слід зазначити, що в загальному випадку перехід суб’єкта господарю-вання на інноваційний шлях розвитку дозволяє йому [5, с. 306]:

адаптуватися до змін умов господарювання; Ðпідвищити якість продукції і повніше задовольняти запити спожи- Ðвачів; застосовувати стратегію першовідкривача ринку і цінові стратегії Ð«зняття вершків»; посилити ринкові і конкурентні позиції, створити умови для вижи- Ðвання і розвитку; підтримувати високу ефективність виробництва і збуту продукції; Ðзміцнити фінансовий стан; Ðпосилити імідж продукції і товаровиробника; Ðзміцнити партнерські зв’язки (зі споживачами, постачальниками, Ðпосередниками, кредитно-фінансовими установами тощо); удосконалити організаційну структуру підприємства; Ðпідвищити рівень кваліфікації персоналу та його досвіду; Ðпідвищити продуктивність діяльності. Ð

У цьому зв´язку необхідно проаналізувати основні джерела, напрями і принципи фінансування інноваційного розвитку підприємства. Останнє має на меті забезпечення інноваційних проектів ресурсами. Це не лише

260


кошти (основні та оборотні), а й інші інвестиції в грошовому еквівален-ті (майнові права, нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування тощо). Можна виокремити три види інвестицій для фінансування інноваційних проектів [2, с. 4]:

прямі, які використовують безпосередньо для придбання основних Ðзасобів та оборотних активів, необхідних для реалізації проекту;супутні – це вкладення коштів в об´єкти, що територіально та функ- Ðціонально пов´язані з реалізацією інноваційного проекту і необ-хідні для нормального функціонування інноваційного об´єкта та вкладення невиробничого призначення;інвестиції в науково-дослідні роботи – забезпечують створення Ðта реалізацію проекту та передбачають фінансування передпроек-тних і поточних науково-дослідних робіт.

Організаційною формою реалізації процесу інвестування є проект. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної ді-яльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею. Тому для забезпечення інноваційного розвитку важливим питанням є визначення інноваційності проектів [3] для обґрунтування здійснення методів інвестування.

літерАтУрА 1. Инновационная экономика: монография / Л. Н. Ивин, В. М. Куклин, А. С. Захарченков,

А. Л. Товажнянский, В. Л. Товажнянский; под ред. Л. Н. Ивина. – Харьков: НТУ «ХПИ», 2009. – 588 с.

2. Ладюк О. Д. Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні / О. Д. Ладюк // Про-блеми науки. – 2009. – № 1. – С. 2 – 7.

3. Оценка инновационности проектов: программ для анализа их адаптивности / А. Н. Пшинько, И. А. Гордеева, В. В. Скалозуб [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Urss/2012_12/80-85.pdf

4. Проблеми та перспективи ринково-орієнтованого управління інноваційним розвитком: монографія / за ред. д.е.н., професора С. М. Ілляшенка. – Суми: «Друкарський дім «Папірус», 2011. – 644 с.

261


УДК 658.5.012.7

КОНТРОЛІНГ яК НЕВІд’ЄМНА СКЛАдОВА УПРАВЛІННя СУЧАСНИМ ПІдПРИЄМСТВОМ

Яковенко Катерина Віталіївна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


В сучасних умовах нестабільного зовнішнього середовища для забез-печення ефективного функціонування та досягнення стратегічних цілей підприємства важливого значення набуває процес обґрунтування управ-лінських рішень, що ґрунтується на сучасній концепції управління діяль-ністю підприємства. Зростаючі вимоги до якісного рівня процесу управ-ління підприємством підвищують значущість контролінгу, що виступає у якості окремого напряму роботи на підприємстві, який спрямований на забезпечення інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень керівництвом.

Контролінг займає визначальне місце в системі управління підприєм-ством, що виражається через координацію і спрямування діяльності всіх служб та підрозділів на досягнення оперативних та стратегічних цілей, що постоять перед підприємством, тим самим підвищуючи якісний рівень управлінської діяльності та її результатів.

Незважаючи на існування деяких розбіжностей у підходах до визна-чення сутності контролінгу, його функцій та завдань, доволі зрозумілим є те, що концепція конролінгу ґрунтується на певних положеннях, що по-лягають у такому [1]:

підприємство можна представити у вигляді системи з певним набо- Ðром цілей, частини якої знаходяться в тісному взаємозв’язку;його діяльність орієнтована на досягнення запланованих показників; Ðконтролінг виступає у якості інтегруючої і координуючої підсис- Ðтеми контуру управління, забезпечуючи інструментальну та мето-дичну базу підтримки прийняття управлінських рішень.

262


Основною метою контролінгу є ефективна організація та координа-ція елементів системи управління підприємством. Його основними на-прямками є [2, с. 13]:

внутрішній аудит системи управління підприємством; Ðудосконалення функціонування самої системи управління; Ðрозробка методів реалізації планово-контрольних розрахунків; Ðвизначення інформації, необхідної для процесу управління, її дже- Ðрел та шляхів отримання;упровадження раціональних методів вирішення завдань менедж- Ðменту.

Отже, контролінг виконує функцію підтримки процесу управління. Він не замінює управління, а переводить його на якісно новий рівень.

якщо представити процес управління як послідовність дій щодо пла-нування, здійснення організаційної роботи, стимулювання, контролю та регулювання, аналізу рішень, стає зрозумілим, що у межах кожного на-прямку реалізації функцій управління контролінг відіграє певну роль. Він тісно взаємопов’язаний з усіма функціями управління підприємством, за-безпечуючи більш якісну та результативну їх реалізацію, спрямовану на досягнення цілей підприємства.

Серед основних завдань контролінгу слід виділити [1]: планування Ð – передбачає визначення дій, необхідних для досягнен-ня оперативних та стратегічних цілей підприємства, тобто пере-творення цілей підприємства у прогнози та плани;управлінський облік Ð – орієнтований на підготовку інформації для внутрішніх користувачів (управлінського персоналу) для при-йняття управлінських рішень, полягає у відображенні фінансово-господарської діяльності підприємства у зручній для цілей при-йняття рішень формі в ході виконання плану;організація потоків інформації всередині підприємства Ð ;моніторинг процесів, що протікають на підприємстві, у необхідному Ðчасовому режимі;

263


контроль Ð – оцінка подій, що відбулися, перевірка відповідності фактичних показників плановим; акцент зміщується в бік перспек-тивного та випереджаючого контролю, оперативного відстеження поточних подій.

Найбільший досвід у впровадженні та ефективному використанні системи контролінгу має Німеччина. Традиційно у Німеччині контролінг використовується у виробничих компаніях, що пов’язано з гострою ціно-вою конкуренцією, постійним оновленням виробничих технологій, зрос-танням непрямих витрат, скороченням життєвих циклів продуктів. Ці чинники примушують докладати суттєвих зусиль до пошуку внутрішніх резервів, підвищення ефективності діяльності компанії. Проте останнім часом контролінг упроваджується і в торгових компаніях, компаніях сфе-ри послуг, компаніях так званого «некомерційного» сектору економіки та у сфері НДДКР [3, с. 37 – 38].

Схему контролінгу, що функціонує за кордоном, неможливо повною мірою впровадити у діяльність вітчизняних підприємств, оскільки кожна країна має власну економічну модель, специфіку та умови ведення бізнесу, але існують базові принципи, які є універсальними для використання не-залежно від умов господарювання.

Інтерес до контролінгу з боку вітчизняних підприємств обумовлю-ється такими чинниками, як: бажання власників удосконалювати рівень управління; необхідність пошуку внутрішніх резервів, що пов’язана з до-сягненням підприємством піку свого життєвого циклу.

Серед причин, що заважають повноцінному впровадженню контр-олінгу на вітчизняних підприємствах, можна виділити:

нестабільність політичного середовища, що здійснює значний стра- Ðтегічний вплив на бізнес;нестабільність економічної політики багатьох підприємств, відсут- Ðність її цільової спрямованості;неузгодженість у діяльності різних відділів підприємств, недостат- Ðня прозорість інформації;

264


ігнорування та недооцінка проблем зовнішнього середовища; Ðзначні витрати, пов’язані з упровадженням системи контролінгу; Ðнестача фахівців, що володіють необхідними знаннями та навичка- Ðми у сфері контролінгу.

Все ж, незважаючи на існування стримуючих факторів і перешкод, все більше вітчизняних підприємств, спираючись на досвід зарубіжних фахів-ців, здійснюють роботу з вивчення та впровадження в свою діяльність як окремих елементів, так і всієї системи контролінгу.

Отже, в умовах сьогодення на багатьох вітчизняних підприємствах іс-нує необхідність в інтегрованій методичній та інструментальній базі для підтримки основних функцій менеджменту: планування, обліку та аналі-зу, контролю, координації різних аспектів управління бізнес-процесами. Така потреба створює об’єктивні передумови прийняття рішення щодо впровадження системи контролінгу в діяльність підприємств.

В сучасних умовах зовнішнього середовища, що швидко змінюють-ся, в умовах постійного посилення конкуренції на ринку, система конт-ролінгу на підприємстві повинна володіти здатністю гнучкого реагування та швидкого надання керівникам актуальної, орієнтованої на результат інформації, використання якої сприятиме ефективному прийняттю опти-мальних управлінських рішень.

літерАтУрА1. Писчасов Ф., Попов Е. Инструментарий контроллинга предприятия / Ф. Писчасов, Е. По-

пов // Проблемы теории и практики управления: Международный журнал. – 09/2003. – № 5 . – С. 92 – 98.

2. Долинская Р. Г. Контроллинг в действии: Учебное пособие / Р. Г. Долинская, В. А. Мищен-ко. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2008. – 472 с.

3. Хайлук С. О. Закордонний досвід використання системи контролінгу в управлінні фі-нансами підприємств // Вісник Української академії банківської справи. – 2005. – № 2 (19). – С. 36 – 41.

265


УДК 336.225.6:330.33

ЩОдО ВПЛИВУ АНТИКРИЗОВОї ПОдАТКОВОї ПОЛІТИКИ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ВІТЧИЗНяНИХ ПІдПРИЄМСТВ

Ярошенко іван Васильович, кандидат економічних наук, радник начальника інспекції, Харківська об’єднана державна інспекція ГУ Міндоходів у Харківській області ,

[email protected] Костяна Оксана Вікторівна, кандидат економічних наук, викладач кафедри оподаткування,


Сплата податкових платежів, що займають високу питому вагу в за-гальному обсязі витрат підприємства, істотно впливає на його фінансо-ву стабільність і конкурентоспроможність. Тому умови оподаткування можуть змінити конкурентну позицію вітчизняних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Особливо гостро для підпри-ємств постає питання оподаткування в період економічного спаду, коли більшість із них стикається з проблемою нестачі вільних обігових коштів і зацікавлені в зниженні податкового навантаження.

Вітчизняна економіка протягом останніх шести років двічі перебувала у стані економічного спаду, спочатку в 2008 – 2009 рр., коли наша держава відчула наслідки світової фінансово-економічної кризи, а потім наприкін-ці 2013 р., коли політична криза поширилася і на економічні процеси. Ця криза триває і досі, внаслідок дії негативних макроекономічних тенденцій більшість вітчизняних підприємств опинилися у скрутному становищі. Так, протягом першого півріччя 2014 р. майже половина вітчизняних під-приємств, а саме 46 %, були збитковими, загальний фінансовий результат до оподаткування всіх українських підприємств був від’ємним і стано-вив – 135952,4 млн грн.

В період кризи відбулося загальне зниження всіх макроекономічних показників, таких як ВВП, обсяги виробництва та реалізації продукції, загальний рівень доходу населення, кількість працюючих громадян, що супроводжувалося надвисокими темпом інфляції, який за три квартала

266


2014 р. склав 116,2 %. Все це призвело до зменшення податкових баз, а па-ралельно зі зменшенням бази оподаткування скорочується і обсяг по-даткових надходжень до бюджету. При цьому рівень видатків держави не тільки не зменшується, а навпаки зростає, адже через негативні наслідки кризових явищ у соціальній сфері, таких як безробіття, зниження доходів населення, збільшення частки малозабезпечених громадян зростає обсяг бюджетних видатків. Така ситуація через відсутність значних фінансо-вих резервів у державі, призводить до бюджетного дефіциту. В Україні протягом 2014 р. упроваджувався ряд заходів антикризової податкової політики, більшість з яких спрямовувавася на забезпечення податкових надходжень до бюджету. Розглянемо основні зміни, що вплинули на опо-даткування суб’єктів господарювання.

Заплановане в Податковому кодексі на 2014 р. скорочення ставок за основними податками – податком на додану вартість до 17 % та податком на прибуток підприємств до 16 % скасоване. Має місце фіксація ставки ПДВ на рівні 20 %, податку на прибуток – 18 % [1]. Таке впровадження не дозволить здійснити заплановане зниження податкового навантажен-ня на економіку, що в період кризи мало б стимулюючий вплив.

Введено ПДВ на ліки в розмірі 7 % [2]. Звичайно, що подібний захід має фіскальну спрямованість, його впровадження сприятиме збільшенню доходів Державного бюджету, однак при цьому негативний соціальний ефект виявлятиметься через здорожчання ліків та неможливість їх при-дбання соціально незахищеними категоріями населення, а в економічній сфері це може призвести до істотного скорочення доходів фармацевтич-них підприємств.

Запроваджено пенсійний збір при купівлі валюти в розмірі 0,5 %. Цей захід, з одного боку, сприятиме зниженню кількості спекулятивних операцій на валютному ринку, з іншого ж боку, призведе до здороження собівартості виробництва тих підприємств, що купують сировину за кор-доном.

Зазнало істотних змін і оподаткування на нерухомість, якщо раніше при визначенні бази оподаткування ним фігурувала категорія «житлова

267


площа», то тепер податок будуть нараховувати на загальну площу (понад 120 м²). Загалом такий захід призведе до збільшення кількісного виміру об’єкта оподаткування за цим податком, посилить податкове навантажен-ня на житловласників.

Протягом 2014 р. неодноразово піднімалися ставки акцизного подат-ку майже на всі групи підакцизних товарів. Піднято акциз на алкогольні напої на 39 %, на тютюнові вироби – на 31,5 %, на пиво – на 42,5 %[2]. Такий захід з економічної позиції має дестимулюючий вплив на виробни-цтво та торгівлю тютюновими та алкогольними виробами та може при-звести до скорочення їх виробництва. З точки зору соціального ефекту, він може бути як позитивним – частина споживачів відмовиться від вжи-вання підакцизної продукції, так і негативним – перехід до вживання не-якісної (контрабандної або виготовленої в неналежних умовах) продукції вестиме до ще більшої шкоди здоров’ю. Збільшено вдвічі ставки акцизного збору на нові імпортні автомобілі [2]. Таке впровадження значно здоро-жить імпортні авто, та при цьому стимулюватиметься вітчизняна автомо-більна галузь. Встановлено єдину ставку акцизного податку на дизпаливо (98 євро/т), що веде до подорожчання на 60 коп. за літр [2]. Такий захід в комплексі зі зростанням курсу долару та цін на бензин, може призвести до скорочення використання транспорту, що матиме позитивний вплив на чистоту довкілля.

Зазнало змін оподаткування податком на прибуток щодо операцій з цінними паперами: скасовано пільгове оподаткування інститутів спіль-ного інвестування в частині доходів у вигляді відсотків, які нараховуються на активи таких інститутів; скасовано знижену ставку податку у 10% від операцій з цінними паперами і деривативами. Це може стати стримую-чим фактором у розвитку фінансового сектору вітчизняної економіки.

Відносно податкових пільг галузевого спрямування було скасовано пільгове оподаткування готельного бізнесу та галузі електроенергети-ки (в частині відновлюваних джерел електроенергії). Також скасовано низку пільг, зокрема щодо оподаткування ПДВ операцій з поставки лісо-матеріалів і перевозки пасажирів швидкісним потягом «Інтерсіті+». Такі

268


заходи вестимуть до послаблення фінансового становища відповідних підприємств.

Встановлено, що база оподаткування ПДВ операцій з поставки то-варів (послуг) не може бути нижчою ціни їх придбання, а база оподат-кування операцій з поставки необоротних активів – нижче балансової (залишкової) вартості, що в певних випадках вестиме до завищення бази оподаткування і, відповідно, розміру податкового зобов’язання [3].

На 2015 р. заплановане збільшення граничного значення для обов’яз-кової реєстрації платником ПДВ з 300 тис. до 1 млн грн. Це впроваджен-ня має стримувати зростання кількості платників податку, які матимуть право на податковий кредит [3].

Запровадження системи ПДВ-рахунків та електронного адміністру-вання податку повинне відбутися у 2015 р. Мета такого впровадження – вдосконалення контролю за адмініструванням податку. Водночас ця система передбачає заморожування частини обігових коштів платників податку на зазначених ПДВ-рахунках, що створюватиме додаткове фінан-сове навантаження на суб’єктів господарювання [3].

На період проведення антитерористичної операції запроваджено ряд податкових пільг з ПДВ щодо виробництва та імпорту продукції оборон-ного призначення.

Отже, внаслідок упровадження заходів антикризової податкової по-літики у 2014 р. посилився податковий тиск на більшість вітчизняних підприємств – скасовано велику кількість податкових пільг за видами ді-яльності, єдина галузь, що стимулювалася за допомогою застосування ін-струментів податкової політики у зазначений період – оборонна, істотно збільшено ставки акцизного податку. Такі заходи призводять до погір-шення фінансового становища вітчизняних підприємств, а отже і посла-блення їх конкурентних позицій.

літерАтУрА1. Податковий кодекс вiд 2 грудня 2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

// rada.gov.ua

269


2. Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для еко-номічного зростання в Україні» від 02.08.2014 № 1200-18 [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: // rada.gov.ua

3. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших за-конодавчих актів України» від 31.07.2014 № 1621-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // rada.gov.ua

270


УДК 658.12

ПОдОЛАННя ОПОРУ ПЕРСОНАЛУ В ПРОЦЕСІ ВПРОВАдЖЕННя СТРАТЕГІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ІННОВАЦІЙ НА ПІдПРИЄМСТВІ

Ястремська Олена миколаївна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки, організації та планування діяльності підприємства,


Гонда Володимир, кандидат економічних наук, професор кафедри народногосподарського факультету,

Економічного університету Братислави (Словаччина)

Реалізація стратегічних організаційних інновацій на підприємстві без протидії з боку персоналу є практично неможливою, однак менеджери можуть пом’якшити цей процес, мінімізувавши опір. Розробляючи про-грами стратегічних організаційних інновацій, управлінці повинні до по-чатку впровадження їх основних заходів з метою зменшення сили індиві-дуального і групового опору провести наступну роботу: проаналізувати професійні та індивідуальні якості працівників стратегічного рівня управ-ління – топ-менеджерів і керівників структурних підрозділів, установити їхні потенційні можливості і відношення до організаційних перетворень; виявити на всіх рівнях управління окремих осіб і групи, які орієнтовані на успішне проведення перетворень, та тих, які здатні чинити опір; ви-значити зміни в системі розподілу повноважень і відповідальності на всіх рівнях управлінської ієрархії (зміни у рівні централізації); виділити ті елементи структури (відділи, підрозділи), в яких у процесі реорганізації імовірне виникнення позитивних змін і негативних наслідків; сформувати перелік нових посад і тих, що можуть бути ліквідовані в процесі перетво-рень; моделювати типові ситуації щодо перебігу процесу реорганізації та проводити семінари-тренінги з керівниками підрозділів для надбання ними необхідних навичок у вирішенні складних конфліктних ситуацій та бажаного стилю управління. Поряд із запропонованими заходами необ-хідно розробити можливі сценарії поведінки топ-менеджерів, окремих

271


управлінців, які займають ключові посади. Для зменшення опору з їхньо-го боку сторони доцільно залучити кожного до прийняття рішень у про-цесі проведення реорганізації і застосувати заходи щодо матеріального стимулювання їхньої активності. Для того, щоб частково попередити мож-ливий груповий опір, варто починати процес реорганізації з розробки ре-гламентуючих документів щодо прав і обов’язків структурних підрозділів та окремих посад відповідно до вимог перетворень. Для груп керівників усіх рівнів на чолі з неформальними лідерами доцільно провести відкри-ті обговорення ідей перетворень для того, щоб вони відчули необхідність і неминучість змін, для участі в яких слід запросити сторонніх консультан-тів – «агентів змін», що володіють інформацією з існуючих та майбутніх проблем підприємства. Перед колективами всіх підрозділів, в яких може виникнути протистояння стратегічним організаційним інноваціям, пови-нні проводитися постійні виступи представників вищого керівництва, що активно підтримують організаційні інновації, а також сторонніх консуль-тантів.

У випадку, якщо запропоновані методи не дають необхідного резуль-тату щодо нейтралізації опору, можливо застосувати метод примусу спо-чатку до лідера групи, а в екстрених випадках, коли група не іде на комп-роміс, і для всіх її членів. Серед найбільш дієвих форм активізації трудової діяльності працівників, які є слушними в процесі проведення стратегічних організаційних перетворень, доцільно виділити програми:

залучення працівників до управління виробництвом; Ðрозвитку трудового потенціалу робочої сили; Ðреконстр Ð укції самого процесу праці;різноманітні методи морального заохочення і матеріального сти- Ðмулювання.

Системи матеріальних стимулів є ефективним інструментом функці-онального поєднання матеріальної зацікавленості персоналу і результатів праці.

Проте найбільш дієвим методом подолання опору є формування спри-ятливої до інновацій організаційної культури. Культура характеризує про-

272


цеси інституціоналізації на мікрорівні і сприяє ефективному функціону-ванню підприємства з урахуванням принципів прозорості, когнітивності, обмеженої раціональності і різноманітності та персоноцентричності, що робить актуальним проведення подальших досліджень її особливос-тей. Узагальнюючи пропозиції провідних дослідників та погоджуючись із представленням культури як інтегральної характеристики [1, c. 263], доцільним є дослідження її особливостей в процесі впровадження стра-тегічних організаційних інновацій на підприємстві. Головною метою організаційної культури є сприяння їх позитивізації, в результаті чого суб’єкти господарювання повинні отримати «новий статус-кво». А для того, щоб його утримувати протягом необхідного проміжку часу, підпри-ємству необхідно приділяти постійну увагу розвитку конструктивних взаємовідносин працівників між собою та між суб’єктами зовнішнього середовища, підвищенню їх продуктивності та використанню людсько-го капіталу як провідної виробничої сили, що є характерним для постін-дустріального су спільства. Стаючи на шлях його побудови, соціально-економічні відносини в Україні на всіх економічних рівнях, зокрема і на мікроекономічному, втім як і в країнах Європи, поступово будуть набува-ти нематеріального характеру, що полягає у превалюванні цілей розвитку особистості та її творчого прояву як у виробництві, так і у споживанні, над завданнями примноження матеріального багатства. Тому значення організаційної культури для підвищення ефективності бізнес-процесів підприємства набуває все більшої вагомості. Щодо останньої, культура ведення бізнесу має дуальне значення: по-перше, вона справляє безпосе-редній вплив на активність інноваційних процесів, а по-друге, є об’єктом інвестування, оскільки вимагає фінансової підтримки для свого розви-тку і набуття ознаки адекватності швидко змінюваним умовам функціо-нування суб’єктів господарювання. Крім того, організаційно-культурні взаємовідносини мають соціально-економічну природу, що виявляється у культурі контрактів і культурі спільних дій персоналу та суб’єктів зо-внішнього середовища. Культуру контрактів можливо розглядати з по-зицій поведінкової теорії. Особливостями культури спільних дій пови-нні бути превалювання загальноцінносних організаційно-культурних

273


відносин підприємства, які виконують об’єднуючу функцію і мають най-вищий ціннісний пріоритет; кожному підрозділу відповідно до його мі-сії повинна бути притаманна власна культура дій і внутрішніх відносин згідно з рівнем самостійності, яким він наділений відповідно до обраною стратегією підприємства; культура спільних дій кожного підрозділу не повинна вступати у протиріччя з загальною культурою підприємства, а бути її невід’ємною похідною частиною. Отже, культури окремих підроз-ділів у сукупності утворюють цілісне явище, що характеризує специфічну систему норм і правил або культуру взаємодії між підрозділами (спільних дій), характерну для конкретного суб’єкту господарювання, що здатна зменшувати опір персоналу впровадженню стратегічних організаційних інновацій .

Практичне застосування на промислових підприємствах запропо-нованого орагіназаційного підхіду дозволить підвищити творчу віддачу працівників, невілювати частину можливого опору в процесі стратегічних організаційних інновацій, а головне – сформувати і запровадити обґрун-товані стратегії функціонування і розвитку підприємства та його окремих організаційних підрозділів, які здатні забезпечити йому бажане положен-ня у конкурентному ринковому середовищі.

літерАтУрА1. Дороніна М. С. Управління економічними та соціальними процесами підприємства: моно-

графія / М. С. Дороніна– Х.: Вид. ХДЕУ, 2002. – 432 с.

274

СЕКція 2 МіжНАродНА КоНКУрЕНція тА КоНКУрЕНтоСПроМожНіСть

УДК 339. 56

УдОСКОНАЛЕННя дЕРЖАВНОГО РЕГУЛюВАННя МІЖНАРОдНОї ЕКОНОМІЧНОї дІяЛЬНОСТІ ПІдПРИЄМСТВ УКРАїНИ

бестужева Світлана Василівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнарод-ної економіки та менеджменту ЗЕД,


Розвиток в Україні ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, освоєння сучасної теорії виробничо-комерційної і зовнішньо-економічної діяльності, що обумовлює необхідність поглибленого дослі-дження особливостей державного регулювання міжнародної економічної діяльності вітчизняних підприємств.

Питаннями розвитку системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства та оцінки ефективності державного впливу за-ймались такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як І. Багрова, Л. Батченко, В. Власюк, В. Гриньова, А. Градов, М. Дідківський, О. Кіреєв, О. Киричен-ко, ю. Козак, В. Козик, А. Кредісов, Л. Ліпич, ю. Макогон, Т. Мельник, В. Новицький тощо. Більшість авторів наводять фактори зовнішнього впливу на розвиток міжнародної економічної діяльності підприємства описово, без групування їх за певними ознаками. Більш ґрунтовні дослі-дження у цьому напрямку були здійснені ю. Козаком, Н. Логвіновою, які дослідили зміни та особливості стану економіки України, як позитивних, так і негативних факторів впливу на МеД [3].

275

Секція 2. міжнародна конкуренція та конкурентоспроможність

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати міжнародну економічну діяльність в інтересах національної економіки.

Досвід економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи показав, що державне регулювання міжнародної економічної діяльності підприємства в умовах трансформаційної економіки спрямоване на ство-рення умов і сприяння її розвитку.

Державне регулювання міжнародної економічної діяльності здійсню-ється шляхом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної по-літики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, погли-блення і розширення участі в міжнародному розподілі праці з метою вирі-шення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни [2].

Сучасний стан української економіки, обумовлений як впливом кри-зових явищ у світовій економіці, так і переважним впливом внутрішніх факторів – як економічних, так і політичних, визначає необхідність доко-рінної зміни концепції зовнішньоекономічного розвитку. Спрямованість української економіки до Європейського Союзу визначає і нові пріорите-ти не тільки у експортно-імпортній діяльності вітчизняних підприємств, але й у механізмі державного регулювання та підтримки.

За результатами аналізу товарної структури експорту за останні чо-тири роки можна зробити висновок про збереження сировинного спря-мування експортних операцій. Однак поступово структура експорту України стає диверсифікованою. Найбільша питома вага в українському експорті у першому півріччі 2014 р. належить, традиційно, продукції ме-талургійного комплексу (29,8 %), що на 2 % більше частки в 2013 р. Разом з цим, значна доля припадає на продукцію АПК (27,1 %), машинобуду-вання (14,2 %), мінеральні продукти (12,7 %) та продукцію хімічної про-мисловості (6,2 %) [6].

Проведений аналіз теоретичних засад державного регулювання між-народної економічної діяльності підприємств [1 – 5] обґрунтовує необ-

276


хідність оцінки наслідків державного впливу при формуванні механізму її реалізації. На основі проведеного дослідження на рис. 1 розроблено уза-гальнену для українських підприємств-експортерів адаптаційну систему управління міжнародною економічною діяльністю до умов та інструмен-тів її державного регулювання.

рис. 1. Формування адаптаційної системи управління міжнародною економічною діяльністю підприємства

Скорочення фінансування

науково-технічної та iнновацiйної

сфери

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

Аналіз зовнішньоекономічної

діяльності

Аналіз сучасного стану державного регулювання зовнішньоекономічної

діяльності підприємства

Формування адаптаційної системи управління міжнародною економічною діяльністю підприємства з урахуванням рівня та характеру державного

регулювання

Проблеми у розвитку міжнародної економічної діяльності підприємства

Фіскальна

1. Моделювання впливу чинників на міжнародну економічну діяльність підприємства

Вiдсутнiсть економiчних

стимулiв у суб'єктiв господарської

дiяльностi

Зниження ефективності національної

економіки

Неефектив-ність системи бюджетного

фінансування

Законодавчі обмеження

3. Розробка заходів адаптації міжнародної економічної діяльності підприємства до специфіки державного регулювання

2. Виявлення найважливіших інструментів державного впливу

Валютна

Митна політика

277


Дана система формується на основі дослідження сучасного стану державного регулювання міжнародної економічної діяльності підпри-ємств у розрізі методів та інструментів, передбачає оцінку їх впливу на динаміку і структуру експортно-імпортних операцій підприємств, ви-явлення найбільш вагомих за впливом інструментів і розробку дієвих за-ходів щодо адаптації їх міжнародної економічної діяльності до специфіки державного регулювання.

Отже, розроблені рекомендації сприятимуть підвищенню ефектив-ності взаємодії системи державного регулювання з суб’єктами міжнарод-ної економічної діяльності з метою узгодження їх економічних інтересів, підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної еконо-міки та забезпечення стійких конкурентних позицій вітчизняних вироб-ників на світових ринках.

літерАтУрА1. Багрова І. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / І. В. Ба-

грова, Н. І. Редіна, В. Є. Власюк, О. О. Гетьман. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 580 с.

2. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Дідківська Л. І., Голов- ко Л. С. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Ю. Г. Козака, Н. С. Логвінової, І. Ю. Сіваченка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 792 с.

4. Мельник Т. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз / Т. Мельник // Міжнародна економіка. – № 8 – 9. – 2009. – С. 221 – 245.

5. Сіденко В. Р. Глобалізація і економічний розвиток / В. Р. Сіденко. – К.: Феникс, 2008. – 356 с.

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Eлeктрoнний рeсурс]. – Рeжим дoступу: www.ukrstat.gov.ua/

278


УДК 658.8

АНАЛІЗ МЕТОдИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННя ОЦІНКИ ЕфЕКТИВНОСТІ ЛІЗИНГОВИХ УГОд ПІдПРИЄМСТВА яК фАКТОР ПІдВИЩЕННя

ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Возненко наталя іванівна, викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності,


На сьогоднішній день мінливість міжнародного середовища змушує підприємства до пошуку нових важелів підвищення власної конкуренто-спроможності як на внутрішньому, так і на міжнародних ринках. Інстру-ментом поліпшення чистого грошового потоку підприємства виступає укладання лізингових контрактів на придбання обладнання. У різних ін-формаційних джерелах [2 – 14] представлено ряд методик оцінки еконо-мічної ефективності лізингу, які розрізняються критеріями оцінки ефек-тивності.

Дослідження ставило за мету провести порівняльний аналіз існуючих методик на підставі вирішального критерію – правила моделювання гро-шового потоку. В результаті всю сукупність відомих методик було розпо-ділено на дві групи, які наведені на рис. 1.

Отже, відповідно до моделювання грошового потоку методики оцінки розподіляються на: методики оцінки економічної ефективності лізингу, засновані на моделюванні грошових потоків на основі витрат, пов’язаних винятково з фінансуванням активу; методики оцінки економічної ефек-тивності лізингу, засновані на моделюванні грошових потоків шляхом розрахунку чистих доходів. До першої групи увійшли такі методики: nPv-аналіз, irr-аналіз та методика, що заснована на еквівалентуванні. В результаті аналізу методичних підходів першої групи було визначено, що даним методикам властива загальна ознака: потоки коштів, що гене-руються експлуатацією активу, не враховуються. Даний грошовий потік

279


апріорі вважається позитивним, у противному випадку актив не здобу-вається. До другої групи увійшли методика х.-Й. Шпіттлера, суть якої зводиться до зіставлення сумарної величини фактичної (дисконтованої) вартості нетто-доходу, отриманого від використання активу, придбаного за допомогою лізингу та покупки через кредит, та методика, розроблена А. Кіркоровим, яка одержала назву «моделювання грошових потоків і ви-значення чистого доходу».

Узагальнення результатів порівняльного аналізу методик оцінки ефек-тивності лізингових операції надало можливість визначити їх переваги та недоліки, які наведено в табл. 1.

Отже, проведений аналіз методичного забезпечення щодо оцінки ефективності лізингових операцій надав можливість зробити такі висно-вки: на даний час відсутня єдина методика оцінки лізингової діяльності підприємств, різні автори пропонують методичні підходи відповідно до специфічних встановлених цілей кожного окремого підприємства, що обумовлює вибір об’єкта оцінки. Недосконалість існуючих методик оцін-ки знижує практичну цінність отриманих результатів, що обґрунтовує необхідність вдосконалення та розробку відповідного методичного ін-струментарію щодо оцінки ефективності лізингових операцій для кожно-

рис. 1. існуючи методи оцінки ефективності лізингових операцій

Моделювання грошових потоків на основі витрат, пов’язаних винятково

з фінансуванням активу

NPV-аналізIRR-аналіз

методика еквівалентування

Моделювання грошових потоків на основі розрахунку чистих доходів

методика Х.-Й. Шпіттлера (порівняння лізингу та кредиту)

методика А. Кіркорова(моделювання грошового потоку та

чистого доходу)

Методики оцінки ефективності лізингових операцій

280


го із суб’єктів лізингу з урахуванням фактору часу, що становить напрям подальшого дослідження.

таблиця 1результати порівняльного аналізу методичного забезпечення оцінки ефективності

лізингових операцій (розроблено автором на підставі [3 – 14])

методики і групи методики іі групи

Перевагиневелика кількість вихідних даних;зрозуміла послідовна процедура розрахунку

найбільша деталізація, що забезпечує більше точну оцінку ефективності того або іншого ме-тоду фінансування; методики можуть викорис-товуватися для ухвалення остаточного рішення про вибір методу фінансування, тому як з їхньою допомогою можна врахувати особливості діяль-ності лізингоотримувача

Недоліки

ймовірність виникнення ризику неотримання податкової економії;допущення про повне фінансу-вання

абсолютне значення критерію, на основі якого здійснюється оцінка

літерАтУрА1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР (нова редакція від

11.12.2003 № 1381-IV).

2. Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні // Фінанси України. – 2010. – № 11. – С. 75 – 79.

3. Загородній А. Г. Економічне оцінювання лізингової діяльності підприємства: [монографія] / Загородній А. Г., Подольчак Н. Ю., Подольчак Н. І. – Львів: ЗУКЦ, ПП НВФ «Біарп», 2013. – 248 с.

4. Ковальчук К. Ф. Методологія вибору ефективного виду лізингової угоди основними учасниками: [монографія] / Ковальчук К. Ф., Савчук К. М., Вишнякова І.В. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2009. – 117 с.

5. Кулиняк І. Я. Форми реалізації управління лізинговою діяльністю на машинобудівних під-приємствах / І. Я. Кулиняк // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка». – Ужгород, 2013. – Випуск 32. – С. 193 – 196.

6. Ладюк О. Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги і недоліки / О. Д. Ладюк // Финансы, учёт, банки. – 2010. – № 14. – С. 59 – 65.

281


7. Подік А. В. Використання лізингу як фінансового інструменту інвестування розвитку еко-номіки // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 9. – С. 5 – 8.

8. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України // Лізинг в Україні. – 2005. – № 2. – С. 11 – 12.

9. Рязанова Н. О. Податок на прибуток підприємств та лізинг в Україні / Н. О. Рязанова / Н. О. Рязанова // Лізинг в Україні. – 2011. – № 2. – С. 11 – 15.

10. Соболь Л. В. Сутність лізингу як інструменту фінансування підприємств // Бізнес-навігатор. – 2009. – № 12. – С. 96.

11. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства: Монографія / За заг. ред. д-ра екон. наук, професора Іванова Ю. Б., д-ра екон. наук, професора Тищенка О. М. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 384 с.

12. Ткаченко С. Є. Використання лізингових технологій для оновлення основного капіталу підприємств (на прикладі залізничного транспорту): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня КЕН: 08.06.01. – економіка, організація і управління підприємствами. – Х.: УкрДАЗТ, 2003. – 17 с.

13. Українське об’єднання лізингодавців: Підсумки діяльності лізингодавців за 2011 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//www.leasing.org.ua

14. Холодний Г. О. Лізинг в інвестиційному механізмі інноваційного розвитку підприємств : наукове видання. – Харків: Вид-во ХНЕУ, 2009. – 195 с.

282


УДК 339.564.2

дИНАМИКА РАЗВИТИя эКСПОРТНОЙ дЕяТЕЛЬНОСТИ АЗЕРБАЙдЖАНА

Гараев мирзага нуры оглы, студент исмаилзаде Сабухи назим оглы, студент

факультет международных экономических отношений, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


Одной из основных сфер деятельности страны является активное участие в процессе международного разделения труда, которая находит свое отражение в объемах экспорта, его динамики, структуры отраслей экономики страны и т. д. От объёмов экспорта страны зависят её возмож-ности в приобретении импорта, формировании источников роста эконо-мики страны и позиции на мировом рынке. Учитывая складывающуюся ситуацию на мировых рынках, странам мира всё сложнее выдерживать международную конкуренцию. Поэтому вопросам поддержания и увели-чения объёмов экспорта страны уделяется значительное влияние.

Вопросами экспортной деятельности занимались следующие эконо-мисты:

исследование влияния экспорта на социально-экономическое раз- Ðвитие нации было начато А. Смитом и Д. Рикардо и позже нашло отражение в трудах таких зарубежных ученых, как П. Линдерт, М. Портер, Р. харрод, У. Кивикари , К. Ритгенбрук, е. Грайпл и др.[1].

Среди современных исследователей вопросами экспортной деятель-ности занимались: Кочетов Э. Г., Фаминский И. П., Ситарян С. А., Гла-зьев С. ю, Шмелев Н. П., Богомолов О. Т., Захматов М. И., Портной М. А., Гранберг А. Г., Завьялов П. С. и др.[1].

Значительный вклад удалось сделать вышеперечисленным ученым в исследования экспортной деятельности стран и предприятий, но при

283


этом современная динамика объёмов экспорта и усиливающаяся конку-ренция на национальных и мировых рынках требует новых подходов к со-вершенствованию экспортной деятельности.

На сегодняшний день на основе существующего инструментария анализа экспортной деятельности страны проведено исследование экс-портной деятельности Азербайджана и некоторых стран СНГ, а также от-дельных нефтедобывающих стран.

Основой экономики Азербайджана, исходя из анализа ВВП по сек-торам происхождения в 2013 году, являются: сельское хозяйство – 6,2 % (хлопок, зерно, рис, виноград, фрукты, овощи, чай, табак; рогатый скот, свиньи, овцы, козы); промышленность – 63 % (нефть и нефтепродукты, природный газ, нефтепромышленное оборудование, сталь, железная руда, цемент, химическая и нефтехимическая промышленность, текстиль и др.); услуги: 30,8 %. Подобная структура экономики страны характеризуется наличием добывающих, перерабатывающих, промышленных отраслей, а так же нефтедобычей.

Основными партнерами по экспорту Азербайджана в 2013 году яв-ляются страны: Италия 25 %, Индонезия 11,6 %, Таиланд 7 %, Германия 5,7 %, Израиль 5,3 %, Франция 4,7 %, Индия 4,6 %, Россия 4,5 %, США 4,1 %, приведенные на рис. 1.

Экспорт Азербайджана в 2013 году составил 34,46 млрд дол. США, место страны в мире по объёмам экспорта составляет – 63 среди всех стран мира. Среди общего объёма экспорта Азербайджана доминируют следующие товары: нефть и газ на 90 % и остальная продукция, такая как машины, хлопок, продукты питания и др.

Как видно из структуры экспорта Азербайджана, в 2013 году домини-рующее положение занимает экспорт энергоносителей, что в значитель-ной степени влияет на экономику страны, формируя новые угрозы, свя-занные с изменением ценовой конъюнктуры на мировом рынке нефти.

Для анализа динамики экспорта Азербайджана в период с 2004 по 2012 год использованы базисные показатели экспорта 2000 года в сравне-

284


нии с будущими периодами. Результаты построения динамики экспорта приведены на рис. 2.

Как видно из анализа динамики экспорта Азербайджана, среди стран СНГ и нефтедобывающей Саудовской Аравии, он имеет самую высокую динамику прироста объёмов экспорта, что связано с ростом цен на нефть. В перспективе необходимо диверсифицировать структуру экспорта Азербайджана.

литерАтУрА1. Научная библиотека диссертаций и авторефератов [Электронный ресурс]. – Режим до-

ступа: http://www.dissercat.com/content/eksportnaya-deyatelnost-otraslei-i-predpriyatii-promysh-lennosti-regiona-v-usloviyakh-rynka-n#ixzz3G6pVxNiJ

рис. 1. Страны-партнеры Азербайджана по экспорту товаров в 2013 году

0

5

10

15

20

25

30

285


рис. 2. Динамика экспорта отдельных стран мира

2000

1500

1000

2004

Azerbaijan Ukraine Uzbekistan TurkmenistanRussian Federation

2005

500

02006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Kazakhstan Saudi Arabia

286


УДК 339

дЕРЖАВНЕ РЕГУЛюВАННя яК СКЛАдОВА УПРАВЛІННя ЗЕд РЕГІОНУ

Гуржій н. Г., викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту ЗЕД, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


економічна нестабільність, у якій зараз перебуває Україна, вимагає ефективного застосування заходів зовнішньоекономічної політики для стабілізації та економічного росту країни. Останніми тенденціями в сфе-рі ЗеД є зменшення експортних постачань готової продукції, вивіз сиро-вини й напівфабрикатів за рубіж, зниження обсягів інвестицій. У зв'язку з цим, особливої актуальності набувають проблеми формування і розви-тку зовнішньоекономічних зв'язків, розробки і реалізації загальнодержав-них і регіональних програм розвитку ЗеД, розбудови ефективної систе-ми регулювання цих процесів. Саме тому актуальним є формування та розвиток системи державного регулювання зовнішньоекономічної ді-яльності регіону, розробка напрямків вдосконалення регіональної по-літики і програм.

Проблема удосконалення державного регулювання зовнішньоеконо-мічної діяльності є багатоаспектною. Саме від якості управління зовніш-ньоекономічною діяльністю й ефективності державного регулювання залежать перспективи міжнародної конкурентоспроможності економіки України в цілому та прибутковості зовнішньоторговельних угод підпри-ємств зокрема.

Висвітленню означеної проблематики присвячено низку наукових праць українських економістів. Серед них можна виділити розробки Д. Г. Лукяненко, М. Корецького, А. М. Поручника, В. Б. Авер'янова та ін.

Дослідження особливостей формування механізмів державного регу-лювання міжнародної співпраці проводяться переважно для макрорівня управління, і основна увага приділяється реалізації загальнодержавної

287


політики у зовнішньоекономічній сфері. Р. Войтович розроблені напря-ми впровадження ефективних механізмів інтеграції нашої країни у сві-тове господарство, серед яких особлива увага приділяється механізмам науково-технологічної та економічної інтеграції у світову спільноту [2, c. 205]. Найважливішою передумовою здійснення успішної експортної діяльності Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк вважають стабільне та прогнозоване інституційне середовище, у формуванні якого значну роль відіграють правове середовище та інституції, що дозволяють збільшити вигоди від торгівлі через зменшення трансакційних витрат за відсутності бюрократичних перешкод [6, c. 176].

Фахівці з державного управління по-різному підходять до визначення змісту структури механізму державного управління. За В. Авер'яновим, механізм державного управління складається із системи органів виконав-чої влади та сукупності правових норм, що регламентують організаційну структуру системи органів виконавчої влади, процеси її функціонування та розвитку [3, c. 69]. З урахуванням особливостей макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу механізм державного управління включає ринкові регулятори; важелі державного впливу на економіку; корпоративне управління; інститут соціального партнерства.

З позицій регулювання економіки, механізм державного управлін-ня – це система засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних функцій [4, c.43]. М. Круглов визначає механізм державно-го управління як сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів цілеспрямованого впливу суб'єктів державного управ-ління на їх діяльність із забезпеченням узгоджених інтересів учасників державного управління, які взаємодіють [5, c. 437].

Регіональний аспект враховується О. Амосовим у визначенні меха-нізму державного управління – сукупність форм і методів впливу тери-торіальних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на реформування та функціонування економічних суб'єктів у всіх сегментах і ланках господарства району [1, c. 46]. Механізм державного регулю-

288


вання зовнішньоекономічної діяльності визначається як складна система способів та інструментів управління в країні та її регіонах, найважливіши-ми з яких є концептуальні основи, принципи і перспективи міжнародного співробітництва.

Дослідження змісту, пріоритетів, функцій і принципів побудови сис-теми регіонального управління зовнішньоекономічною діяльністю до-зволило стверджувати, що регіональне управління повинне базуватися на системі заходів з планування, організації, мотивації і контролю, реалізація яких створюватиме умови розвитку зв'язків регіональних суб'єктів з іно-земними контрагентами та забезпечуватиме узгодження цих зв'язків із ці-лями стабільного розвитку регіону та держави в цілому.

Для розвитку методів і функцій державного управління слід виходити з предметно-функціонального принципу їх розподілу між центральни-ми та регіональними суб'єктами влади, який носить процесний характер (рис. 1).

Отже, механізм державного управління зовнішньоекономічною ді-яльністю можна визначити як спосіб паралельно-послідовної реалізації суб'єктами державного управління функцій управління у різних пред-метних сфери впливу на зовнішньоекономічну діяльність за допомогою відповідних методів з метою досягнення цілей її розвитку. Перевага на-веденого підходу полягає у можливості його використання задля раціона-лізації розподілу конкретних засобів впливу на зовнішньоекономічну ді-яльність між державним та регіональним рівнями, виходячи з належності їх до певної функції управління.

літерАтУрА1. Амосов О. Ю. Перетворення механізмів державного регулювання економічного розви-

тку // Державне управління та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць / За заг. ред, Г. І. Мостового, Г. С. Одінцової. – Харків: ХарРІДУ УАДУ, 2001.– Вип. 2 – С. 10 – 16.

2. Войтович Р. В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-мето-дологічний аналіз): Монографія / За заг. ред. Князева В. М. – К.: НАДУ, 2007. – 680 с.

3. Державне управління в Україні: навчальний посібник / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. – К., 2008. – 225 с.

289


рис.

1. Ст

рукт

ура м

етод

ів д

ерж

авно

го уп

равл

іння

зовн

ішнь

оеко

номі

чною

дія

льні

стю

за п

редм

етно

-фун

кціо

наль

ним

прин

ципо

м

Упра

влінн

я зов

нішнь

оеко

но-

мічн

ою ді

яльн

істю

в заг

альн

о-ек

оном

ічній

кон’ю

нкту

рі

Орга

нізац

ія си

стем

держ

авно

го

упра

влінн

я зов

нішнь

оеко

но-

мічн

ою ді

яльн

істю,

взає

мне

узго

джен

ня зо

вніш

ньої

та вн

ут-

рішнь

ої по

літик

, вст

анов

ленн

я па

раме

трів

резу

льта

тивн

ості

сист

еми,

орга

нізац

ія інф

орма

-ці

йно-

анал

ітичн

ої під

трим

ки,

вбуд

ова с

исте

ми уп

равл

іння З

ЕД

в заг

альн

у сис

тему

держ

авно

го

упра

влінн

я

Вста

новл

ення

мит

ного

та

рифу

та зб

орів,

по

рядк

у роб

оти м

итни

х ор

ганів

, пра

вил

визн

ачен

ня м

итно

ї ва

ртос

ті та

мит

, пр

оцед

ури

митн

ого

регу

люва

ння

Орга

нізац

ія ре

єстр

ації

та до

звіль

ного

режи

му,

проц

едур

отри

манн

я до

звол

у, ор

ганіз

ація

функ

цій с

танд

арти

заці

ї та

конт

ролю

в ор

гана

х де

ржав

ного

уп

равл

іння

Орга

нізац

ія ор

ганів

валю

т-но

го ре

гулю

ванн

я, вс

тано

в-ле

ння р

ежим

у упр

авлін

ня

валю

тним

курс

ом, о

рган

іза-

ція к

реди

тно-

розр

ахун

кови

х та

валю

тних

опер

ацій,

вста

-но

влен

ня об

меже

нь на

ви-

кори

стан

ня ін

озем

ної в

алю-

ти, п

роце

дур в

алют

но-

фіна

нсов

ого к

онтр

олю

Ство

ренн

я при

вабл

ивог

о інв

ести

ційн

ого к

лімат

у, вс

тано

влен

ня кр

итер

іїв

спри

яння

інве

стиц

ійном

у пр

оцес

у, ор

ганіз

аційн

их

для з

алуч

ення

інве

стиц

ій,

орга

нізац

ія об

ліку т

а ко

нтро

лю ін

озем

них

інвес

тиці

й

Вста

новл

ення

реж

имів

спри

яння

нада

ння с

убси

дій

і гар

антій

, інф

орма

ційн

о-ко

нсул

ьтат

ивни

х пос

луг,

пода

тков

ий ре

жим

ЗЕД

Вста

новл

ення

«з

елен

ого к

орид

ору»

пр

и оф

ормл

енні

та

прох

одже

нні к

ордо

ну,

заст

осув

ання

сан

кцій

Нада

ння п

ріори

тету

пр

и кво

тува

ння т

а ліц

ензу

ванн

ю,

заст

осув

ання

сан

кцій

Спро

щен

ня м

ожли

вост

і от

рима

ння і

ндив

ідуа

льни

х ліц

ензій

на оп

ерац

ії з

валю

тою

заст

осув

ання

са

нкці

й

Нада

ння п

одат

кови

х піл

ьг, з

асто

сува

ння

санк

цій

Сист

ема і

ндик

атор

ів ст

ану

розв

итку

ЗЕД,

зага

льни

й ко

нтро

ль ек

оном

ічної

діял

ьнос

ті

Мит

не оф

ормл

ення

, ко

нтро

ль, с

тати

стич

на

звітн

ість

Реєс

трац

ія до

гово

рів,

конт

роль

дозв

олів

на

митн

ому к

ордо

ні,

індив

ідуа

льне

ліц

ензу

ванн

я

Конт

роль

на м

итно

му

корд

оні, ф

інанс

ова р

озвід

ка,

індив

ідуа

льне

ліце

нзув

ання

Конт

роль

вико

нанн

я інв

ести

ційн

их зо

бов’я

-за

нь та

прав

омірн

ості

пільг

Вста

новл

ення

норм

атив

них п

рави

л еко

номі

чної

діял

ьнос

ті, ці

лепо

клад

ання

розв

итку

(про

грам

и, пл

ани)

, роз

поді

л фун

кціон

альн

их

та іє

рарх

ічних

повн

оваж

ень т

а цен

трів

відпо

відал

ьнос

ті, бю

джет

уван

ня, к

оорд

инац

ія з і

ншим

и фун

кціон

альн

ими т

а ієр

архіч

ними

рівн

ями

упра

влінн

я в м

ежах

єдин

ої ек

оном

ічної

кон’ю

нкту

ри, с

півпр

аця з

інши

ми де

ржав

ами

Визн

ачен

ня ор

ганів

держ

авно

го уп

равл

іння т

а їх о

рган

ізаці

йної

стру

ктур

и, ре

сурс

не за

безп

ечен

ня де

ржав

ного

упра

влінн

я зо

вніш

ньое

коно

мічн

ою ді

яльн

істю,

визн

ачен

ня по

рядк

у вст

анов

ленн

я, зм

іни та

скас

уван

ня но

рм, о

пера

тивн

е пла

нува

ння д

іяльн

ості

Мит

но-та

рифн

е рег

улю-

ванн

я зов

нішнь

оеко

но-

мічн

ої ді

яльн

ості

Пара

тари

фне р

егул

ю-ва

ння з

овніш

ньое

ко-

номі

чної

діял

ьнос

ті

Валю

тно-

фіна

нсов

е ре

гулю

ванн

я зов

ніш-

ньое

коно

мічн

ої ді

яльн

ості

Упра

влінн

я інв

ести

ційн

им

проц

есом

Планування Організація Мотивація Контроль

290


4. Корецький М. Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногра-фія. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.

5. Круглов М. И. Стратегическое управление компанией / М. И.Круглов. - М.: Русская деловая литература, 1998. – 770 с.

6. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку. Монографія: У 2 т. — Т. І / Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк та ін.; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. – К.: КНЕУ, 2006.-816 с.

291


УДК [339.944:005.21]:658

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАдИ фОРМУВАННя КОНКУРЕНТНОї СТРАТЕГІї МІЖНАРОдНОї ЕКОНОМІЧНОї дІяЛЬНОСТІ ПІдПРИЄМСТВА

Дзеніс Олексій Олександрович, кандидат економічних наук, ст. викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної

діяльності, e-mail: [email protected] Шестакова Олена Андріївна, викладач кафедри міжнародної

економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


Глобалізаційні та інтеграційні процеси світової економіки істотно змінюють умови міжнародної економічної діяльності підприємств: впро-ваджуються нові методи і технології формування міжнародних конку-рентних переваг, посилюється турбулентність і розширюється спектр реально діючих суб’єктів світових ринків та підвищуються вимоги до ме-неджменту підприємств у прийнятті якісних управлінських рішень. Такі зміни посилюють конкурентну боротьбу на світовому ринку та спричиня-ють появу нових проблем у зовнішньоекономічній діяльності вітчизняних підприємств, серед яких особливо актуальним постає завдання розробки та реалізації дієвих конкурентних стратегій міжнародного економічної ді-яльності та розвитку підприємства.

Розвиток міжнародної економічної діяльності – це суттєвий чинник підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємств, так і в масштабах усієї країни [2, c. 9]. Міжнародні економіч-ні зв'язки відіграють важливу роль у національній економіці, забезпечу-ють економічне зростання та впливають на формування конкурентного ринкового середовища.

Кожен третій український продукт або послуга реалізуються за до-помогою міжнародних економічних зв'язків, що відіграють значну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи економічного зростання та створення конкурентного ринкового середовища. Істотне

292


зростання взаємозалежності країн та регіонів спонукає до підвищення економічної активності в міжнародному просторі, а отже питання фор-мування ефективної конкурентної стратегії розвитку міжнародної еконо-мічної діяльності як країни в цілому, так регіонів і зокрема підприємства, як первісного елемента світової та національної господарських систем, стає все більш актуальним.

Міжнародна економічна діяльність підприємства є важливим чинником міжнародних економічних відносин, який сприяє посиленню міжнародної конкурентної боротьби підприємств на світових ринках. Це складова частина діяльності підприємства, яка визначається як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних та оперативно-комерційних функцій відповідно до міжнародних економічних зв'язків держави, пов'язаних із виходом підприємства на зовнішній ринок та участю у міжнародних економічних операціях. Напрямки, форми та методи міжнародної економічної діяльності підприємства визначаються відповідно до цілей та завдань підприємства щодо його функціонування та розвитку.

ефективне функціонування будь-якого підприємства в сучасному міжнародному економічному середовищі можливе лише за наявності в нього конкурентної стратегії розвитку міжнародної економічної діяль-ності. Вихід підприємства на зовнішні ринки або розгортання будь-якого іншого виду міжнародної економічної діяльності передбачає перш за все розроблення відповідної стратегії.

Існують різні аспекти теорії і практики розроблення стратегій між-народної економічної діяльності підприємств, які є невід'ємною складо-вою механізму розвитку підприємства в цілому [6]. як організаційно-економічний механізм слід розглядати комплексну систему, що складається із системи забезпечення, функціональної та цільової системи, які містять певну сукупність організаційних і економічних важелів, котрі впливають на економічні та організаційні параметри системи розвитку підприємства з метою забезпечення ефективності міжнародної економічної діяльності підприємства та отримання конкурентних переваг.

293


Формування та реалізація конкурентної стратегії розвитку міжнарод-ної економічної діяльності підприємства має свої особливості та включає низку етапів, які не враховуються при розробці будь-якої іншої стратегії. Такими етапами можуть бути: дослідження потреб споживачів та аналіз попиту і пропозиції потенційного ринку збуту та формування, відповідно до цього, переліку видів продукції для виходу на ці ринки; оцінка конку-рентоспроможності підприємства на потенційному ринку; оцінювання витрат на всіх етапах життєвого циклу продукції з урахуванням масшта-бів виробництва, специфіки та географії зовнішніх ринків, на яких вона буде реалізовуватися. Необхідними етапами для виходу на міжнародний ринок підприємства є визначення можливих каналів збуту та форм вихо-ду на зовнішні ринки [4, c. 125]. При втіленні міжнародної економічної стратегії підприємство також повинно здійснювати управління реалізаці-єю розробленої стратегії, виконуючи при цьому облік, контроль та аналіз виконання стратегії, а також, в разі необхідності, прийняття рішень щодо уточнення конкурентної стратегії розвитку міжнародної економічної ді-яльності підприємства. Розробка заходів щодо розвитку міжнародної еко-номічної діяльності підприємства і її оптимізації також відіграють значну роль у досягненні успіху підприємством на міжнародній арені.

Незважаючи на те, що в попередні роки саме міжнародна торгівля, як форма міжнародної економічної діяльності, набула найбільшого роз-повсюдження, конкурентна стратегія розвитку міжнародної економічної діяльності підприємства не повинна зводитися виключно до сировинно-продуктової експортно-імпортної орієнтації як основного джерела зрос-тання економіки. Важливе значення також має розвиток міжнародного співробітництва в інноваційній, технологічній, інвестиційній та інших сферах міжнародної економічної діяльності.

Завдання розроблення ефективної конкурентної стратегії міжнарод-ної економічної діяльності підприємства, а також впровадження дійових систем стратегічного управління міжнародною діяльністю підприємства є наріжним каменем розвитку та успішного функціонування підприємства в міжнародному конкурентному середовищі. Вирішення цього питання

294


вимагає значної уваги та подальшої розбудови відповідного теоретико-методичного забезпечення, адекватного тенденціям зростаючої неста-більності середовища міжнародного бізнесу.

літерАтУрА 1. Грачев Ю. Н. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторговых

операций / Ю. Н. Грачев. – М.: ЗАО «Бизнес-школа. Интел-синтез», 2000. – 592 с.

2. Дідківський М. І. Міжнародна економічна діяльність підприємств: навч. посіб. / М. І. Дід-ківський. – К.: Знання, 2006. – 463 с.

3. Кульман А. А. Экономические механизмы / А. А. Кульман: пер. с фр.; под общ. ред. Н. И. Хрусталевой. - М. : Прогресс; Универс, 2009. — 192 с.

4. Торгова Л. В. Основи міжнародної економічної діяльності: навч.-метод. посіб. / Л. В. Торго-ва, О. В. Хитра. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2006. – 512 с.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.

6. Конспект лекцій «Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання»: підруч. – Тер-нопіль: Екон. думка, 2011. – 365 с.

295


УДК 005.591.6:[339.564:658]

ИННОВАЦИОННО-ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ РЕСУРС КАК фАКТОР эКСПОРТНОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРОМЫШЛЕННОГО ПРЕдПРИяТИя

иваниенко Карина Викторовна, аспирант, кафедра международной экономики и менеджмента внешнеэкономической деятельности,

Харковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца, e-mail: [email protected]

Развитие экспортного потенциала промышленных предприятий является важным средством диверсификации национальной экономики и обеспечения её долгосрочного устойчивого роста. В свою очередь, инновационно-технологическая составляющая является одной из компонент экспортного потенциала промышленных предприятий. Поэтому актуальным является изучение роли инноваций и технологических ресурсов в повышении экспортного потенциала промышленных предприятий.

Инвестиции в технологии попали в стратегический фокус исследований в области экономического развития с появлением теории, получившей название «остаток Солоу». Остаток Солоу, определяемый как прирост совокупной производительности факторов производства, в сущности, выражает долю экономического роста, получаемую за счет технического прогресса или «прогресса в знаниях» [1]. Эта тенденция нашла отражение в современной теории роста, которая уходит от неоклассического восприятия технологии как экзогенного фактора. Новая теория роста объясняет технологию как внутренний фактор [2; 3]. Влияние технологии на макроэкономические показатели уходит корнями в инвестиции в технологии на уровне предприятия. Технологические ресурсы промышленных предприятий часто принимают форму инноваций и лежат в основе создания конкурентных преимуществ, которые позволяют предприятиям повышать производительность и открывать новые рынки, что, в конечном итоге, приводит к улучшению торгового баланса государства и более высокому экономическому росту.

296


Беспрецедентный рост повышения производительности во второй половине прошлого века и значительный экономический прогресс, достигнутый в некоторых развивающихся странах, особенно в Восточной Азии, не только изменили структуру международной торговли, но и ввели новые элементы в факторы, определяющие глобальную конкуренцию. Согласно широко известной работе М. Портера о конкурентных преимуществах стран, новые факторы, определяющие глобальную конкуренцию, включают: появление крупномасштабных транснациональных корпораций, которые участвуют в прямых иностранных инвестициях в диверсифицированные производства; прорывные результаты технологического развития, которые позволили облегчить транспортировку и улучшить коммуникационную инфраструктуру; рост применения научных принципов и новых технологий в производственных процессах [4]. Одними из главных промышленных двигателей глобализации являются затраты на научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы (НИОКР), а эмпирические данные подтверждают, что вероятность осуществления экспортной деятельности повышается в технологически интенсивных отраслях. Некоторые авторы приводят доказательства, что экономическому чуду, которое имело место в странах Восточной Азии в последние полвека, в наибольшей степени способствовала проводимая политика поощрения инвестиций в технологии на уровне предприятий [5]. Промышленный экспорт был инструментом быстрых структурных изменений в новых индустриальных странах, где предприятия сумели накопить значительный экспортный потенциал.

Способность промышленных предприятий использовать технологические ресурсы для стимулирования и повышения эффективности экспортной деятельности является основным фактором, определяющим национальную конкурентоспособность. Конкурентоспособность отечественных предприятий, в свою очередь, зависит от их способности расширять и поддерживать свои позиции на международных рынках, поставляя качественную продукцию в желаемых

297


количествах в соответствующие сроки и по конкурентным ценам, быстро реагировать на изменения спроса за счет развития инновационных возможностей и рыночных стратегий.

Можно утверждать, что более высокий технологический потенциал является не только ключевым фактором конкурентоспособности промышленного предприятия, как на национальном, так и на международном рынке, но и в то же время является важным стимулом для предприятия выходить на новый международный уровень и получать более высокую отдачу от технологических затрат.

Ресурсы, направляемые предприятиями на улучшение их инновационных способностей, являются важным фактором успеха на рынке. Затраты на исследования и разработки являются условием осуществления технического прогресса, активного участия в создании и распространении знаний и превращения этих знаний в конкурентные преимущества предприятий. Анализируя инновационное поведение промышленных предприятий в более широком смысле, следует иметь в виду, что оно охватывает гораздо больше аспектов, чем только затраты на НИОКР. Эти аспекты включают все виды деятельности предприятия, начиная от процесса разработки и заканчивая практической реализацией полученных результатов на рынке, так как выгоды инновационной деятельности в значительной степени реализуются через активное участие предприятий в международной деятельности, а инструментом такого участия является экспорт.

Опираясь на имеющиеся теоретические и эмпирические данные о связях между инвестициями в технологии, показателями экспорта и конку рентоспособностью промышленных предприятий, можно сделать следующие выводы. Активизация инновационной деятельности обусловила особенности и динамику изменений в мировом социально-экономическом развитии. Данные изменения привели к усилению конкуренции, как на внутренних, так и на внешних рынках. Инновационно-технологический ресурс рассматривается как ключевой фактор международной конкурентоспособности промышленных

298


предприятий и лежит в основе их экспортного потенциала. В связи с активным вхождением промышленных предприятий Украины на международные рынки необходимо отслеживать характер их текущей инновационной деятельности для определения экономической политики и выработки стратегии, способной помочь предприятиям стать на путь технологической модернизации. В этих условиях обеспечение императива конкурентоспособности является приоритетной задачей развития экспортного потенциала промышленных предприятий.

литерАтУрА1. Назарова Е. А. Инновации как источник экономического роста // Проблемы мировой

экономики и международных отношений на современном этапе: Сборник научных трудов. – М.: МЭСИ, 2013. – С.51-55.

2. Лемещенко П. С. Инновационный пат: от программ к политэкономии развития // Вестник БрГУ им. А. С. Пушкина. – Брест, БрГУ, 2011. – № 2 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://elib.bsu.by/handle/123456789/9390

3. Румянцева С. Ю. Теория экономического роста и индикаторы развития России: иннова-ционно-технологический аспект // Вестник Санкт-Петербургского университета. – Санкт-Петербург, 2011. – Сер. 5, Вып. 3. – С. 3 – 13.

4. Porter M. E. The Competitive Advantage of Nations. – New York: Free Press. – 1998. – 896 p.

5. Фурсов А. И. Восточная и Южная Азия в современном мире (внутренние и внешние факторы развития). Реф. сб. / Центр научн.-инф. исслед. глобал. и регион. пробл. Отдел Азии и Африки. – М., 2010. – 268 с.

299


УДК [005.92:005.332.4]:339.944

РОЛЬ ІНфОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННя В УПРАВЛІННІ МІЖНАРОдНОю КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТю ПІдПРИЄМСТВА

Квітко Світлана Олексіївна, студентка 2 року навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» зі спеціальності «Міжнародна економіка»,

Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця, e-mail: [email protected]

Сучасний розвиток світової економіки загострює проблему форму-вання та реалізації конкурентних переваг вітчизняних підприємств на світових ринках. Міжнародна конкурентоспроможність суб’єктів госпо-дарювання залежить від повноти достовірності інформації про ринки, товари, конкурентів, умови та бар’єри входу на ринки. Тому інформаційне забезпечення є ключовим фактором досягнення успіху у сфері міжнарод-ного бізнесу.

Проблемами інформаційного забезпечення міжнародної конкуренто-спроможності займаються такі вчені, як І. К. Бєляєвский, Л. Н Бріллюен, В. Г. Гамаонов, Н. М. Гаращенко, В. Л. Дікань, Г. В. Загорій, ю. Б. Іванов, І. Н. Кузнєцов, Г. М. Скудар, О. Б. Чернега та ін.

Науково-технічний прогрес і розвиток ринкових відносин ставлять перед керівництвом промислових підприємств питання доцільності впровадження та використання інформаційних засобів для підвищення власної конкурентоспроможності. Оскільки інформаційне забезпечен-ня практично відсутнє, або присутнє лише на функціональному рівні на багатьох підприємствах, то постає питання визначення ролі та напрямків вдосконалення інформаційного забезпечення підприємства та підвищен-ня його конкурентоспроможності за рахунок цього.

Аналіз існуючих теоретичних підходів до визначення сутності інфор-маційного забезпечення дає можливість надати таке його тлумачення: 1) інформація, необхідна для управління економічними процесами, міс-титься в базах даних інформаційних систем; 2) створення інформаційних

300


умов функціонування системи, забезпечення необхідною інформацією, включення до системи засобів пошуку, отримання, зберігання, накопи-чення, передачі, обробки інформації, організація банків даних. Створення інформаційного забезпечення – неодмінна умова побудови і функціону-вання автоматизованих систем управління [4].

Відповідно до цього, під інформаційним забезпеченням міжнародної конкурентоспроможності підприємств слід розуміти безперервний і ці-леспрямований відбір різноманітної необхідної інформації щодо світових досягнень науково-технічного прогресу та науки, інновацій в даній галузі, конкурентів тощо, які необхідні для аналізу, прогнозування ситуації на ві-тчизняному та світовому ринках за всіма напрямами підвищення конку-рентоспроможності підприємства [2].

При формуванні системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств необхідно дотримуватися основних принципів [6], характе-ристика яких наведена в табл.1.

таблиця 1 Основні принципи системи забезпечення міжнародної конкурентоспроможності

підприємства

№ назва принципу Сутність принципу

1 2 3

1. Наукова обґрунтова-ність

Використання наукових методів й підходів щодо системи забезпе-чення конкурентоспроможності підприємства

2. Визначеність Наявність критеріїв ефективності системи

3. Гнучкість Швидка адаптація системи до змін кон’юнктури ринку та динамічно-го зовнішнього середовища

4. АльтернативністьПропонувати різні варіанти забезпечення конкурентоспроможності виробничих систем залежно від встановлених пріоритетів щодо утримання підприємствами конкурентних переваг

5. Цілеспрямованість Підпорядкованість процесів у системі забезпечення конкуренто-спроможності цілям підприємства

6. Одночасність і суміс-ність

Процеси забезпечення конкурентоспроможності повинні проводи-тись кожною підсистемою одночасно та не суперечити одна одній, а взаємодоповнюватися

301


1 2 3

7. Оптимальність тараціональність

Виважене використання виробничого потенціалу підприємства у процесах забезпечення при досягненні певного рівня конкуренто-спроможності

8. Відповідальність Управління мотивацією процесів для забезпечення конкурентоспро-можності підприємства

9. Аналітичність Врахування результатів аналізу зовнішнього та і внутрішнього середовища

10. Оперативність Забезпечення необхідного методологічного інструментарію для при-йняття оперативних управлінських рішень у системі

11. Соціальність Урахування інтересів трудового персоналу, споживачів та суспільства при набутті конкурентоспроможності підприємством

12. Безперервність Постійне та послідовне проведення процесів забезпечення конку-рентоспроможності підприємства

13. Керованість Можливість контролювати процеси адаптації на кожному етапі та вчасно коригувати їх виконання

14. Рівновага Збалансованість системи із зовнішнім та внутрішнім середовищем

Інформаційні системи повинні сприяти підвищенню ефективності окремих елементів бізнес-процесів на підприємствах шляхом їх перегляду і раціоналізації [3]. Підтримка бізнес-процесів, заснована на вживанні ін-формаційних систем, що дозволяє підвищувати якість продуктів і послуг і знижувати витрати споживача, є заставою підвищення конкурентоспро-можності підприємства [1]. Тенденцією розвитку сучасних інформацій-них систем стає об’єднання різних систем інформації на підприємстві, що дозволяє задовольнити його потреби у зборі, обробці, зберіганні, аналізі внутрішньої і зовнішньої інформації для забезпечення конкурентоспро-можності [5]

літерАтУрА1. Де Роза К. Эволюция развития информационных систем [Електронний ресурс] / К. Де Роза

// CIT Forum. – Режим доступу: http://citforum.ru/cfin/mrp/csrp.shtml

2. Драган О. І. Система забезпечення конкурентоспроможності підприємств: методологічні аспекти. //Вісник ЖДТУ № 2(44), 2008. – С. 239 –246.


302


3. Липунцов Ю. П. Управление процессами. Методы управления предприятием с исполь-зованием информационных технологий [Текст]: монография / Ю. П. Липунцов. – М.: ДМК Пресс; Компания АйТи, 2003.– 223 с.

4. Охріменко В. М., Воронкова Т. Б. Інформаційні системи і технології на підприємствах: Кон-спект лекцій для спеціальності «Економіка підприємства») // В. М. Охріменко, Т. Б. Воронкова. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 185 с.

5. Романов В. П. Интеллектуальные информационные системы в экономике [Текст]: учеб-ное пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Прикладная информатика» и другим междисциплинарным специальностям / В. П. Романов; Ред. Н. П. Тихомиров; Россий-ская экономическая академия им. Г. В. Плеханова (М.). – М.: Экзамен, 2003. – 494 с.

6. Шевченко Л. С. Конкурентное управление: Учеб. пособие. // Л. С. Шевченко – Харьков: Эспада, 2004. – 520 с.

303


УДК 339.9

ВЛИяНИЕ МЕЖдУНАРОдНЫХ КОНКУРЕНТНЫХ ПРЕИМУЩЕСТВ НА ВЕЛИЧИНУ ВАЛОВОГО ГЛОБАЛЬНОГО ПРОдУКТА

Ким Алексей Алексеевич, кандидат экономических наук, доцент кафедры международной экономики и менеджмента ВЭД,

Харьковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца, e-mail: [email protected]

Валовой глобальный продукт (ВГП) представляет собой сумму ва-ловых внутренних (национальных) продуктов всех стран мира, которая показывает общую величину продукции, произведенной и учтенной во всех странах человеческой цивилизации за определенный период. По ме-тодике Мирового банка ВГП измеряется как сумма валовых внутренних продуктов (мировой ВВП). Измерение ВГП является необходимым для анализа основных глобальных экономических процессов, которые нахо-дятся под влиянием факторов экономической (спрос, предложение) или неэкономической природы (научно-технический прогресс, социально-демографические факторы).

С точки зрения влияния на величину ВГП международные конкурент-ные преимущества оказывают следующее влияние: в ситуации выгодной аллокации ресурсов международная специализация приводит к увели-чению величины ВГП в краткосрочном периоде, если коэффициент фак-торного замещения достаточно высок. При низком коэффициенте фак-торного замещения, стремящемся к росту, общее значение ВГП может сократиться в краткосрочном периоде, но в дальнейшем будет показывать тенденцию к росту, который вначале компенсирует сокращение ВГП, а в дальнейшем приведет к его увеличению.

Кроме традиционного механизма реализации абсолютных и относи-тельных преимуществ существуют ценовые факторы, которые влияют на объем ВГП в условии относительной свободы международной торгов-ли. Одним из таких факторов является разбалансированность мировой

304


торговли. Разбалансированность мировой торговли, то есть наличие ве-личины мирового чистого экспорта, отличного от нуля, является также производной от множества факторов – начиная от технических проблем сбора и запаздывания информации на территории таких стран как Аф-ганистан, Бурунди и Демократическая Республика Конго, а также ряда других, заканчивая лагами в экспортно-импортной деятельности, связан-ными с транспортировкой, таможенной очисткой и другими процедура-ми. Вместе с этим, бесспорным является влияние разбалансированности мировой торговли на распределение выгод от торговли по группам стран, что, в свою очередь, оказывает дальнейшее влияние на развитие произ-водительных сил в быстроразвивающихся промышленных странах и да-лее повышают уровень ВГП. Рис. 1 показывает объем чистого экспорта в мире и по группам стран с 2004 по 2013 гг.

Как показано на рис. 1, величина мирового чистого экспорта в 2013 г. превышает 700 млрд дол. США. Наибольшую часть его составляет доля развивающихся стран, чистый экспорт развитых стран является отрица-тельным с 1999 г. Чистый экспорт переходных экономик – 125 млрд дол. США. Величина мирового чистого экспорта выросла с 555 млрд дол. США, за счет сокращения отрицательного значения чистого экспорта развитых стран, опережающего сокращение чистого экспорта развиваю-щихся стран и переходных экономик.

Международная торговля между развитыми и развивающимися стра-нами может быль описана однофакторной моделью, и в таком виде выгля-деть совершенно нейтрально – как в примере торговли между двумя людь-ми с различной подготовкой и образованием [3, с 79 – 80]. Вместе с этим, более реалистичной моделью международной торговли является модель международных конкурентных преимуществ М. Портера, основанная на кластерной теории [4]. В отличие от моделей Смита и Рикардо, а также хекшера-Олина, предметом исследования у Портера выступает не страна целиком, а бизнес-единицы (кластеры), а также многонациональные про-изводства и глобальные отрасли производства [5].

305


рис.

1. О

бъем

чис

того

эксп

орта

в м

ире и

по г

рупп

ам ст

ран,

млн

дол

. СШ

А в

2004

– 20

13 гг

. (со

став

лено

по м

атер

иала

м UN

cTAD

[2])

-600

000

-400

000

-200

0000

2000

00

4000

00

6000

00

8000

00

Мир

Разв

иваю

щие

ся ст

раны

Разв

итые

стра

ныПе

рехо

дные

экон

омик

и

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

306


Формирование ВГП предусматривает многостороннюю разнона-правленную международную торговлю между более чем 200 странами мира более чем 14,5 тысячами наименований товаров, что делает невоз-можным анализ конкурентоспособности. Стандартная модель междуна-родной торговли предусматривает участие в торговле двух стран и двух товаров [6, с. 88]. Аргументы в защиту и против свободной торговли сконцентрированы вокруг национальных интересов – например, вокруг сохранения рабочих мест [7, с. 364 – 365], однако не рассматривается влияние международной торговли и политики свободной торговли на глобальные экономические показатели, центральным среди которых яв-ляется ВГП. Широко распространенная гипотеза среди экономической литературы гласящая, что в условиях свободной торговли мировые цены должны быть равны внутренним [6, с. 93], не может быть подтверждена в условиях дифференцированной международной торговли. При этом выигрыш от международной специализации становится предметом меж-государственной конкуренции [7, с. 363], однако перераспределение это-го выигрыша приводит к изменениям не только в структуре, но и в объеме ВГП. Различия внутренних цен на торгуемые товары, возникающие в ре-зультате валютного обмена и курсовой разницы, а также конъюнктуры внутреннего рынка приводят к изменениям объемов конечного потре-бления, зависящего от насыщения внутреннего рынка различных стран, потребительских предпочтений, а также от множества других факторов.

Изучение тенденций показателя ВГП является одним из перспективных направлений в современной науке и должно служить основой экономической глобалистики, в сфере анализа глобальных экономических процессов.

литерАтУрА1. Доклад о торговле и развитии UNCTAD [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://

unctad.org/en/PublicationsLibrary/tdr2013_ru.pdf

2. Статистическая база UNCTAD [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://unctadstat.unctad.org/wds/TableViewer/tableView.aspx

3. Johan Norberg. In defense of global capitalism. – 2008. – 254 p.

307


4. Porter M. E. The Adam Smith Address: Location, Clusters, and the .New. Microeconomics of Competition, NABE, New Orleans, 1997. – p. 7 – 13

5. Porter M. E. Changing patterns of international competition. California management review, volume XXVIII, number 2, 1986. – p. 9 – 40

6. Кругман П.Р. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова / П. Р. Кругман, М. Обстфельд – М: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. – 799 с.

7. Paul R. Krugman. Narrow and Broad Arguments for Free Trade The American Economic Review, Vol. 83. – №. 2. – May, 1993. – p. 362 – 366

308


УДК 339.5

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІї ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОї ОПЕРАЦІї ТА МЕХАНІЗМ її РЕАЛІЗАЦІї

Котиш Олена миколаївна, кандидат економічних наук, доцент, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


Наслідки світової фінансово-економічної кризи значно погіршили міжнародні конкурентні позиції вітчизняної економіки, що стало при-чиною істотного падіння обсягів зовнішньоторговельного обігу України. Для вирішення такої проблеми необхідно перш за все ефективне здійснен-ня зовнішньоекономічної діяльності (ЗеД) на рівні виробничих структур з повною самостійністю у виборі іноземного партнера, номенклатури товару, встановленні ціни, обсягу і термінів постачання. Здійснення ЗеД можливо тільки за умови розробки ефективного механізму реалізації зо-внішньоекономічної операції (ЗеО) щодо просування товару від продав-ця до покупця.

Огляд економічної літератури [1 – 12] дозволив з’ясувати, що пи-тання здійснення ЗеД та її окремі складові розглядаються на теоретично-му й методологічному рівнях у роботах таких вітчизняних та іноземних вчених-економістів, як Антонюк Л., Волошин В., Герчикова І., Діденко Н., Дроздова Г., Ларін Д., Прокушев Є., Родигіна Н., Ценіна Т., Макарова І., Матвєєва О., Чугаєнко ю., Пономаренко В., Піддубний І., Піддубна Л., Лепейко Т. та інші.

Проте, незважаючи на існуючий вагомий науковий доробок за цією проблематикою, певне коло теоретичних і методичних питань, а саме орга-нізація та розробка ефективного механізму здійснення ЗеО, залишається недостатньо дослідженим та потребує подальшого вдосконалення.

Враховуючи вищезазначене, метою даного дослідження є вдоскона-лення механізму здійснення ЗеО на рівні підприємства.

Вивчення законодавчої бази України [1 – 5] дозволило з’ясувати, що жоден нормативно-правовий документ не дає чіткого визначення такої

309


економічної категорії як «зовнішньоекономічна операція». В даному до-слідженні під зовнішньоекономічною операцією розуміється цілеспря-мований процес між суб’єктами ЗеД України та іноземним контрагентом щодо встановлення, зміни та припинення правових, економічних, соці-альних і т. д. відносин між ними як на території України, так і за її межами, який викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства [11]. Перевагами такого підходу є те, що він об’єднує бухгал-терську складову, визначає місце її здійснення, конкретизує суб’єктів зо-внішньоекономічної операції та встановлює правовідносини між ними.

Аналізуючи економічну літературу [5 – 10], можна зробити висновок, що різні автори розробляють механізм здійснення ЗеО та групують про-цедури її виконання по-різному в залежності від мети та інших умов ЗеО. Адже механізм реалізації зовнішньоекономічної операції – це система ор-ганізаційних заходів та економічних, фінансових, правових інструментів для здійснення ефективного торгового обміну між підприємствами різ-них країн [12, с. 92 – 93].

Враховуючи вищезазначене та посилаючись на проведене раніше до-слідження, автором даної роботи був запропонований механізм здійснен-ня ЗеО, який наведено в табл. 1.

таблиця 1механізм здійснення зовнішньоекономічної операції при першому виході

на зовнішній ринок

№ етапи Сутність етапу та функції секторівВідповідальний

сектор відділу ЗеД

1 2 3 4

1. Визначення мети виходу на зовнішній ринок

Встановлення загальної мети підприєм-ства на зовнішньому ринку

Апарат управління підприємством, відділ ЗЕД

2. Маркетингові дослідження зовнішніх ринків

Встановлення основних переваг конкрет-ного ринку, вивчення преференцій та пільг нерезидента, аналіз основних конкурентів та ціни конкурентної продукції і таке інше

Маркетинговий сектор, комерцій-ний сектор

310


1 2 3 4

3 Маркетингові дослідження внутрішнього ринку

Аналіз національного законодавства щодо здійснення ЗЕД, засоби підтримки експортера/імпортера, оцінка внутрішніх можливостей підприємства, оцінка вну-трішнього ринку

4 Пошук та попередня оцінка потенційного партнера

Складання списку потенційних партнерів на конкретному ринку та аналіз їх на-дійності

5. Розрахунок планової ефек-тивності операції

Попередній розрахунок експортної/імпорт-ної ціни товару, умов платежу; встанов-лення особливостей виходу на конкретний зовнішній ринок та розрахунок можливих скидок при проведенні переговорів та під-писанні контракту

Комерційний сектор

6. Встановлення контакту Складання оферти/запиту, обговорення попередніх умов операції

Маркетинговий сектор

7. Підготовка проекту контр-акту, переговори

Ведення переговорів, складання проекту контракту, обговорення його та підписання

Комерційний сек-тор, Юридичний сектор

8. Виконання контрактуКонтроль за термінами виконання всіх етапів виробництва, оформлення та сплати за товар


9. Митне оформлення товару

Аналіз дозвільної системи, та оформлення необхідних документів, розрахунок митної вартості та платежів, розрахунок розміру повернення ПДВ при експортній операції

Митний сектор

10. Розгляд можливих рекла-мацій

Аналіз причин неналежного виконання умов контракту

Комерційний сек-тор, Юридичний сектор

11. Аналіз та оцінка зовніш-ньоекономічної операції

Розрахунок фактичної ефективності та порівняння з плановою. Встановлення причин відхилення


12. Інтерпретація отриманих результатів

Обґрунтування необхідності подальшого здійснення операції на конкретному зо-внішньому ринку

Відділ ЗЕД підпри-ємства


311


При розробці механізму здійснення зовнішньоекономічної операції необхідно враховувати головний чинник, який визначає послідовність ЗеО, а саме: підприємство вперше виходить на конкретний зовнішній ри-нок, чи операції здійснюється на багаторазовій основі.

Перевагою запропонованого механізму є те, що він конкретизує кож-ний етап, його функції та сектор, який повинен їх виконувати. При цьо-му він є універсальним та може використовуватися до всіх видів ЗеД, які зазначені у ст. 4 ЗУ «Про ЗеД». Крім цього, необхідно враховувати, що деякі функції здійснюються паралельно та потребують зіставлення.

літерАтУрА1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-ХІІ. 2. Гражданский кодекс Украины от 16.01.2003 г. № 435-ІV. 3. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 г.

№ 996-ХІV. 4. Наказ «Про затвердження Положення про порядок застосування до суб’єктів зовніш-

ньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»» від 05.10.1999 № 754.

5. Бурлачков В. К. и др. Внешнеэкономическая деятельность в глобальной экономике. – М.: Изд. дом «АТИСО». – 2009.– 639 с.

6. Корнева С. В., Ларин Д. А. Основы внешнеэкономической деятельности. –2002 г. – 286 с. 7. Основы внешнеэкономической деятельностью: Учебное пособие / Л. А. Воловик; КГУ. Ка-

лининград, 2003. – 256 с. 8. Макогон Ю. В., Фомичева Н. В. Организация и техника внешнеторговых операций: Учебное

пособие для студентов специальности ´Международная экономика. Донецк: ДонНУ, 2001. –160 с. 9. Диденко Н. И. Основы внешнеэкономической деятельности в РФ. СПб.: Питер, 2004. – 560 с.10. Піддубна Л. І. Експортний потенціал машинобудівного комплексу Харківської області Укра-

їни в контексті викликів глобальної конкуренції / Піддубна Л. І. // Економіка розвитку. – 2012 р. – № 3 (63). – С. 79 – 85.

11. Котиш О. М. Теоретичні аспекти визначення сутності поняття «зовнішньоекономічна операція» / О. М. Котиш // Економіка розвитку – Харків. – 2014. – № 2(70). – С. 99 – 103.

12. Ростовский Ю. М., Гречков В. Ю. Внешнеэкономическая деятельность: Учебник / Под ред. Ю. М. Ростовского. М.: Экономистъ, 2004. –574 с.

312


УДК 339.944

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ МОБІЛІЗАЦІї ІННОВАЦІЙНОГО РЕСУРСУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

УКРАїНСЬКИХ ПІдПРИЄМСТВ

піддубна людмила іванівна, доктор економічних наук, професор, Харківський національний економічний університет імена Семена Кузнєця

Підвищення конкурентоспроможності країн, регіонів і підприємств в умовах сучасної міжнародної конкуренції, передусім, пов’язується з їх інноваційним розвитком. У повній відповідності із теоріями та концепці-ями «економіки знань», «нової конкуренції» та «технологічної сингу-лярності розвитку» актуалізується потреба синтезу систем управління конкурентоспроможністю із застосуванням технологій інноваційного менеджменту.

Дослідженню організаційно-управлінських проблем формування ін-новаційної конкурентоспроможності підприємств присвячені праці бага-тьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Разом з тим, при наявності значного наукового доробку недостатньо висвітленими залишаються організаційні аспекти мобілізації інноваційного ресурсу конкурентоспроможності під-приємств.

Аналіз Звітів Всесвітнього економічного форуму у Давосі виявляє критичну залежність рівня конкурентоспроможності суб’єктів світо-вої економіки від якості інституційного чинника. Згідно з методологією розрахунку глобального індексу конкурентоспроможності країн на базі понад 350 показників, об’єднаних у 9 груп, приблизно 240 (майже 70 %) з них прямо пов’язані із інституційною активністю держави [1], що дає підстави стверджувати про етатизацію механізмів міжнародної конкурен-тоспроможності.

Перетворення держави на активного учасника міжнародних конку-рентних перегонів зумовлює новий тип викликів і загроз для української економіки та вітчизняних підприємств. На порядок денний постає питан-

313


ня формування нових концептуально методологічних засад синтезу сис-тем управління міжнародною конкурентоспроможністю, що мають базу-ватися на інтегруванні цілей і потенціалів взаємодії в межах стратегічного трикутника «держава – підприємство – зовнішній ринок».

Теорія і практика свідчать, що об’єктивні труднощі розробки й про-ектування національних систем управління конкурентоспроможністю пов’язані з тим, що в межах цих систем одночасно вирішуються три типи задач: глобальна, яка визначається стратегією інтеграції економіки краї-ни у світове господарство та національною програмою підвищення кон-курентоспроможності; задача координації елементів і контурів системи управління, яка вирішується координатором системи; і задача управлін-ня, яка вирішується підсистемами мікроекономічного рівня. Повного збігу цих задач у межах однієї системи не існує [2, с. 136].

Аналіз та узагальнення світового досвіду синтезу систем управління конкурентоспроможністю на базі проривних технологій дозволяє сфор-мулювати такі методологічні принципи і положення, які можуть слугу-вати підґрунтям у синтезі подібних систем управління у вітчизняних умовах.

1. Визначальну роль у забезпеченні проривної функції системи управ-ління конкурентоспроможністю відіграє чітке формулювання мети прориву, яка полягає у досягненні-перевищенні світових стандартів конкурентоспроможності на основі інноваційно-технологічного ресурсу розвитку.

Принциповою помилкою етапу цілевизначення є бажання визначи-ти увесь інтервал між сучасним і майбутнім в станах об’єкта управління. Сучасна теорія систем і синергетика визначають майбутній стан систе-ми як фундаментальний принцип її організації (самоорганізації), а саме поняття реального часу – як таке, яке «витікає із майбутнього» і криста-лізується у конкретних просторово-темпоральних конфігураціях розви-тку. Принцип перетинання межі «вже існуючого» дозволяє визначити майбутній стан об’єкта та продукувати нестандартні рішення і технології його досягнення.

314


2. Сучасні реалії української економіки не дозволяють формувати ін-новаційні моделі v та vІ поколінь, які використовуються, напри-клад, у США або японії, оскільки переважна частина її наукоємних галузей сьогодні знаходиться в межах четвертого технологічного укладу. Це ставить на порядок денний проблему мобілізації іннова-ційного ресурсу у формі інноваційного модуля як організаційного ядра стратегії прориву до світового рівня конкурентоспроможнос-ті, головна мета якого полягає в тому, щоб, концентруючи зусилля, досягти прориву на окремих сегментах світового ринку технологій та створити плацдарм для включення інноваційних точок зростання української економіки у світові технологічні мережі та комплекси.

3. В синтезі систем управління конкурентоспроможністю вітчизня-них підприємств мають використовуватися гнучкі та м’які техноло-гії інтегрування державно-регулятивного та корпоративного рівнів управління, які забезпечують єдність і цілісність системи управлін-ня та досягнення синергетичного ефекту інтегрування. Оптималь-ним варіантом вирішення цієї задачі може бути використання ін-струментального блоку вибору, який дозволяє на корпоративному рівні здійснювати вибір доцільних сигналів координатора системи з урахуванням стану та галузевої належності підприємств. Функції модуля вибору може виконувати експертна система типових про-цедур вирішення проблем, що розробляється з урахуванням регу-лятивних можливостей держави та управлінських дій підприємств. При цьому головним принципом синтезу блоку регулювання є від-повідність закону «необхідного різноманіття» [3, с. 184], а син-тезу системи управління – принцип суміщеності задач підсистем регулювання та управління [2, с. 141].

4. Структуроутворювальну роль у системі управління конкуренто-спроможності відіграє інноваційний модуль прориву як цілісна єдність інформаційно-аналітичного, організаційного та функці-онального контурів. Інформаційно-аналітичний контур визначає параметри, які відповідають (або перевищують) світовому рівню новизни нововведень. Організаційний контур забезпечує ранжиру-вання, оцінку та вибір пріоритетних науково-технічних програм,

315


комплексне узгодження організаційних та соціально-економічних заходів. Функціональний контур забезпечує реалізацію усіх етапів процесу інноваційного прориву – від планування (проектування) до ринкового споживання інноваційного продукту.

5. Синтез систем управління конкурентоспроможністю має здійсню-ватися висококваліфікованими топ-менеджерами, які володіють високою культурою організаційного проектування. При цьому єдиної «правильної» моделі управління конкурентоспроможніс-тю, яка була б «працездатною» в різних умовах, не існує. Управлін-ня конкурентоспроможністю економічних систем – не одноразо-вий процес, а динамічна система організаційно-управлінських дій, яка забезпечує безперервний моніторинг стану їх функціонування. ефективність систем управління конкурентоспроможністю вели-кою мірою визначається тим, наскільки своєчасно їх параметричні «антени» ловлять та розпізнають навіть слабкі сигнали, які свід-чать про наявність негативних тенденцій в стані об’єкту управлін-ня. Зміна стану об’єкта, як зворотній зв'язок в системі, «включає» механізм саморозвитку системи управління – її реорганізацію та вихід на новий рівень функціонування.

Пропонована модель мобілізації інноваційного ресурсу орієнтована на вирішення організаційно-методологічних проблем і відповідає сучас-ним технологіям менеджменту конкурентоспроможності. Її практичне застосування потребує конкретизації й реалістичної оцінки потенціалу прориву до світового рівня конкурентоспроможності як на загальнодер-жавному, так і корпоративному рівнях управління.

літерАтУрАThe Global Competitiveness Report / – 2011 – 2012. World Economic Forum. Genewa,

Switzerland. – 2013. – p. 570

Экономическая кибернетика: Учебное пособие; Донецкий гос. Ун-т. – Донецк: ДонГУ, 1999. – 337 с.

Системный анализ и принятие решений: Словарь-справочник: Учеб. пособие для вузов / Под ред. В. Н. Волковой, В. Н. Козлова. – М.: Высшая школа, 2004, – 616 с.

316


УДК 339.944

СИСТЕМНІ АСПЕКТИ фОРМУВАННя ІННОВАЦІЙНОї МОдЕЛІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАїНСЬКОї ЕКОНОМІКИ

піддубний іван Олександрович, кандидат економічних наук, професор, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

Частка науково-технологічної компоненти у структурі джерел конку-рентоспроможності підприємств розвинених країн, за оцінкою фахівців, сьогодні досягає 80 – 85 %, що спричинює «асиметричний» розподіл сві-тового доходу на користь інноваційних лідерів світової економіки.

Перспективи України у подоланні цієї асиметрії вирішальною мірою визначаються швидкістю її переходу до інноваційної моделі конкуренто-спроможності та формуванням інноваційної системи як «середовища, що стимулює масову генерацію й використання інновацій та забезпечує інституціональну, правову та інформаційну підтримку інноваційної діяль-ності та її агентів» [1, с. 33].

Унікальність і водночас складність інноваційної моделі полягають в тому, що вона являє собою на просто сукупність, а систему організаційно-економічних та правових заходів цілеспрямованої дії із адекватним їй скла-дом елементів ринкового та інституційного походження. Склад елементів визначається не відмінностями національної економічної системи, як це об-ґрунтовується в окремих дослідженнях, а рівнями складності інноваційних моделей – «лінійної», «активної», «сполученої», «передового досвіду» та «стратегічних мереж» [2]. Кожна із цих моделей відтворює домінуючий в економіці тип технологічного укладу, а звідси – додаткове врахування в них так званого «національного аспекту» є штучним. Принцип адекват-ності інноваційної моделі домінуючому типу технологічного укладу країни є головним, а його порушення гальмує економічний розвиток та спричинює зростання масштабів втручання уряду в економічні процеси.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що інноваційна модель яв-ляє собою цілісну систему, в якій усі елементи є взаємопов’язаними, а за

317


рахунок реляційності їх сукупна дія забезпечує синергетичний ефект. Си-стемний аспект є важливим у контексті поширеної думки, згідно з якою інноваційний прорив в економіці України пов’язується або із фінансови-ми аспектами, або із визначенням приоритетних галузей та виробництв, або зі створенням венчурного бізнесу тощо. Значущість кожного із еле-ментів інноваційної моделі визначається у площині порівняльної його ролі у розвинених країнах, тобто як «лінійно-прогресивна» або за прин-ципом: чим більше державне інвестування у певний елемент, тим краще результат. Проте пропорційної залежності в системах інноваційного роз-витку розвинених країн не існує.

Проблема формування інноваційної моделі конкурентоспроможнос-ті пов’язана із великою (у десятки років) довжиною так званого «інно-ваційного циклу», в якому звершення одного співпадає з початком на-ступного, а перехрещення інноваційних циклів породжує «здоганяючі моделі». Звідси, в оцінці якості інноваційної моделі головним стає рівень її досконалості в глобальному середовищі – перевищення світових стан-дартів конкурентоспроможності.

Сучасні реалії української економіки не дозволяють формувати склад-ні інноваційні моделі Іv та v поколінь, які використовуються, наприклад, у США та японії, оскільки переважна частина її наукоємних галузей сьо-годні знаходиться між третім і четвертим технологічними укладами, а тех-нології п’ятого укладу в країні майже не використовуються. Системна дія цих та інших чинників зумовлює доцільність формування інноваційного модуля як організаційного ядра стратегії її прориву до світового рівня конкурентоспроможності. Головна мета інноваційного модулю полягає в тому, щоб, концентруючи зусилля, досягти прориву на вузьких сегмен-тах світового ринку технологій та створити плацдарм для включення точок зростання української економіки у світові технологічні мережі та комплекси.

В системному аспекті інноваційний модуль прориву до світового рів-ня конкурентоспроможності являє собою інтегровану єдність інформа-ційно-параметричного, організаційного та функціонального контурів.

318


Інформаційно-параметричний контур визначає параметри, які відповіда-ють (або перевищують) світовому рівню новизни нововведень. Органі-заційний контур забезпечує ранжирування, оцінку та вибір пріоритет-них науково-технічних програм, комплексне узгодження організаційних та соціально-економічних заходів. Функціональний контур забезпечує реалізацію усіх етапів процесу інноваційного прориву – від планування (проектування) до ринкового споживання інноваційного продукту. В су-купності ці контури забезпечують моніторинг, визначення пріоритетних напрямків, технологію, реалізацію і контроль в стратегії прориву до світо-вого рівня конкурентоспроможності.

Концептуально модель інноваційного прориву відтворює положення Європейської хартії, в якій якість визначається як «ключ до конкуренто-спроможності». Вона може бути визначена і як звужений для України варіант європейської «Концепції загального управління якістю та моделі досконалих організацій», у відповідності з якою більшість країн Євро-пейського Союзу розвивають національні системи управління якістю та конкурентоспроможністю [3, c. 148].

літерАтУрА1. Бубенко П., Гусєв В. Ключові моменти формування регіональних інноваційних систем

в Україні /Економіка України. 2007. – №8 – С. 33 – 39.

2. Россвелл Р. Инновационный процесс: к вопросу о моделях[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http//technopark.al.ru

3. Калита П. Я. Сходження до Європейської досконалості / Конкурентоспроможність: краї-на, регіон, підприємство. Рада конкурентоспроможності України / За ред. Полунєєва Ю. В. – К.: ЛАТ&К, 2006. – С. 147 – 159.

319


УДК 371.007

СОВРЕМЕННЫЕ НАПРАВЛЕНИя ИНфОРМАТИЗАЦИИ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ КАК СРЕдСТВО ПОВЫШЕНИя

КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕдПРИяТИя

проскурнина надежда Викторовна, кандидат экономических наук, преподаватель кафедры международной экономики и менеджмента ВЭД,

Харьковский национальный экономический университет имени Семена Кузнеца

С развитием глобальной экономики научно-технический прогресс все интенсивнее влияет на деятельность предприятий, а, следовательно, на процесс управления ими. Такие понятия как «компьютерные технологии», «интернет-экономика», «электронная коммерциализация» приводят к росту заинтересованности в вопросах, касающихся поиска, разработки, обслуживания, развития и использования информационных ресурсов для повышения эффективности всех направлений и видов деятельности предприятия. Таким образом, тема информатизации управленческих решений на основе необходимого программного обеспечения является актуальной.

Для того чтобы быть успешным на международных рынках, предприятию необходимо постоянно развиваться и расширяться, при этом эффективно используя систему информатизации управленческих решений, комплексность которой является обязательным условием для ее эффективной работы.

Ученые выделяют такие составляющие комплексной системы информатизации управленческих решений:

1) Электронная информационная система управления предприяти-ем, которая использует компьютер как инструмент сбора, хране-ния, анализа и обработки данных для помощи менеджерам в разра-ботке управленческих решений. Это новый опыт в управлении, за-трагивающий сразу несколько областей знаний, таких как научное управление, системные науки, исследования операций, статистику и информатику. Сбор информации и способ ее обработки является

320


базисом для формирования всепроникающей системы управления предприятием.

2) Использование компьютерных приложений в логистике. Тенден-ции современной логистики таковы, что она превращается в управ-ляемый компьютером процесс с использованием информационных и коммуникационных технологий в качестве основы. Однако, в на-стоящее время логистика предприятия все еще находится в тради-ционной стадии организации передачи и доставки. Использование компьютеров и компьютерных сетей для создания информацион-ной системы управления логистикой обработки с целью сбора ин-формации об осуществляемых операциях существенно ускоряет процесс организации логистики, а, следовательно, повышает кон-курентоспособность предприятия.

3) Компьютерная система управления информацией в современ-ных торговых войнах. Предприятие, будь оно торговой сетью или крупным промышленным комплексом, не создавшее комплексную систему управления информационными потоками для принятия управленческого решения, не может соревноваться с конкурентом, располагающим такой системой [1 – 3].

Таким образом, в современных условиях работы предприятия на международном рынке управление информацией требует все больше и больше внимания и усилий. Для этого целесообразно информационную систему предприятия разделить на три уровня: во-первых, необходимо собрать данные, основной задачей которых является полное, точное и своевременное отражение изменений и движения объектов управления; во-вторых, подчинить целям предприятия все происходящие бизнес-процессы; в-третьих, внедрить программный менеджмент, а именно выяснять каждое изменение в процессе планирования, управления и контроля.

Внедрение электронных систем управления информацией на предприятии базируется, прежде всего, на анализе объекта управления. Для достижения максимального эффекта следует анализировать одновременно все ресурсы, которыми располагает предприятие:

321


трудовые ресурсы, производственные, финансовые. Такой анализ объекта управления предприятия возможно при использовании модели ErP (En-terprise resource Planning, планирование ресурсов предприятия).

ErP – организационная стратегия интеграции производства и операций, управления трудовыми ресурсами, финансового менеджмента и управления активами, ориентированная на непрерывную балансировку и оптимизацию ресурсов предприятия посредством специализированного интегрированного пакета прикладного программного обеспечения, обеспечивающего общую модель данных и процессов для всех сфер деятельности, т.е. это единое хранилище данных, где содержится вся корпоративная бизнес-информация, и которая обеспечивает одновременный доступ к этой информации всех сотрудников предприятия, наделенных соответствующими полномочиями [4]. Изменение данных системы происходит через ее функции, а именно: подчинение большинства операций и бизнес-процессов организации единой транзакционной системе, обязательное сведение всех операций в единую базу с целью увеличения скорости сбора информации для последующей ее обработки и получения в реальном времени сбалансированных планов, организация доступа к этой базе неограниченного количества сотрудников и т. д.

Наряду с достоинствами внедрение этого инструмента управления предприятием имеет и свои недостатки: недостаточное инвестирование в обучение персонала, несовершенство способов внесения и поддержки актуальности данных в базе, дороговизна внедрения этой системы для малых предприятий, сложность или невозможность адаптации системы документооборота с учетом специфических бизнес-процессов предприятия [5].

Тем не менее, можно сделать вывод, что ErP-система, как один из инструментов информатизации процессов управления, является своеобразным компьютерным представлением способов ведения деятельности предприятия. По мере быстрого развития технологий в теории и практике построения и использования информационных потоков на предприятиях произошли изменения, призывающие не

322


просто повысить эффективность инструментов управления, а заменить менеджера и сфокусироваться на управлении предприятием, учитывая динамику использования всех производственных ресурсов, стратегию развития и возможности предприятия. Внедрение ErP-системы в краткосрочной и среднесрочной перспективе увеличит прозрачность и своевременность управленческой и финансовой отчетности предприятия, повысит эффективность управления за счет принятия решений на основании быстрого анализа информации и контроля работы всех бизнес-подразделений при помощи единой информационной среды.

литерАтУрА1. Бабкин, Э. А., Козырев, О. Р. Архитектура и технология использования современных ЕRР-

систем [Текст] : учеб. пособие / Э. А Бабкин, О. Р. Козырев. – М.:ТЕИС, 2007. – 414 с.

2. Leon Alex Enterprise resource planning/ A. Leon. – Tata McGraw-Hill Education, 2008. – 380 p.

3. Daniel E. O’Leary. Enterprise Resource Planning Systems: Systems, Life Cycle, Electronic Commerce, and Risk. – Cambridge University Press, 2000. – 232 p.

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.erpua.com/

5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.valve-industry.ru/pdf_site/57/57_it_ERP1_bohno.pdf

323


УДК 339.137

Les aspeCts the ORIques et Me thOdIques d’appRe CIatIOn du nIVeau de La COMpe tItIVIte InteRnatIOnaLe des pays

Rammstein Richard, professeur de l’Université de Strasbourg

dans le dernier quart du XX siècle, le choix de nouvelles méthodes d’évaluation du niveau de développement des pays dans le monde a condi-tionné l’élaboration de la théorie de la compétitivité internationale. Confor-mément aux besoins de l’économie, on utilise de plus en plus les classements de compétitivité pour l’évaluation des niveaux de développement des agents de l’économie mondiale. Et c’est ainsi que le phénomène de compétitivité est devenu l’objet d’une grande attention.

La problématique de la formation de la compétitivité internationale des économies nationales se représente dans les travaux de B. Acheim, v. Best, A. Chandler, J. dunning, S. Garelli, G. Hamel, A. Hart, P. krugman, i. naka-tani, M. Porter, d. Sacs. Même s’il y a des réalisations scientifiques significatives dans le domaine de l’évaluation de la compétitivité des circuits économiques nationaux, il reste certaines lacunes qui diminuent l’importance cognitive du critère de compétitivité et qui ne reflètent pas les particularités de sa forma-tion dans les conditions de l’économie globale.

L’analyse des publications scientifiques montre la « relance » de la no-tion de compétitivité du niveau micro- au niveau macroéconomique des pro-cessus compétitif dans la recherche des débouchés et des ressources. Avec l’augmentation de la « taille » du marché et l’accès à l’espace économique internationale, la compétitivité du certain agent microéconomique justifie le haut niveau de développement du pays de localisation et d’origine. néan-moins, le niveau macroéconomique de circuit économique a des différences importantes du niveau microéconomique, et il en résulte que la théorie de la compétitivité de l’économie nationale et ses éléments méthodologiques ont leurs traits spécifiques et leurs outils d’évaluation. outre son « diamant » de

324


compétitivité, le pays a ses propres intérêts et tend à réaliser ses objectifs poli-tiques, socio-économiques et socioculturels, à maintenir sa sécurité nationale, alimentaire et énergétique. on y distingue non seulement les objectifs à réa-liser, mais aussi les méthodes de garantie de la compétitivité de l’économie na-tionale et de l’entreprise dans l’environnement international compétitif. Ainsi, on utilise largement les moyens institutionnels de la lutte sur les marchés mondiaux et les mécanismes de régulation d’Etat de la formation des avan-tages concurrentiels internationaux. dans le cadre des différences au niveau méthodologique évoquées, il est impossible d’utiliser les outils d’évaluation de la compétitivité des agents microéconomiques pour mesurer le niveau de compétitivité des pays.

L’actualité du choix des outils méthodologiques adéquats de l’évaluation de la compétitivité est déterminée au fait que dans la littérature scientifique la notion de « compétitivité du pays » est souvent identifiée par les catégories de l’accroissement et du développement économique du niveau macro. Ce sont les définitions de compétitivité donnée, à titre d’exemple, dans les rap-ports du Forum économique mondial (WEF) [1] et de l’institut international du management et du développement (iMd) [2]. Selon le contenu, dans ces documents il y a le remplacement de la théorie de l’accroissement économique par la théorie de la compétitivité, ou bien, il s’agit de la nouvelle méthodologie d’évaluation du niveau de développement des pays. d’après cette méthodolo-gie, l’indice de PnB n’est pas un résultat unique synthétisé du développement du pays reflétant non seulement l’aspect économique mais aussi les aspects so-cial, politique et culturel de ce développement. Par conséquent, pour mesurer ces composantes du développement du pays on développe de différentes mé-thodes d’évaluation ou de classement des pays selon le niveau de compétitivité [1-3] qui se distinguent par les démarches méthodologiques et méthodiques, ainsi que par les outils d’évaluation.

dans les conditions d’utilisation de différents classements de compé-titivité internationale, certains chercheurs [4] aperçoivent l’inadéquation de l’indice de la compétitivité globale. La pareille discussion est issue des différ-entes interprétations du contenu de la notion de compétitivité et des méthodes

325


de son évaluation quantitative. C’est ainsi que le « goulet d’étranglement » des classements de la compétitivité internationale et l’objet de critique des chercheurs c’est, d’abord, leur subjectivité dans le choix des indices factori-els, ainsi que dans la procédure de la formation des indices à la base du sond-age d’experts. Ayant accepté ces inconvénients et le besoin de l’amélioration considérable de la méthode de classement des pays conformément au niveau de compétitivité internationale, je trouve, que la conception de compétitivité comme le domaine de connaissance économique est, en premier lieu, relative-ment nouveau, et on peut y observer certain désordre qui lui est immanent. Elle est appelée, en deuxième lieu, à tenir compte de la complication de mé-canismes du développement économique moderne et de la compétitivité in-ternationale, ce qui impose les limitations de formalisation des facteurs et leur intégration dans l’indice de la compétitivité globale. C’est ainsi que la question de l’amélioration de la structure et des bases méthodiques de la formation de cet indice reste la direction perspective des études modernes.

NoTeS1. The global Competitiveness Report / – 2011–2011. World Economic Forum. Geneva, Switzerland.

2011.

2. IMD. World Competitiveness Yearbook. – 2011.

3. Global Manufacturing Competitiveness Index [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://annualreport.deloitte.co.uk./2010

4.Krugman P. Competitiveness: a Dangerous Obsession / P. Krugman –Foreign Affairs, 73, 2. – 1994. – P. 28–44.

326


УДК 338.242.4.025.88

СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ СКЛАдОВІ ПОНяТТя «sMaRt ReguLatIOn». ЄВРОПЕЙСЬКИЙ дОСВІд

рудюк Анастасія Олексіївна, аспірант Науковий дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,

е-mail: [email protected]

Державні механізми регулювання ринкових відносин, з одного боку, сприяють розвитку економіки на певний період, а з іншого – поступово відстають від динаміки економічного розвитку як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Крім того, зростаюча потреба в збільшенні ділової активності все-редині країни і на міжнародній арені, поряд з постійним розширенням і видозміною ринків, з появою нових продуктів, послуг і технологій ви-магає введення необхідних правових регуляторів (законів, правил, умов, обмежень та ін.) [1]. Відбувається постійне відставання правової бази від прискорених процесів перетворення ринкового середовища, що вимагає лібералізації або дерегулювання економічної діяльності з метою забезпе-чення сталого розвитку ринку в мінливих умовах.

Держава, регулюючи економічну діяльність, впливає на пов’язані з нею соціальні проблеми, а саме: безпеку умов праці, стандартизацію якості продукції, зменшення забруднення навколишнього середовища.

Регуляторна політика, створює умови для прийняття політичних рі-шень і розробки законодавчої бази. Її оцінюють за ступенем актуальності, ефективності та результативності.

На сучасному етапі, в зарубіжних країнах, все більшого розповсю-дження набуває поняття «smart regulation» («розумного регулюван-ня»), яке є специфічним типом регуляторної політики, спрямованої на подолання суперечностей між прихильниками розширення державного контролю та нагляду і прихильниками дерегулювання.

327


Передумовою запровадження «smart regulation» в зарубіжних краї-нах стала необхідність у покращені нормативно-правових актів, що змо-гло б сприяти підвищенню конкурентоспроможності, відкритості ринку, поліпшенню рівня життя, захисту довкілля, посиленню прозорості еконо-міки та підтримці правопорядку [2].

Незважаючи на різноманітність у визначенні змісту політики, існує єдина думка відносно інструментів та основних компонентів «розумного регулювання».

Стосовно компонентів «розумного регулювання», відповідно до ме-морандуму Європейської комісії (жовтень 2010 року), їх виділяють три (рис. 1) [3; 4].

рис. 1. Компоненти «розумного регулювання»

Серед основних інструментів можна виділити: оцінку регулюючого впливу; вимірювання та зменшення адміністративного тягаря; спрощен-ня існуючого законодавства і регулювання, включаючи консолідацію; консультації із зацікавленими сторонами та оцінка фактичного впливу та інші [2].

Починаючи з 2002 року, в Європейському Союзі діяла концепція «якісного регулювання». Її головною метою було зменшення адміністра-тивних витрат бізнесу. Проте, враховуючи недоліки, її було удосконалено, та створено «розумне регулювання», яке включає: концепцію «життєво-го циклу», що охоплює всі процеси від розробки акта до оцінки фактич-

Моделювання грошових потоків на основі витрат,

пов’язаних винятково з фінансуванням активу

Інститути кооперації законодавчих, виконавчих, та контролюючих органів країн – членів ЄС

Збільшення терміну публічних консультацій в рамках циклу

прийняття рішень з 8 до 12 тижнів;Вимоги з використання доступної та

зрозумілої мови нормотворчості (для адресатів норм)

Інститути кооперації законодавчих,

виконавчих та контролюючих

органів країн-членів ЄС

328


ного впливу; досягнення економічних цілей при збереженні якості життя. Кожна з країн – членів Євросоюзу обрала свій шлях впровадження кон-цепції, проте інструменти, загалом, є схожими (табл. 1) [1; 2; 5].

таблиця 1Європейський досвід застосування заходів «розумного регулювання»

Країна інструмент «розумного регулювання»

ФранціяЯкісна підготовка нормативно-правових актів, скорочення їх кількості та на- Ðдання роз’яснень до них; Проведення політики у відношення малих суб’єктів підприємництва. Ð

Великобританія

Розробка ефективної системи оцінки регулюючого впливу; Ð Застосування правила регулюючих-компенсаційних заходів «one-in one-out»; ÐПроведення регулювання на місцевому рівні; ÐПроведення консультацій та надання роз’яснень. Ð

Німеччина Зменшення витрат на проведення заходів регулювання Ð

Нідерланди Зменшення адміністративних бар’єрів; ÐУдосконалення електронного документообігу. Ð

Італія Спрощення законодавства Ð

БельгіяНадання роз’яснень до законодавчих актів; ÐРозробка підходу до нормотворчості, який орієнтований на кінцевого спо- Ðживача

Отже, концепція «розумного регулювання» є передовим та комп-лексним типом регуляторної політики. Вона була розроблена як більш збалансований підхід, який включає проведення регуляторних реформ, а також підкреслює те, що важливою є якість і результативність норм, а не скорочення їх кількості. Новий підхід до проведення державної полі-тики в Європейському Союзі є важливою складовою комплексу заходів щодо досягнення визначених пріоритетів розвитку європейської еконо-міки і суспільства.

На сучасному етапі Україна обрала шлях євроінтеграції та поступово розпочинає процес наближення до європейського законодавства. Засто-сування таких заходів «smart regulation», як розробка ефективної систе-

329


ми оцінки регулюючого впливу, спрощення законодавства, удосконалення електронного документообігу може у перспективі поліпшити становище України в глобальній конкурентоспроможності та зробити реальні кроки з ефективного захисту прав власників, наявності продуманої економічної політики та зниження політичних ризиків.

літерАтУрА1. Процессы дерегулирования в экономики некоторых стран [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.giac.ru/content/document_ r_054D6FD4-0E3C-4BEF-8FF3BFC86B61AFEE.html

2. «Умное регулирование»: глобальный вызов для лиц, принимающих решения [Електро-нний ресурс]. – Режим доступу: http://smartregulation.net/

3. Цыганков Д. Умное регулирование [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hse.ru/data/2012/03/22/1264625701/Умное%20регулирова ние.pdf

4. Better regulation councils as an integral part of «smart regulation» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vgmu.hse.ru/en/2012--3/64195570.html

5. Smart Regulation: Explaining Key Concepts for the City of Tomorrow [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://www.newcitiesfoundation.org/wp-content/uploads/PDF/New-Cities-Foundation-Smart-Regulation.pdf

330


УДК 339.54

ТОРГІВЕЛЬНІ ВІдНОСИНИ УКРАїНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОюЗУ

Сазонець Ольга миколаївна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної економіки

Національний університет водного господарства та природокористування, е-mail: [email protected]

Україна в останній час нарощує свої позиції як торгівельного парт-нера у міжнародній економіці. Так, у 2011 році Україна посіла 22-е місце серед найбільших торговельних партнерів Європейського Союзу і 19-е місце серед країн-імпортерів з ЄС (1,4 % експорту ЄС); в той час, як за обсягом експорту до країн ЄС Україна зайняла 24 позицію. У 2011 році за-гальний товарообіг між Україною та ЄС сягнув 36,6 мільярдів євро (у по-рівнянні з 2010 роком товарообіг збільшився на 1,1 % [1]. Серед товарів, які експортуються до ЄС, найбільшим попитом користуються зернові культури, залізна руда, продукція чорної металургії, електромашинобуду-вання. До України імпортуються транспортне обладнання, хімічні речо-вини, текстиль та одяг, а також сільськогосподарська продукція. У 1993 році Євросоюз надав Україні Генеральну систему преференцій (ГСП). В результаті експорт багатьох українських товарів до ЄС є значною мірою спрощеним. У 2011 році у рамках ГСП загальний обсяг експорту префе-ренційних статей до ЄС склав 16,8 % від усього українського експорту. До преференційних імпортних товарів відносяться машинне устаткуван-ня та механічні пристрої, рослини, масла, прості метали, хімічні речовини, текстиль. На деякі товари, що поставляються до ЄС, встановлено нульову ставку мита, зокрема, на 42 % від всієї сільськогосподарської продукції. З моменту, коли Україна вступила до СОТ (16 травня 2008 року), кількісні імпортні обмеження на сталь та текстиль, які діяли раніше, було скасова-но. З цього часу Україна користується перевагами необмеженого експор-ту сталі й текстильних матеріалів до ЄС.

Динаміка імпорту України з країн ЄС позитивна, експорт же зростає до 2011 року. У 2012 році простежується деяке падіння.

331


Найбільшу частку експорту займає машинобудування (8,851 млрд євро). Друге місце у структурі експорту посідає хімічна промисловість (4,583 млрд євро), далі – харчова промисловість. З країн Євросоюзу найбільше імпортується до України продукції харчової промисловості (4,422 млрд євро) та продукції паливної промисловості (3,165 млрд євро). Позитивний баланс спостерігається для продукції машинобудування (7,315 млрд євро), хімічної промисловості (3,902 млрд євро), легкої про-мисловості (0,682 млрд євро).

експорт до країн ЄС різноманітний. Але в основному до нього вхо-дять зерно, м'ясо, вино і метал, які Україна збирається поставляти за новими тарифами. Пріоритетом для розвитку експортного потенціалу України є зростання поставок металу. Саме Україна займає перші позиції серед інших країн по поставкам металу до країн ЄС, незважаючи на стрім-ку ходу Китаю. В той час як Росія ввела обмеження на поставку металевих труб без мит з нашої країни, пояснивши це «недосконалою конкуренці-єю» нашої сторони і замінивши наш метал більш дешевим китайським. Крім того, зараз багато країн відмовляються від імпорту металопродук-ції, виробляючи метал самотужки, наприклад, активно це відбувається на Близькому Сході. Тільки країни ЄС залишаються активними імпортерами металу з України.

Але зараз ситуація погіршилася. У митній статистиці частка чорних металів на експорт знизилась в Україні більше ніж на відсоток. При тому, що залізо подешевшало за цей період майже на 10 відсотків [2], у світі на чорні метали попит знизився. Виробники намагалися навіть скорочувати виробництво, щоб мотивувати підвищення цін, але це не вдалося. Нама-гання посилити свої позиції на ринку металів нівелюються застарілими методами виплавки сталі. Тоді як у більшості країн світу використовуєть-ся конверторний спосіб виплавки, в нашій країні до сих пір виплавляють сталь за допомогою старого енерговитратного мартенівського методу. Цим пояснюється в тому числі стагнація на цьому ринку України.

Згідно з розрахунками деяких аналітиків, до двадцятого року Україна зможе експортувати понад 40 мільйонів тонн зерна. У зв’язку з підписан-

332


ням Угоди про асоціацію, європейці зможуть вести бізнес з Україною на пільгових умовах [3]. З введенням зони вільної торгівлі буде розвиватися український бізнес, західні підприємці теж будуть вигравати. Недоліком цього процесу є зростання цін на внутрішньому ринку.

Ще в 2008 році Україна з Росією запланували створення зернового пулу. Пізніше до обговорення підключився Казахстан. У жовтні цього року прем'єри України та Росії домовилися про те, що проект буде реалі-зований найближчим часом. Але зараз вирішення цього питання не є ак-туальним. Тим більше, що в Європі не підтримують це рішення. якщо зер-новий пул не буде створено, треба буде створювати Україні самій умови для торгівлі зерном. В цьому випадку треба буде самій залучати інвесторів на ринок сільськогосподарської продукції.

Але на європейському ринку експортерів чекають певні труднощі. Європейські країни перш за все мають зв’язки зі своїми колишніми коло-ніями, звідки вони везуть продукцію монокультури. Україна їх цікавить як країна, що вирощує пшеницю, ріпак, соняшник. Але дві останні культури дуже виснажують землю. Решта ж сільськогосподарських культур успішно вирощується у передових країнах Європи. Труднощі і в тому, що Європа не є активним імпортером українського зерна. Португалія, Іспанія, Італія купують у товаровиробників України тільки кукурудзу. Крім того, якість зерна європейські країни оцінюють як середню. Адже в Україні якість зер-на визначається вмістом білку і клейковини, якщо говорити про пшеницю. У ЄС же – фізичними товарними ознаками [10].

На даний момент м’ясної продукції в Україну більше імпортується, ніж експортується, але у перспективі в разі успішної конкуренції з Брази-лією та Аргентиною ми зможемо поставляти м’ясну продукцію в Європу.

Перед тим, як почати експортувати товари в Європу, українським ви-робникам треба буде перейти на європейські стандарти. Це стосується як документації, так і модернізації виробництва в цілому.

Найбільшу ж вигоду від виходу на Європейський ринок отримають виробники птахівництва та кондитерських виробів. Завдячуючи угоді з ЄС скасовуються 30 –40 % залежно від виду мита на солодощі. експорт

333


нашої кондитерської продукції по всіх групах (цукристої, шоколадної, бо-рошнистої) може зрости в 6 – 8 разів.

Продукція птахівництва є швидкопсувним продуктом. Тому велике значення набуває швидкість доставки цього продукту. Найоптимальнішу схему доставки продукції птахівництва можна побудувати за допомогою логістичної схеми. Оптимальний шлях доставки продукції птахівництва будується за допомогою алгоритму Дейкстри.

Дніпропетровська область є однією з провідних в Україні по виробни-цтву продукції птахівництва. Тому розроблено граф по переміщенню цієї продукції з Дніпропетровську до Берліну. Шлях повинен пройти через на-ступні пункти призначення: Дніпропетровськ, П’ятихатки, Олександрія, Кіровоград, Умань, Вінниця, хмельницький, Тернопіль, Львів, ярослав (Польща), Жешув (Польща), Кельце (Польща), Ченстохова (Польща), Вроцлав (Польща), Жагань (Польща), Котбус (Німеччина), Берлін.

літерАтУрА1. Двостороння торгівля між Україною та ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://

eeas.europa.eu/delegations/ukraine/eu_ukraine/trade_relation/bilateral_trade/index_uk.htm.

2. European Union, Trade in goods with Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_113459.pdf.

3. Торгівля з ЄС: шлях українського металу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://newsradio.com.ua/radio_broadcast/123965378/123965560/.

4. Чи потрібне Євросоюзу українське зерно? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://newsradio.com.ua/radio_broadcast/123965378/123987270/.

334


УДК 35.073.53

ПІдВИЩЕННя РІВНя КОНКУРЕНТНОСТІ ЗдІЙСНЕННя дЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

Севостьянова Ганна Сергіївна, начальник управління координації закупівель Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,


Сучасні тенденції розвитку економічної політики спонукають до но-вих підходів у системі державних закупівель, яка має бути однією із клю-чових елементів підвищення ефективності державної та регіональної по-літики, базуватися на принципах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, недискримінації учасників, об’єктивності та неупередже-ності оцінки конкурсних пропозицій.

Остання редакція Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-vii «Про здійснення державних закупівель» (далі – Закон), [1] яким регу-люється система державних закупівель, свідчить про позитивні тенденції, серед яких можна виділити: скорочення переліку випадків, на які не по-ширюється дія Закону (із 44 залишилось 11); скасовано необхідність роз-міщення інформації у державному офіційному друкованому виданні з пи-тань державних закупівель та у міжнародному інформаційному виданні з питань державних закупівель, залишивши при цьому обов’язковість оприлюднення цієї інформації на веб-порталі Уповноваженого органу; передбачено необхідність оприлюднення річних планів як на веб-порталі Уповноваженого органу, так і на власних веб-порталів замовників.

Однак, поряд з певними перевагами існує ряд недоліків, які потребу-ють врегулювання як на державному, так і на регіональному рівнях.

За даними форми №1 торги (квартальна), затвердженої наказом Держ-комстату України від 26.11.2012 №485 [5], за січень-вересень 2014 року усього проведено процедур закупівель з урахуванням частин предмета за-купівлі 54842 од., що на 16 % менше, ніж за аналогічний період 2013 року (651278 од), з них частка конкурентних процедур закупівель складає –

335


53 % (29267 од). Кількість пропозицій конкурсних торгів на одну конку-рентну частину предмета закупівлі склала 2 од.

Така ситуація пояснюється таким.1. Недостатня кількість нормативно-правових актів, розроблення та

затвердження яких відноситься до основних функцій уповноваже-ного органу в сфері закупівель – Міністерства економічного розви-тку та торгівлі (далі – Міністерство). Накази Міністерства – №922 від 26.07.2010 «Про затвердження форм документів у сфері дер-жавних закупівель» та № 916 від 26.07.2010 «Про затвердження Типового положення про комітет з конкурсних торгів» не понов-лювались з 2010 року, що призводить до розбіжностей у тлумачен-ні при перевірці документів (форм) у сфері державних закупівель органами, які уповноважені здійснювати державне регулювання та контроль у сфері закупівель – Міністерство, Рахункова палата України, Державне казначейство України, Антимонопольний комі-тет України, Контрольно-ревізійне управління України.

2. Здійснення поставок продукції для потреб держави і регіонів у фор-мі товарного кредитування, що призводить до перевищення серед-ньоринкових цін та веде до неефективного витрачання бюджетних коштів. Необхідно переглянути Постанову КМУ від 23.04.2014 №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», та розширити перелік то-варів, робіт і послуг, при закупівлі яких можливо здійснювати по-передню оплату.

3. Система закупівель продукції має децентралізований характер, що пов’язано з великою кількістю розпорядників бюджетних коштів, які виконують функції замовників, особливо на регіональному та місцевому рівнях [6]. Станом на 2013 рік, за даними Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів, що оприлюднюється Державною казначейською службою України, кількість розпоряд-ників та одержувачів коштів із місцевого бюджету у 2 рази пере-вищує (42331 од.) розпорядників та одержувачів із Державного бюджету (19658 од.) [4]. Вищеперелічені недоліки та відсутність

336


законодавчого закріплення координації державних закупівель на регіональному рівні впливають на раціональне та ефективне витра-чання бюджетних коштів. Для вирішення даного питання пропо-нується створення єдиних конкурсних комітетів із закупівлі това-рів, робіт і послуг із залученням представників від громадськості, замовників, регіональної влади, депутатів, якщо вартість таких за-купівель буде вище або дорівнювати 1 млн грн для товарів і послуг та 5 млн грн для робіт.

З метою підвищення конкурентоспроможності національної еконо-міки та соціально-економічного розвитку регіонів Президент України 25 вересня 2014 року представив «Стратегію реформ – 2020». Стратегія передбачає понад 60 реформ та спеціальних програм, серед яких є децен-тралізація та реформа державного управління [3]. В межах її реалізації необхідною є розробка напрямів удосконалення системи державних за-купівель, основними з яких є такі.

1. На виконання «Державної стратегії регіонального розвитку на пе-ріод до 2020 року», затвердженої Постановою КМУ від 06.08.2014 № 385, насамперед децентралізації державних повноважень шляхом їх передачі на місцевий рівень, запровадження ефективного меха-нізму координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування [2] набуває необхідності координація бюджетних закупівель не тільки на державному рівні, а й на регіональному.

2. Налагодження партнерських відносин та зворотних зв’язків «держава-регіон» щодо вирішення проблемних питань у сфері державних закупівель. Останні пропозиції відносно змін до чин-ного законодавства у цій сфері від харківського регіону відбулися у 2008 році.

3. Скорочення терміну здійснення процедур закупівель, особливо для соціально значущих категорій товарів і послуг. Середній цикл проведення процедури закупівлі відкритих торгів складає 60 днів, запиту цінових пропозицій – 45 днів, що негативно впливає на сво-єчасність надання послуг населенню.

337


4. Введення обов’язкового оприлюднення інформації щодо закупі-вель, перелік якої зазначено у ст. 10 Закону [1] на регіональних веб-порталах (міських, обласних), і як додатково – на веб-порталі Упо-вноваженого органу. У свою чергу це підвищить привабливість та прозорість закупівель, зменшить рівень корупції у цій сфері, збіль-шить кількість учасників та рівень конкуренції процесу закупівель.

Отже, для підвищення рівня конкурентності здійснення державних закупівель необхідним є тісна взаємодія на рівні «держава-регіон», чітка координація, підвищення прозорості і публічності державних закупівель, мінімізація корупційних ризиків, здійснення дерегуляційних заходів щодо державних закупівель тощо.

літерАтУрА1. Закон України «Про здійснення державних закупівель» [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1197-18/print1389892498490405

2. Постанова КМУ від 06.08.2014 № 385 «Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D0%BF

3. Президент представив «Стратегію реформ – 2020» [Електронний ресурс]. – Режим досту-пу: http://www.president.gov.ua/news/31289.html

4. Актуальні проблеми системи державних закупівель за кошти бюджетів в Україні» [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу:http://pravo.org.ua/publichna-administratsiia/administratyvna-reforma.html

5. Звіт про проведення закупівель товарів, робіт і послуг за січень вересень 2013, 2014 рр.» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

6. Міняйло О. Організаційно-економічні засади здійснення державних закупівель [Елек-тронний ресурс] / О. Міняйло // Держава та економіка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua

338


УДК 339.9

ОСОБЛИВОСТІ фОРМУВАННя ІННОВАЦІЙНОї СТРАТЕГІї ЗАБЕЗПЕЧЕННя МІЖНАРОдНОї КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІдПРИЄМСТВА

Стахорська Світлана іванівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності,

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, е-mail: [email protected].

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якого характерні: інтелектуалізація виробничої діяльності; використання високих інформаційних технологій; екологічність; твор-чість кадрів. Стійкий розвиток міжнародної конкурентоспроможності підприємства у довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурс-них можливостей, скільки від інноваційного характеру підприємництва в конкретній сфері [1 – 3].

В сучасному світі визначальною конкурентною перевагою, здатною забезпечити міжнародну та глобальну конкурентоспроможність підпри-ємства, є інновація. Можливість реалізації інноваційного процесу є го-ловним фактором економічного зростання підприємства, забезпечення його міжнародної конкурентоспроможності. Стратегії формування кон-курентної переваги підприємства повинні носити інноваційний характер. Основою має бути механізм інтеграції стратегічного й інноваційного ме-неджменту підприємства, який поєднує в собі основні етапи формування корпоративних стратегій підприємства із принципами розробки й реа-лізації нових технологій. При стратегічному управлінні конкурентними перевагами в план перспективного розвитку підприємства включається мета інноваційного розвитку.

Планування інноваційної діяльності підприємства в межах загаль-ної стратегії охоплює наступні етапи: аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку; аналіз внутрішнього середовища під-приємства; визначення загальної стратегії підприємства; визначення ін-

339


новаційних можливостей; формування стратегічних інноваційних цілей; розроблення концепції інноваційної стратегії; формування планів і про-грам інноваційної діяльності; розроблення і реалізація інноваційних про-ектів [4, с. 146].

Вибір інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників: умов і факторів зовнішнього середовища; сфери діяльності підприємства; но-менклатури та асортименту його продукції; тривалості життєвого циклу товарів; можливості підприємства здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій; наявності відповідного науково-технічного та технологічного потенціалу тощо.

Підприємство повинно формувати інноваційну стратегію відпо-відно до характеру своєї інноваційної діяльності, яка може створювати інновації різного типу. Наприклад, підприємства інноватори-лідери орі-єнтуються на піонерні винаходи; інноватори-послідовники створюють інновації на основі нового способу застосування раніше зробленого винаходу чи відкриття; інноваційні підприємства, що формують нові потреби, – створюють базові інновації; інноваційні підприємства, які сприяють більш повному задоволенню існуючих потреб, – створюють інновації-видозміни і т. д.

Розроблення концепції інноваційної стратегії передбачає визначен-ня інноваційних стратегій, які може реалізувати підприємство з огляду на свої ринкові позиції та інноваційні можливості. Наприклад, може ви-брати з таких видів інноваційних стратегій: стратегію активних НДДКР; стратегію орієнтації на маркетинг; стратегію злиттів і поглинань; захисну стратегію; стратегію інноваційної імітації; стратегію вичікування; страте-гію безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів. Також можливо застосувати традиційну, опортуністичну, залежну, залишкову, ліцензійну, проміжну, розбійницьку, стратегію створення нового ринку та стратегію «за нагодою» (стратегія «ніші»).

Одним із важливих етапів розробки системи стратегічного управ-ління діяльністю підприємства є необхідність використовувати надійні економіко-математичні моделі для розробки перспективних, стратегіч-

340


них планів, серед яких виділяють три напрями моделювання розвитку під-приємств [5, с. 396].

Перший напрям полягає у використанні економіко-математичних моделей для прогнозу окремих і комплексів взаємопов'язаних показників діяльності підприємств на перспективу: статистичні методи, статистичні моделювання, економіко-статистичні моделі, економіко-статистичного моделювання. Вони дозволяють використовувати для моделей фактичну інформацію, проаналізувати її і на цій основі побудувати прогноз на пер-спективу, враховуючи тим чи іншим способом невизначеність знань про майбутнє. Другий – використання варіативних оптимізаційних моделей математичного програмування. Розробляється деяка множина можли-вих варіантів функціонування об'єктів, виходячи з критеріїв і обмежень, здійснюється відбір оптимальних варіантів. Цей напрям дозволяє проана-лізувати різні гіпотези розвитку виробничого об'єднання, розрахувати оптимальні в тому чи іншому сенсі варіанти. Третій напрям – застосуван-ня динамічних економіко-математичних моделей, заснованих на припу-щенні, що економічні процеси змінюються не дискретно, а безперервно. В цих моделях оптимальні варіанти формуються в процесі розв'язання за-дачі. В змістовному ж відношенні модель в безваріантній формі може ви-явитися багатшими можливостями завдання і вибору варіантів, ніж перша модель, оскільки в даному випадку безліч можливих варіантів заздалегідь не обмежується обмеженою кількістю. Динамічна постановка моделей дає можливість проводити не тільки оптимізаційні розрахунки, але і якісний аналіз структури оптимальних планів та дозволяє досліджувати можли-вості вдосконалення економічного механізму [6, с. 16].

Формалізований підхід припускає розробку опису кожного і-го фак-тора внутрішньої і зовнішньої інфраструктури виробничої системи та ви-значення критеріїв управління з різного роду обмеженнями на ресурси для кожного типу підприємства та кожного типу інноваційної стратегії. Наприклад, при формуванні інноваційної стратегії з орієнтацією на мар-кетинг, як цільову функцію можна прийняти прибуток від реалізації нової продукції або максимізацію частки ринку; при стратегії активних НДДКР

341


– максимізацію патентів, ноу-хау; при стратегії злиттів і поглинань – мак-симізацію капіталізації ринкової вартості корпорації. При захисній стра-тегії, коли підприємство вибирає переорієнтацію власного виробництва на випуск більш конкурентоспроможної продукції – мінімізацію скоро-чення частини ринку, яка належить підприємству та інше.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що підприємству для підвищення своєї міжнародної конкуренції варто використовувати інно-ваційний розвиток і формувати інноваційну стратегію, яка в свою чергу повинна враховувати: вид інновації, над яким воно працює, ринкові по-зиції та інноваційні можливості підприємства. Активне використання економіко-математичних моделей дозволяє підвищити рівень обґрунто-ваності вибору за допомогою визначення відповідного критерію оптимі-зації.

літерАтУрА 1. Портер М. Е. Стратегия конкуренции. – М.: Международные отношения, 1993. – 478 с.

2. Глазьев С. Ю. Теория долгосрочного экономического развития. – М., 1993. – 318с.

3. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венг. – М: Прогресс, 1990. – 401 с.

4. Йохна М. А., Стадник В. В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. – К: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с.

5. Воронкова А. Е., Калюжна Н. Г., Отенко В. І. Управлінські рішення в забезпеченні конку-рентоспроможності підприємства: організаційний аспект: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. – 512 с.

6. Данилин В. И. Операционное и финансовое планирование в корпорации (методы и моде-ли)/ В. И.Данилин. – М.: Наука, 2006. – 334 с.

342


УДК 339.732

ПІдВИЩЕННя КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІдПРИЄМСТВ В УМОВАХ БОРГОВОГО НАВІСУ дЕРЖАВИ

тюпа Дмитро іванович, викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту ЗЕД, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


Нестача власних фінансових ресурсів для внутрішнього інвестування, для покриття дефіциту Держбюджету при проведенні масштабних еконо-мічних реформ, для виконання вже накопичених боргових зобов’язань, необхідність фінансування економічного розвитку в умовах обмеженості внутрішніх джерел змушує країни активно звертатися до зовнішніх джерел фінансування, їх раціонального використання, яке повинно забезпечувати перехід до сучасних ринкових стосунків у світових валютно-фінансових взаємозв’язках. Зростання масштабності зовнішнього фінансування зу-мовлене нерівномірністю в економічному розвитку країн і дисбалансом платіжних балансів у більшості з них, а також державною політикою у сфері регулювання конкуренції. Залежність національних економік від зовнішнього фінансування посилюється у міру глобалізації та лібераліза-ції фінансових ринків.

Конкурентоспроможність – це потенціальна чи реалізована здатність економічного суб’єкта до функціонування у релевантному зовнішньому середовищі, що ґрунтується на конкурентних перевагах і відображає його позицію відносно конкурентів[1]. Підвищення конкурентоспроможності опосередковано пов’язано з проблемою реструктуризації вже накопиче-ної до того моменту проблемної зовнішньої заборгованості держави [2].

В умовах глобалізації міжнародних фінансів країни-кредитори найчас-тіше надають кредит щоб позичальники погасили старі борги. Заборгова-ність таким чином наростає, як снігова лавина, а впевненості у майбутньої платоспроможності позичальників у міжнародних кредиторів немає, але на вихід з цієї ситуації вказує теорія боргового навісу [3].

343


Згідно з цієї теорією аналізується ситуація в області тягаря зовніш-нього боргу країни-позичальника, зокрема, у якому обсязі позичальник захоче платити за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Справа в тому, що кредитування країни і кредитування юридичної або фізичної особи – це далеко не співпадаючі процеси. якщо у другому випадку існує і забезпе-чення кредиту, і конкретні зобов’язання позичальників відповідати за сво-їми боргами всім своїм майном у порядку черговості їх виникнення ,тому в разі неплатоспроможності звичайного боржника (фізичної або юридич-ної особи) його банкрутство для кредиторів вигідніше, ніж пролонгація його боргу. В першому випадку мова про забезпечення просто абсурдна, тому що з державами-боржниками справа йде інакше. Їх банкрутство озна-чає, що кредитори не отримають нічого, а проведення реструктуризації боргу з продовженням кредитування є оптимальною стратегією. Отже, кредитор опиняється в об’єктивній пастці: раз почавши надавати кредити країнам-позичальникам, він не може призупинитися ні на хвилину, інакше ризикує не отримувати повернення по своїх кредитах, та ще при цьому роз-робляє таку стратегію економічного розвитку країни-позичальника, яка за-безпечить його оптимальний господарський розвиток з опорою і на власні кошти, і на зовнішнє фінансування. Наслідки навіть часткового дефолту з боку країни-позичальника очевидні: країна зазнає економічних санкцій, насамперед переходячи в категорію сумнівних дебіторів, вона відсторо-нюється від міжнародного ринку капіталів. Зрозуміло, що при такій ситу-ації виникає елементарний торг між кредиторами і боржниками. Одним із напрямків конвертації проблемних боргових зобов’язань є обмін боргів на акції місцевих підприємств. Найчастіше використовується безпосеред-ній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності. Щодо приватного сектору економіки можливість проведення рекапіталізації як буферу капіталу, що дає змогу протистояти виникненню нових втрат і шоків, що також впливає на конкурентоспроможність під-приємств та не передбачає зміни у структурі власності і проводиться за рахунок переважного використання привілейованих акцій як інструменту входження в капітал (обмеження що до участі в управлінні) [4]. За таких умов держава вважає, що на конкурентоспроможність впливають екзоген-

344


ні фактори а міжнародні інституції – ендогенні. Можливо, також надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту з ме-тою згодом за валюту придбати акції місцевих підприємств.

На перший погляд такі свопи дозволяють одночасно вирішити два завдання: знизити обсяг зовнішнього боргу та забезпечити приплив ка-піталів у виробничі сектора економіки. Але у цього механізму існують певні протидії, які не завжди створюють сприятливу ситуацію для кре-диторів. Адже державний зовнішній борг у чистому вигляді має твердий графік виплат і відсотків, і капітальних сум, а що стосується переведення заборгованості в акції національних підприємств, то тут виникає залеж-ність повернення сум боргу від цілого ряду чинників економічної ситуації у країні-позичальнику: рівня внутрішньої і зовнішньої інфляції, політики валютних курсів, податкової політики, змін у національному законодавстві щодо іноземних капіталовкладень та ін. Крім того, у разі трансферту боргу в акції національних підприємств не робиться реальних капіталовкладень в економіку країни-боржника, а просто переводяться раніше позичені і давно використані фінансові кошти. Нарешті, у разі свопів переведення коштів з державного сектора в приватний не завжди безболісно. Адже державі-позичальнику потрібно знайти кошти для викупу необхідної суми акцій у приватного сектора, і тут можливе виникнення певної напруги у податковій політиці, адже потрібно знаходити кошти для такого викупу, що також впливає на рівень конкурентоспроможності підприємств.

літерАтУрА1. Кліменко С. М. Управління конкурентоспроможністю підприємства Навч. посіб./ С. М. Клі-

менко, Т. В. Омельяненко, Д. О, Барабась, О. С. Дуброва, А.В. Вакуленко.-Вид. 2-ге, без змін.-К.: КНЕУ, 2009.-С.32

2. Transnational Banks and International Debt Crisis. UN, N.Y., 1991; Кругман П. Выход из кризиса есть/П. Кругман.- М.: Азбука Бизнес, Азбука-Аттикус, 2013. – 320 с.

3. Krugman P. Fiscal Policy, Interest Rates and Exchange Rates: Some Simple Analytics. MIT, 1985; International Debt and the Developing Countries / Ed. by J.Cuddington and G.Smith, Wash.: World Bank, 1985.

4. Циганов, С. Заходи державної підтримки банківських систем в економічно розвинутих країнах під час фінансової кризи// С. Циганов, К. Олексенко. –К.: Вісник НБУ №1 (215) Січень 2014. – С.12-19.

345


УДК 65.012.32.003.12

ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ яК ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННя ПІдПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ

ГЛОБАЛІЗАЦІї

Шталь тетяна Валеріївна, доктор економічних наук, професор, е-mail: [email protected] Косенко Вікторія ігорівна, магістр, е-mail: [email protected]

Харківський державний університет харчування і торгівлі

У сучасних умовах глобалізації економічного середовища головним фактором успішної діяльності підприємства є здатність швидко та ефек-тивно реагувати на зміни, що відбуваються у внутрішньому та зовніш-ньому середовищі діяльності. В умовах постійного розвитку технологій та необхідності підприємства пристосовуватися до нових ринкових умов, стратегічне планування основних напрямків конкурентоспроможності представляється єдиним способом прогнозування майбутніх проблем і можливостей для організації. Вихідними даними для вибору стратегії служать як макроекономічні чинники, що впливають на діяльність підпри-ємства, так і внутрішні можливості, що визначаються циклом його розви-тку, а також сильні та слабкі сторони підприємства. Основним завданням, що вирішується при розробці стратегії, є забезпеченість узгодженості між цілями підприємства і наявними ресурсами. Однак, перш ніж розпочати зміни на підприємстві, необхідно оцінити його первісний стан. Одним з головних пріоритетів розробки стратегії управління підвищенням кон-курентоспроможності підприємства є ідентифікація ключових факторів успіху.

Джерелами таких факторів, що створюють ділове середовище, М. Портер вважав [1]:1. Конкретні чинники конкуренції (людські, матеріальні, фінансові

ресурси, інфраструктура).2. Умови попиту, які необхідно оперативно вивчати, правильно роз-

пізнавати і тлумачити.

346


3. Наявність або відсутність споріднених чи підтримуючих галузей, насамперед постачальників ресурсів та обладнання. Без них фірми не можуть задовольнити потреби покупців. Постачальники, які працюють на рівні світових стандартів, підвищують конкуренто-спроможність.

4. характер конкуренції. Нові конкуренти посилюють конкуренцію, тому потрібно полегшувати їх появу, оскільки без сильної конку-ренції швидке зростання призводить до самовдоволення.

Проте, на нашу думку, в сучасних глобалізаційних умовах діяльності підприємства до факторів успіху, що визначають його конкурентоспро-можність, необхідно віднести також:

1. Фактори, що пов’язані з маркетингом, серед яких: ділова репутація, рекламні кампанії, доступне технічне обслуговування; післяпро-дажний сервіс; гарантійне обслуговування.

2. Інформаційні та інноваційні фактори, а саме, першокласні інфор-маційні системи; здатність швидко реагувати на мінливі ринкові умови; наявність «ноу-хау» у сфері управління виробництвом та персоналом.

Однак, конкурентоспроможність – поняття відносне: одне й те саме підприємство в рамках галузевої групи може бути визнано конкуренто-спроможним, а на державному рівні виявиться неконкурентоспромож-ним, а його діяльність неефективною. Також оцінка конкурентоспромож-ності може змінюватися в залежності від складу експертних груп, серед яких споживачі, інвестори або населення в цілому. Оцінка рівня конку-рентоспроможності полягає у виборі бази порівняння показників діяль-ності підприємства, тобто у виборі фірми-лідера в галузі країни чи за її межами. Конкурентна перевага однієї фірми над іншою може бути оці-нена в тому випадку, коли обидві фірми задовольняють ідентичні потре-би покупців, що відносяться до споріднених сегментів ринку. При цьому фірми знаходяться приблизно в одних і тих самих фазах життєвого циклу. У випадку, якщо дані умови не дотримуються, порівняння буде некорек-тним. Тому важливим є вибір критерію оцінки конкурентоспроможності

347


підприємства. Існує ряд методик оцінки конкурентоспроможності під-приємства, проте серед багатьох підходів можна виділити два принци-пових – кількісний і якісний. Кількісні методи оцінки конкурентоспро-можності, пов’язані з розрахунком інтегральних індексів, за допомогою яких оцінюють стан ряду ключових показників, що відображають окремі аспекти конкурентоспроможності, з подальшим об’єднанням їх в агрего-ваний показник [2].

Миронов М. Г. запропонував комплексний метод оцінки конкуренто-спроможності підприємства, заснований на оцінці наступних групових показників і критеріїв конкурентоспроможності підприємства: ефектив-ності виробничої діяльності підприємства; фінансового становища під-приємства; ефективності організації збуту і просування товару на ринку; конкурентоспроможності товару; ділової активності підприємства [3].

Фатхутдінов Р. А. пропонує оцінювати конкурентоспроможність за чотирма основними групами показників: 1) переваги у зовнішньому се-редовищі; 2) переваги у внутрішньому середовищі; 3) переваги в якості та ресурсоємності товарів, що випускаються; 4) переваги ринків [4].

якісні методи визначення конкурентоспроможності засновані на екс-пертних оцінках. Серед цих методів найбільш поширеним є SWoT-аналіз, призначенням якого є визначення сильних і слабких сторін компанії, мож-ливостей та загроз, що існують у середовищі, в якому вона функціонує. Також до цієї групи методів відноситься група матричних методів та ме-тодика оцінки конкурентоспроможності підприємства, заснована на кон-цепції ціннісного ланцюга М. Портера. [5]

Проте, на наш погляд, в умовах глобалізації ринкових відносин, біль-шість показників конкурентоспроможності підприємства складно підда-ються кількісному виразу або ж представлені у різних одиницях виміру, тому необхідною є їх якісна оцінка, яка дає змогу найбільш точно виділити конкурентні позиції підприємств. Отже, оцінка конкурентоспроможності підприємства в рамках глобального економічного середовища є складним процесом, оскільки постійно змінюються технології, розробляються нові управлінські рішення та відбуваються зміни ринкової кон’юнктури. Тому

348


одним із завдань стратегічного управління підприємством на сьогодніш-ній день є вибір і використання саме тієї методики оцінки конкуренто-спроможності, яка б найбільш точно давала уявлення про сильні і слабкі сторони підприємства та загрози і перспективи його діяльності в умовах глобалізації економічного простору.

літерАтУрА1. Портер М. Конкурентное преимущество: как достичь высокого результата и обеспечить

его устойчивость [Текст] / М. Портер.– М.: Экономическая наука, 2005. – 167с.

2. Чайникова, Л. Н. Конкурентоспособность предприятия [Текст]: учеб. пособие/ Л. Н. Чайни-кова, В. Н. Чайников. – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та,2007. – 192 с.

3. Отт А. В. Повышение конкурентоспособности как программная задача технического пе-ревооружения машиностроительного предприятия/Двигатель, № 46, 2011 [Электронный ре-сурс]. – Режим доступа : http://engine.aviaport.ru/issues/75/page46.html

4. Фатхутдинов, Р. А. Управление конкурентоспособностью организации [Текст] / Р. А. Фатхут-динов // Практикум – 2008. – М.: Маркет ДС. – 17 с.

5. Кіндрацька, Г. І. Стратегічний менеджмент [Текст]:навч. посіб./ Г. І Кіндрацька. – К.: КНЕУ. – 2004. – 98с.

349

СЕКція 3 ПроБлЕМи роЗВитКУ НАціоНАльНої іННоВАційНої СиСтЕМи тА іННоВАційНої діяльНоСті ПідПриєМСтВ

УДК 658.3:331.1

КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ В УМОВАХ ТРАНСфОРМАЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ТРУдОВОї СфЕРИ

беляк тетяна Олексіївна, аспірант, Кіровоградський національний технічний університет, e-mail: [email protected]

Нестабільність у розвитку соціально-трудової сфери в Україні по-требує пошуку різноманітних інструментів, невикористаних резервів для утвердження соціального миру, гармонізації соціально-трудових від-носин, забезпечення економічного зростання та інноваційного розвитку. Серед таких недостатньо вивчених та майже незадіяних резервів залиша-ється корпоративна культура.

З огляду на світовий досвід, корпоративна культура на рівні великих і малих підприємств, корпорацій слугує інструментом соціального парт-нерства, підвищення мотивації до продуктивної праці та інновацій, соці-альної відповідальності. В Україні роль корпоративної культури у розви-тку соціально-трудових відносин, зокрема в контексті підвищенні якості людського капіталу, трудової мотивації все ще є недостатньо дослідженою.

Аналіз теоретичних джерел засвідчує, що перші згадки про корпора-тивну культуру відносяться до XiX ст. (йдеться про мемуари німецького фельдмаршала і військового теоретика Мольтке). Цей термін спочатку по-ширювався на офіцерські «корпорації». Зовнішні атрибути в одязі, осо-

350


бливості взаємодії, спілкування відрізняли пізніше не лише військових, а й студентів, професійні та інші спільноти, які об’єднував, за висловленням А. Файоля, «корпоративний дух», спільні інтереси, прагнення спільно до-сягати певних цілей, займатися спільною справою. Наукові думки про кор-поративну культуру з’являються у західній літературі тільки у 80-х роках хх ст. завдяки дослідженням Т.Дж. Пітерса, Р. х. Уотермена, Г. хофстеда, П. Тернера та інших вчених [1]. Вони звернули увагу на те, що однотип-ні управлінські методи впливу на трудову поведінку працівників у різних організаціях показують розбіжності в поведінкових реакціях, які часто є протилежними; причина такого часто криється у різних культурних особливостях, неоднакових трудових традиціях, ціннісних орієнтирах. Цікаво зазначити, що Теренс Є. Діл і Аллан А. Кеннеді в 1982 р. вперше назвав корпоративну культуру найвагомішим фактором, що визначає со-ціальний розвиток персоналу і трудову поведінку в організації. Результати досліджень їх переконали в тому, що крім високої кваліфікації персоналу, ефективного менеджменту потрібна корпоративна культура, яка слугує запорукою успіху на внутрішньому і зовнішньому ринках.

В Україні на феномен корпоративної культури звернули увагу лише на етапі переходу до ринкової економіки, у зв’язку з необхідністю пошуку шляхів прискореного виходу з економічної кризи, піднесення інновацій-ної активності підприємств. Проблематиці становлення корпоративної культури в умовах ринкового господарювання нині присвячено чима-ло публікацій. Найбільш відомими є публікації О. Балики, А. Воронко-вої, Г. Дмитренка, Ф. Зінов’єва, О. Грішнової, А. Колота, М. Семикіної, І. Петрової та ін. Між тим справедливо підкреслити, що дотепер існують неоднозначні уявлення про сутність корпоративної культури. До речі, у багатьох наукових джерелах корпоративну культуру часто ототожнюють з організаційною культурою.

Так, А. Воронкова, М. Баб’як, е. Коренєв, І. Мажура вважають, що корпоративна культура, організаційна культура, культура фірми, вироб-нича культура, є, по суті, однаковими за змістом [2, с. 330 – 331]. Вряд чи можна з цим повністю погодитися. Більш прийнятними уявляються

351

Секція 3. проблеми розвитку національної інноваційної системи та інноваційної діяльності ...

думки щодо розгляду корпоративної культури в якості підсистеми органі-заційної культури підприємства. Така підсистема відображає сукупність певних цінностей, норм і моделей поведінки, які декларуються, поділя-ються і реалізуються на практиці керівниками підприємств та їх підле-глими (персоналом), доводячи свою ефективність у процесі адаптації до потреб внутрішнього розвитку організації та вимог зовнішнього серед-овища [3; 5]. Розвиваючи наукові погляди, зазначимо, що корпоративній культурі притаманна низка особливостей: системність, історичний розви-ток, соціальна основа (відображає соціальні інтереси, зв’язки домінуючої групи людей в організації), тісний зв’язок з ментальними, культурними, моральними цінностями певної нації, певного регіону. Нехтування цими особливостями провокує посилення протиріч у соціально-трудових від-носинах, доводячи конфліктність до крайніх форм.

Вважаємо, що перспективи стабілізації розвитку соціально-трудових відносин слід обов’язково пов’язувати зі становленням корпоративної культури прогресивного типу, орієнтованої на збереження трудових цін-ностей, притаманних національній трудовій культурі, оновлення менталі-тету керівників і підлеглих у напрямі формування соціальної згуртованос-ті, високої готовності до соціальних компромісів та діалогу, формування соціальної відповідальності за результати спільної діяльності, обрані цін-ності та пріоритетні цілі.

літерАтУрА1. Управление человеческими ресурсами / [под ред. М. Пула, М. Уорнера ]. – СПб. : Питер,

2002. – 1200 с.

2. Воронкова А. Е. Корпорації: управління та культура. – [монографія] / А. Е. Воронкова, М. М. Баб’як, Е. Коренєв та ін. [за ред. Воронкової А. Е.] – Дрогобич: Вимір, 2006. – 376 с.

3. Семикіна М. В. Феномен корпоративної культури в системі соціальних важелів якісного розвитку трудового потенціалу / М. В. Семикина // Управління економікою: теорія та практика. Другі Чумаченківські читання: зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т економіки пром.-сті; Донецьк, 2013. – С. 343 – 353.

4. Богиня Д. П. Ментальний чинник у сфері праці: проблеми теорії та практики / Д. П. Бо-гиня, М. В. Семикіна. – [передмова І. Ф. Курас]. – Київ: «Шторм», 2003. – 382 с.

352


5. Пасєка C. Р. Формування корпоративної культури в контексті розвитку підприємництва в Україні [Текст] / С. Р. Пасєка // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми, 2004. – Т. 11. – С. 210 –217.уровня жизни населения.

353


УДК 339.326: 334

ПРОМЫШЛЕННЫЕ КОНГЛОМЕРАТЫ яПОНИИ И юЖНОЙ КОРЕИ И ВОЗМОЖНОСТЬ ИСПОЛЬЗОВАНИя ИХ ОПЫТА В эКОНОМИКЕ

ПОСТСОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ СТРАН

булеев иван петрович, доктор экономических наук, профессор Фирсов Андрей Валериевич, аспирант, e-mail: [email protected],

Институт экономики промышленности НАН Украины, г. Донецк

Экономическое развитие государств Азиатско-Тихоокеанского Ре-гиона (АТР), занимающих лидирующие мировые позиции в области ав-томобилестроения, станкостроения, судостроения, химии, электроники, составляющих весомую долю производственных мощностей, произво-дящей высокотехнологическую продукцию, применяющих современный менеджмент в сочетании с местной культурой, традициями и другие факторы, привлекает внимание исследователей мира, заинтересованных в изучении передового теоретического и практического опыта [1].

Успех азиатского бизнеса обеспечивают адаптивные к внешней среде модели организации бизнеса, промышленные конгломераты:

Кейрецу (англ.: keiretsu) в японии. Пример конгломератов: Fuyo, ÐMitsubishi, Mitsui, Sumitomo и др [2].Чеболь (англ.: Chaebol) в ю. Корее. Пример конгломератов: Ðdaewoo, Hyundai, LG, Samsung и др [3].

Кейрецу – широкий термин, характеризующий два типа бизнес-групп: по горизонтали (финансовые кейрецу); по вертикали (кейрецу, ориентированные на связь «поставщик-производитель-дистрибьютор»). Исторически сложилось так, что в индустриальном ландшафте японии доминируют горизонтальные кейрецу. При этом между японскими гори-зонтальными и вертикальными интеграционными объединениями суще-ствует взаимодополняемость и тесная связь [4].

Основными особенностями горизонтального кейрецу является де-централизация управления и контроля, построение бизнеса вокруг бан-

354


ка. Банковское влияние увеличивает корпоративное финансирование активов, входящих в кейрецу, защищает их от колебаний фондового рын-ка, обеспечивает долгосрочное планирование, исключает возможность враждебного поглощения, повышает эффективность выполнения бизнес-операций, а также позволяет использовать более рискованные вложения в бизнес-проекты [2; 4; 5, с. 65].

Для вертикальных кейрецу банки играют меньшую роль. Вертикаль-ная интеграция позволила японскому бизнесу оставаться более целе-направленным, но и менее разнообразным по сравнению с западными бизнес-аналогами. Представители вертикального объединения получают наибольшую отдачу от транзакций, а не от финансовых связей.

В эволюции вертикальных кейрецу присутствует неопределенность. Одним из аргументов является то, что преимущество «полуинсайдер-ских» транзакций ослабевает, предприятия двигаются в сторону либо к гибким рыночным отношениям на «расстоянии вытянутой руки», или предпочитают направление по приведению основных (с добавленной стоимостью) видов деятельности в определенные установленные рамки. В частности, в контексте растущих иностранных инвестиций, предпри-ятия могут стать менее предрасположенными к полаганию на внешних партнеров по важным направлениям деятельности с высокой добавлен-ной стоимостью.

В кейрецу, – горизонтальные объединения предприятий с большей институциональной собственностью, – как правило, стейкхолдеры склон-ны усиливать их адгезию по отношению к горизонтальной группе, в то же время, предприятия вертикальных объединений со значительной инсти-туциональной собственностью не приводят к ослаблению вертикальных связей [4].

Для кейрецу характерно взаимное участие компаний в активах и биз-несе друг друга, закрытая связь, что дает возможность контролировать передачу знаний, инноваций и технологий внутри группы, в целях разви-тия человеческих ресурсов, инвестиционной и r&d деятельности. Так, трудоемкие операции выносятся за пределы японии, в другие страны

355


АТР, в самой же японии остаются полученные новые знания и производ-ство продукции с высокой добавленной стоимостью.

Стать новой частью кейрецу для бизнеса не из стран АТР проблематич-но, т. к. в цепи «поставщик-производитель-дистрибьютор» наблюдаются долгосрочные отношения, которые создавались десятилетиями на основе общих черт в философии бизнеса, региональной культуре и традициях. Одной из особенностей бизнеса АТР является наличие главенствующих в данном регионе моделей управления – американской и японской.

В японском менеджменте, который характерен для кейрецу групп, институциональные аспекты взаимодополняемости между банками, кор-порациями и работниками дают возможность доступа широкому кругу специалистов, различным рабочим группам к более легкому обмену ин-формацией по сравнению с системами менеджмента западного образца. Для кейрецу характерны три ключевых неформальных аспекта японского менеджмента: пожизненный найм, оплата за выслугу лет, союз предпри-нимателей (профсоюз) – являются основой в формировании ценностей работников. Так, непринужденный пожизненный найм, подкрепленный оплатой за выслугу лет, помогли японским компаниям стать более совер-шенными в исследованиях и разработках (r&d), технологических инно-вациях.

Высокая транспарентность, поддержка принятия решений, правовая защита и консолидация интересов являются жизненно важными для кон-курентоспособности японских компаний. [5, с. 57 – 60].

Промышленные конгломераты южной Кореи – чеболы, характеризу-ются управлением бизнесом держателем контрольного пакета акций и его семьей. Чеболы централизованы в собственности, пользуются защитой и рядом привилегий от правительства страны [3; 4; 5, с. 66]. Роль корей-ского правительства заключается в предоставлении компаниям льготных условий финансирования и поддержкой в процессах M&A.

Корейские чеболы являются высоко диверсифицированными конгло-мератами. Диверсификация бизнеса позволяет сбалансировать стагнации или спад спроса по конкретным предприятиям, уменьшить распростра-

356


нение рисков за счет высокой номенклатуры товаров, значительно более широких, чем виды их деятельности.

В целях предотвращения снижения прибыли чеболы расширяют свои операции в высокотехнологичных и быстро развивающихся отраслях. Кроме того, такое расширение позволяет получить и использовать совре-менные знания и технологии. Чеболы используют полученные знания для улучшения качества продукции и процессов в других частях своего кон-гломерата, тем самым в разы снижая издержки и риски бизнеса, повышая качество товаров и производственных процессов, которые необходимы в глобализирующемся мире. [5, с. 62].

Бизнесу, организованному в чеболы, свойственен корейский ме-неджмент, представляющий из себя «mix-модель» на основе сочетания японской модели управления и корейской культуры, обычаев, традиций.

Главным общим негативным фактором как для кейрецу, так и чеболов является непотизм, кумовство, формирующиеся, к примеру, в отноше-ниях «бизнес – государственный служащий». Такие отношения приво-дят к разделению экономики на зоны влияния, появлению узкого круга олигархических, клановых групп. Азиатские страны при использовании кейрецу- и чеболь-моделей проходили путь формирования экспортно ориентированной экономики при стагнации и деградации внутреннего рынка. Выход из кризиса был преодолен за счет либерализации экономи-ки и реорганизации бизнеса.

Сравнение особенностей японского и южно-корейского объедине-ний бизнеса характеризуется следующим [6, с. 40; 7, с. 56]:

Кейрецу (Япония) Чеболь (Южная Корея)

Собственность и контроль:

перекрестное владение акциями; Ðнаправленность на стейкхолдеров; Ðколлективное руководство, Ðсемейное владение Ð

семейная направленность; Ðсильный авторитаризм Ð

357


Структура

горизонтальное дифференцирование / верти- Ðкальное интегрирование;банки являются основными членами группы; Ðэкспансия на основе долгосрочных планов Ðстратегического планирования группы

несвязанная вертикально-интегрированная Ðструктура;правительство не разрешает группам иметь Ðбанки;экспансия основана на семейных настроениях Ðи политике правительства

Финансы

внутренние цели продиктованы долго- Ðсрочными доходами собственных финан-совых институтов;капитализация с помощью внутренних бан- Ðков и финансовых институтов, готовых брать на себя повышенные риски.внутренние цели продиктованы правитель- Ðственной целевой повесткой

перекрестные долгосрочные выплаты по Ðгарантированным кредитам

Влияние правительства

поддержание промышленной политики через Ðисследовательские субсидии;снижение конкуренции в поддержку более Ðслабых предприятий без стратегических потерь

приведение в исполнение промышленной по- Ðлитики путем прямых дотаций и субсидий;проведение недисциплинированного роста Ðи перепроизводства в некоторых отраслях.

Рынок

глобальные продажи Ð международная экспансия Ð

Технология:

развитие группы (поступательное) / Ðинновационные лидеры развитие группы (поступательное) Ð

Культура менеджмента

требуется время, чтобы достичь консенсуса. Ðбыстрое принятие решений, и возможность Ðпродажи или специализированная

ликвидации убыточных подразделений. Ð

Продукция

специализированная. Ð диверсифицированная Ð

японские и корейские компании при ограниченных природных ре-сурсах, но высоком трудовом потенциале смогли добиться выдающихся экономических результатов. Это стало возможным благодаря нацио-

358


нальным программам развития образования, науки, промышленности, отраслевой поддержки бизнеса государством. Азиатские страны смогли сформировать собственные модели организации бизнеса, что привело к созданию транснациональных компаний как базиса их национальных экономик, японские и корейские компании сохраняют национальные особенности.

Следует отметить, что в глобализирующемся обществе присутству-ет тенденция к межнациональному обмену опытом в различных сферах жизнедеятельности человека. В итоге, конгломераты японии и южной Кореи под влиянием западных стран проводят изменения в организации и ведении своего бизнеса.

Несмотря на это, опыт японии и южной Кореи представляет теоре-тическую и практическую ценность для стран постсоветского простран-ства в расширении горизонта возможностей отечественного бизнеса. При этом необходимо учитывать свою культуру, традиции, менталитет.

Таким образом, рассмотрение азиатского опыта в организации и функционирования бизнеса позволяет выявить общие положения в раз-витии бизнеса, избежать ряда ошибок, найти пути решения проблем постсоциалистических стран Восточной европы и Средней Азии.

Организацию бизнеса и его развитие для стран постсоветского про-странства целесообразно ориентировать на:

освоение новых технологий и совершенствование основных фон- Ðдов производства;наукоемкое производство в обрабатывающей промышленности; Ðпроизводство продукции с высокой добавленной стоимостью; Ðкапитализацию бизнеса; Ðразвитие научного и кадрового потенциала; Ðформирование и организацию региональных кластеров; Ðпостроение вертикально интегрированных структур; Ðразвитие внутреннего рынка; Ð

359


снижение зависимости от импортного сырья / полуфабрикатов / Ðготовой продукции;повышение роли госзаказов в сотрудничестве государства и бизнеса; Ðсотрудничество крупного бизнеса с малым и средним предприни- Ðмательством;совершенствование систем стандартов и контроля качества; Ðразвитие корпоративной социальной ответственности. Ð

Названные выше положения повысят эффективность бизнеса и каче-ство жизни населения на той территории постсоциалистических стран, где бизнес осуществляет свою деятельность.

литерАтУрА1. The World Factbook: East & Southeast Asia [Electronic Resource]. – Mode of access : URL : https://

www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/wfbExt/region_eas.html

2. Keiretsu [Electronic Resource]. – Mode of access : URL : http://en.wikipedia.org/wiki/Keiretsu

3. Chaebol [Electronic Resource]. – Mode of access : URL : http://en.wikipedia.org/wiki/Chaebol

4. Industrial Networks in Japan: Blessing or Curse? [Electronic Resource]. – Mode of access : URL : http://www.worldfinancialreview.com/?p=1139

5. Debnath S.Ch., Tokuda A. Value-based Management in Japanese Keiretsu and Korean Chaebols / S.Ch. Debnath, A. Tokuda // Ritsumeikan International Affairs. – 2013. – Vol.11. – p. 45 – 70.

6. Tu H.S., Kim S.Y., Sullivan S.E. Global Strategy Lessons from Japanese and Korean Business Groups / H.S. Tu, S.Y. Kim, S.E. Sullivan // Business Horizons. – 2002. – Vol. 45, Issue 2. – p. 39 – 46.

7. Grabowiecki J. Keiretsu Groups: Their Role in the Japanese Economy and a Reference Point (or a Paradigm) for Other Countries / J. Grabowiecki // Institute of Developing Economies, Japan External Trade Organization, V.R.F. Series. – 2006. – № 413. – p. 79.

360


УДК 330.342 + 332.1

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННя БІОТЕХНОЛОГІЙ дЛя ВИРОБНИЦТВА БІОПАЛИВА В УКРАїНІ

бунтов іван Юрійович, здобувач, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,


Сьогодні у світі дедалі більша увага приділяється пошуку шляхів ви-користання енергоресурсів поновлюваної енергії, накопиченої живою речовиною завдяки фотосинтезу – біопаливу. За рахунок продуктів фо-тосинтезу найближчим часом орієнтовно може покриватися до 10 % всіх енерговитрат. Разом з тим, сучасна енергетика України значною мірою базується на імпорті енергетичної сировини – нафти та газу, ціна на яку постійно зростає.

У країнах світу, що є на сьогодні визнаними лідерами у виробництві біопалива, розглядаються різні шляхи отримання біопалива. На першому місці стоїть етанол з зернових культур, оскільки середні врожаї кукурудзи, пшениці і тритикале переважають 80 ц/га, на другому – етанол з цукрово-го буряка, на третьому – біодизель з ріпаку. як джерела для виготовлен-ня біопалива сьогодні почали використовувати також відходи сільського господарства, харчової і лісової промисловості (солома, стебла кукуру-дзи, стебла і лузга соняшника, тирса тощо). хоч їх не розглядають як пер-шочергові пріоритети, проте вони можуть стати в майбутньому досить важливим сировинним джерелом. Набуває значення і використання як сировини для біопалива деревини, наприклад, отриманої від спеціально створених швидкорослих сортів тополі, а також нових культур, зокрема, місканту.

В Україні, виходячи з ґрунтово-кліматичних умов, джерела для біопа-лива можна розташовувати в такій послідовності: кукурудза, тритикале, пшениця, різні види сорго та проса, цукровий буряк, соняшник, ріпак, відходи сільського і лісового господарства, а також міскант, тополя, сте-бла і лузга соняшника. Безумовно, рекордсменом з накопичення енергії на гектар площі в українських умовах є картопля, але зовсім не вирішені

361


проблеми її зберігання протягом тривалого часу до переробки. В Україні відходи сільськогосподарського виробництва застосовувати як сировину для палива поки недоцільно, тому що спостерігається зростаючий дефіцит органіки в ґрунтах, і краще солому, стебла кукурудзи, гичку кукурудзи, сої залишати на полі (крім бадилля соняшника). Але в окремих випадах за іс-нування надлишку відходів можна їх переробляти на хімічні продукти та біопаливо.

Існуюче виробництво біопалив в Україні базувалося на застарілих та відносно дорогих технологіях, які не забезпечують ні належної їх собі-вартості, ні кількості. Враховуючи необхідність досягнення енергетичної незалежності України, в тому числі за рахунок суттєвого розширення ви-користання альтернативних видів палива (наприклад, за рахунок ефектив-ного використання біопалив у енергетичному балансі України), науковця-ми Секції хімічних та біологічних наук НАН України була підготовлена Концепція цільової комплексної програми наукових досліджень «Біомаса як паливна сировина» («Біопалива»). Відповідно Постановою Президії НАН України від 28.02.2007 р. №56 було затверджено цільову комплексну програму наукових досліджень НАН України «Біомаса як паливна сирови-на» («Біопалива») [1].

Основною метою цільової комплексної програми наукових дослі-джень «Біомаса як паливна сировина» («Біопалива») було визначення пріоритетів у вирішенні проблеми значного підвищення ефективності ви-робництва різного типу біопалив шляхом розширення сировинної бази, із застосуванням нових нетрадиційних культур і удосконаленням традицій-них шляхом селекції і використанням досягнень геноміки і біотехнології, створення та вдосконалення технологій отримання біопалив і білкових концентратів з різних культур й решток сільськогосподарського виробни-цтва та продукції лісового господарства. Реалізація програми дозволить розширити й удосконалити сировинну базу і технології для перетворення біомаси на продукти, придатні для застосування в техніці (біодизель, біо-етанол, біобутанол тощо), створити наукову базу для забезпечення в най-ближчому майбутньому якісних змін в біоенергетиці України.

Продовженням програми досліджень зі створення українського біопалива стала Цільова комплексна програма наукових досліджень НАН

362


України «Біологічні ресурси і новітні технології біоенергоконверсії» на 2013–2017 рр., концепція якої була затверджена розпорядженням Прези-дії НАН України від 20.03.2013 р. № 189 [2; 3].

як відомо, сучасна енергетика України значною мірою базується на імпорті енергетичної сировини – нафти, газу, бензину, ціна на які постій-но зростає. Ускладнюється ситуація і з урановою сировиною для атомних станцій. Останнім часом для подолання енергетичної залежності в нашій країні запроваджується широкомасштабний видобуток сланцевого газу, що не завжди є однозначним з точки зору техногенної (екологічної) без-пеки. Збільшення потужності сонячних електростанцій (пряме перетво-рення сонячної енергії на електричну) має природні обмеження в силу географічного розташування України. Застосування ж нових джерел енергії (водень, термоядерний синтез тощо) є досить проблематичним у найближчій перспективі та й не так швидко може стати економічно при-вабливим, особливо за умов широкомасштабного використання. Все це дозволяє стверджувати, що найближчим часом немає рівноцінної альтер-нативи рідкому паливу для різних видів транспорту (автотранспорту, по-вітряного та водного транспорту).

В Україні для виробництва біопалив уже використовуються різні си-ровинні джерела: пшениця, кукурудза, цукровий буряк та ріпак. Але на сьогоднішній день варто дослідити, які сільськогосподарські культури мо-жуть замінити традиційну кукурудзу, цукровий буряк, пшеницю для того, щоб не стати об’єктом критики за марнотратство продовольчої сировини. Стрімкий науково-технічний розвиток цього сектора економіки диктує нові завдання, які необхідно вирішити заради того, щоб забезпечити по-ступальний розвиток ринку біопалив у нашій країні та конкурентоспро-можність створюваної продукції. Це означає, що необхідно забезпечити сучасний технологічний супровід процесу виробництва біопалив для того, щоб Україна перейшла до виробництва біопалив другого і третього поколінь і перестала використовуватись як сировинна база.

Метою програми є послаблення залежності України від імпорту енер-гетичної сировини та забезпечення ефективного науково-технологічного супроводу процесу виробництва біопалив у державі, зокрема, в частині впровадження новітніх технологій біоенергоконверсії для отримання рід-

363


ких біопалив і розширення їх використання; вирішення проблеми значно-го підвищення ефективності виробництва різних видів біопалив завдяки розширенню сировинної бази із застосуванням нових (альтернативних) культур і тих культур, що вже використовуються, з поліпшенням їх про-дуктивності та технічних характеристик за допомогою методів геноміки, біотехнології і селекції; розроблення та вдосконалення технологій отри-мання рідких біопалив з різних культур, решток сільськогосподарського виробництва та продукції лісового господарства, а також вдосконалення виробництва інших видів біопалив.

Основними розділами програми є такі:І. Біологічні ресурси та технологічні засади їх первинної переробки;ІІ. хімічні аспекти новітніх технологій біоенергоконверсії;ІІІ. Технічні засади новітніх технологій біоенергоконверсії.Найбільш значущі результати виконання вказаної програми за 2013 р.

приведені в табл. 1 [4].Отже, очікуваними результатами виконання вказаної комплексної

програми стане:залучення перспективних біологічних ресурсів та розробка і впро- Ðвадження новітніх технологій біоенергоконверсії для отримання рідких біопалив і розширення їх використання;запровадження використання найбільш ефективних, у т. ч. нетра- Ðдиційних та альтернативних, джерел сировини для отримання біо-палив;отримання високоякісної сировини з енергетично цінних рослин, Ðвключаючи покращення показників їх продуктивності та кінцевого виходу спирту й олій; підвищення якісного складу та кількісного вмісту енергетично цін- Ðних речовин (крохмалю, цукру, олії тощо) в біосировині для отри-мання рідких біопалив; створення нових штамів мікроорганізмів, грибів та мікроводорос- Ðтей, а також розширення їх ресурсної генетичної бази для отри-мання рідких біопалив;

364

КОнКУрентОСпрОмОжніСть тА іннОВАції: прОблеми нАУКи тА прАКтиКита

блиц

я 1

найб

ільш

знач

ущі р

езул

ьтат

и ви

кона

ння ц

ільо

вої к

омпл

ексн

ої п

рогр

ами

наук

ових

дос

лідж

ень

нАн

Укра

їни

«біо

логіч

ні

ресу

рси

і нов

ітні т

ехно

логії

біо

енер

гоко

нвер

сії» н

а 201

3 – 20

17 р

р. за

2013

р.

рік

напр

ямок

прог

рами

найб

ільш

знач

ущий

рез

ульт

атпр

акти

чна ц

інні

сть

Галу

зьГл

обал

ь-на

пр

об-л

ема

12

34

56

2013

Біол

огічн

і рес

урси

та

техн

олог

ічні з

а-са

ди їх

перв

инно

ї пе

реро

бки

Пров

еден

о скр

инінг

87 ш

тамі

в зел

ених

водо

рост

ей –

поте

нцій-

них п

роду

цент

ів біо

дизе

лю. В

изна

чено

перс

пект

ивніс

ть пр

о-ду

цент

ів бу

тано

лу пр

и вик

орис

танн

і аль

терн

атив

них с

убст

ратів

та

за де

поно

вано

найе

фект

ивніш

ий ш

там-

прод

уцен

т бут

анол

у –

C.ace

tobu

tylic

um IF

BG C6

H

Визн

ачен

о най

-еф

екти

вніш

ий ш

там-

прод

уцен

т бут

анол

у

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во;

Енер

гети

ка

Нова

енер

-ге

тика

Хімічн

і асп

екти

но

вітніх

техн

олог

ій біо

енер

гоко

нвер

сії

Розр

обле

но ен

рего

- та р

есур

соза

ощад

ливи

й спо

сіб дв

оста

дій-

ної т

ранс

форм

ації т

ригл

іцери

дів ш

ляхо

м ет

анол

ізу з

наст

упни

м су

льфі

дува

нням

етил

ових

есте

рів ви

щих

жир

них к

исло

т. Це

до-

звол

яє зм

енши

ти те

мпер

атур

у та т

рива

лість

проц

есу,

викл

ючає

ви

діле

ння с

ірков

одню

та ви

кори

стан

ня м

етан

олу.

Синт

езов

ані

прод

укти

маю

ть то

ксик

олог

оеко

логіч

ну бе

зпеч

ність

.

Ство

рені

мате

ріали

під

вищ

ують

фри

к-ці

йні х

арак

тери

стик

и ма

стил

та їх

захи

сні

влас

тиво

сті щ

одо

чорн

их і к

ольо

рови

х ме

талів

без з

асто

-су

ванн

я інг

ібіто

рів

коро

зії

Пром

исло

-віс

ть

Техн

оло-

ічне в

ідст

а-ва

ння;

6-й

те

хнол

огіч-

ний у

клад

Розр

обле

но еф

екти

вний

, ста

більн

ий ка

таліз

атор

Cu/A

l2O3-

Cr2O

3 гід

рува

ння е

тано

л-гл

іцери

ново

ї сум

іші в

проп

іленг

лікол

ь. По

-ка

зано

мож

ливіс

ть се

лект

ивно

го од

ержа

ння з

а дво

реак

торн

ою

схем

ою ко

нвер

сії гл

іцери

ну 2,

24-тр

имет

ил-1

,3-ді

окса

ну

Одер

жанн

я вис

окоо

к-та

ново

го ко

мпон

енту

бе

нзин

івЕн

ерге

тика

Нова

енер

-ге

тика

365

Секція 3. проблеми розвитку національної інноваційної системи та інноваційної діяльності ...1

23

45

6

2013

Стен

дови

ми ви

проб

уван

нями

етил

ових

есте

рів ки

слот

льня

ної

олії н

а сер

ійном

у тра

ктор

ному

двиг

уні в

стан

овле

но, щ

о за

прий

нятн

их ен

ерго

-еко

номі

чних

пока

зник

ів ро

боти

двиг

уна

сумі

шеві

пали

ва (2

0–60

% об

. ест

ерів)

пере

важа

ють д

изпа

ливо

на

фтов

ого п

оход

женн

я як з

а скл

адом

вихл

опни

х газ

ів, та

к і за

по

внот

ою зг

орян

ня

Висо

коеф

екти

вні

пали

вні с

уміш

і з ви

-ко

рист

ання

м ес

терів

ки

слот

льня

ної о

лії

-«-

-«-

Техн

ічні з

асад

и но

вітніх

техн

олог

ій біо

енер

гоко

нвер

сії

Спро

екто

вано

та ви

гото

влен

о піло

тну у

стан

овку

для о

трим

ан-

ня рі

дког

о піро

пали

ва ш

ляхо

м шв

идко

го пі

роліз

у біом

аси.

Пр

овед

ено п

ершу

серію

експ

ерим

ентів

із ш

видк

ого п

іроліз

у по

дрібн

еної

дере

вної

біома

си (т

ирси

) з от

рима

нням

біон

афти

. Ст

воре

на ус

тано

вка м

ає пр

одук

тивн

ість д

о 4,65

кг/го

д по

пере

робц

і сир

овин

и з ви

ходо

м біо

нафт

и до 5

1,3%

мас

и пер

е-ро

блен

ої біо

маси

Обла

днан

ня дл

я от

рима

ння р

ідко

го пі

-ро

пали

ва (б

іонаф

ти)

-«-

-«-

За до

помо

гою

удос

кона

лено

ї та в

ериф

ікова

ної т

епло

фізи

чної

моде

лі ро

зрах

ован

о пар

амет

ри пр

оцес

ів ут

воре

ння,

філь

трац

ії та

збор

у біог

азу.

Розр

обле

но ес

кізни

й про

ект м

ало к

ошто

вної

реко

нстр

укці

ї Бор

тниц

ької

стан

ції а

ерац

ії з м

етою

одно

часн

ого

спал

юван

ня бі

огаз

у і пр

ирод

ного

газу

та зб

ільше

ння н

ад-

ходж

ення

біог

азу д

о кот

ельн

і за р

ахун

ок зм

енше

ння в

трат

у ме

тант

енка

х і га

згол

ьдер

ах

Реко

нстр

укці

я дію

чої

стан

ції а

ерац

ії з од

но-

часн

им сп

алюв

ання

м біо

газу

і при

родн

ого

газу

-«-

-«-

Скл

аден

о за

[4].

Закі

нчен

ня та

бл. 1

366


вдосконалення і розроблення новітніх хімічних технологій, а також Ðзастосування нових підходів для біоенергоконверсії;удосконалення технологій хімічної трансформації жирних кислот Ðв олії для одержання біодизеля;вдосконалення існуючих та розробка альтернативних технологій Ðотримання паливних компонентів, необхідних для виробництва біопалив;використання відходів сільськогосподарського виробництва, лісо- Ðвої, харчової промисловості та побутових відходів як сировини для отримання біопалив;практичне використання побічних продуктів та відходів виробни- Ðцтва біопалив;порівняльний аналіз різних джерел біоенергетичної сировини Ðз урахуванням собівартості, екологічної безпеки, а також можли-вості отримання при цьому додаткових корисних продуктів.

літерАтУрА1. Про цільову комплексну програму наукових досліджень НАН України «Біомаса як паливна

сировина» («Біопалива») / Постанова Президії НАН України від 28.02.2007 р. №56 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www1.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2007/regulations/OpenDocs /070228_56.pdf.

2. Про виконання цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України «Біо-маса як паливна сировина» («Біопалива») – етап 2010–2012 рр. / Розпорядження Президії НАН України від 20.03.2013 р. № 189 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www1.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2013/directions/OpenDocs/130320_189.pdf.

3. Концепція цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України «Біологічні ресурси і новітні технології біоенергоконверсії» на 2013–2017 рр. / Додаток до розпорядження Президії НАН України від 20.03.2013 р. № 189 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www1.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2013/directions/OpenDocs /130320_189_concept.pdf

4. Звіт про діяльність Національної Академії наук України у 2013 році. – К.: ВД «Академпе-ріодіка», 2014. – 560 с.

367


УДК 005.342: [005.591.3+ 005.96]:631.164.6

ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА яК СТРАТЕГІЧНА ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОдАРСЬКИХ

ПІдПРИЄМСТВ

Гогуля людмила Валентинівна, аспірант кафедри менеджменту ім. проф. Й. С. Завадського,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, (м. Київ), e-mail: [email protected]

У процесі трансформаційних перетворень, які відбуваються в су-спільстві та в економіці зокрема, інноваційний тип розвитку підприємства виступає швидше не як альтернативний варіант розвитку, а як стратегіч-но необхідний, що дозволить вітчизняним підприємствам адаптуватися в глобальне ринкове середовище та успішно функціонувати в умовах жор-сткої конкуренції.

Прискорений курс на поглиблення торговельно-економічного співро-бітництва України з країнами ЄС, зокрема, у сфері сільськогосподарсько-го виробництва, вимагає переорієнтації діяльності суб’єктів господарю-вання АПК з виробників сировини у виробників конкурентоспроможної товарної продукції для можливості виходу на нові ринки збуту.

Національні товаровиробники в умовах фінансового дефіциту зму-шені конкурувати з досвідченими іноземними представництвами, які вже володіють усім спектром передових технологій інноваційного менедж-менту, розгортають дистриб’юторські мережі і поступово зміцнюють свої позиції [3].

Лише стратегічний курс на інноваційний розвиток дозволить підви-щити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств та їх експорт-ний потенціал, завойовувати і втримувати значну частку ринку та, відпо-відно, забезпечити високі показники економічного розвитку, зростання доходів і фінансову стабільність [3; 4].

Ідеологічною основою інноваційного розвитку підприємства є його організаційна культура.

368


Доведено, що інноваційна спроможність підприємства до впрова-дження інновацій обумовлюється рівнем його інноваційного потенціалу, тобто здатністю реалізовувати інновації в рамках обраної стратегії розви-тку. Організаційна культура стимулює розвиток інноваційного потенціа-лу [7, с. 9]. Її потрібно розглядати як важливий чинник у створенні адек-ватної стратегії інноваційного розвитку підприємства.

Організаційна культура підприємства починає формуватися з момен-ту створення самого підприємства та становить собою ідеологічну осно-ву, що формується лідерами і характеризується наявністю у підлеглих спільності інтересів і цінностей, певних правил поведінки як таких, що дозволяють «трансформувати загальноорганізаційні цілі в особисту ціль кожного» [6, с. 7].

У процесі переходу сільськогосподарських підприємств до впрова-дження стратегії інноваційного розвитку їх організаційна культура по-требуватиме значних змін. Оскільки носіями культури є люди, праців-ники підприємства, саме від того, чи зможуть вони «трансформувати» інноваційний елемент в цінності та цілі кожного з них, залежатиме май-бутній шлях розвитку підприємства. Орієнтир до формування культури, яка сприяє інноваціям, перетворюючи інноваційні ідеї на реальність, і ба-лансування організаційних потреб з потребами майбутніх змін завдають керівники-лідери [2].

Деякі автори визначили трансформаційне лідерство як ідеальний стиль керівництва для сприяння інноваціям [8]. Трансформаційне лідер-ство – це процес внутрішньої соціально-психологічної організації, управ-ління діяльністю команди, впливу на працівників, який супроводжується зміною уявлень і цінностей останніх, активізації вищих потреб у нова-торстві, досягненні, творчості, самоактуалізації. Такий підхід передбачає згуртування працівників навколо комплексу переконань та цінностей для досягнення чітких і вимірюваних цілей; одночасного розвитку особисто-сті кожного члена групи і колективу в цілому.

Зрозуміло, що процес трансформації традиційної організаційної куль-тури в організаційну культуру інноваційного розвитку буде досить довго-

369


тривалим і потребуватиме цілого комплексу управлінських процедур та імплементації концепції організаційної культури інноваційного розвитку. Такий процес потребує окремого ґрунтовного наукового дослідження.

якщо ж результат впровадження нової культури буде позитивним, то на виході така організаційна культура відображатиме рівень розвитку ін-новаційних процесів на підприємстві, ступінь включеності в ці процеси працівників, задоволеності їх від участі, і відповідатиме наступним прин-ципам: – заохочення ініціативи і творчого пошуку працівників;

заохочення до розвитку і набуття нових знань і навичок; Ðнаціленість на результат; Ðспівробітництво між працівниками; Ðвільний обмін ідеями та інформацією в колективі; Ðтолерантне сприйняття керівництвом і членами колективу іннова- Ðційних ідей, висловлених іншими працівниками;толерантне сприйняття можливих помилок і невдач; Ðделегування повноважень членам колективу; Ðучасть кожного працівника у процесі досягнення цілей інновацій- Ðного проекту, усвідомлення своєї значущості;свобода творчості й висловлювань; Ðнеприпустимість нав’язування ідей керівника працівникам; Ðзахист прав кожного співробітника на інноваційні рішення [5]. Ð

Формування організаційної культури інноваційного типу розвитку сприятиме створенню творчої атмосфери на підприємстві й більш інтен-сивному впровадженню інновацій [1, с. 1]. Це дозволить підприємству самостійно розробляти і впроваджувати в практику передові ідеї, техно-логії, бути стійким до змін зовнішнього середовища, якісно і вчасно вико-нувати всі свої зобов’язання, характеризуватись високою інвестиційною привабливістю. Отже, ефективність впровадження організаційної культу-ри інноваційного типу як внутрішнього джерела інноваційного розвитку є максимальною при будь-якому ризику, а відтак, її потенційна цінність дуже значна [3].

370


Отже, інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств в умовах жорсткої конкуренції можливий завдяки творчому пошуку, ор-ганізаційній культурі інноваційного типу, яка його стимулює та виступає стрижневим фактором успіху, а її ядро становить персонал підприємства та команда менеджерів, об’єднаних спільними цінностями, інтересами і прагненням досягати поставлених цілей [3].

літерАтУрА1. Зубенко В. В. Організаційно-економічний механізм формування інноваційної культури

підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 «Економіка та упр. п-вами (за видами екон. діяльності)»/ В. В. Зубенко. – Донецьк, 2011. – 20 с.

2. Коновалова М. В. Лідерство в державному управлінні як чинник формування інноваційної організаційної культури [Електронний ресурс] /М. В. Коновалова. – Режим доступу : http://www.sworld.com.ua/konfer29/1254.pdf – Назва з екрана.

3. Корпоративна культура : навч. посіб. / [Г. М. Захарчин, Н. П. Любомудрова, Р. О. Винничук, Н. В. Смолінська]; під ред. Г. М. Захарчин. –Львів : Новий Світ-2000, 2011. – 342 с. – (Вища освіта в Україні).

4. Костюк, А. К. Інноваційний розвиток підприємств: економічні умови, проблеми та пер-спективи [Електронний ресурс] / А. К. Костюк, К. О. Бояринова. – Режим доступу : http://probl-economy. kpi.ua/pdf/2011_7.pdf – Назва з екрана.

5. Кухта Б. Політичні еліти і політичне лідерство / Б. Кухта, Н. Теплоухова.- Львів: [б.в.], 1995.- 199 с.

6. Максименко А. А. Организационная культура: системно-психологические описания: учеб. пособие / А. А. Максименко ; Костромской гос. ун-т им. Н. А.Некрасова. Институт педагогики и психологии. – Кострома : [б.и.], 2003. – 158 с.

7. Смолінська Н. В. Організаційна культура інноваційного розвитку машинобудівних підпри-ємств: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 «Економіка та упр. п-вами (за видами екон. діяльності)»/ Н. В. Смолінська. – Львів, 2014. – 23 с.

8. Howell J. M. Champions of technological innovation // J. M. Howell, C. A. Higgins // Administrative Science Quarterly. – 1990. – №2. – р. 317 – 341.

371


УДК 331.5.024

яКІСНА ЗАЙНяТІСТЬ яК СТРАТЕГІЧНИЙ ОРІЄНТИР РЕфОРМУВАННя ЕКОНОМІКИ УКРАїНИ

Гончарова надія Володимирівна, аспірант, Кіровоградський національний технічний університет, e-mail: [email protected]

Світовий досвід свідчить, що успіх економічних реформ і досягнен-ня цілей якісного людського розвитку тісно пов’язані зі спроможністю держави забезпечити створення якісних робочих місць, які передбачають гідні умови та оплату праці, можливості освітньо-професійного зростан-ня, продуктивне використання знань, вмінь, творчих здібностей. Проте у сфері зайнятості України спостерігаються гострі протиріччя. Пріори-тети реформування економіки та забезпечення якісного людського роз-витку вимагають посиленої уваги до проблем зайнятості з позицій забез-печення її якості.

Теорія зайнятості стала формуватися одночасно з появою ринкових відносин. Її розробниками у різні часи стали А. Сміт, Д. Рікардо, В. Петті, К. Маркс, М. Туган-Барановський, Дж. М. Кейнс, А. Маршалл та інші до-слідники.

Серед українських вчених вивченню проблем зайнятості присвяти-ли свої праці С. Бандур, О. Грішнова, Т. Заяць, Г. Купалова, І. Кравченко, е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Онікієнко, В. Петюх, І. Петрова та ін. Водно-час питання забезпечення якісної зайнятості населення залишаються най-менш дослідженими і потребують подальшого опрацювання в контексті реалізації концепції гідної праці.

Метою статті є дослідження теоретичних засад зайнятості, її видів і типів та визначення сутності якісної зайнятості.

Закон України «Про зайнятість населення», прийнятий у 1991 р., тлу-мачить термін «зайнятість» досить широко, а саме як діяльність грома-дян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб, і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі [1].

372


В науковій літературі зайнятість характеризують багатоаспектно: як економічну категорію, яка відображає використання ресурсів пра-ці, забезпечуючи виробництво валового національного продукту, тобто створення економічних основ життя населення; як явище використання індивідуальної і суспільної праці, яке має не тільки економічний, а й соці-альний сенс (ні хлібом єдиним живе людина, тобто не лише заробітками, а й задоволенням від праці, творчої самореалізації, соціальної взаємодії з колегами, усвідомлення корисності праці для суспільства тощо); як про-цес задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кіль-кості та якості тощо [2 – 5 ].

Аналіз теоретичних джерел показує, що наукові уявлення збагачу-ються дослідженнями різних видів і форм зайнятості. Зайнятість класифі-кують за різними ознаками. Наприклад, В. Петюх класифікує зайнятість за такими ознаками: за формою організації робочого часу (повна, непо-вна; видима, невидима; добровільна, вимушена); за статусом (первинна і вторинна); за характером організації робочих місць та робочого часу (стандартна і нестандартна); за стабільністю трудової діяльності (постій-на, тимчасова); за формами правового регулювання (регламентована (ле-гальна), нерегламентована (нелегальна)) [2, с. 75].

Крім того, вчені, характеризуючи зайнятість з економічних та соці-альних позицій, виокремлюють зайнятість раціональну (ураховує доціль-ність перерозподілу та використання трудових ресурсів), продуктивну (ураховує результативність праці щодо створення матеріальних і духо-вних благ) та ефективну (ураховує економічну доцільність, створення до-ходу). Поділяємо погляди М. Семикіної, Н. Іщенко в тому, що «ефективна зайнятість населення може трактуватись як зайнятість, результатом якої є максимально повне задоволення потреб суспільства та його членів у мате-ріальних і духовних благах та послугах з мінімально можливими суспіль-ними затратами» [5, с. 22].

Разом із тим, вважаємо, що класифікація зайнятості має бути збага-чена характеристиками якісної зайнятості. Реалії сьогодення свідчать, що гостра системна криза в Україні уповільнює структурну перебудову

373


економіки, деформує відтворювальні процеси, негативно відображається на зайнятості, її продуктивності, умовах праці, забезпеченні актуальних соціальних потреб населення. Конче необхідно спрямовувати реформи на створення якісної зайнятості в Україні, що має відповідати концепції МОТ про гідну працю.

З нашої точки зору, якісна зайнятість має базуватися на створенні ви-сокоякісних робочих місць, які забезпечуватимуть реалізацію трудових, соціальних, творчих можливостей і здібностей людей, якісне відтворення трудового потенціалу та його освітньо-професійний розвиток. Така за-йнятість передбачає скорочення обсягів ручної, непрестижної та важкої праці, модернізацію старих і створення нових робочих місць з привабли-вими умовами праці та її оплати, забезпечення професійного навчання на робочих місцях, оновлення знань, автоматизацію, комп’ютеризацію, інте-лектуалізацію трудових процесів тощо. Забезпечення якісної зайнятості сприятиме соціальній стабільності, зростанню добробуту, економічному зростанню та інноваційному розвитку країни загалом. Розробка механіз-мів якісної зайнятості уявляється вкрай важливою як сьогодні, в складних соціально-економічних умовах, так і надалі, з урахуванням перспективних потреб модернізації економіки України.

літерАтУрА1. Про зайнятість населення. Закон України від 01.03.1991р., № 803-XII // Відомості Верхо-

вної Ради України. – 1991. – № 14.

2. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб.– К.: МАУП, 1997. – 120 с.

3. Лібанова Е.М. Ринок праці: навч. посіб. / Е.М. Лібанова.– Київ: Центр навчальної літерату-ри, 2003. – 224 с.

4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. А. М. Колот. – К.: КНЕУ, 2009. – 711 с.

5. Семикіна М. В. Мотивація ефективної зайнятості: пошук оптимальної стратегії: [Моногра-фія] / М. В. Семикіна, Н. А. Іщенко. – Кіровоград: КОД, 2012. – 216 с.

374


УДК 330.332

МЕТОдИЧНИЙ ПІдХІд дО ОЦІНюВАННя РІВНя ІНТЕГРАЦІї ГАЛУЗЕВОГО ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Кирику марина Василівна, асистент кафедри маркетингу, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Основою для розвитку економіки України на інноваційній осно-ві, забезпечення можливості її інтеграції в європейський соціально-економічний простір, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на сучасному етапі виступає ефективне здійснення інвести-ційної діяльності на всіх рівнях: держава – регіон – галузь – підприємство. Першим етапом на шляху створення дієвої та ефективної системи управ-ління процесами інтеграції галузевого інвестиційно-інноваційного роз-витку з урахуванням економічної захищеності інвестицій повинна стати розробка методики оцінки рівня цієї інтеграції.

Оцінку ефективності рівня євроінтеграції інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств залізорудної галузі з урахуванням економічної за-хищеності інвестицій, на нашу думку, доцільно здійснювати на підгрунті таких показників [1, с. 359 – 367; 2; 3]: GDP − величина внутрішнього валового продукту країни, грош. од.; GDPгал.кр. – величина валового вну-трішнього продукту, що створюється залізорудною галуззю країни, грош. од.; GDPгал.св. – величина світового обсягу виробництва залізорудною галуззю, грош. од.; GDPгал. – величина внутрішнього валового продукту залізорудної галузі, грош. од.; EXP − величина експорту (імпорту, зовніш-ньоторгівельного обороту) країни, грош. од.; еХРгал. – величина обсягу експорту продукції залізорудної галузі, грош. од.; GDI – величина валових внутрішніх капіталовкладень, грош. од.; FDI – величина прямих інозем-них інвестицій в країну, грош. од.; FDIгал. – величина прямих іноземних інвестицій в залізорудну галузь країни, грош. од.; І − величина загального обсягу реальних інвестицій в залізорудній галузі, грош. од.; VF − величина обсягу фінансування науково-технічних робіт у залізорудній галузі за ра-хунок усіх джерел, грош. од.

375


Враховуючи те, що, незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї, в [1, с. 359 – 367;] рівень інтегрованості економіки країни у глобальну економіку про-понується визначити за допомогою таких показників:

1) співвідношення експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обо-роту) до ВВП країни:

1 100%;iEXP

kGDP

= × (1)

2) відношення прямих іноземних інвестицій (FDI) до валових вну-трішніх капіталовкладень (GDI):

2 100%.iFDI

kGDI

= × (2)

На основі методичних рекомендацій щодо оцінки рівня економічної безпеки України [2] для оцінювання рівня інвестиційної захищеності під-приємств гірничорудної галузі можна запропонувати показник, що визна-чає відсоткове відношення загального обсягу реальних інвестицій окремої галузі промисловості країни до валового внутрішнього продукту (Lis):

100 19 25%.isI

LGDP

= × ≥ ÷ (3)

Максимальне порогове значення інвестиційної захищеності відпові-дає етапу, коли економіка перебуває на стадії реформування і потребує значних інвестицій для прискорення темпів науково-технічного прогре-су за рахунок стулювання інноваційного шляху розвитку національного господарства. Коли національна економіка перебуває на етапі стабільно-го розвитку, порогове значення рівня інвестиційного захисту може бути меншим.

При цьому показник інноваційної захищеності буде визначатися як відношення обсягу фінансування науково-технічних робіт за рахунок усіх джерел (VF) до GDP (Iins):

376


100 2%.insVF

IGDP

= × ≥ (4)

Для дослідження граничних меж областей маневрування рівнем ін-теграції інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств залізорудної галузі в умовах євроінтеграції з урахуванням економічної захищеності ін-вестицій отримано нормалізовані умови рівня інтеграції:

(5)

(6)

(7)

(8)Глобалізація на рівні галузей економіки передбачає участь окремих

підприємств галузі в різноманітних формах міжнародних економічних відносин. При цьому показник рівня інтегрованості (1) стосовно оцінки процесу глобалізації окремої галузі трактується як коефіцієнт спеціаліза-ції галузі, а саме співвідношення експортних до національних продажів галузі:

(9)

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про пріоритетні напрями інновацій-ної діяльності в Україні» [4] передбачається «… збільшення експортного потенціалу держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень». Отже, виходячи з того, що залізорудна га-лузь добувної промисловості України є в більшій своїй мірі експортноо-рієнтованою, дослідження граничних меж областей маневрування рівнем

377


інтеграції інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств залізоруд-ної галузі в умовах євроінтеграції необхідно здійснювати, як з урахуван-ням умов (5) – (8), − висока якість рівня інтеграції (рівень країна), так і з урахуванням (9), − середня якість рівня інтеграції (рівень галузь).

Для дослідження граничних меж областей маневрування рівнем ін-теграції інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств залізорудної галузі в умовах євроінтеграції з урахуванням економічної захищеності ін-вестицій (середня якість рівня інтеграції − рівень галузь) отримано нор-малізовані умови рівня інтеграції:

(10)

Отже, надається можливість раціонально обґрунтувати необхідну величину прямих іноземних інвестицій в залізорудну галузь країни, вели-чину загального обсягу реальних інвестицій в залізорудній галузі та ве-личину обсягу фінансування науково-технічних робіт, яка необхідна для стулювання інноваційного шляху розвитку галузі.

літерАтУрА1. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / Б. М. Одягайло. – 2-ге вид., випр.

і доп. – К.: Знання, 2006. – 407с.

2. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За редакцією С. І. Пирожкова. – К, НІПМБ. – 2003. – 63 с.

3. Глобалізація світових економічних процесів [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://lib.lntu.info/book/fb/etme/2011/11-68/page7.html, вільний. – Назва з екрану. – (Дата звер-нення: 03.10.2014).

4. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 № 3715-VI. [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/433-15

378


УДК 330.342 + 332.1

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННя МОЛЕКУЛяРНИХ І КЛІТИННИХ ТЕХНОЛОГІЙ В МЕдИЦИНІ УКРАїНИ

матюшенко ігор Юрійович, кандидат технічних наук, професор, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, здобувач

Науково-дослідний центр індустріальний пробелм розвитку НАН України, e-mail: [email protected]

Біомедицина як один з напрямків використання конвергенції nBiC-технологій, за різними оцінками, приведе до найбільш радикальних проривних досягнень у цій галузі інновацій. як очікується, в ххІ столітті досягнення нано- і біотехнологій створять нові методи в терапії і потенційні передумови до збільшення фізичних можливостей людини.

Вже сьогодні відбувається революція в медицині з точки зору уявлень про етіологію, патогенез і лікування хвороб людини, що пов’язано з досягненнями в галузі молекулярної біології і генетики, молекулярної медицини і фармакології. До основних тенденцій практичної реалізації фундаментальних розробок у вказаних галузях фахівці відносять [1, с. 11 – 12]:

розвиток Ð персоналізованої медицини, пов’язаної з розвитком унікаль-них високотехнологічних видів діагностики і лікування. Саме вона стає основою профілактики і лікування найбільш поширених ін-фекційних і хронічних неінфекційних захворювань людини, в тому числі серцево-судинних, онкологічних, нейро-дегенеративних за-хворювань, захворювань обміну речовин. Перевага геннодіагнос-тики полягає в тому, що вона дає змогу виявити спроможність до розвитку того чи іншого захворювання задовго до його клінічних проявів, а також сформувати план профілактичних заходів, що за-побігають його розвитку і полегшують його плин, з урахуванням індивідуальних властивостей організму пацієнта стосовно терапії;віддзеркаленням функціонування геному кожного конкретного Ðпацієнта є постгеномні події, пов’язані із синтезом багаточисель-них білків, дослідженню якого сьогодні приділяється особлива ува-га в рамках протеоміки;

379


створення оригінальних фармакологічних засобів на основі новіт- Ðніх наукових досліджень у галузі молекулярної біології і медицини, дія яких враховує індивідуальну чутливість до ліків і яку вивчає фар-макогеноміка. Багато фармакогенетичних феноменів, які спостері-гаються під час застосування лікарських препаратів, відбиваються в фармакокинетичних процесах;розробка і створення інноваційних лікарських препаратів перед- Ðбачає розвиток фармацевтичних досліджень на основі біоаналітич-них технологій, які дозволяють суттєво підвищити ефективність доставки лікарської речовини до місця її дії, збільшити безпечність застосування ліків пацієнтами;створення нових лікарських форм із застосуванням Ð нанотехноло-гій;побудова алгоритмів і методів аналізу, створення баз даних, що до- Ðзволяють з’ясовувати механізм функціонування біологічних тек-стів, розробляти цілеспрямовані фармакологічні впливи, чим і за-ймається біоінформатика.

В Україні Постановою Президії НАН України від 07.07.2010 р. №222 започатковано цільову комплексну міждисциплінарну програму наукових досліджень НАН України «Фундаментальні основи молекулярних та клітинних біотехнологій» на 2010 – 2014 рр. [2]. В рамках затвердженої Концепції вказаної програми поставлено за мету виконати дослідження з таких напрямів сучасної біології:

вивчення властивостей і механізмів функціонування біомакромо- Ðлекул, надмолекулярних комплексів, субклітинних та мембранних структур у нормі і патології;розробка фундаментальних основ молекулярних та клітинних тех- Ðнологій для діагностики, профілактики і лікування захворювань та генетичного поліпшення живих організмів;структурна, функціональна та порівняльна геноміка людини, тва- Ðрин, рослин та мікроорганізмів;сучасні аспекти створення біологічно активних препаратів, нових Ðформ рослин та мікроорганізмів.

380


Розпорядженням Президії НАН України від 01.09.2010 р. №573 «Про затвердження переліку наукових проектів цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових досліджень НАН України «Фундаментальні основи молекулярних та клітинних біотехнологій» затверджено комплекс проектів вказаної програми [3]. В рамках цієї програми шляхом застосування новітніх методів молекулярної фізіології, біохімії та генної інженерії планується зробити таке:

розробка нових підходів до боротьби з найпоширенішими та най- Ðнебезпечнішими хворобами людини та тварини;створення наукових засад для розробки нових лікарських засобів, Ðїх терапевтичного застосування та ефективних систем цільової до-ставки в організм;розробка новітніх методів діагностики та лікування соціально важ- Ðливих захворювань людини;вивчення сучасних аспектів створення методами генної інженерії Ðнових форм рослин і мікроорганізмів – продуцентів лікарських препаратів;розробка нових, екологічно безпечних біотехнологій підвищення Ðпродуктивності та стійкості сільськогосподарських рослин до не-сприятливих біотичних та абіотичних факторів;дослідження молекулярних механізмів дії біологічно активних ре- Ðчовин для створення нових високоефективних добрив регуляторів росту, засобів захисту рослин.

Найбільш значущі результати виконання вказаної програми за 2010 – 2013 рр. наведені в табл. 1 [4 – 6].

У 2013 р. розпочато роботи з виконання Державної цільової науково-технічної програми розроблення новітніх технологій створення вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров’я людини та задоволення потреб ветеринарної медицини на 2011 – 2015 рр.

Метою Програми є розроблення молекулярних та клітинних технологій створення вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров'я людини та задоволення потреб ветеринарної медицини. Шляхами досягнення вказаної мети є [7]:

381

Секція 3. проблеми розвитку національної інноваційної системи та інноваційної діяльності ...та

блиц

я 1на

йбіл

ьш зн

ачущ

і рез

ульт

ати

вико

нанн

я ціл

ьово

ї ком

плек

сної

між

дисц

иплі

нарн

ої п

рогр

ами

«Фун

даме

нтал

ьні о

снов

и мо

леку

лярн

их та

кліти

нних

біо

техн

олог

ій» з

а 201

0 – 20

13 р

р.

рік

напр

ямпр

огра

мина

йбіл

ьш зн

ачущ

ий р

езул

ьтат

прак

тичн

а цін

ніст

ьГа

лузь

Глоб

альн

а про

-бл

ема

12

34

56

2011

Влас

тиво

-сті

комп

-ле

ксів

біома

кром

о-ле

кул

Пров

еден

о пош

ук ін

гібіто

рів, я

кі ст

анут

ь осн

о-во

ю дл

я ств

орен

ня но

вих а

нтиб

акте

ріаль

них

лікар

ськи

х пре

пара

тів з

селе

ктив

ною

дією

прот

и па

тоге

нних

бакт

ерій

Анти

бакт

еріал

ьні п

репа

рати

пр

оти т

убер

куль

озу і

енте

-ро

коко

вих і

нфек

цій л

юдин

иМ

едиц

ина

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

Мол

екул

ярні

та кл

і-ти

нні т

ехно

логії

Розр

обля

ютьс

я про

тоти

пи те

ст-си

стем

для

ДНК-

діаг

ност

ики н

айбіл

ьш по

шире

них в

Укра

їні

моно

генн

их сп

адко

вих з

ахво

рюва

нь і г

енет

ични

х чи

нник

ів сп

адко

вої с

хиль

ност

і до і

нсул

ьтів

ДНК-

діаг

ност

ика с

падк

ових

за

хвор

юван

ь-«

--«

-

Гено

міка

Скон

стру

йова

но ве

ктор

и, щ

о міст

ять г

ени с

тійко

с-ті

до ге

рбіц

идів

Отри

манн

я гер

біцид

остій

-ки

х рос

лин

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во

Прод

овол

ьча

проб

лема

Біол

огічн

о акт

ивні

речо

вини

Розр

обле

но ла

бора

торн

у тех

ноло

гію од

ержа

ння з

мо

рськ

ої си

рови

ни бі

олог

ічно а

ктив

них р

ечов

ин,

збаг

ачен

их бі

оген

ними

стим

улят

орам

и

Біол

огічн

о акт

ивні

доба

вки

для х

арчу

ванн

я і як

комп

о-не

нти м

едич

них п

репа

ратів

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во

Мед

ицин

а

Прод

овол

ьча

проб

лема

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

2012

Влас

тиво

сті к

омпл

ек-

сів бі

омак

ромо

леку

л

Ство

рено

наук

ові з

асад

и для

розр

обки

новіт

ніх

тест

-сист

ем дл

я діаг

ност

ики і

ліку

ванн

я спа

дко-

вих з

ахво

рюва

нь лю

дини

, ефе

ктив

них с

исте

м до

став

ки т

ерап

евти

чних

генів

у кл

ітини

Генн

а тер

апія

тера

певт

ичне

за

стос

уван

ня ст

овбу

рови

х кл

ітин

Мед

ицин

аДе

попу

ляці

я і с

тарін

ня на

-се

ленн

я

382


12

34

56

Пров

еден

о дос

лідже

ння з

удос

кона

ленн

я мет

одів

міше

нь-сп

рямо

вано

го по

шуку

селе

ктив

них б

іо-ло

гічно

акти

вних

речо

вин

Селе

ктив

ні біо

логіч

но ак

-ти

вні р

ечов

ини

-«-

-«-

Мол

екул

ярні

та кл

і-ти

нні т

ехно

логії

Вивч

ено н

ауко

ві ас

пект

и ств

орен

ня но

вих ш

тамі

в мі

кроо

рган

ізмів,

росл

ин –

прод

уцен

тів лі

кар-

ськи

х пре

пара

тів

Нові

прод

уцен

ти лі

карс

ьких

пр

епар

атів

-«-

-«-

Пров

еден

о роб

оти з

і ств

орен

ня но

вітніх

біо-

техн

олог

ій дл

я під

вищ

ення

прод

укти

внос

ті сіл

ь-сь

кого

спод

арсь

ких р

осли

н та ї

х стій

кост

і до д

ії біо

тичн

их та

абіот

ични

х фак

торів

Підв

ищен

ня пр

одук

тивн

ості

й стій

кост

і рос

лин

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во

Прод

овол

ьча

проб

лема

Гено

міка

Розр

обле

но на

уков

і зас

ади п

орівн

яльн

ої ге

номі

ки

росл

ин і т

вари

н (вк

люча

ючи р

ідкіс

ні та

зник

аючі

види

)

Збер

ежен

ня ге

нофо

нду і

по-

шук н

ових

генів

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во; М

еди-

цина

Прод

овол

ьча

проб

лема

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

Біол

огічн

о акт

ивні

речо

вини

Пров

еден

о дос

лідже

ння з

вивч

ення

мол

екул

яр-

них м

ехан

ізмів

дії б

іолог

ічно а

ктив

них р

ечов

ин,

регу

лято

рів ро

сту,

засо

бів за

хист

у рос

лин

Ство

ренн

я інс

екти

циді

в, фу

нгіц

идів,

герб

іцид

ів

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во

Прод

овол

ьча

проб

лема

2013

Влас

тиво

сті к

омпл

ек-

сів бі

омак

ромо

леку

л

Одер

жано

висо

коек

спре

сійни

й про

дуце

нт ре

ком-

бінан

тних

scFv

-ант

итіл,

спец

ифічн

их до

прот

еїну

С люд

ини.

Про

веде

но ро

боти

з од

ержа

ння с

пе-

цифі

чних

до пр

отеїн

у С лю

дини

мон

окло

наль

них

анти

тіл

Розр

обка

імун

офер

мент

-но

го м

етод

у виз

наче

ння

конц

ентр

ації п

роте

їну С

в пл

азмі

кров

і люд

ини

Мед

ицин

аДе

попу

ляці

я і с

тарін

ня на

-се

ленн

я

прод

овже

ння т

абл.

1

383


23

45

6

Досл

ідже

но ди

фере

нціац

ію та

інте

грац

ію не

й-тр

альн

их ст

овбу

рови

х кліт

ин, т

ранс

план

това

них

при м

одел

юван

ні іш

емічн

ого у

шкод

женн

я моз

ку

in vit

ro та

in vi

vo. З

а рез

ульт

атам

и мод

елюв

ання

це

ребр

альн

ої іш

емії ц

і кліт

ини з

датн

і від

новл

ю-ва

ти ф

ункц

ії пош

кодж

еної

ткан

ини г

іпока

лма,

утво

рююч

і син

апти

чні т

ермі

нали

Вико

рист

ання

стов

буро

вих

кліти

н для

відн

овле

ння

функ

ції п

ошко

джен

ої тк

ани-

ни гі

пока

лма

-«-

-«-

Пров

еден

о тра

нсля

ційн

і дос

лідже

ння е

кспр

есії

прот

еїнкін

аз ро

дини

PKD1

і PKD

2 в зл

оякіс

них п

ух-

лина

х шлу

нка.

Вста

новл

ено,

що р

івень

експ

ресії

PK

D2 в

злоя

кісни

х пух

лина

х шлу

нка к

орел

ює із

ро

зпов

сюдж

еніст

ю і с

таді

єю пу

хлин

ного

проц

есу,

зокр

ема,

з ная

вніст

ю ме

таст

азів.

Ство

рено

тест

-си

стем

у для

дифе

ренц

ійног

о виз

наче

ння р

івня

експ

ресії

мРН

К про

теїнк

іназ л

юдин

и з ви

кори

с-та

нням

кПЛР

в ре

альн

ому ч

асі

Розр

обка

тест

-сист

еми д

ля

діаг

ност

ики з

лояк

існих

пух-

лин ш

лунк

у-«

--«

-

Мол

екул

ярні

та кл

і-ти

нні т

ехно

логії

Ство

рено

прот

отип

и тес

т-сис

тем

для в

изна

ченн

я сп

адко

вої с

хиль

ност

і до р

озви

тку і

шемі

чног

о інс

ульт

у та п

рогн

озу е

фект

ивно

сті а

нтиа

грег

ант-

ної т

ерап

ії у сп

еціал

ізова

них з

акла

дах о

хоро

ни

здор

ов’я

Розр

обка

прот

отип

у тес

т-си

стем

и для

діаг

ност

ики

розв

итку

ішем

ічног

о ін-

суль

ту

-«-

-«-

Досл

ідже

но ви

кори

стан

ня «в

екто

рних

кліти

н»

як ба

гато

ціль

овог

о інс

трум

енту

для з

міни

мікр

о-от

очен

ня

Вико

рист

ання

стов

буро

вих

кліти

нМ

едиц

ина

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

прод

овже

ння т

абл.

1

384


12

34

56

Гено

міка

У дик

их тв

арин

на те

рито

рії Ук

раїни

іден

тифі

кова

-но

три в

иди т

рихін

ел: T

richin

ella b

ritov

i, Tric

hinell

a na

tive,

Trich

inella

spira

lis.

Сфор

мова

но пе

ршу в

Укра

ї-ні

бібліо

теку

ДНК

Trich

inella

Сільс

ь-ке

го

с-под

ар-

ство

;М

еди-

цина

Прод

овол

ьча

проб

лема

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

Біол

огічн

о акт

ивні

речо

вини

Пров

еден

о дос

лідже

ння м

олек

уляр

но-

гене

тичн

ого п

олім

орфі

зму с

ортів

та лі

ній оз

имої

м’як

ої пш

ениц

і, з м

етою

визн

ачен

ня вп

ливу

але-

лю G

lu-Bl

al на

пока

зник

и хліб

опек

арсь

кої я

кост

і

Мож

ливіс

ть ш

видк

о ди-

фере

нцію

вати

селе

кційн

і зр

азки

пшен

иці

Сільс

ьке

госп

одар

-ст

во

Прод

овол

ьча

проб

лема

Скл

аден

о за

[4; 5

; 6].

Закі

нчен

ня та

бл. 1

385


розроблення технологій цільового отримання синтетичних хіміч- Ðних сполук та люмінесцентних біомедичних діагностичних матері-алів з визначеною біологічною активністю;створення новітніх діагностичних засобів на основі ДНК- і РНК- Ðтехнологій;розроблення діагностичних засобів на основі рекомбінантних біл- Ðків та імунохімічних підходів;створення терапевтичних препаратів та засобів на основі рекомбі- Ðнантних білків та антитіл, препаратів крові і плазми та препаратів для клітинної терапії;створення дослідних зразків лікарських засобів та розроблення Ðтехнологічних регламентів їх виробництва.

Найменування завдань програми[8]:1. Створення і забезпечення діяльності дослідної науково-виробничої

бази молекулярних та клітинних біотехнологій;2. Створення новітніх діагностичних засобів на основі ДНК- і РНК-

технологій;3. Розроблення діагностичних засобів на основі рекомбінантних біл-

ків та імунохімічних підходів;4. Створення терапевтичних препаратів та засобів на основі рекомбі-

нантних білків, антитіл та ДНК і РНК- технологій;5. Створення та застосування інноваційних систем розроблення лі-

карських субстанцій.Найбільш значущі результати виконання вказаної програми за 2013 р.

наведені в табл. 2.Отже, в країнах ОеСР і в багатьох інших країнах видатки на охорону

здоров’я значно збільшаться до 2030 р. і особливо до 2050 р. якщо в 2005 р. бюджетні видатки країн ОеСР на біомедицину складали в середньому 5,7 % ВВП, то до 2050 р. вони можуть досягнути 12,8 % ВВП, а з урахуванням приватного сектора ці видатки будуть ще вище. В основному це буде пов’язано зі зростаючим використанням в охороні здоров’я високих технологій, зокрема біотехнологій і конвергованих

386


блиц

я 2на

йбіл

ьш зн

ачущ

і рез

ульт

ати

вико

нанн

я Дер

жав

ної ц

ільо

вої н

ауко

во-т

ехні

чної

про

грам

и ро

зроб

ленн

я нов

ітніх

те

хнол

огій

ство

ренн

я вітч

изня

них л

ікар

ськи

х зас

обів

для

забе

зпеч

ення

охор

они

здор

ов’я

люди

ни та

задо

воле

ння п

отре

б ве

тери

нарн

ої м

едиц

ини

на 20

11 –

2015

рр.

за 20

13 р

.

рік

напр

ямок

прог

рами

найб

ільш

знач

ущий

рез

ульт

атпр

акти

чна ц

інні

сть

Галу

зьГл

обал

ьна

проб

лема

12

34

56

2013

Ліка

рськ

і пре

-па

рати

для

люди

ни

Розр

обле

но те

хнол

огію

отри

манн

я ком

поне

нтів

тест

-си

стем

и для

визн

ачен

ня вм

істу 2

5OHD

3 в си

рова

тці к

ро-

ві (2

5OHD

3 як м

арке

р зах

ворю

вань

кіст

ково

ї сис

теми

)

Осно

ва дл

я ств

орен

ня

імун

офер

мент

ного

діаг

нос-

тику

му вм

істу 2

5OHD

3М

едиц

ина

Депо

пуля

ція і

ст

арінн

я нас

е-ле

ння

2013

Ліка

рськ

і пре

-па

рати

для

люди

ни

Ство

рено

тест

-сист

еми д

ля ви

знач

ення

вміст

у осн

овни

х ко

мпон

ентів

фібр

инол

ітичн

ої си

стем

и в пл

азмі

кров

і. Ро

зроб

лено

стан

дарт

ну оп

ерац

ійну п

роце

дуру

для в

и-зн

ачен

ня вм

істу т

кани

нног

о акт

иват

ора п

лазм

іноге

на.

Відп

раць

ован

о мет

оди в

изна

-енн

я тка

нинн

ого а

ктив

а-то

ра пл

азмі

ноге

на та

інгіб

ітора

ткан

инно

го ак

тива

тора

Розр

обка

діаг

ност

икум

ів дл

я оці

нки с

тану

сист

еми

руйн

уван

ня тр

омбів

і оці

нки

ризи

ку тр

омбо

утво

ренн

я

Мед

ицин

аДе

попу

ляці

я і

стар

іння н

асе-

ленн

я

Опти

мізо

вано

умов

и нак

опич

ення

, очи

стки

та ко

нтро

лю

якос

ті от

рима

ного

аден

овіру

сног

о ант

иген

у

Ство

ренн

я вис

окоч

утли

вої

та сп

ециф

ічної

тест

-сист

еми

для в

иявл

ення

анти

тіл до

ць

ого в

ірусу

в си

рова

тках

кр

ові х

вори

х

-«-

-«-

Досл

ідже

но ха

ракт

ерис

тики

ново

ї спо

луки

KMC5

, яка

ма

є вла

стив

ості

інгібі

тора

ASIC1

a-ка

налів

, що д

озво

лило

ро

зшир

ити н

апря

ми по

даль

шої о

птим

ізаці

ї ант

агон

істів

ASIC1

a. Вс

тано

влен

о, щ

о нов

ому а

нтаг

оніст

у цих

кана

лів

прит

аман

ні не

йроп

роте

ктор

ні вл

асти

вост

і

Вико

рист

ання

KMC5

як

перс

пект

ивни

й фар

мако

-фо

р для

ство

ренн

я ант

и-іш

емічн

их пр

епар

атів

-«-

-«-

387

Секція 3. проблеми розвитку національної інноваційної системи та інноваційної діяльності ...За

кінч

ення

табл

. 2

12

34

56

Розр

обле

но м

етод

и іде

нтиф

ікаці

ї, кон

трол

ю як

ості

та

кільк

існог

о виз

наче

ння с

убст

анці

ї мор

інокс

ину т

а за-

клад

ено о

снов

и для

ство

ренн

я ана

літич

но-н

орма

тивн

ої до

куме

нтац

ії на с

убст

анці

ю та

визн

ачен

о йог

о впл

ив на

ст

ан си

стем

и інт

ерфе

рону

підд

ослід

них т

вари

н.

Обґр

унту

ванн

я опт

имал

ь-ни

х схе

м за

стос

уван

ня

морін

окси

ну пр

оти в

ірусн

ої інф

екці

ї

-«-

-«-

Здійс

нено

комп

’юте

рний

пошу

к нов

их ін

гібіто

рів пр

о-те

їнтир

озин

фосф

атаз

и 1В с

еред

бази

дани

х з 65

000

орга

нічни

х син

тети

чних

азот

овмі

сних

гете

роци

клів.

Пр

овед

ено с

инте

з нов

их ст

рукт

ур –

поте

нційн

их ін

гібі-

торів

РТР1

В та о

цінк

а акт

ивно

сті д

еяки

х з ни

х

Розр

обка

поте

нційн

их ін

гібі-

торів

прот

еїнти

рози

нфос

фа-

таз в

сист

емах

in vi

tro-«

--«

-

Опти

мізо

вано

техн

олог

ію од

ержа

ння а

нтив

ірусн

ого п

ре-

пара

ту но

вого

поко

ління

на ос

нові

баци

лярн

ого л

екти

ну

і йог

о ізо

форм

Проф

ілакт

ика і

ліку

ванн

я гр

ипоз

ної ін

фекц

ії-«

--«

-

Скл

аден

о за

[6].

388


nBiC-технологій. В цьому сенсі розробки українських вчених можуть знайти широке застосування в медичній практиці як розвинених країн світу, так і України.

літерАтУрА1. Сарвилина И. В., Каркищенко В. Н., Горшкова Ю. В. Междисциплинарные исследования

в медицине / И. В. Сарвилина, В. Н. Каркищенко, Ю. В. Горшкова. – М.: Техносфера, 2007. – 368 с.

2. Про затвердження цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових дослі-джень НАН України «Фундаментальні основи молекулярних та клітинних біотехнологій» на 2010–2014 рр. / Постанова Президії НАН України від 07.07.2010 р. №222 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www1.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2010/regulations/Pages/222.aspx

3. Про затвердження переліку наукових проектів цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових досліджень НАН України «Фундаментальні основи молекулярних та клітин-них біотехнологій» / Розпорядження Президії НАН України від 01.09.2010 р. №573 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www1.nas.gov.ua /infrastructures/Legaltexts/nas/2010/directions /OpenDocs/100901_573%D0%B0.pdf

4. Звіт про діяльність Національної Академії наук України у 2011 році, Ч.2. – К.: ВД «Академ-періодіка», 2012. – 198 с.



7. Про схвалення Концепції Державної цільової науково-технічної програми створення та проведення доклінічних випробувань вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров'я людини та задоволення потреб ветеринарної медицини на 2011–2015 роки / Розпоря-дження Кабінету Міністрів України від 06.12.2010 р. № 2254 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2245-2010-%D1%80

8. Про затвердження Державної цільової науково-технічної програми розроблення новітніх технологій створення вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров'я людини та задоволення потреб ветеринарної медицини на 2011-2015 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 р. № 725 Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/725-2011-%D0%BF

389


УДК 339.137.2+338.432:633.1

ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РИНКУ МОЛОЧНОї ПРОдУКЦІї УКРАїНИ В КОНТЕКСТІ

ПІдПИСАННя УГОдИ ПРО АСОЦІАЦІю З ЄС

маханьова Юлія миколаївна, аспирант, Харківськьй національный уіиверситет імені В. Н. Каразина, e-mail: [email protected]

Молочна галузь належить до провідних у харчовій та переробній про-мисловості та формує привабливий за обсягами виробництва ринок. Це безпосередньо пов'язано з тим, що продукція цієї галузі займає важливе місце у споживанні населення [1]. Молоко-промисловий комплекс – один із найважливіших агропромислових комплексів України. З одного боку, ва-желем цієї галузі є трудомісткість молочного скотарства, з іншої – необхід-ність забезпечення населення молочною продукцією, а молокопереробні підприємства – сировиною.

економічна конкуренція існує тільки в нерозривній єдності і взаємодії з товарним виробництвом і ринком. Конкурентоспроможність товарного ринку визначається тільки тією сукупністю властивостей, що становлять інтерес для визначеної групи покупців і забезпечує задоволення потреб. Крім того, той самий товар може бути конкурентоспроможний на вну-трішньому ринку і неконкурентоспроможний на зовнішньому [2]. Саме тому якість молока є критерієм конкурентоспроможності ринку молоч-ної продукції.

Підтримка високої конкурентоспроможності ринку молочної про-дукції означає, що всі ресурси галузі використовуються настільки про-дуктивно, що воно становиться більш прибутковим у порівнянні з його головними конкурентами. Це пов’язано з тим, що галузь займає міцне по-ложення на ринку товарів і послуг, а її продукція користується постійним попитом [3].

Конкурентоспроможність продукції залежить від ряду факторів, що визначають обсяг її реалізації на ринку. Ці фактори наведені на рис. 1.

390


рис. 1. Фактори, що впливають на конкурентоспроможність продукції [1]

Світовий попит на молокопродукти набагато перевищує пропозицію і, згідно з прогнозами, ця тенденція збережеться до 2015 р. зі щорічним збільшенням споживання на 12 млн т. [1]. За таких умов світові лідери: США, Австралія, Нова Зеландія, виробничі можливості яких обмежені, не можуть забезпечити зростаючий попит на світовому ринку молочної продукції. У зв’язку з цим відбувається зростання світового попиту на мо-лочну продукцію європейських виробників, де домінують Німеччина та Франція.

Подібна ситуація є перспективною для українських виробників мо-лока, адже світові лідери ринку не спроможні розширити виробництво молока у зв’язку з лімітованою кількістю репродуктивного стада і, що не менш важливо, відсутністю земельних площ [1].

На сьогодні в Україні спостерігається різке зменшення поголів’я через нестачу кормів, відсутність державної підтримки та системи кредитуван-ня, тому необхідно утримувати ефективну кількість корів, яка б дозволяла ідеально їх прогодувати (для 2/3 господарств це 200 – 300 голів) [4]. Крім того, перешкоджає розвитку великотоварного виробництва відсутність налагодженої системи кредитування і на державному, і на комерційному рівні.

Інвестування, що є одним з важелів пожвавлення молочного сектора АПК України, потребує виконання таких першочергових завдань: надан-

Комерційні

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність продукції

Нормативно-правовіТехніко-економічні

1) кон’юнктура ринку2) реклама3) імідж компанії

1) технічні вимоги2) екологічні вимоги3) правові вимоги

1) якість2) ціна продажу

391


ня привабливості для іноземних інвесторів (устрій, юрисдикція, забезпе-чення прав на власність, боротьба з корупцією); надання привабливості для молодих спеціалістів (гарантування безпеки, права власності, прозо-ра зарплата та податки); забезпечення прозорості на регіональному рівні; заснування системи контролю сфер (контроль поставок, нешкідливість продуктів харчування, генетичне впровадження, практичні дослідження, обмін технологіями, експорт).

В якості стратегічних задач слід відмітити необхідність підвищення комфортних умов для тварин та для людей; покращення якості молока шляхом використання сучасної техніки та технологій, підвищення квалі-фікації робітників; збільшення продуктивності праці (від 40 – 50 до 200 – 1000 т мол/роб. рік). Шляхами досягнення позитивних результатів у роз-витку галузі також є селекція, відгодівля, технології та інвестиції [4].

літерАтУрА1. Ринки реального сектора економіки України в інституціональному середовищі СОТ :

кон’юнктура та інтеграція / за ред. проф. В. О. Точиліна ; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – 552 с.

2. Философова Т. Г. Конкуренция. Инновации. Конкурентоспособность: учебное пособие / Фи-лософова Т. Г., Быков В. А. – М. : Издательство : Юнити-Дана, 2012. – 295 с.

3. Кузнецова Е. И. Развитие конкурентных отношений и экономическая стратегия государ-ства / Кузнецова Е. И. – М. : Юнити-Дана; Закон и право, 2012. – 384 с.

4. Фактори конкурентоспроможності та ризику молочної галузі України [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://a7d.com.ua/analtika/431-faktori_konkurentospromozhnost_ta_riziku_molochno_galuz_ukrani.html.

392


УДК 621.47:339.92 (6-011+5-011)

ВЛИяНИЕ РЕСУРСНОЙ СОСТАВЛяюЩЕЙ НА ИНдЕКС ГЛОБАЛЬНОЙ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ

(НА ПРИМЕРЕ НЕфТЕдОБЫВАюЩИХ СТРАН МИРА)

махмод Ахмед Юсф елсеада, аспирант, Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, e-mail: [email protected]

Нефть является тем самым природным ресурсом, который так или иначе используют все страны. Будучи важнейшим источником энергии, нефть в современном мире является наиболее продаваемым и востребо-ванным сырьем. Мировой рынок нефти очень развит и многообразен. его особенности обусловлены географией запасов, добычи и потребления нефти.

На конец 2012 г. доказанные мировые запасы нефти составляли 1668,9 млрд баррелей. За последние 20 лет этот показатель стремительно вырос, увеличившись примерно на 600 млрд баррелей [1].

По состоянию на 01.01.2013 г. немногим меньше 80 % доказанных запасов нефти приходилось на восемь стран. Шесть из них входят в со-став ОПеК и лишь две (Канада и Россия) не являются членами ОПеК. На 12 государств, входящих в ОПеК, приходится 72,6 % всех доказанных запасов нефти. Абсолютным лидером по доказанным запасам нефти явля-ется Ближний Восток – на его долю приходится около 48,4 % от общего объема [1]. Более полувека мировая карта нефти концентрируется вокруг этого региона. При этом около 15,9 % мировых запасов приходится на Саудовскую Аравию. Однако мировым лидером по доказанным запасам нефти по итогам 2012 г. являлась Венесуэла с долей 17,8 %. Мировые за-пасы нефти по странам приведены в табл. 1.

Среди стран лидерами по добыче нефти являются Саудовская Аравия, на которую приходится около 13 % от добываемого объема, и Россия, чья доля в мировой добыче составляет более 12 % в год. На долю двух круп-нейших нефтедобытчиков – России и Саудовской Аравии – приходится четверть суммарного объема добытой нефти.

393


таблица 1мировые запасы нефти по странам по состоянию на 01.01.2013 г.

Страна Запасы нефти, млрд баррелей % от мировых запасов

1 Венесуэла 297,6 17,8

2 Саудовская Аравия 265,9 15,9

3 Канада 173,9 10,4

4 Иран 157,0 9,4

5 Ирак 150,0 9,0

6 Кувейт 101,5 6,1

7 ОАЭ 97,8 5,9

8 Россия 87,2 5,2

9 Ливия 48,0 2,9

10 Нигерия 37,2 2,2

11 США 35,0 2,1

12 Казахстан 30,0 1,8

13 Катар 23,9 1,4

14 Бразилия 15,3 0,9

15 Китай 17,3 1,0

16 Все остальные 131,3 8,0

Источник: [1]

Основными потребителями нефти стабильно остаются промышлен-но развитые страны. Однако последние годы стремительно увеличивается потребление развивающимися странами, и в процентном соотношении уровень их потребления уже почти приблизился к уровню развитых стран. Так, в странах ОЭСР в 2012 г. потребление нефти составило 50,2 % миро-вого объема, в остальных же странах – 49,8 % [1]. За последние два деся-тилетия вырос уровень потребления в странах Азиатско-Тихоокеанского региона. Стремительно и стабильно увеличивается потребление углеводо-родов в быстроразвивающемся Китае, занимающим второе место в мире по объемам потребления нефти. Так, в 2012 г. темпы роста потребления нефти составил 5 % по сравнению с предыдущим годом.

394


Таким образом, основные запасы нефти сосредоточены на Ближнем Востоке. Но за последнее время были открыты новые крупные место-рождения в Бразилии и Канаде, была осуществлена сланцевая револю-ция в США. Все это смещает центр добычи в западное полушарие. США продолжает оставаться абсолютным лидером по потреблению нефти, тем не менее, основной рост спроса приходится на развивающиеся страны, в особенности Китай.

Интересным аспектом влияния нефти на уровень развития стран яв-ляется оценка сопоставления ранговых номеров объема запасов нефти (табл. 1) и индекса глобальной конкурентоспособности стран 2013 – 2014 гг. (рис. 2). В анализе отсутствует Ирак, т. к. не был представлен в рейтинге глобальной конкурентоспособности стран 2013 – 2014 гг.

Как видно из рис. 2, запасы нефти в условиях современной мировой экономики не гарантируют высокую конкурентоспособность страны.

Лишь немногие страны (Саудовская Аравия, Канада, Объединенные Арабские Эмираты, США, Катар и Китай) входят в первые двадцать наи-более конкурентоспособных стран мира. Среди множества причин по-добной ситуации следует отметить высокую дифференциацию экономи-ки или стремление к этому.

Большинство проанализированных стран (9 из 14) не являются кон-курентными на глобальном уровне. Особо стоит отметить Венесуэлу, за-нимающую 1 место по запасам нефти в мире и одновременно 134 (из 148) по индексу глобальной конкурентоспособности. Аналогично, большой разброс имеют Ливия (9 и 100), Нигерия (10 и 120).

Полученные результаты позволяют предположить, что для выво-да экономики страны на более высокий качественный уровень наличие энергетических ресурсов является важным, но не первичным фактором. Следовательно, необходим поиск и последующее развитие других марке-ров глобальной конкурентоспособности и экономического развития.

литерАтУрА1. BP Statistical Review of World Energy June 2013 [Электронный ресурс]. – Режим досту-

па: http://www.bp.com/content/dam/bp/pdf/statistical-review/ statistical_review_of_world_energy_2013.pdf.

395


рис.

2. Со

отно

шен

ие р

анго

в ст

ран

по за

паса

м не

фти

и иГ

К [с

оста

влен

о авт

ором

по 1

и 2]

20406080100

120

140

160

134

82

30

5056

29

1319

5

64

100

120

2014

0

Венесуєда

Саудовская Аравия

Канада

Иран

Кувейт

ОФЭ

Россия

Ливия

Нигерия

США

Казахстан

Катар

Бразилия

Китай

396


2. The Global Competitiveness Index 2013–2014 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bp.com/content/dam/bp/pdf/statistical-review/statistical_review_of_world_energy_2013.pdfhttp://www.weforum.org/reports/global-competitiveness-report-2013-2014.

397


УДК 330.341.1:334.716

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОї АКТИВНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІдПРИЄМСТВ

мелентьєва Оксана Володимирівна, ст. викладач кафедри банківської справи, е-mail: [email protected]

лєвтерова Аліна ігорівна, студентка, Донецькій національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Вступ. Одним з основних чинників економічного зростання будь-якої країни у сучасних умовах є реалізація інвестиційно-інноваційної мо-делі розвитку національної економіки. Досвід багатьох країн свідчить, що головним напрямом суспільного прогресу стала інноваційна діяльність. Однак в Україні, зокрема у промисловості, інноваційна та інвестиційна активність суб’єктів господарювання є досить низькою. Інерційність роз-витку української економіки на сучасному етапі потребує від вітчизняних підприємств значно більшої активності, насамперед у галузі реалізації но-вовведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціону-вання суспільного виробництва, але і принципово змінити способи його розвитку. Основними складовими інноваційної активності промислових підприємств є інноваційна діяльність, активність діяльності підприємства та його інноваційний потенціал.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансового забезпечення цієї діяльності є: кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів; власні кошти спеціалізованих держав-них та комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені зако-нодавством України [3].

Основна частина. Промислове виробництво в Україні формує понад 40% ВВП і забезпечує роботою більш ніж ¼ частину населення України. На розвиток промислових підприємств безпосередньо впливає впрова-дження інноваційних розробок. Інноваційний розвиток надає підпри-

398


ємству можливість отримати значні прибутки, які в процесі розподілу є джерелом формування ВВП та бюджетів усіх рівнів. Однаковий обсяг фі-нансового забезпечення інноваційної діяльності різними підприємствами може використовуватись по-різному, а тому й давати різний рівень при-бутку, рентабельності. Тому досить важливо оцінити ефективність фінан-сового забезпечення, яка розраховується як співвідношення корисності, отриманої від нього, та вартості, сплаченої підприємством для залучення певних джерел фінансового забезпечення або ж можливого їх альтерна-тивного використання. Важкий фінансовий стан промислових підпри-ємств унеможливлює оновлення основних виробничих фондів, які зноше-ні майже наполовину. Частка застарілого устаткування у деяких галузях промисловості становить 60 – 70 % [4, с. 36]

Інноваційна діяльність у промисловості здійснюється хаотично, на окремих підприємствах, які намагаються відповідати вимогам ринку для забезпечення конкурентоспроможності власної продукції. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були і залишаються влас-ні кошти підприємств. Беручи до уваги те, що джерелом власних коштів, які спрямовуються на інноваційну діяльність є прибуток, а більшість ві-тчизняних промислових підприємств працює збитково, зрозумілою стає негативний тренд їх інноваційної активності. Ті ж підприємства, що отримують прибуток, не поспішають вкладати його в інновації тому, що інноваційна діяльність є більш ризикованою, порівняно з іншими видами діяльності.

У 2013 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1715 підприємств, або 16,8 % обстежених промислових підприємств (у 2012 р. – 1758 підприємств, або 17,4 %) (рис. 1).

Серед регіонів більшою за середню в Україні частка інноваційно ак-тивних підприємств була в Запорізькій (28,8 %), Миколаївській (24,9 %), херсонській (23,6 %), харківській (23,2 %), Івано-Франківській (21,4 %), Чернігівській (20,7 %), Вінницькій (19,4 %), Кіровоградській (18,3 %), хмельницькій (18,2 %) областях, а також у м. Києві (25,6 %). Інноваційна діяльність промислових підприємств у 2013 році за регіонами представ-лена в табл. 1.

399


Вирішення проблеми інноваційного розвитку в умовах дефіциту влас-них фінансових ресурсів можливе лише за умови залучення іноземних ін-вестицій. У світовому потоці прямих іноземних інвестицій на українську економіку припадає лише 1 %. Незначний потік прямих іноземних інвес-тицій можна пояснити тим, що серед європейських країн Україна сприй-мається як країна з найбільшим ризиком [5].

рис. 1 Динаміка інноваційної активності промислових підприємств (у % до загальної кількості промислових підприємств в Україні)

Для активізації інноваційної діяльності вітчизняних промислових під-приємств необхідно здійснювати широкий комплекс заходів, пов’язаних як з діями органів влади, так і з діями самих підприємств. Крім того, осно-вою покращення динаміки інноваційної діяльності повинно бути вияв-лення і застосування внутрішніх резервів підприємств.

Базою акумулювання та оптимального розподілу ресурсів, потенцій-них можливостей та резервів підприємств повинна бути чітко розробле-на, комплексна й одночасно деталізована стратегія розвитку на довго-строкову та середньострокову перспективу, а також програма розвитку на короткий термін.

Висновок. Вітчизняні підприємства відчувають суттєву нестачу власних фінансових ресурсів, які потрібні для забезпечення інновацій-ного розвитку, а також існує значна кількість перешкод щодо зовнішніх джерел фінансування. На рівні держави інноваційна політика має стиму-лювати інноваційний розвиток промислових підприємств та підтримува-ти впровадження інновацій, що забезпечить розвиток економіки країни в цілому.

12,8 13,816,2 17,4 16,8

0

5

10

15

20

2009 2010 2011 2012 2013

Динаміка інноваційної активності промислових підприємств, %

400


таблиця 1інноваційна діяльність промислових підприємств у 2013 році за регіонами

регіони України

Кількість інноваційно

активних підприємств,

од.

Частка інноваційно

активних підприємств у загальній

кількості промислових підприємств,

%

Обсяг витрат на

інноваційну діяльність,

млн грн.

Обсяг реалізованої інноваційної

продукції, млн грн

Частка реалізованої інноваційної

продукції у загальному

обсязі промислової продукції, %

1 2 3 4 5 6

Україна 1715 16,8 9562,6 35891,6 3,3

АР Крим 50 15,2 526,0 721,1 3,3

Вінницька 55 19,4 694,9 498,5 2,3

Волинська 23 10,5 196,3 287,0 3,0

Дніпропетров-ська 84 11,9 1057,8 3813,0 1,9

Донецька 85 10,5 930,7 6130,8 3,0

Житомирська 57 17,5 73,1 829,3 5,5

Закарпатська 15 6,9 25,0 1363,9 15,5

Запорізька 115 28,8 298,7 1671,1 2,3

Івано-Франківська 87 21,4 488,6 881,6 4,3

Київська 68 13,5 104,4 831,4 2,4

Кіровоградська 46 18,3 114,8 803,9 6,4

Луганська 61 11,2 372,5 1416,9 2,1

Львівська 116 16,6 257,1 849,5 3,0

Миколаївська 81 24,9 716,4 639,2 3,0

Одеська 69 17,6 91,0 916,8 3,6

Полтавська 33 8,1 212,2 3999,6 6,5

Рівненська 39 14,9 21,1 111,9 0,8

Сумська 32 14,0 281,8 2328,8 10,4

401


1 2 3 4 5 6

Тернопільська 36 17,1 24,2 155,5 2,6

Харківська 182 23, 642,3 2972,3 4,8

Херсонська 48 23,6 161,4 406,3 4,0

Хмельницька 58 18,2 113,1 263,2 1,6

Черкаська 47 15,0 28,6 566,9 2,0

Чернівецька 30 16,5 51,3 99,9 2,6

Чернігівська 45 20,7 134,1 147,9 1,1

м. Київ 142 25,6 1921,4 3178,4 4,4

м. Севастополь 11 11,3 23,8 7,1 0,2

літерАтУрА1. Давідов M. B. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на

підприємствах України / М. В. Давідов // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 4 (82). – С. 130 – 134.

2. Зятковський І. В. Державна підтримка нових форм інноваційної діяльності промислових підприємств / І. В. Зятковський // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С. 73 – 81.

3. Ковальчук С. Сучасний стан інноваційного розвитку промислових підприємств України / С. Ковальчук //Економіст. – 2012. – № 10. – С. 27 – 32.

4. Лазарєва Є. Дослідження закономірностей інноваційних перетворень у регіональній еко-номіці / Є. Лазарєва// Економіст. – 2009. – № 9. – С. 35 – 37.

5. Шипуліна Ю. С. Сучасні підходи до інтенсифікації інноваційного розвитку промислових під-приємств: теоретичний огляд / Ю. С. Шипуліна // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2012. – № 3. – С. 128 – 140.


402


УДК 330.342 + 332.1

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАНОТЕХНОЛОГІЧНИХ дОСЛІдЖЕНЬ В УКРАїНІ

моісеєнко Юрій миколайович, здобувач, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,


Сьогодні саме нанотехнології стають з’єднуючою ланкою між іншими революційними технологічними напрямами, які виникли за останні 20 – 30 років: комп’ютерної революції останньої третини хх століття, біотех-нологічної революції останнього десятиліття минулого століття та бурхли-вого прогресу когнітивної науки на початку ххІ століття. У загальному вигляді можна запропонувати наступні визначення: нанотехнології – це наука й техніка створення, виготовлення, характеризації й реалізації мате-ріалів і функціональних структур і устроїв на атомному, молекулярному й нанометричному рівнях; біотехнології – це сукупність фундаменталь-них і прикладних досліджень, а також інженерних рішень, спрямованих на використання біологічних об’єктів, систем або процесів у промислових масштабах.

В Україні також проводяться фундаментальні і прикладні досліджен-ня в сфері нанотехнологій в таких напрямках, як: медицина (зокрема, венерологія), біологія, сільське господарство, екологія, енергетика, про-мисловість, освоєння космосу, кібернетка, електроніка та інші [1]. В той же час, пріоритети цих досліджень потребують уточнення відповідно до глобальних проблем, які необхідно вирішувати будь-якій країні, в тому числі і з урахуванням національної специфіки прояву цих проблем, а та-кож відповідно до наявного потенціалу і можливостей проведення нано-технологічних досліджень. Наприклад, сьогодні для України енергетична проблема – одна з найболючіших і потребує постійного пошуку найефек-тивніших шляхів вирішення.

З метою подальшого виконання актуальних фундаментальних і при-кладних робіт з розвитку наукових досліджень у сфері нанотехнологій НАН України розробила Концепцію цільової комплексної програми фун-

403


даментальних досліджень «Фундаментальні проблеми наноструктурних систем, наноматеріалів, нанотехнологій» на 2010 – 2014 рр., затверджену постановою Президії НАН України від 05.05.2010 р. №129 [2; 3]. Вказана програма складається з 4-х розділів: «Фізика та діагностика нанорозмір-них систем», «хімія наноматеріалів та наноструктур», «Технології на-номатеріалів», «Біонаносистеми» [3].

Найбільш значущі результати виконання вказаної програми за 2010 – 2013 рр. наведені в табл. 1 [4; 5; 6; 7].

Крім того, у 2009 році була затверджена Державна цільова науково-технічна програма «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010 – 2014 рр. відповідно до Постанови КМУ від 28.10.09 р. №1231 [8]. Очіку-ваними результатами виконання програми стануть: розробка нанотехно-логій, нанобіотехнологій, дослідно-промислових технологій; виготовлен-ня наноматеріалів, вимірювальних приладів, типономіналів; створення біоелементів, біосенсорів, нанофотокаталізаторів; утворення підрозділів, центрів сертифікації; впровадження нанотехнологій. Програмою також припускається створення базових наукових кафедр по спеціальностям: «Нанофізика», «Наноелектроніка», «Нанобіомедицина», «Наномате-ріалознавство» в усіх вузах держави [9].

За вказаною програмою у 2010 р. було проведено конкурс науково-технічних проектів, на який надійшло 315 проектів. У зв’язку з тим, що ко-штів для виконання завдань та заходів цієї програми було виділено значно менше від запланованих, лише 120 проектів було прийнято до фінансу-вання (якого в 2011 р. взагалі не було виділено). В реалізації цієї програми беруть участь наукові колективи 40 установ НАН України.

Найбільш значущі результати виконання вказаної програми за 2012 – 2013 рр. наведені в табл. 2 [6; 7].

Отже, вкрай важливо створити в Україні систему довгострокового прогнозування і стратегічного планування науково-технічного й іннова-ційного розвитку. При цьому, перш за все, необхідно оцінити наявність в Україні проривних досліджень і розробок в області нанотехнологій, а та-кож визначити можливість їх комерціалізації і вплив на економічний роз-виток країни, а також вирішення енергетичних проблем.

404


блиц

я 1

найб

ільш

знач

ущі р

езул

ьтат

и ви

кона

ння ц

ільо

вої к

омпл

ексн

ої п

рогр

ами

«Фун

даме

нтал

ьні п

робл

еми

нано

стру

ктур

них

сист

ем, н

аном

атер

іалі

в, н

анот

ехно

логій

» за 2

010 –

2013

рр.

рік

напр

ямок

прог

рами

найб

ільш

знач

ущий

рез

ульт

атпр

акти

чна ц

інні

сть

Галу

зьГл

обал

ьна

проб

лема

12

34

56

2010

Фізи

ка та

ді

агно

стик

а на

норо

змірн

их

сист

ем

Вста

новл

ено м

ожли

вість

здійс

ненн

я за д

опом

огою

пози

тро-

нів не

руйн

івног

о кон

трол

ю як

ості

вели

ких п

артій

вугл

ецев

их

нано

труб

ок та

діаг

ност

ики ї

х деф

ектів

як в

розт

ашув

анні

шарів

, так

і в гр

афен

ових

шар

ах

Неру

йнівн

ий ко

нтр-

оль т

а діаг

ност

ика

дефе

ктів

нано

труб

ок

Елек

тро-

ніка

ІКТ

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

За ре

зуль

тата

ми ек

спер

имен

таль

них д

ослід

жень

та

комп

’юте

рног

о мод

елюв

ання

мет

одом

мол

екул

ярно

ї ди

намі

ки ви

знач

ено з

акон

омірн

ості

впли

ву ро

змірі

в на

міцн

ість н

анок

рист

алу в

угле

цю, н

аноз

разк

ів із

цирк

онієв

ого

об’єм

ного

скла

та м

етал

евих

нано

крис

талів

Вивч

ення

влас

тиво

с-те

й нан

окри

стал

івЕл

ектр

о-нік

а ІКТ

-«-

Хімія

нано

ма-

теріа

лів та

на-

ност

рукт

ур

Відп

раць

ован

о мет

одик

и оде

ржан

ня ко

лоїд

ів гр

афен

окси

ду

у вод

них р

озчи

нах т

а їх с

табіл

ізаці

ї ано

німни

ми по

верх

нево

-ак

тивн

ими р

ечов

инам

и

Нові

мате

ріали

– гр

а-фе

нокс

иди

Елек

тро-

ніка І

КТ-«

-

Техн

олог

ії нан

о-ма

теріа

лівПо

каза

но м

ожли

вість

отри

манн

я нан

остр

укту

ри в

пром

ис-

лови

х спл

авах

тита

ну ш

ляхо

м де

форм

ації

Нові

влас

тиво

сті

спла

вів ти

тану

для

техн

олог

ій під

ви-

щен

ня ст

ійкос

ті до

ци

клічн

их на

вант

а-же

нь

Нано

меха

-нік

а-«

-

405


12

34

56

Біон

ано-

сист

еми

Пров

еден

о дос

лідже

ння д

ослід

женн

я впл

иву ч

асти

нок ф

е-ро

магн

етик

а на с

трук

турн

о-фу

нкці

онал

ьні і

токс

икол

огічн

і ха

ракт

ерис

тики

пухл

инни

х кліт

ин. П

оказ

ано,

що п

рояв

ге

ното

ксич

ної д

ії нан

очас

тино

к мет

алів

зале

жить

від ї

х при

-ро

ди та

розм

іру. Е

кспе

риме

нтал

ьно п

ідтве

рдже

но, щ

о нан

о-ча

стин

ки зо

лота

розм

іром

30 нм

є на

йбіль

ш біо

сумі

сним

и та

біобе

зпеч

ними

у як

ості

засо

бів ці

льов

ої до

став

ки пр

епар

атів

Нано

част

инки

мет

а-лів

, пер

спек

тивн

і у

якос

ті за

собів

ціль

о-во

ї дос

тавк

и пре

-па

ратів

Мед

ицин

аДе

попу

-ляц

ія і с

тарін

ня на

-се

ленн

я

2011

Фізи

ка та

ді

агно

стик

а на

норо

змірн

их

сист

ем

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Хімія

нано

ма-

теріа

лів та

на-

ност

рукт

ур

Техн

олог

ії нан

о-ма

теріа

лів

Розр

обле

но сп

осіб

одер

жанн

я нан

оком

пози

ту ал

маз-

карб

ід

воль

фрам

у з до

бавк

ами н

аноч

асти

нок ш

ляхо

м сп

іканн

я в

умов

ах ви

соки

х тис

ку та

темп

ерат

ури

Нано

комп

озит

з ви

-со

кими

твер

діст

ю і

тріщ

инос

тійкіс

тю

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Біон

анос

исте

ми

При д

ослід

женн

і пух

линн

их кл

ітин з

асци

тною

карц

ином

ою

Ерліх

а вст

анов

лено

, що п

рису

тніст

ь нан

очас

тино

к – ву

гле-

цеви

х нан

отру

бок в

икли

кала

спов

ільне

ння п

роце

сів пу

хлин

-но

го ро

сту

Осно

ва дл

я ств

орен

-ня

прот

ипух

лин-

них

ліків,

що с

прия

ють

поси

ленн

ю ап

опто

зу

Мед

ицин

а, фа

рмац

ев-

тика

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

прод

овже

ння т

абл.

1

406


12

34

56

Одер

жано

фун

кціон

альн

і флу

орес

цент

ні ко

мпоз

ити,

які

в ядр

і нан

очас

тино

к міст

ять ф

луор

есце

їн, а

на по

верх

-ні

– ре

акці

йну ф

ункц

іонал

ьну о

боло

нку.

Пока

зано

, що в

и-ко

рист

ання

флу

орес

цеїн-

міче

них н

осіїв

для д

оста

вки л

іків

здат

не ви

рішит

и кіль

ка пр

инци

пово

важл

ивих

проб

лем

для

фарм

акол

огії і

тера

пії

Біль

ш еф

екти

вна

дост

авка

ліків

до

кліти

н-мі

шене

й за

раху

нок з

ниже

ння ї

х ді

ючої

дози

Візу

аліза

ція п

ро-

никн

ення

нано

ком-

пози

тів у

кліти

ну за

до

помо

гою

флуо

рес-

цент

ної м

ітки

-«-

-«-

Фізи

ка та

ді

агно

стик

а на

норо

змірн

их

сист

ем

Ство

рено

ориг

іналь

ний к

ремн

ієвий

поль

овий

тран

зист

ор

для в

иявл

ення

тера

герц

овог

о/су

бмілі

метр

овог

о вип

ромі

ню-

ванн

я. На

його

осно

ві сп

роек

това

ні по

силю

вач т

а при

ймач

Заст

осов

уван

ня в

прис

троя

х нічн

ого б

а-че

ння,

дефе

ктос

копії

, в а

куст

ично

-опт

ични

х те

раге

рцов

их пе

ре-

твор

ювач

ах

Елек

тро-

ніка К

Т,ма

шино

-бу

дува

ння

-«-

Досл

ідже

но ст

рукт

уру і

мех

анічн

і вла

стив

ості

нано

розм

ір-ни

х та у

льтр

а-ди

спер

сних

шар

ів те

ртя н

а пов

ерхн

і вуг

ле-

цеви

х ста

лей,

що д

ало з

могу

з’яс

уват

и впл

ив м

асти

льно

-ох

олод

жуюч

их рі

дин н

а фор

мува

ння т

аких

шар

ів. Ви

най-

дено

ефек

тивн

ий м

ехан

о-хім

ічний

мет

од од

ержа

ння о

ксид

у гр

афен

у з рі

зним

ступ

енем

окис

ненн

я без

заст

осув

ання

аг

реси

вних

сере

дови

щ

Нано

покр

ит-тя

для

пове

рхон

ь тер

тя

Нано

меха

-нік

а, но

ві ма

теріа

ли-«

-

прод

овже

ння т

абл.

1

407


12

34

56

Хімія

нано

ма-

теріа

лів та

на-

ност

рукт

ур

Розр

обле

но те

рмох

імічн

у тех

ноло

гію гі

дроф

обіза

ції в

олок

-ни

стих

мат

еріал

ів щ

о зме

ншує

їх во

допо

глин

ання

, під

вищ

ує

мікр

обіол

огічн

у стій

кість

і вог

нетр

ивкіс

ть, з

абез

печу

є ста

-біл

ьне п

ідви

щен

ня те

плоіз

оляц

ійних

хара

ктер

исти

к на 5

0%

за ум

ов ви

соко

ї вол

огос

ті та

пере

паді

в тем

пера

тури

Вико

рист

ання

в бу

-ді

вниц

тві, ж

итло

во-

кому

наль

ному

госп

о-да

рств

і, на т

епло

тра-

сах і

труб

опро

вода

х, у х

олод

ильн

ому

обла

днан

ні

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Техн

олог

ії нан

о-ма

теріа

лів

Розр

обле

но те

хнол

огію

звар

юван

ня ж

аром

іцни

х спл

авів

та

інтер

мета

лідни

х мат

еріал

ів на

ніке

левій

і тит

анов

ій ос

нова

х і

вико

рист

ання

м на

ноша

рува

тих п

окри

ттів

та ф

ольг

и

Дає м

ожли

вість

іс-

тотн

о під

вищ

уват

и як

ість т

а над

ійніст

ь де

тале

й газ

отур

бін-

них а

грег

атів

ново

го

поко

ління

Авіак

ос-

мічн

ий

комп

лекс

-«-

Розр

обле

но сп

осіб

одер

жанн

я спе

чени

х об’є

мних

комп

озит

ів Cu

-W з

неве

лики

м вм

істом

W, я

кі ма

ють п

ідви

щен

у еле

ктро

-пр

овід

ність

, тве

рдіст

ь, мі

цніст

ь та п

ласт

ичніс

ть

Мож

ливіс

ть ш

ирок

о-го

вико

рист

ання

як

бага

тофу

нкці

онал

ь-ни

х мат

еріал

ів

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Розр

обле

но те

хнол

огію

синт

езу с

фери

чних

нано

част

инок

за

ліза р

озмі

ром

до 40

нм, м

одиф

ікова

них а

скор

бінов

ою

кисл

отою

, пер

спек

тивн

их у

ство

ренн

і вис

окое

фект

ивно

го

прот

иане

мійн

ого п

репа

рату

ново

го по

колін

ня

Проф

ілакт

ика і

лік

уван

ня за

лізо-

дефі

цитн

ої ан

емії

та ан

емії х

роніч

них

захв

орюв

ань

Мед

ицин

а, фа

рмац

ев-

тика

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

прод

овже

ння т

абл.

1

408


12

34

56

Біон

ано-

сист

еми

Синт

езов

ано к

алікс

арен

и, як

і слу

гуют

ь пер

спек

тивн

ими

моле

куля

рним

и пла

тфор

мами

для с

твор

ення

ліків

ново

го

поко

ління

Анти

тром

боти

чні

преп

арат

и і за

соби

лік

уван

ня по

руше

нь

скор

очув

альн

ої фу

нк-

ції г

ладе

ньки

х м’яз

ів

Мед

ицин

а, фа

рмац

ев-

тика

-«-

Синт

езов

ано т

а дос

лідже

но ни

зку н

аноб

іомат

еріал

ів, як

і за

стос

овую

ться

у ме

дици

ні, сі

льсь

кому

госп

одар

стві

та ха

р-чо

вій пр

омис

лово

сті

Нови

й кла

с ант

и-тр

омбо

тичн

их і

прот

имікр

обни

х пре

-па

ратів

;біо

кера

мічн

их

імпл

анта

нтів;

носії

в фа

рмпр

епар

атів

ціль

овог

о при

зна-

ченн

я; но

вих д

іагно

с-ти

чних

і сен

сорн

их

тест

-сист

ем

Мед

ицин

а, фа

рмац

ев-

тика

, біо-

техн

олог

ії

-«-

Фізи

ка та

ді

агно

стик

а на

норо

змірн

их

сист

ем

Впер

ше ви

гото

влен

о ефе

ктив

ний о

рган

ічний

фот

отра

н-зи

стор

на ос

нові

напів

пров

ідни

кови

х фул

ерен

ів (С

60),

що

хара

ктер

изує

ться

висо

кою

чутл

ивіст

ю

Ство

рено

бази

с для

ре

аліза

ції в

исок

ое-

фект

ивни

х орг

аніч-

них ф

отод

етек

торів

і ел

емен

тів оп

тичн

ої па

м’ят

і

Елек

тро-

ніка І

КТ

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

прод

овже

ння т

абл.

1

409


12

34

56

2013

Вияв

лено

ефек

т опт

ично

го об

меже

ння і

нтен

сивн

ості

при

взає

моді

ї нан

осек

ундн

их ла

зерн

их ім

пуль

сів з

тонк

ими

нано

стру

ктур

ован

ими п

лівка

ми ка

рбід

у кре

мнію

різн

их

політ

ипів

Ство

ренн

я опт

ични

х пе

реми

качів

і обм

еж-

увач

ів, щ

о пра

цюют

ь в у

мова

х ви-

соки

х і

низь

-ких

темп

ера-

тур,

хімі

чно а

гре-

сивн

ої ат

мосф

ери т

а зн

ачни

х рад

іаційн

их

нава

нтаж

ень

Елек

тро-

ніка І

КТ-«

-

Вивч

ено л

азер

но-ін

дуко

вані

проц

еси п

ерем

агніч

ення

і змі

-ни

пров

ідно

сті ф

ером

агніт

них т

унел

ьних

нано

стру

ктур

під

впли

вом

над к

орот

ких і

мпул

ьсів

поля

ризо

вано

го ла

зерн

ого

випр

оміню

ванн

я

Вказ

ані с

трук

ту-

ри м

ожут

ь бут

и ел

емен

тами

ла

зерн

о-ке

ро-в

аног

о сп

ін-по

ляри

зова

ного

ст

руму

Елек

тро-

ніка І

КТ-«

-

Хімія

нано

ма-

теріа

лів та

на-

ност

рукт

ур

Розр

обле

но те

хнол

огії о

трим

ання

нано

розм

ірних

напів

про-

відни

кови

х стр

укту

р на о

снов

і тве

рдих

розч

инів

PbTe

–SnT

e із

зада

ними

терм

оеле

ктри

чним

и вла

стив

остя

ми (о

птим

аль-

ною

терм

оеле

ктри

чною

добр

отніс

тю)

Нано

стру

ктур

и із з

а-да

ними

товщ

иною

, ро

зміро

м і г

усти

ною

Елек

тро-

нікаІК

Т-«

-

прод

овже

ння т

абл.

1

410


12

34

56

Техн

олог

ії нан

о-ма

теріа

лів

Мет

одом

скру

чува

ння к

рупн

озер

нис-т

ого т

итан

у під

тиск

ом

при т

емпе

рату

рах 3

00 та

77 К

отри

мано

його

нові

нано

стру

к-ту

рні с

тани

, які

мают

ь вис

оку м

іцніс

ть та

плас

тичн

ість

Заст

осув

ання

тако

го

тита

ну дл

я ств

орен

ня

нови

х кон

стру

кційн

их

мате

ріалів

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Досл

ідже

но вп

лив н

анор

озмі

рних

окси

дних

част

инок

на

меха

нічні

влас

тиво

сті м

іді у

сере

дови

щі в

одню

під в

исок

им

тиск

ом

Дісп

ерсн

о змі

цнен

а мі

дь, щ

о неч

утли

ва

до во

днев

ого о

крих

-че

ння і

має

висо

ку

стійк

ість д

о рад

іацій-

ного

розп

ухан

ня

Енер

гети

ка-«

-

Синт

езов

ано н

анок

омпо

зит а

лмаз

– ка

рбід

воль

фрам

у і

пров

еден

о оці

нку й

ого е

кспл

уата

ційн

их ха

ракт

ерис

тик п

ри

лезо

вій об

робц

і мат

еріал

ів

Робо

чий е

леме

нт з

тако

го на

ноко

мпоз

и-ту

дозв

оляє

точи

ти

з вис

окою

прод

ук-

тивн

істю

і вис

окою

як

істю

пове

рхні

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Синт

езов

ано т

а дос

лідже

но но

ві Gd

–B-в

місн

і нан

оком

по-

зити

на ос

нові

нано

розм

ірног

о маг

нети

ту, р

озро

блен

о ме-

тоди

ку їх

мод

ифіку

ванн

я іму

ногл

обул

іном.

Запр

опон

ован

о ме

тоди

фор

мува

ння ф

ункц

іонал

ьног

о шар

у амі

нобіс

фосф

о-на

ту на

пове

рхні

моди

фіко

вано

го м

агне

титу

для п

одал

ьшої

функ

ціон

аліза

ції к

омпл

екса

ми з

хела

това

ним

Gd3+

Вико

рист

ання

вказ

а-ни

х нан

оком

пози

тів

у ней

трон

озах

ватн

ій те

рапії

онко

захв

орю-

вань

та ко

мпле

ксно

ї М

РТ ді

агно

стик

и в

меди

цині

Мед

ицин

аДе

попу

ляці

я і с

тарін

ня на

-се

ленн

я

прод

овже

ння т

абл.

1

411


23

45

6

2013

Біон

анос

исте

ми

В дос

лідже

ннях

in vi

vo на

мод

елі з

алізо

дефі

цитн

ої ді

єти в

и-вч

ено е

фект

ивніс

ть си

нтез

ован

их бі

обез

печн

их на

ноча

сти-

нок з

аліза

40 нм

як по

тенц

ійної

фарм

ацев

тичн

ої су

бста

нції з

біл

ьш ви

раже

ними

прот

иане

мійн

ими в

ласт

ивос

тями

. Ро

зроб

лено

мет

од си

нтез

у тар

гетн

их, ф

ункц

іонал

ізова

них

фола

тами

та м

одиф

ікова

них п

оліса

хари

дами

нано

част

инок

пл

атин

и та д

ослід

жено

їх вп

лив н

а пух

линн

і кліт

ини р

ізног

о он

коге

незу

Фарм

ацев

тичн

а су

бста

нція

з біль

ш ви

раже

ними

прот

и-ан

емійн

ими в

ласт

и-во

стям

и.На

ноча

стин

ки з

селе

ктив

ною

токс

ич-

ною

дією

на ра

кові

кліти

ни

Мед

ицин

а-«

-

Досл

ідже

но вп

лив н

аном

атер

іалів

різно

ї при

роди

(фул

е-ре

ни, н

анот

рубк

и, на

ноча

стин

ки зо

лота

, маг

нітна

ріди

на)

на ф

енот

ипов

і та ц

итог

енет

ичні

особ

ливо

сті н

орма

льни

х і

пухл

инни

х кліт

ин

Нано

мате

ріали

у ни

зьки

х кон

цент

ра-

ціях

стим

улюю

ть

прол

іфер

атив

ні еф

екти

у кл

ітина

х ме

зенх

імал

ьног

о по-

ходж

ення

-«-

-«-

Запр

опон

ован

о нов

і кон

стру

кції м

агніт

них с

исте

м дл

я ств

о-ре

ння м

агніт

них с

ил, щ

о дію

ть на

нано

част

инки

в за

дано

му

об’єм

і біол

огічн

ого о

б’єкт

а. По

каза

но м

ожли

вість

пере

-ва

жног

о кон

цент

рува

ння н

аноч

асти

нок в

різн

их ча

стин

ах

об’єк

та за

допо

мого

ю зм

інних

полю

сних

нако

нечн

иків

Ство

рено

досл

ідни

й зр

азок

маг

нітно

ї си

стем

и зі з

мінн

ими

полю

сним

и на-

коне

чник

ами д

ля

можл

ивої

адре

сної

дост

авки

ліків

-«-

-«-

Скл

аден

о за

[4; 5

; 6; 7

].

Закі

нчен

ня та

бл. 1

412


блиц

я 2на

йбіл

ьш зн

ачущ

і рез

ульт

ати

вико

нанн

я ціл

ьово

ї ком

плек

сної

про

грам

и Де

ржав

на ц

ільо

ва н

ауко

во-т

ехні

чна п

рогр

ама

«нан

отех

ноло

гії та

нан

омат

еріа

ли» н

а 201

0 – 20

14 р

р. за

2012

– 20

13 р

р.

рік

напр

ямок

прог

рами

найб

ільш

знач

ущий

рез

ульт

атпр

акти

чна ц

інні

сть

Галу

зьГл

обал

ьна

проб

лема

12

34

56

2012

Нано

мате

ріали

Розр

обле

но те

хнол

огії в

игот

овле

ння н

аноп

орош

ків на

базі

ZrO 2 та

підг

отов

лено

бізн

ес-п

лан б

удівн

ицтв

а під

приє

мств

а з в

ироб

ницт

ва та

ких н

аноп

орош

ків і к

ерам

ічних

виро

бів з

них.

Мат

еріал

и на о

снов

і нан

опор

ошків

на ба

зі ок

сиду

цир-

конію

маю

ть те

рмін

експ

луат

ації в

30–5

0 раз

ів біл

ьший

, по

рівня

но з

мета

леви

ми ан

алог

ами

Мат

еріал

и буд

уть

вико

рист

овув

атис

я в п

іскос

трум

інних

ап

арат

ах, п

роте

зах

сугл

обів,

пали

вних

ел

емен

тах

Буді

вниц

тво

Мед

ицин

а; Ен

ерге

тика

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Мед

ицин

а

Отри

мано

нові

нано

розм

ірні м

атер

іа-ли

на ос

нові

крем

нію

та лі

тійза

лізоф

осфа

ту

Вико

рист

ання

в літ

ій-іон

них а

куму

лято

рах

з мак

сима

льно

висо

-ки

ми ел

ектр

охім

іч-ни

ми па

раме

трам

и

Енер

гети

каНо

ва ен

ерге

-ти

ка

Виго

товл

ено н

анок

ерам

ічні м

атер

іали н

а осн

ові н

ітрид

у кр

емнію

з ни

зьки

м ко

ефіц

ієнто

м те

ртя,

що з

більш

ує ре

сурс

ро

боти

мех

анізм

ів у 2

–3 ра

зи. Т

акі м

атер

іали м

ожна

екс-

плуа

тува

ти за

висо

ких т

емпе

рату

р та в

агре

сивн

их се

ред-

овищ

ах.

Вико

рист

ання

в ав

іа-дв

игун

ах і т

урбін

ах

Авіак

осмі

ч-ни

й ком

п-ле

кс

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Нано

тех-

ноло

гіїРо

зроб

лено

досл

ідну

техн

олог

ію от

рима

ння н

анос

трук

ту-

рова

них т

итан

ових

спла

вів

Виро

бниц

тво

лопа

ток т

урбін

авіа-

двиг

унів

Авіак

осмі

ч-ни

й ком

п-ле

кс-«

-

413


12

34

56

Розр

обле

но те

хнол

огії о

держ

ання

пром

исло

вих н

анос

трук

-ту

рова

них п

окри

ттів

цинк

-силік

атни

х пок

ритт

івПр

отик

ороз

ійний

за-

хист

мет

алоп

рока

туМ

ашин

обу-

дува

ння

-«-

Нано

біо-

техн

олог

ії

Виго

товл

ено і

муно

нано

кон’ю

гати

для в

исок

очут

ливо

го ви

-яв

ленн

я в пл

азмі

кров

і біом

арке

рів

Вияв

ленн

я ран

ніх

стад

ій не

йрод

еген

е-ра

тивн

их і о

нкол

огіч-

них з

ахво

рюва

нь

Мед

ицин

аДе

попу

ляці

я і с

тарін

ня на

-се

ленн

я

Удос

кона

лено

техн

олог

ії оде

ржан

ня рі

зних

виді

в нан

о-ст

рукт

уров

аної

біоак

тивн

ої ке

рамі

ки та

орга

нізов

ано

Досл

ідно

-пр

омис

лове

виго

тов-

ленн

я імп

лант

атів

для в

ідно

влен

ня

кістк

ової

ткан

ини і

ад

ресн

ої до

став

ки

ліків

Мед

ицин

а-«

-

На ос

нові

кван

тово

-мех

анічн

их ро

зрах

унків

досл

ідже

но

теор

ію яв

ища м

агніт

ного

впор

ядку

ванн

я в ро

збав

лени

х ма

гнітн

их на

півпр

овід

ника

х

Заст

осув

ання

при

розр

обці

базо

вих м

а-те

ріалів

спінт

ронік

и

Елек

трон

іка,

ІКТ

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Отри

мано

тест

ові с

трук

тури

з ви

кори

стан

ням

керо

вани

х ло

каль

них е

лект

рохім

ічних

реак

цій о

кисл

ення

та м

асоп

е-ре

носу

на по

верх

ні на

півпр

овід

нико

вих м

атер

іалів

Вико

рист

ання

в як

ос-

ті ел

емен

тів ен

ерго

-не

зале

жної

пам’

яті

ново

го по

колін

ня

-«-

-«-

Розр

обле

но на

ноко

мпоз

ити і

з стр

укту

рою

ядро

-обо

лонк

а на

осно

ві гр

а-фе

ну, L

iFePO

4 та ел

ектр

опро

відно

го по

лімер

у. Ці

нано

комп

озит

и дем

онст

руют

ь біль

ш ви

сокі

експ

луат

а-ці

йні х

арак

тери

стик

и в ак

умул

ятор

ах, н

іж іс

нуюч

і

Вико

рист

ання

в як

ос-

ті ка

тоду

в літ

ієвих

ак

умул

ятор

ахЕн

ерге

тика

Нова

енер

ге-

тика

прод

овже

ння т

абл.

2

414


12

34

56

2013

Нано

мате

ріали

Одер

жано

нано

комп

озит

и й на

ноге

теро

стру

ктур

и на о

снов

і гр

афен

у, ок

сиді

в Ti, M

n, W

і сел

енід

у кад

мію

Елек

трод

и фот

оеле

к-тр

охім

чних

сист

ем

пере

твор

ення

соня

ч-но

ї ене

ргії

Енер

гети

каНо

ва ен

ерге

-ти

ка

Вста

новл

ено м

ожли

вість

заст

осув

ан-н

я нан

оком

пози

-ці

йних

полім

ерни

х мат

еріал

ів як

опти

чних

клеїв

для

з’єдн

ання

конс

трук

ційн

их ел

емен

тівпр

и виг

отов

ленн

і опт

ико-

елек

трон

-них

прис

троїв

Вико

рист

ання

пр

и виг

отов

ленн

і оп

тико

елек

трон

них

прис

троїв

Елек

трон

іка,

ІКТ

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Розр

обле

но во

дну і

безв

одну

техн

олог

ії вир

ощув

ання

на

нокр

иста

лів бл

агор

одни

х мет

алів,

що є

важл

ивим

для

розр

обки

фізи

чних

прин

ципів

керо

вано

го ф

орму

ванн

я дв

овим

ірних

нано

стру

ктур

на ос

нові

орга

нічни

х мол

екул

та

мета

лічни

х нан

очас

тино

к

Техн

олог

ія од

ержа

н-ня

нови

х нан

омат

е-ріа

лів

Нові

мате

-ріа

ли

Техн

олог

ічне

відст

аван

ня

(6 ук

лад)

Розр

обле

но те

хнол

огічн

у схе

му ви

гото

влен

ня м

алог

абар

ит-

ного

чипа

сенс

ора т

емпе

рату

ри на

осно

ві на

ност

рукт

уров

а-ни

х шар

ів ви

соко

омно

го ка

рбід

у кре

мнію

на са

пфірі

Ство

ренн

я вис

око

наді

йних

прил

адів

конт

ролю

темп

ерат

у-ри

техп

роце

сів

Сенс

ори

-«-

Нано

техн

олог

ії

Підг

отов

лено

ескіз

ну ко

нстр

укто

рськ

у док

умен

таці

ю дл

я по

будо

ви су

бгар

моній

них з

мішу

вачів

на ді

од ни

х бар

’єрах

Ш

откі

та ви

гото

влен

о екс

пери

мент

альн

і зра

зки т

аких

змі-

шува

чів дл

я роб

очог

о діап

азон

у час

тот 3

25–4

00 ГГ

ц

Новіт

ні си

стем

и рад

і-ол

окац

ії, ра

діон

аві-

гаці

ї, рад

іобач

ення

, ек

спер

имен

таль

ного

і н

ауко

вого

прил

адо-

буду

ванн

я

Елек

трон

іка,

ІКТ

-«-

прод

овже

ння т

абл.

2

415


12

34

56

Розр

обле

но і а

тест

ован

о Дер

жавн

им пі

дпри

ємст

вом

«Ук-

рмет

ртес

тста

ндар

т» м

етод

ику в

имірю

ванн

я тов

щин

ного

ро

зпод

ілу ел

емен

тног

о скл

аду т

а тов

щин

и баг

атош

аров

их

твер

дотіл

ьних

покр

иттів

нано

метр

ових

розм

ірів м

етод

ом

масс

пект

роме

трії в

тори

нних

нейт

раль

них ч

асто

к

Діаг

ност

ика н

аном

а-те

ріалів

, нан

остр

ук-

тур т

а амо

рфни

х сп

лавів

Нові

мате

-ріа

ли-«

-

Розр

обле

но до

слід

но-п

роми

слов

і тех

ноло

гії от

рима

ння

нано

поро

шків

тита

нату

барію

, нітр

идів

бору

і тит

ану,

карб

онітр

иду т

итан

у та з

апро

екто

вано

діля

нку д

ослід

но-

пром

исло

вого

виро

бниц

тва п

орош

ків

Ство

ренн

я дет

алей

до

прил

адів

паси

вної

елек

трон

іки

Елек

трон

іка,

ІКТ

Нано

біоте

хно-

логії

Підг

отов

лено

прое

кт ти

пово

го ре

глам

енту

виро

бниц

тва

біоак

тивн

их по

рошк

ів гід

роки

апат

иту і

трик

альц

ійфос

фату

з а

дсор

бова

ними

ліка

ми

Адсо

рбов

ані л

іки дл

я кл

інічн

ого з

асто

су-

ванн

яМ

едиц

ина

Депо

пуля

ція

і ста

ріння

на-

селе

ння

Скл

аден

о за

[6; 7

]

Закі

нчен

ня та

бл. 2

416


літерАтУрА1. Кизим М. О., Матюшенко І. Ю. Перспективи розвитку і комерціалізації нанотехнологій в

економіках країн світу та України : монографія / М. О. Кизим, І. Ю. Матюшенко.– Х. : ВД «ІНЖЕК», 2011. – 392с.

2. Про виконання цільової комплексної програми фундаментальних досліджень НАН України «Наноструктурні системи, наноматеріали, нанотехнології» за 2007–2009 рр. / Постано-ва НАНУ № 129 від 05.05.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www1.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2010/regulations/Pages/129.aspx.

3. Концепція цільової комплексної програми фундаментальних досліджень НАН України «Наноструктурні системи, наноматеріали, нанотехнології» за 2010–2014 рр. / Додаток до Поста-нова НАНУ № 129 від 05.05.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

h t t p : / / w w w 1 . n a s . g o v. u a / i n f r a s t r u c t u r e s / L e g a l t e x t s / n a s / 2 0 1 0 / r e g u l a t i o n s /OpenDocs/100505_129_concept.pdf





8. Постанова КМУ від 28.10.09 р. № 1231 «Про затвердження Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010 – 2014 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=1231-2009-%EF – Назва з екрану.

9. Концепція Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наномате-ріали» на 2010–2014 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nano.nas.gov.ua/UA/nasu/nanoprogramms/Pages/WorkingGroup.aspx – Назва з екрану.

417


УДК 338.45(477)

ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАїНИ: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Олійник Алла Дмитріївна, науковий співробітник, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,


Важливою складовою економіки України є промисловість, масштаб-ність і значимість якої оцінюється за часткою промислової продукції в за-гальному обсязі випуску (понад 43 %) та часткою валової доданої вартості промисловості (21 %) в загальному обсязі ВДВ [1].

Промисловість країни представлена трьома основними сегментами – добувною (видобування паливно-енергетичних та інших корисних копа-лин) і переробною промисловістю, а також виробництвом та розподілен-ням електроенергії, газу, пари, кондиційованого повітря, води та ін.

За часткою основних сегментів структура промисловості у порівнян-ні з 1990 р. суттєво змінилась. Так, якщо у 1990 р. питома вага добувної промисловості становила 5,7 %, переробної – 91,1 %, виробництва елек-троенергії, газу, пари тощо – 3,2 %, то в 2013 р. ці показники мали наступ-ні значення: 11,4 %; 61,8 % та 26,8 % [1] (рис.1).

Ця структура є вже усталеною упродовж 2002 – 2013 рр. і зберігалась навіть у кризовому 2009 р. [2].

За обсягами виробництва продукції найбільша частка в промисло-вості України станом на 01.01.2014 р., як і раніше, належить переробній промисловості – 61,8 %. За питомою вагою у структурі переробної про-мисловості України переважають три види виробництв: харчова промис-ловість – 19,3 %; металургійне виробництво і виробництво готових мета-левих виробів – 15,4 %, а також машинобудування – 8,7 %.

Машинобудування України є найбільш розгалуженим виробничим комплексом, який містить у собі енергетичне, металургійне, гірничошах-тне й гірничорудне, підйомно-транспортне, залізничне, хімічне та нафто-хімічне машинобудування, автомобільне, тракторне й сільськогосподар-

418


ське, будівельно-дорожнє й комунальне машинобудування, верстатобу-дування, виробництво зброї та боєприпасів, радіотехнічне та електронне виробництво тощо.

рис. 1. Структура промислового виробництва в Україні в 1990 та 2013 рр.

Машинобудівний комплекс є системоутворюючою галуззю вітчизня-ної економіки, яка забезпечує основними засобами виробництва всі інші галузі промисловості. Останнім часом у машинобудуванні спостерігаєть-ся погіршення порогових значень таких важливих показників економіч-ної безпеки, як

частка машинобудування у промисловому виробництві. Зараз вона Ðскладає менше 10 %, що втричі нижче у порівнянні з економічно розвиненими країнами;дефіцит зовнішнього торгівельного балансу; Ðпитома вага збиткових підприємств (зараз їх налічується понад 30 %); Ðнизький рівень інноваційної активності підприємств. Ð

Питома вага підприємств, що займались інноваційною діяльністю в загальній їх кількості у промисловості становить лише 24,2 % при по-роговому значенні за індикатором економічної безпеки не менше 50 %. В загальній кількості машинобудівних підприємств інноваційно активних у виробництві машин та устаткування налічується 10,6 %. У виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування – 8,5 %. У вироб-ництві транспортних засобів та устаткування – 5,1 %.

До основних системних негативних факторів, які впливають на стан галузі, відносяться такі:

10080

%

1990

5,7 3,2

91,1

61,8

11,426,8

добувна промисловість

2013 Роки

60

40

200

переробна промисловістьвиробництво електроенергії, газу, пари, водопостачання тощо

419


критичний вік парку устаткування в машинобудуванні (майже по- Ðвне моральне і фізичне його спрацювання);технологічне відставання України від передових країн, в першу чер- Ðгу, у виробництві продукції п'ятого технологічного укладу;недостатність оборотних й інвестиційних коштів для розвитку; Ðобмежена місткість внутрішнього ринку внаслідок недостатньо ви- Ðсоких темпів зростання економіки країни й низької платоспромож-ності як підприємств, так і населення;високі виробничі витрати, які пов’язані з високою металоємністю Ðта енергоємністю виробництва;неефективна кадрова політика, про що свідчить дефіцит інженер- Ðних кадрів в галузі;слаборозвинена система управління якістю продукції; Ðнедостатність ресурсів для формування ефективної маркетингової Ðполітики (особливо на ринку інноваційної наукомісткої продукції);нерозвиненість системи сервісу й технічної підтримки продукції Ðпротягом усього життєвого циклу виробу;реальна загроза несанкціонованих дій з боку третіх осіб: ініціація Ðбанкрутства підприємств, рейдерство тощо;нерівні умови конкуренції на ринку із провідними закордонними Ðвиробниками продукції машинобудування.

Про суттєві недоліки в ринковій стратегії завоювання перспективних ринків Україною свідчить аналіз напрямів реалізації продукції машино-будівної галузі України на світовому ринку. Так, вкрай невеликими є об-сяги експорту обладнання та устаткування до країн Латинської Америки, на ринки країн Близького Сходу, Південно-Східної Азії й Африки. Саме в цих регіонах є стійкий попит на машини й устаткування для будівельної промисловості, нафтохімічної, нафтової і газовидобувної, гірничодобув-ної й енергетичної промисловості, переробки сільгосппродукції.

Діяльність українських виробників машинобудівної продукції і зо-внішньоторговельних організацій на зарубіжних ринках свідчить про те, що перспективним напрямом для України є також співпраця з Індією,

420


Пакистаном, В’єтнамом, Іраном, Узбекистаном і Бразилією. На цих рин-ках потрібно працювати цілеспрямовано, постійно відвойовуючи свою частку ринку. Російська Федерація як домінуючий торговельний партнер України і найбільший ринок збуту продукції машинобудування на тепе-рішній час втрачена.

Парадигма відродження машинобудівного комплексу країни на ін-новаційній платформі має ґрунтуватися на чіткому баченні стратегічних перспектив України як відкритої господарської системи, орієнтованої на ефективне використання переваг вступу до ЄС та можливості спільної участі в реалізації інноваційних проектів.

Пріоритетність секторів економіки повинна підтримуватись ство-ренням реальних умов для одержання конкурентних переваг на світовому ринку. Для України з метою запобігання нераціональному використанню обмежених національних ресурсів особливо актуальним є створення ді-євого механізму підтримки провідних підприємств машинобудування в кожному з промислових регіонів.

Важливою умовою є підтримка високотехнологічних, а також експор-то орієнтованих виробництв, до яких відносяться, насамперед, ракетно-космічний комплекс, підприємства енергетичного машинобудування, а та-кож ВПК. Закордонний досвід свідчить, що навіть у складних економічних умовах сильна державна воля уряду здатна забезпечувати здійснення ін-новаційно орієнтованої промислової політики, адекватної умовам ринку, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у європей-ський економічний простір.

літерАтУрА1. Державна служба статистики України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим до-

ступу: http://www.ukrstat.gov.ua

2. Промисловість України у 2007 – 2010 роках. Стат. збірник. / За ред. Л. М. Овденко. – К.: Державна служба статистики України. – 2011. – 304 с.

421


УДК 330.332

РАЗВИТИЕ ТРАдИЦИОННЫХ ПРОМЫСЛОВ В СИСТЕМЕ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОЙ КООПЕРАЦИИ КАК фАКТОР

ИМПОРТОЗАМЕЩАюЩЕЙ МОдЕЛИ МОдЕРНИЗАЦИИ эКОНОМИКИ РОССИИ

павлов Константин Викторович, доктор экономических наук, профессор, зав. кафедрой экономики и управления НОУ ВПО «Камский институт гуманитарных

и инженерных технологий» (г. Ижевск, Россия) , [email protected]

Модернизация, техническое перевооружение и прогрессивная структурная перестройка российской экономики на основе использования новейших инновационных технологий (в т. ч. нанотехнологий, биотехнологий и т. п.) являются важнейшими условиями эффективного инновационного развития страны и роста конкурентоспособности отечественной продукции. Все это позволит уменьшить зависимость уровня и темпов социально-экономического развития страны от получаемых доходов вследствие экспорта сырьевых ресурсов и действительно осуществить структурную перестройку отечественной экономики, о необходимости которой говорится уже очень давно. Важно также и то, что в результате этого улучшится имидж России, которую пока еще нередко отождествляют с сырьевым придатком развитого мира. Таким образом, в целом мировой опыт действительно свидетельствует о том, что рост инвестиций в инновационные сферы экономики способствуют ускоренному развитию народно-хозяйственного комплекса страны и повышению среднего уровня жизни населения.

Учитывая, что США, Канада, япония, страны еС в связи с событиями в Украине применяют против России так называемые экономические санкции, что негативно сказывается на темпах роста отечественной экономики, по мнению автора, не любая модель модернизации эффективна в этих условиях хозяйствования. Очевидно, что особенно эффективным вариантом будет являться импортозамещающая модель модернизации, о чем в последнее время неоднократно говорил в своих выступлениях Президент России В. В. Путин. Поскольку процесс модернизации

422


включает множество факторов и направлений, импортозамещение следует рассматривать не только в общем, но и в различных аспектах и отношениях, в том числе и с позиции эффективного развития отдельных отраслей и регионов.

Таким образом, при осуществлении модернизации большое значение имеет также учет региональных и отраслевых особенностей. Так, например, в республиках, которых в РФ насчитывается 22 (т. е. практически четвертая часть всех субъектов РФ), одной из важнейших форм модернизации будет являться возрождение народных промыслов, некогда развиваемых титульными нациями этих республик, что также будет способствовать процессу импортозамещения. В Удмуртской Республике к таким промыслам относится льноводство, которое здесь интенсивно развивалось и в царский период развития страны (конец XiX – начало XX веков), и на первых этапах (20-е – 30-е годы XX века) существования советской власти. В эти периоды времени Удмуртия входила в тройку регионов, являющихся крупнейшими в стране производителями льна и изделий из него.

Лен в условиях Удмуртии является традиционной технической культурой, и возделывание его на территории республики началось еще в глубокой древности [1]. В Удмуртии еще в первой половине XiX века широкое развитие имела домашняя промышленность. Женщины пряли, ткали шерстяные ткани и холсты, шили одежду, вязали, вышивали. Крестьянские ткани вывозились за пределы края. В 1837 г. вятский губернатор отмечал, что из льна в уездах выделывалось 2,5 млн аршин холста, который отправлялся в Архангельск, где его охотно покупали иностранные торговцы. В середине XiX века из губернии уже вывозилось около 15 млн аршин, в том числе в Казань для мешков – около 800 тыс. аршин холста. В это же время предпринимались меры по усовершенствованию крестьянского ткачества, в связи с чем палата государственных имуществ выписала самопрялки и усиленно внедряла их среди крестьянок.

После социалистической революции выращивание льна-долгунца в республике продолжилось. В отдельные годы площади под посевами льна достигали 60 тыс. га. В послевоенный период посевные площади под лен в Удмуртии резко сократились. В настоящее время руководством

423


республики ставится задача возрождения льноводства и постепенное доведение его объемов производства до прежних параметров. Для этих целей выделяются определенные финансовые ресурсы, в связи с чем достаточно быстрыми темпами идет возрождение этой отрасли производства.

В настоящее время лен выращивается в 15 районах Удмуртии, в основном в северной ее части, и площади, занятые посевом льна, в последнее время составляют около 15 тыс. га. По этому показателю республика находится на втором месте в России после Тверской области, а по сбору льна – на третьем месте. Удельный вес, который занимает Удмуртская Республика в общей площади посевов льна по России, составляет 12 %, а удельный вес валового сбора льноволокна – около 10 %. В целом льняной комплекс Удмуртии включает около 45 коллективных и фермерских хозяйств, 2 льносеменоводческие станции и 15 льноперерабатывающих заводов. Общее представление о развитии льняного комплекса региона в последнее время дает представление табл. 1 [2].

таблица 1развитие льняного комплекса в Удмуртской республике.

показатель 1990 г. 2007 г. 2008 г. 2009 г. 2010 г. 2011 г. 2012 г.

Посевные площади, всего, тыс. га, 18,2 12,5 11,4 9,1 10,3 12,6 14,8

Производство льново-локна, всего, т. 5648 5549 5897 5692 5832 5974 6126

Урожайность льноволокна, ц/га 4,1 5,1 6,1 6,7 6,9 7,1 7,4

Из табл.1 видно, что во второй половине двухтысячных годов показатели, характеризующие общую площадь посевов льна в регионе, существенно снизились. Это объясняется рядом причин, в т. ч. мировым финансово-экономическим кризисом 2008 – 2010 гг., а также тем обстоятельством, что льнокомбинаты России резко снизили закупочные цены в это время, делая ставку на более дешевое привозное волокно, в основном из Китая. По этой причине у льнозаводов страны в тот период накопились значительные долги перед фермерско-крестьянскими

424


хозяйствами, занимающимися выращиванием льна. еще одной причиной сложного положения в отрасли явилось неполное финансирование целевой программы из бюджета Удмуртской Республики (около 60 % от запланированного). Из местных муниципальных бюджетов вообще было выделено всего лишь около 3 % от планируемой суммы. Лишь из федерального бюджета деньги были выделены практически в полном объеме.

Для преодоления сложившейся ситуации в регионе в последнее время стали осваивать новые инновационные технологии производства продукции глубокой переработки льна, т. е. конечного продукта, позволяющего перерабатывать волокно, производимое льнозаводами Удмуртии, и выпускать востребованную конкурентоспособную на российском и мировом рынках продукцию. С 2007 г. реализуется республиканская программа «Развитие льняного комплекса Удмуртской Республики», мероприятия которой направлены на увеличение производства льняной продукции и повышение эффективности производства на предприятиях льняного комплекса республики [3]. Значительную роль здесь могут сыграть районные общества потребительской кооперации, которые в свое время оказали существенное влияние в процессе культивирования льна.

В результате принятых мер ситуация в льняном комплексе региона стала существенно улучшаться и, начиная с 2010 г., общие площади посевов льна-долгунца в республике стали существенно увеличиваться (см. табл. 1). Особенно в Удмуртии есть опыт более глубокой переработки короткого волокна, доля которого составляет здесь около 80 % (предприятия первичной переработки льна производят и короткое, и длинное волокно). Так, например, в ОАО «Можгинский льнозавод» выпускается нетканое иглопробивное полотно (ватин), в ООО «Шарканский льнозавод» и в ООО «Мичуринский льнозавод» Кизнерского района Удмуртии выпускается нетканое иглопрошивное полотно. В ООО «Лен-Сервис» налажено производство крученых изделий: каната, веревки, шпагата.

Возрождение льняной отрасли региона требует комплексного подхода [4]. В связи с диспаритетом цен на промышленные средства производства

425


и сельскохозяйственную продукцию, а также с необходимостью государственной поддержки льняного производства, предполагающего возмещение затрат на приобретение минеральных удобрений и топливно-смазочных материалов, в рамках республиканской комплексно-целевой программы «Развитие льняного комплекса Удмуртской Республики» предоставляется субсидия на производство льна в размере 1200 руб. на тонну льноволокна, а из федерального бюджета дополнительно выделяется еще 3000 руб. субсидии на каждую тонну льноволокна.

Целенаправленное и комплексное решение проблемы программным методом должно привести к выполнению задач системного развития льняного комплекса региона, что будет способствовать:

повышению производственного потенциала, в т. ч. технической Ðи технологической оснащенности предприятий в области льновод-ства; внедрению новых интенсивных технологий возделывания льна Ðс целью дальнейшего увеличения его производства; внедрению льноперерабатывающими предприятиями высокопро- Ðизводительного, ресурсосберегающего оборудования с целью уве-личения выработки и повышения качества льноволокна; обеспечению занятости на селе и развитию кадрового потенциала Ðна предприятиях льняного комплекса региона.

Общества потребкооперации могли бы увеличить объемы производства также и таких традиционных для удмуртов народных промыслов, как пчеловодство, лесные промыслы, отхожие промыслы (выделка рогож, циновок, кулей, крашение шерстяных, бумажных, холщевых тканей и пряжи). В других республиках России похожая ситуация – в них можно развивать другие виды полузабытых народных промыслов, нередко называемых этноэкономикой. У башкир, например, традиционными народными промыслами были коневодство и кумысоделие, которые в последнее время также интенсивно возрождаются. В Республике Башкортостан общества потребкооперации также могли бы существенно разнообразить свою деятельность, участвуя в развитии этих традиционных промыслов. Таким образом, процесс модернизации

426


экономики кроме технологического аспекта включает также этнический, социальный, экологический, этический, эстетический и иные аспекты, а развитие народных промыслов у титульных наций республик в составе России будет способствовать реализации экономической политики импортозамещения в целом по стране и ее отдельным регионам, а также развитию импортозамещающей модели модернизации экономики страны.

литерАтУрА1. Гришкина М. В. История Удмуртии. Первая половина ХIX века: учебник / М. В. Гришкина.

Ижевск: Удмуртия, 2010. – 80 с.

2. Капитонова О. А. Экология Удмуртской республики: учебное пособие / О. А. Капитонова. Ижевск: Изд-во «Удмуртский университет», 2013. – 381 с.

3. Павлов, К. В. Модернизация и инновационное развитие экономики на разных уровнях управленческой иерархии: монография / К. В. Павлов. – Ижевск: Институт компьютерных иссле-дований, 2014. – 344 с.

4. Прокофьев, К. Ю. Инновационный потенциал региона: сущность, структура // Региональ-ная экономика: теория и практика. – 2013. – №30. – С. 12 – 19.

427


УДК 331.101

ЗАЙНяТІСТЬ МОЛОдІ У СфЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО БІЗНЕСУ

петіна Олександра миколаївна, аспірант, Кіровоградський національний технічний університет, e-mail: [email protected]

Інформаційна революція і глобалізація несуть кардинальні зміни у змісті людської праці, формуючи нову економіку – економіку знань. Цій економіці притаманні не лише високоінтелектуальні технології і галузі знань, різноманітні інновації, а і зростаючі вимоги до рівня знань персо-налу підприємств, швидка поява нових форм зайнятості. Принципово но-вим на початку XXi століття стало народження інтелектуального бізнесу.

Забезпечення зростання зайнятості у сфері інтелектуального бізнесу набуває гострої актуальності у світі і особливо для України, яка поки від-стає за розвитком інформаційних технологій. У зв’язку з цим окреслена проблематика потребує особливої уваги з боку української економічної науки про працю.

В Україні проблеми інтелектуалізації робочих місць останніми ро-ками вивчали В. Геєць, О. Грішнова, A. Колот, О. Комарова, І. Каленюк, е. Лібанова, Л. Лісогор, І. Петрова, У. Садова, М. Семикіна, Л. Федулова, А. Чухно, Л. Шаульська та ін. Проте уявлення про зайнятість у сфері ін-телектуального бізнесу перебувають на стадії становлення, потребують системних досліджень.

Стаття ставить за мету розробити теоретичні підходи до розуміння сутності зайнятості у сфері інтелектуального бізнесу та з’ясувати на при-кладі України чинники, які гальмують зайнятість молоді у цій сфері.

Аналіз наукових джерел свідчить, що Україна поки що переважно ім-портує інформаційні технології і прийоми інтелектуального бізнесу. Ін-телектуальний бізнес, на відміну від розвинених держав, ще формується і поки ще не став розвиненим сектором зайнятості. Останнє можна пояс-нити кількома причинами: по-перше, довготривалою системною кризою, незавершеністю структурних реформ в економіці; по-друге, нерозвиненіс-тю конкурентного середовища, низьким попитом на інновації; по-третє,

428


недосконалістю законодавчої бази в цій сфері; по-четверте, обмеженістю стимулів до розвитку інтелектуального бізнесу.

Вітчизняні науковці з тривогою констатують, що спостерігаються явища неповного, неефективного, нераціонального використання інте-лектуальних здібностей і набутих знань працюючих, деформація стимулів до освітньо-професійного розвитку, погіршення якості освіти, що нега-тивно позначається на можливостях інноваційних зрушень» [1, с. 5].

Узагальнення наукових джерел дозволяє констатувати, що інтелекту-альний бізнес можна розглядати дуальним процесом: з одного боку, це є процес створення і використання інтелектуальної власності, що дозволяє отримати прибуток, а з іншого – процес реалізації ідей розробника (твор-ця) інтелектуального продукту за допомогою розумової праці. Виходячи з таких міркувань, зайнятість у сфері інтелектуального бізнесу означає залучення до економічної діяльності працівників, здатних здійснювати окремі етапи та складові інтелектуального бізнесу. Такий підхід дозволяє запропонувати таке визначення: зайнятість у сфері інтелектуального біз-несу – це є форма особливої трудової діяльності інтелектуального змісту, спрямованої на розробку, впровадження, використання, рекламу та ко-мерціалізацію різноманітних інтелектуальних продуктів.

В інтелектуальному бізнесі товаром слугують знання, ідеї, рішення, науково-технічні розробки, проекти, твори науки, літератури та мисте-цтва. Інтелект розвиває думку і створює ідеї, а згодом ідея приймає форму і вартість.

У зв’язку зі світовою тенденцією становлення інформаційного сус-пільства, підвищується роль інтелекту людини, зростання ролі її іннова-ційного потенціалу. Важливою рисою працівників, зайнятих в інтелекту-альному бізнесі, є інновативність – здатність чітко й адекватно реагувати на найменші зміни ринкового попиту шляхом випуску нової або вдоско-налення старої продукції, впровадження нових технологій виробництва й збуту, реструктуризації, удосконалення системи внутрішньофірмового управління й використання новітніх маркетингових стратегій [2, с. 11].

Варто зазначити, що у розвитку інтелектуального бізнесу особливі надії варто покладати на освічену та мотивовану молодь, яка через свою

429


активність, підвищену мобільність, сміливість та інші якості, притаманні цій віковій категорії, швидко адаптується до нововведень, часто ініціює нове бачення, нові оригінальні підходи до розв’язання завдань. Майбут-ній інноваційний потенціал країни по суті визначається рівнем освіти та креативності молоді. Молодіжна зайнятість в інтелектуальному бізнесі слугує важливим важелем його розвитку.

Разом з тим, останній постулат в Україні спрацьовує слабо: на практи-ці останні десятиліття спостерігаються зниження якості освіти і неувага до питань стимулювання молодіжної зайнятості у сфері інтелектуальної діяльності, що веде до інтелектуальних втрат країни внаслідок трудової міграції найбільш активних і освічених представників молоді. Зисками від інвестування в розвиток інноваційного потенціалу української молоді все більше користуються розвинені країни на Заході. Ці явища тривалий час «знекровлюють» розвиток економіки знань в Україні загалом і розвиток інтелектуального бізнесу зокрема.

Залученню молоді у сферу інтелектуального бізнесу заважають про-тиріччя у розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг. Перешкодою розвитку інноваційної активності молоді є низька якість і вузька спрямо-ваність освіти, гостра нестача спеціальних заходів і цільових програм для молоді на державному рівні.

Згодні з висновками Л. Мерлян в тому, що національний ринок праці задихається від нестачі висококваліфікованих фахівців – при надлишку пропозицій від «тих, хто має дипломи про вищу освіту» [3, с. 56].

Негативним є також те, що молоді люди інтегруються переважно у сферу обміну і перерозподілу товарів і послуг, віддають перевагу робо-чим місцям, що не вимагають високої професійної кваліфікації; частка під-приємців не перевищує 2 – 3 % від чисельності всієї молоді, молоді люди практично не представлені в малому і середньому бізнесі; відбувається деформація духовно-етичних цінностей; слабко розвивається культура відповідальної громадянської поведінки [4, с. 86].

Особливе місце у розв’язанні зазначеної проблеми має відводитися службам зайнятості, бізнес-інкубаторам, технопаркам, дослідницьким університетам. Державі, соціальним партнерам доцільно розробляти про-

430


грами підготовки талановитої молоді до зайнятості в інтелектуальному бізнесі, що передбачає посилення уваги до відкриття нових, затребуваних в світі, технічних спеціальностей, підготовки висококваліфікованих інже-нерів, готових до роботи у віртуальному просторі, розробки нових тех-нічних і технологічних ідей.

Викладене дозволяє зробити такі висновки: перспективи підвищення конкурентоспроможності України варто Ðпов’язувати зі зростанням зайнятості у сфері інтелектуального біз-несу; розвиток інтелектуального бізнесу в країні потребує капіталовкла- Ðдень передусім в інтелектуально-інноваційний потенціал молоді;перспективи зростання зайнятості молоді у сфері інтелектуального Ðбізнесу потребують системного підходу, подолання протиріч у роз-витку освіти, ринку праці, створенні стимулів до праці інтелекту-ального змісту.

літерАтУрА1. Інтелектуальний потенціал: соціальні виміри використання та розвитку [колектив-

на монографія] / М. В. Семикіна, В. І. Гунько, С. Р. Пасєка / За ред. М. В. Семикіної. – Черкаси : ТОВ «МАКЛАУТ», 2012. – 336 с.

2. Кузык Б. Н. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее [Текст]: моногр. / Б. Н. Кузык, Ю. В. Яковец. – М. : Институт экономических стратегий, 2009. – 576 с.

3. Мерлян Л. Молодежная занятость – резервы рынка труда в Украине? / Л. Мерлян // Мене-джер по персоналу. – 2008. – № 5. – С. 56 – 60.

4. Плахотнюк Н. Г. Проблеми і шляхи залучення молоді на державну службу в Україні // Укра-їнський соціум. – 2005. – № 4. – С. 84 – 92.

431


УДК 330.341.1(477)

СУТНІСТЬ фІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННя ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

пилип'юк Ярина Василівна, аспірантка, Львівський національний університет ім. І. Франка, [email protected]

Інноваційний тип економічного розвитку виступає фундаментом, який визначає економічну потужність країни та її перспективи на світово-му ринку. Під інноваційним розвитком слід розуміти складний економіч-ний процес щодо відтворення продукту, який забезпечує життєдіяльність людини на новому і вищому якісному рівні розвитку продуктивних сил і виробничих взаємозв’язків між його учасниками [4, c. 145].

Без відповідного фінансового забезпечення неможлива інноваційна діяльність. Зважаючи на дефіцит власних фінансових ресурсів та склад-ність залучення інвестицій, питання фінансового забезпечення є надзви-чайно актуальним.

Є різні погляди щодо визначення фінансового забезпечення в еконо-мічній літературі.

Вважаємо, що найбільш ґрунтовне визначення поняття «фінансове забезпечення інноваційного розвитку» дає Колодізєв О. М. Під фінан-совим забезпеченням інноваційного розвитку О. М. Колодізєв пропонує розуміти сукупність економічних відносин, що виникають з приводу по-шуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів, а та-кож організаційно-управлінських принципів, методів і форм впливу цих ресурсів на інноваційний розвиток національної економіки [2].

Проаналізувавши широкий спектр визначень, можна виділити відпо-відну ключову ознаку тлумачення сутності поняття «фінансове забезпе-чення інноваційного розвитку»:

узагальнюючий метод, функція інвестування через фінансові форми; Ðсукупність економічних відносин, що виникають з приводу по- Ðшуку, залучення й ефективного використання фінансових ресур-сів;

432


процес організації фінансування на основі відповідної системи фі- Ðнансування;покриття витрат на інноваційну діяльність за рахунок фінансових Ðресурсів;процес реалізації безперервного характеру відтворювальних про- Ðцесів за рахунок власних та залучених фінансових ресурсів.

У практичній діяльності процес фінансового забезпечення інновацій-ного розвитку реалізується за допомогою основних елементів системи фінансового забезпечення. Головними складовими системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку є: фінансові інструменти, фінансо-ві методи, форми фінансування, фінансові важелі впливу [3, с. 48].

Фінансове забезпечення інноваційної діяльності передбачає реалі-зацію заходів із залучення необхідного обсягу фінансових ресурсів для фінансування нововведень підприємства. Основним завданням фінансо-вого забезпечення є прийняття рішень щодо визначення джерел ресурсів фінансування інноваційної діяльності, формування необхідних їх обсягів та оптимізації [1, c. 65].

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку підприємств в кон-тексті і загальнотеоретичної, і практичної площини доцільно визначати цілісним процесом, що охоплює власне фінансове забезпечення, можли-вості нагромадження і відтворення фінансових ресурсів, а також його регулятивний потенціал. Зважаючи, що економічну основу фінансового забезпечення становлять фінансові ресурси, основні його проблеми вба-чають у їх наявності. Незважаючи на поширеність такого підходу, в окре-мих аспектах він може бути визнаний обмеженим, оскільки висвітлює однобічну залежність між обсягами фінансових ресурсів та рівнем розви-тку, коли фінансові потоки нібито консервуються в стані, що існує в кон-кретному часі та просторі. Разом з тим, не можна ігнорувати внутрішні імпульси (часто зовні не передбачуваного руху) залежностей між обсяга-ми фінансових ресурсів і можливостями розвитку.

В найбільш узагальненій формі зміст фінансового потенціалу іннова-ційного розвитку представлено як сукупність фінансових можливостей економічної системи для інноваційного розвитку в інтересах економічно-

433


го прогресу. Визначено, що кількісні і якісні зміни таких можливостей до-сягаються завдяки раціональному використанню фінансових ресурсів на потреби інноваційного розвитку. Оскільки реальні резерви на кожному етапі мають певні і дуже рухливі межі, то на перший план виходять питан-ня адекватної організації, зокрема через фінансовий механізм [4, c. 147].

Вітчизняна модель фінансування інноваційної діяльності передбачає такі джерела:

самофінансування (амортизаційні відрахування, мобілізація вну- Ðтрішніх активів, виручка від реалізації окремих видів майна, нероз-поділений прибуток та ін. накопичення). позикові засоби (довгострокові кредити фінансово-кредитних Ðустанов, лізинг, форфейтинг, франчайзинг).залучені засоби (бюджетні кошти державного й місцевого рівнів; Ðвітчизняні та іноземні інвестиції: гранти, міжнародні програми, па-йові внески іноземних інвесторів, кошти іноземних наукових фон-дів; емісія акцій) [5, c. 231].

Але для ефективного здійснення інноваційної діяльності необхідно використовувати різні джерела фінансування, оскільки кожне з них має свої переваги та недоліки.

У процесі побудови моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку надзвичайно актуальним стає пошук рішень, пов’язаних із:

аналізом фінансових ресурсів, що визначають обсяги фінансового Ðпотенціалу, створюють фінансове підґрунтя для здійснення інно-ваційних процесів. При цьому йдеться як про кількісні, так і якісні показники. Проявом останніх можна вважати структуру джерел фінансових ресурсів;розробкою механізмів вивільнення фінансового потенціалу. Аналіз Ðджерел розблокування фінансового потенціалу інноваційного роз-витку передбачає обґрунтування механізмів мобілізації та транс-формації цих джерел у фінансові ресурси [4, c. 149].

Отже, ефективне функціонування системи фінансового забезпечення інновацій є однією з ключових передумов, які визначають темп і результат реального втілення інноваційного проекту та активізації інноваційного

434


розвитку економіки України в сучасних умовах. Взаємозв'язок інновацій-ної діяльності та інвестиційного фінансового забезпечення приводить до постійного розвитку економіки і суспільства. Власне, формування моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку і є предметом подаль-ших наукових досліджень [3, с. 49].

літерАтУрА1. Єпіфанова І. Ю. Аналіз фінансового забезпечення інноваційної діяльності вітчизняних під-

приємств в сучасних умовах / І. Ю. Єпіфанова // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2012. – № 722. – С. 65 – 69 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Menegment/2012_722/13.pdf

2. Колодізєв О. М. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку національної економіки [Текст] : дис. ... док. економ. наук : спец. 08. 00. 08 – гроші, фінанси і кредит / О. М. Колодізєв ; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми : [Б. В. ], 2011. – 508 с.

3. Осьмірко І. В. Система фінансового забезпечення інноваційного розвитку: поняття, струк-тура та принципи функціонування / І. В. Осьмірко // Бізнес Інформ. – 2012. – №7. – С. 47 – 49.

4. Свидерський П. В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку промислових підпри-ємств /П. В. Свидерський // Экономика и управление. – 2011. – №6. – С. 145 – 151.

5. Ховрак І. В. Фінансування інноваційного розвитку: реалії та перспективи / І. В. Ховрак // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2013. – №1. – С. 229 – 235.

435


УДК 657.62”313”:334.7.012.82

НАПРяМИ УдОСКОНАЛЕННя МЕТОдИКИ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ ЗВІТНОСТІ ІНТЕГРОВАНОГО ПІдПРИЄМСТВА

романенко Олеся Валеріївна, аспірантка, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», о[email protected]

Звітність інтегрованого підприємства має багаторівневий характер формування та потребує удосконалення методики аналізу.

Потреба в проведенні стратегічного аналізу фінансової звітності ін-тегрованого підприємства на різних рівнях виникає у зв’язку з наступни-ми обставинами: узагальнений аналіз діяльності на основі консолідованої звітності дає можливість визначити загальну стратегію розвитку підпри-ємства; сегментний аналіз дасть можливість визначити ефективність функціонування окремих сформованих елементів (сегментів і напрямів діяльності) корпорації та встановити стратегічні орієнтири їх подаль-шого розвитку; аналіз діяльності окремих підрозділів та дає можливість визначити їх результативність, інвестиційну привабливість та, в окремих випадках, доцільність збереження у складі інтегрованої структури.

Пропонується три етапи стратегічного аналізу звітності підприємства.1-й рівень стратегічного аналізу звітності – аналіз фінансового

стану інтегрованого підприємства за консолідованою звітністю, складе-ною за МСФЗ.

Для всіх категорій іноземних зовнішніх користувачів інформації єдино зрозумілою є фінансова звітність, складена за міжнародними стан-дартами. Безумовно, МСФЗ створювались як стандарти для великих транснаціональних корпорацій, акції яких котируються на міжнародних фондових біржах. Однак в Україні до цього часу не відбулося адекватно-го ринковим вимогам фондового ринку. І все ж, починаючи з 2012 року, Міжнародні стандарти фінансової звітності стають обов’язковими до за-стосування для публічних акціонерних товариств, а це означає, що процес їх впровадження та практика аналізу фінансового стану підприємств по-требує адаптації існуючого методичного забезпечення аналізу.

436


В якості основного недоліку аналізу звітності, в тому числі з позиції проведення та доповнення ним стратегічного, є той факт, що фінансовий аналіз надає результати на певну дату (дату складання фінансової звітнос-ті), та не відображає фінансовий стан у процесі. З іншого боку, реаліза-ція стратегії підприємством не може надавати одномоментні результати, а може бути оцінена лише з часом (фактично або на завершальних, або на проміжних етапах реалізації).

Наступний аргумент доцільності підключення фінансового аналізу в систему стратегічного є значимість фінансової стійкості для підпри-ємств, від яких вимагається складання звітності за МСФЗ. За кордоном – переважно, а в умовах вітчизняної практики – все частіше проблема фінансової стійкості загострюється з ростом масштабів підприємства, особливо якщо це відбувається шляхом інтеграції з іншими підприєм-ствами. Питання фінансової стійкості об’єднання відразу ж набуває стра-тегічного значення. Оскільки головна мета процесу інтеграції, фактично, полягає у розширення фінансових можливостей підприємства загалом та забезпечення фінансової стійкості підприємства в цілому в довгостроко-вій перспективі. Відповідно в межах інтеграційних об’єднань шляхом уні-фікації процедур складання звітності за МСФЗ та відповідної уніфікації фінансового аналізу відбувається розробка нормативів фінансової стій-кості для дочірніх підприємств. І у випадку, якщо вони будуть досягнуті, можна розраховувати на стійкість підприємства загалом.

Чим швидше вітчизняні підприємства запровадять процедуру скла-дання звітності за МСФЗ, тим швидше вони стануть відкритими та про-зорими для зовнішніх кредиторів та інвесторів, і тим більшою є ймо-вірність залучення стратегічного партнера до процесів інтеграції, адже в багатьох галузях у глобальній економіці процеси інтеграції лише при-скорюються.

2-й рівень стратегічного фінансового аналізу – аналіз сегментної звітності. якщо перелік та зміст корпоративної звітності визначається нормативною базою, яка складається у відповідності з вимогами МСФЗ, то процедура формування сегментної звітності та її аналізу потребує ре-гламентації. Вона, на нашу думку, повинна включати наступні етапи.

437


1-й етап. Обґрунтування критеріїв виокремлення сегментів (напря-мів діяльності). В якості основного критерію визначення сегмента, на нашу думку, може стати вид інтеграційних процесів.

У випадку, якщо інтегроване підприємство сформувалось на осно-ві горизонтальної інтеграції і всі підрозділи відносяться до однієї галузі, сегментацію доцільно провести на основі регіональної ознаки. якщо ж підрозділи інтегрованого підприємства відносяться до різних галузей чи видів економічної діяльності, то доцільно використати ознаку спільності операційної діяльності.

2-й етап. Формування сегментів. Інтегровані підприємства прово-дять сегментацію відповідно до критеріїв, які визначені МСФЗ 8. При цьому, в окремих випадках, відбувається поєднання і операційного, і гео-графічного критерію.

Виокремлення сегментів на основі ознаки спільності операційної ді-яльності відбувається, якщо бізнес-одиниці, зайняті виробництвом різних видів продукції, мають відмінну технологічну основу, використовують різноманітні методи освоєння ринків збуту тощо. Втілення географічної ознаки визначається масштабами зовнішньоекономічної діяльності інте-грованого підприємства.

3-й етап. Визначення переліку та змісту форм сегментної звітності. Перелік регламентованих МСФЗ показників, які повинні характеризува-ти функціонування сегмента, регламентує і перелік форм звітності, які повинні складатись кожним сегментом. Однак цей перелік не є повним та може бути доповнений самим підприємством з урахуванням специфіки його діяльності.

Сегментацію діяльності інтегрованого підприємства, на нашу думку, слід розглядати в якості аналітичного інструмента деталізації стратегії підприємства, який дає можливість в агрегованому вигляді сформувати інформацію для прийняття рішень у сфері стратегії.

Впровадження сегментної звітності дає можливість вирішити про-блему розходження між фінансовою та управлінською звітністю за сег-ментами.

438


3-й рівень стратегічного аналізу результатів діяльності інтегро-ваного підприємства – рейтинговий аналіз фінансових результатів та фінансового стану його підрозділів.

Інтегроване підприємство як об’єкт стратегічного аналізу є складним утворенням, яке потребує проведення комплексного та всебічного до-слідження не лише на рівні корпоративної структури загалом, а і на рівні окремих підрозділів. Інтегровані підприємства – це, переважно, великі підприємства, які здійснюють значний вплив не лише на галузь функці-онування, інколи – національну економіку, а й в окремих випадках – на глобальну економіку. Серед інтегрованих підприємств є багатонаціональ-ні фірми (зі статусом транснаціональних корпорацій), національні фірми (підрозділи яких знаходяться в межах окремої національної економіки). Однак, як у першому, так і другому випадку виникає потреба у аналізі ре-зультативності, ефективності та стійкості функціонування усіх окремих підрозділів.

Результати діяльності інтегрованої структури – це не є лише проста алгебраїчна сума результатів діяльності всіх підрозділів. Адже виникнення проблем у окремого підрозділу може значною мірою впливати на резуль-тати діяльності інтегрованого підприємства в цілому та на його вартість. Саме тому існує реальна потреба в рейтингуванні підрозділів корпорації за основними напрямами діяльності. Порівняльне оцінювання діяльнос-ті підрозділів інтегрованого підприємства дасть можливість: визначити сигнали проблемних ситуацій в діяльності підрозділів на ранніх стадіях їх виникнення; визначати напрями найбільш ефективного з позицій довго-строкової стратегії розвитку перерозподілу ресурсів підприємства (перш за все фінансових).

439


УДК 336.774

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІдВИЩЕННя ЕфЕКТИВНОСТІ КРЕдИТНИХ ПРОЦЕСІВ У дІяЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ

Світлична Вікторія Юріївна, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансово-економічної безпеки, обліку і аудиту,

Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, e-mail: [email protected]

Банківську діяльність прийнято вважати каталізатором суспільного виробництва. Функціонування банківського сектора, у свою чергу, за-лежить від ефективності організації кредитних відносин банківських установ та підприємств-позичальників. Виступаючи одним з джерел до-даткових фінансових ресурсів підприємства, банківське кредитування, одночасно, є й джерелом отримання прибутку самих банків. ефективність та успішність кредитного процесу безпосередньо залежить від правильно здійсненої оцінки кредитоспроможності позичальників.

Дослідженням проблем оцінки кредитоспроможності позичальників банку присвячено роботи таких науковців та практиків, як: Андрушків Т., Лаврушин О., Бордюг В., Галасюк В., Дутченко О., Корнієнко Т., Венгре-нович Н., Єпіфанов А., Тридід О., Чайковський я. [2; 4; 5, 9 – 10; 13; 15; 17; 23] Однак і до нині залишається багато спірних питань, які потребу-ють подальшого вивчення.

Здійснення кредитного процесу банківськими установами складаєть-ся з наступних етапів: отримання та розгляд кредитної заявки; безпосе-редня співбесіда з потенційним позичальником; оцінка кредитоспромож-ності; підготовка до складання кредитного договору та його укладання; моніторинг і контроль якості виданих кредитів. Здійснення перших двох етапів дозволяє з’ясувати не тільки важливі деталі кредитної операції, але і скласти психологічний портрет позичальника, оцінити професійну під-готовленість керівництва компанії, реалістичність їх оцінок положення і перспектив розвитку підприємства. А от на третьому етапі виділяють ряд дискусійних та проблемних аспектів: відсутність єдиного підходу до розкриття сутності категорії «кредитоспроможність»; відсутність уні-

440


фікованої, загальноприйнятої методики оцінки кредитоспроможності позичальників банків; відсутність рекомендацій з обґрунтування вибору показників оцінки кредитоспроможності позичальника, виходячи із стану економіки країни в цілому, кон’юнктури споживчого ринку, прогнозних очікувань грошової політики держави тощо; недостатність дослідження проблем адаптації зарубіжних методик оцінки кредитоспроможності по-зичальника до вітчизняних умов господарювання. [3, с. 91; 6, с. 54; 12, с. 2; 16, с. 11; 18, с. 119; 19, с. 1; 24, с. 329]

Найбільш точним та змістовним вважаємо наступне трактування кредитоспроможності – це спроможність позичальника залучити позико-вий капітал та за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у ви-значений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються пози-чальником у ході звичайної діяльності» [5, с. 113].

Незважаючи на достатньо виважений та послідовний порядок оцінки кредитоспроможності позичальників, тим не менш в даному напрямку іс-нують та залишаються дискусійним наступні проблемні питання [19, с. 1; 2, с. 113; 3, с. 92; 5, с. 114; 9, с. 45; 10, с. 3; 12, с. 1; 20, с. 88; 24, с. 330]:

1) завищення класу позичальника – за самостійно розробленими бан-ками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас. Останнє призводить до штучного поліпшення реального фінансо-вого стану позичальника;

2) спірність використання під час оцінки коефіцієнтів покриття – під час розрахунку коефіцієнтів покриття враховується показник прибутку підприємства. Наявність прибутку ще не означає надхо-дження грошових коштів. А зобов’язання позичальника перед бан-ком погашаються не прибутком, а винятково грошовими коштами. Отже, можна зробити висновок про недоцільність використання під час оцінки даних коефіцієнтів;

3) спірність обґрунтування значення коефіцієнтів – висновок про по-зитивність або від’ємність значення коефіцієнтів фінансового ста-ну може бути неоднозначним. Причина цього полягає в тому, що одні й ті самі значення можуть бути наслідками різних причин. На-приклад, високе значення коефіцієнтів ліквідності може означати

441


сильну позицію підприємства або надлишкову готівку, яка не при-носить прибутку;

4) інформація фінансової звітності не завжди об’єктивно відображає дійсну ситуацію позичальника – фінансові коефіцієнти визнача-ються на основі даних звітності потенційного позичальника. Та існує декілька факторів, що ставлять під сумнів дійсність такої ін-формації: фінансова звітність складається на визначену дату; у про-цесі підготовки звітності може застосовуватися «техніка декорації вітрин»; для одержання об’єктивних результатів слід аналізувати значну кількість фінансових звітів за ряд періодів; у фінансовій звіт-ності констатуються факти, які вже здійснилися;

5) «емпіричний характер» методик оцінки – методики оцінки кре-дитоспроможності, використовувані банками, характеризуються недостатнім рівнем теоретико-методологічного обґрунтування, основний акцент в їх реалізації робиться на суб’єктивну думку екс-пертів;

6) відсутність єдиних «нормативних» значень коефіцієнтів – при розробці методик оцінки банками враховуються рекомендації НБУ щодо переліку показників, їх розрахунку та нормативного значення без урахування галузевих особливостей. А все ж таки підприємства значним чином відрізняються за характером своєї виробничої та фінансово-економічної діяльності. Таким чином, створити єдину уніфіковану і вичерпну методику оцінки кредитоспроможності і порядку розрахунку відповідних коефіцієнтів практично залиша-ється неможливим;

7) відсутність комплексної оцінки кредитного ризику – під час оцінки кредитоспроможності не розраховується комплексний показник, який відображував би рівень кредитного ризику (як імовірності погашення основного боргу та відсотків за ним) та обумовлював коригування рівня процентної ставки за кредитом.

Таким чином, в практиці аналізу кредитоспроможності підприємств-позичальників банками України існує нагальна необхідність розробки шляхів удосконалення даного процесу. Спираючись на дослідження [2, с. 117; 5, с. 115; 6, с. 55; 8, с. 23; 9, с. 45; 10, с. 1; 12, с. 2; 15, с. 120; 17,

442


с. 45; 19, с. 1; 23, с. 34], автор вважає, що найбільш ефективними крока-ми, спрямованими на подолання перелічених проблемних аспектів оцінки кредитоспроможності, можуть виступати:

1. Врахування галузевої специфіки підприємств-позичальників. Га-лузеві значення коефіцієнтів віддзеркалюють особливості техно-логічних процесів та тривалість ділового циклу підприємств. Роз-рахунок середньогалузевих коефіцієнтів пов’язаний із обробкою великої кількості статистичних даних; та й не кожний банк має можливість таке дослідження здійснити. В ряді європейських кра-їн такі розрахунки здійснюються централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В нашій країні система сереньогалузевих коефіцієнтів відсутня, тому можна реко-мендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які пра-цюють в одній і тій самій галузі.

2. Акцентування значної уваги (окрім кількісного розрахунку кое-фіцієнтів) на якісні показники, такі як контрагенти позичальника (успішність діяльності останніх забезпечує успішність справ і влас-не позичальника).

3. Необхідно, щоб оцінка стану, перспектив та напрямків розвитку підприємства-позичальника здійснювалася як на стадії вирішення про надання кредиту, так і на наступній стадії – супроводження кредиту.

4. Ретельний перегляд основних підходів банківських установ до ви-значення кредитоспроможності позичальників у процесі валютно-го кредитування. Слід на законодавчому рівні визначити критерії потенційних позичальників, які мають змогу отримувати кредитні позики в іноземній валюті. Доцільним було б під час проведення оцінки кредитоспроможності враховувати всі джерела доходів по-зичальника в різних валютах, ввести відповідний коефіцієнт валют-ного співвідношення щомісячних доходів у валюті та суми кредиту та відсотків, що сплачуються.

5. Створення рейтингових агентств, діяльність яких буде спрямовано на відбір позичальників банків та сприятиме зниженню кредитних ризиків при оцінці їх кредитоспроможності.

443


Отже, в організації кредитних відносин банківського сектора еконо-міки України залишається велика кількість проблемних питань та аспектів. Запропоновані автором шляхи подолання даних проблем потребують за-конодавчого їх запровадження та побудови механізму їх реалізації. І саме таке коло напрямків виступає предметом досліджень подальшого вдоско-налення кредитних відносин банків та підприємств-позичальників.

літерАтУрА1. Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву

для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: постанова Правління НБУ від 6 липня 2007р. №248 // Офіційний вісник України. – 2007. – №54.– С. 137.

2. Андрушків Т. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників в управлінні кредит-ним ризиком банку / Т. Андрушків // Світ фінансів. – 2008. – № 2 (15). – С. 113 – 118.

3. Андрушків Т. Перспективи розвитку фінансово-кредитної системи / Т. Андрушків, Н. Ан-друшків // Наука молода. – 2008. – № 10. – С. 91 – 95.

4. Банковское дело: современная система кредитования: учебное пособие /О. И. Лаврушин, О. Н. Афанасьева, С. Л. Корниенко; под ред. засл. деят. науки РФ, д-ра экон. наук, проф. О.И. Лавру-шина. – 3-е изд., доп. – М.: КНОРУС, 2007. – 264 с.

5. Бордюг В. В. Теоретичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника банку / В. В. Бордюг // Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах: Вісник університету банківської справи НБУ. – 2008. – № 3. – С. 112-115.

6. Брітченко І. Оцінка кредитоспроможності емітента корпоративних облігацій / І. Брітченко, Р. Перепелиця // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 11. – С. 52-56.

7. Васильева А. С. Основы управления рисками кредитования предприятий в современных условиях / А. С. Васильева // Финансы и кредит. – 2008. – № 38 (326). – С. 45 – 49.

8. Вишняков И. В. Методы и модели оценки кредитоспособности заемщиков / И.В. Вишня-ков. – СПб.: Изд-во СПбГИЭА. – 2005. – 354 с.

9. Галасюк В. В Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників / В. В. Галасюк, В. В. Га- ласюк // Вісник Національного банку України. – 2004. – № 11. – С. 42 – 47.

10. Дутченко О. Проблеми використання методик оцінки кредитоспроможності позичальни-ка з урахуванням галузевих особливостей / О. Дутченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. dspace.academy.sumy.ua/handle/123456789/1432

11. Захараш Н. В. Особливості оцінки кредитоспроможності підприємств / Н. В. Захараш // Вісник Національного банку України. – 2007. – № 9. – С. 29 – 31.

444


12. Кондратюк О. Г. Управління кредитоспроможністю підприємства та критерії її оцінюван-ня / О.Г. Кондратюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. www.rusnauka.com

13. Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями / Т. Корнієнко // Вісник НБУ. – 2000. – № 3. – С. 35 – 37.

14. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: навч. посібник / В. Д. Лагутін. – К.: Знання, КОО. – 2000. – 215 с.

15. Мних Є. В., Венгренович Н. Р., Самура Ю. О. Можливості банківських установ у стимулю-ванні підприємництва в Україні // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна, випуск 6. – Львів: Коопосвіта, 1999. – С. 116 – 121.

16. Олійник О. О. Оцінка кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банків-ському кредитуванні / О. О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2007. – № 8. – С. 10 – 13.

17. Оцінка кредитоспроможності та інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання: Моногра фія / А. О. Єпіфанов, Н. А. Дехтяр, Т. М. Мельник, І. О. Школьник та ін.; За ред. д-ра екон. наук А. О. Єпіфанова. – Суми: УАБС НБУ, 2007. – 286 с.

18. Потійко Ю. А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкової економіки / Ю. А. Потійко // Фінанси України. – 2007. – № 1. – С. 118 – 123.

19. Смоляк В. А. Проблеми удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника банку / В. А. Смоляк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.rusnauka.com

20. Тарасюк С. Г. Визначення кредитоспроможності позичальника / С. Г. Тарасюк // Економіка АПК. – 2004. – № 4. – С. 87 – 93.

21. Тридід О. М. Порівняльний аналіз методик оцінювання кредитоспроможності позичаль-ника / О. М. Тридід // Науковий вісник БДФА. – 2009. – № 1. – С. 32 – 35.

22. Хрестинин В. В. Финансовое состояние как фактор кредитоспособности предприятия / В. В. Хрестинин // Вестник Московского университета. – 2006. – № 6. – С. 3 – 24.

23. Чайковський Я. Удосконалення методики комплексної оцінки кредитоспроможнос-ті позичальників / Я. Чайковський // Вісник Національного банку України. – 2003. – № 11. – С. 30 – 34.

24. Чайковський Я. Аналіз кредитоспроможності позичальника банківської установи / Я. Чайковський // Журнал європейської економіки. – 2009. – № 3. – С. 328 – 346.

445


УДК 330.341.1

АКТУАЛЬНІ ПИТАННя ПОБУдОВИ ЕфЕКТИВНОї ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННя РИЗИКАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

ПІдПРИЄМСТВ БУдІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАїНИ

Світлична тетяна іванівна, доцент кафедри економіки підприємства, бізнес-адміністрування та регіонального розвитку, Харківський національний університет

міського господарства імені О. М. Бекетова, e-mail: [email protected]

Будівельні підприємства виступають однією з важливих ланок еконо-міки держави. Будівництво створює основні фонди для функціонування всіх виробничих, невиробничих галузей економіки, а також для об’єктів соціальної інфраструктури міст. Особливе місце в діяльності підприємств будівельного комплексу займають проблеми стимулювання їх розвитку на базі досягнень науково-технічного прогресу. ефективність функціону-вання будівництва тісно пов’язана з інноваційними шляхами його розви-тку, із зрощуванням інноваційного потенціалу, із запровадженням форм і метолів стимулювання інноваційної діяльності.

Питанням інноваційних засад розвитку будівельних підприємств при-свячено роботи таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як: Воль-ський А., Гасанов М., Іванова Н., Лещиков В., Лосев В., Санто Б., Шемякі-на Т. та багатьох інших [1; 3; 6; 10; 11; 13; 17].

Однак, незважаючи на велику кількість робіт із проблем інновацій бу-дівництва, все ще залишається багато невирішених завдань з управління непередбачуваністю змін середи функціонування будівельних підпри-ємств та подолання ризиків впровадження інновацій. Метою даної робо-ти є дослідження сутності, особливостей ризиків інновацій та способів управління ними.

На сьогоднішній день темпи інноваційного розвитку підприємств бу-дівельного комплексу України є дуже повільними [8] і причинами цього виступають:

низький рівень бюджетного фінансування наукових досліджень; Ðслабка розвинутість інноваційно-інвестиційної інфраструктури; Ð

446


низький рівень інноваційної св Ð ідомості персоналу підприємств;обмеженість, малодоступність інформації щодо досвіду здійснення Ðінноваційних проектів, вітчизняних та зарубіжних наукових розро-бок;слабкий рівень розвитку дослідницької бази на будівельному ви- Ðробництві;висока вартість нововведень та невизначеність строків інновацій- Ðного процесу;високий економічний ризик; Ðневрегульованість правової бази та брак власних коштів будівель- Ðних підприємств;брак можливостей для кооперування з іншими будівельними під- Ðприємствами та науковими організаціями;стримання інноваційних проектів адміністративними перешкода- Ðми та нормативами;корупційність та консерватизм мислення місцевої влади; низька Ðякість будівельних матеріалів; неспівпадіння інновацій зі сформо-ваною роками парадигмою містобудівного середовища [14, с. 1].

Однак, все ж не можна стверджувати, що будівельний комплекс Укра-їни в буквальному розумінні «законсервований» та не сприймає іннова-ції. Всеохоплюючий консерватизм будівництва тим не менш долають такі будівельні нововведення, як:

високоефективні будівельні, теплоізоляційні та кровельні матеріа- Ðли, енергозберігаючі склопакети, зниження матеріаломісткості ви-робництва;використання під час будівництва житла схеми енергозбереження, Ðщо ґрунтується на принципі когенерації (сумісна виробка електро- та теплової енергії) тощо [14, с. 5].

Кожне будівельне підприємство повинно зрощувати свій інновацій-ний потенціал та, під час розробки інноваційного проекту, приділяти особливу увагу проблемам врахування ризиків. Ризик – це відхилення

447


фактично отриманого результату від очікуваного (мети) за наперед непе-редбачуваним обставинами [4, с. 10; 9, с. 38; 16, с. 23; 18, с. 34].

Ризики супроводжують всі стадії розробки та впровадження інновації. Інноваційна діяльність підприємства – це процес, який завжди пов'язаний із ризиками. В більшості країн світу влада намагається створювати чітку політику, яка могла б реагувати на швидку зміну ситуації, підтримувати будівельні проекти, у тому числі з високим ступенем технічного й фінан-сового ризику. В Україні ж будівельні підприємства самостійно створю-ють систему ризик-менеджменту, яка дозволяла б адекватно реагувати на зміну факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, та пов'язувати кінцеву мету розвитку з конкретними інноваційними проектами. Під ін-новаційним ризиком будемо розуміти міру непевності в одержанні очіку-ваного рівня прибутковості при реалізації проекту.

Перелічені вище види інноваційних ризиків зустрічаються в будь-якому проекті [2, с. 23; 5, с. 73; 12, с. 67]. Проектні ризики обумовлені особливостями його життєвого циклу. При виборі методу оцінки ефек-тивності інноваційного проекту, визначаються терміни здійснення про-екту, розмір інвестицій, наявність альтернативних проектів та інші фак-тори. У світовій практиці найчастіше для оцінки ефективності проектів застосовують методи оцінки ефективності проекту, засновані на дискон-тованих оцінках, оскільки вони значно більш точні, тому що враховують різні види інфляції, зміни процентної ставки, норми прибутковості і т. д. До цих показників відносять метод чистої поточної вартості, метод індек-су рентабельності, метод внутрішньої норми прибутковості і метод по-точної окупності.

Існування ризиків інноваційних процесів будівельних підприємств зу-мовлює необхідність управління ними. Тобто, застосування дій з іденти-фікації рівня невизначеності та по мінімізації негативного впливу ризику на діяльність підприємства [15, с. 76].

Під управлінням ризиками, на нашу думку, слід розуміти процес, що поєднує вибір мети управління з урахуванням наявних ресурсів і обме-жень ринкової ситуації, вибір методів та інструментів управління і під-тримка балансу між вигодами від зниження ризику і необхідними для цього витратами на технічні, організаційні і фінансові важелі.

448


На думку автора, політика управління господарськими ризиками ін-вестиційного проекту будівництва включає в себе такі складові елементи:

встановлення цілей системи управління ризиками (моніторинг Ðсистеми-підприємства і середовища його функціонування; вияв-лення факторів ризику; ідентифікація ризиків; вироблення комп-лексу цілей і задач управління ризиками діяльності).кількісний аналіз ризиків (вибір методів кількісної оцінки; оцінка Ðможливих втрат від ризиків; визначення фактично та припустимо-го рівнів ризику; порівняння визначених рівнів ризику).розробка комплексу управлінських рішень по мінімізації рівня ри- Ðзику (визначення напрямків впливу на ризик; застосування різних варіантів впливу на ризик; оцінка результатів дій).

Особливо важливе місце в практиці управління інноваційними ри-зиками займає пошук шляхів їх зниження. як зазначає у своїй роботі Іл'єнкова С. Д. [7, с. 55], найбільш поширеними способами зниження ри-зиків інновацій є такі:

1. Розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризи-ку співвиконавцям). Відбувається при розробці фінансового плану проекту і контрактних документів. При цьому учасники проекту приймають ряд рішень, що розширюють або зменшують діапазон потенційних інвесторів.

2. Резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Перед-бачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і витратами, необхідними для подолання збоїв у виконанні проекту.

3. Страхування ризику означає передачу визначених ризиків страхо-вої компанії.

Ринкові умови диктують підприємствам будівельного комплексу України необхідність ефективного управління інноваційними ризика-ми. Застосування системного підходу щодо виявлення причин ризиків, що виникають у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприєм-ства, а також вибір оптимальних методів оцінки та впливу на ризикові ситуації дозволять створити на підприємстві ефективну систему ризик-

449


менеджменту. Розробка найбільш оптимальних заходів політики управ-ління інноваційними ризиками діяльності несе в собі потенціал зниження незапланованих фінансових втрат і витрат, зміцнення інноваційного по-тенціалу і зростання конкурентоспроможності вітчизняних будівельних підприємств.

літерАтУрА1. Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого экономического роста /

А. Вольский // Вопросы экономики. – 1999. – №1. – С. 4 – 12.

2. Вітлінський В. В. Ризикологія в економіці та підприємництві [монографія] / В. В. Вітлін-ський, Г. І. Великоіваненко. – К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

3. Гасанов М. К. Стимулирование инновационного развития строительного производства / М. К. Гасанов // Сборник научных трудов. Проблемы теории и практики экономики народнохозяй-ственного комплекса региона. Часть 5. – Махачкала: ДГТУ, 2005. – С. 5 – 12.

4. Грачева М. В. Анализ проектных рисков / М. В. Грачева. – М.: Фантастин-Форм, 1999. – 199 с.

5. Денисенко Н. П. Риски внедрения инновационных проектов / Н. П. Денисенко, А. П. Гречан, К. А. Чигирик // Инновации. – 2005. – №4 – 5. – С.71 – 75.

6. Иванова Н. Национальные инновационные системы / Н. Иванова // Вопросы экономики. – 2001. – №7. – С. 59 – 71.

7. Инновационный менеджмент [учебник для вузов] / Под ред. С. Д. Ильенковой. – М.: Юни-ти, 1997. – 327 с.

8. Концепція державної цільової програми сприяння розвитку інноваційної діяльності в бу-дівельному комплексі України на 2005-2007 роки: Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта Міністерства будівництва України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. info-build.com.ua

9. Кривцун І. М. Етапи та напрями теоретичних досліджень управління ризиками / І. М. Кри-вцун // Збірник наукових праць за матеріалами Першої Всеукраїнської науково-практичної кон-ференції «Проблеми економічного ризику: аналіз та управління» (26 – 28 жовтня 1998 р.). – К.: Міносвіти України, КНЕУ, 1998. – С. 38 – 39.

10. Лещиков В. А. Инновации в жилищном строительстве / В. А. Лещиков. – М.: КАН, 2002. – 40 с.

11. Лосев В. С. Эффективность инноваций / В. С. Лосев // Экономика строительства. – 1998. – № 9. – С. 34 – 41.

450


12. Нейенбург В. Е. Методические подходы к оценке эффективности инновационных проек-тов в угольном производстве в рисковых ситуациях / В.Е. Нейенбург, Ю. З. Драчук // Наукові праці Донецьк. нац. техніч. ун.-ту. Серія: економічна. Випуск 76. – Донецьк, ДонНТУ, 2004. – 238 с.

13. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Б. Санто. – М.: Прогресс, 1990. – 295 с.

14. Ступин И. Враги строительных инноваций / И. Ступин [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http:// www.investor.kirov.ru

15. Хохлов Н. В. Управление риском / Н.В. Хозхлов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 1999. – 239 с.

16. Чернова Г. В. Практика управления рисками на уровне предприятия / Г. В. Чернова. – СПб: Питер, 2000. – 176 с.

17. Шемякина Т. Ю. Организационно-экономические условия и направления развития ин-новационного бизнеса в строительстве / Т. Ю. Шемякина // Экономика строительства. – 2004. – № 2. – С. 24 – 35.

18. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й. Шумпетер. – М.: Эксмо, 2007. – 861 с.

451


УДК 332.145

ОРГІНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ фОРМУВАННя СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Семигуліна ірина борисівна, молодший науковий співробітник, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України (м. Харків)

Моніторинг як інформаційно-аналітична база регіональної і на-ціональної політики управління і загальноукраїнська інституційно-організаційна система у даний час в Україні практично відсутній. На да-ний час існує тільки один моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України згідно з Постановами КМУ від 09.06.2011 № 650 [1] і від 09.04.2012 № 335 [2]. Отже, питання розробки сучасної системи моніто-рингу соціально-економічного розвитку регіону, що включає сукупність положень про її функціональне розмежування, інституційне оформлення й інструментальне озброєння у контексті цілей сучасної регіональної по-літики залишається і надалі актуальним [3 – 6].

Система моніторингу соціально-економічного розвитку регіону дає можливість підвищити оперативність, якість і ефективність прийнятих управлінських рішень [7].

Детально розглянемо організаційні аспекти системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіону.

Мета створення системи моніторингу соціально-економічного роз-витку визначає її зміст, послідовність робіт і структуру та є основним кри-терієм при аналізі її ефективності.

Виявлені організаційні або методичні недоліки побудови системи моніторингу у процесі впровадження є підставою для її вдосконален-ня, модифікації методів і методик моніторингу, модифікації інформа-ційного забезпечення тощо. Необхідність модифікації також може бути пов’язана з розширенням або звуженням області роботи системи моні-торингу, тобто тим набором сфер життєдіяльності, що є об’єктом спо-стереження, вдосконалення технологічної і методологічної бази систе-ми моніторингу.

452


На рис. 1 наведена послідовність етапів процесу створення і функціо-нування системи моніторингу соціально-економічного розвитку з погля-ду розв’язуваних задач.

рис. 1. послідовність етапів процесу створення і функціонування системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів

Кожний етап функціонування системи моніторингу соціально-еконо-мічного розвитку пов'язаний з розв’язанням власних завдання (табл. 1).

таблиця 1етапи функціонування системи моніторингу соціально-економічного розвитку

етапи функ-ціонування системи мо-

ніторингу

Завдання

1 2

1. Створення системи мо-

ніторингу

1.1. Визначення мети створення системи моніторингу соціально-економічного розвитку територій: визначення поняття; аналіз існуючих проблем в управлінні; визначення рівня управління; визначення цілей управління; визначення місця мо-ніторингу в управлінні; визначення мети моніторингу;1.2. Розробка концепції системи моніторингу: розробка положень концепції системи моніторингу; розробка вимог до системи моніторингу; розробка комплексу меха-нізмів системи моніторингу; розробка структури (функціональної, організаційної) системи моніторингу;1.3. Розробка теоретико-методологічного забезпечення системи моніторингу: аналіз існуючих підходів до вирішення задач моніторингу; визначення перспективних методів вирішення задач моніторингу; розробка економіко-математичних моде-лей, що реалізують механізм системи моніторингу; розробка інформаційної моделі системи моніторингу;1.4. Розробка програмно-технічного комплексу системи моніторингу: розробка ви-мог до програмно-технічного комплексу системи моніторингу; програмна реалізація економіко-математичних моделей системи моніторингу; розробка інформаційно-

1. Створення системи моніторингу

2. Впровадження системи моніторингу

3. Функціонування системи моніторингу

4. Вдосконаленнясистеми моніторингу

453


1 2

аналітичної системи моніторингу; визначення вимог до технічної підтримки систе-ми моніторингу; визначення складу і кількості технічних засобів системи моніто-рингу;1.5. Розробка критеріїв ефективності функціонування системи моніторингу: розроб-ка критеріїв швидкості системи моніторингу; розробка критеріїв точності системи моніторингу; розробка методики оцінки ефективності функціонування системи моніторингу; розробка методики оцінки витрат впровадження і функціонування системи моніторингу

2. Впро-вадження

системи мо-ніторингу

2.1. Створення служби моніторингу соціально-економічного розвитку території: визначення переліку об’єктів моніторингу; розробка штатного розкладу системи моніторингу на базі організаційної структури системи моніторингу; розробка по-садових інструкцій системи моніторингу; підбір фахівців центральної ланки системи моніторингу (загальнодержавного рівня); навчання фахівців системи моніторингу методикам проведення моніторингу; підбір і навчання фахівців в регіонах;2.2. Передача і налагодження інформаційної системи моніторингу для забезпечення функцій зовнішнього спостереження: створення технічної бази системи моніторин-гу; створення єдиної мережі системи моніторингу; встановлення і налагодження інформаційної системи моніторингу; встановлення зв’язку інформаційної системи моніторингу з державними органами статистики; навчання персоналу користувати-ся інформаційною системою моніторингу;2.3. Впровадження системи моніторингу для забезпечення функцій внутрішнього спостереження.

3. Функці-онування

системи мо-ніторингу

3.1. Збирання даних: формування переліку необхідної інформації; формування звітів на одержання інформації; перевірка коректності інформації; фільтрація інфор-мації;3.2. Аналіз інформації: визначення аналітичних показників; виявлення тенденцій зміни стану показників; прогнозування стану показників; визначення порівняльних оцінок поточного і прогнозованого стану; якісний аналіз інформації; виявлення «вузьких місць», причин виникнення негативних і кризових явищ;3.3. Розробка рекомендацій: визначення цілей управління соціально-економічним розвитком регіону; розробка критеріїв досягнення цілей; визначення основних напрямків усунення причин негативних явищ; розробка комплексу заходів щодо усунення негативних явищ;3.4. Аналіз наслідків рішень: прогнозування розвитку зовнішнього середовища; прогнозування реакції на управлінські дії; прогнозування розвитку неконтрольо-ваних явищ у регіоні; аналіз економічних, фінансових, соціальних, економічних наслідків соціально-економічного розвитку; розробка остаточних рекомендацій з керування.

продовження табл. 1

454


1 2

4. Вдо-сконалення системи мо-

ніторингу

4.1. Самомоніторинг: аналіз якості одержаної інформації; аналіз змін у зовнішньому середовищі системи моніторингу; аналіз відповідності системи моніторингу цілям; аналіз якості пропозицій, які розробляються системою моніторингу; аналіз витрат на функціонування системи моніторингу; визначення «вузьких місць» в організації моніторингу, недоліків методики проведення моніторингу, недоліків інформаційно-го забезпечення системи моніторингу;4.2. Визначення напрямків удосконалення: технічної і інформаційної складової системи моніторингу; методологічної складової системи моніторингу; організації системи моніторингу; зміни структури фінансування системи моніторингу;4.3. Розробка рекомендацій з удосконалення системи моніторингу;4.4. Реалізація налагодження параметрів функціонування системи моніторингу;4.5. Реорганізація системи моніторингу;4.6. Оцінка доцільності існування і функціонування системи моніторингу.

Для ефективної реалізації визначених задач при створенні і впрова-дженні, система моніторингу повинна мати: можливість одержувати за потреби необхідну інформацію з усіх функціональних структур; можли-вість і повноваження організовувати за допомогою різних служб збиран-ня додаткової необхідної для аналізу і висновків інформації; можливість впроваджувати нові процедури збирання аналітичної інформації; мож-ливість швидко передавати інформацію для прийняття управлінських рі-шень; бути незалежною від об’єкта моніторингу.

Розробка системи моніторингу потребує вирішення певних пробле-ми: фінансування (державний, регіональний бюджети; позабюджетні асигнування); правове забезпечення (базується на постановах і положен-нях Кабінету Міністрів України, інформації міністерств і відомств Украї-ни); методологічне і технічне оснащення; підготовка кадрів.

Система моніторингу повинна функціонувати в режимах внутріш-нього і зовнішнього спостереження за станом соціально-економічного розвитку території.

Основними критеріями якості організації системи моніторингу ви-ступають: оперативність збирання і обробки інформації; інформатив-ність і об’єктивність аналітичних звітів; забезпечення ступеня необхідної


455


деталізації інформації; чіткий розподіл відповідальності; швидкість до-сягнення цілей моніторингу.

Враховуючи значний обсяг інформації, а також різну структуру зна-чущих соціально-економічних показників розвитку, система моніторингу повинна бути дворівневою (рис. 2).

рис. 2. Дворівнева структура системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів

Переваги дворівневої структури системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів наведені в табл. 2.

таблиця 2переваги дворівневої структури системи моніторингу соціально-економічного

розвитку регіонів

переваги дворівневої структури системи моніторингу

на регіональному рівні: на міжрегіональному рівні: на державному рівні:

1 2 3

оперативність одержання Ðінформації;

взаємодія регіональних під- Ðсистем при аналізі подібних про-блем, проблем міжрегіональної взаємодії, показників соціально-економічного розвитку, що впливають на регіони;

підпорядкованість Ðзагальній меті функ-ціонування системи моніторингу;

знайомство з проблемами Ðрегіонів, найбільш зна-чущими для них сферами життєдіяльності і великими платниками, їх роль у функці-онуванні регіонів;

можливість моніторингу міжре- Ðгіональних економічних, фінан-сових, соціальних, екологічних показників тощо;

наявність загального Ðпідходу до моніторингу;

Центральна ланка системи моніторингу

Центральний орган влади

Регіональні підистеми моніторингу

Регіональні органи влади

456


1 2 3

наявність регіональних Ðінформаційних, фінансових ресурсів;

можливість доступу до ресурсів Ðсусідніх регіонів;

спільність методик ана- Ðлізу і прогнозування у системі моніторингу;

зацікавленість регіону і Ðпідтримці важливих для нього напрямків соціально-економічного розвитку, і як наслідок, сприяння роботі системи моніторингу;

забезпечення порів- Ðнянності результатів моніторингу у різних регіонах;

можливість залучення міс- Ðцевих фахівців на тимчасовій основі і економія засобів.

наявність єдиної інфор- Ðмаційної системи;

доступ до централізова- Ðних ресурсів;

можливість навчання Ðперсоналу за єдиною схемою

Розробка і запровадження сучасної системи моніторингу буде дієвим механізмом реалізації регіональної політики в Україні та сприятиме мо-дернізації системи управління соціально-економічним розвитком Украї-ни і її регіонів.

літерАтУрА1. Постанова КМУ «Про запровадження проведення оцінки результатів діяльності Ради мі-

ністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій» від 09.06.2011 № 650.

2. Постанова КМУ «Про внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку проведення оцінки резуль-татів діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастополь-ської міських державних адміністрацій» від 09.04.2012 № 335.

3. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. –2-ге вид., доп. і пепероб. / В. Г. Андрій-чук. – К. : ІЗМІХ, 2002. –624 с.

4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.


457


5. Моніторингові оцінювання складних соціально-економічних явищ розвитку регіону / За наук. ред. Я. О. Побурка. – Львів : НАН України. Ін-т регіональних досліджень, 2006. – 306 с.

6. Коваленко Е. Г. Стратегическое управление социально-экономическим развитием терри-тории / Е. Г. Коваленко. – Саранск : Крас. Окт., 2006. – 240 с.

7. Системи фінансового моніторингу. Методологія проектування: Монографія / За ред. О. В. Мо- зенкова. – Х: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 152 с.

458


УДК 339.98

дУАЛІСТИЧНА ПРИРОдА ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСфОРМАЦІЙ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОдНОї ТОРГІВЛІ

Серпухов максим Юрійович, кандидат економічних наук, доцент, кафедра міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності,


Сучасні процеси глобалізації значно сприяють розвитку міжнародної економіки, що вимагає поглибленої спеціалізації країн світу на виробни-цтві товарів та послуг. У свою чергу, обсяги торгівлі між країнами мають стійку тенденцію до зростання, що свідчить про ключову роль міжнарод-ної торгівлі у процесі еволюції суспільства.

Ґрунтуючись на перевагах глобалізації, ті зміни, що відбуваються в економічній системі, мають різноспрямований вплив на міжнародну торгівлю та характеризуються дуалістичною природою.

Прикладом дуалістичної природи глобальних процесів є домінування парадигми вільної торгівлі та прихований протекціонізм, що відобража-ється в торгівельних війнах між країнами.

Дослідженнями питань протекціонізму та вільної торгівлі займа-лись фундатори економічної науки: А. Монкретьен, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, Э. хекшер, Б. Олін, Б. Баласса, П. Кругман та ін. [1].

Генезис розвитку міжнародної торгівлі базується на суспільному по-ділі праці, в основу якого покладені дві різні концепції: «протекціоніз-му» та «вільної торгівлі». Починаючи з хv сторіччя та початку розвитку економічної школи «меркантилізму» в суспільстві почала формувати-ся парадигма протекціонізму, яка, незважаючи на свої суттєві недоліки та обмеження, продовжує свій розвиток і в наші часи. Вчення класичної школи політичної економії, на противагу протекціонізму у Xvii сторіччі формують концепцію «вільної торгівлі», яка доводить необхідність ви-користання суспільного поділу праці, спеціалізації країн та переваг віль-ного ринку.

459


Враховуючи зростаючу зацікавленість кран відстоювати власні еко-номічні інтереси шляхом застосування елементів політики протекціо-нізму та скорочення можливостей їх використання у зв’язку з наявністю міжурядових угод, норм та принципів CОТ [2], все більше країн вдається до модифікації інструментів протекціонізму з урахуванням власних еко-номічних інтересів та можливостей, створюючи новий клас торгівельних бар’єрів – прихованого протекціонізму. Використовуючи різноманітні інструменти у вигляді інституційних бар’єрів, країнам вдається впливати на міжнародну торгівлю (більш детально ця тема досліджена у праці [3]). Отже, за допомогою процесів глобалізації відбувається розширення мож-ливостей використання результатів міжнародного поділу праці, але при цьому значна кількість країн використовує методи прихованого протекці-онізму, що стримує розвиток торгівлі та економіки країн світу.

Наступним прикладом дуалістичної природи глобальних трансфор-мацій є процеси інтеграції, що, з одного боку, стимулюють міжнародну торгівлю та економічний розвиток країн, а з іншого – створюють додат-кові торгівельні бар’єри в торгівлі з іншими країнами, які не є членами да-ного інтеграційного об’єднання.

яскравим прикладом обмеження вільної торгівлі між країнами є Єв-ропейський Союз (ЄС). Країни, які є членами ЄС, мають вільний доступ на ринки країн-членів цього об’єднання та існують суттєві перепони в торгівлі з країнами, які не є членами даного об’єднання. Передусім вони проявляються у високих технічних, екологічних, документарних та інших вимогах, що висуваються до продукції, яка експортується до ЄС.

Отже, завдячуючи глобалізації, відбуваються інтеграційні проце-си, що стимулюють розвиток міжнародної торгівлі, проте існують інте-граційні перепони, які полягають у стимулюванні внутрішньої торгівлі всередині інтеграційного об’єднання та створенні торговельних бар’єрів у торгівлі з третіми країнами.

Наступним проявом дуалістичної природи глобалізації в контексті міжнародної торгівлі є створення можливостей доступу до ринків інших країн, наприклад, у рамках діяльності СОТ, проте відкритими необхідно зробити власні (національні) ринки, що веде, з одного боку, до можливос-

460


тей збільшення експорту в інші країни, а з другого – до посилення конку-ренції на внутрішньому (національному) ринку.

Отже, глобалізація сприяє розвитку міжнародної торгівлі, даючи до-ступ до ринків інших країн світу, але при цьому необхідно відкрити наці-ональний ринок для виробників з інших країн, що посилить конкуренцію для національних виробників.

Глобалізація містить у собі як позитивні, так і негативні наслідки, що підтверджує дуалістичну природу даного процесу. В результаті, беручи активну участь у процесах глобалізації, країна має можливості збільшити обсяги експорту товарів та послуг, проте затикається з іншим негативним впливом процесів глобалізації (таких як посилення конкуренції, обмеже-ний доступ на ринки інтеграційних об’єднань, застосування інструментів прихованого протекціонізму, тощо).

літерАтУрА1. Хрестоматия по экономической теории / [Сост. Е. Ф. Борисов]. – М. : Юристъ, 2000. –

536 с.

2. Всесвітня торгівельна організація [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.wto.org/english/thewto_e/whatis_e/tif_e/org6_e.htm

3. Серпухов М. Ю. Прихований протекціонізм як інструмент сучасної міжнародної торгівель-ної політики / М. Ю. Серпухов // Економіка розвитку. – 2013. – № 4 (68). – С. 23 – 27.

461


УДК 330.3

ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІдПРИЄМСТВ МАШИНОБУдІВНОї ГАЛУЗІ

Фабрика ірина Володимирівна, заступник начальника фінансового управління фінансово-економічного департаменту

Проблеми, пов’язані з процесом формування та використання екс-портного потенціалу, не є чимось новим, тому що як виникали на різних етапах економічного розвитку багатьох країн світу. Проте останнім часом це питання набуває ще більшої актуальності у зв’язку з поширенням про-цесу глобалізації, що охопив майже весь світ [7, с. 90].

На сьогоднішній день машинобудування розглядається як найбільший комплекс, від діяльності якого залежить конкурентоспроможність товарів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [1].

ефективне функціонування економіки України сьогодні потребує принципово нових підходів до формування політики економічного роз-витку, яка б забезпечила стале зростання, відтворення промисловості та, зокрема, однієї з її ключових складових – машинобудування [5, с. 69].

На даний час машинобудівний комплекс України, який охоплює під-приємства загального та важкого машинобудування, неоднорідний по структурі, і можливо визначити п‘ять напрямів діяльності: автомобілебу-дування, важке і транспортне машинобудування, верстатобудівна та ін-струментальна промисловість, електротехнічне обладнання, енергетичне та хімічне машинобудування [4].

Машинобудівний комплекс є найважливішою ланкою народного гос-подарства України. Виняткове значення цього комплексу полягає в тому, що він дає засоби виробництва для всього господарства країни. Саме машинобудування є провідником науково-технічного прогресу у про-мисловості. В обсязі продукції промислового виробництва України про-дукція машинобудування зменшилася з 10,2 % у 2001 р. до 8,7 % у 2013р. (табл. 1).

462


таблиця 1Структура реалізації промислової продукції (робіт, послуг) України

у 2001 – 2013 рр., %

Галузь2001 рік

2004 рік

2005 рік

2008 рік

2009 рік

2010 рік

2011 рік

2012 рік

2013 рік

Промисловість 100 100 100 100 100 100 100 100 100

Добувна 9,7 7,3 8,3 9,3 8,3 10 11 10,5 11,4

Переробна 65,5 76,4 75,8 72,9 69,4 67,2 65,2 63,5 61,8

з неї:машинобудування 10,2 13,4 12,7 13,3 10,6 9,3 10 10,2 8,7

Виробництво та розпо-ділення електроенер-гії, газу та води

24,8 16,3 15,9 17,8 22,3 22,8 23,8 26 26,8

Джерело: Таблицю складено автором за даними Державного комітету статистики України [3]

Машинобудівний комплекс за останні кілька років розвивалося ви-переджаючими темпами, що зумовлено значним зростанням як внутріш-нього, так і зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного машинобу-дування. Темпи зростання обсягів виробництва щорічно сягали третини у порівнянні з аналогічними періодами попередніх років (134,5 % у 2011 р. та 107,5 % у 2012 р.) (рис. 1.). При цьому в 2013 році спостерігається змен-шення обсягів виробництва машинобудування практично на 18 %.

Падіння виробництва обумовлювалося не тільки загальноекономіч-ною кризою, а й змінами в сучасній кон'юнктурі ринку устаткування. Це формує наступні тенденції, які слід враховувати:

скорочення попиту на кваліфіковане наукоємне устаткування; Ðстабілізація, а останнім часом і збільшення попиту на універсальне Ðнеавтоматизоване устаткування з ручним управлінням;розширення попиту на легке багатофункціональне устаткування Ðдля малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності;збільшення попиту на устаткування, яке може бути використане Ðдля випуску продукції кінцевого споживання.

463

Секція 3. проблеми розвитку національної інноваційної системи та інноваційної діяльності ...та

блиц

я 2Ди

намі

ка ек

спор

ту м

ашин

обуд

івно

ї про

дукц

ії за

2009

–201

3 рр.

това

рна п

роду

кція

експ

орт,

млн.

дол

. СШ

Апи

тома

ваг

а до з

агал

ьног

о обс

ягу

това

рної

про

дукц

ії, %

2009

2010

2011

2012

2013

2009

2010

2011

2012

2013

Усьо

гоу т

ому ч

ислі:

3969

5,751

405,2

6839

4,268

830,4

6332

0,710

010

010

010

010

0

Прод

укці

я маш

иноб

удув

ання

6603

,188

97,6

8820

9924

,973

45,6

16,63

17,31

12,90

14,42

11,60

Дж

ерел

о: ск

ладе

но ав

торо

м за

дан

ими

Дер

жав

ного

комі

тету

стат

исти

ки У

краї

ни [3

]

464


Основні причини, що обмежують попит на основну продукцію про-мислових підприємств, наступні: висока ціна власної продукції як наслі-док високої вартості сировини і матеріалів; висока конкуренція з боку аналогічної зарубіжної продукції; висока ціна власної продукції як на-слідок високої собівартості власного виробництва; висока конкуренція з боку аналогічної вітчизняної продукції; низька якість продукції, що ви-робляється підприємством; низький дизайн власної продукції.

Обсяг зовнішньої торгівлі країни залежить від багатьох факторів, але найбільше, на наш погляд, від правильного визначення конкурентних пе-реваг країни та ефективної реалізації її експортного потенціалу.

До існуючих в даний момент конкурентних переваг підприємств ви-робників машинотехнічної продукції України можна віднести наступні: великі масштаби основних виробничих засобів у промисловості і на тран-спорті, що дозволяє економити на інвестиційних витратах; багаточислен-ні відносно дешеві трудові ресурси з високою професійною підготовкою; наявність відповідних світовому рівню виробничих та науково-технічних потужностей, зокрема ВПК; наявність мінерально-сировинної бази, за винятком енергоносіїв.

Питома вага продукції машинобудування в загальному експорті това-рів склала 11,6%, у 2009 році проти 16,63% у 2013 році (табл. 2). Це дуже негативна тенденція.

Продукція машинобудування є конкурентоспроможною лише на ринках СНД, зокрема, Росії. Питома вага експорту в країні залишається незначною [2].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комп-лекс екзогенних факторів. Найважливішими серед них є: низький світо-вий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни; невідповідність окремих норм українського законо-давства прийнятим у міжнародній практиці принципам встановлення відповідальності постачальника за недоброякісну продукцію; зменшення попиту та цін на товари традиційного українського експорту; дискримі-нація українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі за рахунок

465


стрімкого підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рівня продукції; відсутність стратегії держави щодо під-тримки розвитку експорту, непрямі перешкоди для експортерів у вигляді реальної ревальвації гривні, неповернення ПДВ, несприятливий підпри-ємницький клімат всередині країни; нерозвиненість інфраструктури під-тримки і супроводу експортерів: нормативно-правової, організаційної, фінансової, інформаційної тощо; непривабливий імідж України у світі в зв’язку з нестабільністю, корупційними скандалами, «тіньовою» еко-номікою, злочинністю.

Звертаючи увагу на те, що машинобудівному комплексу України дово-диться функціонувати в умовах економічної нестабільності, невизначеності, для виходу з цього становища та підвищення його функціонування необхідно застосовувати ефективні механізми господарювання [6, с. 102].

Отже, із сказаного вище випливає висновок про необхідність невід-кладного формування цілісної системи заходів стимулювання експорту, створення державної стратегії щодо підтримки формування експортно-го потенціалу як окремого підприємства, так і галузевих комплексів, і всі-єї національної економіки, формування інструментарію та регулятивних норм, здатних дієво впливати на поведінку суб’єктів господарювання.

літерАтУрА1. Дзюба М. І. Аналіз стану машинобудівних підприємств України на зовнішніх та внутріш-

ніх ринках / М. І. Дзюба [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mev-hnu.at.ua/load/ 2-1-0-91

2. Захарчук І. Ю. Експортний потенціал машинобудівних підприємств [Електронний ресурс] / І. Ю. Захарчук // Ефективна економіка. – 2013. -–№ 5. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу:/http://ukrstat.gov.ua

4. Офіційний сайт Міністерства промислової політики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// http://industry.gov.ua

5. Селезньова К. В. Аналіз використання експортного потенціалу машинобудівного комп-лексу України в контексті світових інтеграційних процесів // Економічний часопис-XXI. – 2010. – № 11 – 12. – с. 68 – 73.

466


6. Чупир О. М. Тенденції розвитку машинобудівного комплексу України: сучасний стан і перспективи // О. М. Чупир // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2013. – № 43. – С. 99 – 103.

7. Шелест Є. О. Передумови, проблеми й загрози формування та використання експортного потенціалу машинобудівних підприємств // Є. О. Шелест // Економіка промисловості. – 2013. – № 1 – 2 (61 – 62). – с. 90 –100 [Електронний ресурс] – Режим доступу: /http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51233

467


УДК 338.48:339.137.2

ОЦІНКА ВПЛИВУ ЧИННИКІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТУРИЗМУ (НА ПРИКЛАдІ КРАїН ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕГІОНУ)

Ханова Олена В'ячеславівна, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразина,

e-mail: [email protected] mailto:[email protected]

Туризм як складна поліфункціональна система знаходиться під впливом багатьох чинників, які необхідно враховувати при організації туристичної діяльності. Наявність природних та інфраструктурних ресурсів, а також політичних та законодавчих передумов розвитку туризму суттєво впливають на масштаби і темпи розвитку туризму. Вони обумовлюють вибір туристами того чи іншого регіону для відвідування і мають незмінну цінність.

Застосування факторного аналізу дозволяє виявити, який з показників найбільше впливає на туристичну діяльність у країнах Європи. Проведення факторного аналізу спирається на обчислення коефіцієнтів кореляції між змінними, а тому масив даних, які готуються для факторного аналізу, повинен відповідати певним вимогам: представлений у вигляді двовимірної матриці; у стовпчиках матриці занесено аналізовані змінні, а в рядках – значення цих змінних; кількість рядків більша за кількість стовпчиків; кількість змінних (стовпчиків) достатньо велика (більше 10). Приймаючи до уваги вищезазначені вимоги для факторного аналізу туристичного простору Європи, було використано 14 індикаторів індексу конкурентоспроможності туризму ІКТ [1].

Основні результати факторного аналізу виражаються у факторних навантаженнях, факторних полях, факторних вагах, власних значеннях факторів.

За критерієм кам’янистого насипу Кайзера (рис. 1) варті уваги 2 фактори.

Факторні навантаження (factor loadings) дозволяють проаналізувати ступень взаємозв’язку кожної із аналізованих змінних із кожним

468


з виділених факторів. Чим тісніший зв’язок змінної із фактором, тим більшим є її факторне навантаження (табл. 1).

таблиця 1Факторні навантаження

Фактор – 1 Фактор – 2

Політичні норми і правила 0,931937 0,072736

Екологічні можливості 0,984459 0,069422

Безпека і захищеність 0,893715 0,036079

Здоров'я і гігієна -0,136953 0,417736

Пріоритетність туризму 0,895589 -0,066726

Інфраструктура авіатранспорту 0,920172 0,056442

Наземна транспортна інфраструктура 0,932599 0,061469

Інфраструктура туризму 0,834994 -0,209928

Інфраструктура зв'язку 0,984706 0,027372

Цінова конкурентоспроможність туристської індустрії 0,893533 0,125750

Людські ресурси -0,047053 0,651954

Схильність до туризму -0,314439 0,190829

Природні ресурси 0,255762 0,745169

Культурні ресурси 0,118736 0,840682

Розроблено автором за допомогою Statistica

рис. 1. Критерій кам’янистого насипу (розроблено автором за допомогою Statistica)

Plot of Eigenvalues

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14Number of Eigenvalues

0123456789

Value

469


як бачимо, виділилося 2 фактори. Найтісніше пов’язаними з першим фактором є індикатори 1 – 3 та 5 – 10, тобто показники, що відносяться до підіндексу А «Законодавча база туризму» та підіндексу В «Умови біз-несу і інфраструктура туризму». З другим фактором найбільш пов’язані індикатори 11, 13 – 14, тобто показники, що відносяться до підіндексу С «Людські, культурні і природні ресурси туризму», але їх вплив значно менший.

Можна висунути таку гіпотезу стосовно причин виділення другого фак-тору: наявність ресурсів не є первиною передумовою розвитку туризму.

Однак це ще не всі можливості факторного аналізу – з його допомо-гою можна встановити, який із факторів найбільш значимий. Для цьо-го використовується аналіз власних значень факторів. Власні значення (eigenvalues) – це дисперсії, які пояснюються факторами. В табл. 2 наве-дені власні значення виділених факторів.

таблиця 2Власні значення факторів

eigenvalues (Кластер_матрица) extraction: Maximum likelihood factors

Eigenvalue % Total – variance Cumulative – Eigenvalue Cumulative – %

1 7,241647 81,72605 7,241647 81,72605

2 1,405624 10,04017 8,647272 91,76623

Розроблено автором за допомогою Statistica

У стовпчику (Eigenval) наведено дисперсії кожного фактора, а в стов-пчику (% total variance) – відсоток від загальної дисперсії для кожного фактора. У нашому випадку перший фактор пояснює приблизно 81 % дисперсії, а другий фактор – 10 % дисперсії. Стовпчик (Cumul. Eigen-val) містить накопичену або кумулятивну дисперсію виділених факторів, а стовпчик (Cumul %) – накопичений відсоток від загальної дисперсії.

Для аналізу важливими є такі показники:накопичений відсоток дисперсії обох факторів (91 %), який визна- Ðчає, наскільки повно вдалося описати нашу сукупність даних за до-помогою виділених факторів. Чим вищий цей показник, тим більшу частину масиву даних вдалося факторизувати;

470


відсоток загальної дисперсії для кожного фактора, який вказує Ðна значимість цього фактора. Чим більший відсоток дисперсії по-яснює фактор, тим він значиміший і тим більше змінних він в себе включає.

У нашому випадку перший фактор пояснює 81 % дисперсії, а другий – 10 %.

Разом вони описують 91 % дисперсії, тобто більше половини масиву даних. Це означає, що факторизація досить повна, незважаючи, що існують ще й інші фактори, але вони менш значимі, і проведений аналіз є об’єктивним.

Проведене дослідження дозволяє зробити окремі висновки, зокрема, країни регіону мають різну популярність серед туристів. Вивчення територіальних особливостей розвитку туризму і туристичного бізнесу в Європейському регіоні можна проводити по методиці обчислення Індексу конкурентоспроможності подорожей і туризму (ІКТ).

За результатами проведеного дослідження найбільш повно відображає сучасний стан розвитку туристичної галузі в Європі угрупування на 4 рівні, в якому можна виділити 6 типів розвитку туристичної галузі. Результати факторного аналізу довели, що основною передумовою сталого розвитку туристичної галузі в Європейських країнах є інфраструктура туризму, а наявність туристичних ресурсів хоча і є значним фактором, але його вага не перевищує 10 %.

літерАтУрА1. Travel & Tourism Competitiveness Report 2013 [Електронний ресурс] // World Economic

Forum. – Режим доступу: http://reports.weforum.org/travel-and-tourism-competitiveness-report-2013/.

471


УДК339.924

РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОдАТКІВ НА ВІдХОдИ У СТИМУЛюВАННІ ІННОВАЦІЙ В КРАїНАХ ЄС

Шако Олена Анатоліївна, здобувач кафедри «фінансів», ДВНЗ «Київський національний економічних університет імені Вадима Гетьмана»,

E-mail: [email protected]

Проблема відходів в Україні набула особливої гостроти внаслідок як великих обсягів їх утворення, так і відсутності протягом тривалого часу адекватної реакції на створювану ними небезпеку. Основними проблема-ми у сфері поводження з відходами є прогресуючий характер їх накопи-чення та посилення їх негативно впливу на стан довкілля і здоров’я людей [2]. Все це обумовлює необхідність пошуку інструментів зниження обся-гів утворення відходів, стимулювання інновацій у сфері управління ними. Для вирішення цих завдань в європейських країнах успішно використову-ється екологічний податок на відходи. В комплексі з іншими інструмента-ми цей податок надає цінові переваги для екологічно безпечних методів поводження з відходами та створює стимули до зменшення обсягу їх роз-міщення на полігонах в короткосторовій та довгостроковій перспективі [5]. За даними різних дослідників, останнє є важливою перевагою еколо-гічних податків в цілому, характеризує їх динамічну ефективність, тобто вклад у технологічні зміни та довгострокове економічне зростання [4; 6].

Стимули до інновацій, які надають екологічні податки економічним агентам, діють через ціновий механізм. Надаючи забрудненню довкілля вартісної форми, податки тим самим підвищують витрати виробництва. Оскільки на конкурентному ринку діяльність економічних агентів націле-на на отримання максимальних доходів з мінімальними витратами, вони будуть здійснювати пошук шляхів зменшення витрат. В цьому випадку можна застосувати гіпотезу хікса: підвищення вартості фактору вироб-ництва само по собі є стимулом для винаходу спрямованого на економне використання цього фактору. Таким чином, створені екологічними подат-ками стимули змушують економічних агентів до пошуку інновацій, тим самим збільшуючи ринковий попит на них. Крім цього, екологічні подат-

472


рис.

1. Гр

анич

ні ст

авки

под

аткі

в на

від

ходи

в кр

аїна

х ЄС т

а Укр

аїні

.

Дже

рело

: скл

аден

о на

осн

ові [

8], с

тавк

и, за

пров

адже

ні в

Укра

їні,

наве

дені

відп

овід

но д

о П

одат

ково

го ко

декс

у Ук

раїн

и

20,0 0,040,0

60,0

2,1

3,6

26,6

25,8

22,0

20,0

29,8

35,6

30,0

68,0

65,0

63,3

63,0

60,0

91,0

107,5

159,1

75,0

40,0

80,0

100,0

120,0

140,0

160,0

180,0

Мак

сима

льна

став

ка, є

вро/

тМ

ініма

льна

став

ка, є

вро/

т

Португалія

Словенія

Фінляндія

ФранціяЛатвія

Бельгія (Валонія)

Іспанія (Каталонія)

ПольщаАвстрія

Франція

Норвегія

Данія

ЧехіяІрландія

Естонія

Італія

Україна

Великобританія НідерландиБельгія (Фландрія)

473


ки забезпечують окупність екологічних інвестицій. При цьому потенційні майбутні доходи інвестора будуть складатись з економії ресурсів та змен-шення витрат на сплату податку. Внаслідок такої дії екологічних податків відбувається скорочення рівня забруднення довкілля в довгостроковій перспективі.

У зв’язку з цим актуальним є дослідження практики застосування еко-логічних податків на відходи в країнах ЄС, оцінка їх ефективності.

Податок у європейських країнах, як і в Україні почали запроваджувати в 90-х рр. після усвідомлення суспільством нагальності вирішення пробле-ми відходів. В цей час, внаслідок значного підвищення рівня добробуту в країнах ЄС, було досягнуто найбільший темп зростання відходів 19 %.

Вперше такі податки було запроваджено в Данії та Нідерландах, а в даний час вже в 19 країнах ЄС1 для сприяння у виконанні основного за-вдання у сфері поводження з відходами – скорочення їх обсягу і переходу із захоронення побутових відходів на їх переробку, вторинне використан-ня або рекуперацію.

Граничний розмір ставок2 показано на рис. 1. Їх рівень залежить від великої кількості факторів і варіюються в різних країнах від декількох євро до 200 євро за тонну. До критеріїв диференціації ставок відносять склад побутових відходів, здатність полігонів стримувати екологічний збиток (протікання в ґрунтові води), наявність інших варіантів і площ для вла-штування полігонів. В більшості країн встановлено обмежену кількість податкових ставок до 3. Але в деяких країнах і регіонах більш розвине-на податкова диференціація. Так, наприклад, в Польщі встановлено більш ніж 20 різних ставок. Найвищі ставки серед країн еС у Великобританії, Нідерландах і Бельгії – від 79,6 до 159,1 євро за тонну; в інших країнах він складає від 0,6 до 52,1, в той час як найнижчі ставки – в Португалії. У Да-нії, Норвегії та Голландії існує податок на спалювання відходів.

В більшості країн ставка податку для найбільш поширених видів від-

1 В Австрії, Бельгії, Болгарії, Чехії, Данії, естонії, Фінляндії, Франції, Ірландії, Італії, Латвії, Нідерландах, Норвегії, Польщі, Португалії, Словенії, Іспанії, Швеції, Великобри-танії

2 Без урахування ставок на особливо небезпечні відходи

474


рис.

2. Ч

астк

а под

аних

пат

ентн

их за

явок

у сф

ері у

прав

лінн

я від

хода

ми в

окре

мих к

раїн

ах п

о від

нош

енню

до ї

х заг

альн

ої

кіль

кост

і в ЄС

в 20

10 р

.

Дже

рело

: роз

рахо

вано

за д

аним

и: [7

]

2,0 0,04,06,08,0

0,5

0,9

1,0

1,1

1,9

2,8

3,6

3,6

5,4

11,7

17,1

19,0

15,4

7,3

8,5

10,0

12,0

14,0

16,0

18,0

20,0 Пор

тугалія

Швеція

Іспанія

Італія

Польща

Австрія

Франція

Фінляндія

Норвегія

Данія

Чехія

Ірландія

Великобританія

Нідерланди

Бельгія

475


рис.

3. Ст

рукт

ура п

ерер

обки

, збе

ріга

ння т

а вид

ален

ня п

обут

ових

від

ході

в в

краї

нах е

С та О

еСр

Дже

рело

: скл

аден

о ав

торо

м за

дан

ими

[3, с

. 50]

ШвейцаріяНімеччина

Нідерланди Швеція Японія Бельгія НорвегіяДанія Австрія

Люксембург Корея Франція Фінляндія

Великобританія ІталіяСША Японія Ірландія Австралія Словенія Португалія Іспанія

Чеська РеспублікаУгорщина Естонія Польща Канада Ісландія

Словаччина Греція Ізраїль Мексика ЧиліТуреччина

Нова Зеландія

0,020,0

40,0

80,0

60,0

56,6

39,9

42,7

62,1

49,2

61,1

18,5

33,9

1,727,8

1,1

37,2

34,8

40,433,634,1

38,841

,0

21,2

20,0

28,6

8,3

40,’1

4,11,1

0,1

18,1

17,0

30,428,124,7

22,0

10,7

1,5

11,7

17,5

11,1

24,9

38,4

15,418,6

34,5

55,853,8

3,43,4

2,3

41,1

50,162,5

60,7

47,519,1

70,6

38,551,1

49,915,7

21,4

5,6

1,4

1,0

1,3

0,40,80,9

0,0

100,0%

69,5

70,9

77,8

72,6

86,195,2

98,7

99,2100

0,8

82,9

71,616

,3

10,8

106

13,9

17,1

11,3

0,1

4,8

0,2

1,03,8

67,3

64,5

62,1

58,8

58,3

57,9

57,0

54,2

48,9

47,6

40,2

476


ходів становить 30 євро за тонну або вище, із заявленим поступовим під-вищенням до рівня 50 – 70 євро за тонну. Отже, податкове навантаження країнах ЄС має значний рівень і це є стимулом для зміни виду поводження з відходами, зменшення обсягів їх утворення.

Частка надходжень від податків на відходи у доходах бюджету в се-редньому за країнами ЄС складає 0,049 %, в абсолютному виражен-ні - 2,1 млрд в 2011 р. Найбільшою є частка в таких країнах, як естонія (0,243), Великобританія (0,174), Чехія (0,128), найменша – в Швеції (0,008), Данії (0,009) та Іспанії. З приведених даних можна побачити, що значення України 0,117 % відповідає четвертому рангу з приведених країн. Проте, якщо порівняти надходження за їх абсолютним значенням, то в Україні податки на відходи в 1,7 разів менші ніж у середньому за кра-їнами ЄС.

В окремих країнах ЄС спостерігаються тенденції поступового ско-рочення надходжень з одночасним скороченням бази оподаткування, що свідчить про ефективність застосування будь-якого виду екологічних по-датків [1]. Саме такі тенденції можна простежити в Данії (надходження скоротились в 5,8 р. порівняно з 1993 р. і в 3 р. порівняно з 2000 р.), в есто-нії (в 1,9 р. порівняно з 2008 р.), у Франції (на 12,9 % порівняно з 2002 р.), в Італії (в 1,7 р. порівняно з 2000 р.), в Нідерландах (в 4,2 рази порівняно з 2006 р.), в Словенії (в 1,7 рази порівняно з 2004 р.). Такі тенденції можна пояснити ерозією бази оподаткування, яка відбулась внаслідок дії ефекту заміщення екологічного оподаткування на поведінку економічних агентів на ринку [1]. Даний ефект податку проявився через вибір податковими агентами та платниками інших форм поводження з відходами, відмінних від розміщення на полігонах та раціональне використання ресурсів. Зни-ження надходжень відбулось навіть за тими складовими бази оподатку-вання, за якими було підвищено ставки. Позитивна динаміка надходжень через збільшення ставок була в Чехії, Ірландії, Польщі, Португалії, Вели-кобританії, що може свідчити про початок в цих країнах процесу ерозії бази оподаткування.

Про вплив податків на інновації може свідчити зростання кількості патентних заявок у сфері управління відходами в країнах в період зрос-тання ставок податків, або одразу після нього. хоча не всі патенти призво-

477


дять до інновацій, темп їх росту відображає збільшення винахідницької продуктивності. Так, найбільшу частку поданих патентних заявок у сфері управління відходами в ЄС має Великобританія – 19,0. Одночасно ця кра-їна має третій ранг за розміром ставки податку на відходи і знаходиться в стадії зростання частки надходжень у доходах бюджету. Слід зазначи-ти, що періоди з найбільшими темпами приросту винаходів співпадають з періодами найбільшого зростання ставок податку, в 1999 р. темп росту ставок становив 42,9, винаходів – 116,8, в 2009 р. темп росту ставок – 25 % винаходів – 45,3 %. Внаслідок вжитих заходів обсяг відходів, розміщува-них на полігонах в Великобританії, знизився майже в два рази за період з 1998 по 2010 рр. з 90 до 46 млн тонн (рис. 2).

Другий ранг за часткою має Франція 17,1 %. В цій країні не так чіт-ко простежується зв’язок між винаходами і ставкою податку на відходи, яка складає середній рівень між країнами ЄС – 30 євро. Проте в період зростання ставки в 2008 р. після тривалого періоду стабільності на 4 %, приріст патентів становив 81 %. Однією з ознак впливу податку на відходи стало зниження частки відходів, розміщуваних на полігонах з 45 % до – 32 %, тобто з 213 кг на душу населення до 173 кг.

Внаслідок спільної дії екологічних податків та інших економічних ін-струментів в рамках системи управління відходами рівень вторинної пе-реробки збільшується (рис. 3).

Найбільша частка відходів, які проходять вторинну переробку в Ні-меччині (62,5 %), Голландії (60,7 %), Бельгії (56,6 %), Швейцарії (50,1 %), Данії (42,7 %), Норвегії (41,0 %). В зазначених країнах інша частина від-ходів використовується для рекуперації, тобто рівень повторного вико-ристання складає практично 100 %.

літерАтУрА1. Новицька Н. В. Особливості застосування екологічних податків в національних податкових

системах / Н. В. Новицька // Науковий вісник Національного університету ДПС України. – 2014. – № 1 (64).

2. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року : закон України від 21.12.2010 р. № 2818–VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Інформаційно-правова система – Ліга : Закон.

478


3. Environment at a Glance 2013: OECD Indicators, Paris: OECD Publishing.– 2013. – 108 с. [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://dx.doi.org/10.1787/9789264185715-en.

4. Environmentally Related Taxes in OECD Countries. Issues and strategies. – OECD, 2001 [Електро-нний ресурс]. – Site of OECD iLibrary. – Режим доступу : http://www.oecd-ilibrary.org/environment/environmentally-related-taxes-in-oecd-countries_9789264193659-en

5. Fischer C. Instrument Choice for Environmental Protection when Technological Innovation is Endogenous / C. Fischer, I. Parry, and W. Pizer // Journal of Environmental Economics and Management. – 2003. – № 45. – Р. 523–545.

6. Fullerton D. Environmental Taxes / D. Fullerton, A. Leicester, S. Smith // Report of a Commission on Reforming the Tax System for the 21st Century ; IFS, London – 2008. – 66 р. [Електронний ре-сурс]. – Sate of Institute for Fiscal Studies. – Режим доступу : www.ifs.org.uk/mirrleesreview/press_docs/environment.pdf

7. Interactive statistical database of the OECD [Електронний ресурс]. OECD.Stat. – Режим до-ступу: http://stats.oecd.org/Index.aspx?DataSetCode=MON20123_2#

8. Overview of the use of landfill taxes in Europe / Fischer C., Lehner M., McKinnon D. L. [ETC/SCP working paper 1/2012]. – European Topic Centre on Sustainable Consumption and Production, 2012. – 96 p.

479


УДК 338.22.021.4: 004.942

СУЧАСНІ ТЕНдЕНЦІї МОдЕЛюВАННя В СфЕРІ НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ

Шликова Вікторія Олександрівна, молодший науковий співробітник, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,


Для проведення державної політики, що спрямована на ефективне функціонування національного господарства, необхідним є знаходження шляхів та засобів відновлення впливу науки та інновацій на економічне зростання, адекватних поточним можливостям. Аналітичні дослідження та розроблені регресійні моделі на базі виробничої функції підтвердили, що наявні негативні тенденції у сфері науки та інновацій в Україні зумов-люють відсутність цього взаємозв’язку [1].

економіка країни є складною динамічною системою й описати її по-ведінку та вивчити можливі варіанти її майбутнього розвитку за допо-могою виключно математичних рівнянь дуже складно. У такому випадку доцільною є побудова імітаційних моделей, що в змозі використовувати одночасно різні математичні методи, є наглядними, мають потужне про-грамне забезпечення для автоматизації обчислень та дають можливість уявно програвати й аналізувати велику кількість можливих варіантів роз-витку подій.

Імітаційне моделювання соціально-економічних систем та процесів здійснюється на базі трьох основних методичних підходів: системна ди-наміка, дискретно-подієве моделювання, агентне моделювання. Підхід системної динаміки відповідає високому рівню абстракції та використо-вує неперервний модельний час, тому найчастіше саме його обирають для моделювання макроекономічних показників.

як свідчить аналіз статей за 1990 – 2009 рр., проведений М. Уріоною на основі трьох баз даних Web of knowledge, Scopus та System dynamics Society database, якісні та кількісні моделі інноваційних систем містять п’ять основних компонент: фінанси, наука та технології, виробництво,

480


ринок, робоча сила [2]. Автори називали ці компоненти по-різному, що могло у тому числі залежати від рівня, на якому проводилось дослідження (національний, регіональний, секторальний), однак зміст вкладали одна-ковий. Синтезуючи досвід попередніх розробок, була також запропонова-на власна імітаційна системно-динамічна модель інноваційної системи, яка описує основні зв’язки інвестицій (приватних та державних), їх викорис-тання на дослідження і розробки, результати наукові та(або) технологічні, які наприкінці забезпечують певний рівень інноваційного потенціалу.

У свою чергу, М. Кунк здійснив огляд різних підходів до вивчення ін-новацій з використанням методів системної динаміки і дійшов висновку про те, що дослідники не дотримуються принципів ієрархії при їх моде-люванні [3]. Це означає, що інновації можна вивчати та моделювати на різних рівнях аналізу: галузь, продукт, організація, процес. При цьому одержані результати на одному рівні не можуть бути напряму перенесені на інший рівень, а ієрархічні зв’язки між рівнями невідомі. В своїй роботі М. Кунк пропонує окремі підходи при моделюванні інновацій на кожно-му з названих рівнів.

Аналіз світових тенденцій останніх років щодо імітаційного моделю-вання науково-технічного розвитку та інновацій демонструє зміщення акценту на рівень окремих послуг, продуктів, ринків (К. Лерх, К. хуанг, Б.хеслоп та ін.). Значна частина робіт, присвячених моделюванню розви-тку науки та інновацій на макрорівні, обмежується розробкою концепту-альної моделі без проведення експериментів з нею на основі кількісних да-них. Це можна пояснити складністю процесів, які протікають у цій сфері, та відсутністю статистичних даних, якими можна було б їх достатньо точ-но охарактеризувати. Крім того, дослідники часто акцентують увагу на необхідності вивчення цих процесів на міждисциплінарному рівні. Також в залежності від поточного рівня інноваційного розвитку країни перед на-уковцями виникають різні задачі щодо його моделювання. Для країн, що розвиваються, першочерговою є проблема саме раціонального управлін-ня на рівні держави. При досягненні певного рівня розвитку, коли налаго-джені зв’язки між всіма складовими інноваційної системи, законодавство гармонізоване та функціонує без збоїв, постають задачі моделювання на нижчому рівні.

481


Дослідження вітчизняних авторів з цієї проблематики за допомогою імітаційних моделей мають фрагментарний характер. В літературі зустрі-чаються або поодинокі моделі [4], або науково-інноваційна компонента є однією зі складових у моделях з акцентом на інші аспекти. Так, в серед-ині 90-х років була розроблена імітаційна модель динаміки зміни осно-вних показників соціально-економічного розвитку України, в якій було введено у розгляд компоненту інтелектуального потенціалу [5]. У рамках розробки стратегії стійкого розвитку харківської області в 2010 році була побудована імітаційна модель регіону, яка містила блок «Інноваційна ді-яльність» для моделювання динаміки обсягів реалізованої інноваційної продукції в залежності від витрат на інноваційну діяльність в розрізі видів економічної діяльності [6].

Певні складнощі при аналізі українських розробок виникають через невідповідність сучасним умовам системи індексування вітчизняних на-укових публікацій.

Отже, для України невирішеним залишається питання регулювання наукових та інноваційних процесів саме на державному рівні та вибору відповідної поточному соціально-економічному становищу стратегії розвитку. Не приділяється належна увага питанням моделювання залеж-ності економічного зростання від наукових та інноваційних чинників. Отже, вивчення складної структури нелінійних зв’язків з використанням системно-динамічного підходу дасть можливість сформувати раціональ-ну науково-технічну та інноваційну політику країни та уникнути невдач на цьому шляху. Враховуючи наявність часових лагів між моментом при-йняття рішення та одержанням результатів, розробка та аналіз сценаріїв ймовірного майбутнього повинні стати невід’ємною частиною державно-го управління.

літерАтУрА1. Тищенко О. М., Шликова В. О. Науково-технічний розвиток як фактор економічного зрос-

тання в Україні // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. – 2011. – №4 (17). – С.57 – 63.

2. Uriona M. Modeling Innovation Systems: A Systematic Review of the literature: The 9th GLOBELICS International Conference 15 – 17 November 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

482


http://www.ungs.edu.ar/globelics/wp-content/uploads/2011/12/ID-14-Maldonado-Innovation-and-economic-growth.pdf

3. Kunc M. System Dynamics and Innovation: A complex problem with multiple levels of analysis: The 30th International Conference of the System Dynamics Society, St. Gallen, Switzerland July 22 – July 26, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.systemdynamics.org/conferences/2012/proceed/papers/P1020.pdf

4. Карпець О. Моделі управління інноваційною діяльністю регіону: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.11 / Ольга Сергіївна Карпець ; Харківський національний економічний ун-т. – Х., 2009. – 20 с. – укp.

5. Тернюк Н. Э., Кононенко И. В., Пономарёв А. С. Моделирование социально-экономического состояния Украины и прогноз его эволюции при реализации государственной программы ста-билизации и развития производительных сил / Н. Э. Тернюк, И. В. Кононенко, А. С. Пономарёв, В.А. Боженар, В.Л. Лисицкий, В.А. Гужва. – Х.: ИМиС, 1995. – 48 с.

6. Кизим Н. А. Моделирование устойчивого развития регионов: монография / Н. А. Кизим, О. Ю. Полякова, В. Е. Хаустова, Ш. А. Омаров. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2010. – 180 с.

483


УДК 338.1.001.76

МАРКЕТИНГОВІ АСПЕКТИ ВИНИКНЕННя ІННОВАЦІЙ

Юлегіна ірина Валеріївна, кандидат економічних наук, доцент, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,


економічна роль маркетингу полягає в тому, що ідея нового това-ру може виникнути в результаті досліджень ринку або бути наслідком науково-дослідної роботи на підприємстві або в університеті. Отже, інно-вації можуть бути ініційовані споживачами або розроблені на виробни-цтві внаслідок науково-дослідної роботи.

Дослідженням ролі маркетингу у процесі виникнення ідеї та розроб-ки інноваційних товарів займалися як досвідчені вчені, так і дослідники різних галузей виробництва [1 – 3].

Мета роботи – дослідити підходи до визначення джерел виникнення інновацій та роль маркетингу у цьому процесі.

якщо ідея нового товару народжується на ринку й виникає, напри-клад, у результаті ринкового дослідження, яке встановило незадоволені потреби, інновація називається такою, що притягується ринком (market-pull innovations). Результати дослідження передаються конструкторам і розроблювачам, які займаються пошуком способів задоволення потре-би. Роль операційного маркетингу в такому випадку полягає у просуванні запропонованих нових рішень у цільовому сегменті споживачів.

Іншим джерелом інновацій, найбільш характерним для ринків висо-котехнологічних товарів і товарів виробничого призначення, може бути лабораторія або конструктори, які в результаті фундаментальних або прикладних досліджень відкривають або розробляють новий товар, нову послугу або нову організаційну систему, здатні більш вдало задовольня-ти існуючі потреби. У такій ситуації роль стратегічного маркетингу по-лягає в перевірці існування потенційно прибуткового ринкового сегмен-та, в оцінці його розміру і факторів успіху новинки, яку у цьому випадку називають інновацією, що проштовхується компанією (technology push

484


innovation). Роль операційного маркетингу може виявитися більше склад-ною, оскільки необхідно створити ринок збуту товару, що не затребува-ний (у всякому разі, явно) і не очікується ринком і який може зажадати від потенційних покупців зміни споживчих або користувальницьких звичок.

Незалежно від того, притягається товар ринком або проштовхується підприємством, він повинен пройти перевірку стратегічним маркетингом з огляду на економічну й фінансову життєздатність. У цьому процесі ви-рішальну роль відіграє взаємодія відділів досліджень і розробок, виробни-цтва й стратегічного маркетингу. Від обраного в результаті такої взаємодії товарного ринку повністю залежать рішення як про обсяг виробничих потужностей, так і про величину інвестицій. Отже, на карту поставлена стабільність загальної фінансової структури підприємства. Це означає, що на практиці стратегічний маркетинг визначає політику в області това-ру й рішення питання про його економічну доцільність.

Отже, у рамках стратегічного маркетингу виділяються два різних, але взаємодоповнюючих, підходи: маркетинг відгуку та маркетинг пропози-ції [1].

Метою маркетингу відгуку є встановлення потреб та їхнє задоволен-ня. Ціль операційного маркетингу в цьому випадку складається в розви-тку латентного або існуючого попиту; інновації притягаються ринком.

Метою маркетингу пропозиції є знаходження нових способів за-доволення існуючих потреб. Ціль – створити нові ринки за допомогою технологій і творчого підходу з боку організації. У цьому разі інноваційні рішення пропонуються підприємством.

В економічно розвинених країнах, де більшість потреб і бажань спо-живачів задоволена і більша частина існуючих ринків перебуває в стані стагнації, на перший план виступає маркетинг пропозиції, створення но-вих ринкових можливостей у майбутньому.

В той же час, проведені дослідження стверджують, що незважаючи на різноплановість цих двох підходів, існує можливість пошуку взаємо-доповнюючих методів пошуку маркетингових потреб та відповідних їм нових технологій. Внаслідок чого, можливо інтегрувати на підприємстві діяльність, спрямовану на пошук як інновацій, що притягуються ринком,

485


так і інновацій, що проштовхуються підприємством [2]. Тому можна зро-бити висновок, що ціль стратегічного маркетингу складається не тільки в вислуховуванні споживачів і реагуванні на потреби, що виражаються ними, але й в тім, щоб вести споживачів у необхідному їм напрямку.

Таким чином, виділяють два джерела інновацій: споживачі та підпри-ємство. В тім не обов’язково, щоб інновація народилася якимось одним чином. Можливо, що обидва ці джерела матимуть вплив та будуть задіяні у процесі створення нового товару. Крім того, існує залежність між типом інновації та типом розвитку економіки країни. У розвинутих країнах най-частіше застосовується маркетинг пропозиції, тому що основні базові по-треби споживачів вже задоволені. У країнах, що розвиваються, існує ціла низка незадовільнених потреб, тому зазвичай застосовується маркетинг відгуку. В подальшому доцільно дослідити взаємозв’язок джерел виник-нення інновацій із товарами високої технологічності та товарами високої зворушливості.

літерАтУрА1. Ламбен Жан-Жак. Менеджмент, ориентированный на рынок. [Пер. с англ.] под ред.

В. Б. Колчанова. – СПб.: Питер, 2005. – 800 с.

2. Alexander Brem, Kai-Ingo Voigt. Integration of market pull and technology push in the corporate front end and innovation management – Insights from the German software industry // Technovation. – №. 29, 2009. – P. 351–367.

3. Indriany Ameka, Wawan Dhewanto. Technology Push vs. Market Pull in Technology University Innovation Commercialization Case Study: ITB // Information Management and Business Review. – Vol. 5, № 7, 2013. – P. 337 – 341.

486


УДК 332.145

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННя СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Ярошенко ігор Васильович, науковий співробітник, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України (м. Харків)

У роботах вітчизняних та іноземних економістів-науковців [1 – 6] за-значається, що розв'язання проблеми управління соціально-економічним розвитком регіону має спиратися на повне й адекватне відображення економічної і соціальної динаміки по кожному окремо визначеному по-казнику регіону на фоні відповідних середніх показників по країні. Отже, однією з найважливіших науково-технічних і соціально-економічних про-блем на даний час є проблема ефективного застосування інформаційних технологій контролю, або інформаційних систем поточного моніторингу, у забезпеченні ефективної регіональної політики соціально-економічного розвитку.

Система моніторингу розвитку регіону повинна буде забезпечити в режимі реального часу здійснення незалежних оцінок тенденцій розви-тку його соціально-економічного стану, отримання інформації про стан економічної кон'юнктури в реальному секторі економіки та її можливих змінах, оперативно проводити аналіз фінансового стану регіону і най-важливіших факторів, що визначають регіональну соціально-економічну політику.

Керівництво регіону може відслідковувати найважливіші тенденції розвитку соціально-економічних процесів і оперативно оцінювати вплив основних факторів, які визначають можливі зміни в цих процесах. Систе-ма моніторингу розвитку регіону формує необхідну основу для раннього виявлення виникаючих в розвитку регіону диспропорцій, що дозволяє підвищити ефективність реалізації стратегії розвитку. Враховуючи, що система моніторингу соціально-економічного стану регіону виконує од-ночасно декілька функцій, чим більш повним і якісним буде перелік показ-ників, по яким здійснюється моніторинг, тим більш ефективними будуть управлінські рішення.

487


Система моніторингу соціально-економічного розвитку регіону по-винна розглядатися як спеціально організована і постійно діюча система статистичної звітності, збирання і аналізу інформації про стан соціально-економічного розвитку території, проведення інформаційно-аналітичних досліджень і оцінки (діагностики) стану, тенденцій розвитку територій і конкретних галузевий і регіональних проблем управління.

Система моніторингу соціально-економічного розвитку регіону має базуватись на наступних положеннях: ієрархічність системи моніторин-гу, взаємозв’язок системи моніторингу і системи прийняття рішень, взає-модія функцій системи моніторингу, єдність принципів побудови системи моніторингу (табл. 1).

таблиця 1базові положення системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіону

положення Характеристика

1. Ієрархічність системи моніторингу

Система моніторингу має ієрархічну дворівневу структуру, яка залежить від класифікації напрямів моніторингу, який в свою чергу розгляда-ється як з позиції суб’єкта моніторингу (регіони країни) так і з позиції об’єкта моніторингу (сфери проведення моніторингу в контексті досяг-нення цілей регіональної політики)

2. Взаємозв’язок систе-ми моніторингу і систе-ми прийняття рішень

Моніторинг розглядається як рівноправна серед інших функція управ-ління, він нерозривно пов'язаний з поняттями селекції, конкреції і рефлексії

3. Взаємодія функцій системи моніторингу

Функція моніторингу в системі управління охоплює контроль і аналіз інформаційного простору показників, що реалізуються через селекцію (вибір і характеристика показників), забезпечує підтримку функції управління, що відбувається у функції рефлексії на реалізацію управлін-ських і інших рішень

4. Єдність принципів побудови системи моні-торингу

Побудова системи моніторингу соціально-економічного розвитку має задовольнити наступні умови: бути керованою; при проектуванні роз-глядаються інформаційні і аналітичні аспекти системи моніторингу; оптимальне сполучення інформаційних і розрахунково-аналітичних процесів.

Відповідно до цих умов принципами побудови системи моніторингу соціально-економічного розвитку є:

488


1. Обов’язкове планування і прогнозування. Розробка обґрунтованих і збалансованих прогнозів на різні часові періоди є найважливіши-ми, але складними і трудомісткими процесами, і в умовах невизна-ченості потребує підготовки декількох варіантів прогнозів, їхніх прорахунків і балансування. Розрахунки реалізуються за допомо-гою математичних та імітаційних динамічних моделей. Виконання принципу обов’язкового планування і прогнозування дозволяє прогнозувати показники соціально-економічного розвитку регіо-ну, що підвищує ефективність прийняття управлінських рішень.

2. Впровадження нових задач дозволяє підвищити адаптивність роз-роблювальної системи до появи нових завдань у зовнішньому се-редовищі.

3. Безперервний контролю за системою моніторингу безпосередньо пов'язаний із безперервністю діяльності самої системи моніторин-гу соціально-економічного розвитку.

4. Забезпечення ефективності системи моніторингу полягає у підви-щенні якості і оперативності управлінських рішень у контексті ви-рішення цілей державної регіональної політики.

5. Використання єдиної інтегрованої бази даних базується на форму-ванні єдиної інформаційної бази показників і безперервності її від-новлення.

6. Системність полягає у системному представленні системи моніто-рингу з урахуванням зовнішнього середовища і єдності всіх управ-лінських процедур.

7. Обов’язковість зворотного зв’язку має першочергове значення в усіх системах управління, дозволяє системі моніторингу безупинно і оперативно реагувати на зміни показників соціально-економічного розвитку і давати рекомендації системі прийняття рішень.

8. Модульність характеризує систему моніторингу взаємозалежних підсистем (модулів), які функціонують відповідно до визначеного механізму взаємодії.

9. Стійкість пов'язана з ефективністю управління системою моніто-рингу.

489


10. Ієрархічність полягає у підпорядкованій дворівневій структурі: первинного рівня державному рівню моніторингу.

11. Необхідність розмаїтості базується на виборі необхідного мінімуму показників соціально-економічного розвитку для аналізу в системі моніторингу.

12. Динамічна цілісність орієнтує модель об’єкта управління на дина-мічну інтерпретацію показників, а не на статистичне представлен-ня інформації.

13. Оптимальність системи соціально-економічного розвитку дозво-ляє системі прийняття рішень обрати найбільш ефективне управ-лінське рішення.

14. Принцип першої особи вказує на належність в регіоні повноважень здійснювати контроль за реалізацією і функціонуванням механізму системи моніторингу.

15. Принцип єдиної системи безперервного вдосконалення системи дає можливість постійного вдосконалення в умовах трансформації зовнішнього середовища.

Запропонована концепція системи моніторингу соціально-економічного розвитку орієнтована на п’ять цільових рівнів [5]: облік; інформація; координація; планування і контроль; загальноуправлінський рівень (табл. 2).

таблиця 2цільові рівні системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіону

цільові рівні моніторингу

Характеристика

1 2

1. Моніторинг, орієнтова-ний на облік

Належить до оперативного рівня і частково до стратегічного, ґрунтуєть-ся на виборі статистичної інформації по конкретному колу показників соціально-економічного розвитку регіонів.

2. Моніторинг, орієнтова-ний на інформацію

Охоплює цілісну систему обробки інформації на основі кількісних і якісних показників соціально-економічного розвитку регіону. Завдання цього рівня полягає у координації одержання і підготовки інформації для забезпечення нею керівництва регіону з метою прийняття управ-лінських рішень.

490


1 2

3. Моніторинг, орієнтова-ний на координацію

Як підсистема системи управління координує діяльність регіональних структур, направлену на сприяння узгодженню задач і вирішення ви-никаючих проблем в регіоні.

4. Моніторинг, орієнтова-ний на планування і контроль

Базується на розходженні між системами керування і виконання.

5. Моніторинг, орієнтова-ний на загальноуправлін-ський рівень

За умови необхідності вирішення координаційних проблем, що ви-никають як в середині підсистеми так і між підсистемами одночасно, координаційна функція моніторингу набуває значення загальноуправ-лінської з метою цілеспрямованого керівництва процесом моніторингу.

Система цілей моніторингу залежить від поставлених завдань: від еле-ментарних (окремі показники соціально-економічного розвитку по окре-мому регіону) до глобальних (всебічний соціально-економічний розвиток країни в контексті координації впливу напрямів розвитку між собою).

З врахуванням положень концепції системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіону виділені чотири підсистеми: оцінка по-казників соціально-економічного розвитку регіону; визначення цілей і критеріїв ефективності; реалізація рішень; оцінка результатів прийнятих рішень.

Розроблена система моніторингу соціально-економічного розвитку регіону знаходиться у взаємозв’язку з системою прийняття рішень, тому що дані з системи моніторингу показників соціально-економічного роз-витку регіону є підставою для прийняття рішень, система моніторингу відслідковує реалізацію рішень і визначає їх ефективність. Отже, зазна-чена система моніторингу соціально-економічного розвитку регіону дає можливість підвищити оперативність, якість і ефективність прийнятих управлінських рішень.

Отже на сучасному етапі розвитку країни, коли актуальним постає питання децентралізації влади, модернізації регіональної політики і роз-ширення повноважень місцевих органів влади щодо розвитку територій, як ніколи гостро виникає необхідність удосконалення методичних підхо-


491


дів моніторингу оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, в тому числі в частині використання для оцінки об’єктивної і адекватної системи показників, забезпечення точності оцінки розвитку регіону, врахування тенденції змін соціально-економічного рівня розвитку за період що дослі-джується з метою прогнозування майбутніх змін і прийняття ефективних управлінських рішень.

літерАтУрА1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. -2-ге вид., доп і пепероб. / В. Г. Андрій-

чук. - К. : ІЗМІХ,2002. –624 с.

2. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. - М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.

3. Моніторингові оцінювання складних соціально-економічних явищ розвитку регіону / За наук. ред. Я. О. Побурка. – Львів : НАН України. Ін-т регіональних досліджень, 2006. – 306 с.

4. Коваленко Е. Г. Стратегическое управление социально-экономическим развитием терри-тории / Е. Г. Коваленко. – Саранск : Крас. Окт., 2006. – 240 с.

5. Скурихин В.И., Забродский В.А., Копейченко Ю.В., Проектирование систем адаптивного управления производством. – Х: Вища шк.., 1984. – 208с.

6. Системи фінансового моніторингу. Методологія проектування: Монографія / За ред. О. В. Мозенкова. – Х: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 152 с.

492


УДК 338.585

ВИЗНАЧЕННя ВИТРАТ НА СТАдІї ЕКСПЛУАТАЦІї ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ ЗА ВИМОГАМИ unIdO

Ястребова Олена Валеріївна, асистент, кафедри фінансів і кредиту, Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, E-mail [email protected]

Проблеми фази експлуатації потребують розгляду як з короткостроко-вих, так і з довгострокових позицій. Короткострокові стосуються початку виробництва, коли можуть виникати проблеми, пов'язані із застосуванням технології, роботою устаткування чи недостатньою продуктивністю пра-ці через брак кваліфікованого персоналу. Більшість з цих проблем беруть початок у фазі здійснення проекту. Довгостроковий підхід стосується обраної стратегії і сукупних витрат на виробництво і маркетинг, а також надходжень від продажів. Ці фактори безпосередньо пов'язані з прогно-зом, зробленим в передінвестиційній фазі. якщо стратегії і перспективні оцінки виявляться помилковими, внесення будь-яких корективів буде не тільки важким, але й винятково дорогим. Наведене вище короткий опис інвестиційної та експлуатаційної фаз промислового проекту, безсумнів-но, носить занадто спрощений характер для багатьох проектів, і в реаль-них умовах можуть виявитися інші конкретні аспекти, які надають навіть більш сильне коротко- і довгострокову дію. Широкий спектр проблем, які доводиться вирішувати на цих стадіях, підкреслює складність передін-вестиційної фази, що служить основою для подальших фаз. У кінцевому рахунку якість передінвестиційних досліджень та аналізу в значній мірі визначає успіх чи невдачу промислової діяльності, якщо немає серйозних недоліків на стадіях впровадження проекту та експлуатації. якщо ж пе-редінвестиційні дослідження ґрунтуються на невірних або недостатніх даних і припущеннях, усунення технічних та економічних помилок буде дуже важким, хоча й цілком здійсненним.

Оскільки надійні оцінки поточних витрат – основа аналізу інвести-ційного проекту, необхідно ретельно перевірити всі статті витрат, які мо-жуть істотно вплинути на його ефективність та здійснимість.

493


Аналіз структури поточних витрат дає змогу встановити можливі невідповідності й незбалансованість структури витрат. У разі сумнівних оцінок може виникнути потреба перевірити прогнозні оцінки витрат за допомогою інших джерел інформації.

Розрахунок поточних витрат виконується на кожній фазі проекту, Їх обсяг постійно уточнюється, тобто використовується принцип ітерацій-ної моделі витрат.

При управлінні структурою поточних витрат слід враховувати ефект виробничого важеля (лівереджу). Виробничий важіль – це залежність прибутку від структури витрат, яка обумовлена зміною обсягу виробни-цтва; він показує, на скільки відсотків збільшиться прибуток від збільшен-ня виручки на 1 %.

Співвідношення між статтями поточних витрат може бути різним і визначається технічною й технологічною політикою, обраною при підготовці проекту. Зміна структури поточних витрат може істотно вплинути на величину прибутку. Інвестування в основні засоби супро-воджується збільшенням умовно-постійних та відносним зменшенням умовно-змінних витрат. Однак ця залежність має нелінійний характер, тому знайти її оптимальне поєднання нелегко. Цей взаємозв'язок характе-ризується категорією виробничого важеля. Його рівень тим вищий, чим вища частка умовно-постійних витрат.

Виробничий важіль показує потенційну можливість впливати на ва-ловий прибуток шляхом зміни структури поточних (валових) витрат та обсягу виробництва (продажів).

ефект виробничого важеля означає, що при збільшенні обсягів вироб-ництва та реалізації питомі постійні витрати зменшуються, а прибуток фірми зростає.

літерАтУрА1. Беренс В. Руководство по оценке эффективности инвестиций / В. Беренс, П. Хавранек : пер.

с англ. перераб. и доп. – М. : Интерэксперт, 1995. – 528 с.

2. Беренс В. Руководство по подготовке промышленных технико-экономических исследо-ваний / В. Беренс, П. Хавранек : пер. с англ. перераб. и дополн. изд. – M. : Интерэксперт, 1995. – 343 с.

494


3. Нусінов В. Я. Методи економічної оцінки інвестиційних проектів / [за загальною редакцією д. е. н., проф. В. Я. Нусінова]. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – 188 с.

Електронний додаток до матеріалівМіжнародної науково-практичної конференції

КонКурЕнтоспроМожність та інновації:

проблЕМи науКи та праКтиКитези доповідей

14 – 15 листопада 2014 року

м. Харків

Підписано до друку 10.11.2014 р. Формат 60 × 84/16. Папір офсетний.

Гарнітура ArnoPro. Друк різографічний. Ум. друк. арк. 24,4.

Обл.-вид. арк. 29,3. Наклад 150 прим. Зам. № 472.

Видавничий Дім «ІНЖеК»61001, харків, пр. Гагаріна, 20. Тел. (057) 703 40 21, 703 40 01.

e-mail: [email protected]; www. inzhek.kharkov.uaСвідоцтво про внесення до Державного реєстру України суб’єктів

видавничої діяльності ДК № 2265 від 18.08.2005 р.Надруковано у ВД «ІНЖеК», харків, пр. Гагаріна, 20.

КоНКУрЕНтоСПроМожНіСть тА...

Documents

Transcript of КоНКУрЕНтоСПроМожНіСть тА...